.

Місце і роль творів І.Я.Франка в українській дитячій літературі. Особливості розвитку дитячої літератури ІІ половини ХХ століття (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
2 11115
Скачать документ

Контрольна робота

Місце і роль творів І.Я.Франка в українській дитячій літературі.
Особливості розвитку дитячої літератури ІІ половини ХХ століття

План

Місце і роль творів І.Я.Франка в українській дитячій літературі.

Особливості розвитку отчої літератури ІІ половини ХХ століття.

Місце і роль творів І.Я.Франка в українській дитячій літературі

Великий внесок в українську дитячу літературу зробив І.Я. Франко. Важка
праця була справою всього його життя. Оповідання з життя селян і
робітників, дітей і школярів, повісті, що відображали побут і мораль
усіх верств суспільства поезії з широкою амплітудою думок і почуттів –
від суспільно-політичного інтиму, поеми, драми, переклади з багатьох
мов, починаючи з російської, польської і кінчаючи гінді, іспанською. Чи
це не подвиг?

У Франкові вчений універсальних знань (філософія, історія, література,
політекономія, соціологія, етнографія, фольклористика) поєднувався з
письменниками багатогранного таланту і видатним громадським діячем.

Франка не тільки згадують, з гордістю називаючи провісником щастя,
дружби і свободи, а й вдумливо вивчають його спадщину, починаючи з
ліричних поезій і казок, що завоювали всесвітнє визнання.

Ще маленьким у голівці Франка відкладалось почуте і побачене.

Джерелом перших поетичних вражень пісні. Мати, ласкава й співуча, знала
і жартівливих співанок, і коломийок. Працюючи, вона співала, і з голосу
матері Івась запам’ятав багато народних пісень, що стали супутниками й
утіхою всього його життя. Про це сказав він, уже відомий поет, у своєму
вірші “Пісня і праця”:

Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серце відрадо в дні горя і сліз,

З хати вінця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухував я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

Інший світ відкривалася Іванові у батьковій кузні, що стояла на околиці
села над шляхом. Батько був великим майстром своєї справи, людиною
розумною, всіма поважною. У батьковій кузні слухав Іван розповіді селян
про тяжку працю, злидні та неврожаї, бачив, нужденних заробітках, що
йшли на нафтові промисли до Борислава й Дрогобича. Тут ще малим хлопцем
зрозумів він, як тяжко живеться трудящій людині, тут він дізнався, що є
пани і бідняки. Вперше усвідомив, що за кращу долю треба боротися.

Батьківська любов, вогонь батькової кузні, зігрівали душу великого
письменника Івана Франка. “На дні моїх споминів і досі горить той
маленький, але міцний вогонь… Се вогонь у кузні мого батька. І мені
здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку Мандрівку
життя. І що він не погас і досі”.

І все те, що відбувалося з ним і що оточувало Франка втілилося в його
творах, оповіданнях, науках.

Яка молодь, таке майбутнє народу”, – твердив Франко і працював над тим,
щоб молоде покоління було готовим до боротьби за революційне оновлення
суспільства. Це для молоді він написав героїко-патріотичну повість
“Захар Беркут”, в якій провіщав майбутнє: Щаслив, кому судилося жити в
ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного!”.

В студентські рови Франко написав статтю “Женина – мати” (1876) про роль
матері в сімейному вихованні. В розділі “Лектура для дітей” піддавалася
критиці, реакційна дитяча література, справедливо названа молодим
Франком “сентиментальними і романтичними нісенітницями”. На його думку,
дітям потрібні такі твори, які “образують розум і становлять, таким
чином, здоровий корм душі”. Список рекомендованої літератури, який
запропонував Іван Франко, був невеликим.

Робінзон Крузо “Дефо, “Хатинка дядька Тома” Бісер Стоу, твори Шевченка,
Квітки-Основ’яненка.

Франкові належить теоретичну обґрунтування казки “Байка про байку”, що
публікувалася як післямова до збірки “Коли щ звірі говорили” (8199). (В
той час байкою називали казку).

