.

Роль і завдання сільських, селищних голів у місцевому самоврядуванні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
148 1932
Скачать документ

Реферат на тему:

Роль і завдання сільських, селищних голів у місцевому самоврядуванні

П Л А Н

Вступ.

Досвід самоврядування сільських громад в Україні.

Керівники сільських громад в Україні ХІІ – початку ХХ ст. (старости і
війти).

Загальні функції, повноваження та вимоги до професійно-кваліфікаційних
характеристик сільських, селищних голів.

Повноваження та функціональні обов’язки сільських, селищних голів.

Вимоги до професійно-кваліфікаційних характеристик сільських, селищних
голів.

Вступ

Більш як десятиліття в Україні активно розбудовується місцеве
самоврядування. Відбулося його конституційне визнання. Етапним актом
стало приєднання нашої держави до Європейської хартії місцевого
самоврядування.

Все це підтверджує, що розвиток місцевого самоврядування в Україна
набув незворотного характеру і сьогодні є одним із пріоритетних напрямку
внутрішньої політики в нашій державі. Про це свідчить також і ряд
прийнятих нормативно-правових актів, у тому числі укази Президента
України “Про Концепцію державної регіональної політики”, “Про державну
підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні “ та інші.

Конституція України визначила територіальну (сільську, селищну, міську)
громаду первиннм суб’єктом місцевого самоврядування.

Основний Закон України покладає на територіальні громади вирішення
широкого спектра важливих питань насамперед залежить від професійної
компетенції сільського, селищного, міського голови й активної участі
кожного члена територіальної громади.

Це підтверджує майже тисячоліття історія розвитку територіальних громад
в Україні та світовий досвід місцевого самоврядування.

Досвід самоврядування сільських громад в Україні

Еволюція територіальної громади в Україні відбувалася починаючи від
Київської Русі-України. Протягом століть територіальна громада в
Україні, без належної підтримки з боку держави, здійснювала низку
важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність села чи поселення.
Серед них /найважливішими були: господарська; соціального захисту;
культурно-просвітницька; забезпечення правопорядку на території громади
та збереження рухомого і нерухомого майна, а також політична функції.

Господарська функція територіальної громади диктувалася її відповідним
способом виробництва та економічною базою. Територіальні громади
володіли маєтками і майном. Громадським маєтком вважалися ті об’єкти,
прибуток з яких йшов на потреби й видатки всіх односельців – членів
громади, а громадським майном – речі, що служили кожному членові
громади. Сюди входили «польова власність» (орні землі, сінокоси,
полонини, толоки, городи, сади, пасіки, стави) і будівлі (громадська
хата, школа, церква, плебанія, корчма, тюрма, шпихлір, млин, сукновальня
тощо). До особливо важливих будівель громад XVIII ст. належали
громадські шпихліри – зернові сховища для матеріальної допомоги
сільським і міським громадам, відомі по всій Україні, особливо в часи
переднівку або голоду.

У господарському житті українців побутував прадавній, відомий усім
слов’янським народам звичай взаємодопомоги. Учені-етнографи бачать його
зародження ще в родовому суспільстві, коли діяв обов’язок допомоги
членам свого роду. З часом цей обов’язок трансформувався в добровільну
участь у спілках взаємодопомоги сусідніх сімей. Така добровільність
освятилася звичаєм, а тому члени громади сприймали взаємодопомогу до
певної міри як обов’язок.

Поширеною формою взаємодопомоги в господарській діяльності
територіальної громади можна вважати супрягу. Вона виражалась у
тимчасовій спілці двох господарів (найчастіше сусідів), які не мали
достатньої кількості робочої худоби, а тому були змушені її об’єднувати
на час певних робіт. Крім супряги, стародавньою формою взаємодопомоги
під час виконання термінових або трудомістких робіт була толока. Ця
форма праці поширена в багатьох народів і виникла вона, безперечно, з
появою громади. Сходилися на толоку найчастіше після попереднього
запрошення господарів. Не піти на толоку – значило образити господаря. В
Україні толокою переважно збирали хліб, сіно, будували хати, громадські
будівлі (церкву, школу, «гміну» тощо).

Значну роль у господарській діяльності відігравали громадські позичкові
каси, що почали організовуватися вперше на Україні в Галичині у другій
половині XIX ст. Фонди позичкових кас нагромаджувалися по-різному: за
рахунок продажу громадського лісу чи облігацій, а частіше церковних
грошей чи селянської складщини.

