.

Методика проведення дактилоскопічної експертизи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
223 4885
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Методика проведення дактилоскопічної експертизи

Методика дактилоскопічної експертизи – це сукупність спеціальних
прийомів та методів дослідження речових доказів, які використовують у
криміналістиці. Для всіх видів криміналістичних експертиз ці прийоми
мають загальний характер, але разом з тим кожний із видів
криміналістичного дослідження має специфічні особливості, які
проявляються в цільовому призначенні методів та послідовності їх
використання.

Експертиза слідів папілярних узорів базується на загальних принципах
криміналістичної експертизи, і включає чотири стадії:

Попереднє дослідження. Ця стадія має два етапи: ознайомлення з
матеріалами кримінальної справи та з’ясування завдань дослідження і
загальний огляд об’єктів, які надійшли на експертизу.

Детальне дослідження. Його ділять на три етапи: роздільне дослідження;
експертний експеримент (у разі необхідності); порівняльне дослідження.

3. Оцінка результатів дослідження та формулювання висновків.

4 Оформлення матеріалів дослідження.

Попереднє дослідження об’єктів. Одержавши об’єкти для дактилоскопічного
дослідження, перш за все потрібно враховувати, що точне розміщення
слідів на об’єкті експерту невідоме. Тому, щоб уникнути їх знищення або
утворення нових слідів, роботу з пред’явленими предметами потрібно
проводити дуже обережно (бажано в гумових рукавичках).

Спочатку експерт знайомиться з постановою або письмовим завданням,
ретельно вивчає обставини справи (слідчої чи оперативної), які
послугували підставою для призначення експертизи. З особливою увагою він
вивчає обставини справи, пов’язані з виявленням слідів, їх розташуванням
на предметі, з механізмом їх утворення, способами виявлення, фіксації та
вилучення. Вивчення цих обставин допоможе експерту швидше зробити
об’єктивні та достовірні висновки. До таких обставин відносяться:
установлення даних, які дозволяють судити про наявність, характер та
межі можливих змін об’єктів експертизи, які могли виникнути в період між
їх виявленням на місці пригоди та початком дослідження. За цей час
можуть відбутися зміни як шкірного покриву особи, питання про тотожність
якої вирішується (наприклад, хвороба шкіри, різні травматичні ушкодження
та навмисні спотворення шкірних узорів), так і речових доказів – слідів
рук, підошов ступнів ніг, які могли статися від цілої низки причин
(наприклад, внаслідок невмілого їх вилучення або поганих умов
зберігання). Відомості про можливі зміни об’єктів експертизи дозволяють
правильно обґрунтувати причини появи деяких відмінностей у сукупності
ідентифікаційних ознак, які є на досліджуваному об’єкті; з’ясування умов
утворення слідів на місці пригоди. Такого роду відомості необхідні для
визначення повноти та точності відображення ідентифікаційних ознак
шкірних узорів у виявлених слідах. Крім того, на різних стадіях
експертного дослідження експерт-криміналіст іноді використовує ті дані,
які він встановив у ході вивчення обставин кримінальної справи.

Обставини справи, які безпосередньо стосуються дослідження, яке
проводить експерт, можуть бути з’ясовані з постанови про призначення
експертизи, з протоколу огляду місця події, речових доказів, протоколів
допиту свідків та звинувачених, а також із обвинувального вироку та
визначення суду, якщо справа повернута на додаткове розслідування.
Питання, які відносяться до предмета дослідження, експерт може
з’ясувати, будучи присутнім з дозволу слідчого, під час проведення
допитів та інших слідчих дій.

Ознайомлення з матеріалами слідчої справи дає можливість не тільки
з’ясувати суттєві дані про об’єкти експертизи, але й більш повно і точно
визначити обсяг та зміст наступного дослідження.

Експерт перевіряє правильність упаковки об’єктів, чи не пошкоджені вони
під час транспортування, чи всі необхідні матеріали (досліджувані та
зразки) надійшли, чи відповідають вони переліку, який є у постанові про
призначення експертизи або листі. Якщо необхідно, експерт може зажадати
додаткові матеріали. У випадку неможливості вирішити питання без них,
експерт повертає слідчому пред’явлені об’єкти із вказівкою причин у
супровідному листі.