Педагогічне значення казки: “Говорячи ніби про звірів, вона одною бравою
підкреслює на людей, немов дає їм знати. – Та чого и, братчики,
смієтеся? Адже се не про бідних Баранів, Вовків та Ослів мова, а про вас
самих з нашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та
забаганками. Це я навмисне даю їм ваші рухи, ваші думки, ваші слова, щоб
ви якнайкраще зрозуміли – не їх, а себе самих!”.

Турбуючись про підростаюче покоління, Франко прагнув виховувати у дітей
трудящих почуття власної гідності, високі моральні якості. Це важливий
аспект казок спрямований на становлення таких рис характеру і поведінки,
як нескореність, відчуття переваги над експлуататорами, віра в свою
перемогу. Більшість казок побудовано на мотиві боротьби слабого і
сильного, чесного і підступного “Заєць і Їжак”, “Три міхи хитрощів”,
“Лисичка і Рак”.

Як і в народних казках перемагає слабий, чесний, добрий.

Наприклад в казці “Три міхи хитрощів”, потоваришувавши з Лисицею, їжак
двічі рятував її від неминучої загибелі! Та коли він потрапив Лисичка
відмовилась допомогти. І Їжак вирішив покарати невірного друга і він
попросив поцілунок під час якого він вхопив її язика і тримав поки не
прийшов господар. Він розсміявся коли побачив те, він Лисицю впіймав а
Їжачка відпустив.

Ще на мотиві приятелювання казочка “Лисича і Журавель”. Ця казка дає
багатий матеріал для проведення з малятами бесіди на морально-етичну
тему, яку Франко вважав дуже важливою у вихованні підростаючого
покоління.

Багато творів Франка про дітей. Скільки трагічного в них, як часто
позбавлені діти найменших радощів дитинства. Із вірша “Галаган” постає
маленька постать шестилітнього Йванка, що за гріш, обіцяний паничем,
босий бігає на по снігу і вмирає від простуди.

В труні тихо спить Іван,

Не бажає нич;

В ручці має Галаган

Той, що дав йому панич.

Іван Франко розповідає у своїх творах про талановитих допитливих,
наділених багатою фантазією, дітей, які позбавлені догляду. Гинуть
(“Мавка”) або живуть “не так як у людей”.

Темі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку письменник
присвятив низку творів, позначених рисами автобіографізму. Він ніколи не
забував важких років шкільної науки з безглуздим зубрінням, пронизливим
фізичними знущаннями за найменшу провину.

Оповідання “Грицева шкільна наука” пройняте гіркою іронією. Скільки
сподівань було у батьків, пов’язаних з сином, його навчанням. І все
розвіялось як марево. Схоластична наука була не для Гриця, від неї він
ставав “туманом вісімнадцятим”.

З оповідань І.Франка постає школа часів Австро-Угорщини, яку без
перебільшення можна назвати розсадником темноти і мракобісся, вбивцею
всякої живої думки, дитячою каторгою.

І.Франко писав не лише про дітей свого народу. Важке часто трагічне
життя польських, єврейських, циганських дітей поставало з багатьох його
творів, зокрема таких як “Яндруси”, “До світла!”, Цигани”. І Франко був
і в дитячій літературі пристрасним інтернаціоналістом.

Мабуть, тим визначається геніальність письменника, що його твори і через
століття хвилюють, зашиваючись не лише художнім літописом минулого, а й
животворним джерелом естетичного збагачення кожного нового покоління,
засобом виховання особистості.

Особливості розвитку дитячого літератури ІІ половини ХХ ст.

Література для дітей 60-х років має вагомі досягнення в її створенні
беруть участь талановиті письменники. Як серед поетів минулих
десятиліть, так і серед тих, хто працює на літературній ниві у інші дні,
мабуть, немає таких, щоб за все життя жодного разу не звернулися до
творчості для дітей.

Михайло Стельмах (1912-1984) переносив у вірші для дітей мотивне і мелос
народної пісні, пестушки, комсанки “Сто його поезій та казок увійшло в
книжку “Ой весна – Зоряночка” (1977). Збірка “У бобра добра багато”.
(1979) відповідно до барвистої образності віршів, оздоблена вишуканими
аплікаціями художниці В.Мельниченка.

