.

Сімейне підприємництво як суб’єкт підприємницької діяльності (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 5849
Скачать документ

Контрольна робота

Сімейне підприємництво як суб’єкт підприємницької діяльності

ПЛАН.

Поняття сімейного підприємства.

Зміст установчих документів сімейного підприємства.

Управління підприємством.

Відповідальність засновників підприємства.

Поняття сімейного підприємства.

Домінуюче місце серед суб’єктів господарського права належить такому
суб’єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і
соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме
функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у
продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства
або господарюючого суб’єкта є центральною частиною системи
господарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства
приймаються, виходячи з економічного та правового становища
підприємства.

Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше,
визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх
форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види
підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі
визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні,
сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну
сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими
кваліфікується як господарюючий суб’єкт права. За допомогою цих ознак,
систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні»,
уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм
власності і галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою
народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує
підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової»)
організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і
робочої сили об’єднують свої виробничі ресурси для здійснення
господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основна
ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних
форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних
промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо),
а з іншого, — від суб’єктів господарського права, які не належать до
основної ланки: об’єднань підприємств, фінансових посередницьких
інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарюючий суб’єкт. Суть
визначення господарюючий суб’єкт полягає в тому, що підприємство є
товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі
(промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як
господарюючий суб’єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну
та комерційну діяльність. Термін господарюючий говорить, що підприємства
належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на
відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об’єднань громадян
тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом. Самостійність у
прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов
діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект даного
визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї
господарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які
рішення, що не суперечать законодавству України» (ст.27 Закону «Про
підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб’єкт. Статут
підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне
визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися
від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також
визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної
особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття
9 Закону «Про підприємства в Україні» спеціально зазначає обов’язкові і
альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб’єкта майно — основні і
оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і
розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або
повного господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, як
правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством
як суб’єктом права. Основні і оборотні кошти знаходяться на самостійному
бухгалтерському балансі, гроші — на розрахунковому рахунку підприємства
в банку.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. З одного боку, закон
визначає його компетенцію (права та обов’язки) як господарюючого
суб’єкта, з другого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка
не має у своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про
підприємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від
об’єднань підприємств (господарських об’єднань), до складу яких входять
юридичні особи.

Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає
діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація,
створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення
господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі
(продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі
статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності,
є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші
рахунки в банках.

Згідно 2 ст. закону України “Про підприємства в Україні” до сімейного
підприємства належать підприємства які засновані на власності праці
громадян – членів однієї сім’ї, що проживають разом.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як
організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них
вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію
підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону
«Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих
форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в
урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні»
і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств
окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб’єкта, який має право
присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору
організаційної форми підприємства визначаться як державні, колективні,
приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму
підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне
вказує, що дане підприємство має особливості правового становища
порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені
способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в
державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс
є об’єктом права державної власності. Підприємству як суб’єкту права це
майно належить на праві повного господарського відання. Дане право
вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового
призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє,
користується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які
дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто
його статуту. Оскільки державне підприємство є суб’єктом права повного
господарського відання майном, а не суб’єктом права власності, щодо
державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна
державних підприємств (ст.37 Закону «Про власність»). Вона означає, що
державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування,
утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета
діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи),
управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб’єкти одної форми власності (організаційної
форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на
загальнодержавній власності; б) державні підприємства, засновані на
республіканській (Республіки Крим) власності; в) державні комунальні
підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних
одиниць. Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство
колективної власності») — це організаційно-правова форма підприємства,
заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу
співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права
колективної власності. Право-54 суб’єктність власника (у даному разі
колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з
правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу —
підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном
відповідно до свого статуту (ст.ст.6,20,21 Закону «Про власність»). Це
вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у
колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи
управління — вищий орган управління (загальні збори або конференція) і
правління. Отже, колективне підприємство, поки володіє,— це об’єкт права
власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є
власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства і видів
колективних підприємств стільки ж, скільки суб’єктів ” права колективної
власності названо в статті 20 Закону «Про власність»: колективні
підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом
державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне
сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне
господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»); виробничий
кооператив (ст.24 Закону «Про власність»); підприємство громадської
організації (наприклад, профспілкове — ст.28 Закону «Про власність»);
підприємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);

підприємство, створене господарським об’єднанням (ст.27 Закону «Про
власність»).

