.

Злочини проти встановленого порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
177 2673
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Злочини проти встановленого порядку зайняття підприємницькою та іншою
господарською діяльністю

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст.
202 КК). Основним безпосереднім об’єктом

злочину є порядок державної реєстрації та ліцензування підприємницької
та іншої господарської діяльності, у тому числі банківської діяльності і
професійної діяльності на ринку цінних паперів. Додатковим – система
оподаткування, засади добросовісної конкуренції, законні інтереси
споживачів.

З об’єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох альтернативних
форм: 1) здійснення без державної реєстрації як суб’єкта підприємництва
діяльності, що містить ознаки підприємницької, у т. ч. банківської
діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних
паперів та операцій небанківських фінансових установ; 2) здійснення без
одержання спеціального дозволу (ліцензії) видів господарської
діяльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню, у
т. ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної
діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових
установ; 3) здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов
ліцензування.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів
господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на
виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг
вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська
діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку
(некомерційна господарська діяльність). Підприємництвом визнається
самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська
діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з
метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання
прибутку (статті 3, 42 ГК).

Питання про те, чи є діяльність особи, яка притягується до
відповідальності за ст. 202, підприємницькою, чи відповідає вона взятим
у єдності ознакам, закріпленим у господарському законодавстві,
вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням тривалості та
інтенсивності протиправних дій, розміру отриманого або очікуваного
доходу, інших факторів (зокрема, чи є така діяльність для винної особи
основним або додатковим, але істотним джерелом її доходу, чи
здійснюється вона більш-менш регулярно, постійно, на професійній
основі). У ч. 1 ст. 202 йдеться лише про ті види підприємницької
діяльності, які підлягають ліцензуванню (відповідно до ст. 9 Закону «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності»).

Під порушенням умов ліцензування потрібно розуміти недотримання винним
тих організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших спеціальних
вимог, які є обов’язковими для виконання при провадженні видів
господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Порушенням умов
ліцензування визнається також порушення порядку одержання ліцензії на
певний вид господарської діяльності.

Банківська діяльність – це залучення у вклади грошових коштів фізичних і
юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на
власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських
рахунків фізичних та юридичних осіб. Здійснення банківських операцій –
виключна прерогатива банків і тих фінансових установ, які мають ліцензії
НБУ і створення яких має відповідати встановленим вимогам, зокрема, у
питаннях організаційно-правових форм, розміру статутного капіталу,
кадрового і технічного забезпечення. До небанківських фінансових установ
належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі
товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного
забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи,
виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів – це підприємницька
діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних
паперів та з організаційного, інформаційного, технічного,
консультаційного та іншого обслуговуванню випуску та обігу цінних
паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності
(ст. 1 Закону (від 30 жовтня 1996 р.) «Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні»).

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю
визнається закінченим злочином з того моменту, коли внаслідок здійснення
підприємницької діяльності без державної реєстрації або господарської
діяльності без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування особа одержує
дохід у великих розмірах (його сума у тисячу і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 202)). Під
доходом у даному разі потрібно розуміти всю суму надходжень від
виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг, але з
урахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням такої
діяльності (придбання сировини та інших товарно-матеріальних цінностей,
оренда приміщень, витрати на транспортні засоби, оплата праці тощо).

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 202 виступають: 1) фізичні особи
незалежно від громадянства, які досягли 16-річного віку, у т. ч. особи,
які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення
юридичної особи; 2) службові особи юридичних осіб – підприємницьких та
інших господарських структур, які приймають та (або) реалізують рішення
про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої
ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які
не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією
ліцензії, хоч цей обов’язок покладався на них нормативними актами,
установчими документами або трудовим контрактом.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо без
державної реєстрації як суб’єкта підприємництва здійснюється діяльність,
яка містить ознаки підприємницької і підлягає ліцензуванню, суб’єктивна
сторона складу злочину додатково характеризується спеціальною метою –
прагненням винного отримати від такої діяльності прибуток.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК).
Об’єктом злочину є встановлений чинним законодавством порядок зайняття
дозволеними видами господарської діяльності.

Об’єктивна сторона злочину виражається в активній поведінці – у зайнятті
тими видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона,
встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями КК.