Стельмах змалку відчув силу поетичного слова. Про це читаємо в
автобіографічних повістях “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір”, “Казка
вкладає в мої уста оте слово, до якого дослухається землі і вода, птиця
в небі і саме небо… А в цей час наді мною і саме небо: хтось невидимим
смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли,
як скрипка…”.

Поезія Стельмаха може багато зробити сьогодні для виховання любові до
землі, хліборобської праці саме завдяки створенню неповторної атмосфери
сільського побуту, який зближає дітей і батьків.

Більшість вірші Стельмаха сюжетні, що надає їм особливої цінності як
творам дитячої літератури.

Не раз у творах Стельмаха, написаних за мотивами народних пісень,
виступають реалії. Так, у колисанці “Край лісочка”: !Трактор пісню все
співає – злого вовка відганяє”.

І дорослі, і діти з інтересом читають збірки “Ми знаєм для чого жить”,
“Сивка ластівка” Бориса Олійника.

Його вірші створюють поетичний культ матері, культ ніжності і синовньої
любові. Ближчаю аналогією тут може бути поезія Р.Гнатова. В системі
образних засобів домінує паралель: Мати – Сонце – Хліб.

Дмитро Павличко, автор книжок для дітей “Дядько Дощ”, “Де найкраще місце
на землі?”, “Смерічка”, “Плесо”, поетично осмислює красу рідної землі,
використовуючи в казках “Золоторий олень”) поширену в Карпатах форму
сюжетної пісні – розповіді, витриману, в коломийковому розмірі.

Поет Віктор Кочевський в книжках для дітей багато уваги приділяє
інтернаціональній темі, вихованню любові до праці («Ластівка Севану»,
1962; «Мій дивокрай», 1973; «Лісове свято», 1977; «Степові друзі»,
1981).

Марія Пригара (1908—1983) писала для дітей з 1928 р. Вдало окреслила її
творчу індивідуальність О. Іваненко: «…Просто вона вміє підмітити все
кумедне і смішне і так серйозно про це розповісти, що всім буде весело».
Поезія Пригари викликає почуття любові до Батьківщини, до рідної
природи, f естетично збагачує. Жваво й весело подає авторка прозору
алегорію повчальних віршованих казок «Горобчик-розбишака», «Гриць і
мавпа», які висміюють непривабливі риси у характері і поведінці дітей.
Поезії Пригари властива жива розповідна інтонація, безпосередність і
щирість. Добре здійснено поетесою переспів й українських народних дум
(«Козак Голота», 1966). Як відомо, подібні твори (вони вивчаються у
школі) не завжди легко сприймаються сучасними дітьми. Історичні і
побутові реалії, своєрідність поетики і особливо насиченість
маловідомими історичними подіями — все це ускладнює дитяче сприйняття.
Звернувшись до дум «Козак Голота», «Як три брати з Азова тікали»,
«Маруся Богуславка» та ін. (всього 8 дум), письменниця значною мірою
зняла для юних читачів ці «бар’єри», розгорнувши окремі картини і
епізоди в дохідливу, ширшу розповідь.

Залишив значну спадщину, збагативши такі жанри, як скоромовки, загадки,
Грицько Бойко (1923—1978). Писати для дітей було йому радістю і щастям.
Звідси прагнення навіть ліричні поезії огорнути серпанком гумору. «Я ж
вам не голка, Я ж вам Миколка»,— говорить ліричний герой вірша «Не
загублюся». Завдяки напівгумористичному осудженню, зробленому з
педагогічним тактом, вірші «Бруднуля», «Вереда», «Веремій» наповнюються
виховним потенціалом.