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство
(ст.22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства,
заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість
правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із
законодавством України власник уданому разі водночас є і підприємцем,
тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не
розмежовуються.

Відповідно до суб’єктів права приватної власності, визначених Законом
«Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

— індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності
і праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

— сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та
праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім’ї (наприклад,
сімейним підприємством може бути селянське (фермерське) господарство);

— приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на
приватній власності окремого громадянина України, який використовує
найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників
(наприклад, сімейне), його майно є спільною сумісною власністю. Інша,
тобто часткова спільна власність, повинна бути встановлена письмовою
угодою власників майна (ст.18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого
за законами України на базі об’єднання майна різних форм власності (так
звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають
форму господарських товариств, тобто є суб’єктами права колективної
власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни
України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних
підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні
підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство
будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України,
якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна
іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20
відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми,
еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100
тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і
діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні»,
(Ст. З Закону «Про власність», ст.2 Закону «Про підприємства в
Україні»),

регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р.
«Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 квітня
1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств
поняття категорії (ст.2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію усіх
підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників.
За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі)
підприємства.

Кількість працівників, за якою підприємство відноситься до малих,
диференційована залежно від галузей народного господарства:

— у промисловості та будівництві — до 200 чоловік;

— в інших галузях виробничої сфери — до 50 чоловік;

— у науці і науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

— у галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік;

— у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Малі підприємства відокремлені в самостійну категорію з метою розвитку
малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З
юридичного боку важливим є те, що особливості їх створення і діяльності
встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так
і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних
статей Закону «Про підприємства в Україні», врегульовані ще і постановою
Ради міністрів УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і
розвитку малих підприємств» в редакції від 19 жовтня 1991 р. (ЗП УРСР.—
1991.-№і._Ст.1; №11.-Ст.114).

Як зазначено в статті 28 Закону «Про підприємства в Україні», держава
стимулює розвиток малих підприємств України, надає пільги при
оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння
розвитку малих підприємств та інше.

Зміст установчих документів сімейного підприємства.

Установчими документами сімейного підприємства називається комплект
документів, встановленої законом форми, згідно з якими підприємство
виникає і діє як суб’єкт права. З точки зору правової природи, установчі
документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають
юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками
підприємства.

Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів
підприємств загальні закони про підприємства та закони про окремі види
підприємств.

Стаття 8 Закону «Про підприємництво» дає перелік актів, які відносяться
до установчих документів. По-перше, це рішення одного або кількох
власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення
підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням
визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства.

Стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» визначає перелік
обов’язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства
як одного з його основних установчих актів.

Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів)
господарських товариств регулюється статтями 4,37,51,65,67 і 76 Закону
«Про господарські товариства». Ці статті визначають переліки основних
даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств
окремих видів.

При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно
керуватись також типовими нормативними актами. Щодо підприємств окремих
видів законодавець застосовує типові форми установчих документів. Діють,
зокрема, статути: Типовий статут державного підприємства, Типовий статут
відкритого акціонерного товариства, Статут закритого акціонерного
товариства, Статут товариства з обмеженою відповідальністю, Статут
орендного підприємства. Крім того, фондом державного майна України
затверджено установчі договори: про створення товариства з обмеженою
відповідальністю, про створення закритого акціонерного товариства та
зразковий договір оренди.

