.

Структура політичної системи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
628 5353
Скачать документ

Реферат

Структура політичної системи

П л а н :

Політичні системи.

Сутність політичної системи.

Механізм її функціонування.

Структура політичної системи.

Різні політичні явища, які відбуваються в суспільстві, тісно
взаємопов’язані і складають цілісний соціальний організм, який має
відносну самостійність. Його розвиток відбувається на основі об’єктивних
закономірностей, але ж при цьому важливу роль відіграє суб’єктивний
фактор, що виступає як система регулювання відносин між окремими
елементами суспільства з приводу влади. Саме ці відносини та їх
регулювання й становлять політичну систему, яка виступає головною силою,
що забезпечує функціонування та розвиток політичного житія суспільства.
Тому з’ясування сутності політичної системи суспільства, структури,
функції, ролі та напрямів її розвитку є стрижнем політології. Сьогодні,
коли в Україні, в суверенних країнах СНД, в країнах Східної і
Центральної Європи відбуваються великі зміни, іде пошук нових шляхів
соціально-політичного розвитку, питання реформування і зміни політичної
системи набувають особливо важливого значення. Практичне значення цієї
проблеми посилюється ще й тим, що нині в незалежній Україні активно
формується власна нова політична система, і від рівня знань у іди сфері
політичної науки значною мірою залежить майбутнє нашої держави.

Модернізація суспільних структур, яка відбувається в Україні, поставила
в центр політичних досліджень проблему пошуку шляхів виходу з кризи,
визначення оптимальних принципів функціонування політичної системи
українського суспільства.

Поняття “політична система” дозволяє найбільш повно і послідовно
розкрити суспільно-політичну природу суспільства, існуючі політичні
відносини, інститути, норми і принципи організації влади.

Це поняття покликане відобразити два моменти в політичній науці:

1) цілісність політики як самостійної сфери суспільства, яка представляє
сукупність взаємодіючих елементів (партій, держави, лідерів, права і т.
д.);

2) характер зв’язку політики із зовнішнім оточенням (економічною,
соціальною, культурною сферою, іншими державами).

Уведення поняття “політична система” має і практичне значення.

Воно допомагає виділити фактори, які забезпечують стабільність і
розвиток суспільства, розкривають механізми узгодження інтересів різних
груп населення.

Поняття “політична система” за змістом дуже об’ємне. Політичну систему
можна визначити як сукупність політичних інститутів, громадських
структур, норм і цінностей, а також їх взаємодію, в якій реалізується
політична влада і здійснюється політичний вплив. Тому в політичну
систему включають не тільки політичні інститути, які безпосередньо й
активно беруть участь у політиці (держава, партії, лідери і т. д.), але
й економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми,
які мають політичне значення і впливають на політичний процес.
Призначення всіх цих політичних і громадсько-політичних інститутів
полягає в І тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні,
матеріальні, технологічні і т п.) і спонукати населення до прийняття
цього розподілу як обов’язкового для всіх.

Стимулювальним фактором у становленні та розвитку теорії політичних
систем стала загальна теорія систем, розроблена Л. Л. Богдановим і
Людвігом фон Берталанфі. За їх твердженням, “система — це певна
кількість взаємопов’язаних елементів, що утворюють стійку цілісність,
мають певні інтегративні закономірності, властиві саме цій спільності”.
Будь-яка система характеризується також стійкими зв’язками елементів,
які досягаються внаслідок структурного упорядкування її частин. Важливою
рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

Враховуючи їх методологію, Талкот Парсонс підійшов до розгляду
суспільства як дуже складної системи управління, яка складається з
відносно самостійних систем: економічної, політичної та духовної. Кожна
з цих систем виконує свої специфічні функції. “Призначення політичної
системи, — вважав Т. Парсонс, — це забезпечення інтеграції, розроблення
та реалізація загальної мети суспільства”.

Ідеї Т. Парсонса істотно поглибив інший американський політолог Д.
Істон, якого багато вчених вважають засновником теорії політичних
систем. У своїх працях: “Політична система” (1953 р.), “Межа політичного
аналізу” (1965 р.) він показав політичну систему як організм, який
саморегулюється і розвивається, активно реагує на імпульси, які
надходять ззовні, тобто команди (схема ).