Здійснюючи соціальну і культурно-просвітницьку функції, територіальні
громади провадили значну виховну роботу. Великим соціальним злом на
території українських земель було пияцтво, яке за тих часів набрало
досить значних розмірів і виявилось навіть причиною руйнування дрібних
селянських господарств. Необхідно врахувати, що аж до 1875 року в
Галичині поміщики мали право виробляти й продавати спиртні напої в межах
своїх володінь. Це було виключно феодальне право, яке затрималось
офіційно і після скасування панщини ще майже на 30 років, а у віддалених
закутках і значно довше. З ліквідацією панщини селяни змушені були
виплачувати компенсацію колишнім власникам, які мали право пропінації,
і, як зазначають дослідники, горілчаний податок на галицьких землях був
набагато обтяжливішим, аніж для інших провінцій.

У зв’язку з тим боротьба з пияцтвом набрала в західноукраїнських містах
і селах значних розмірів. У кінці XI ст. у всіх повітових містечках
відкривалися товариства чи братства тверезості, до пропагандистської
роботи залучалися товариства та спілки «Просвіта», «Руська рада»,
«Відродження». Товариства тверезості в селах найчастіше організовувалися
при церквах і подекуди були досить чисельними.

Роз’яснювальну роботу серед селян вели насамперед священики, а також
вчителі. Священики організовували для своїх парафіян присягу «від
горілки», «шлюби тверезості». У багатьох селах Галичини під час вінчання
молодих вимагали присягу на Біблії про дотримання тверезості. Вживали
найрізноманітніших заходів для того, щоб вирвати селян з тенет
корчмарів, зацікавити чимось, знайти улюблену справу і тим вибити
підґрунтя для процвітання пияцтва та інших негативних явищ.

Функції забезпечення правопорядку в громаді, безпеки її членів,
збереження майна в селах виконувала спеціальна поліцейська служба.
Традиційним гарантом правопорядку була також нічна варта, відома в
Україні повсюдно від тих часів, коли необхідно було забезпечити оборону
громади від зовнішнього нападу. У разі виявлення порушень громадського
порядку, особливо злодіїв, чи в разі пожежі села оповіщали дзвоном,
рідше ударом у залізну рейку чи іншим відомим у селі сигналом.

Однією з найважливіших функцій територіальних громад у різні періоди
нашої історії була функція політична, суть якої зводилась, насамперед,
до об’єднання громади в боротьбі із завойовниками, як це було в період
Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, козаччини, новітньої
історії. Іван Франко в повісті «Захар Беркут» у художніх рисах змалював
громаду села Тухля Галицько-Волинського князівства, в якій досить цікаво
показав цю об’єднавчу функцію громади під керівництвом її старійшини.

Зовсім в інший період – у 20-ті роки нашого століття -Українське
національно-демократичне об’єднання (УНДО) про територіальну громаду
писало: «Побіч родини, котра є основою сучасної культурної і суспільної
організації, – громада є основою сучасної культурної і суспільної
організації чоловіка. На громадській організації опирається організація
повітів, країв, округів, воєводств і самої держави… І наша сила як
народу опирається і зберігається у наших громадах. Наші громади є
джерелом нашої господарської сили, є основою, на котрій опирається наша
політика, громада є кадрою, звідки рекрутуються всі наші борці-герої за
краще завтра народу. Є кузнею, де гартується національна сила і
свідомість».

2. Керівники сільських громад в Україні XII – початку XX ст.

(старости і війти)

У минулому, коли Україна перебувала в складі різних колоніальних держав,
котрі мало дбали про розвиток місцевого самоврядування, саме активність
членів громад та їх керівників була першоосновою забезпечення
функціонування територіальних сільських та міських громад.

Можливо, саме тому громада завжди дбала про мудрих керівників. Так, у
середньовіччі, коли громада мала ще значну самостійність, вона сама
обирала свого керівника. На той час керівники сільських самоврядних
громад на території Наддніпрянської України називалися старостами, а на
галицьких землях – війтами. І посада старости чи війта була дуже
почесною. Загальними вимогами до кандидатури на війта були: християнська
віра, принаймні 25-річний вік, проживання в цій громаді три роки,
володіння земельною ділянкою не меншою, ніж шість моргів.

