UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКилимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст. (історія, традиція, сучасність) (курсова робота)
АвторPetya
РозділНародні промисли, ремеслярство
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось16627
Скачало713
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

дуже інтенсивно. Вперше згадуються килими

місцевого походження в документах XVI ст. Це записи мандрівників, описи

майна багатіїв, скарги пограбованих. Зображення килимів з побуту

козацької старшини бачимо на живописних портретах другої половини

XVII-XVIII ст. У цей період килимарство мало характер церкового ремесла

і домашнього виробництва.

 

Килими, що їх виготовляли домашнім способом, призначалися в основному

для задоволення особистих потреб населення. Перші церкові організації в

українських містах виникають у XIV-XV ст., найвищого розвитку їхня

діяльність досягає в XVI-XVII ст., а з XVIII ст. бурхливо почали

розвиватися ткацькі мануфактури. Мануфактури виникли на базі килимових

майстерень, що існували при поміщицьких маєтках. Особливого поширення

килимарство набуло на Волині, Поділлі, Київщині, Галичині, Гуцульщині.

Масове виникнення килимових мануфактур грунтувалося на традиційних

засобах виробництва килимів, проте в них використовували більш

доскональні засоби виробництва, безкоштовну працю кріпаків, дешеву

сировину.

 

З другої половини ХІХ ст. розвиток капіталістичних відносин зумовив

ліквідацію поміщицьких кріпаків. У великих містах створюються килимові

фабрики, з дешевою продукцією яких не можуть конкурувати народні килими

ручної роботи. Їхнє місце почали займати прості, виткані з конопляної

пряжі рядна та верети. Наприкінці ХІХ ст. килимарський промисел

занепадає. Становище, яке склалося в народному мистецтві наприкінці ХІХ

ст. – на початку ХХ ст., стурбувало прогресивні кола художньої

інелігенції. Видатні представники української культури , художники В.

Кричевський, С. Васильківський, М. Самокиш, О. Кульчицька та багато

інших виступають на захист творчості народу, наголошуючи на її високі

мистецькі цінності. Щоб зберегти кращі зразки українського

декоративно-прикладного мистецтва, зокрема килими, організовуються

етнографічні експедиції, які збирають, замальовують кращі зразки.

Створюються спеціальні музеї, влаштовуються виставки, що мають на меті

ознайомити з предметами народних майстрів широке коло глядачів. Завдяки

ентузіазму окремих художників, меценатів, представників губернських

земств на території України відкриваються навчально-ткацькі школи, де

молоді дівчата навчалися килимовій справі, проходили добру художню

підготовку. Школи були створені в багатьох визначених осередках

килимарства.1

 

У давнину, залежно від техніки виконання та функціонального призначення,

килимові вироби на Україні називали по-різному: “ковер”, з XVI ст.

поширюються назви “коць”, “ліжник”. Назва “килим” з’являється на Україні

на початку XVII ст. Ковер, коц, коберець – це були тканини з довгим

стриженим ворсом. Їх виробляли, прив’язуючи до ниток основи спеціальні

вузли з кольорової вовни, яку потім стригли. Завдяки цьому малюнок

утворювався тільки з лицьового боку. Його характер залежав від висоти і

щільності ворсу. Такі вироби дорого коштували, в основному їх

використовувало заможне для утеплення і оздоблення стін.

 

Користувалися попитом також налавники – довгі вузькі килими з поперечним

-----> Page:

[0] [1] [2] 3 [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