За Д. Істоном, у системи є вхід і є вихід. На вхід з оточуючого
соціального та культурного середовища надходять імпульси — вимоги та
підтримка. На виході системи здійснюються політичні рішення і політичні
дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.

Вимоги — це перший вид імпульсів на вході системи, і їх. характер може
бути різним — від вимог до властей з приводу підвищення заробітної
плати, розподілу благ та послуг, якості освіти, тривалості робочого дня,
охорони прав і свободи громадян до питань охорони здоров’я, забезпечення
громадського спокою і т. д.

Другий вид імпульсів на вході — це підтримка. Вона можлива в різних
формах: від матеріальних (виплата податків, праця на громадських
засадах, військова служба і т. д.) через виконання законів та інших
розпоряджень державної влади до шанобливого ставлення до влади і
духовної символіки.

Д. Істон називає три об’єкта підтримки:

1) політичне суспільство — група людей, які взаємопов’язані в одній
структурі завдяки розподілу діяльності в політиці;

2) “режим” — основними компонентами його є цінності (цілі та принципи),
норми і структура влади;

3) правління, до якого відносять людей, котрі беруть участь у щоденних
справах політичної системи, визнаються більшістю суспільства
відповідальними за свою діяльність.

Підтримка, яка виявляється системі, може посилюватися, коли система
задовольняє потреби і вимоги громадян. Тому без достатньої підтримки
політична система не може ефективно і надійно працювати.

Ці імпульси-вимоги та імпульси-підтримки повинні регулярно надходити до
системи, інакше вона буде працювати з перервами або зовсім зупиниться. З
іншого боку, надмірне перевантаження системи різними імпульсами не дає
їй змоги ефективно працювати, система перестає оптимально реагувати на
соціальну інформацію, яка надходить, що призводить до її застою.

Ставлення до вимог, які надходять від різних шарів населення, значною
мірою залежить від типу політичної системи. Антидемократичні,
тоталітарні системи, наприклад, розглядають запити і вимоги людей як
своєрідний вияв незадоволення владою і тому прагнуть придушити виступи з
цими вимогами. Демократичні, конституційні політичні системи, як
правило, розглядають запити і вимоги населення як необхідну умову
нормальної реалізації своїх функцій. Населення підтримує тих лідерів, ті
угруповання, котрі вже підтвердили свою готовність захищати і
задовольняти запити і потреби цього населення, тобто ті угруповання і
тих лідерів, на які і на яких воно може впливати.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку з’являються
авторитетні політичні рішення і політичні дії влади з приводу розподілу
цінностей і ресурсів. Вони можуть бути у формі нових законів, асигнувань
на конкретні потреби, політичних заяв про політичні наміри та політичні
дії і т. д.

І все ж таки підхід Д. Істона до визначення моделі політичної системи не
дає можливості пояснити, чому уряди часом приймають рішення, які не
виходять з вимог громадян, більш того — суперечать їх інтересам.
Прикладом можуть бути рішення правлячих кіл Сполучених Штатів про
розв’язання війни у В’єтнамі, рішення ЦК КПРС про введення військ до
Афганістану, рішення Російського уряду про початок бойових дій у Чечні і
т. д. Можна стверджувати, що прийняття таких політичних рішень зумовлене
вимогами, що надходять не від соціально-культурного середовища, а від
правлячої еліти, яка приймає рішення.

Теорія політичних систем Д. Істона була критикована за поверхове
врахування психологічних аспектів політичної взаємодії.

Інший підхід до визначення політичної системи запропонував Габріель
Алмонд. Він вважає необхідним на передній план висунути цільовий,
поведінковий аспект різних структур, які входять до політичної системи.
З його точки зору, політична система — це різні форми політичної
поведінки як державних, так і недержавних структур, в аналізі яких
виділяються два рівня: інституційний та орієнтаційний. Якщо
інституційний рівень зосереджений переважно на дослідженні державних і
недержавних політичних інститутів, то орієнтаційний зорієнтований на
вивченні політичних структур, які в своїй сукупності створюють політичну
культуру. Г. Алмонд підкреслив, що, на відміну від усіх інших суспільних
систем та організацій, політична система наділена правом застосування чи
погрози застосування більш-або менш легітимного фізичного насильства.
“Це узаконена сила, — пише він, — яка пронизує всі “вхідні” та “вихідні”
фактори суспільства, надаючи йому особливих якостей та сенсу,
забезпечуючи його згуртованість як системи”.

