.

Пауль Ерліх (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
215 1571
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Пауль Ерліх

ПЛАН

Вступ

1. Пауль Ерліх – як видатний вчений мікробіолог

2. Створення гуморальної теорії імунітету

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ерліх Пауль (Ehrlich, Paul) (1854–1915), німецький лікар і бактеріолог.
Лауреат Нобелівської премії 1908 по фізіології і медицині за роботи з
імунології (разом з І.І.Мечниковим). Народився 14 березня 1854 у
Штрелені (Сілезія). Учився в університетах Бреслау, Страсбурга,
Фрейбурга і Лейпцигу. У 1878 одержав ступінь доктора медицини.

Пауль Ерліх відомий своїми роботами в галузі гематології, імунолошії і
хіміотерапії.

Починаючи з 1891 Ерліх займався пошуками способів лікування інфекційних
хвороб за допомогою хімічних речовин, здатних придушувати
життєдіяльність збудників захворювань.

Ерліх передбачив автоімунітет і назвав його «horror autotoxicus».

1. Пауль Ерліх – як видатний вчений мікробіолог

Студентом почав вивчати розподіл і фіксацію різних хімічних речовин в
організмі. У 1878 став асистентом медичної клініки Шарите в Берліні.
Займався вивченням специфічного прижиттєвого фарбування різних тканин і
кліток, знайшов, що за допомогою анілінових барвників можна досліджувати
процеси подиху в інтактних тканинах.

Книга Ерліха Потреби організму в кисні (Das Sauerstoff-Bedurfnis des
Organismus, 1885) стала класичною працею в області вивчення
окислювально-відновних процесів.

Ерліх знайшов дві різні форми лейкоцитів, установив роль кісткового
мозку в кровотворенні, відкрив так називані гладкі клітки, провів
численні дослідження в області гістології нервової системи. У 1883
розробив спосіб фарбування туберкульозних бацил.

У 1890–1895 Ерліх працював у Р.Коха в Інституті інфекційних хвороб у
Берліні. Розробив метод визначення активності антитоксичних сироваток і
вивчення взаємодії «антиген – антитіло» in vitro. Створив теорію «бічних
ланцюгів», що зіграла велику роль у розвитку імунології. У 1896 заснував
і очолив Інститут по вивченню і перевірці сироваток у Штеглиці. У 1899
Інститут переїхав у Франкфурт-на-Майні, який одержав назву Інститут
експериментальної терапії (нині імені Ерліха).

Починаючи з 1891 Ерліх займався пошуками способів лікування інфекційних
хвороб за допомогою хімічних речовин, здатних придушувати
життєдіяльність збудників захворювань. Ввів у практику лікування
чотириденної малярії барвником метиленовим синьої, запропонував
використовувати трипановий червоний для лікування трипаносомозу.

Особливе значення мали роботи Ерліха по лікуванню сифілісу органічними
сполуками миш’яку. У 1907 Ерліх повідомив про відкриття арсфенаміна
(похідного арсенобензола), ефективного засобу проти сифілісу, що учений
назвав сальварсаном (від лат. salvatio – порятунок). Речовина відома
також за назвою препарат 606, оскільки було 606-м по рахунку з
випробуваних Ерліхом сполук. Незабаром з’явився і неосальварсан, чи
препарат 914.

Відомі роботи Ерліха по злоякісних пухлинах. Учений створив ряд методів
експериментального одержання пухлин у тварин, установив появу
імунологічних реакцій після їх розсосуванню.

Ерліх був нагороджений медаллю Лібіху й обраний почесним членом
Німецького хімічного суспільства. Умер Ерліх у Бад-Хомбурге 20 серпня
1915.

2. Вчення П.Ерліха

про гуморальний імунітет і похідні знання

У 1891 р. у статті Пауля Ерліха (Paul Ehrlich, 1854—1915)
противомікробні речовини крові автор назвала терміном “антитіло”
(по-німецькому antikorper), тому що бактерій у той час називали терміном
“korper” — мікроскопічні тельця. Але П.Ерліха “відвідало” глибоке
теоретичне прозріння. Незважаючи на те, що факти того часу свідчили, що
в крові не контактували з мікробом тварини чи людини не визначаються
антитіла проти даного мікроба, П.Ерліх якимсь образом усвідомив, що і до
контакту з конкретним мікробом в организмі вже є антитіла у вигляді, що
він назвав “бічними ланцюгами”. Як ми тепер знаємо, це саме так, і
“бічні ланцюги” Ерліха — це докладно вивчені в наш час рецеп-тори
лімфоцитів для антигенів. Пізніше цей же напрям думок П.Ерліх
“застосував” до фармакології: у своїй теорії хіміотерапії він припускав
передіснування в організмі рецепторів для лікарських речовин.