Вивчення об’єктів дактилоскопічної експертизи в стадії попереднього
дослідження розпочинається з попереднього огляду. Передусім необхідно
переконатися, чи не змінились об’єкти під час транспортування. Про це
можна судити за станом упаковки та написами, розміщеними на ній.
Остаточний висновок може бути зроблений лише на основі встановлення
відповідності цих об’єктів даним, які викладені у супровідному документі
або у постанові про призначення експертизи. Це має особливо велике
значення для даного виду досліджень, тому що об’єкти часто бувають
схожими (наприклад, пляшки, чашки, тарілки і т. ін.). Якщо пред’явлені
речові докази не пошкоджені і відповідають документам, то в цьому
випадку можливе їх подальше дослідження.

Під час ідентифікаційного дослідження необхідно вияснити, наскільки
якісно одержані відбитки пальців, долонь. Нечіткі відбитки, в яких
деталі будови папілярних узорів не проглядаються, повинні бути Повернені
і замінені новими. Неповні відбитки, як правило, також Слід повернути,
але іноді їх можна використати для вирішення питання про тотожність.
Так, якщо в сліді, знайденому на місці пригоди, відобразився тільки
центр пальцевого узору, причому аналогічні ділянки є і достатньо чітко
проглядаються у відбитках особи, що перевіряється, то нема необхідності
в додаткових зразках. Тому питання про одержання більш якісних зразків
краще вирішувати після попереднього порівняння відбитків.

Детальне дослідження пред’явлених об’єктів розпочинається з їх огляду, в
ході якого досліджуються фізичні властивості об’єктів експертизи,
встановлюється наявність або відсутність слідів на досліджуваному
об’єкті; фізичні властивості самих слідів, що дозволить більш точно
визначити умови подальшого їх дослідження, способи зберігання та прийоми
роботи з ними. Наприклад, для збереження об’ємних слідів на легкоплавких
речовинах (стеарині, воску, вершковому маслі тощо) необхідна відповідна
температура; сліди на пиловій поверхні потрібно оберігати від механічних
пошкоджень; потожирові сліди, виявлені на шорсткому папері, необхідно
одразу ж зафіксувати (наприклад, сфотографувати), тому що речовина сліду
порівняно швидко всмоктується в товщу паперу. В процесі огляду широко
використовують нескладні збільшувальні оптичні прилади, наприклад,
різної кратності лупи.

Потім установлюється, як, і в результаті чого відобразились папілярні
лінії в сліді, тобто слід поверхневий чи об’ємний, забарвлений чи
потожировий, видимий чи невидимий, визначається та фіксується точне
місцезнаходження слідів на об’єкті, вивчається їхнє взаєморозташування і
напрям потоків папілярних ліній.

Якщо сліди невидимі, проводиться їх виявлення тими або іншими методами,
про що говорилось вище.

Далі встановлюється, в результаті яких дій могли бути залишені сліди на
тих або інших предметах (доторкання, натискування, захвату, ковзання).
Тільки ретельно вивчивши механізм утворення слідів удається пояснити, у
випадках встановлення тотожності, ті або інші відмінності в особливостях
будови папілярного узору, деяку невідповідність у положенні однакових
ознак досліджуваних слідів та відбитків пальців на дактилоскопічній
картці. Визначається, залишений слід пальцем руки чи долонею; якщо
пальцем, то яким, якою ділянкою долоні або пальця.

Приймаючи за основу результати вивчення, експерт-криміналіст уже на цій
стадії дослідження об’єктів може дійти висновку про те, що окремі, або
всі сліди, внаслідок низької виразності в них шкірних узорів (наприклад,
внаслідок суцільного «мазка»), або явно недостатньо відображених
ідентифікаційних ознак – непридатні для ідентифікації.

Дослідження щодо визначення можливості використання слідів з метою
ідентифікації, як і саме ідентифікаційне дослідження, найчастіше
проводиться після фотографування слідів. Нерідко вже під час
безпосереднього вивчення сліду на предметі очевидно, що для
ідентифікації особи він не придатний. До таких слідів відносяться так
звані «мазки», а також сліди, в яких деталі будови папілярного узору не
чіткі або відображені в обмеженій кількості (в останньому випадку
перевіряється можливість використання сліду для пороскопічного
дослідження, про яке буде сказано нижче).

