Курсова робота на тему:
Писанкарство в українських школах
План
Вступ……………………………………………………………1
1.Історія зародження писанкарства.
А) Яйце, як символ Сонця у стародавніх
слов‘ян………………………1-2
Б) Писанка, як оберіг від усього злого………………………………2
В) Символіка стародавніх зображень…………………………….2-4
Г) Писанка, як джерело магічного впливу………………………….5
Д) Легенди і традиції пов‘язані з писанками………………………..5
2.Художні особливості і технологія написання.
А) Традиція написання писанок у давнину……………………….5-6
Б) Технологія написання крашанок, крапанок, писанок, дряпинок,
мальованок………………………………………………………6-9
В) Символіка малюнку і кольору на писанках……………………6-8
Г) Виготовлення фарб для писанок з природних матеріалів……….9-10
3.Методика викладання.
А) Аналіз шкільних програм і альбомів, етнографічних посібників з
писанкарства………………………………………………….11-16
Б) Методика організації, оцінювання, методи і рекомендації щодо
проведення уроків з
писанкарства………………………………………16-22
Висновки……………………………………………………….23
Вступ
Розпис писанок – найпоширеніший вид декоративно – прикладного мистецтва
у деяких народів: українців, румун, поляків, чехів, та ін. Збереження
цього звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва,
його зв’язку з далеким минулим і сьогоденням.
Яких тільки епітетів не вживають на похвалу писанці. Та й вона сама
використовується як порівняльна ознака чогось винятково гарного. То
найкраще визнання господаря, коли про його хату кажуть, що вона, як
писанка. Найвищого поетичного ґатунку порівняння з писанкою села.
Насамперед бачимо в писанці красу, не замислюючись над її значимістю. А
багато хто думає, що це витвір наших сучасників. І так, і ні. Писанки є
однією з найдавніших галузок народного ужиткового мистецтва. Ми
продовжуємо використовувати елементи творів давніх українців, додаючи
від себе чи то якусь їх давню комбінацію, чи то нове кольорове рішення
деталей, а в основі залишаються все ті ж наші прадавні орнаменти, які
від початку були не окрасою, а магічними знаками заклинання, охоронцями
від злих, недобрих сил, тобто оберегами.
Писанки – це своєрідний мініатюрний живопис України, наповнений
ритуальним значенням: величання споконвічного закону весняного
пробудження сонця і відродження природи.
Яйце з його предивною таїною, – з прозорої рідини та жовтка з‘
являється в світ нове життя, – було чи не найбільшим об’єктом культу.
Різні народи світу шанували яйце і мали свою власну атрибутику його
возвеличення. Та, мабуть, жоден з народів не доніс до сьогодення свої
автохтонні графічні уявлення про життя так виразно, як український.
І тепер українська писанка разом із нашими земляками помандрувала в
далекі світи. І тепер немало американців, австралійців, канадців
сприймають як свою рідну. Й не уявляють Великоднього свята без писанки.
Більше того, наші земляки в Канаді задумали спорудити й пам’ятник, щоб у
серцях поселенців він будив любов до рідного краю. І ось біля міста
Калгарі гордо знісся пам’ятник. Красується 10-метрова українська писанка
багатьма різнокольоровими трикутниками.
1.
Історична частина
Писанка – важливий предмет язичницького культу, її історія сягає сивої
давнини і пов’язана з релігійними уявленнями первісних людей, зокрема з
поклонінням плодоріддю, з ритуалом величання весняного відродження життя
на землі. Яйце символізує сонце і відродження, у такому значенні воно
відоме всім народам світу. На писанках повторюються малюнки, що
знаходять археологи на мальованій кераміці трипільської доби, це дає
підстави розрізняти слов‘янські й неслов’янські доісторичні могили, адже
писанкарство було притаманне саме слов‘янським етнічним групам, які
пізніше стали називатись українцями.
У дохристиянські часи писанка виконувала роль оберега. Керамічні писанки
із кульками всередині, які постукували при струсі і відганяли злі сили,
знайдено у похованнях в Києві та Новгороді. Ці міста були осередками
писанкарства за часів Київської Русі. Взагалі ж археологами знайдено
близько 20 пунктів на території України, де побутувало мистецтво
виготовлення цих амулетів.