Диспозиція ст. 203 є бланкетною, а тому для з’ясування змісту
кримінально-правової заборони необхідно звертатись до регулюючого
законодавства. Поняття «спеціальна заборона», вжите в ч. 1 ст. 203,
означає не заборону певних діянь взагалі, а відсутність необхідних
підстав для їх вчинення конкретною особою. Водночас розглядуваний склад
злочину утворює і зайняття тими видами діяльності, якими ні фізичні
особи, ні юридичні особи не вправі займатися взагалі (наприклад,
виготовлення самогону).

Спеціальні заборони на зайняття видами господарської діяльності можуть
стосуватися форми власності та організаційно-правової форми суб’єктів
господарювання, предмета діяльності, правового статусу суб’єкта
підприємництва, його освіти, наявності судимості за окремі злочини тощо.

Види діяльності, які підлягають ліцензуванню і за умови отримання
спеціального дозволу можуть здійснюватись суб’єктами господарювання, не
розглядаються як такі, щодо яких є спеціальна заборона (можлива
відповідальність за ст. 202).

Ст. 203 підлягає застосуванню лише у тих випадках, коли заборонені види
господарської діяльності не передбачені спеціальними
кримінально-правовими нормами (зокрема, статтями 198, 204, 263,
301,307,310).

Суб’єктом злочину є фізична особа, яка досягла 16-річного віку і якій
чинним законодавством не заборонено займатись підприємницькою
діяльністю, а також службова особа юридичної особи, у т. ч. суб’єкта
підприємництва, яка дала вказівку здійснювати заборонену для даного
підприємства господарську діяльність або керувала нею. Разом з тим, якщо
особи, яким заборонено займатись підприємництвом, здійснюють види
діяльності, щодо яких є спеціально встановлена законом заборона, то їх
відповідальність за наявності всіх ознак цього складу злочину може
наставати і за ст. 203 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. У тому
разі, коли винний здійснює заборонене підприємництво як різновид
господарської діяльності, для злочину притаманною є спеціальна мета –
одержання прибутку.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 203) є: 1) отримання доходу у
великих розмірах; 2) вчинення діяння особою, раніше судимою за зайняття
забороненими видами господарської діяльності. Отримання доходу у
великому розмірі має місце тоді, коли його сума у тисячу і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст.
203).

Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків
для лазерних систем зчитування, експорт. імпорт обладнання чи сировини
для їх виробництва (ст. 203 КК). Основним безпосереднім об’єктом злочину
є регламентований законодавством порядок здійснення такої господарської
діяльності, як виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем
зчитування, обладнання і сировини для їх виробництва. Додатковим –
авторське право і суміжні права.

Предмет – 1) диски для лазерних систем зчитування; 2) обладнання і
сировина для їх виробництва.

Диск для лазерних систем зчитування – це будь-який оптичний диск для
лазерних систем зчитування із записом або з можливістю запису на ньому
інформації, що відображає об’єкти авторського права чи суміжних прав,
або без запису такої інформації’. Лазерною системою зчитування є
система, яка дає змогу відтворити інформацію, записану на оптичних
носіях у цифровій формі, за допомогою лазерних технологій.

Сировиною для виробництва дисків для лазерних систем зчитування є
оптичний полікарбонат. До основних вузлів відповідного обладнання
належать прес-форма для термопластавтоматів інжекційного штампування
дисків та матриці і штампи, які містять дані, необхідні для штампування
дисків.

З об’єктивної сторони вчинення злочину полягає у порушенні
законодавства, що регулює, по-перше, виробництво, експорт та імпорт
дисків для лазерних систем зчитування, по-друге, експорт та імпорт
обладнання чи сировини для їх виробництва.

Під порушенням законодавства, що регулює виробництво дисків для лазерних
систем зчитування, потрібно розуміти, зокрема, здійснення господарської
діяльності з виробництва дисків взагалі без отримання ліцензії, з
використанням тимчасово зупиненої або анульованої ліцензії, ліцензії,
отриманої від іншого суб’єкта господарювання, або з порушенням інших
ліцензійних умов – не на ліцензованому обладнанні, не у ліцензованих
приміщеннях, без нанесення на диски спеціального ідентифікаційного коду,
з нанесенням СІД-коду з порушенням встановлених технічних специфікацій,
без дозволу осіб, яким належить авторське право та (або) суміжні права,
невиконання вимог щодо технологічного забезпечення виробником наявності
на дисках спеціальних ідентифікаційних кодів ліцензованим обладнанням
тощо.

