Реферат
на тему:
Світоглядні і загальнолюдські ціннісні орієнтири учнів
Загальнолюдські цінності – це такі внутрішньо-особистісні установки,
реалізація яких дає змогу формувати людське в людині скрізь, де
особистість присутня як духовна чи суспільна істота. Значною проблемою
сучасності є духовне спустошення, байдужість, брак любові, відсутність
мрій і планів на майбутнє, марнування часу, безсоромне споживацтво. А
людина, котра зруйнована зсередини, руйнує і світ. Криза особистості
зумовлює політичну, екологічну, економічну й інші кризи суспільства,
робить її тотальною.
Очевидними стали нині деформація світоглядних уявлень, стрімке зниження
духовних орієнтирів. Унаслідок цього вічна думка – бути чи мати –
вирішується на користь мати, часто будь-якою ціною, за рахунок утрати
совісті, честі, гідності, порядності, навіть скоєння злочину. Тому немає
на мій погляд, актуальнішої проблеми для вчителя, як виховання здорової,
відкритої для інновацій і водночас високодуховної, моральної
особистості.
Проблема людини була актуальною ще за часів Київської Русі. У давньому
епосі наголошується на загальнолюдських цінностях, основою яких є любов
до вітчизни й захист людської гідності (“Слово о полку Ігоревім”,
“Повість минулих літ”). Процес вироблення загальнолюдських цінностей
знайшов відокремлення у статутах Володимира Святославовича, Ярослава
Володимировича, у “Повчанні дітям” Володимира Мономаха. Виховання й
навчання в братських школах України також було пронизане
загальнолюдськими ідеями (М.Смотрицький, С.Полоцький, Ф.Прокопович,
П.Беринда).
Рішуче обстоював ідеї гуманізму, народності, добра Г.Сковорода.
Знамениту настанову “Пізнати самого себе”, висунуту давньогрецькими
філософами ще за п’ятсот років до нашої ери, він підніс і розвину далі.
Пізнати себе людині потрібно для того, щоб виявити свої здібності,
закладені природою, усвідомити власні фізичні й розумові можливості. Це
дасть змогу обрати “сродну працю” і трудитися, щоб не лише забезпечити
свої духовні й тілесні потреби, а й принести користь суспільству.
Однією з умов усезагального щастя філософ вважав доброзичливе ставлення
людини до людини, працьовитість, взаємоповагу, вірність у дружбі.
Видатний мислитель пропагував чистоту помислів, безкорисливість. Потребу
морального самовдосконалення.
Аналізуючи філософські погляди Г.Сковороди, я дійшла висновку, що саме
вони найближчі для мене як учителя. Із сучасних навчальних технологій я
вибрала особистісно-зорієнтоване навчання, яке у центр освітньої системи
ставить особистість дитини й забезпечує їй право на самобутність,
унікальність, індивідуальність, розширює уявлення про себе як особу. В
основу цієї новітньої технології, на мою думку, покладені модернізовані
погляди нашого видатного філософа.
Сучасні науковці і практики (Є.Пасічник, Г.Токмань, Б.Стапанишин,
Л.Скуратівський, І. Кон, Д. Бех, О.Слоньовська, О.Куцевол, А. Фасоля)
сходяться на думці, що нині визначальними психолого-педагогічними
особливостями уроків української мови та літератури мають бути:
діяльність і спілкування, що ґрунтуються на глибокому розумінні
педагогом місця й ролі учня в розвитку його особистості на кожному
віковому етапі;
проектування й реалізація найважливіших компонентів організованого
педагогічного процесу (цілі, завдання, засоби, форми взаємодії вчителя й
учня) чітка підпорядкованість його самовираженню, самоствердженню,
самоактуалізації учня, тобто поступальному рухові особистості вгору
сходинками самореалізації.
Також особистісно-зорієнтоване навчання як нова парадигма освіти
покликане самим життям. Чому саме воно? З концепції загальної середньої
освіти (12-річні школа) випливає, що основними недоліками сучасної школи
є:
не сформованість в учнів достатньої життєвої компетентності;
невміння використовувати здобуті знання на практиці, зокрема під час
нестандартних ситуацій;
неврахування індивідуальних особливостей школяра, його життєвих планів.
Про розвиток особистості йшлося й раніше. Але принциповою відмінністю
нового підходу є, на думку методиста-науковця А.Фасолі “початкова і
кінцева точка руху”. Не абстрактний учень, який рухається до наперед
заданого зразка (ідеалу) сформованого відповідно до певної ідеології на
вимогу держави, а Я-майбутній конкретної особистості, в якому
реалізуються її сьогоднішні потенції, нахили, здібності, зацікавлення.