Наші предки вірили, що писанка має магічну силу – вона приносить добро,
щастя, достаток, захищає людину від усього злого. Господарі закопували
писанки в землю, бо вірили, що сила яйця сприятиме щедрим жнивам,
розкладали писанки на могилах батьків та дідів, закопували у могилу
дітей, дарували один одному закохані хлопці і дівчата тощо. Вважалось,
що писанку треба вміти написати, знати, коли саме це зробити, вміти
замолити, а найголовніше – розбиратись, кому яку дарувати, щоб символіка
оберега відповідала смислу дарування.
дним із найрозповсюдженіших елементів у писанковому орнаменті на всьому
автохтонному терені українців є зображення Сонця у вигляді різних
солярних знаків. Культ сонця у наших пращурів був чи не найголовнішим.
Опісля довгої зими на повернення красного Сонечка чекав увесь народ.
Його урочисто зустрічали, на його честь співали пісень, водили хороводи.
Цей день наші предки називали Великим Днем або Великоднем. Молодь на
честь Великодня, весняних змін у природі, відродження життя, катала по
землі розписані яйця – писанки. Бога Сонця улещували зображенням на
писанках безліччю його символічних « портретів», що дістали назву
«павуки», або ще їх називали «бабиними рукавами», «дідовими рукавами»,
зірочки – «ружами», «повними ружами», «ружечками».
З культом сонця пов’язаний у нас був культ коня, зображення його і досі
поширені на писанках.
На багатьох народних писанках поряд із зображенням Сонця зустрічається
зображення Вогню. Вогонь поряд з водою, є чинником світобудови, символом
чоловічої сили. Оскільки Вогонь та Вода – Брат і Сестра, і поєднавшись,
вони утворили Любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох обрядах
Вогонь – символ любові. Вогонь посланець Сонця на Землі, він дає людям
світло, тепло, хліб і всяку страву, допомагає в ремеслах ( ковальство ),
але, як і Сонце, може бути добрим або небезпечним залежно від ставлення
до нього людей. То ж Вогонь, як і Сонце, потрібно шанувати і не
розгнівати – бо тоді він може жорстоко покарати. Існують суворі заборони
плювати у вогонь, кидати сміття та ін.
На писанках Вогонь позначається знаком «триріг». Вважається, що «триріг»
– знак, пов’язаний з неолітичним ( кам‘яна доба ) богом землі, а вогонь
був одним із його атрибутів. є символом родючості, оскільки бог землі
був носієм чоловічого, Також цей знак запліднюючого чинника. Триріг
складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із
спільного центру.
Ще одним поширеним елементом українських писанок є найдавніший хвилястий
орнамент, відомий під назвою «меандр».
Культ прадавньої Великої Богині, або Богині Берегині завжди був
пов’язаний з культом життєдайної матері – Землі, що прославлялася як
джерело народження всього живого.
На всіх етнічних теренах України у писанкових орнаментах дуже часто
зустрічається зображення сосонки – яскраво-зеленої травички, що однією з
перших прокидається на піщаних грунтах опісля зими і плететься, неначе
змійка, сповіщаючи про весняне пробудження землі.
В українських писанках сосонка, як правило, комбінується з іншими
орнаментами.
Одним із найпоширеніших елементів було і є «Дерево життя». Культ його
також походить з прадавніх часів, адже дерево – це диво з див: восени
воно помирає, а навесні оживає. І тому навколо прикрашених дерев водили
гаївки-веснянки, на дерево дівчата вішали купальські віночки. Спонукало
поклонятися дереву ще й інше – турбота про рід. Коли навесні на верхівці
гілки з бруньок з‘являлися три нові пагінці, люди сприймали їх як
триєдиний символ продовження роду (батько – мати – дитина ). І досі на
традиційних народних весіллях в Україні можна побачити «весільне
деревце», яке почет молодого приносить до новоствореної сім‘ї. А
«весільне гільце» майже обов’язково запікається у коровай і
прикрашається пташками з тіста.
На писанках «Дерево життя» поступово набуло лаконічної форми
загальновідомих нині «вазонів», «трьохлистків». Разом з тим ще в давні
часи почало панувати абстраговане «Дерево життя» – тризуб, що згодом
став гербом України.
Дерево життя – символ упорядкованої світобудови, світобачення – особи,
етносу, народу, нації як частки Всесвіту. Вдумаймося справіку наші
предки нагадували один одному, особливо дітям та молоді: ти – часточка
Всесвіту, космосу, ти поєднаний з Божим духом. Будь достойний. Ти можеш
впливати не лише на своє життя, на свою громаду, на своє поле, а – на
всенький Божий світ.