Такі сліди, якщо, звичайно, вони не допомагають визначенню пальця,
котрим залишений інший слід, фотографувати не варто. Всі інші сліди, як
і сліди, придатність яких для ідентифікації не викликає сумнівів,
фотографують обов’язково.

До фотознімків пред’являють такі вимоги: особливості сліду на знімку
повинні бути чіткими (тому не рекомендується зловживати збільшенням);
масштаб зображення сліду та відбитка повинен бути однаковим; на знімку
сліду, як і на відбитку, папілярні лінії повинні бути чорними.

У залежності від властивостей предмету, на якому знайдено слід
папілярного узору (від матеріалу, з якого він виготовлений, характеру,
форми та кольору його поверхні, ступеня виразності сліду, завдань
фотографування) використовують різноманітні способи та умови зйомки. Але
у всіх випадках слід враховувати наступне.

1. Передусім потрібно визначитися, чи не є сліди негативними: чи дійсно
в сліді відобразились лінії, а не проміжки між ними (в результаті
забруднення цих проміжків). Особливо важливо вияснити це, маючи справу з
забарвленими слідами.

У більшості слідів ширина відображених папілярних ліній більша, ніж
ширина проміжків між ними. Але оскільки нерідко зустрічаються винятки із
цього правила, необхідно вивчити й іншу ознаку, а саме відображення пор,
які у всіх випадках можуть бути тільки на папілярних лініях. Якщо пори у
вигляді білих крапок видимі на темних лініях – слід позитивний. Темні
крапки на світлих лініях свідчать про те, що в слідах відобразились не
папілярні лінії, а проміжки між ними, таким чином, слід негативний. У
такому випадку, щоб одержати зображення сліду, збіжне з
відбитками-зразками, потрібно фотографічним шляхом змінити темні та
світлі тони сліду на протилежні.

При наявності кількох предметів зі слідами рук або одного предмета з
декількома слідами фотографувати всі сліди необхідно з однаковим
збільшенням. З таким же збільшенням потрібно фотографувати і відбитки
пальців, що подані для порівняння. Якщо в процесі порівняльного
дослідження буде встановлено збіг порівнюваних слідів, їх попередня
зйомка, з однаковим збільшенням, полегшить виготовлення позитивів, які
призначені для порівняльної розмітки.

Незалежно від характеру предмета, на якому виявлено слід, необхідно
спробувати його сфотографувати без попередньої обробки порошками або
іншими засобами, не копіюючи їх на плівку чи інші матеріали. Якщо
безпосереднє фотографування слідів не дає позитив них результатів, тоді
їх можна обробити або скопіювати.

У разі наявності на предметі кількох слідів, які, можливо, залишені в
результаті охоплення предмета однією рукою, фотографують не тільки
кожний слід окремо, але й всі разом. Такі знімки полегшують визначення
руки та пальця, котрими залишено сліди.

Якщо в слідах охоплення, придатним для ідентифікації особи буде тільки
слід одного пальця, фотографувати необхідно і решту слідів (не дивлячись
на їх непридатність для ідентифікації, вони можуть бути використаними
для визначення руки і пальця, слід якого придатний для ідентифікації
особи).

Оскільки слід великого пальця, при охопленні предмета, майже завжди
розташований окремо від інших слідів, визначати руку та палець необхідно
до фотографування та копіювання слідів.

Збільшення зйомки визначається задачами фотографування. При цьому
необхідно мати на увазі, що найбільш якісними будуть знімки, за решти
рівних умов, ті, збільшення в яких досягнуто безпосередньо при зйомці, а
не при друкуванні фотовідбитків.

Фотографування слідів рук. В експертній практиці є багато перевірених
способів фотографування безколірних, забарвлених та вдавлених слідів
пальців на різноманітних поверхнях.

Для фотографування слідів рук у лабораторних умовах краще за все
використовувати установки типу ФМН-2, МРКА, Уларус, Білорусь СБ-2.
Можливе використання і дзеркальних фотоапаратів типу «Зеніт» з
макроприставкою або подовжуючими кільцями. Основні умови зйомки, що
забезпечують одержання високоякісних фотознімків слідів рук, залежать
від виду фотографованих слідів і характеристик об’єктів, на яких вони
знаходяться. Найбільш поширеним об’єктом зйомки є поверхневі сліди. Вони
можуть бути безбарвними та забарвленими.

