.

Корисливі злочини, не пов\’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
190 1838
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Корисливі злочини, не пов’язані з оберненням чужого майна на користь
винного чи інших осіб

Цю групу злочинів проти власності (статті 192, 193, 198) об’єднує те,
що вони характеризуються протиправним заподіянням шкоди власникові без
обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого або нічийного
майна.

Суб’єктивна сторона цієї групи злочинів проти власності характеризується
прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом. Виняток становить
такий злочин, як придбання, отримання, зберігання чи збут майна,
одержаного злочинним шляхом (ст. 198), вчинення якого може й не
обумовлюватися корисливими спонуканнями.

Взагалі цей момент, а також особливості об’єкта цього злочину, зміст
якого становлять не відносини власності, а інші відносини, як вже
зазначалося, ставлять під сумнів обґрунтованість віднесення його до
злочинів проти власності.

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.
192 КК).

Потерпілим від цього злочину може бути як власник, так і законний
володілець майна – юридична (державна організація, комерційне
підприємство тощо) чи фізична особа.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної
вигоди за рахунок власника або законного володільця шляхом обману або
зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. На відміну від
шахрайства, при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із
фонду власника: винний отримує матеріальну вигоду в результаті
використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і
поповнити його майновий фонд. Тобто, він не вилучає майно, а лише не
передає його належному власникові чи законному володільцеві.

Способами вчинення цього злочину є обман та зловживання довірою. За
своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення цього
злочину є аналогічними обману та зловживанню довірою при шахрайстві, при
розгляді якого і визначено зміст цих ознак.

Заподіяння майнової шкоди, відповідальність за яке передбачена ст. 192,
може вчинюватися у формі:

незаконного використання чужого майна чи грошових коштів, в результаті
чого потерпіла сторона, будучи позбавленою можливості використовувати
майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі
упущеної вигоди;

неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власникові майна
чи грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх
за власним розсудом і отримувати певний дохід;

ухилення від сплати обов’язкових платежів (наприклад, перекручування
умов договору купівлі-продажу з метою зменшення розміру мита), в
результаті чого держава не отримує належних грошових надходжень. Не
утворює складу цього злочину ухилення від сплати податків, зборів та
інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування. Такі
дії за наявності для того підстав слід розглядати як злочин у сфері
господарської діяльності і кваліфікувати за ст. 212;

отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, субсидій та інших
соціальних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з
використанням при цьому пільг, на які винна особа не мала права
(наприклад, отримання безвідсоткової позики, яка надається певним
категоріям громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи);

звернення особою, яка перебуває на службі, на свою користь або користь
інших осіб грошових коштів, які є платою за отримані громадянами чи
організаціями послуги. Правова оцінка дій винних осіб у таких випадках
залежить від того, чи була та чи інша особа наділена повноваженнями на
отримання та оприбуткування таких платежів. Так, дії працівників
транспорту, які не уповноважені відповідним суб’єктом на одержання
коштів як плати за надані послуги, пов’язані з перевезенням транспортом
пасажирів або вантажу, та які одержують від фізичних або юридичних осіб
гроші за безквитковий проїзд чи за незаконне, без оформлення документів,
перевезення вантажу, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 192.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, є
матеріальним.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього складу злочину є
настання в результаті його вчинення значної майнової шкоди. Згідно з
приміткою до ст. 192, майнова шкода, заподіяна шляхом обману або
зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у п’ятдесят і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливістю суспільне небезпечних наслідків цього злочину є те, що
майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна,
а й не одержані власником кошти. За вказаною ознакою цей злочин
відрізняється від інших корисливих злочинів проти власності, при
вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріальна шкода, пов’язана
із фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення
з нього майна.

Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту
спричинення зазначеної майнової шкоди певному суб’єктові власності.

Суб’єктом злочину можуть бути як приватна особа, так і працівник
підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які
досягли 16-річного віку. Вчинення такого діяння службовою особою слід
кваліфікувати тільки за ст. 364.