Як відомо з легенди, культ яйця бере свій початок з часу, коли Марія
Магдалина піднесла римському імператору Тіберію червоне яйце як символ
страждання і вознесіння Ісуса Христа.
Чимало легенд, поетичних обрядів, вірувань, народили писанки.
В афінських оповідях мовилося: з однієї половини шкаралупи утворилася
земля, з другої – небо, з жовтка – сонце, з білка – місяць, а з їх
решток – зорі.
У стародавніх перських храмах зберігалися золоті зливки у формі яйця, а
в Китаї під час весняного свята яйце розмальовували в різні кольори. Так
само й наші прародичі схилялися перед ним – як таїнством народження
життя.
Як бачимо, писанки сприймалися як джерела потужного магічного впливу на
подальший перебіг життя людей. Такі уявлення зумовило побожне ставлення
людей до писанок. Навіть шкаралупи ніколи не викидали. Їх вішали під
іконами, урочисто закопували під поріг хати, клали разом з однією чи
двома цілими писанками на причіпок, в стайні до наступної весни, а під
час оранки – у першу борозну.
З часом звичаї, пов’язані з писанкою, втратили свою первісну дитячими
іграми та Великоднем, дістали нову інтерпретацію давні поганські
символи, наповнившись християнським змістом.
Писанки дарували із певним смислом, вважаючи, що вони допомагають,
заворожують. Дітям дарували писанки світлих кольорів, хлопцям і дівчатам
– із солярними символами та тригерами, веселих кольорів; господарям –
писанки із сорока клинцями або кривульками; літнім людям – з чорними
барвами та поясами ( «небесними поясами» ).
2.
Художні особливості, технологія
Розписування писанки – то ціле дійство. Писанки, до речі, не можна було
писати в той час, коли ти з кимось посварився чи був у гніві, адже
писанка – символ добра і сонця.
Для писанок відбирають чисті і гарної форми яйця. Для того, щоб фарби
рівномірно, якісно брались до шкаралупи, перед розписуванням його бажано
обробити оцтом, розсолом квашеної капусти або галуном. Через це у деяких
регіонах писанки почали називати галунками. Для виготовлення власне
писанок, яйця перед роботою трохи підігрівають, потім розтоплюють
бджолиний віск і за допомогою писачків, косток різної конструкції
розписують їх. Старалися починати писати писанки до сходу сонця.
Писанкарка вдягала вишиту святкову сорочку, молилась. Боронь боже, аби
хтось увійшов до хати, як писали писанки. Писанкарка враз шепотіла такі
примовки, щоб не пошкодили чужі очі писанкам. А ще, як розписували
писанки, не можна було згадувати про померлих, аби не зашкодити тому,
хто дістане готову писанку. Це таке повір‘я.
Для фарбування та розмальовування яєць здавна використовують природні
барвники. Це відвари з кори, бруньок, плодів різних дерев і кущів (
дуба, вільхи, горіха, яблуні і т. д. ). Коріння та стебел трав, пелюсток
квітів, лушпиння цибулі та ін. Такі фарби світлостійкі, дають багату
палітру. Також розробляли фарбу на жовтках курячих яєць. Фарби робили
самостійно. Жовту фарбу виварювали з кори дикої квасної яблуні, зелену
варили з луски молодого соняшника, а темну – із дубової кори, фіалкову –
з кори чорної вільхи.
Спочатку серед Українців побутували крашанки, тобто яйця фарбували в
один колір рослинним барвником.
Крашанки мають таке ж значення у великодніх святкуваннях, як і писанки.
Крашанки, які приносили в кошику з церкви і розрізали на стільки частин,
скільки було членів родини, а дівчата на Великдень вмивалися водою, в
яку покладена червона крашанка, щоб бути цілий рік рум‘яними і
здоровими.
Кожний колір має своє символічне значення Червоний з часом став означати
вогонь не підземний, а небесний ( сонце, блискавка ), символізувати
силу, чоловічу стать, здоров‘я, любов, владу. На свято Великодня
найбільше готували червоних крашанок. Жовті – означають достигле зерно,
достаток, врожай, а також місяць і зорі. Блакитні – небо, повітря, воду,
здоров‘я. Зелені – воскресіння природи, багатство рослинного та
тваринного світу. Коричневі землю-матір. Сполучення кількох кольорів з
узорами в орнаменті з чотирьох – п’яти фарб – родинне щастя, мир, любов,
успіх.