Згідно з громадським статутом, у Галичині війта переобирали через три
роки, на Закарпатті – щорічно, але фактично перебування на цій посаді
залежало від ділових якостей кандидата, його авторитету серед селян, а
також від конкретних обставин і місцевих традицій. Дослідження
етнографів та архівні джерела свідчать, що в багатьох населених пунктах
Галичини в кінці XIX століття війти урядували по 10-15 років. Були
випадки довшого урядування: так, у селі Голови, на Гуцульщині, Дмитро
Шекерик, батько відомого громадського діяча Петра Шекерика-Дониківа,
війтував понад 40 років. Служив громаді так вірно, що, коли постарів,
громада обрала війтом його сина Василя.

Відомий польський дослідник громади в Галичині В. Поль писав:
«…переважно хвалять війта твердого і суворого, і такий урядує довше».
Велике значення мало те, наскільки незалежним війт умів поставити себе
щодо пана чи повітового уряду, як обстоював інтереси громади. Якщо
виявилось, що перебував під великим впливом панського двору або був
ставлеником пана, тоді не мав у громаді ні поваги, ні авторитету: «Що ви
за війт, коли вас пан обрав», – дорікали такому навіть в очі.

Відомі випадки, коли під тиском громади війт – ставленик місцевого пана
– відмовлявся від урядування в громаді. Він наражався на незадоволення,
а то й на покарання з боку пана чи повітового уряду, зате здобував
повагу самої громади. Відомий громадський діяч, архітектор Василь
Нагірний у спогадах про рідне село Гірне на Стрийщині кінця XIX ст.
писав: «Війта і присяжних вибирали свобідно, без впливів староства,
отже, людей чесних і поважних, а не круків, як тепер це практикується».

Уже наприкінці XIX – на початку XX ст. війт перебував у великій
залежності від панського двору, від повітових чиновників, вищих урядових
інстанцій. І все ж громада покладала значні надії на свого керівника:
«Добрий війт – то тато в громаді, а лихого за вітчима не можна назвати»,
«війт – то громадський суддя» – говорять народні прислів’я.

Багатьох війтів пам’ятали за їх добрі справи. Одні вступали у двоборство
з лихварями й рятували село від злиднів, інші будували церкву, Дзвіницю,
дбали про добробут громади.

У східних областях України, що перебували у складі Росії, вимоги громади
до свого керівника мало чим відрізнялися від тих, що мали місце на її
західних землях. Відповідно до російського законодавства, що
поширювалося на Київську, Подільську, Волинську, Полтавську, Харківську,
Таврійську, Катеринославську, Херсонську губернії, на посаду сільського
старости могли претендувати лише прописані до громади
селяни-домогосподарі – голови селянських сімей, які володіли певним
земельним наділом. Обов’язковою умовою для претендента була відсутність
судимості. Посаду сільського старости займали переважно не багаті
селяни, а середняки. Громадські справи відривали господаря від
сільськогосподарських робіт. Багаті селяни відкуплювалися від виборних
посад. Проте дуже рідкісними були випадки, коли в кандидати на посаду
старости претендували селяни-бідняки. Селянська спільнота свідомо
відводила селян-бідняків, щоб гарантувати громаду від фінансових витрат.

Під час виборів старости суттєву роль відігравав ценз освіти. Селяни
завжди цінували грамотного старосту, котрий міг би переконати селян,
домовитися з поміщиком тощо. Відповідно до закону кандидатом на посаду
сільського старости міг бути селянин, не молодший 25 років, що вже
виділився із батьківської родини і став головою власного
домогосподарства. Переважно старостами вибирали людей, не молодших 30
років: селянська громада цінувала не молодість, а життєвий досвід.
Умовою для обрання старости було дотримання ним моральних правил: сувора
поведінка в побуті, у сім’ї, повага до старших, сумлінне ставлення до
роботи.

Сільський староста мав відповідне коло обов’язків. Староста і його
помічники (у багатонаселених, складних громадах) готували сільський
сход. Староста відкривав сход і доповідав йому порядок денний. Порядок
обговорення питань на сільському сході не завжди залежав лише від одного
старости, члени громади завжди могли його змінити простою більшістю
голосів. Періодичність скликання сільських сходів у громадах визначалася
необхідністю і регулювалася не тільки старостою, скільки циклом
сільськогосподарських робіт. Переважно сходи проводилися не рідше двох
разів на рік: у перші місяці нового року і після збору урожаю.

