РЕФЕРАТ
на тему:
Енеїда
У своїй бурлескно-травестійній поемі класик української
літератури І. П. Котляревський створив художню картину цілісного світу,
подавши її у жартівливому ракурсі. Переспівуючи знамениту «Енеїду»
Вергілія, письменник дає відповідь на два основних питання будь-якої
релігії: походження людини та життя після смерті. За веселою бурлескною
розповіддю про мандри троянців дуже виразно розкривається тема
неподільності образів життя і смерті, посейбіччя і потойбіччя.
З цієї теми безпосередньо витікає ще одна — тема гріха та його
спокутування, яка подається докладно у картинах пекла та раю, куди
потрапляють люди після смерті за Господнею волею. Але, розвиваючи цю
тему, Котляревський показує парадоксальність людських взаємин з Богом:
той самий рай перетворюється на шаржований відгомін людського безладдя
та гріховності:
Тут чистий був розгардіяш:
Лежи, спи, їж, пий, веселися,
Кричи, мовчи, співай, крутися,
Рубайсь — так і дадуть палаш.
Але ми розуміємо, що ці «празники», які здебільшого оминали людей при
житті, — це «велике роздолля», дане їм заслужено, бо вони «праведно в
миру живали». І далі автор перелічує, хто ж гідний потрапили до раю: це
«бідні», «навіжені», «безпомошні», «діви чесні, непорочні», «сироти»,
«що людям помагать любили», «старшина правдива», тобто
…люди всякого завіту,
По білому єсть кілько світу,
Которі праведно жили.
Приступаючи до детального змалювання пекла, Котляревський значно
відхиляється від язичницького уявлення про нього. Він малює пекло таким,
яким його можна побачити на фресках християнських І соборів: на них
грішники караються за конкретні людські пороки. : Письменник намагається
викрити їх якнайширше. Інколи ми навіть ; забуваємо, що перед нами
картина пекла, бо кожний рядок поеми — це замальовка з реального буття,
пороки якого в гостро сатиричній j формі викривав автор. Він замальовує
всі сфери людського життя: і тут каралися грішники за політичні провини
(«що людям льгота не давали», попи — «знали церков що одну»), економічні
злочини («перекупки», шмаровози, ті, хто «поганий продавали крам»),
соціальні правопорушення («всі гайдамаки, всі злодії», «які по правді не
судили», «себе що сами убивали»), за моральні вади (брехуни,
«піддурювали що дівок», «паливоди і волоцюги», «що продають себе на
час»), за відступництво від духовних норм («всі ворожбити, чародії», «що
знали весь святий закон», а «як же були на самоті, то молитовники
ховали»). Дістається в пеклі й батькам, «які синів не вчили», і «скучним
піїтам», і мудрецям, які не знали, «відкіль взявся світ?», і лікарю, що
«чванивсь, як людей морив». Всіх «поселив» у пекло І. Котляревський:
багатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, бо гріхи можуть
заволодіти будь-якою душею — і тоді людина стає кандидатом у пекло.
«Енеїда» була видана ще у 1809 році, але наскільки ж актуальною вона
залишається у всі роки свого існування! На мою думку, саме завдяки
яскравому змалюванню пекла кожне покоління відчуває проекцію твору на
сучасне читачеві життя. На жаль, людські гріхи здолати досить важко —
для цього потрібне суспільство з високими моральними і духовними
якостями, де саме життя знищить гріховні вади. Гадаю, що письменник,
сам, можливо, того не усвідомлюючи, картинами пекла проголошував
поколінням заклик до виборювання такого суспільства; саме «виборювання»,
бо подолання людських вад — це, на мою думку, найважча боротьба.
А до того кожен із нас, йдучи разом з Енеєм пеклом, має уважно зазирати
і у свою душу: чи не нагадує його внутрішнє «я» когось із мучеників
потойбіччя?
Поема «Енеїда» І. П. Котляревського — унікальний твір української
літератури за своїм жанром, темою, художніми особливостями. Де ще
зустрінеш такий густонаселений твір у нашій літературі? Головним героєм
поеми став звичайний собі «парубок моторний» Еней. Якщо Вергілій у своїй
поемі «Енеїда» з допомогою цього образу хотів підкреслити благородне,
«божественне» походження римського народу (як відомо, Еней — онук Зевса,
син богині Венери), то Котляревський розповів про нього як про
українського козака.