У вірші «Вереда» ведеться насправді уже з перших рядків довірлива
розмова з дитиною: «Мала мама Одинця-мазунця. Мамі з ним була біда:
Одинеці був вереда». Сюжетопобудова вірша під порядкована авторському
задуму розкрити непривабливість дитячої розбещеності. Показана на
багатьох фактах ні логічність бажань і поведінки вереди набуває
узагальнення у його вимозі: «Дай того, чого нема”. Окремі куплети вірша
«Здоровим будь» рекомендуються використовувати в дошкільних закладах під
час проведення зарядки. Разом з тим відзначимо добру художню манеру
письменника, що забезпечує виховний вплив його творові. Так званий
добрий приклад осмислюється в поезії шляхом паралельного змалювання
поведінки персонажа з тваринного світу (кличе курочка діток на зарядку,
без мила і водиці умиваються дві киці, кроленятка об морквинки чистять
зуби) і малої дитини. Рушійною силою сюжету вірша є не тільки
зіставлення поведінки, а й її заперечення. Рябко наносить снігу в хату –
хлопчик витирає ноги; ведмідь смокче лапу — хлопчик не бере пальців до
рота. Навіть малятам зрозумілим є підтекст своєрідної забавлянки, якою
бачиться вірш «Мурлика». «Мурлико руденький – замерзнеш, дурненький»,—
говорять котикові, н хоче морозива.

Знайшли дорогу до дітей вірші і оповідання Галини Демченко («Дідусеві
казки», «Загадки та вигадки», «Що росте на полі», «Скаче зайчик» та
ін.). Близькі до творів народнопісенного характеру, вони запозичують
фольклорну поетику і легко запам’ятовуються.

Володимир Ладижець уміє сполучати в своїх віршах серйозне з
гумористичним, веселим (збірки «Сопілка», 1953; «Трембіта», 1974). Діти
відчувають високий героїзм радянських людей в роки війни («Не клубись,
густий тумане»), красу мирної праці, від якої «буяє колгоспне поле»
(«Гуцулик»), «дивна траса пролягла — срібні труби нафтогону» («Біля
нашого села»). Його гумористичні вірші дотепні і веселі, без
надокучливих повчань: «Ой болить у мене зуб, бо не хоче їсти суп. Хоче
меду, хоче грушку, хоче теплую пампушку. А як ще дасте сметани, вмить
боліти перестане». Поет створив пейзажну лірику для дітей («Осінь у
Карпатах», «У садочку абрикоси»), вдало використовуючи засоби
персоніфікації, наприклад, у таких рядках.

Розплела береза коси

На веснянім вітерці.

Опустила ніжку босу

В тиху воду у ріці.

Поет, драматург і публіцист Богдан Чалий провідною темою своєї творчості
обрав дружбу та інтернаціональне єднання народів. Збірка, в яку ввійшли
кращі твори поета, так і називається «В усіх-усіх республіках…»
(1974). Чалий уміє заінтригувати дитину незвичайними сюжетними
поворотами. Це можна бачити на прикладі вірша «Хороші імена». В Артеку,
куди приїхали «із Росії, з України, і литовці, і грузини, і казахи, й
чуваші», зустрілись дівчатка — туркменка Оксана і українка Гюль. Чому в
них такі незвичайні імена? Виявляється, після війни двоє друзів,
прощаючись, домовились назвати своїх синів іменем друга, але народилися
дівчатка… Написані в різний час «Балада про живого манекена», «Балада
про негра Тома», «Продавці заморських сувенірів» малюють картини тяжкого
життя дітей трудящих в капіталістичних країнах, розкривають облудність
американської буржуазної «демократії». У відомій тетралогії Б. Чалого
про Барвінка і Ромашку (три казки ввійшли у книгу «Сто пригод Барвінка і
Ромашки», видану в 1973 p., четверта — «Барвінок у школі» написана в
1977) можна бачити зразок літературної казки, в якій фантастичний світ
тісно пов’язаний з реальним, а традиційні фольклорні образи і прийоми
переосмислюються на грунті досягнень науки і техніки. В алегоричних
образах письменник втілює добрі і злі сили, які сьогодні у реальному
світі ведуть між собою непримиренну боротьбу у сфері ідеології. Він
засуджує паліїв війни, утверджує інтернаціональну солідарність трудящих
всіх країн.

Поезія Миколи Вінграновського для дітей виросла на грунті
народнопоетичної творчості. Наповнюючи властиві народній поезії форми і
образи новим змістом, письменник разом з тим активно шукає відповідних,
але не тотожних фольклорній поетиці засобів. Образ-тип з поезії «Грім»
створений на фольклорній основі, проте далекий від традиційної
характеристики, якою наділяє його народ. Це добродушний дядько Грім, що
«любив гриміти», «налив грозою… яри», «умив озерам очі», допоміг груші
позбутися важких плодів. Персоніфіковані образи природи постають у
новаторській інтерпретації: «Під рябими кущами вухатими, Де стерня босі
ноги коле, Зайці котять передніми лапами По городах капусту в поле».
Благодатний вплив фольклору позначився і у зверненні письменника до
жанру вірша-пісеньки («Гуси»).