Окрім підготовки і ведення сільських сходів, старости виконували
різноманітні громадські обов’язки, не відриваючи селян від їх домашніх і
сільськогосподарських робіт, а саме:

наглядали за збереженням межового поділу та межових знаків;

контролювали справність громадських доріг, мостів, кладок тощо;

стежили за станом громадських складів, котрі були збудовані на фінансові
внески громади або містилися на її території;

контролювали «договірну» сторону відносин селян поза громадою,

передусім з поміщиком;

несли відповідальність за належне погашення громадою всіх видів

платежів;

видавали селянам паспорти і білети «на відлучення» від громади;

виконували посередницькі функції за дорученням громади.

Сільські старости виконували в громадах також і поліцейські функції. На
них покладалася охорона порядку, безпека громадян та їх майна. За
незначні проступки вони могли накладати на винних такі покарання (за
обов’язкової присутності двох свідків):

скеровувати на громадські роботи до двох днів;

встановлювати грошовий штраф до одного рубля (кошти надходили у фонд
громади).

Однак ці дії старости могли бути опротестовані покараною особою в
семиденний термін у скарзі мировому посереднику.

Старости організовували першу допомогу під час пожеж, паводків, падежу
худоби та інших випадках. Вони попереджували потраву зернових, пожежі і
порубки в лісах.

За цією живою роботою сільська громада й оцінювала фігуру сільського
старости, чи війта, ефективність очолюваного ним апарату. Впливовість і
авторитетність сільських старост і війтів цілком визначались їхніми
особистими якостями. Однак навіть найбільш впливові провідники громад не
могли діяти всупереч громадській думці: їх переобирали, а іноді й
вчиняли самосуд.

Але їх благодійні справи завжди були в народній пам’яті. Громада й у наш
складний період об’єктивно оцінює і з повагою ставиться до тих своїх
керівників, які дбають про добробут народу, розвиток господарства,
культури й освіти, про високу духовність у громаді.

3.Загальні функції, повноваження та вимоги

до професійно-кваліфікаційних характеристик

сільських, селищних голів

Конституція та Закон України «Про місцеве самоврядуванні в
Україні» наділяють широкими повноваженнями сільського, селищного голову
щодо організації діяльності територіальної громади загалом, організації
роботи ради, її виконавчих органів у різних сферах і галузях
життєдіяльності громади.

Повноваження сільського, селищного голови згідно зі ст. 42 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні» починаються з моменту
оголошення на пленарному засіданні новообраної ради відповідною виборчою
комісією рішення про його обрання та закінчуються в момент вступу на цю
посаду іншої, обраної відповідно до закону, особи, окрім випадків
дострокового припинення його повноважень.

Копію цього рішення новообраний голова повинен подати у відділ кадрів за
попереднім місцем роботи, де його згідно з чинним законодавством
зобов’язані звільнити із раніше займаної посади та видати на руки
трудову книжку. Іншу копію цього рішення разом із трудовою книжкою
новообраний сільський, селищний голова подає у відділ кадрів районної
ради, де на нього оформляється особова справа.

Відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних
депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад
державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців», ранги
сільським, селищними головам, що відповідають п’ятій категорії посад,
присвоює голова районної ради.

У зв’язку з тим, що на посадових осіб місцевого самоврядування, якими є
сільські, селищні голови, поширюється дія Закону України «Про державну
службу» (п. 5 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні»), для них встановлено спеціальні обмеження на час виконання
своїх посадових обов’язків. Основними з цих обмежень є: заборона
займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через підставних
осіб; бути повіреним третіх осіб у справах державного (самоврядного)
органу; працювати за сумісництвом (окрім наукової, викладацької, творчої
діяльності та лікарської практики); безпосередньо або опосередкованим
чином входити до складу правління чи інших виконавчих органів
кредитно-фінансових установ, підприємств та організацій будь-якої форми
власності, що здійснюють підприємницьку діяльність. Сільські, селищні
голови не мають права: сприяти, використовуючи свою посаду, фізичним та
юридичним особам здійснювати зовнішньоекономічну, кредитно-банківську та
іншу діяльність з метою незаконного одержання за це матеріальних благ,
послуг або пільг; надавати особливі переваги фізичним та юридичним
особам під час підготовки та прийняття нормативно-правових актів чи
рішень; брати участь у будь-яких інших корупційних діяннях та
правопорушеннях, пов’язаних з корупцією.