За традицією крашанки готують в суботу, тому що яйця, пофарбовані у
п’ятницю, швидко псуються, а суботні зберігаються впродовж усіх свят.
Фарбувати потрібно 13 яєць, що символізує 12 апостолів і Спасителя.
Пізніше з‘явилися крапанки. Робили їх так. Спершу яйце опускали в одну
якусь фарбу, затим , коли воно висихало, на нього наносили крапки
гарячого воску. Як віск охолоне клали яйце у фарбу іншого кольору. Після
висихання фарби яйце опускали у гарячу воду. Віск зникав і виходила
напрочуд мальовнича композиція із різнобарвних цяточок.
Крапки на яйцях означають зерно, що має прорости. У цьому символі
закладена ідея плодючості рослин, людей. Під час розкопок поселень
Трипільської археологічної культури знайдені фігурки богині плодючості
Рожаниці. У складі глини, з якої ліпилася фігурка, було зерно або
борошно. А на животі жіночої фігурки малювався ромб ( символ поля ) і
втискувались в нього чотири зернинки.
Розглянемо крапанку, на якій жовті крапки розкидані по синьому полі і
символічно показують зв’язок двох першооснов світу – синього моря ( води
) та золотого піску (сонячного світла ). Золотий пісочок – це також зорі
на небі. За іншими легендами, крапки на писанках – то яйця зозулі.
Зозуля- передвісниця весни, віщунка долі, символ кохання, багатства. В
її образі втілена Велика Богиня – Мати. За давнім повір‘ям, зозуля
першою відмикає і замикає золотими ключами Вирій.
За християнськими легендами, крапки на писанках – це сльози Божої
Матері, що заплакала, почувши звістку про розіп’ятого Ісуса Христа.
Воскова техніка і колись, і в наш час застосовувалася при створенні
власне писанок.
Непростим був обряд написання писанок. Найбільше їх писали під час
Великоднього посту. Написану писанку відкладали аж до Чистого четверга.
У Чистий четвер писанки клали у мисці до печі, після випікання хліба і
пасок, розтанувший віск обтирали чистенькою ганчіркою. Готували писанки
і до інших свят починаючи з 14 лютого і до Трійці.
За давньою традицією писанки мають бути написані на повному ( цілому )
свіжому яйці, яке не можна варити.
Для розписування писанок мали такі яворові кисті, або писаки. На кінці у
кожного писака дірочка, у неї вставлена трубочка. Писачок вмочують у
розплавлений віск і наносять ним контур перших ліній орнаменту, що має
бути білим. Затим яйце опускають у барвник якогось певного кольору,
скажімо синього. Відтак по синьому фоні знову наводять писачком воскові
орнаментальні елементи і опускають у барвник іншого кольору, припустимо
червоного. Починають від найсвітлішої фарби і закінчують найтемнішою.
Поступове накладання воском, що далі то нових елементів орнаменту і
опускання яйця у фарбу все нових і нових кольорів утворює дуже вишукані
й складні композиції. Після того як фарби висохнуть, писанки ставлять у
гарячу піч або біля полум’я свічки, де з них стікає віск. Підносити
писанку до полум’я слід було збоку, щоб вона не вкрилася кіптявою.
Процес виготовлення писанки досить складний. Раніше це можна було робити
лише у чітко визначений час, з певними замовляннями, чарівні знаки
писались відповідними кольорами. Зараз залишилась лише символіка знаку
і кольору. За технікою виготовлення раніше існувало двадцять різновидів,
на сьогодні широко побутують лише п‘ять. Символічних малюнків у писанці
понад сто, найпопулярніші з них:
Кривулька – знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху.
Гачковий хрест, або тригер, або ружа – символ найвищого божества наших
предків – Сонця.
Сорок клинців – символізували сорок точок життя, успіх господарства,
добробут та чесність людини.