З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і
корисливим мотивом.

Кваліфікуючими цей злочин ознаками є вчинення його за попередньою змовою
групою осіб (це поняття визначено у ст. 28), а також заподіяння майнової
шкоди у великих розмірах (ч. 2 ст. 192).

Майновою шкодою у великих розмірах, заподіяною шляхом обману чи
зловживання довірою, відповідно до закону (примітка до ст. 192) слід
визнавати майнову шкоду, якщо вона у сто і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося
у неї (ст. 193 КК). Предметом цього злочину може бути лише майно, яке:

1) є чужим для винного;

2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього;

3) має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є
скарбом.

Знайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного
володіння власника і на момент його привласнення винним перебуває у
бездоглядному стані.

Зокрема, йдеться про загублені речі. Закон зобов’язує того, хто знайшов
загублену річ, негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або
міліцію, або орган місцевого самоврядування.

Таким, що випадково опинилося у винного, вважається майно, яке надійшло
в його володіння в результаті випадкового збігу обставин (випадку),-
винний не вчиняв якихось спеціальних дій для того, щоб отримати це
майно. Це може статися, наприклад, внаслідок неправильного адресування
поштових відправлень, предметом яких є зазначене у ст. 193 майно,
помилкового його вручення винному як власникові чи законному
володільцеві тощо.

Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи
таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно мало відповідну
цінність, а саме: особливу історичну, наукову, художню, культурну
цінність, або певний правовий статус – було скарбом. Таким чином,
привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що
випадково опинилося у винного, чужого майна не утворює складу злочину,
передбаченого ст. 193.

Особлива історична, наукова, художня, культурна цінність привласнених
предметів визначається у кожному конкретному випадку на підставі
експертного висновку з урахуванням не лише їх вартості у грошовому
вимірі, а й значення для історії, науки, культури. Формальною ознакою
особливої історичної, наукової, художньої чи культурної цінності майна
може бути, зокрема, визнання його національним надбанням України.

Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних
цінностей» (статті 1 і 3) культурними цінностями визнаються об’єкти
матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне,
етнографічне та наукове значення й підлягають збереженню, відтворенню та
охороні відповідно до законодавства України (оригінальні художні твори
живопису, графіки та скульптури; предмети, пов’язані з історичними
подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури;
предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок
тощо).

Скарбом визнаються закопані в землю чи приховані іншим спо-обом гроші,
валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом
втратив на них право власності (ст. 343 ЦК).

З об’єктивної сторони цей злочин полягає у привласненні особою
знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також
скарбу.

Привласнення – це звернення такого майна на свою користь. За своєю
правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що
опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням факту його знайдення або
отримання винним з подальшим його використанням на свою користь.

На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого
ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193,
характеризується тим, що:

а) майно, яке є предметом цього злочину, на момент його звернення на
користь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його
володінні;

б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого
майна.

Слід мати на увазі, що за певних обставин особа, яка знайшла загублену
річ або скарб, має право звернути їх на свою користь – набути право
власності на них. Ці обставини безпосередньо впливають на визнання дій
особи привласненням знахідки або скарбу, а отже, й на кваліфікацію
вчиненого. За певних обставин особа, яка знайшла загублену річ, набуває
права власності на неї. За загальним правилом, особа, яка виявила скарб,
набуває права власності на нього. Держава набуває права власності на
скарб лише у тому разі, якщо він є пам’яткою історії або культури. Отже,
за наявності у особи права на знахідку чи скарб, звернення нею їх на
свою користь не є привласненням у розумінні ст. 193.

Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив
знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб,
який мав перейти у власність держави, і мав можливість повідомити про
володіння ним таким майном власника, відповідний орган державної влади
або орган місцевого самоврядування.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим
мотивом. Винний усвідомлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він
знайшов чи яке у нього випадково опинилось, або скарб, який має бути
зданий державі, і, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити.
Особливістю суб’єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи
на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення
володіння над таким майном.