Фотозйомка безбарвних слідів на прозорих предметах зі скла, кришталю,
пластмаси і подібних їм матеріалів проводиться, як правило, в
проходячому світлі за методом темного поля. Освітлення на просвіт
дозволяє одержати чудові результати під час фотографування слідів, які
знаходяться на плоскому склі. Сліди на товстостінних склянках, пляшках,
флаконах фотографувати цим способом важко, бо світло, проходячи від
освітлювача через дві стінки, розсіюється. Це призводить до
нерівномірного освітлення сліду і створення відблисків та затінених
місць.

На темному фоні (або за методом темного поля) фотографують
малоконтрастні сліди, які потребують підвищення чіткості зображення.
Фотозйомка слідів на темному фоні передбачає використання тіньового
методу освітлення, який використовується в техніці для виявлення
деталей, що мало відрізняються за коефіцієнтом переломлення від того
середовища, в якому вони знаходяться. Для одержання зображення слідів
рук на темному фоні їх освітлюють направленим проходячим світлом
освітлювачів ОІ-9М, ОІ-19 та ін. Змінюючи по ложення освітлювачів, які
знаходяться за фотографованим об’єктом, добиваються, щоб папілярні лінії
стали розрізнятися на матовому склі у вигляді білих яскравих ліній на
темному фоні (мал. 91, 92, 93).

Мал.91,92,93. Фотографування слідів рук в проходячому світлі:

1 – об’єкт зі слідом, 2 – темний фон, 3 – освітлення

Освітлення буде найбільш ефективним, якщо освітлювач максимально
наближений до оптичної осі об’єктива, але промені не попадають у нього.
Для збільшення контрасту зображення за об’єктом зйомки, на деякій
відстані від нього, розміщують темний фон: тканину, папір, картон
чорного кольору. Поверхню досліджуваного об’єкта, на якій відсутні
сліди, прикривають маскою. Сліди фотографують на фотонегатив, або
безпосередньо на фотопапір. Після проявлення на негативні утворюється
зображення, на якому сліди папілярних ліній будуть білими, а проміжки
між ними – чорними. Під час фотографування на фотопапір отримують пряме
зображення сліду, якщо слід звернений від об’єктива (мал. 92, 93), або
дзеркальне (мал. 91). Для отримання прямого зображення сліду під час
фотографування за мал. 91 потрібно використати дзеркало, що обертає
зображення сліду.

Якщо слід фотографувався на негатив, то при друкуванні з нього одержують
фотознімок сліду з білими папілярними лініями на чорному фоні. Для
одержання звичайного, придатного для порівняння відбитка з первинного
фотозображення виготовляють контратип-негатив на фотоматеріалах з
прозорою підкладкою. Для усунення дзеркального зображення сліду друк із
негатива здійснюють фотографічним збільшувачем, в який контратип
вкладають емульсійним шаром до джерела світла. Віддрукований з такого
контратипу фотовідбиток одержують з нормальним співвідношенням тонів.

Фотографування слідів рук на просвіт можна здійснювати і безпосередньо
на фотопапір. Щоб уникнути дзеркального зображення, предмет поверхнею,
на якій знаходиться слід, повертають у бік,

Мал. 94,95,96. Схема фотографування слідів з використанням обертаючого
дзеркала де 1 – об’єкт, 2 – дзеркало.

протилежний об’єктиву фотокамери, або використовують дзеркала із
комплекту установки Уларус (мал. 94, 95, 96), які перевертають оптичне
зображення.