Візерунок потрібно вміти прочитати. Наприклад, відомо багато
орнаментальних мотивів, що називаються «сорочині лапки», «заячі вушка»,
«вовчі зуби», «зозулені черевички», хоч нічого спільного з заячими
вушками і сорочиними лапками не мають. На них зображено листя, траву,
квіти. Візьмімо, наприклад, мотив «вовчі зуби». Графічно він виглядає як
маленьке коло з лініями-промінцями. Придивившись пильніше, легко
впізнати тут звичайну кульбабу. До зуби». Чи візьмімо писанку. Звану
«сосонка». Одразу видно, що карпатські сосни мають на ній дуже змінений
вигляд. Ні пишності, ні густоти. Але ж існує рослина сосонка ( хвощ
польовий ). Зображення її дуже близьке до того, яке бачимо на писанці.
Кожна місцевість має свої характерні візерунки і кольори. В Яворові –
несподівані поєднання геометричного, рослинного і тваринного орнаментів.
Писанки з Космача вкриті дрібнесеньким орнаментом, а жовті й оранжеві
барви роблять їх променистими, мов сонце. Мініатюри з Шишорів хоч і
схожі на космацькі, але драматичніші, контрастніші.
На Гуцульщині поширені кілька десятків назв писанок: «дрібненька»,
«безконечна», «жовтоклинчики», «коники», «білок рильці», «Смерічка»,
«соколівка» та ін.
Кожному регіону України притаманна своя колірна гамма. Приміром, для
Прикарпаття характерні жовта, червона і чорна барви. На Чернігівщині
побутують червоні, чорні та білі кольори. На Полтавщині – жовті,
світлозелені, білі; на тлі цих барв наносять розпис яскравими фарбами.
На Поліссі, Волині, частині Поділля виготовляють писанки переважно
червоні. Для Придніпров’я характерні широкі симетричні поля і товсті
лінії. Наддністрянському Поділлю характерні чорні писанки з темним і
білим тлом. Бойківські писанки – двобарвні. Гуцульські – ясні, писані
жовтим і білим по червоному.
Подекуди на Україні поширилися мальованки, тобто, яйця розмальовані
фарбою і пензликом. У роботу йдуть гуаш, акварельні і навіть олійні
фарби. На мальованках зображують квіти, людські постаті, відображають
свята та інші події. Мальованки часто зустрічаються на ярмарках як
сувеніри.
Також досить поширеними були так звані дряпанки. Дряпанки – це крашанки,
по яких гострим предметом ( цвяхом, шилом, ножем, товстою голкою та ін.
) видряпується малюнок.
Для Дряпанки вибираємо яйце коричневого відтінку, тому що воно має міцну
шкаралупу. Занурюємо його у коричневу фарбу, його у правій руці а яйце у
лівій. Орнамент здебільшого рослинний і геометричний, але трапляються і
зображення тварин – коників, баранчиків, птахів.
барвник був природного походження.
Жовтило – жовту фарбу наші предки робили з вивареної яблуневої кори.
Кількість кори і води та сорт яблуні визначали відтінок жовтого
барвника.
Чорнило – чорну фарбу виварювали з луски соняшникових зернят, додаючи до
відвару «купервасу» – залізного купоросу.
Зелену фарбу добували з відвару житніх висівок та луски зернят
соняшника. Якщо взяти однакову кількість висівок і луски – вийде
приємний, досить насичений зелений колір.
Темно-коричневу фарбу отримували, відварюючи дубову кору. Коли важко
було знайти дубову кору, використовували кору вільхи.
У гуцульських селах ще вміють добувати жовту фарбу із зановини ( дорік
красильний), яку збирають горянки в пору цвітіння.
Червону фарбу гуцули вміли виварювати із звіробою, а зелену вони
виварювали в борщі з житнього грису насіння соняшника.
Рожевий колір набували варінням лушпиння цибулі. Насиченість і чистота
кольору залежала від пропорції води та цибулиння та від часу варіння.
Для того, щоб фарба краще бралась, перед розписуванням поверхню яйця
відповідно обробляють – протравляють оцтом або галуном (алюмінієвий
галун).
Щоб мати на писанці чистіші кольори, окремі народні майстри щоразу після
написання деталей орнаментом воском решту зафарбованої поверхні втирають
капустяним квасом, а відбілене тло згідно із задуманим забарвлюють іншою
фарбою. Такий метод виготовлення писанок дає чарівну гаму чистих
кольорів.
Ще сьогодні можна зустріти народних майстринь, які використовують для
писанкарства яйця від курки-первістки. Таких яєць відкладали 3-5 штук.