Як порушення законодавства, що регулює експорт та імпорт дисків для
лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва,
треба розцінювати, наприклад, експорт або імпорт вказаних предметів без
наявності ліцензії на такий вид господарської діяльності, без
інформування у встановленому порядку органу ліцензування про кожну
партію дисків або перелік обладнання для їх виробництва, що
експортуються або імпортуються, без наявності на експортованих або
імпортованих дисках СІД-кодів, а також експорт чи імпорт дисків для
лазерних систем зчитування без додержання прав інтелектуальної
власності, у т. ч. легального виробника дисків.

Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків
для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини
для їх виробництва, визнається злочином, якщо ці дії вчинено у великих
розмірах. Під великим розміром слід розуміти вартість дисків для
лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва,
яка у три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян (примітка до ст. 203′ КК).

Суб’єкт злочину – спеціальний – фізична особа, зареєстрована як
приватний підприємець або службова особа суб’єкта господарювання –
юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми та форми
власності, у т. ч. легального виробника дисків.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК).

Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений законодавством
порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим – закріплений
порядок оподаткування або кредитування, добросовісна конкуренція, право
власності.

Об’єктивна сторона фіктивного підприємництва може виражатись в одній з
двох дій: 1) створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової
форми – суб’єкта підприємницької діяльності; 2) придбання такої
юридичної особи.

Ст. 205 встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є
цілком легальними. При цьому особи, які стоять за створеним або
придбаним суб’єктом підприємництва, насправді мають за мету не зайняття
повноцінною, самодостатньою підприємницькою діяльністю, а зовсім інше –
прикриваючись даною юридичною особою як ширмою, вони прагнуть приховати
свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою розглядуваного
злочину треба визнати підпорядкованість офіційно відображеної в
установчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підприємницької
діяльності конкретним незаконним цілям. Особи, які скоюють фіктивне
підприємництво, можуть: 1) повністю відмовлятися від здійснення тієї
офіційної діяльності, котра фіксується в установчих документах юридичної
особи; 2) вести її у мінімальному обсязі, що дозволяє вважати комерційну
структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку
діяльність; 3) вести більш-менш повноцінну підприємницьку діяльність з
отриманням прибутку для того, щоб приховати паралельно здійснювану
незаконну діяльність (наприклад, контрабанда наркотиків здійснюється під
прикриттям створеного з цією метою підприємства, яке офіційно займається
ЗЕД).

Під створенням суб’єкта підприємницької діяльності потрібно розуміти
вчинення дій, результатом яких є юридичне заснування нової, раніше не
існуючої організації, котра має на меті одержання прибутку (розробка
установчих документів, подання їх до органів, які здійснюють державну
реєстрацію суб’єктів підприємництва, відкриття банківських рахунків,
постановка на податковий облік тощо).

До юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності — належать
підприємства, які створюються для здійснення підприємництва, об’єднання
таких підприємств, господарські товариства (акціонерні, з обмеженою та
додатковою відповідальністю, повні, командитні), виробничі кооперативи,
селянські (фермерські) господарства.

Утворення фіктивної некомерційної юридичної особи, що має на меті
прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав може
розглядатись як готування до відповідного злочину (наприклад, до
шахрайства, зайняття забороненими видами господарської діяльності,
контрабанди). Створення організації, яка без державної реєстрації
займається виробництвом продукції, наданням послуг або виконанням робіт,
має розцінюватися не як фіктивне підприємництво, а, за наявності
підстав, як порушення порядку зайняття господарською чи банківською
діяльністю (ст. 202).

Придбання суб’єкта підприємницької діяльності означає набуття прав на
юридичну особу в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю
даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівних органів
(це, наприклад, купівля контрольного пакету акцій акціонерного
товариства, придбання майна підприємства, яке приватизується, передача
власником приватного підприємства своїх прав іншій особі). Не визнається
придбанням одержання за плату чи з інших підстав у користування
установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу та
здійснення господарської діяльності від імені суб’єкта підприємництва.