Установчі документи повинні містити обов’язкові дані про підприємство,
без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам
законодавства. Це такі дані:

— найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

— зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження
підприємства;

— предмет і цілі діяльності підприємства;

— юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу
підприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий,
валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак,
про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право
випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного
статусу підприємства; (Затверджений Мінекономіки, Мінфіном, Мінпраці та
ФДМУ

травня 1993 р.// Підприємництво і ринок України.—1993.—№7.—Ст. 134-136.
Затверджений Мінекономіки, ФДМУ, Мінюстом 31 серпня 1993р.// Державний
інформаційний бюлетень про приватизацію.—1993.—№11.-Ст.28-39.
Затверджений ФДМУ 12 лютого 1993 р.// Там же.—№3.—Ст. 46-“Затверджений
ФДМУ 12 лютого 1993 р. //Там же.— Ст. 46- 54. Затверджений ФДМУ 16
жовтня 1992 р.// Там же.—1992.—№3/б Затверджений ФДМУ 12 лютого 1993
р.// Там же.— №3.—Ст. 31. Стверджений ФДМУ 12 лютого 1993 р./ /Там
же.—№3.—Ст. 43. Затверджений ФДМУ 16 жовтня 1992 р.// Там
же.-1992.-№3/4.-Ст.] 2-15)

— про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше
майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);
порядок утворення майна;

порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій
(щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна,
включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного
господарського відання;

— про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування,
компетенцію;

— про контрольні органи — спостережну раду, ревізійну комісію;

— про порядок припинення діяльності підприємства:

підстави, орган, що приймає рішення про припинення; порядок створення і
роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і
кредиторами; розподіл майна, що залишилося.

В установчих документах господарських товариств окремими статтями
визначається порядок внесення змінено статуту (вищим органом, за
рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).

Крім обов’язкових, до установчих документів можуть включатися
альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству
України. Це положення, пов’язанні з особливостями діяльності
підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні
підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення,
склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження
трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).

Управління підприємством.

Управління сімейним підприємством може здійснюватися згідно порядком і
умовами, визначеними в установчих документах підприємствах. Орган
управління – колективний або індивідуальний, що залежить від угоди
членів сім’ї – засновників даного підприємства, зазначеної в установчих
документах.

Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає
власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності — це підвідомчі
Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, інші
центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств
державної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання,
укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють
ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його
зберігання. Це загальне правило. В окремих випадках (наприклад, щодо
підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження
Кабінет міністрів України делегує господарським об’єднанням:
корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності
уповноваженими органами з засновницькими правами є виконкоми обласних і
міських Рад, місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.

Державна реєстрація підприємств є обов’язковою юридичною дією при їх
створенні. Вона встановлена статтею 6 Закону «Про підприємства в
Україні» та статтею 8 Закону«Про підприємництво». Ці статті визначають
державні органи, на які покладена реєстрація підприємств (легалізуючі
органи), а також загальні умови і порядок реєстрації. Більш детально
вони визначаються Положенням про порядок державної реєстрації
підприємств, затвердженим Кабінетом міністрів України.

Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої
підприємства включаються до державного реєстру підприємств України. Днем
включення визначено день реєстрації підприємства. Зазначена дія має за
мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб’єкта права,
згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому
обороті як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична
особа. Запис у державному реєстрі про реєстрацію підприємства являє
собою юридичний факт виникнення підприємства — суб’єкта права з правами
юридичної особи. Відповідно до законодавства України підприємство
визначається діючим, стає юридичною особою, набуває прав та обов’язків з
дня його державної реєстрації (ст.5 Закону «Про підприємства в
Україні»). Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається. З
іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою
діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. Цей
запис є скасуванням реєстрації.

Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За
загальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням підприємств,
а саме: а) виконкоми міських, районних у містах Рад народних депутатів;
б) районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.

Законодавством визначені також органи, які здійснюють державну
реєстрацію окремих видів суб’єктів господарського права. Так,
господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє
Національний банк України в порядку, визначеному Законом «Про банки і
банківську діяльність». Фондова біржа підлягає державній реєстрації
Кабінетом міністрів України.

Для державної реєстрації реєструючому органу необхідно подати документи,
перелік яких визначено статтею 6 Закону «Про підприємства в Україні» та
статтею 8 Закону «Про підприємництво».

(Стаття 33 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». ‘Див. про
це §2 розділу І навчального посібника.)

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у
строк не більше 5 робочих днів. Протягом цього часу реєструючий орган
зобов’язаний надати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію
підприємства. Свідоцтво є юридичною підставою для відкриття підприємству
рахунків у банку за місцем його реєстрації або у будь-яких інших банках
за згодою сторін. Банк зобов’язаний відкрити рахунок і в триденний строк
повідомити про це податкову інспекцію.