За сорок днів до Великодня розбивали перше яєчко і на сирому дереві
відділяли білок від жовтка. Жовток переливали у глиняний посуд і
використовували як засіб доброго закріплення фарб на писанках. Тепер
також вживають жовток, але вже будь-якої курки. Ним змащують яйце перед
фарбуванням.
3.
Методика викладання
Писанкарство в школах – це не лише естетичне виховання. Для того, аби
глибоко оволодіти цим мистецтвом, діти вивчають його глибинну змістову й
історичну суть.
Практична графічна діяльність учнів на уроках з оволодіння основами
писинкарства проходитиме успішніше за таких умов:
інтеграція курсу „Писинкарство” або окремих розділів у шкільні програми
з трудового навчання;
використання методів і прийомів активізації навчально-пізнавального
процесу, у тому числі ігрових методів, методу продукування нових ідей –
„мозкова атака”;
проведення екскурсій на виробництво, в музеї;
використання наочності;
заохочення учнів до самостійного удосконалення шкільного предметного
середовища;
організація виставок виробів, виготовлених художньо-конструкторськими
засобами.
Найважливішою умовою, що забезпечує підвищення ефективності трудового
навчання учнів на уроках з основ писинкарства, вважається залучення їх
до практичної діяльності, яка максимально уможливлює самостійну трудову
активність і творче ставлення до праці.
Адже, мета предмета – забезпечення особистісного розвитку учнів
та збагачення їх емоційно-естетичного досвіду під час сприймання
навколишнього світу і художньо-практичної діяльності, а також
формування цілісних орієнтацій, потреби у творчій самореалізації
та духовно-естетичному самовдосконаленні.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
України 7 класів.
Навчальні
завдання Орієнтовна
тематика клас Рекомендована
Техніка та матеріали Примітки
З‘ясування композиційних та змістових особливостей розпису писанок у
різних регіонах України Українська писанка. Поліфункціональність писанки
в наш час: обрядова, ігрова, декоративна тощо. Типии композицій писанок.
Ознайомлення з технікою та технологією розпису писанок ( воскові
техніки, техніка «дряпання» та ін. ). 7 Зарисовка мотивів декору
писанок. Розпис писанки. Для вчителя: віск, розбавлений парафіном;
анілінові барвники; оцет. Для учнів: пензлики, палички, цвяхи та інші
інструменти для продряпування; конусоподібні писачки. Завдання краще
виконувати в переддень Великодня. Діти можуть розписати одне яйце ( або
декілька) з використанням різних технік. Рекомендується продовжити
роботу вдома.
У кожному семестрі 2 години резервного часу можуть
використовуватися на тематичне оцінювання, узагальнення теми.
Рівень
Навчальних досягнень Ба-
ли
Критерії оцінювання навчальних досягнень
учнів
І. Початковий 1. Учень розуміє лише деяку незначну частину тематичного
матеріалу; користується дуже обмеженим понятійно-термінологічним
запасом у ході розповіді про мистецтво; після кількаразового пояснення
вчителя відтворює незначні фрагменти тематичного матеріалу під час
практичної художньої діяльності; виявляє найелементарніший рівень
розвитку художньо-образного мислення
2. Учень розуміє незначну частину тематичного матеріалу; користується
обмеженим понятійно-термінологічним запасом у процесі розповіді про
мистецтво; частково відтворює тематичний матеріал у практичній художній
діяльності, але тільки після детального пояснення вчителя;
художньо-образне мислення розвинуто на елементарному рівні
3. Учень розуміє частину тематичного матеріалу; користується обмеженим
понятійно-термінологічним запасом у ході розповіді про мистецтво;
частково відтворює тематичний матеріал у практичній художній діяльності,
але лише з опорою на пояснення вчителя; художньо- образне мислення
розвинуто на елементарному рівні
ІІ. Середній 4. Учень розуміє та усвідомлює значну частину теоретичного
матеріалу; демонструє небагатий словниково- термінологічний запас у
процесі інтерпретації творів мистецтва; відтворює тематичний матеріал у
практичній художній діяльності, але потребує значної допомоги вчителя;
художньо-образне мислення розвинуте слабо
5. Учень розуміє та усвідомлює більшу частину теоретичного матеріалу;
демонструє небагатий словниково- термінологічний запас у процесі
інтерпретації творів мистецтва; відтворює під керівництвом учителя
тематичний матеріал у практичній художній діяльності, але без переносу
у зміненні ситуації; художньо-образне мислення розвинуте слабо
