.

Інструменти зовнішньоторговельної політики. Економічні проблеми включення України в світове господарство. Міжнародний комерційний арбітраж в Україні (

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
1 6162
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Інструменти зовнішньоторговельної політики. Економічні проблеми
включення України в світове господарство. Міжнародний комерційний
арбітраж в Україні

Зміст

TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc534717218” 1. Інструменти
зовнішньоторговельної політики PAGEREF _Toc534717218 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc534717219” 2. Економічні проблеми включення України
в світове господарство PAGEREF _Toc534717219 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc534717220” 3. Міжнародний комерційний арбітраж у
Україні PAGEREF _Toc534717220 \h 7

HYPERLINK \l “_Toc534717221” 4. Науково-технічна політика в Україні
PAGEREF _Toc534717221 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc534717222” 5. Аналіз ефективності
зовнішньоекономічної діяльності в Україні PAGEREF _Toc534717222 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc534717223” Література PAGEREF _Toc534717223 \h
15

1. Інструменти зовнішньоторговельної політики

Інструментами зовнішньоекономічної політики називають тільки ті
політико-економічні інструменти, які призначені для цілеспрямованого
безпосереднього впливу на зовнішньоекономічні операції. Вони можуть
поділятися на торгово-політичні та валютно-політичні інструменти. До
перших належать ті, які впливають на реальні характеристики міжнародного
обміну товарами. Найважливішими торгово-політичними інструментами є
мито, контингенти та інші нетарифні торгові обмеження.

Мито є найдавнішим інструментом торгової політики. В цілому його
розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він
перетинає державний кордон або кордон митної зони, Відповідно до напряму
товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито.
Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито. Вивізне мито
накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.

Раніше мито слугувало насамперед фіскальним цілям — формуванню державних
доходів. Історично воно належить до найстаріших джерел доходів держави.
Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною
перешкодою торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при
переміщенні їх через кордон, що впливає на попит і пропозицію. Мотиви
нарахування мита сьогодні такі:

для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив);

для коригування рівноваги платіжного балансу;

для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного
мита);

для захисту вітчизняних робочих місць.

Незалежно від того, з яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має
при цьому враховувати те, що торгові партнери, які через введення цього
мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так
званого відповідного мита.

Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари,
що продаються, держава може здійснювати також безпосередній вплив за
допомогою контингентування імпорту або експорту товарів. Контингенти —
це кількісні і(або) вартісні обмеження ввезення або вивезення певного
товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування
через імпортні та експортні квоти, які можуть бути генеральними,
груповими та індивідуальними і поширюватись відповідно на всі країни,
групу країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни
йде через переговори “добровільно” на обмеження свого експорту в цю
країну, то говорять про так званий договір добровільного самообмеження.

На практиці імпортні квоти мають більше значення, ніж експортне
контингентування. І навпаки, імпортне мито має багато переваг над
імпортними контингентами, тому що кількісні обмеження призводять до
підвищення ціни імпортних товарів, а користується цим експортер,
одержуючи більший прибуток. Водночас імпортне мито поповнює бюджет
держави-імпортера.

Усі торгові перешкоди, за винятком мита, охоплюються поняттям нетарифні
торгові перешкоди. Контингенти є тільки формою нетарифних торгових
перешкод, які виділяються разом з митом через їх гласність як інструмент
державного впливу на торгівлю. Крім контингентів є ще багато інших
нетарифних торгових перешкод, які також уже давно використовуються як
інструмент зовнішньоекономічної політики. На відміну від мита і
контингентів вони перешкоджають торгівлі в більш чи менш прихованій
формі, вплив їх важко оцінити кількісно. Часто вони є побічним наслідком
заходів, що провадяться з іншою метою, наприклад підвищення стандартів
охорони здоров’я, безпеки чи охорони навколишнього середовища.

Найважливішими нетарифними торговими перешкодами поряд з кількісними
обмеженнями виступають:

надання всіх видів субвенцій вітчизняним підприємствам та галузям
економіки, що беруть участь у міжнародній конкуренції;

введення певного податкового регулювання на користь вітчизняних галузей
економіки, які підпадають під вплив міжнародної конкуренції;

так звані технічні торгові перешкоди, які встановлюються через
національні норми та інші технічні нормативи;

забезпечення переваг вітчизняним продавцям при розподілі державних
замовлень;

встановлення правових нормативів, які перешкоджають торгівлі;

певні методи визначення митної вартості та митного оформлення, що
відступають від міжнародних норм, наприклад адміністративні акти щодо
ввізних документів, упаковки чи маркування.