Для підвищення контрасту зображення, при фотографуванні слідів рук у
проходячому світлі, використовують спеціальне освітлення за методом
темного поля з центральною діафрагмою, розміщеною перед об’єктивом або
освітлювачем. Сутність першого методу в наступному (мал. 97). Перед
джерелом світла / встановлюють матове скло 2 і діафрагму 3 з невеликим
діючим отвором. Між діафрагмою та об’єктивом фотокамери розміщують
конденсорну лінзу 4, яка фокусує зображення діючого отвору на центральну
діафрагму 6, яка знаходиться перед об’єктивом 7. Об’єкт зйомки 5
встановлюють біля конденсорної лінзи. За такою схемою освітлення промені
світла від джерела проходять через матове скло, падають конусом на
конденсорну лінзу і потім збираються в сполученому фокусі, на
центральній діафрагмі. Таким чином, пряме світло від освітлювача

Мал. 97. Фотографування слідів рук за методом темного поля

1 – джерело світла; 2 – матове скло: 3 – діафрагма; 4 – конденсорна
лінза; 5 – об’єкт зйомки; 6 – центральна діафрагма; 7 — об’єктив

в об’єктив не проходить, туди потрапляють лише промені, розсіяні
частками речовини, яка утворює слід. Для створення такого освітлення під
час фотографування в комплекті приладу Уларус є темнопольний освітлювач
і центральна діафрагма, яка надягається на об’єктив. Освітлювач темного
поля встановлюють на предметний столик, на об’єктив фотокамери надягають
центральну діафрагму. Об’єкт зі слідами рук кладуть на поверхню
конденсорної лінзи освітлювача. Потім фотокамеру встановлюють у
положення, необхідне для одержання потрібного масштабу зйомки, і
фокусують світловий пучок на центральній діафрагмі. Фокусування світла
проводиться обертанням кільця на оправі освітлювача. Використовуючи
метод темного поля для освітлення слідів рук, центральну діафрагму
встановлюють перед лінзою освітлювача (мал. 98). Перед джерелом

Мал.98. Фотографування слідів за методом темного поля:

1- джерело світла; 2 – лінза; 3 – центральна діафрагма; 4 – конденсорна
лінза; 5 – об’єкт зйомки; 6 – об’єктив камери

світла 1 встановлюють лінзу 2, поблизу якої розміщують центральну
діафрагму 3. Конденсорна лінза 4 відкидає зображення цієї діафрагми в
площину ірісової діафрагми об’єктива 6. Об’єкт зйомки 5 розміщують між
конденсорною лінзою і об’єктивом фотокамери. Діафрагму об’єктива
закривають доти, доки її краї співпадуть з краями зображення центральної
діафрагми. При таких умовах пряме світло від освітлювача не потрапляє в
об’єктив, а зображення будується за рахунок відхилених променів,
розсіяних частками, що утворюють слід.

Фотографування слідів рук за методом темного поля можна здійснити
і на репродуційній установці. Найбільш поширені схеми освітлення з
конденсором або рефлектором. Під час освітлення слідів рук через
конденсор, джерело світла встановлюють напроти об’єктива, на лінії його
головної оптичної осі (мал. 99). Перед джерелом світла розміщують
дволінзовий конденсор 2 від фотозбільшувача 13×18см.

Мал.99. Фотографування слідів рук за методом темного поля на
репродуційній установці

1 – джерело світла; 2 – конденсор: 3 – диск із чорного паперу; 4 –
екран-маска; 5 — об’єкт зйомки; 6 — фотокамера

Середину лінзи, зверненої в бік фотокамери, закривають диском З
(діаметром 8-10 см) із чорного паперу. На невеликій відстані від
конденсора встановлюють непрозорий екран-маску 4 з круглим отвором трохи
меншого діаметру, ніж диск на лінзі конденсора. Об’єкт зйомки 5
розміщують між маскою та об’єктивом фотокамери 6 приблизно в тому місці,
де закінчується тіньовий конус від диска на конденсорі. У разі
освітлення слідів рук за допомогою рефлектора 2 (мал. 100) його
розміщують позаду джерела світла /. Перед джерелом світла встановлюють
непрозорий диск 3 (діаметром 8-10 см), який закриває доступ прямим
променям в об’єктив фотокамери 6. Екран-маску 4 та об’єкт зйомки 5
встановлюють так, як і при освітленні з конденсором.

