.

Аналіз хорового твору „Ой лугами-берегами”- українська народна пісня обробка М.Д.Леонтовича (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
536 16516
Скачать документ

Реферат на тему:

Аналіз хорового твору „Ой лугами-берегами”- українська народна пісня
обробка М.Д.Леонтовича

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ТА СТИЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ.

„ОЙ ЛУГАМИ-БЕРЕГАМИ” – дрібна, яскрава квіточка з цілої низки пісень з
Поділля, зібраних М. Леонтовичем. Її краса й оригінальність посилюються
обробкою, зробленою композитором для мішаного хору a capela. Записана
М.Леонтовичем від Рощахівського. Обробку здійснено в 1917 році.

Це лірико-побутова пісня – досить розгалужена вітка в побутовому жанрі
Поділля, яка досить широко популяризується серед молоді.

Істотна риса побутових пісень – це їх зв’язок з приватним життям як
суспільства, так і окремої особи. Особливо вичерпно, глибоко та яскраво

розвинено в них мотив любовний, якому віддані найкращі пісні, мелодії,
глибокі за змістом і почуттями.

Микола Дмитрович Леонтович – геніальний український композитор.
Найбільша його заслуга полягає в галузі хорового мистецтва. Хорова
творчість є унікальною сторінкою в історії української музики, адже
пов’язана,головним чином, з опрацюваням народних пісень. Налічується
близько 150 обробок народних пісень у різних жанрах. Творчий метод
Леонтовича передбачає граничне розкриття музично-поетичного потенціалу
пісні, яка за словами композитора : ”дає не тільки одну мелодію, але й
таїть в собі всі музичні можливості ( гармонію, контраст та т.д.).

Основним принципом обробки – є прагнення виявити найсуттєвіший елемент
музичного образу, підкреслити його місткість найвідповіднішими для цього
засобами. Звідси органічне і майстерне поєднаня прийомів народного
багатоголосся і професійної музики, особливо класичної поліфонії.

Ранні обробки 1900-1906рр. – фактично не виходять за межі звичайної
гармонізації, хоча в окремих з них зустрічаються цікаві поліфонічні і
колористичні знахідки („ Сивий голубочку”,” Гаю, гаю зелен розмаю”).
У різних обробках виявляються певні особливості опрацювання пісень
різних жанрових груп: календарно-обрядових, історичних, ліричних,
лірико-драматичних, жартівливих,танцювальних.

Особливе місце в його творчості займають дві обробки: „Щедрик”,
”Дударик”, в яких застосовано прийоми симфонічного розвитку. Цілий твір
виростає з невеликої тризвукової наспівки, яка проводиться як своєрідне
остинато в різних голосах.

Велике значення мають його твори на літературні тексти: „Льодолом”,
„Літні тони” сл. В.Сосюри, „Моя пісня” сл.К.Білецювського, „Легенда”
сл.М.Вороного, а також його духовна хорова музика.

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ЛІТЕРАТУРНИМ ПЕРШОДЖЕРЕЛОМ І ВИКОРИСТАНИМ
КОМПОЗИТОРОМ ТЕКСТОМ.

Відповідність між поетичною основою та музичним текстом – одне з
основних питань в хоровій музиці. Це залежить від різних факторів,
особливостей того чи іншого стилю.

Активне ставлення М. Леонтовича до народно-пісеного тексту дістало
максимальне відображення в його творчості поетичних ідей та фольклорних
тем. Перехід від одного проведення теми до наступного в
куплетно-варіаційній формі обов’язково збігається у М.Леонтовича з
показом дійових осіб, людей та ставлення до них героїв пісні.

Те,що народна пісня була для М.Леонтовича не пам’яткою мистецтва усній
традиції, а засобом вираження його думок і почуттів, його ставлення до
сучасної йому дійсності,найповніше виявляється підході композитора до
народно – поетичних прообразів.Він не завжди дотримується „букви”
етнографічного джерела своєї фольклорної теми,а підходив до нього
творчо,розглядаючи його як вихідний матеріал,що потребує втручання
художника, приведення у відповідність з наміченим загальним задумом,
привнесення необхідних змін, скорочень,перестановок, введення власних
віршів.

В обробках ліричних і лірико-побутових пісень переважають поліфонічні
засоби: імітація, прийоми підголоскової чи контрасної поліфонії,
спеціальні колористичні прийоми, такі як: „педальні звучання”, спів без
слів, а також незначні зміни мелодії в кульмінаціях сприяють поглибленню
основного настрою („Зеленая та ліщинонька”,”Котилася зірка”).