Правові та управлінські розпорядження, що перешкоджають торгівлі,
називають також адміністративними торговими перешкодами. Приховані
нетарифні торгові перешкоди дійсні сьогодні для більшої частини світової
торгівлі як найсуттєвіша перешкода для вільного товарообміну. Оскільки
за численними міжнародними договорами, зокрема ГАТТ-СОТ, мито і
контингенти як інструмент торгової політики значною мірою втратили своє
значення, то приховані нетарифні торгові перешкоди залишаються єдиним
інструментом впливу на торгівлю. Це явище дістало назву
“неопротекціонізм”.

Організаційні засади зовнішньоекономічної політики визначаються
національними законодавчими актами, міжнародними правилами і звичаями, а
також спеціальними міжнародними угодами та різноманітними актами
міжнародного права. Оформлення цього правового порядку на національному
рівні та його формування на міжнародному рівні через укладання
відповідних міжнародних угод і вступ до відповідних міжнародних
організацій та договорів є також завданням зовнішньоекономічної
політики.

2. Економічні проблеми включення України в світове господарство

Потрібні якісні зміни: збільшення частки кінцевої продукції в загальному
обсязі експорту; підвищення ефективності експортних операцій;
відновлення присутності на традиційних ринках і розширення торгових
плацдармів на нових напрямках; нарешті, удосконалення державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Товарна структура українського експорту наводить на смутні міркування
про невиліковність «скривленого» генетичного коду української економіки,
закладеного ще в радянські часи. Домінуючі експортні позиції займає
металопродукція (44% експорту), мінеральні продукти і хімія (22%), тоді
як машинобудування складає всього 12%.

Більш того, за 1995—2001 р. структура експорту товарів помітно
погіршилася: частка металопродукції збільшилась на 8%, а машинобудування
— скоротилася на 7%.

Порівняння із сусідами з Центральної і Східної Європи явно не на нашу
користь. По – перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою
вартістю з України в 4—10 разів перевищує аналогічний показник для
Чехії, Угорщини і Польщі. По-друге, експорт продукції українського
машинобудування в 2—5 разів нижче, ніж із країн Центральної Європи. Але
ж ще в 1995-м частка продукції машинобудування в структурі експорту
України складала 19%, Словаччини — 18,8%, Польщі — 21,1%.

Розвивається вкрай небезпечне «сировинне омертвляння» економічних
тканин країни. На світових ринках за Україною поступово закріплюється
стратегічно невигідна товарна структура експорту, що підтверджується
аналізом основних товарних позицій.

Слабка інтеграція в міжнародні економічні структури серйозно обмежує
присутність нашої країни на пріоритетних для неї ринках. Відсутність
членства в системі ВТО позбавляє Україну можливості використовувати
міжнародні механізми регулювання торгових режимів, у т.ч. у торгових
суперечках. Проти нас застосовуються особливі правила при визначенні
рамкових умов проведення антидемпінгових розслідувань.

Торгове лавірування між Заходом і Сходом поки особливими успіхами не
відзначено. З одного боку, Україна стрімко втрачає традиційні російські
ринки, як, утім, і ринки СНД, тому що Росія не готова до введення зони
вільної торгівлі в рамках Співдружності. Продовжує діяти система
вилучень і тимчасових обмежень щодо важливих для України товарів
(продовольство, текстиль, металопродукція).

З іншого боку, не удалося досягти помітних успіхів на шляху інтеграції в
ЄС. Угода про партнерство і співробітництво (червень 1994 року) не
полегшила доступу українського текстилю, металу й аграрної продукції на
європейські ринки. А в загальній стратегії ЄС відносно України (грудень
1999 року) нічого не говориться про створення зони вільної торгівлі.

Негативні фактори розвитку зовнішньої торгівлі України обумовлені,
насамперед, низьким темпом економічних перетворень, що негативно
позначається на нашій участі в міжнародному поділі праці. В умовах
твердої конкуренції на світових ринках відставання України від ведучих
держав збільшуються; більш сильні конкуренти поступово витісняють нашу
країну в «сіру» зону третього світу.