Досить високий рівень сучасної дитячої поезії на Україні засвідчує і
творчість таких письменників середнього покоління, як Микола
Сингаївський (збірка «Кличе матуся», «Я вже виросла», «Мій календар»,
«Ромашкове сонце», «Перепілка щастя носить».

Прилетіли гуси, сіли у

воротях.

Оті білі гуси в червоних

чоботях,

В червоних чоботях,

в хусточках рябеньких,

Загелгали гуси, що я ще

маленький.

Поезія Сингаївського не раз говорить чарівним голосом природи,
захоплюючи дітей красою навколишнього світу, яку слід берегти і
пестувати («Голос природи».

Вірші Тамари Коломієць (“Недобрий чоловік Нехай”, “Червоний пароплав”,
“Хто розсипав роси?”, “Найперша стежечка”) підносять дітей до розуміння
висот поезії, збагачують духовно і естетично.

Зa своєю формою вірші Тамари Коломієць іноді нагадують казку
(«Біб-бобище»), розгорнуту загадку («Скинув шубку їжачок»), зрештою вона
працює залюбки в цих жанрах (казка «Про мандрівку жабунця-хвастунця»,
цикл загадок «Веселиця»). В дусі народних трудових співанок написані
вірші «Чобітки», «Котику-воркотику», «Капуста», «Відерце», в яких
ненав’язливе говориться про радість від праці, про щастя багато вміти і
знати.

Цікаві вірші й поеми для дітей-дошкільнят можна знайти в книжках І.
Жиленко, В. Шевчука, В. Лучука, О. Сенатович, П. Ребра, С. Жупанина.

Оксана Сенатович. її вірші, розкуті, вільні від штампів, дотепні,
мелодійні, легко «прописуються» в читанках, збірниках з позакласного
читання. Серед них є й такі, що любі дошкільнятам. На казковій основі
написаний вірш «Вчиться вересень читати» (який оригінальний аспект
теми!). З широким використанням синоніміки — гляньмо тільки, який
цікавий ряд слів: базіка, торохтій, пустомеля, говорун, патякало,
балакуха — написані «Балакуни», а ось появляється загадка-слово,
прочитане навпаки «Конадінс, або сніданок навиворіт», звичайна загадка,
акровірш, вірш-лічилка «Біг вовчище на нас» і багато іншого, на що
винахідлива О. Сенатович.

Якщо в минулому в галузі літератури для найменших переважали
жінки-письменниці, то в 60— 80-х pp. активно взялися за виховання малят
письменники-чоловіки. І виявляють вони неабияке вміння у цій справі.
Андрій М’ястківський творить майстерні мініатюри на теми, здавалося б,
давно опрацьовані в літературі про кицю, зайча і вміє показати ці образи
в нових ракурсах («Котики-воркотики»). Гарний, свіжий його гумор («Ой
сердитий»). Степан Жупанин добре працює і над віршем, і казкою, і
загадкою. Як сказано у передмові до чудово ілюстрованої збірки
«Смерековий край» (1985): «Колоритність, точність спостережень,
гармонійна мелодійність і барвистість живописання словом, фольклорне
начало…— характерні ознаки його стилю». Дмитро Чередниченко любить
поетичні образи фольклорного походження («Гачу, гачу гатку», «Писанка»),
своєрідно осмислює народні безконечні пісеньки («Дівчинка Ожинка»), а в
лічилках використовує власні новотвори.