Ідейно-художня сутність твору – це нарікання дівчини на річку, яка
забрала її коханого:

Бодай тії бистрі ріки

Очеретом заросли

Вони мого миленького

в чужиноньку занесли…

Пісня розкриває долю багатьох дівчат, які зазнали великого горя від
того , що відправляючи своїх коханих в далеку дорогу, їх дуже часто
розлучала смерть.

Перший куплет розповідає нам про природу Дунайського краю:

Ой лугами –берегами

Бистра річенька тече

Через тую бистру річку

Вузька кладочка веде.

Музика написана в тональності G-dur,малює яскраву картину.

У другому куплеті починається зав’язка твору, де дівчина звертається до
хлопців з проханням:

Ой ви хлопці,

Заки дайте неводи

Витягайте миленького

Ворон-коника з води…

Третій та четвертий куплети – драматична кульмінація твору і розв’язка.
Музика відповідно звучить в тональності g-moll, одноіменній до G-dur.

МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ.

Музика для хору – це специфічна галузь музичного мистецтва. Вплив
образного змісту поетичного тексту та його структури на будову хорових
творів – це явище складне, наділене своїми закономірностями і
властивостями.

ФОРМА ТВОРУ.

На основі попереднього аналізу літературного тексту, де частково
розкрито зв’язок слів пісні з музичною тканиною, ми бачимо, що
композитор у своїй оригінальній обробці використав куплетно-варіаційну
форму твору з елементами поліфонії, яка динамізує музику, надає ій
інтонаційної єдності.

Куплет написаний у формі розширеного періоду. Тут розширення є зовнішнє
– це період з доповненням до нього. Це доповнення можна сприймати як
третину речення в рамках періоду, але це є висновок. Мелодія залишається
без змін, варіюванню підлягає хорова фактура.

Куплетно-варіаційна форма містить у собі три періоди – куплети.

Перший куплет носить розповідний характер,його форма надзвичайно
пов’язана з викладом музичного матеріалу. Період поділяється на два
речення, чотири фрази.

Другий куплет має також будову квадратного періода: вісім тактів, два
речення, чотири фрази.

Всі куплети мають ідентичну будову з попередніми куплетами.

ТОНАЛЬНИЙ ПЛАН.

Тональний план музичного твору активно впливає на процес формування
композиції з усіма властивостями її , відношеням розділів і фону, роллю
кульмінаційних зон. Відступ від початкової тональності сприяє подоланню
одноманітності і стимулює подальший розвиток.

Основна тональність твору – G-dur ( Соль-мажор), але в третьому та
четвертому куплетах відбувається модуляція в одноімений g moll
(соль-мінор).Модуляція допомагає досягти загальної кульмінації твору.
Найвища її точка співпадає з натуральною домінантою,яка звучить
напружено, нестійко, прагне до розв’язки.

МЕЛОДІЯ – найважливіший засіб музичної виразності. Мелодична лінія
утворюється від сполучення плавного, поступеневого руху із
стрибкоподібними висхідними та нисхідними ходами, підйомами і спадами.
За основу для мелодії композитор бере тонічний тризвук і на його основі
будує мелодію. Рух мелодичної лінії надзвичайно тісно пов’язаний з
текстом, яскраво передає настрій пісні.

Мелодія даного твору наспівна, хвилеподібно-рухлива. Діапазон мелодії у
межах октави ( g1 – g2).Від напрямку мелодії залежить її напруження.

Зростання напруження мелодичного розвитку пов’язане з висхідним
напрямком та посиленням звучності, зменшення напруження з нисхідним
напрямком та динамічним заспокоєнням.

Мелодія наспівна, але зустрічаються стрибкоподібні рухи на різні
інтервали. Починається мелодія по звуках тонічного тризвуку (в3+м3), а
також зустрічаються стрибки на такі інтервали: в3, м3, ч4, ч5.

ГАРМОНІЧНИЙ ПЛАН.

Гармонія твору проста, але насичена нестійкими акордами. Часто
зустрічаються дисонансні співзвуччя, що надає хоровій партитурі багате
колоритне забарвлення.

Гармонію твору можна схематично зобразити так:

Т Т6 Д43 Д2 Т6 II65 IV64 II7 Д7 Т VII7 II6 Д Д7 Т S Д Т6 Д Т S Д Т S Д7
Т.