Необхідно створити організаційні макроекономічні передумови для
майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед
заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих
фірм, фінансово-промислових груп).

Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства
України, що регулює зовнішньоекономічні, коопераційні відносини та
створює для них загальне економічне середовище, з вимогами системи
ГАТТ/СОТ і початком пристосування до вимог гармонізованого та
уніфікованого законодавства ЄС.

Слід опрацювати питання про можливість вибіркового підключення до тих
проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже
сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й
використання такого підключення з метою апробації конкретних механізмів
взаємодії України з європейськими економічними структурами.

3. Міжнародний комерційний арбітраж у Україні

Питання Міжнародного комерційного арбітражу в Україні регламентується
Законом України „Про міжнародний комерційний арбітраж” від 1994 року.
Цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу
(третейського суду) як методу, що широко застосовується для
вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і
необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного
арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий
арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в
типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права
міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для
можливого використання державами у своєму законодавстві.

Відповідно до статті 1 Закону „Про міжнародний комерційний арбітраж” цей
Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо
місце арбітражу знаходиться на території України.

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін
передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин,
що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів
міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча
б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з
іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій,
створених на території України, між собою, спори між їх учасниками,
а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.

В статті 2 Закону „Про міжнародний комерційний арбітраж” дається
визначення терміну “арбітраж”. Це будь-який арбітраж (третейський суд)
незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду
окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною
установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або
Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті
України. Термін “комерційний” тлумачиться широко і охоплює питання, що
випливають з усіх відносин торгового характеру, – як
договірних, так і недоговірних.

До сторін повинно бути рівне ставлення, і кожній стороні повинні
бути надані всі можливості для викладу своєї позиції.

За умови дотримання положень Закону „Про міжнародний комерційний
арбітраж” сторони можуть на свій розсуд домовитись про процедуру
розгляду справи третейським судом.

Сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. В
разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається
третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор
зручності для сторін.

Третейський суд вирішує спір згідно з такими нормами права, які
сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в
ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або
системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що
безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до
її колізійних норм.

В разі відсутності якої-небудь вказівки сторін третейський суд
застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він
вважає застосовними.

Міжнародний комерційний арбітражний суд є самостійною постійно
діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою
діяльність згідно з Законом України “Про міжнародний комерційний
арбітраж”.

Торгово-промислова палата України затверджує Регламент
Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання
арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат суду,
сприяє його діяльності.

Морська арбітражна комісія є самостійною постійно діючою арбітражною
установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно
з Законом України “Про міжнародний комерційний арбітраж”.

Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Морської
арбітражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки
гонорарів арбітрів та інших витрат Комісії, сприяє її діяльності.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних та
інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового
мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин
суб’єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки
іноземного права.

4. Науково-технічна політика в Україні

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом. Це передусім
визнані у світі наукові школи, вагомі, а нерідко й унікальні досягнення
в багатьох сферах – розробці нових матеріалів, біотехнології,
радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці,
електрозварюванні, інформатиці, телекомунікаціях та зв’язку.

Однак науково-технічна політика в Україні не витримує ніякої критики.
Держава, її політичне керівництво, органи законодавчої та виконавчої
влади повинні створити такі умови, які забезпечували б не лише
примноження цього потенціалу, а насамперед максимальну його віддачу.
Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку,
замовником та організатором досліджень і розробок на найсучасніших
напрямах науково-технічного прогресу.

1. Треба кардинально поліпшити фінансування науки шляхом як збільшення
бюджетних видатків (у межах не менш як 1,5 – 1,7% від ВВП на першому
етапі і до 2,0 – 2,5% – на другому етапі), так і залучення позабюджетних
асигнувань. Першочергової державної підтримки потребує фундаментальна
наука, що є основою створення власних високих технологій і важливим
чинником оновлення наукового потенціалу. Необхідно зміцнити правові
засади діяльності Національної академії наук України, посилити її роль у
координації фундаментальних наукових досліджень, виробленні та
проведенні державної політики в цій сфері.