Отже, впровадження особистісно-зорієнтованого навчання передбачає
насамперед розвиток кожного конкретного учня. Зважаючи на це, я у своїй
роботі керуюся тим, що навички (про це нині всі найбільше дбають) є
результатом розвитку, а не навпаки.
Мій педагогічний девіз ґрунтується на врахуванні підсвідомого прагнення
особистості до вироблення позитивної Я-концепції, що включає самоповагу,
відчуття самоцінності відбувається осмислення. Через діяльність
самосвідомості відбувається осмислення Я як особистості: хто я? який я?
Це дає змогу на психологічному рівні виховувати в дитині все гуманне.
Важливо, що сприйняття рис – який я? (добрий, чесний, порядний тощо) –
випереджує усвідомлення своєї сутності – хто я? як член національної
спільноти (українець? росіянин?). Тому через сприйняття рис (який я)
виховую в учнів національні та загальнолюдські цінності.
На сонові педагогічного досвіду Галини Корнух та власного досвіду,
вивчивши філософські та психолого-педагогічні праці про виховання
загальнолюдських цінностей, я обґрунтувала для себе доцільність
застосування технології особистісно–зорієнтованого навчання; розробила
свою модель особистісно-зорієнтованого уроку; створила систему
проблемних та творчих завдань з української мови та літератури,
спрямованих на виховання загальнолюдських цінностей, довела доцільність
використання на уроках музики як могутнього чинника духовного й
розумового розвитку дітей.
В. Сухомлинський сказав, що музичне виховання – це не виховання
музиканта, а виховання людини. Слухаючи музику, учні прилучаються до
світу мистецтва. Хороша музика спонукає не лише слухати, а й чути, а
головне – відчувати, думати, розмірковувати, співпереживати.
Тому пропоную своїм вихованцям на уроках української мови писати
мініатюри за різними музичними творами або використовую музику як фон
під час написання переказів та творів на уроках з розвитку зв’язного
мовлення.
А на уроках літератури під час вивчення творчості поетів, вірші яких
покладені на музику, обов’язково звучать пісні. Бо вони не тільки
органічна частина виучуваного матеріалу, а й камертон, що налаштовує
струни дитячої душі на ліричний лад, руйнує замкнутість. Також
використовую музичні твори, як фон на уроках української літератури під
час читання поетичних та прозових творів.
Де доречно. Також використовую на уроках мови та літератури елементи
народознавства. Не може бути повноцінною людиною той, хто не знає
національних звичаїв, традицій, адже національне є частиною
загальнолюдського.
Найчастіше елементи народознавства застосовувала на уроках літератури
під час вивчення розділу “Загадково прекрасна і славна давнина України”.
Саме в цьому розділі містяться твори, що розгортають перед школярами
цікаві сторінки національної минувшини, знайомлять із духовною історією
рідного народу, народної творчості. І тому ці твори мають потужний
виховний потенціал, плекають у наших дітях кращі людські якості,
сприяють комплексному розвиткові особистості шестикласника.
По-своєму підходжу до трактування художніх творів та образів –
персонажів. Оскільки у світі немає жодної людини лише з позитивними та
негативними рисами. Тому разом з учнями знаходимо позитивні риси у
негативних героїв і навпаки. Урок проходить у вигляді дискусії. На уроці
учні висловлюють власні погляди й думки, відстоюють їх.
Головним завданням вчителя словесника в середній школі стає підготовка
розумного, кваліфікованого, знаючого учня, компетентного у всіх розділах
як мови так і літератури.
Але в суспільстві ми живемо і взаємодіємо не як учні і вчителі, а як
люди, тож і готувати в школі дитину треба не як носія професійних рис і
компетентності, а як людину. Як Людину! І рідних дітей та онуків хочемо
бачити не лише добре освіченими, а передовсім добрими, здоровими
морально, духовно, фізично.
Тож нехай ліпше дитина менше орієнтуватиметься у тонкощах правопису,
поетики, стилістики, генетики, помилятиметься у визначенні літературного
стилю чи напряму (це все суто фахова інформація, потрібна за великим
рахунком, лише спеціалістам у цій галузі), але навчається розпізнавати
добро і зло. Значно важливішими є світоглядна спрямованість дитини,
повнота й багатство її внутрішнього світу, рівень моральності,
сформованість етичних засад буття.
А оптимальним, найприйнятнішим для школи, суспільства, держави, напевне
слід усе-таки визнати компромісний підхід, який передбачає глибоке
осягнення учнями української мови та літератури, але не заради вивчення
цих предметів, а заради духовного, морального, творчого,
інтелектуального й емоційного зростання школяра. Такий підхід і потребує
змін у методиці вивчення рідної мови та літератури, докорінного
переорієнтування на її особистісно-спрямовані освітні технології.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