3.1. Повноваження та функціональні обов’язки

сільських, селищних голів

Сільський, селищний голова:

• організаційно забезпечує в межах, наданих законом повноважень органам
виконавчої влади на відповідній території, дотримання Конституції та
Законів України, виконання актів Президента України та відповідних
органів виконавчої влади;

• організовує в межах, визначених Законом України «Про місцеве
самоврядування в Україні», роботу відповідної місцевої ради та її
виконавчого комітету;

• підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

• вносить на розгляд ради пропозиції щодо кандидатури на посаду
секретаря ради;

• вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад
виконавчого комітету відповідної ради;

• вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих
органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету;

• скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій
ради і головує на пленарних засіданнях ради;

• забезпечує підготовку до розгляду проектів програм
соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших
питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання,
рішень ради з інших питань, що належать до її повноважень, оприлюднює
затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання;

• призначає на посади та звільняє з посад керівників підприємств,
установ та організацій, що належать до комунальної власності
відповідних територіальних громад;

• скликає загальні збори громадян за місцем проживання;

• забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради,
її виконавчого комітету;

• є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових (у тому числі
валютних) коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним
радою;

• представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у
відносинах з державними органами, іншими органами місцевого
самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та
організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у
міжнародних відносинах відповідно до чинного законодавства;

• звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів
місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, установ,
підприємств та організацій, які обмежують права та інтереси
територіальної громади, а також повноваження ради та її органів;

• укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого
комітету договори відповідно до законодавства та подає їх на
затвердження відповідної ради;

• веде особистий прийом громадян;

• забезпечує на території громади дотримання законодавства щодо розгляду
звернень громадян та їх об’єднань;

• здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені Законом
України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, якщо
вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою
до компетенції її виконавчих органів;

• видає розпорядження в межах своїх повноважень.

Сільський, селищний голова несе персональну відповідальність за
здійснення наданих йому законом повноважень.

Під час здійснення наданих повноважень сільський, селищний голова є
підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною
громадою, відповідальним – перед відповідною радою, а з питань
здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої
влади – також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Слід зауважити, що окремі положення Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» суперечать конституційному статусові
сільського, селищного голови та умовам здійснення ним повноважень,
визначених сьомою статтею Європейської Хартії про місцеве
самоврядування. Так, пунктами 9, 10, 16 частини 1 ст. 26 Закону України
«Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено заслуховування
відповідною радою сільського, селищного голови, прийняття рішень про
недовіру йому та щодо дострокового припинення його повноважень; частиною
шостою ст. 42 Закону визначається обов’язок сільського, селищного голови
звітувати перед радою. Пунктом 2 частини другої та частини третьої ст.
52 Закону обмежуються повноваження вказаної вище виборної особи, а
частинами третьою, п’ятою, сьомою ст. 79 Закону передбачаються
неконституційні припинення цих повноважень, що суперечить частині другій
ст. 141 Конституції України, у якій визначено, що «територіальні громади
на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного
голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського,
селищного… голову, який очолює виконавчий орган ради». Оскільки
сільський, селищний голова обирається лише безпосередньо територіальною
громадою, то у здійсненні всіх визначених законом повноважень голова
відповідальний та підзвітний лише перед цією самою територіальною
громадою, а не радою. Конституція України не надає права відповідній
раді достроково припинити повноваження сільського чи селищного голови,
не володіє такими правами і Верховна Рада України (ст. 85 Конституції
України). Головний Закон держави (ст. 141), навпаки, врівноважує статус
відповідних рад та голови, а не ставить їх у залежність одне від одного.

3.2.Вимоги до професійно-кваліфікаційних характеристик

сільських та селищних голів

Сільський, селищний голова повинен знати:

• загальнотеоретичні основи управлінської діяльності та правничих
дисциплін в обсязі, необхідному для здійснення професійного керування у
сфері місцевого самоврядування, зміцнення законності та правопорядку,
бездоганного виконання своїх службових обов’язків;

• закони та нормативні акти України, які стосуються розвитку місцевого
господарства та роботи місцевих органів влади;

• загальні, конкретні та практичні проблеми в галузі соціальної та
гуманітарної політики, які мають місце в його територіальній громаді;

• зміст основних економічних процесів на рівні територіальних громад
(регіону) в умовах реформування економіки та становлення ринкових
відносин;

• загальні теоретичні та правові засади здійснення управління селом,
селищем;

• розподіл сфер діяльності в процесі управління селом, селищем;

• етику та культуру ділового та політичного спілкування;

• функції регіону в галузі управління фінансами та бюджетом;

• організацію, форми і методи роботи органів територіального
самоврядування;

• проблеми соціального захисту членів територіальної громади;

• основи раціонального природокористування та охорони навколишнього
середовища;

• основи кадрової політики;

• механізми прийняття управлінських рішень;

• основи організаційно-правової роботи;

• основи службового діловодства;

• основи експлуатації комп’ютерної техніки та сучасних засобів
телекомунікації.