2. На сучасному етапі актуалізується проблема зміцнення
матеріально-технічної бази наукових установ, оснащення їх комп’ютерною
технікою, новітнім обладнанням та приладами, створення належно оснащених
регіональних та міжгалузевих центрів спільного користування.

Необхідно підвищувати рівень комерціалізації результатів наукових
досліджень, зменшувати інноваційні ризики високотехнологічних
підприємств та венчурного капіталу за допомогою спеціальних фондів,
увести в практику державне замовлення на впровадження у виробництво
пріоритетних інновацій.

3. Невідкладним завданням є інституційне забезпечення державної
науково-технічної та інноваційної політики, що передбачає:

· удосконалення чинної та розроблення нової нормативно-законодавчої бази
науково-технічної і дослідної діяльності, фінансової й організаційної
підтримки науки;

· створення сучасної патентно-інформаційної бази з довідково-пошуковим
апаратом, використання світових досягнень інформатики в патентній
технології;

· вироблення державної політики приватизації установ
науково-технологічної сфери;

· удосконалення систем стандартизації та сертифікації, а також системи
державної статистики науково-технічного прогресу, наближення її до
європейських стандартів;

· застосування системи стимулювання, зокрема через податкові преференції
кооперації науки і виробництва, а також механізмів регіональної
підтримки науково-технічної діяльності, інноваційного перерозподілу
робочої сили;

· розвиток і поглиблення міжнародного співробітництва в інноваційній
сфері, її інформаційному та консалтинговому забезпеченні, трансферті
технологій, насамперед з країнами ЄС та Росією.

4. Потребує вдосконалення та розширення правова база інноваційної
діяльності; міжнародної науково-технологічної кооперації; регулювання
ринку інновацій; оцінки інтелектуальної власності, експорту й імпорту
продукції, виробленої з її застосуванням; податкового, кредитного та
страхового стимулювання інноваційних підприємств і організацій.

5. Слід ужити всіх необхідних заходів для збереження кадрового
потенціалу науково-технічної сфери, заохочення молоді до участі в
науковій та науково-технологічній діяльності, зокрема шляхом поповнення
наукових організацій фахівцями, підготовленими за державним замовленням.
Треба запровадити спеціальні гранти для молодих учених, створити
спеціалізовані ради для захисту кандидатських і докторських дисертацій з
новітніх спеціальностей, ширше практикувати підготовку кадрів вищої
кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах.

6. На часі також зміцнення інженерної системи, яка зберігає свій
потенціал і є базовим ресурсом української економіки під час її переходу
в інноваційну фазу розвитку. Це потребує підвищення престижності
інженерної праці та рівня її оплати, відновлення на сучасних засадах
системи перепідготовки та підвищення кваліфікації інженерних кадрів.

7. Визначальні складові інноваційного розвитку – інтеграція науки та
виробництва, об’єднання промислового, банківського та торговельного
капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні,
конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідно організаційною основою
реалізації інноваційної політики має стати створення
фінансово-промислових груп, зокрема транснаціональних, а також
горизонтальних та вертикальних холдингових компаній, науково-технічних
центрів, технополісів, технопарків. У перспективі вони стануть стрижнем
науково-технологічного та інноваційного процесу. Окремі з таких структур
можуть формуватися і розвиватися через механізми вільних економічних
зон.

Водночас Уряд має невідкладно визначити та здійснити конкретні заходи,
спрямовані на підтримку венчурних фірм та малих підприємств інноваційної
спрямованості.

5. Аналіз ефективності зовнішньоекономічної діяльності в Україні

На початку 2002 року  прогнозувалося  неминуче  падіння  основних
показників  зовнішньої  торгівлі.  Дійсно,  ще  на старті розвиток
зовнішньої торгівлі дещо гальмувався.  Однак подальший її розвиток
спростував  скептичні прогнози.  Особливо у липні – серпні 2002 р.
ситуація почала поліпшуватися.

За січень – вересень зовнішньоторговельний оборот  товарів  та послуг 
збільшився  на 4,6%  й досяг рівня 25 млрд.  дол.,  у тому числі експорт
зріс на 4%  та становив 13,6 млрд.  дол., а імпорт – на  5,3%  і 
становив 11,4 млрд.  дол.  Сальдо зовнішньої торгівлі

склалося позитивним у сумі  2,1  млрд.  дол.  Слід  зазначити,  що
баланс торгівлі товарами склався позитивним у сумі 409,8 млн. дол. проти
642,5 млн. дол. за аналогічний період 2001 року.

