Реферат на тему:
Загальна характеристика умовиводів
План
Загальна характеристика умовиводів;
Поділ умовиводів;
Способи побудови безпосередніх умовиводів:
перетворення;
обернення;
протиставлення предикату;
Загальна характеристика дедуктивних умовиводів.
Категоричний силогізм;
Аксіома силогізму та правила категоричного силогізму;
Фігури категоричного силогізму;
Скорочені та складноскорочені силогізми.
Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з двох або
кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове
знання.
Термін “умовивід” вживається у подвійному значенні. Це і розумовий
процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як
наслідок розумової операції. Поняття і судження входять до складу
умовиводу як його елементи. Будь-який умовивід складається із засновків
і висновку.
Засновки – це судження, із яких виводяться нові знання.
Висновок – судження, виведене із засновків.
Умовивід – це логічний спосіб здобування нового знання. Об’єктивною
підставою умовиводу є зв’язок і взаємозалежність предметів і явищ
дійсності. Якщо предмети дійсності не пов’язані між собою, то й
судження, що відображають ці предмети, не будуть логічно пов’язані між
собою і тому побудувати умовивід не можна. Наприклад, із двох суджень:
“Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне”, “усі дерева рослини” –
не можна зробити ніякого логічного висновку, тому що ці судження логічно
не пов’язані.
У будь-якому умовиводі розрізняють три види знань:
Вихідне знання, те з якого виводяться нові знання – воно міститься в
засновках умовиводу;
Висновкові знання – міститься у висновку;
Обґрунтовуюче знання – котре пояснює правомірність висновку;
Знання бувають безпосередні та опосередковані (висновкові).
Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомогою безпосереднього
сприймання явищ або предметів.
Опосередкованими знаннями називаються знання, які ми виводимо з раніше
добутих знань.
У кримінальному судочинстві пізнання є в основному опосередкованим.
Пояснюється це тим, що злочин, предмет судового розслідування, є факт
минулого стосовно розслідування і судового розгляду. Для пізнання істини
в кримінальній справі існує лише один шлях: установлення фактів – слідів
злочину і на їх підставі відновлення злочинної дії в цілому. Вирішальна
роль в судовому дослідженні належить умовиводам.
Умовиводи бувають різних видів. За кількістю засновків умовиводи
поділяються на безпосередні та опосередковані.
Безпосереднім називається такий умовивід, у якому висновок робиться із
одного засновку.
Опосередкованим називається такий умовивід, у якому висновок робиться з
двох або більше засновків.
За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи поділяються
на дедуктивні та індуктивні.
У дедуктивних умовиводах висновок іде від знання більшого ступеня
спільності до знання меншого ступеня спільності.
В індуктивних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних
предметів до знання всіх предметів класу.
Основними способами побудови безпосередніх умовиводів є перетворення,
обернення, протиставлення суджень.
Перетворення – це така операція, унаслідок якої вихідне судження
перетворюється у судження рівнозначне за змістом, але іншої структури.
У процесі перетворення ствердні судження (А та І) перетворюються в
заперечні (E та O). Щоб ствердне судження перетворити в заперечне,
необхідно внести до нього дві заперечні частки. Одна –перед зв’язкою,
друга – перед предикатом. Загальноствердні судження (А) перетворюються у
загально заперечні (Е).
Усі S є Р ( Жодне S не є не – Р.
Наприклад: “Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне, отже, жоден
злочин не є діяння не суспільно небезпечне”.
Частковоствердні судження (І) перетворюються у частково заперечні
судження (О):
Деякі S є Р ( деякі S не є не – Р.
Наприклад: “Деякі злочини є посадовими отже, деякі злочини не є не
посадовими”.
Заперечні судження (Е та О), що мають структуру “S не є Р”,
перетворюються в заперечні судження, що мають структуру “S є не Р”.
жодне не є Р ( Усі S не є Р.
Наприклад: “Жодна буржуазна держава не є справді демократичною; отже,
будь-яка буржуазна держава є не справді демократичною”.
Частковозаперечні судження (О) перетворюються в частково ствердні
судження (І):
Деякі S не є Р ( Деякі S є не Р.