Суб’єктом злочину може бути: 1) фізична осудна особа, яка досягла
16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб’єкта
підприємництва – юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених
документів реєструє (придбаває) такого суб’єкта; 2) службова особа
підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи
придбання іншої юридичної особи; 3) засновник юридичної особи, який
прийняв таке ж рішення.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і
спеціальною метою – прикрити незаконну діяльність або здійснення видів
діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфікації за ст. 205 треба
встановити наявність у винної особи зазначеної мети на момент створення
або придбання суб’єкта підприємницької діяльності.

Під незаконною діяльністю слід розуміти такі види діяльності, які особа
або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на їх
здійснення за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює їх
з порушенням цих умов та порядку. Такою діяльністю може бути визнано,
зокрема: легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом; ухилення від
оподаткування; здійснення без одержання ліцензії видів господарської
діяльності, що підлягають ліцензуванню; ведення недобросовісної
конкурентної боротьби; приховання ролі фактичного інвестора у придбанні
певного об’єкта тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205) є повторність і
заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам
або громадянам великої матеріальної шкоди.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою,
якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або
юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів
перевищує зазначений мінімум (примітка до ст. 205).

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209
КК). Легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, є типовим
конвенційним злочином.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений з метою протидії
залученню в економіку «брудних» коштів та виконання Україною взятих на
себе міжнародно-правових зобов’язань порядок здійснення підприємницької
та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення
цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого
подібного використання майна, не пов’язаного з господарською діяльністю.
Додатковим – інтереси правосуддя, нормальне функціонування
фінансово-кредитної системи, засади добросовісної конкуренції,
громадська безпека.

Предмет – кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільне
небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації
(відмиванню) доходів.

Грошові кошти у даному разі можуть виступати як в готівковій, так і в
безготівковій формі (перебувають на банківському рахунку і їх обіг
регулюється зобов’язальним правом), бути як національною, так й
іноземною валютою.

Цивільне законодавство та майном як особливим об’єктом розуміє річ,
сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Речами визнаються
різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби
людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки (статті
179, 190 ЦК 2003 р.).

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови,
що їх одержання відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм
тільки кримінального законодавства – України або іншої держави. Вказівка
на виключно злочинний характер одержання майна – предмета кримінальне
караної легалізації не означає, що ст. 209 є нормою з
кримінально-правовою преюдицією, яка вимагає для свого застосування
попереднього винесення обвинувального вироку за суспільне небезпечне
протиправне діяння – джерело «брудних» доходів. Для інкримінування ст.
209 достатньо встановленого за допомогою будь-яких об’єктивних даних
усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, одержаним
внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що
передувало легалізації доходів. Наявність обвинувального вироку суду,
яким особу визнано винною у вчиненні предикатного злочину, іншого
процесуального документа суду, що підтверджує факт вчинення такого
злочину (наприклад, постанови про звільнення особи від кримінальної
відповідальності), або принаймні постанови про порушення кримінальної
справи полегшує з’ясування і доказування усвідомлення кримінальне
караного характеру походження відповідного майна.

Для кваліфікації за ст. 209 не має значення місце вчинення суспільне
небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації
(відмиванню) доходів, тобто місцем одержання «брудних» доходів може бути
територія як України, так і іноземної держави. В останньому випадку
вимагається, щоб діяння – джерело доходів визнавалося злочином одночасно
і за кримінальним законом іноземної держави, і за КК України. При цьому
вчинене за кордоном суспільне небезпечне протиправне діяння, що
передувало легалізації (відмиванню) доходів, не обов’язково має тягнути
покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох років і більше.

Стосовно вчинених в Україні суспільне небезпечних протиправних діянь, що
передували легалізації (відмиванню) доходів, то у ст. 209 реалізовано
ідею обмеження кола діянь як джерела «брудних» доходів: 1) з кола
предикатних виключені діяння, за які, згідно з КК, передбачено менш
суворе покарання, ніж три роки позбавлення волі; 2) суспільне
небезпечними протиправними діяннями, що передують легалізації доходів,
не визнаються ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст.
207) та ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів (ст. 212).