Геоекономічна структура торгівлі

У січні  –  серпні  2002  р.  тривав  процес   диверсифікації зовнішньої
торгівлі України.

  Питома вага  країн  СНД  у  зовнішній  торгівлі  товарами  та
послугами зменшилася у січні – серпні 2002 р. до 40,3% проти 44,1%

у  січні  – серпні 2001 р.,  тоді як питома вага інших країн світу
збільшилася з 55,9%  у січні – серпні 2001 р.  до 59,7%  у січні –
серпні поточного року.

Зростання експорту  товарів  на  3,2%  відбулося  за  рахунок
збільшення поставок до країн Європи на 5,7%,  Азії – у  1,3  рази,
Африки – у 1,1 рази.  У результаті питома вага інших країн світу в
експорті товарів та послуг у січні  –  серпні  2002  р.  становила

69,3%  проти 64,3%  у січні – серпні 2001 р.  За рахунок зменшення
експорту товарів до Російської Федерації на 24,3%,  або  на  635,8 млн. 
дол.,  питома  вага країн СНД в експорті товарів та послуг у січні – 
серпні  2002  р.  зменшилася  до  30,7%  проти  35,7%  за аналогічний
період минулого року.

Щодо імпорту,   то   у  січні  –  серпні  2002  р.  відбулося збільшення
питомої ваги інших  країн  світу  в  структурі  імпорту товарів  та 
послуг  внаслідок збільшення поставок із країн Азії в 1,3 рази,  із
країн Європи – на 12,5%,  із країн Америки –  у  1,3

рази,  Австралії  та  Океанії  –  у 1,4 рази.  Водночас за рахунок
зменшення імпортних поставок товарів з країн СНД на 0,4% їх питома

вага  в  імпорті  товарів  та  послуг  у  січні  –  серпні 2002 р.
становила 51,6% проти 54,2% за аналогічний період минулого року.

Товарна структура

У структурі експорту товарів сталися певні зрушення,  а  саме
збільшилася  питома  вага мінеральних продуктів (головним чином за
рахунок збільшення обсягів  експорту  нафтопродуктів)  з  10,2%  у
січні  – серпні минулого року до 12,6%  у січні – серпні 2002 року.  В
експорті товарів простежувалося збільшення  питомої  ваги продукції 
агропромислового  комплексу та харчової промисловості з

9,2%  у січні – серпні 2001 р.  до  11,3%  у  2002-му  році  (за
рахунок   збільшення  експорту  зернових  культур).  Разом  з  тим
зменшилася питома вага продукції машинобудування і металообробки з 14,9
до 13,8% та продукції чорної металургії, яка у січні – серпні 2002-го
року в експорті товарів становила 33,8%  проти  36,0%  у січні – серпні
2001 р.

Експорт товарів  у  січні  –  серпні  2002  р.  зріс на 3,2%. Зростання
експорту здійснювалося переважно за  рахунок  збільшення експорту 
зернових культур (у 4,5 рази,  або на 369,1 млн.  дол.), нафтопродуктів
(у 1,4 рази,  або на 275,7 млн. дол.), інструментів (у  1,9  рази,  або 
на  209,7  млн.  дол.),  а  також  за рахунок

збільшення виробництва продукції харчової промисловості на  11,2%, або
на 31,2 млн. дол., виробів із чорних металів – на 0,5%, або на 15,9
млн.  дол.,  локомотивів залізничних – у 2,1 рази,  або  88,3 млн. дол.,
приладів і апаратів – у 2,4 рази, або на 59,9 млн. дол.

Саме завдяки  вищезазначеним  товарним групам вдалося досягти помірного
приросту загального експорту.

Незадовільним у січні – серпні  поточного  року  був  експорт виробів з
чорних металів, обсяги яких скоротилися на 27,8%, або на 131,8 млн. 
дол.,  що викликано  скороченням  експорту  виробів  з чорних  металів
до Російської Федерації більш ніж у 1,6 рази,  або на 168,8 млн.  дол., 
передусім через скорочення попиту на сталеві труби на російському ринку.

