РЕФЕРАТ
на тему:
Педагог – як посередник у вирішенні учнівських конфліктів
Коли зустрічаються дві людини, на зустрічі присутні шестеро: кожен із
двох, яким він бачить себе; яким його бачать інші; які вони є по суті,
насправді.
Вільям Джеймс
У найбільш загальному вигляді конфлікт можна визначити як загострення
суперечностей, що виникають у результаті відмінності у поглядах,
інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасниками
як несумісні з їх власними. Це супроводжується спробами примусового
нав’язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості
та протиборства.
Основними складовими конфлікту є: учасники конфлікту; причини його
виникнення; сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла
(насправді чи уявно); спрямованість і емоційна виразність дій
конфліктуючих.
У кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) —
пізнавальний, емоційний, вольовий. Пізнавальний компонент полягає в
протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в
існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості
один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі
варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися
акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її
фрагментах (частинах, деталях); загостренням пам’яті на негативних
обставинах, пов’язаних з контактами конфліктуючих у минулому; низьку
критичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати
правильність відмінної від своєї точки зору, тенденційність та
упередженість оцінок.
Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи
особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та
збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного
стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а
також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено
демонструється у спілкуванні.
Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію
(звичайно — словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм,
небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася,
затяте нав’язування своєї точки зору.
Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу
вивляючись по-різному.
Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони
можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною
із сторін по-різному. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони
інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із
конфліктуючих сторін.
Конфлікт може виникнути непередбачене (випадково, ситуативно) чи
викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні
сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який
полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних
суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюванні»
родичами, близькими — аж до цілковитої неможливості нормального
співіснування.
Основними ознаками конфлікту як психологічного феномену є:
1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що
оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми.
Таке протиріччя може виникнути власне як функція ситуації, так і бути
результатом «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один
до одного;
2) зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негативної
спрямованості мінімум однієї, а частіше — обох сторін. Відчуваючи
взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені
це робити (через наявність відносин службової залежності чи
підпорядкованості, для «збереження» сім’ї тощо), що стимулює ескалацію
конфлікту;
5) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове
розширення арсеналу використовуваних засобів — осуд, залякування-шантаж,
погрози, фізичний вплив та ін.;
4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх
повної безконтрольності.
Причини конфліктів можна поділити на об’єктивні та суб’єктивні, причому
в обох випадках вони негативно впливають як на стосунки в офіційній та
неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.
Останнім часом гостро постала проблема зростання конфліктності серед
педагогів та учнів загальноосвітніх шкіл, спричинена умовами нашого
сьогодення і специфічними проблемами педагогічного середовища.
Суб’єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога є його
індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім’ї,
взаємини з навколишніми, індивідуальний стиль поведінки тощо. Падіння
загальної культури спілкування вчителів впливає не тільки на їхні
взаємини з учнями, а й на мікроклімат у педагогічному колективі,
виникають непорозуміння з рідними й напруження у стосунках. Якщо
суперечності загострюються, виникає відкритий конфлікт.
Професійні конфлікти з’являються, коли не збігаються думки або вчинки
членів колективу під час вирішення проблеми ділового характеру.
Вирішуючи такі конфлікти, важливо не виходити за рамки ділових
аргументів і стосунків.
Утім, більшість конфліктів у колективах — особисті й виникають унаслідок
суб’єктивних причин, а саме:
• недостатньої обізнаності про особливості вчителя, чию поведінку
оцінюють;
• неправильного розуміння його намірів;
• неправильного уявлення про його думки;
• помилкової Інтерпретації мотивів поведінки;
• помилкового оцінювання ставлення одного вчителя до іншого.
Щоб гідно вийти самому з конфліктної ситуації, педагог має володіти
рефлексією, здатністю адекватно оцінювати й бачити себе збоку. Саме
неадекватне самооцінювання (завищене або занижене) нерідко стає причиною
неправильних стосунків між колегами. Якщо в людини завищене
самооцінювання, вона зневажливо і зверхньо ставиться до інших, не бачить
своїх вад, виправдовує свої помилки об’єктивними причинами.
Людина із заниженим самооцінюванням — тривожна, невпевнена в собі,
нерідко намагається його підвищити, применшуючи досягнення інших людей.
У такої людини може сформуватися негативне сприйняття інших і водночас
вона авторитарна стосовно них, немилосердна.
Адекватне самооцінювання надає людині впевненості в собі, вона радіє
успіхам інших, не пасує перед труднощами, спокійно ставиться до критики,
бо сама в міру самокритична.
Педагог, який вірить в успіх справи, як правило, його досягає. Це
допомагає і під час спілкування: учитель передає свої очікування іншим,
чим дістає змогу одержати віддачу.
З огляду на актуальність проблеми подолання конфліктності серед
педагогів пропонуємо тренінгові заняття, які допоможуть вирішити гострі
індивідуальні проблеми.
Основними методами соціально-психологічного тренінгу (СПТ) із подолання
конфліктності є групова дискусія та рольова гра в різноманітних
модифікаціях і поєднаннях. Це активний метод групової психологічної
допомоги, якого так бракує педагогові: учитель насамперед має вивчити,
зрозуміти себе самого, навчитися розв’язувати свої конфлікти і
вирішувати проблеми, а вже потім допомагати учню.
Соціально-психологічний тренінг суттєво полегшує процес оволодіння
знаннями та навичками ефективної соціальної поведінки, сприяє
оптимізації комунікативних можливостей людини, формуванню необхідних її
якостей у взаємодії з іншими людьми, а у взаєминах — застосуванню цих
умінь у конкретних ситуаціях соціуму.
В основі програми тренінгу лежить принцип поетапності розвитку учасників
групи в розумінні кожним себе та інших людей.
Мета всіх занять СПТ — навчити учасників тренінгу розкривати своє
сприймання, дії, що можна назвати сприйманням самого себе, розвивати
комунікативні навички, почуття, активне слухання, опис поведінки.
Соціально-психологічний тренінг має на меті підвищити компетентність
педагогів у спілкуванні через упровадження інтерактивних методів у
традиційну систему навчання.
СПТ складається із занять, спрямованих на розвиток адекватного
самооцінювання, формування рефлексії, емпатії, педагогічної
толерантності, на вміння спілкуватися, конструктивно виражати свої думки
й почуття, підтримувати з людьми добрі стосунки, розв’язувати конфлікти
й допомагати іншим/
Кожне занять складається з 3-х частин:
• теоретичного матеріалу, який подається у формі міні-лекції;
• практичних вправ, виконавши, які учасники можуть оволодіти необхідними
інтерперсональними вміннями і практично використати набуті теоретичні
знання;
• обговорення цих вправ, змісту заняття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