Перетворене судження категоричніше, думка в ньому виражена визначено й
однозначно, тлумачити її інакше просто не можливо.
Обернення називається така операція, коли суб’єкт вихідного судження
стає предикатом, а предикат – суб’єктом вивідного судження.
наприклад: “Будь-який договір є юридичною угодою, отже, деякі юридичні
угоди договори”. Схема обернення:
S––P
отже Р –– S
Під час обернення якість судження не змінюється, якщо вихідне судження є
ствердним, то й висновок буде ствердним, якщо засновок заперечний, то
й висновок буде заперечним.
Розрізняють два види обернення: чисте обернення та обернення з
обмеженням.
Обернення буде чистим, якщо кількість судження під час обернення не
змінюється. Наприклад: Деякі студенти – відмінники отже, деякі
відмінники – студенти”.
Обернення з обмеженням – це таке обернення внаслідок якого змінюється
кількість судження.
Наприклад: “Усі капіталісти експлуататори, отже, деякі експлуататори
капіталісти”. Тут вихідне судження є загальним (“Усі S є Р”), а
висновкові частковим – (Деякі Р є S).
Загальноствердні судження обертаються подвійно: з обмеженням і без
обмеження. Загальноствердні судження, в котрих предикат не розподілений,
обертаються з обмеженням.
Усі S є Р ( деякі Р є S.
Наприклад: “Будь-які правовідносини є вольовими відносинами; отже, деякі
вольові відносини є правовідносинами”.
У загально ствердних судженнях – визначеннях і в судженнях з виділяючим
суб’єктом предикат (Р) розподілений. Такі судження обертаються без
обмеження. Наприклад: “Тільки посадова особа може бути суб’єктом
халатності, отже суб’єктом халатності може бути тільки посадова особа”;
“Крадіжкою називається таємне викрадення власного майна громадян; отже,
таємне викрадення власного майна громадян є крадіжкою”.
Загально заперечні судження завжди обертаються без обмеження.
Наприклад: “Жодна загарбницька війна не є справедливою; отже, жодна
справедлива війна не є загарбницькою”.
Жодне S не є Р ( жодне Р не є S.
Неозначені часткові судження, в яких S і Р не розподілені, обертаються
за схемою чистого обернення:
Деякі S є Р ( деякі Р є S
Наприклад: “Деякі письменники – лауреати; отже, деякі лауреати –
письменники”.
Означені часковоствердні судження, в котрих S не розподілене, а Р
розподілене, обертаються в загальні ствердні судження.
Наприклад: “тільки деякі юридичні угоди – договори; отже усі договори –
угоди”. Схема:
Тільки деякі S є Р ( Усі Р є S.
Розрізняються два види обернення умовних суджень: контрпропозицію і
конверсію.
Контрпропозиція – це висновок нового судження, в якому заперечується
підстава і наслідок вихідного умовного судження, а потім наслідок стає
підставою, а підстава – наслідком оберненого судження. Наприклад: “якщо
угода не відповідає умовам закону, то вона не дійсна; отже, якщо угода
визнана дійсною, то вона відповідає закону”.
Якщо А, то В. Отже, якщо не В, то не А.
Конверсія умовних суджень полягає в тому, що наслідок вихідного судження
робиться основою, а основа – наслідком вивідного судження. Наприклад:
”Якщо межі необхідної оборони не перевищені, то відповідальність не
настає; отже, якщо кримінальна відповідальність за заподіяння при
необхідній обороні не настає, то межі необхідної оборони не
перевищені”.
Якщо А, то В. Отже якщо В, то А
Протиставленням предикату називається висновок такого нового судження,
суб’єктом котрого є поняття, що суперечить предикату вихідного судження,
а предикатом – суб’єкт вихідного судження. Наприклад: “Будь-який злочин
є діяння суспільно небезпечне; отже, жодне не суспільно небезпечне
діяння не є злочином”.
S є Р
отже, Не Р не є S
Загально ствердне судження за допомогою протиставлення предикату
перетворюється в судження загально суперечне: Всі S є Р( Жодне не Р не є
S.
Наприклад: “всі вовки – хижі тварини, жодна нехижа тварина не є вовком”.
Загальнозаперечне судження перетворюється в частковоствердне:
Жодне S не є Р ( деякі Р є S.