Така ладо-тональна палітра дозволяє гнучко відобразити усі текстові
світлотіні, створити гармонічний фон. Поєднання мелодики і поліфонії
породило цікавий гармонічний ефект: сміливе застосування септакордів і
найрізноманітніших проміжних та прохідних звуків, затримань та
переднімань.

МЕТРО-РИТМІЧНИЙ ПЛАН.

Ритм вірша у даному хоровому творі зовсім не співпадає з музичним
метром. Дивлячись на музичний малюнок, ми бачимо, що часто на один склад
припадає дві, три, або чотири ноти:

Вираження метру в цифровій схемі ми називаємо розміром. Розмір даного
твору – 3/4. Це простий односкладовий четвертний розмір. Він часто
застосовується композитором для відтворення патетичного настрою у піснях
даного жанру.

Для твору характерний простий ритмічний малюнок, зустрічаються різні
тривалості нот: восьмі, половинні, четвертні, шістнадцяті.

Характерним є такий ритмічний малюнок:

Такі метро-ритмічні особливості сприяють розкриттю ідейно-образного
змісту твору. В основних темах використані інтонації, які спираються на
інтонації козацьких, патріотичних пісень (опора на стійкі ступені ладу,
закличні інтонації, вигуки).

ФАКТУРА твору гомофонно-гармонічна. Це звукова матерія музичного
твору, комплекс усіх звукових ліній, пластів і голосів, що виступають в
ній у різних функціональних співвідношеннях і які утворюють одне звукове
ціле.

Фактура – це живий організм, здатний сконцентровуватися і розсіюватися,
згущуватися і розріджуватися, розбухати в об’ємі і стискатися до
мінімуму, розгалужуватися на окремі звукові горизонтальні лінії і
зливатися в монолітну одноголосну течію.

Фактура даного твору щодо гомофонно-гармонічного викладу, то композитор
створює виділене звучання – першорядна роль мелодії і підпорядкована їй
гармонія. Він наслідує традиції народного гуртового виконання
українських народних пісень, коли основна мелодія звучить почергово у
всіх голосах.

В той же час, решту голосів стають супроводом до неї. Водночас,
композитор збагачує гомофонно-гармонічну вертикаль за рахунок
мелодизації окремих голосів. Протягом декількох віків поліфонія та
гомофонія співіснували поруч. Природним явищем був обопільний їх вплив і
взаємозбагачення.

ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ АНАЛІЗ.

Хоровий твір „ Ой лугами-берегами” написаний для мішаного
чотирьохголосого хору та розрахований на виконання професійним
колективом.

ДІАПАЗОН – звуковий обсяг співаючих голосів, який використовується в
даному творі від нижнього до верхнього звуків.

ЗАГАЛЬНИЙ ДІАПАЗОН ХОРУ: g – g2.

Діапазон партії С (сопрано).

f – g2.

Діапазон партії А (альт):

h – g2.

Діапазон партії Т (тенор)

d – e1

Діапазон партії Б (бас)

g – c1

ТЕСИТУРНІ УМОВИ мають великий вплив на формування хорового звучання.
Людські голоси володіють динамічними можливостями, прямо-пропорційними
теситурним умовам.

Теситурні умови твору зручні для альтової, сопранової та тенорової
партій.

В басовій партії зустрічається звук „мі”, який басова партія може взяти
фальцетом. При виконанні в різних теситурних умовах, виникають
різноманітні питання, пов’язані з ансамблем хору, якщо регістри кожної
хорової партії використовуються в належних теситурних умовах.

Проаналізувавши твір з погляду використання регістрів кожної партії,
можна пересвідчитися, що кожна партія перебуває в межах свого
природнього регістру. А тому її теситурні умови зручні і ансамблеве
звучання буде природнім. Для баса рекомендується високий звук „мі”
брати не форсуванням, як правило беруться звуки, а згладити і
пом’якшити.

РОЗМІЩЕННЯ ТЕМАТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ.

Музичними темами твору ми називаємо ті його частини, які виділяються
своїм структурним оформленням і володіють найбільшою характерністю
закладених в них музичних думок.

Тематична суть найбільш яскраво виявляється в головних мелодіях, по
яких впізнаємо тему. Розвиток тематичного матеріалу проходить
по-різному, в деякій мірі він підпорядкований літературному тексту.

У першій строфі тема проходить у партії сопран, а продовжують
підголоски тенора і альта.

Друга строфа (куплет) починається темою у партії тенора, а підхоплюють
всі інші голоси.

Третій та четвертий куплети – тема звучить знову у сопран, басова
партія має лише окремі фрази.