Г. Алмонд визначає чотири функції “введення”:

1) функція політичної соціалізації та залучення до участі в політичному
житті;

2) функція артикуляції інтересів, тобто формування вимог, відповідних
реальним чи уявним інтересам;

3) функція агрегування, тобто об’єднання, інтересів;

4) функція політичної комунікації, тобто спілкування, обміну думками,
ідеями.

Він визначає і три функції “виведення”:

1) розроблення норм;

2) застосування норм;

3) контроль за виконанням цих норм.

Функція “введення” здійснюється неурядовими формуваннями (групами тиску,
політичними партіями, незалежною пресою та ін.), тоді як функція
“виведення” — це урядова прерогатива.

У радянські часи в науковій літературі аж до середини 80-х років
аналогом поняття “політична система” було поняття “політична організація
суспільства”. Політична організація суспільства включала профспілки,
молодіжні організації. Ядром політичної організації була КПРС —
направляюча, мобілізуюча і керівна сила суспільства. Монопольне
становище КПРС в політичному житті суспільства набувало ролі держави,
придушувало ініціативу, політичну самостійність інших суб’єктів
політики.

І лише наприкінці 80-х років категорія “політична система” стала
утверджуватись у філософській, політичній літературі радянського
суспільства. Але об’єм і зміст цієї категорії пояснювалися все ж інакше,
ніж в зарубіжній літературі. У відповідності з марксистським підходом
обумовленості політичної надбудови економічним базисом,
соціально-класовою структурою суспільства, політична система була тісно
пов’язана з визначеним типом формації.

Політична система суспільства в науковій літературі того часу
визначалася як складний комплекс державних інститутів, політичних
партій, суспільних організацій, у рамках якого відбувається політичне
життя суспільства і здійснюється державна і суспільна влада.

З наведеного визначення проглядається абсолютизація інституційного
підходу і звуження масштабів та взаємозв’язку політичної системи з
іншими соціальними структурами суспільства, психологічними, ідейними
установками правлячої еліти і політичних лідерів.

Сучасні наукові погляди, які існують у вітчизняній науковій літературі,
окреслюються двома підходами. Перший з них політичну систему трактує як
теоретичний, ідеальний конструкт, який дає змогу виявляти й описувати
системні властивості різних політичних явищ. При такому підході
політична система розглядається не як відображення політичної дійсності,
а як засіб (інструмент) системного аналізу політики. У такому значенні
поняття “політична система” може застосовуватися для аналізу будь-якого
відносно цілісного і самостійного політичного утворення: держави,
партії, профспілки, громадсько-політичного руху та ін., кожне з яких
можна розглядати як специфічну політичну систему.

У другому, більш конкретному тлумаченні поняття “політична система”
визначає реальний складний механізм формування і функціонування владних
відносин у суспільстві. Цей механізм включає політичну діяльність і
політичні відносини між різними політичними суб’єктами (групи та
індивіди): політичну організацію (до якої входять держави, партії,
політичні асоціації), політичні й правові норми, політичну свідомість і
політичну культуру та ін.

Спираючись на ці підходи, при аналізі політичних систем різних
суспільств слід враховувати як системні властивості різних політичних
явищ, Так і сталі взаємозв’язки між ними. А саме: інвайроментальні
(взаємозв’язок середовища і системи);

інституційні (організаційні властивості елементів системи — держава,
партії, громадські організації, масові об’єднання, які беруть участь у
політичному житті); регулятивні (правові і політичні норми як нормативна
основа діяльності інститутів системи); комунікативні (внутрішні системні
властивості і зв’язки та відносини); функціональні (політичний режим і
процес, що складається в результаті діяльності з елементів системи);
культурно-творчі й ідеологічні (політична культура і свідомість);
рольові (призначення політичної системи як цілого у суспільному житті
окремої країни і на міжнародній арені, а також роль окремих елементів
політичної системи).