Наприклад: “Жоден свідок не може бути суддею” за допомогою
протиставлення предикату переходить у судження “Деякі судді не є
свідками”.
Частковоствердне судження перетворюється під час протиставлення
предикату в частковоствердне:
Деякі S не є Р ( деякі не Р є S.
Наприклад: “Деякі студенти не є відмінниками, отже деякі не відмінники
студенти”.
Характеристика дедуктивних умовиводів
Дедуктивним (від латинського слова deductio – виведення) називається
умовивід, у якому робиться на підставі класу в цілому. Дедукція є
логічним засобом конкретного , одиничного на основі знання загального.
Механізм дедуктивного умовиводу полягає в поширенні загального положення
на окремий випадок, у підведенні часткового випадку під загальне
правило.
Щоб дійти до дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання,
засновки:
засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться
частковий випадок;
засновок, у якому йдеться про окремий предмет або частковий випадок,
який підводиться під загальне положення.
До загальних положень відносяться закони науки, аксіоми, наукові
положення, в котрих міститься знання загального. У юридичній практиці –
це норми права (статті кодексів, законодавчих актів), положення правових
наук, керівні вказівки органів суду, прокуратури .
Дедукція дає висновки достовірні. У цьому перевага її над іншими
методами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного методу частинні і
правильно пов’язані, то висновок буде неодмінно істинним.
Дедуктивні методи з вірогідними засновками широко використовують у
судовій практиці під час побудови судових версій.
У залежності від того, з яких суджень складається дедуктивний умовивід,
розрізняють такі види дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм,
умовні силогізми, розподільні силогізми.
Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому
обидва засновки є категоричними судженнями.
Категоричний силогізм складається з трьох суджень: двох засновків і
висновку. Поняття, які входять до складу кожного судження, називаються
термінами. У категоричному силогізмі виділяють три терміни: менший,
більший і середній.
Термін, який займає місце суб’єкта у висновку називається меншим,
позначається буквою S.
Термін, який займає місце предиката у висновку, називається більшим
терміном, позначається буквою Р.
Більший і менший терміни називаються крайніми термінами.
Середнім терміном називається поняття, яке входить до обох засновків і
відсутнє у висновку, позначається М.
Середній термін (М) виконує роль сполучної ланки між більшим і меншим
термінами, що дає змогу із двох суджень вивести третє судження.
До кожного засновку категоричного силогізму входять по два терміни:
середній і один крайній. У залежності від того, який із крайніх термінів
(більший чи менший) вводять до засновку, розрізняють більший і менший
засновки. Більшим засновком категоричного силогізму є загальне положення
або правило, а меншим – судження про конкретний предмет.
Аксіома силогізму – це положення, яке обґрунтовує правомірність висновку
із засновків категоричного силогізму.
Все, що стверджується (або заперечується) про клас предметів, може
стверджувати ( або заперечувати) про кожен предмет даного класу.
Ознака ознаки речі є ознака самої речі; те, що суперечить ознаці речі,
суперечить самій речі.
Для того, щоб із істинних засновків можна було б отримати істинний
висновок, необхідно дотримуватись правил силогізму.
У кожному силогізмі має бути тільки три терміна – не більше і не менше.
Середній термін має бути розподіленим хоча б у одному із засновків.
Термін, не розподілений у засновку, не може бути розподілений у
висновку.
Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку.
Якщо один засновок суперечний, то й висновок має бути суперечним.
Із двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку.
Якщо один із засновків частковий, то й висновок має бути частковим.
Категоричний силогізм має різні види, котрі називаються фігурами
силогізму, котрі відрізняються одна від одної розташуванням середнього
терміна в засновках.
У першій фігурі середній термін займає місце суб’єкта у більшому
засновку і предиката – в меншому.
Схема першої фігури:
Перша фігура силогізму має такі особливі правила:
Більший засновок має бути судженням загальним;
Менший засновок – судженням ствердним. Модуси: ААА, АІІ, ЕАЕ, ЕІО.