Хоча перехоплює тему від сопран басова партія, цим композитор хотів
підкреслити слова „Бодай вони поросли…” Кожна строфа закінчується
неповним тонічним тризвуком.

Кульмінація кожної строфи відчутна по фразуванні. Найвища точка
кульмінації співпадає з найвищим звуком мелодії, який знаходиться у
другому куплеті.

Кульмінація всього твору відбувається у 19-20-му тактах третього
куплету.

Тут тема проводиться спочатку в сопрано, на початку другого такту в
басу і на третій долі того ж такту в тенорі. Альт доповнює гармонію.

Якщо співставити текст з музикою, то ми бачимо надзвичайно вдале
поєднаня викладу як тексту, музики, форми вливаня кожного голосу в
музичну тканину.

ДИКЦІЯ.

Важливим напрямком вокально-хорової роботи є опрацювання дикційних
труднощів. Виконавці повинні досягти високого ступеня якості та чіткості
вимови, щоб незмінним донести до слухача зміст поетичної ідеї твору.
Якість дикції має важливий вплив на якість співочого звуку, активізує
диханя, допомагає у формувані звуків високої позиції.

В процесі виконання це часто призводить до деякого порушення виразної
вимови тексту.Таким чином отримуємо відкриті склади, які вокально зручні
для співу. Необхідно сказати наступне: дикційні труднощі, пов’язані з
вимовою тексту при співі, обумовлені тим, що спів легко доступний на
голосних, а приголосні є свого роду перешкодою. Проте невиразне виконаня
приголосних, ускладнює розуміння змісту літературного тексту. Найкраще
вокальне звучання при чіткій дикції зберігається тоді, коли приголосні
звуки відносяться до наступного складу. При цьому виникають такого роду
труднощі. В академічному співі всі голосні виконуються фонетично,
близько до літери „О”. Особливого заокругленя вимагають голосні „ Е” та
„І”. Великої уваги вимагає одночасне виконання декількох приголосних в
кінці слів ( літери „М” і „Н” слід розглядати як „співочі”, а „С” і „З”
– як „свистячі”), необхідно потроювати вимову букви „Р” , приховувати
„свистячі” та „шиплячі” приголосні (Ч, Ш, Щ, С, З )

Працюючи над відшліфуваням дикції диригентові необхідно пам’ятати:

Тривалість звука при співі відзначається тільки голосними, що тягнуться.
Приголосні ж виштовхуються коротко та чітко, ніби стримуючись до
голосної.

Запорука успіху – правильна природна вимова слів при вірних наголосах та
акцентах.

Важливі передумови хорошої дикції:

вільне, достатнє розкриття рота;

нев’язаність язика;

рухливість нижньої щелепи;

губи завжди зібрані і тверді;

правильні наголоси в словах (логічні наголоси).

В слові може бути лише тільки один наголос.Це правило зберігає свою
силу і в співі. Два наголоси в слові отримуємо через відсутність навику
пом’якшення ненаголошеного складу, який припадає на сильну долю тексту;
чи через невміння зняти наголос, який утворений інтонаційним рухом (за
допомогою характерного інтервального ходу).

РИТМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРУ.

У творі немає складних ритмічних особливостей, лише різночитання в
хорових партіях. Зустрічаються різні тривалості та різні ритмічні
угрупування. Якщо уважно прослідкувати за нотним текстом, то угрупування
зустрічається лише в другому і п’ятому тактах кожного періоду. І
підкреслює воно головні слова тої чи іншої фрази вірша.

Як бачимо в третьому і четвертому куплетах є зміна ритмічного малюнку:
. Обов’язково треба сказати і про міжтактову синкопу, що починається
акцентованою третьою долею четвертого такту третього періоду, а
закінчується другою долею шостого такту.

Для кращого усвідомлення ритму потрібно проплескувати ритмічний
малюнок. Щоб досягти високого художнього виконання, потрібно працювати
над іншими елементами хорової звучності.

АНСАМБЛЬ.

Щоб був узгоджений ансамбль, потрібно:

однакова кількість співаків у кожній хоровій партії;

однаковий тембр голосів у кожній хоровій партії;

Насамперед, повинен бути унісонний ансамбль, тобто повне злиття голосів
за висотою, динамікою, темпом, метроритмом при єдиних вокальних і
дикційних засобах. Під час викладу музичної теми окремими тембровими
групами, найбільш повно розкриваються специфічні особливості кожної з
них. Для сопрано характерна м’якість, легкість звучання; для альта –
глибина, соковитість; тенори витізняються ясністю, яскравістю тембру;
баси – силою, щільністю.