У 1908 р. П.Ерліху вручили Нобелівську премію за гуморальну теорію
імунітету.

Наукова суперечка між клітинною (І.І.Мечников і його учіі) і гуморальної
(П.Ерліх і його прихильники) теоріями імунітету тривав більш 30 років і
сприяв розвитку імунології як науки.

Протягом усіх цих 30 років прихильників клітинної теорії було набагато
менше, ніж прихильників гуморальної, по тій простій причині, що методи
роботи з клітками в багато разів більш трудомісткі, ніж методи
реєстрації реакцій антиген — антитіло в розчинах.

Але в кінцевому рахунку усі прийшли до того усвідомлення, що всяка
імунна відповідь є клітинний. І.І.Мечников і його учні не могли
вербально парирувати “видимі неозброєним оком” аргументи “гуморалістів”,
але вони працювали експеримен-тально і публікували статті за статтею, у
яких показива-ли, що між наявністю бактерицидних субстанцій у крові і
захищеністю організму від інфекційної хвороби часто немає кореляції.
Зате є кореляції між резистентністю до хвороби і здатністю фагоцитів
убивати бактерій (наприклад, у випадку anthrax).

Учні І.І.Мечникова поставили експеримент із приміщенням бактерій у
капсулу з фільтрувального паперу, що пропускала антитіла і комплемент,
але не допускала до бактерій фагоцити: у результаті мікроби залишилися
вірулентними!

Англійські вчені А.Райт і С.Дуглас (Almroth Wright, S.R.Douglas)
фактично возз’єднали теорії Мечникова і Ерліха у своєму дослідженні
феномена, що вони назвали опсонізацією, що полягала в тому, що в
присутності антитіл фагоцитоз мікробів істотно підсилюється. Орsрnеіn
по-грецьки — робити смачним (антитіла роблять мікробів “смачними” для
фагоцитів).

Серед друзів А.Райта був Бернард Шоу, що написав п’єсу “The Dосtоr’s
Dilemma” по мотивах професійної суперечки прихильників І.І.Мечникова і
прихильників П.Ерліха. Члени академії наук Швеції в 1908 р. обом,
І.І.Мечникову і П.Ерліху, присудили вищу учену нагороду — Нобелівську
премію.

Антитіла виробляються макроорганізмом при влученні в нього чужорідних
агентів — антигенів. Антитіла відносяться до глобулінової фракції крові,
тому їхній ще називають імуноглобулінами і позначають символом ^.
Антитіла синтезуються плазматичними клітками. Ig відносяться до факторів
специфічного гуморального імунітету: інактивують токсини; у комплексі з
комплементом перешкоджають проникненню вірусів і лізують бактерії;
активізують фагоцитоз; беруть участь в алергійних реакціях; беруть
участь у деструкції гельмінтів.

У плазмі крові міститься близько 5 % білків — з них 3% складають
імуноглобуліни. Імуноглобуліни розрязняються за структурою, антигенній
сполуці і по виконуваним ними функціям. По цих властивостях вони
розділені на 5 класів: Ig, Ig, Ig, Ig, Ig. Ig виявляються в сироватці
крові в таких кількостях: Ig — 7—20 гл, Ig — 0,7—5 гл; Ig — 0,5—2 гл; Ig
і Ig — дуже мало.

Молекули імуноглобулінів усіх п’яти класів мають універсальну будівлю.
Якщо молекулу імуноглобулінів обробити меркаптоетанолом, то вона
розпадеться на дві пари поліпептидних ланцюгів: дві важкі і дві легені.
На легкому ланцюзі до 200 амінокислотних залишків, а на важкій до 400.
Кожна з цих ланцюгів закручена в первинну спіраль — а-спіраль і кожна з
ланцюгів має вторинну спіраль — домени. На кожнім з легких ланцюгів
локалізується по 2 домена, а на кожнім важкому ланцюзі — по 4 домена.
Легкі і важкі ланцюги з’єднуються між собою дисульфідними зв’язками,
утворити єдину молекулу. Легкі і важкі ланцюги складаються з постійного
набору амінокислот, а також у деякі домени входить вариабельний набір
амінокислот, що беруть участь в утворенні активного центра
імуноглобулінів. Ig мають виражену специфічність — варіабельний домен
підходить до антигену, як ключ до замка. Молекула будь-якого
імуноглобуліну має четвертинну структуру.