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого одержане майно – предмет
розглядуваного злочину, на кваліфікацію за ст. 209 не впливає (за
винятком вказаних вище обмежень).

Об’єктивна сторона злочину може виражатися в одній з чотирьох форм,
вказаних альтернативне: 1) вчинення фінансової операції з коштами або
іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільне небезпечного
протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів; 2)
укладення угоди з такими коштами та майном; 3) вчинення дій, спрямованих
на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або
майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх
походження, місцезнаходження або переміщення; 4) набуття, володіння або
використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення
суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації
(відмиванню) доходів.

Під фінансовою операцією потрібно розуміти будь-яку операцію, пов’язану
із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою
суб’єкта первинного фінансового моніторингу. До фінансових операцій
законодавство про протидію відмиванню «брудних доходів» відносить,
зокрема, внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей з
рахунку на рахунок; обмін валюти; надання або отримання позики або
кредиту; страхування (перестрахування); відкриття рахунку.

Поняття угоди доповнює описання об’єктивної сторони злочину й охоплює
відмінні від фінансових операцій правочини – дії фізичних і юридичних
осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та
обов’язків (ст. 202 ЦК 2003 р.). Право-чини можуть бути як
односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або
багатосторонніми. Це різноманітні договори -купівлі-продажу, позики,
доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну
діяльність тощо.

Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного
походження «брудного» майна чи володіння ним, прав на таке майно,
джерела його походження, може полягати, наприклад, у зміні зовнішнього
вигляду або правового статусу майна, одержаного внаслідок вчинення
суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації
доходів, підробленні документів, які засвідчують право власності або
опосередковують рух майна, тощо.

Під набуттям майна, одержаного внаслідок вчинення суспільне небезпечного
протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, треба розуміти
отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне
походження, тим чи іншим сплатним або безоплатним способом (купівля,
отримання в обмін на інші предмети, прийняття як оплати за надані
послуги або виконану роботу, одержання як подарунка або як оплати боргу
тощо).

Володіння «брудним» майном означає фактичне перебування такого майна у
особи, яка має можливість впливати на нього. Володіти майном може як
його власник, так й інші особи, наприклад, ті, хто дістає таку
можливість в силу певних договірних відносин (договори найму, комісії,
схову тощо).

Використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення
суспільна небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації
доходів, – це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей
такого майна для задоволення потреб власника або інших осіб
(використання зазначеного майна для здійснення будь-якої діяльності, у
т. ч. підприємницької та іншої господарської діяльності). Це, наприклад,
внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, придбання
підприємств з великими обсягами готівкових надходжень, фінансування
виробництва товарів.

Суб’єктом злочину повинна визнаватися фізична осудна особа, яка досягла
16-річного віку і яка не позбавлена цивільної дієздатності судом.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для
кваліфікації за ст. 209 не вимагається точної обізнаності про характер
та конкретні обставини вчинення предикатного діяння, але необхідним є
усвідомлення особою тих фактичних обставин скоєного, з якими КК України
пов’язує можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на
строк три і більше років.

Характерною ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину є бажання,
по-перше, приховати справжнє джерело майна, з яким вчинюються угоди,
інші дії або яке використовується, і, по-друге, видати брудне майно за
легальні доходи. Через відсутність бажання надати процесові легальний
вигляд та формально правомірного характеру дій не утворюють
розглядуваного складу злочину випадки використання «брудного» майна для
продовження вчинення кримінальне караних діянь (наприклад, для
незаконного виготовлення підакцизних товарів).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209) є: 1) повторність; 2)
вчинення його за попередньою змовою групою осіб;

3) у великому розмірі.

У ч. 2 ст. 209 йдеться про повторність лише тотожних злочинних діянь
(вчинення злочину, передбаченого ст. 306, не може слугувати підставою
для кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст. 209 за ознакою повторності).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 209) є:

1) вчинення його організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається
вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше
майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, а у особливо великому розмірі – на суму, що перевищує
вісімнадцять тисяч таких мінімумів (п. 2 примітки до ст. 209).

Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209
КК). Об’єктом злочину є нормальне, врегульоване законодавством
функціонування системи фінансового моніторингу в частині встановленого
порядку обігу та захисту інформації, яка надається спеціально
уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу,
а також правомірна діяльність цього органу.