6. Учень розуміє та усвідомлює переважну більшість тематичного
матеріалу; демонструє небагатий словниково- термінологічний запас у
процесі інтерпретації творів мистецтва; відтворює тематичний матеріал у
практичній художній діяльності, інколи потребуючи педагогічної допомоги;
художньо-образне мислення розвинуте слабо
ІІІ. Достатній 7. Учень повністю розуміє та усвідомлює тематичний
матеріал, здатний узагальнювати його за допомогою вчителя; демонструє
достатній понятійно-термінологічний запас; застосовує за допомогою
вчителя опанований матеріал у практичній художній діяльності;
художньо-образне мислення є достатньо розвинутим
8. Учень повністю розуміє та усвідомлює тематичний матеріал, здатний
узагальнювати та систематизувати його за допомогою вчителя; демонструє
достатній понятійно-термінологічний запас, свідомо користується
ключовими поняттями і термінами; застосовує засвоєний матеріал у
практичній художній діяльності; художньо-образне мислення є достатньо
розвинутим
9. Учень повністю розуміє та усвідомлює тематичний матеріал, здатний
узагальнювати та систематизувати його, наводити деякі приклади на
підтвердження своїх думок; демонструє достатній
понятійно-термінологічний запас, який майже завжди адекватно
використовує; застосовує засвоєний матеріал у практичній художній
діяльності без допомоги вчителя; художньо-образне мислення є досить
розвинутим
ІV. 10. Учень глибоко розуміє та усвідомлює тематичний матеріал у межах
програми; під час інтерпретації художніх творів робить висновки,
висловлює власне естетичне ставлення, користується адекватною
термінологією; самостійно використовує тематичний матеріал у практичній
художній діяльності; художньо-образне мислення достатньо високо
розвинуте, що дозволяє учневі застосовувати асоціативні зв’язки, образні
аналогії та порівняння щодо різних видів мистецтв та життєвих явищ
11. Учень глибоко розуміє та усвідомлює тематичний матеріал у межах
програми, намагається самостійно збагачувати набуті знання; під час
інтерпретації художніх творів аргументує висновки, власні оцінки й
твердження, ілюструє їх прикладами; широко користується спеціальною
термінологією відповідно до програмних вимог; самостійно використовує
тематичний матеріал у практичній художній діяльності; має високо
розвинуте художньо-образне мислення, що характеризується елементами
світоглядних узагальнень, використанням нестандартних асоціативних
зв’язків, порівнянням творів різних видів мистецтв та відповідних
життєвих явищ
12. Учень глибоко розуміє та усвідомлює тематичний матеріал у межах
програми; під час інтерпретації художніх творів робить самостійні
висновки, аргументує власні оцінки, наводить приклади на їх
підтвердження; вільно користується спеціальною термінологією відповідно
до програмних вимог, самостійно використовує тематичний матеріал у
практичній художній діяльності; художньо-образне мислення достатньо
високо розвинутим, характеризується оригінальністю, що дає змогу учневі
широко використовувати асоціативні зв’язки
Приклади виготовлення прикрас із писанок
Заняття 1.
Тема: Оздоблення приміщень писанками до свят. Виготовлення «гердану»,
«дзвонів», «хрестів».
Мета: Ознайомитися з різними способами виготовлення прикрас з писанок,
оздоблення ними приміщень. Практична робота виготовлення прикрас.
Протягом багатьох століть писанка виконувала роль атрибутів магічних
дійств та обрядів. У наш час її використовують як оберег, символічне
побажання, змальоване на поверхні яйця, та як символ українського
мистецтва. До народних прикрас з писанок належать ґердани, які до свят
розвішували під іконами. Гердан має вигляд намиста з трьох разків. На
найдовший нанизується сім писанок, на середній – п‘ять, а найкоротший
має три писанки. Кінці ниток з‘єднуємо між собою та прикрашаємо
«кутасиками» з ниток, які за кольором гармонійно поєднують з писанками.
Виготовити гердан можна і з більшої кількості писанок.
«Дзвони» – це прикраси, виготовлені з трьох або писанок, кожна з яких
окремо нанизується на ниточку з китицею, а потім зв’язуються разом
угорі.
Для виготовлення «хреста» потрібно підготувати дванадцять писанок із
зображенням хрестів. Бажано, щоб тло писанок було одного кольору.
Підготуємо також два м‘яких металевих Дротики довжиною приблизно 30 см
та чотири цупких металевих дротики діаметром 2*3 мм і довжиною 40-45 см.