Сільський, селищний голова повинен вміти:

• грамотно та доцільно виконувати основні професійні завдання та
функціональні обов’язки, застосовувати закони та нормативні акти,
юридичне грамотно кваліфікувати факти й обставини, приймати правові
рішення та вчиняти інші юридичні дії у повній відповідності до Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні»;

• не допускати порушення прав та законних інтересів членів
територіальної громади та юридичних осіб на території села, селища;

• забезпечувати суворе дотримання встановленого порядку розгляду
звернень, повідомлень і скарг громадян та юридичних осіб;

• визначати пріоритети напрямків діяльності ради та її виконкому;

• організовувати ефективну роботу ради та апарату виконкому відповідної
ради;

• досягати дієвості та результативності виконання управлінських рішень;

• оперативно та дієво опрацьовувати вхідну документацію (ознайомлення,
визначення виконавців, резолюція, система конкретного використання
тощо);

• на належному рівні готувати проекти ухвал сесій ради та рішень

її виконавчого комітету, забезпечувати дієвий контроль за їх виконанням;

• систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію, вив чати нове
законодавство, практику його застосування, працювати з фаховою та
науковою літературою;

• розв’язувати конфліктні ситуації та управляти комунікаційними
технологіями;

• бути лідером.

Для посад сільських та селищних голів характерний розширений обсяг вмінь
та знань аналітично-прогностичної та координаційної діяльності, що
зумовлено розробленням стратегії та тактики діяльності керованих ними
органів місцевого самоврядування на рівні села, селища. Відповідні
вміння та знання із організаційно-забезпечувальних функцій передбачають
спроможність створювати та впроваджувати механізми нормативно-правового,
матеріально-технічного, економічного, фінансового та інших видів
забезпечення функціонування керованих ними структур. Координаційні та
контрольні функції вимагають сукупності вмінь та знань, що приходять із
досвідом професійної діяльності, вміння належного використання існуючої
законодавчо-нормативної бази.

Сукупність перелічених функцій вимагає певних рівнів компетенції
сільського, селищного голови. Для сучасного керівника територіальної
громади вже недостатньо першого рівня компетенції, який регламентує
виконання стандартних операція та визначених процедур. Виникає потреба в
керівниках-професіоналах, які зацікавлені в розвитку власного стилю
розв’язання проблем, а відповідно і в розширенні своїх знань, та
керівниках – творчих особистостях, які демонструють мистецтво
управління. Керівник другого рівня компетенції основну увагу приділяє
формуванню особистого ставлення до того, що відбувається. У процесі
розв’язання проблем у керівника цього рівня можуть виникати й творчі
ідеї, він може застосовувати принципово нові підходи як до вирішення
старих, так і нових проблем. У керівника на третьому рівні компетенції
повною мірою починають діяти такі фактори, як персональні стандарти,
цінності та моральні норми. Досить часто персональні цінності
перебувають у протиріччі з тими, що існують в організації.

Для реалізації багатьох завдань керівники сільських, селищних, громад
повинні докласти максимум зусиль для того, щоб об’єднати членів громади,
дати можливість усвідомити їм, наскільки важливе питання єдності, що
тільки в єдності їх сила. Об’єднуючи інтелігенцію, свідомих членів
громади сільський, селищний голова повинен щоденно дбати про
просвітницьку і культурно-виховну роботу серед населення. За високої
духовності членів громади легко долати будь-які труднощі, що виникають у
процесі їх життєдіяльності. В Україні є чимало прикладів, коли керівники
громад зуміли об’єднати навіть священиків різних конфесій, які спільно
проводять різні громадські заходи. В умовах єдності і злагоди
територіальна громада зможе вирішувати складні господарські питання. У
нашій країні є багато територіальних громад, які вміють підтримувати
розвиток селянських спілок, фермерських господарств, підприємців,
інноваційних технологій.

Добру справу роблять ті районні, обласні ради, які поширюють досвід
територіальних громад з подолання економічної кризи, забезпеченню
збалансованого економічного та соціального розвитку своїх територій,
ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020