Сліди рук на непрозорих предметах, а також на забрудненому склі
фотографують у відбитому світлі. Виявлення безколірних слідів та їх
фотографічна фіксація у відбитому світлі базується на використанні
різної відбиваючої властивості фону та сліду. Ділянки гладкої поверхні
предмета, на яких слід відсутній, відбивають світло дзеркально, а
речовина сліду – розсіяно. При цьому можливі два варіанти освітлення.
Якщо світло, дзеркально відбившись від поверхні предмету, потрапляє в
об’єктив, то після проявлення одержують негативне зображення сліду. З
такого негатива за допомогою звичайного позитивного процесу можна
одержати фотовідбиток сліду. Якщо в об’єктив попадуть тільки промені,
розсіяні частками потожирової речовини, то після проявлення на фотошарі
одержують позитивне, але дзеркальне за положенням зображення сліду. В
цьому випадку для усунення оберненого зображення зйомку проводять через
дзеркало або призму, встановлені на шляху променів перед об’єктивом або
матовим склом.

Мал. 100. Фотографування слідів рук з використанням рефлектора

1 – рефлектор; 2 – джерело світла; 3 – непрозорий диск; 4 – екран-маска;
5 – об’єкт зйомки; 6 – фотокамера

Для освітлення слідів рук на непрозорих об’єктах використовують
освітлювачі ОІ-19 та інші однотипні джерела світла.

Фотографуючи сліди рук на дуже блискучих металевих поверхнях або на
об’єктах, покритих мастилом, використовують вертикальне освітлення
(направлене від об’єктива на об’єкт). Таке освітлення створюють
кільцевими освітлювачами, які закріплюють на об’єктиві фотокамери. У
комплект установки Уларус входить спеціальний кільцевий освітлювач.
Такий освітлювач закріплюють на кронштейні перед об’єктивом (мал. 101).

При освітленні відбитим світлом скляних предметів циліндричної та
сферичної форми, в їх внутрішній порожнині внаслідок багаторазового
відбиття світло розсіюється, що зменшує контраст зображення.

Мал. 101. Фотографування

слідів рук за допомогою

вертикального освітлювача

установки Уларус

Для усунення впливу розсіяного світла зворотний бік скла рекомендується
зафарбувати чорним барвником. У пляшку або іншу ємкість можна також
налити темну рідину (чорнило, туш тощо). Поверхню предмета, звернену в
бік об’єктива, для зменшення доступу зайвого світла у внутрішню
порожнину, прикривають маскою із чорного паперу, з отвором за розміром
слідів, які фотографують.

Фотографування слідів рук за допомогою опакового освітлення.

Фотографувати сліди пальців рук на таких предметах, як пластмаса,
замінник шкіри, хлорвінілова плівка важко, тому, що сліди в більшості
випадків бувають видимими тільки тоді, коли промені світла виходять із
центру об’єктива. Таке освітлення називають опаковим, і його можна
отримати за допомогою спеціального пристрою, який входить до комплекту
установки Уларус.

Мал. 102. Фотографування

слідів за допомогою опакового освітлювача

Це металевий циліндр, в якому посередині закріплена прозора скляна
пластинка під кутом 45°, напроти неї знаходиться отвір. Світло від
крапкового або розсіяного джерела скеровують на пластину з таким
розрахунком, щоб кут, утворений пучком світла та оптичною віссю
об’єктива, дорівнював 90°. Промені світла, частково проходячи через
прозору пластину і відбиваючись від неї, падають під прямим кутом на
об’єкт і викликають в одному випадку сяйво папілярних ліній, в іншому –
поверхні предмета. Вони скеровані ніби з об’єктива фотоапарата (мал.
102).

Побічні промені світла не повинні потрапляти на об’єкт, інакше значно
знизиться контраст слідів. Тому краще проводити зйомку в затемненому
приміщенні, а перед слідом необхідно установити невисокий бортик із
чорного паперу. Якщо опакового освітлювача немає, його можна замінити
прозорою склянкою пластиною, закріпленою будь-яким способом під кутом
45° між об’єктом зйомки та об’єктивом фотоапарата.

Безбарвні сліди рук – це малоконтрастні об’єкти з тонкою структурою,
тому фотоматеріали для їх фіксації потрібно брати дрібнозернисті, з
високою розрізнюючою властивістю та високим коефіцієнтом контрасту. В
лабораторних умовах безбарвні сліди рук фотографують на плівки ФТ-20,
30, 41, 51. Якщо в процесі фотографування слідів з метою підсилення
контрасту зображення виготовляють проміжні негативи – контратипи, то
використовують несенсибілізовані фотоматеріали. Ступінь їх контрасту
підбирають у залежності від якості зображення на негативі.