Енєй був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак,
Удавсь на всее зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Кошовий Еней — троянець відважний, хоробрий ватажок, умілий організатор
і керівник. Він хоч, на перший погляд, і мало чим відрізняється від
своїх друзів-гультіпак, та все-таки у вирішальну хвилину саме йому
доводиться приймати рішення. Згадаймо шторм на морі, коли Еней
здогадується «всунути в руку Нептуну» півкопи грошей. Результат бою з
рутульцями теж залежав від двобою Енея з Турном. До того ж хоч і
здається Еней іграшкою в руках богів, він сам по своїй волі спілкується
з богами, спускається в пекло, аби дізнатись, як діяти далі. Він
передусім покладається на себе та своїх друзів, а потім уже на волю
богів.
По-різному змальовує Котляревський свого героя. З гумором, з ущипливою
усмішкою, але завжди з любов’ю. Так, він розумний, здатний на
дипломатичні стосунки з Ацестом, Евандром, відчайдушний, сміливий вояка,
вірний троянському побратимству. Але письменник ніколи не ідеалізує
його. Це насамперед завзятий козак-запорожець, який «садить гайдука»,
любить багато випити й добре погуляти. Портретний образ Енея
зустрічається в тексті не раз, та не завжди він змальований світлими
фарбами. З похмілля у нього «Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як
барило».
Звичайно, такого зображення вимагала травестійно-бурлескна тональність
поеми, але це змалювання героя не викликає читацького осуду. Нам
симпатичний цей герой, бо він з роду козацького. Це пройдисвіти, босяки,
гультіпаки, але водночас лицарі, герої, неймовірно витривалі й надійні
люди. Як частину цілого подає нам образ Енея великий майстер слова.
Козак — це завжди частина великого козацького братства, а чи є що
святіше за братство для козака?
Як і на початку поеми, в кінці Еней такий самий життєрадісний
ватажок-гульвіса, здатний до залицянь і горілки, легковажний, та, коли
треба, — розсудливий, строгий і хитрувато-дотепний. Яскравий, живописний
і такий земний, веселої української вдачі цей літературний герой.
Іванові Котляревському, як і Тарасу Шевченку, відводять особливе місце в
розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. І якщо
в поезії великого Кобзаря зазвучала душа українського народу, то
справжньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревського
«Ене’ща».
На перший погляд, таке детальне, різнобічне змалювання побуту
українського народу, яке ми зустрічаємо в поемі, здається дещо
надмірним. Але що далі, то все з більшим інтересом читаєш розповіді
письменника про те, як пригощають Енея в Дідони, Турна, Ацеста, Латина,
як одягається Дідона, Ганна, в які ігри вони грають, які музики звучать
під час веселих пишних обідів. Тож читаєш і дивуєшся: скільки знав
Котляревський про життя свого народу!
Зазначають, що в «Енеїді» згадано більше страв, ніж у спеціальних працях
тих часів. На троянських, латинських, карфагенських столах стоять
українські страви, горілка, слив’янка, наливка, сирівець. Бринчить
бандура, витинає сопілка, грає дудка. У веселому танку кружляють
дівчата, та зовсім не карфагенські й латинські, а українські в
дрібушках, чоботах, свитках… Мабуть, немає такої деталі українського
одягу, такого танцю, якого не згадав би у своєму творі Котляревський.
Про життя і смерть, пекло і рай, війну і мирні радощі, бої козаків на
суші та на морі — про все це ми дізнаємося, читаючи твір. Описи
українського народу такі правдиві, що забуваєш про те, шо герої поеми —
представники зовсім інших культур. Ось чуємо голосіння матері Евріала
над тілом свого сина:
О, сину! Світ моїх очей!
Чи я ж тебе на то родила,
Щоб згинув ти від злих людей?
Тепер до кого прихилюся,
Хто злую долю облегчить?
Звісно, це плач матері-українки. Отже, перед нами не тільки енциклопедія
побуту, а й енциклопедія духу українського. Адже найголовніші,
найсуттєвіші особливості українського національного характеру втілені
Котляревським в образах поеми.
Також цей твір можна вважати енциклопедією соціальних відносин тієї
пори. Тут є писарі та судді-хапуги, що по правді не судили, пани, які
продавали селян, штатські і воєнні, мужики і міщани. Зустрічаємо згадки
про освіту, про сімейні стосунки між чоловіком та дружиною, виховання
дітей, ставлення до батьків. І оцінка всіх вчинків — це оцінка з позицій
народної моралі.
Образи казок, легенд, популярних у XVIII столітті, — теж повноправні
герої цієї диво-поеми. Автор дає географію України тих часів: Опішня,
Полтава, Решетилівка, Пушкарівка, Мильці і т. д.
Звичайно, нелегко повірити, що такі широкі й глибокі знання може мати
одна людина. Та геній Котляревського був спроможний охопити історію і
сьогодення, культуру і життя, часи і простори, віки земні та Олімп
небесний.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