1. Імуноглобуліни класу G (Ig) — ці антитіла є найбільш важливими в
розвитку імунітету, тому що на його частку приходиться 80% усіх
сироваткових імуноглобулінів. На початку захворювання їх мало, але в
міру розвитку хвороби кількість їх збільшується й основна функція
боротьби з мікробами випадає на їхню частку. Імуноглобулін легко
проходить через плацентарний бар’єр і забезпечує гуморальний імунітет
немовляти в перші місяці життя.

2. Імуноглобуліни класу М (Ig M) — це сама велика молекула з усіх п’яти
класів імуноглобулінів. Ig — пентамер, що побудований з 5 молекул. До
складу молекул входять 2 легкі ланцюги і важкий ланцюг. Молекула цього
імуноглобуліну в 5 разів більше, ніж Ig, тому швидкість його осідання
буде вище. Імуноглобуліни цього класу першими з’являються при розвитку
плоду й останніми зникають у старості.

3. Імуноглобуліни класу A (Ig) — відіграють важливу роль у захисті
слизуватих оболонок дихальних і травних трактів, сечостатевої системи. У
молекулі Ig ті ж легені ланцюги і свій власний важкий ланцюг. Існує в
модифікації — секреторний Ig і сироватковий. Секреторний імуноглобулін
активує комплемент і стимулює фагоцитарну активність у слизуватих
оболонках. Сироватковий імуноглобулін класу А може бути неповним
антитілом, не зв’язує комплемент і не проходить через плацентарний
бар’єр. Молекулярна маса варіює.

4. Імуноглобуліни класу Е (Ig) — реагинові чи антитіла, тому що беруть
участь в алергійних реакціях по типі реакцій негайного типу, а також
беруть участь у деструкції гельмінтів. Виявляються в сироватці крові в
невеликих кількостях. Через плацентарний бар’єр не проходить.

Імуноглобуліни класу Д (Ig) — участь його недостатня вивчено. Міститься
в сироватці крові в дуже малих кількостях. Відомо, що Ig продукують
клітки мигдалин і аденоїдів. Ig не зв’язує комплемент, не проходить
через плацентарний бар’єр. Специфічність імуноглобулінів виявляється в
специфічності імунної відповіді, тому в практичній медицині
використовуються різні препарати для профілактики і лікування різних
захворювань. Специфічність іммуноглобулінів виявляється в імунологічних
реакціях in vitro (реакції преципітації і т.д.).

Висновок

Таким чином, Поль Ерліх (нім. Paul Ehrlich, 14 березня 1854 — 20 серпня
1915) — німецький учений, який отримав Нобелівську премію з фізіології і
медицини 1908 року (разом з І.Мечніковим).

Ввів у практику лікування чотириденної малярії барвником метиленовим
синьої, запропонував використовувати трипановий червоний для лікування
трипаносомозу.

Особливе значення мали роботи Ерліха по лікуванню сифілісу органічними
сполуками миш’яку. Відомі роботи Ерліха по злоякісних пухлинах.

Учений створив ряд методів експериментального одержання пухлин у тварин,
установив появу імунологічних реакцій після їх розсосуванню.

Ерліх був нагороджений медаллю Лібіху й обраний почесним членом
Німецького хімічного суспільства. Умер Ерліх у Бад-Хомбурге 20 серпня
1915.

У 1908 р. П.Ерліху вручили Нобелівську премію за гуморальну теорію
імунітету.

Саме він ввів термін «хіміотерапія». Ідея «чарівної кулі» — також
належить йому, як і перше емпіричне спостереження гематоенцефілічного
бар’єра.

Список використаної літератури

Воробьев А. А. Микробиология и иммунология. М., 1999.

Зенгбуш П. Молекулярная и клеточная биология. Т. 1, 2, 3. М., 1982.

ЛабинскаяА. С. Микробиология с техникой микробиологических исследований.
М., 1992.

PAGE

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020