Фотографування забарвлених слідів. Забарвлені сліди рук на непрозорих
предметах із деревини, металу, пластмаси та інших матеріалах
фотографують у відбитому світлі. Якщо такі сліди забарвлені у чорний
колір і знаходяться на предметах з білою поверхнею, їх фотографують за
правилами репродуційної зйомки.

Сліди рук, оброблені світлими або феромагнітними порошками та
перекопійовані на темну дактилоскопічну плівку, фотографують при
рівномірному двосторонньому або односторонньому боковому освітленні.
Перед зйомкою з плівки вилучають покривну плівку, яка послаблює
зображення сліду. Оскільки слід на плівці розміщується дзеркально, його
можна фотографувати безпосередньо на фотопапір, при цьому одержують
правильне за положенням позитивне зображення сліду (мал. 103).

Забарвлені сліди рук на шорстких поверхнях, наприклад, на тканинах і
подібних об’єктах, можна також сфотографувати при рівномірному
двосторонньому освітленні. Кращі ж результати одержують під час
фотозйомки таких слідів з вертикальним освітленням, направленим від
об’єктива.

Мал. 103. Фотографування

слідів рук з темної дактилоплівки:

1 – дактилоплівка зі слідом. 2 – освітлення

Якщо сліди знаходяться на двох протилежних боках скла та перекривають
один одного, один з них переносять на слідо-копіювальну плівку, а тоді
фотографують. Без перекопіювання на плівку ці сліди фотографують у
відбитому світлі почергово з різними фільтрами або на різному фоні.
Сліди з одного боку скла забарвлюють порошком, наприклад, червоного
кольору і фотографують на білому фоні на несенсибілізовані
фотоматеріали. Сліди на протилежному боці, забарвлюють порошком іншого
кольору і фотографують з червоним світлофільтром, або на червоному фоні
– на пан-хроматичні матеріали.

Сліди можна забарвити люмінесцентними порошками і провести зйомку окремо
в ультрафіолетових променях. Коли сліди, які перекривають один одного,
неможливо обпилювати порошками, їх фотографують почергово у відбитому
світлі, з великим збільшенням, при повністю відкритій діафрагмі. На
фотошарі чітко фіксується лише один слід, другий буде за межами різко
зображеного простору.

Фотографування об’ємних слідів шкірних узорів. На таких непрозорих
матеріалах, як стеарин, віск, пластилін, вершкове масло, висохла віконна
замазка, фотографування слідів здійснюють у відбитих променях. Оскільки
деталі шкірних узорів мають слабовиражений рельєф, їх об’ємні сліди
освітлюють косонаправленим світлом під кутом 10-20° до фотографованої
поверхні. При таких умовах у сліді освітлюються виступаючі частини –
зображення борозенок, а заглиблені частини – відображення папілярних
ліній – залишаються затемненими. Відповідно, папілярні лінії на негативі
будуть світлими, і з нього вдається одержати позитив, який має нормальне
співвідношення тонів.

Напрям освітлення під час зйомки об’ємних слідів шкірних узорів повинен
бути по можливості перпендикулярним до основного потоку папілярних
ліній. Сліди, в яких відобразились дугові та петльові узори,
фотографують, як правило, при одній експозиції. Якщо проводиться зйомка
кругових узорів, для проробки всіх елементів потрібні дві експозиції з
різним напрямком освітлення.

Об’ємні сліди рук на стеарині, для підсилення контрасту зображення
рекомендується перед зйомкою пофарбувати яким-небудь порошком, наприклад
графітовим. Підкреслимо, що у разі легкого доторкування дактилоскопічним
пензлем тільки до виступаючих частин сліду, частки барвника залишаться
лише на них, коли ж нанести порошок у великій кількості, то його основна
частина осяде в заглиблених частинах сліду. Від цього залежить
співвідношення тонів у відображенні папілярних ліній та борозенок на
фотознімку сліду.