З об’єктивної сторони злочин полягає у: 1) повторному умисному неподанні
інформації про фінансові операції або повторному умисному поданні
недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають
внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально
уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу
(ч. 1 ст. 209′); 2) незаконному розголошенні у будь-якому вигляді
інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої
влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала
відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю (ч. 2 ст. 209′).

Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового
моніторингу – це урядовий орган державного управління, який діє у складі
Міністерства фінансів України (далі – Уповноважений орган).

Фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, якщо
сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 тис. грн. або
дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 тис.
грн., і якщо ця операція має одну або більше ознак, визначених
законодавством.

Незакритий перелік фінансових операцій, що підлягають внутрішньому
фінансовому моніторингу, наводиться у ст. 12 Закону (від 28 листопада
2002 р.) «Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів,
одержаних злочинним шляхом». Дані операції повинні мати одну або більше
таких ознак: 1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції,
яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; 2)
невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що
встановлена статутними документами цієї особи; 3) виявлення
неодноразового здійснення операцій, характер яких дає підстави вважати,
що метою їх здійснення є уникнення процедур обов’язкового фінансового
моніторингу.

Неподання інформації означає, що особа, володіючи потрібною інформацією
і маючи змогу виконати обов’язок, покладений на неї законодавством, або
вимогу Уповноваженого органу, умисно це не робить (зокрема, коли особа
відкрито відмовляється виконати вимогу закону або Уповноваженого органу,
або коли нею надається лише частина належної інформації про фінансові
операції). Несвоєчасне подання інформації, тобто подання її з порушенням
встановлених термінів, тягне адміністративну відповідальність (ч. 1 ст.
КУпАП).

Під поданням завідомо недостовірної інформації треба розуміти подання
Уповноваженому органу неправдивих, спотворених відомостей, тобто даних,
які повністю або частково не відповідають дійсності і здатні ввести
Уповноважений орган в оману (наприклад, ці дані можуть стосуватися
характеру та суб’єктного складу проведеної фінансової операції).

Неподання інформації про фінансові операції та подання завідомо
недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають
внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, повинно
кваліфікуватися за ч. 1 ст. 209 КК лише у тому разі, коли ці діяння
вчинені повторної

Розголошення інформації (ч. 1 ст. 209′) означає, що особа, якій ця
інформація стала відомою у зв’язку з професійною або службовою
діяльністю, ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює
умови, які надають можливість стороннім особам ознайомитися з
відповідними відомостями. Для наявності розглядуваного складу злочину
має бути встановлено, що розголошення було незаконним.

Суб’єкт злочину – спеціальний. За ч. 1 ст. 209 КК,- це призначений
суб’єктом первинного фінансового моніторингу працівник, який є
відповідальним за проведення фінансового моніторингу і у службову
компетенцію якого входить подання інформації Уповноваженому органу, або
керівник суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

За ч. 2 209 КК,- це особа, якій інформація, що надається Уповноваженому
органу, стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю
(зокрема, працівники суб’єктів первинного і державного фінансового
моніторингу, працівники Уповноваженого органу, співробітники
правоохоронних органів).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом

(ст.213 КК). Безпосереднім об’єктом злочину виступає порядок здійснення
операцій з металобрухтом як різновиду господарської діяльності.

Предмет – побутовий та промисловий металобрухт (брухт кольорових і
чорних металів).

Металобрухт – це непридатні для прямого використання вироби або частини
виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність
внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або
кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають
непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів та їх сплавів.

З об’єктивної сторони вчинення цього злочину можливе у трьох формах: 1)
здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної
реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого
передбачено законодавством; 2) надання приміщень та споруд для
розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; 3)
організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

До операцій з металобрухтом належить заготівля, переробка і металургійна
переробка брухту чорних або кольорових металів. Під заготівлею
металобрухту слід розуміти діяльність, пов’язану із збиранням, купівлею,
зберіганням та реалізацією металобрухту юридичними або фізичними особами
– суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з
металобрухтом.