Орган, який здійснює реєстрацію, зобов’язаний в 10-ден-ний термін подати
відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної
статистики. Ці органи встановлюють коди підприємств відповідно до
загального класифікатора галузей народного господарства Міністерства
статистики України.

У разі зміни форми власності, організаційної форми або назви
підприємства, воно підлягає перереєстрації, яка здійснюється у порядку,
встановленому для його реєстрації.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з
двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку
створення підприємства; у випадку невідповідності установчих документів
вимогам законодавства.

Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів
його недоцільності.

Скасування державної реєстрації підприємства може бути добровільним (за
заявою підприємства) або примусовим (на підставі рішення суду,
арбітражного суду у випадках: а) визначення недійсними або такими, що
суперечать чинному законодавству, установчих документів; б) здійснення
діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству
України; в) у разі несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну
свого місцезнаходження.

Скасування державної реєстрації підприємства припиняє підприємницьку
діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як господарюючого
правового суб’єкта. Статусу юридичної особи підприємство позбавляється
після здійснення всіх заходів щодо ліквідації його як суб’єкта
підприємницької діяльності.

Відповідальність засновників підприємства.

Як правове поняття створення підприємства включає визначення
засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо
створення підприємства. Засновником є особа, що має право створити у
встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За
Законом «Про власність» (ст.ст.6,33) і Законом «Про підприємства в
Україні» (ст.5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів
виробництва та іншого майна та уповноважені власником (власниками)
органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і
дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким,
засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи,
крім випадків, передбачених законодавчими актами України».

Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційної
форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності;
прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому
порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємства основних
фондів та обігових коштів; формування органів управління, визначення у
статуті меж їх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження
та одержання передбачених законом документів: рішення власника
(власників) або уповноваженого органу про створення підприємства,
статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про
державну реєстрацію. При необхідності для новостворюваного підприємства
земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування
(землеволодіння), визначені земельним законодавством України. (Декрет
Кабінету міністрів України від 15 грудня 1993 р. «Про управління майном,
що є у загальнодержавній власності» //Відомості Верховної Ради
України.—1993.—№7.—С. 52.).

Дозвіл на користування створюваним підприємством земельною ділянкою, а
також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої Ради
народних депутатів за місцезнаходженням підприємства в порядку,
встановленому Земельним кодексом України (ст.ст.19,21,23,32,34 та ін).
Відмова у наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому
законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств.
Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного або
кількох власників або уповноваженого ним органу.

Підприємство може створюватись внаслідок примусового поділу іншого
підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.
Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням
Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь.
Розпорядження про поділ підприємства-монополіста є обов’язковим для
власника (власників) або уповноваженого ним органу. Розпорядження про
примусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не
може бути меншим 6 місяців.

Підприємство може створюватись шляхом реорганізації діючого
підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого
підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх
трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним
органу. Аналогічно може створюватись підприємство на базі структурної
одиниці діючого об’єднання. Щодо таких підприємств діє правило про
збереження за ними взаємних зобов’язань та укладених договорів з іншими
підприємствами.

Підприємства мають право створювати на території України та за її межами
суб’єкти господарського права без прав юридичної особи — свої
відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення та ін. з
правами відкриття поточних і розрахункових рахунків. Відособлені
підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються
підприємством. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації.
Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення
додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Аналогічно створюються дочірні підприємства. За законодавством України,
правом створювати дочірні підприємства наділені підприємства двох
організаційних форм: господарські товариства (ст.9 Закону «Про
господарські товариства») і підприємства з іноземними інвестиціями
(ст.24 Декрету «Про режим іноземного інвестування»). Проте вони мають
бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації підприємств.

ЛІТЕРАТУРА

Конституція України.

Закон України “Про власність”// Галицькі контракти . 1996.№42.

Закон України “Про підприємництво”// Галицькі контракти . 1996.№42.

Закон України “Про підприємництво на Україні”// Галицькі контракти .
1996.№42

Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності//
ЗП України. 1996.№6.

Нові можливості підприємництва. К.:Либідь,1992.

Господарське право. К.: Вентурі,1996.

Щербіна В.С. Господарське право України. К.:.Атіка.1999.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020