Працюючи над унісоном певної хорової партії, слід добиватися
максимальної тембрової визначеності, типової для даних голосів. Унісон
сопрано та альтів у нижньому регістрі повинен звучати насичено, густо, а
у верхньому – легко, світло.

Аналогічний прийом можна застосовувати і в роботі над унісоном
чоловічих голосів, який повинен вирізнятися лише компактністю, широтою
звучання у нижньому регістрі, яскравістю у верхньому.

Гармонічний ансамбль передбачає узгодженість та врівноваженість хорових
партій під час виконання акордів та співзвуч, виявлення інтонаційного
зв’язку між ними, ясність тональних співвідношень, пропорційність у
звучанні мелодичного та супроводжуючих голосів. Такий ансамбль називають
ще загальним.

СТРІЙ.

Особливої уваги вимагають твори „a capella”. Щоб відтворити звучання
інтонаційно чисто, необхідно стежити за тим, щоб вчасно і достатньо
було підготовлене дихання, видих проходив рівно, була правильно
використана позиція, одночасно здійснена звукова та слухова координація.

Отже, спочатку необхідно проаналізувати з кожною партією окремо важкі
інтонаційні місця, пояснити як інтонуються ступені мажорного і мінорного
ладів, як інтонувати діатонічні і хроматичні інтервали.

Досягнувши певних наслідків в роботі над горизонтальним cтроєм, свою
увагу звертаю на вертикальний стрій ( Д7, Д2, II65 ).

Інтонування септакордів Домінантової групи базується на інтонуванні
мажорного тризвуку, Який лежить в основі Д7.

Д7 = Т53 + М3. Д2 = В2+Т53.

В творі часто зустрічаються хроматизми, але існує трудність у їх
виконанні. Потрібно спочатку працювати окремо з кожною партією.

Інтонаційні труднощі може викликати рух мелодії по В3 і М3, по
альтерованих ступенях, стрибки на Ч4 і Ч5. Інтервал В2 – потрібно
інтонувати широко, а М2 – близько. Щоб відтворювати звучання інтонаційно
чисто, необхідно стежити за тим, щоб вчасно і достатньо було
підготовлене дихання, видих прохлдить рівно. Потрібно, щоб була
правильно використана вокальна позиція, одночасно здійснена звукова та
слухова координація. Нацбільш характерною вокальною особливістю твору
буде повнота і темброве багатство звуку, вірність строю і ансамблю.
Вокальна майстерність – все це надасть звучанню твору потрібного
академізму і органного звучання.

ВИКОНАВСЬКИЙ АНАЛІЗ ТВОРУ.

Єдність художнього трактуваня, правильність розкриття художнього образу
вимагають визначення потрібного темпу у виконанні твору. Знайшов
диригент вірний темп – означає в значній мірі, що можна заволодіти
художнім образом, створеним в даному творі.

ТЕМП.

В даному творі темп помірний – moderato. Необхідно враховувати вказівки
композитора, зміст твору, характер динамічних відтінків, ступінь
виразності та інших елементів виконавського задуму та технічних
можливостей хорового виконавства. Слід зауважити і врахувати темпову
швидкість і характер темпового руху. Темпова швидкість залежить від
змісту і характеру твору. Якщо захопитись прискоренням темпу, то
мелодичний рух загубить наспівність. Обравши певну темпову швидкість –
середній темп, дещо з рухом, слід виявити характер темпового руху, тобто
розглянути, чи темповий рух буде статичним на протязі всього твору, чи
він змінюється залежно від художнього змісту. Одночасно необхідно
уникати надмірних темпових змін і контрастів у кадансах і тональних
переходах, бо це також порушить єджність художнього образу.

ФРАЗУВАННЯ.

Музична мова, по аналогії з розмовною мовою, підлягає певним законам
розчленування та об’єднання. З ними пов’язані поняття музичного мотиву,
фрази, речення. В хоровій музиці співзвуччя не спрмймають ізольовано, а
в злитті їх в інтонації та речення, або ж фрази. Фраза, звичайно,
утримує в собі декілька мотивів. Фразування повинно бути стійким, точно
передаючи образ. У кожнії фразі мелодія рухається хвилеподібно – досягає
певної вершини і знову спадає, тому у кожній фразі відчувається місцева
кульмінація. Заключна фраза сприймається як послаблення енергії, спад
динаміки, що вказує на сповільнення темпу, яке не визначене
композитором, а відноситься до виконавської інтерпретації.