Здійснення операцій без державної реєстрації означає фактичне здійснення
незареєстрованої у встановленому порядку діяльності, яка містить ознаки
підприємництва.

До приміїцень і споруд, в яких розташовуються незаконні пункти прийому,
схову та збуту металобрухту, належать, наприклад, будинки, квартири,
гаражі, сараї, цехи, склади, інші відокремлені приміщення і будівлі як
народногосподарського, так і побутового призначення. Надання приміщення
та споруди означає надання можливості одній або кільком особам
використовувати це приміщення або споруду для розташування незаконного
приймального пункту металобрухту і для здійснення у ньому операцій з
брухтом кольорових та чорних металів з порушенням встановленого порядку
чи для зберігання металобрухту.

Незаконний пункт прийому, схову та збуту металобрухту — це місце, на
базі якого фактично здійснюються недозволені операції із заготівлі та
переробки брухту чорних і (або) кольорових металів. Організаіря
незаконного пункту прийому, схову та збуту металобрухту – це вчинення
дій, спрямованих на створення такого приймального пункту, на створення
умов, необхідних для його нормального функціонування (підшукування
відповідних приміщень, придбання необхідного обладнання, пошук і
прийняття на роботу персоналу, забезпечення коштами, розробка і
проведення конспіративних заходів тощо).

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох дій, які
альтернативне становлять його об’єктивну сторону (організація незаконних
пунктів прийому, схову та збуту металобрухту – з моменту, коли такий
пункт був фактично створений (організований)).

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 213) є вчинення його особою,
раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст.
214 КК). Об’єктом злочину є врегульований нормативно-правовими актами
порядок видобутку та обігу дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння,
ювелірних і побутових виробів з них і лому таких виробів як різновиду
господарської діяльності. Предмет – 1) дорогоцінні метали і дорогоцінне
каміння;

2) ювелірні і побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного
каміння; 3) лом таких виробів.

Дорогоцінні метали – це золото, срібло, платина і метали платинової
групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та
стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні
сполуки, вироби, відходи, брухт тощо), а дорогоцінне каміння – це
природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та
обробленому вигляді (виробах) першого, другого, третього і четвертого
порядку (алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит, аквамарин,
берил тощо) (ст. 1 Закону (від 18 листопада 1997 р.) «Про державне
регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і
дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»).

Вироби, виготовлені з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,
можуть мати різне цільове призначення, зокрема, можуть слугувати для
задоволення духовних, естетичних потреб людини (ювелірні вироби) або
особистих матеріальних потреб (побутові предмети). Лом ювелірних і
побутових виробів – це непридатні для прямого використання в силу того
чи іншого дефекту або зносу вироби, виготовлені з відповідних
матеріалів, або їх частини, а також вироби, які мають непоправний брак
(наприклад, деформована каблучка або виріб із тріснутого чи сколотого
дорогоцінного каміння).

Під знайденими чи піднятими дорогоцінними металами і дорогоцінним
камінням розуміються, наприклад, самородки дорогоцінних металів,
дорогоцінне каміння, знайдене на поверхні землі (їх треба відмежовувати
від скарбу, привласнення якого утворює склад злочину, передбачений ст.
193).

Ухилення від обов’язкової здачі на афінаж або від обов’язкового продажу
дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння є злочином, якщо це діяння
вчинено у великому розмірі, тобто якщо вартість не зданих або не
проданих предметів перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян (примітка до ст. 214).

Об’єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від обов’язкової
(передбаченої законом) здачі на афінаж або обов’язкового (передбаченого
законом) продажу відповідних предметів.

Під ухиленням від обов’язкової здачі на афінаж треба розуміти
приховування та (або) ненадання дорогоцінних металів підприємствам, які
здійснюють афінаж, з чого випливає небажання особи виконати покладений
на неї законом у зв’язку із здійснюваною господарською діяльністю
обов’язок.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Це приватні підприємці та службові особи
суб’єктів господарської діяльності, які на підставі спеціальних дозволів
здійснюють діяльність у сфері видобутку, виробництва та обігу
дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних і побутових
виробів з них та лому таких виробів (заготівельники, користувачі надр,
переробними, скупники) і на яких у встановленому порядку покладено
обов’язок здачі певних предметів на афінаж або обов’язок їх продажу.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020