Отже, політична система становить складне і специфічне явище в
життєдіяльності суспільства, з внутрішньо організованими зв’язками і
властивостями елементів. Її можна визначити як системну сукупність
політичних взаємин, правових і політичних норм, інститутів, ідей,
пов’язаних із формуванням, здійсненням влади та управлінням
суспільством.

Яке ж методологічне значення категорії “політична система” для аналізу
державного політичного управління?

По-перше, з її допомогою значно легше відокремити політичну сферу від
державної, розкрити її взаємодію.

По-друге, легко зіставити елементи державної політики і політики
суспільства, відрізнити державне управління від управління в суспільстві
загалом.

По-третє, системний підхід дозволяє знайти багато спільного в різних
типах політичних систем, визначити тенденції їх модернізації і шляхи
зближення.

По-четверте, можливості цієї категорії дозволяють вивчати динаміку
різних національних політичних структур у порівняльному плані протягом
довгого часу, допомагають оцінити політичний клімат країни і на цій
основі приймати найоптимальніші політичні рішення.

Політична система функціонує як динамічна цілісна система в органічному
взаємозв’язку з іншими системами: економічною, культурною, етнічною,
соціальною, релігійною, ідеологічною. Всі системи суспільства
взаємозв’язані і взаємозалежні.

Визначальною щодо всіх систем, зокрема і щодо політичної, виступає
економічна система. Адже серед численних і різноманітних інтересів
соціальних груп провідними є саме економічні. Правлячі групи, їхні
партії та організації утворюють такий економічний організм, який
задовольнив би насамперед їхні інтереси. Тому саме економічна система
визначає сутність, структуру та функції політичної системи. Остання, зі
свого боку, справляє регулятивний вплив на економічну систему,
забезпечує існування саме такого економічного організму, який потрібен
правлячим соціальним групам.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня
організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв’язку і
взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість
елементів; закономірні зв’язки між елементами. Структура дає змогу
зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

Звернемось до поглядів на структуру політичної системи, які найчастіше
зустрічаються в сучасній вітчизняній політичній літературі.

Першим фундаментальним елементом політичної системи суспільства є
політичні відносини між індивідами, соціальними та етнічними групами,
націями, державами; державою і громадянами, громадянами і їх
організаціями щодо влади, вироблення і здійснення політики. Тут
політична діяльність виступає формою функціонування політичних відносин.
Вона є усвідомленою, цілеспрямованою діяльністю соціальних суб’єктів з
реалізації своїх політичних інтересів у конкретній політичній діяльності
людей, їх соціальних груп, громадсько-політичних об’єднань.

Політична діяльність розпочинається з виникнення певного інтересу і
завершується його реалізацією, тобто практичним результатом.

Одним із центральних елементів політичних відносин і політичної
діяльності є політичні ролі. Аналіз показує, що якою б стабільною не
була система, політичні ролі її суб’єктів завжди в динаміці.

Стабільність політичних відносин полягає у чіткості визначення і
закріплення в законах та нормах (правових, політичних, моральних) ролей,
тобто кола прав, обов’язків і відповідальності суб’єктів політичної
системи. Тому найважливіше політичне діяння складається з утворення,
зміцнення і виконання ролей, пов’язаних з поєднанням елементів
політичної системи з певними зв’язками. Такі ролі – ролі формування
політичної системи та її функціонування — відіграють “офіси”, сукупність
“офісів” (мається на увазі система органів і посад державних, партійних
і громадських організацій).

У зв’язку з цим стрижневим елементом політичної системи виступає
політична організація суспільства, що включає державу та її установи,
політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи, трудові
колективи зі своїми органами самоврядування.

Важливим елементом політичної системи є політична свідомість як
невід’ємний компонент політичної діяльності людей, Вона є відображенням
політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях,
соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу.
Політична свідомість — це розуміння суспільством самого себе як
політичної цілісності; в реальному житті вона виступає як сукупність
відповідних знань і оцінок.

Значну роль у політичній системі відіграє політична культура, яка
характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в
суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку
людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Політичні і правові норми виступають важливим регулюючим елементом
політичної системи. Якщо політичні норми діють і реалізуються у вигляді
принципів і установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і
громадян як суб’єктів політичного життя, то правові норми — це
сукупність затверджених або санкціонованих державою загальнообов’язкових
правил політичної поведінки (норм), дотримання котрих забезпечується
певними заходами державного впливу (кримінальне, адміністративне,
державне, громадянське право). На основі політичних і правових норм
утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються
основні принципи діяльності суб’єктів політики.