ДИНАМІКА.

Динамічний план не можна рохглядати у відриві від фразування та іналізу
кульмінації твору. Динаміка, як розподіл сили звуку, має велике значення
у створенні форми, як єдиного цілого. Отже, якщо темпоритм та динаміка
взяті рівно, то правильні відчуття і переживання створюються природньо
самі собою.

Загальний схематичний динамічний план твору.

P P mf f( p ) P

„P” ( тихо) створюється на прикрито-стриманому звуці. Цей відтінок
справляє враження спокою, врівноваженості, або навпаки, для передачі
скритої тривоги, неспокою.

„f” ( гучно) – динамічний відтінок, який вказує на сильне звучання і
сам по собі передбачає певний ступінь твердості та рішучості.

Не меншого значення має динаміка для побудови фраз і особливо для
виділення логічних вершин музичних побудов. Музична динаміка – важливий
засіб у руках виконавця.

ЗВУКОВЕДЕННЯ у творі „ Ой лугами-берегами” Legato.

Звуковедення Legato в різних мелодичних рухах буде мати свою
специфіку. Також цей звуковий прийом тісно пов’язаний з правильним
взяттям дихання, цезурами, фразуванням. Аналізуючи твір необхідно
опиратись на характер та настрій його, визначити, який прийом
звуковидобування присутній в ньому та за допомогою яких штрихів
здійснюється виконання. Від правильного звукоутворення залежить
тембральне забарвлення звучання твору.

Необхідно також згадати про ще один технічний прийом, який
зустрічається при виконанні хорових творів – філірування звуку, тобто
його поступове посилення, а потім послаблення, тісно пов’язане з
фразуванням та необхідністю раптово в такті посилити звучність, або
навпаки послабити її.

ДИХАННЯ – один з елементів хорової техніки, яке важко розглядати
ізольовано, бо воно безпосередньо пов’язане з цілим звуковим оригіналом
твору. Оскільки спів – це вільна, природньо продовжена мова, що
інтонаційно звучить у ритмі, тому і спосіб дихання повинен здійснюватись
відповідним чином. Дихання у творі ланцюгове, всі хорові партії в даному
творі можуть дихати лише між строфами, на цезурах.

АТАКА

Момент виникнення звуку, тобто змикання зв’язок, визначає атаку звуку
– перехід голосового апарату від дихального стану до співацького. Це
технічний прийом, що характеризує активний початок звучання голосу під
час співу. З атакою звуку пов’язаний творчий пошук емоціональної
виразності звучання.

В даному творі використовується м’яка і тверда атака звуку.

ПРОБЛЕМИ ВИКОНАВСЬКО-ДИРИГЕНТСЬКОЇ РОБОТИ.

Вирішуючи всі естетичні проблеми з точки зору виконавства, необхідно
пов’язувати їх з вдосконаленням техніки диригування. Хоча спосіб
жестикулювання базуються на академічній традиції. У диригента-виконавця
повино бути щось своєрідне, що характеризує його індивідуальність.

Диригент повинен звернути увагу на такі моменти, що можуть створити
певні труднощі для виконання: фермати, ритмічний різноспів хорових
партій, часті агогічні зміни та тактові динамічні контрасти, синкопи,
одночасне поєднання різних штрихів у партіях. Відпрацьовуючи згадані
елементи, необхідно узгодити їх з диригентською схемою, виходячи з
розміру твору. Відповідність за правильний вибір повністю лягає на
диригента і знаходиться в залежності від обраної ним строгої чи
вільно-імпровізованої манери виконання. В питанні виконання трактування
твору важливе значеня має стиль того чи іншого композитора.

В даному творі зустрічається відсутність конкретних вказівок, або
допускається зміна трактовки, в зв’язку з задумом диригента.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

Гордійчук М. Творчі портрети композиторів. „Микола Леонтович” – Київ.:
Музична Україна, 1974.

Карась Г.В., Серганюк Ю.М. Програма та методичні рекомендайії з методики
аналізу хорових творів. – Івано-Франківськ: 1998.

Колеса М. Основи техніки диригування. – К.: Музична Україна, 1981.

Леонтович М. Вибрані хорові твори. – К.: Музична Україна, 1974.

Серганюк Ю.М. Методика аналізу хорових творів. – Івано-франківськ: 1992.

Соколов В. Работа с хором. – М.: Музыка, 1967.

Чесноков П. Г. Хор и управление им. – М.: МГПИ, 1952.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020