Видатний педагог Василь Сухомлинський (1918— 1970) дуже дбав, щоб
художнє слово залишало «глибокий слід у дітей», стало «школою
емоційно-морального виховання». Яскраві суспільно-етичні та естетичні
ідеали втілено у його власних казках та оповіданнях, що були видруковані
посмертно у збірках «Гаряча квітка» (1978) і «Куди поспішали мурашки»
(1981). Розвиваючи традиції Л. Толстого, К. Ушинського, В. Сухомлинський
дає в невеликих за обсягом творах (мініатюрах) цікаві сюжети і образи
виразного педагогічного звучання («Ледача подушка», «Лялька під дощем»,
«Я вирощу внучку, дідусю»). Але повчання не засушує емоцію, а ще
яскравіше підкреслює поетичність сприймання дитиною світу. Про троянду,
що цвіте серед снігів, Оля говорить: «Вона гаряча, їй не страшно»
(«Гаряча квітка»). Малий Сергійко, виконавши прохання брата-солдата,
збагнув, що таке відчуття рідної домівки («Пшеничний колосок»). У всіх
творах уславлюється людська доброта, самовідданість, краса ДУШІ.

В кінці 50-х — на початку 60-х років в українську дитячу літературу
прийшло чимало обдарованих прозаїків. Коло авторів дитячих книг
поповнюється людьми найрізноманітніших професій. Поширюється, отже, і
тематичне поле дитячої літератури — нові автори вносять до неї добре
знайомий їм матеріал з різних життєвих сфер.

Серед найбільш обдарованих — Григір Тютюнник (1931 —1980). В одному із
інтерв’ю письменник признався, що ідеалом для нього завжди були і
залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в
найрізноманітніших проявах. Цей ідеал освітив його твори для дітей.
Чимало з них — про війну, яка вривається жорстоким дисонансом в життя і
почуття маленької людини (Климко в однойменній повісті, Харитон в
«Облозі»). У тяжких обставинах війни розкривається те заповітне, що
лежить на дні душі героїв письменника, що робить їх здатними на героїчні
вчинки («Климко»).

Г. Тютюнника свіжості і принадності.

Поглиблення психологічних характеристик дитячих персонажів, характерне
для багатьох книг приблизно від середини 60-х років, виразно проявилось
у творчості Віктора Близнеця (1933—1981). Починаючи з першої збірки
«Ойойкове гніздо» (1963), він не облишав проблем, які догматичній
критиці видавалися не відповідними до специфіки дитячого сприймання.
Крім усього іншого, В. Близнець ще володів багатством уяви, здатністю
включати в реальність фантастичні образи.

Письменник відкривав багатий світ фантастики у казковій повісті «Земля
світлячків» (1978). Та фантастичні персонажі Сиз-стовус, Мармусія,
Вертутій, Чублик і багато інших (подібних до них ми не зустрічали ні в
народних, ні в літературних казках) зовсім природно входять у свідомість
сучасної людини. А ще вони типи, характери, позначені яскравою
індивідуалізацією, переплутати їх з героями інших казок неможливо.

В той час відчувається величезний потяг також до науково-фантастичної
літератури. Художня фантастика має пропонувати свіжі гіпотези,
передбачення. Головне в творах цього жанру — увага до людини і проблем
сучасності, до майбутності світу. Наукова фантастика в українській
літературі розвивається поки що повільно, хоч уже і має низку цікавих
зразків.

Активно працює у жанрі науково-фантастичної повісті Василь Бережний. * В
його повістях «Архео-скрипт», «Під крижаним щитом», «Молодший брат
Сонця» та багатьох інших (а також книзі вибраного «По спіралі Часу»,
1978) молодий читач знайде і осмислення космічної теми, і соціальну
утопію, і проблеми сучасності, віддзеркалені у світі фантастичних ідей і
образів.

B українській дитячій літературі є свої нерозв’язані проблеми. Не раз
автори, що пишуть для дітей, спрощено реалізують вимогу актуальності
тематики, від чого твори втрачають свою високу ідейно-художню якість. Не
вистачає яскравої образності ліриці на суспільно-політичні теми, зокрема
віршам про важливі події в житті країни, в яких передусім мусило б бути
багато глибокого сердечного чуття, ліризму, поетичної краси,
своєрідності. Небезпечним противником дитячих книжок ще залишається
штамп, повторення відомого в сюжетах, образах, системі художніх засобів,
до яких вдаються їхні автори. Мова дитячих творів не завжди вільна від
фальшивого пафосу, багатослівності, сюсюкання з присіданням до дитини
(для молодших читачів), від дерев’яної, а то й залізобетонної фрази,
одноманітності інтонації.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020