UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКилимарство Гуцульщини кінця ХІХ-ХХ ст. (історія, традиція, сучасність) (курсова робота)
АвторPetya
РозділНародні промисли, ремеслярство
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось16612
Скачало713
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

як

ремесло.

 

Із середовища селян виділилося багато окремих ткачів, а іноді і цілих

родин, які спеціалізувалися на виготовленні певних типів тканин:

килимів, ліжників, верет, запасок, скатертин, крайок та іншого, на

замовлення, або на ринок. Ткацтво – споконвічний жіночий вид занять – у

міру переростання його в промисел ставало чоловічим ремеслом.

Зародившись у сфері натурального господарства, домашні примисли

поступово ставали допоміжними видами занять, які давали населенню

додаткові засоби для існування. Продовження процесу відділення ремесла

від сільського господарства призвело до збільшення числа ремісників.

Їхні заробітки були мізерними. Відомий український етнограф і

фольклорист В. Гнатюк, досліджуючи ткацтво Прикарпаття, писав що

“ткачами працюють переважно люди бідні, які не мають землі”1.

Безземельні мандрівні ткачі на правах “вільних” ремісників оселятися

здебільшого в передмістях і містечках поблизу торговельних шляхів на

Гуцульщині – в Косові, Кутах, Вижниці, Делятині, а також на Покутті – в

Коломиї, Заболотові, Снятині тощо.

 

У Косові сконцентровано було найбільше ткачів, які виготовляли

різноманітні полотняні узорноткані вироби. Вироби місцевих майстрів

поширювалися в навколишні гуцульські та покутські села.

 

В кінці ХІХ ст. з розвитком текстильної промисловості в домашньому

ткацтві.

 

Гнатюк В. Ткацтво в Східній Галичині. Матеріали до української

етнографії. – Львів, 1990 – ТЗ. – с. 23

 

Поряд з сировиною власного виготовлення починають застосовувати й

фабричну пряжу. Не маючи достатньої кількості лляної та конопляної

пряжі, горяни купували або вимінювали за вовну дешевшу бавовняну пряжу.

Таким чином у народне ткацтво стали поступово входити нові види ткацької

сировини. Це насамперед, пофарбована бавовняна пряжа, яку

використовували для основи в килимах, веретах, тощо. Поширеною на

Гуцульщині була й кольорова – червона, чорна, темно-синя, зелена та

жовта бавовняна пряжа “заполоч”, яку особливо часто застосовували на

піткання узорних, ???-човникових і перебірних тканин. Менше, але

використовувалася в народному ткацтві й фабрична вовняна пряжа

“волічка”, значно тонка і м’якша від пряжі, виготовленої в домашніх

умовах.1

 

Використання в народному ткацтві нових видів сировини розширило

можливість творчих пошуків народних майстрів і водночас певним чином

змінило усталені естетично-художні якості тканин: стурктуру, фактуру,

колорит. Тонкість і рівномірність прядіння фабричних ниток робить

домоткані вироби легшими, м’якішими, еластичнішими, але позбавляє

своєрідності тієї природної краси, яка притаманна виробам з домашньої

пряжі – дещо уніфікує їхній зовнішній вигляд. Нові матеріали дали

поштовх корекції існуючих стереотипів, формуванню нових традицій.

 

Домашевський М. Історія Гуцульщини. Львів, 2001, Т VI, ст. 266

 

Вони дали можливість по іншому трактувати декор у тканих виробах, він

став значно яскравішим, насиченішим.

 

В кінці ХІХ ст. на Гуцульщині активізувався також процес витіснення

традиційних методів фарбування місцевими рослинами, тваринними і

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] 8 [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