Суб’єкт злочину – загальний.

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним
шляхом (ст. 198 КК).

Об’єктом цього злочину є встановлений законом порядок придбання і
відчуження майна, який забезпечує право власності.

Предметом злочину є майно, завідомо одержане злочинним

шляхом, тобто майно, яке прямо або опосередковано отримано в результаті
вчинення суспільно небезпечного діяння. Таке майно може бути здобуте як
шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить
ознаки злочину, але в силу передбачених законом обставин не тягне
кримінальної відповідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є
суб’єктом злочину через неосудність або недосягнення віку, з якого
настає кримінальна відповідальність).

Злочинний спосіб, у який одержано таке майно, для кваліфікації діяння за
ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його
привласнення, вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або
зловживання службовим становищем, одержання хабара, контрабанда,
шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів тощо.

Не може бути визнано предметом цього злочину: 1) майно, яке одержано не
злочинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого
правопорушення; 2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом,
наприклад товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не одержане, а
виготовлене злочинним шляхом, наприклад у результаті заняття
забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збуту незаконно
виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя,
радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та
отруйні речовини, прекурсори), які вилучені з вільного
цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут,
придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів
(наприклад, передбачених статтями 307, 309, 311, 321).

З об’єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях із
майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі: 1) придбання; 2)
отримання; 3) зберігання; 4) збуту.

Придбання і отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, є
близькими за своїм змістом поняттями. І придбання, і отримання
забезпечує можливість розпоряджатися вказаним майном як своїм власним
(володіти ним, використовувати його, відчужувати). Відрізняються вони
способом набуття такої можливості. Придбання майна, завідомо одержаного
злочинним шляхом, передбачає сплатне (купівля) чи інше компенсаційне
(відплатне -обмін, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) одержання
такого майна.

Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачає
безоплатне одержання такого майна (наприклад, як подарунок, спадок).

Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, це оплатне чи
безоплатне відчуження майна іншій особі. Такі дії можуть бути вчинені у
формі продажу, дарування, обміну тощо і з правової точки зору являють
собою недійсні правочини.

Під зберіганням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід
розуміти більш-менш тривале володіння майном, в процесі якого винний
зберігає контроль над ним. Воно може знаходитись при ньому, у його
оселі, транспортному засобі чи у будь-якому іншому відомому винному
місці.

Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, отримання,
зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь
обіцяне. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне
виконавцеві або співучасникові злочину, відповідальність настає не за
ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного
злочинним шляхом, підлягає кваліфікації за ст. 198 лише у разі, якщо
такі дії не містять ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних
злочинним шляхом. Ознаки такої легалізації передбачені у ст. 209.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198
майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.

Суб’єкт злочину – загальний. Заздалегідь не обіцяне придбання,
отримання, збут та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним
шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового
становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків),
потребує кваліфікації за сукупністю злочинів – за ст. 198 і відповідною
частиною ст. 364.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа
усвідомлює, що придбаває, отримує, збуває або зберігає майно, одержане
злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно
одержане злочинним шляхом, є обов’язковою ознакою інтелектуального
моменту умислу винного. При цьому точна обізнаність щодо характеру та
конкретних обставин вчиненого так званого предикатного злочину не
вимагається.

Придбання, отримання, збут або зберігання майна, завідомо одержаного
злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації
(відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209). Основні
відмінності між цими злочинами полягають в ознаках об’єктивної та
суб’єктивної сторін. Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198,
становлять лише придбання, отримання, збут або зберігання зазначеного
майна.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується
іншими діями, зокрема вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди
з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок суспільне небезпечного
протиправного діяння. Придбання, отримання, збут або зберігання майна
також можуть бути складовими зазначених у ст. 209 дій, однак вони,
по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії,
описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу
(легалізацію, відмивання) коштам та іншому майну, одержаним злочинним
шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових
операціях, інших угодах. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст.
198, така мета не є характерною.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020