Перша фігура силогізму – найтиповіша. Класична форма дедуктивного
умовиводу. За першою фігурою відбувається юридична оцінка правових явищ
і фактів. Більшим засновком, що має загальне положення, служить норма
права, стаття кодексу. Меншим –судження про конкретний випадок. Висновок
є вивід про це конкретне на основі загального положення.
Будь-який обвинувальний вирок, як застосування норми права до
конкретного випадку є умовиводом першої фігури. Щоб підвести частковий
випадок під загальне правило, необхідно глибоко і всебічно дослідити цей
випадок, дати плавильну оцінку.
Друга фігура силогізму
У другій фігурі середній термін займає місце предиката в обох засновках.
Схема:
Вона має такі правила:
Більший засновок має бути судженням загальним;
Один із засновків – судження заперечне.
Сутність другої фігури силогізму полягає в запереченні належності
якого-небудь предмета або явища до то чи іншого класу предметів.
Модуси: ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО.
У судовій практиці друга фігура є логічною формою обґрунтування складу
злочину в тому чи іншому конкретному випадку, доказом неправильності
кваліфікації скоєного.
Третя фігура силогізму
У третій фігурі середній термін займає місце суб’єкта в обох засновках.
Вона має таке правило: менший засновок має бути ствердним. Висновок у
третій фігурі завжди частковий.
Модуси: ААІ, ЕАО, ІАІ, ОАО, АІІ, ЕІО.
Третє фігура силогізму у практиці мислення трапляється рідше, ніж перша
і друга. Вона приймається для спростування загальних положень.
Четверта фігура силогізму
У четвертій фігурі середній термін займає місце предиката у більшому
засновку і суб’єкта в меншому.
У четвертій фігурі діють такі правила:
Якщо більший засновок ствердний, то менший має бути загальний;
Якщо один із засновків заперечний, то більший засновок буде загальним.
Модуси: ААІ, АЕЕ, ІАІ, ЕАО, ЕІО.
Перші три фігури були відкриті і описані Аристотелем. Четверта фігура
виділена через 500 років Кл.Галеном. У практиці мислення нею
користуються досить рідко.
Силогізм, у котрому пропущений один із засновків чи висновків,
називається скороченим силогізмом, або ентинемою.
“Ентинема” – слово грецьке, в перекладі на українську означає “в умі”,
“в думках”. За способом утворення розрізняють три види ентинем:
ентинема з випущеним більшим засновком;
ентинема з випущеним меншим засновком;
ентинема з випущеним висновком.
Наприклад: “Ми громадяни України, отже, ми повинні знати українську
мову”. Тут пропущений більший засновок. “Згідно із законом громадяни
України повинні знати українську мову”.
Складним силогізмом або полісилогізмом називається умовивід, який
складається з одного або двох силогізмів.
Полісилогізм – це ланцюг силогізмів. Висновок попереднього силогізму
стає засновком наступного силогізму.
Існує два види полі силогізмів: прогресивні і регресивні.
Прогресивними силогізмами є такі полісилогізми, у котрих висновок
попереднього силогізму є більшим засновком наступного. Регресивними
називаються такі полісилогізми, у котрих висновок попереднього силогізму
є меншим засновком наступного. У практиці мислення рідко зустрічаються
повні полісилогізми.
Полісилогізм, в котрому пропущені деякі засновки, називається соритом.
Сорит – грецьке слово, в перекладі означає “купа” (засновків). Є два
види соритів: гокленіївський та аристотелівський.
Гокленіївський сорит здобувають із прогресивного полісилогізму,
випускаючи в ньому проміжні висновки (більші засновки).
Аристотелівський – скорочена форма регресивного полі силогізму, в
котрому випущені всі менші засновки. Сорит є нерідко формою міркування
під час юридичної кваліфікації заподіяного. До складноскорочених
умовиводів відноситься і епіхейрема. Це такий складноскорочений
силогізм, у котрому засновками є ентинеми.
Література
В.Є. Жеребкін, Логіка, Харків – Київ “Основа” – “Знання”, 1998.
M
P
M
S
М ––– Р
S ––– M
S ––– P
Р ––– М
S ––– M
––––––––
S ––– P
P
М
М
S
M
S
P
M
M ––– P
M ––– S
––––––––
S ––– P
M
S
М
Р
Р ––– М
M ––– S
––––––––
S ––– P
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