Визнаним елементом політичної системи суспільства є засоби масової
інформації як засоби духовного спілкування великих мас людей,
духовно-політичного спілкування держави і суспільства, людини і держави,
держави з іншими політичними інститутами та іншими державами і
міжнародними організаціями. Засоби масової інформації використовуються,
насамперед, для політичного та ідеологічного впливу на електорат з метою
легітимізації влади або її захоплення, зміцнення і реалізації в
інтересах певних соціальних сил.

Поряд з наведеними вище поглядами на структуру політичної системи
існують і інші. Переважна більшість сучасних західних і значна частина
російських вчених у структурі політичної системи виділяють такі
підсистеми, як інституційна, нормативна, комунікативна, культурна і
функціональна.

Основним елементом політичної системи є інституційна підсистема, тобто
сукупність інститутів (державних, партійних, суспільно-політичних), які
виражають і представляють різні за значенням інтереси: від
загальнозначущих до групових і приватних. Найважливішим інструментом
реалізації суспільних інтересів є держава. Вона концентрує у своїх руках
владу і ресурси, розподіляє цінності і блага, спонукає населення до
обов’язкового виконання своїх рішень. Крім держави, в інституційну
підсистему входять як політичні організації, наприклад, партії, групи
тиску, так і неполітичні організації, які мають значні можливості
впливати на владу і суспільство — засоби масової інформації, церква і т.
ін.

Рівень інституційної підсистеми визначається ступенем диференціації і
спеціалізації ролей та функцій їх структур. Завдяки спеціалізації ця
підсистема може швидко й ефективно реагувати на нові потреби та вимоги
населення.

Інститути влади виконують найрізноманітніші ролі на основі різних норм —
політичних, правових, культурних, моральних і т. д. Ця вся сукупність
норм, які регулюють політичні відносини, складає нормативну підсистему.
Норми виконують роль правил, на основі яких відбувається політичний
вплив. Ці правила можуть фіксуватися в конституціях, правових актах, а
можуть передаватися з покоління в покоління у вигляді традицій, звичаїв,
символів.

Керуючись такими формалізованими і неформалізованими правилами,
політичні суб’єкти вступають у взаємодію. Форми цих взаємодій, що
ґрунтуються на злагоді чи конфлікті (наприклад, між особою і державою),
на їх інтенсивності та направленості, складають комунікативну
підсистему. Система комунікації характеризує відкритість влади, її
здатність до діалогу, прагнення до злагоди, до обміну інформацією з
суспільством.

Політична взаємодія обумовлюється характером культурно-релігійного
середовища, його однорідністю. Сукупність субкультур, релігійна система
визначають пріоритетні цінності, переконання, стандарти політичної
поведінки, політичну ментальність і складають культурну підсистему. Вона
надає загальнозначущого смислу політичним діям, відносинам різних
суб’єктів, стабілізує суспільство, лягає в основу взаєморозуміння і
злагоди. Чим вище рівень культурної однорідності суспільства, тим вище
ефективність діяльності політичних інститутів. Базовим елементом
культурної підсистеми є пануючі в суспільстві політична культура і
релігія, які визначають модель взаємодії індивідів, стандарти
індивідуальної поведінки.

Бажані моделі суспільства, які віддзеркалені в системі культурних
цінностей та ідеалів, визначають сукупність методів і засобів реалізації
влади. Ця сукупність політичних технологій складає функціональну
підсистему. Переважання методів примусу чи злагоди в реалізації владних
взаємин визначає характер взаємовідносин влади і громадянського
суспільства, засоби його інтеграції та досягнення цілісності.

Усі підсистеми політичної сфери поєднані зв’язками взаємозалежності.
Взаємодіючи, вони забезпечують життєдіяльність політичної системи,
допомагають ефективній реалізації її функцій у суспільстві. Отже,
політична система — це жива, відкрита, динамічна система, що виконує
свої функції.

Список використаної літератури:

Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ,
1993. – 576с.

Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. –
Львів, 1994, — 592с.

Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.:
Вища шк., 1993. – 271с.

Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З.
С. Сокол, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020