     Останнім часом   у  зв’язку  з  пожвавленням  Азіатського  та
Близькосхідного  ринків  практично  відновилася  торгівля  чорними
металами,  тобто  якщо  за січень – червень експорт чорних металів був
меншим за аналогічний період минулого  року  на  2,8%,  то  за січень –
серпень він був більшим на 0,5%.

Скоротився експорт  продукції хімічної промисловості на 152,2 млн. 
дол.  (на 12,7%).  Тенденція скорочення експорту  зазначеної продукції  
спостерігається   протягом  останніх  двох  років,  що пов’язано, 
по-перше,  з  уведенням  потужностей   з   виробництва аналогічної 
продукції в країнах – основних імпортерах української продукції 
(Китай,  Росія)  та  загальним   погіршенням   світової кон’юнктури  
на   окремі   види  товарів  хімічної  промисловості (продукти
неорганічної хімії,  екстракти  дубильні  та  красильні, аміак, інші
хімічні сполуки).

Щодо структури імпорту товарів, то у січні – серпні поточного року
збереглася оптимальна структура імпорту,  в  якій  понад  80% займає 
сировина  та  продукція  промислово-технічного призначення (енергоносії 
–  39%,   технічна   сировина   –   17%,   продукція машинобудування –
22,4% тощо).

Незважаючи на  ефективну структуру імпорту,  у січні – серпні 2002 р. 
порівняно з  січнем  –  серпнем  2001  р.  зросли  обсяги надходжень 
м’яса  та  субпродуктів  харчових – у 1,5 рази (на 7,2 млн. дол.);
фармацевтичних товарів – на 21,7% (на 42,5 млн. дол.);

добрив  – у 1,8 рази (на 15,9 млн.  дол.);  мийних засобів – у 1,3 рази
(на 9 млн.  дол.);  засобів наземного транспорту – у 1,6 рази (на 202,1
млн. дол.) тощо.

Основні показники зовнішньої торгівлі за 2002 р.

З урахуванням тенденцій розвитку торгівлі у січні – серпні, й особливо у
липні (зростання експорту  товарів  до  липня  минулого року  становило 
7,9%)  та  серпні  (зростання експорту товарів до серпня    
минулого     року     становило      10,5%),      обсяг

зовнішньоторговельного   обороту   товарів   та  послуг  до  кінця
поточного року очікується у сумі 38,1 млрд.  дол. із зростанням на
3,7%,  у  тому  числі  експорт  становитиме  20,6  млрд.  дол.  із
зростанням на 3,9%,  а імпорт – 17,5 млрд.  дол.  із зростанням на 3,4%.

За результатами  року  очікується  позитивне  сальдо торгівлі товарами 
та  послугами  обсягом  3,1  млрд.  дол.   (однак   його досягнення 
буде  пов’язано із підвищенням у II півріччі ставки за транзит по
території України природного газу з Росії від 1,09 дол. за 1000 куб. м
на 100 км до 1,46 дол.).

У II   півріччі   2002   року  прогнозувалося  збільшення поставок 
зернових,   рапсу,   олійної   продукції,   що   повинно
забезпечуватися  позитивною  кон’юнктурою  на  світових ринках цих
товарів та сезонним попитом.  У цьому ж півріччі  експорт  товарів

АПК зріс на 7,5% порівняно з I півріччям 2002 року.

Експорт продукції машинобудівного комплексу (товарні групи 84 та 85) 
відзначається  тенденцією  деякої  нестабільності,  яка  у другій
половині 2002 р.,  і його збільшення за рік у цілому становитиме 5 –
5,5%.

Література

Закон України „Про міжнародний комерційний арбітраж” ( Відомості
Верховної Ради (ВВР), 1994, N 25, ст.198 )

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. //За ред. Г. Климка.
К:”Знання”, 1997 р., с. 616-625

Стан і тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України. //”Вісник
податкової служби”, N 42, листопад 2002 р.

А. Гриценко ,М.Пашков Украина на мировых рынках: добро пожаловать
или…// “Зеркало недели”, №25(298), 24 июня 2001

А. Гриценко ,М.Пашков Украина на мировых рынках: добро пожаловать
или…// “Зеркало недели”, №25(298), 24 июня 2001

Див. там само

Див. там само

А. Гриценко ,М.Пашков Украина на мировых рынках: добро пожаловать
или…// “Зеркало недели”, №25(298), 24 июня 2001

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020