Потрібні також чотири довгі соломини або очеретини довжиною 45-50 см. На
кожний м‘який дротик нанизуємо по 6 писанок та накладаємо їх навхрест
під прямим кутом. Отримали хрест з 12 писанок. У соломини або очеретини
вставляємо цупкі дротини, складаємо з них ромб з рівними сторонами,
закріплюємо нитками перетини соломин. У ромб вставляємо виготовлений
хрест з писанок, закріплюємо його в кутах ромба. Розміщували таку
прикрасу на стінах поблизу ікон.
Заняття 2.
Тема: Виготовлення «голуба» з писанки.
Мета: Ознайомлення учнів з народною іграшкою-прикрасою з писанки
«голуб». Виготовлення «голуба».
До Різдва, Великодня та до інших весняних свят під сволоками в хатах
кружляли-мерехтіли «голуби», виготовлені з писанок. Для тулуба
використовують порожню всередині писанку. Стінки писанки всередині
потрібно зміцнити кількома шарами клею ПВА та дрібної тирси, що
наносяться по черзі. Для цього з одного гострого кінця писанки необхідно
проробити отвір діаметром до 3 см. Після того, як тулуб буде
підготовлений, на місце отвору кріпимо голову голуба зі шматочка
бджолиного воску. З нього формуємо шийку, голівку, дзьоб та позначаємо
очі. За допомогою круглого надфіля прорізуємо три вертикальні отвори
завширшки 3-4 мм та завдовжки 15мм там, де мають бути прикріплені хвіст
і крила. Вгорі робимо також невеликий отвір для закріплення ниточки для
підвішування голуба.
Крила та хвіст виготовляємо з кольорового паперу, який складаємо віялом.
Вони можуть бути також розфарбовані у кілька кольорів та прикрашені
витинанням. Вставляємо підготовлені крила й хвіст в отвори та з
допомогою крапель воску зі свічки, що горить, закріплюємо їх у тулубі.
Етнографічні матеріали з виготовлення домашніх прикрас з писанок
люб‘язно надані етнографом Р.Р. Кобальчинською.
Висновки
У писанці – цілий світ. Як наука, як заклинання нерозривності роду,
народу і всесвіту, як життя в дусі Господньому, у вірі, надії й любові.
Писанки вражають єдністю архаїчних елементів, а особливо подібністю
писанкових елементів до елементів на посудинах трипільської культури.
Аналогічні мотиви спіралі, змія вужа, змія дракона, сонечка, хвиль та
ін., які дуже широко розповсюджені в орнаментації трипільських горщиків
та мисок.
Нині писанкарство набуває колишнього розвою. Відроджуються забуті
техніки, з‘являються нові майстри. А це запорука невмирущості традицій
нашого народу, сили його духу і таланту. Виник навіть музей писанки у
місті Коломия Івано-Франківської області. Українці, відчувши животворний
подих відродження національних традицій, почали вкладати у ці маленькі
високомистецькі витвори свої уявлення про весняне пробудження цілого
народу, про невмирущість вічно живого духу України.
Про писанки збереглося багато легенд. Одна з них така: доля світу
залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть
писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай занехають, тоді зло у
вигляді страшного диявола звільниться зі своїх залізних пут і знищить
світ. Цей диявол живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку
він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи пишуться ще
писанки і скільки їх написано. Коли багато, то залізні пута міцно
стискають диявола, і він втрачає силу, бо людська любов перемагає
найбільше зло. Отже, доки живе писанка, доти буде світ.
Використана література
1. Науково-методичний журнал « Мистецтво та освіта» // 1997 р. – № 2 –
ст. 37-38.
2. Науково-методичний журнал « Мистецтво та освіта» // 1997 р. – № 3 –
ст. 39-44. р. – ст.8-9.
3. В. Мірчук, І. Рудько, С. Вінцковський. «Легенди про писанку».// 2000
р.
4. Образотворче мистецтво. Програми для загальноосвітніх навчальних
закладів України 5-7 класи. // Тернопіль 2001 р.
5. Альбом « Українські писанки та їх символи». // Івано-Франківськ 1997
р.
6. О. В. Мірчук «Українське народознавство». // Київ «Освіта» 1992 р.
7. Науково-методичний журнал «Народне мистецтво». // 1998 р.- ст. 19-20.
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