Щоб фотознімки об’ємних слідів шкірних узорів мали правильне
співвідношення тонів, під час зйомки необхідно брати до уваги такі
рекомендації: 1) якщо частинки барвника осіли в заглиблених частинах
слідів, для зйомки слід використовувати негативні фотоматеріали, а
друкування на фотопапір проводити звичайним способом. Якщо частинки
барвника знаходяться тільки на виступаючих частинах слідів, для зйомки
також використовують негативні матеріали, але позитивний відбиток
одержують з діапозитива, виготовленого з негатива. Щоб усунути
дзеркальність у зображенні сліду, позитивний відбиток роблять
проекційним способом, вклавши діапозитив емульсійним шаром до
електролампи збільшувача, а не до його об’єктива.

Обробка об’ємних слідів на стеарині барвниками дозволяє зменшити
відблиски, що з’являються на його поверхні. Послабленню відблисків при
зйомці допомагає також використання поляризаційних фільтрів.

Об’ємні сліди папілярних узорів на легкоплавких речовинах, наприклад, на
вершковому маслі або пластиліні, при зйомці потрібно висвітлювати через
теплопоглинаючий фільтр. Він являє собою скляну посудину з паралельними
стінками, яку перед зйомкою заповнюють прозорою водою. Освітлювач
включають тільки під час настройки освітлення та експонуванні. Ще краще
всі підготовчі операції (установку об’єкта, настройку освітлення та
наведення на чіткість) виконувати попередньо з аналогічними об’єктами,
виготовленими експериментальним шляхом.

Для порівняльного дослідження треба фотографувати слід зі збільшенням у
3—4 рази. Для пороскопічного дослідження – від 15 до 20 раз. Негативні
матеріали повинні бути дрібнозернистими, високо-контрастними і з
великими розрізняючими властивостями (ФТ-20, 30 тощо).

Наступним етапом дактилоскопічної експертизи є дослідження спочатку
загальних, а потім особливих ознак у слідах. На основі вивчення форми
потоків папілярних ліній ще раз уточнюють дані про його класифікаційний
тип, встановлений в ході попереднього дослідження. Встановлення
належності узору до того чи іншого типу є першим етапом дослідження
сукупності його загальних ознак. Подальше вивчення особливостей будови
папілярних ліній, які створюють внутрішній малюнок пальцевого узору та
їх сполучень, дозволяє виявити і такі загальні ознаки, які вказують на
його належність до певного виду та різновиду. Наприклад, у сліді пальця
відобразився петльовий узор, у якого одні ніжки петель коротші за інші.
Ця суттєва морфологічна особливість дозволяє виділити даний узор із маси
пельових і віднести до певного типу – половинчатих петльових узорів.

Пальцеві узори, які відносяться до того або іншого виду, в свою чергу
відрізняються один від одного вже більш «дрібними» особливостями будови.
Ці особливості є також загальними ознаками. На основі їх дослідження
серед узорів того або іншого типу виділяють різновиди узорів цього виду.
Наприклад, в залежності від того, які ніжки петель будуть коротші,
розрізняють дві різновидності половинчастих петльових узорів. Узори
одного і того ж різновиду також не однакові за будовою їх внутрішнього
малюнку. Так, петльові (тип), половинчаті (вид) з лівими укороченими
ніжками петель (різновид) узори можуть розрізнятися між собою кількістю
петель, які утворюють їх внутрішній малюнок, або кількістю папілярних
ліній, розташованих між характерними пунктами узору, наприклад, між
центром та його дельтою.

Певні загальні ознаки можна виявити під час дослідження зовнішнього
малюнку узору. До них відносяться: ступінь крутизни вигину папілярних
ліній, які утворюють верхній потік, форма папілярних ліній, які
знаходяться в основі узору, особливості будови дельт та їх
взаєморозміщення в узорі та ін. Дослідження загальних ознак пальцевого
узору, відображеного в сліді, складається із послідовного вивчення таких
особливостей його будови, які в сукупності індивідуалізують цей узор,
але остаточний висновок про його неповторність може бути зроблений на
основі ретельного вивчення всіх його особливих ознак.

Особливими ознаками пальцевого узору є його різноманітні та чисельні
характерні деталі будови. Перша група – це особливості, які є складовими
елементами узору, що утворюються під час його формування на шкірному
покриві в процесі утробного розвитку зародка людини. До них відносяться:
деталі папілярного узору, їх сполучення, особливості будови центру,
дельти та інших ділянок узору. До другої групи відносяться особливості
узору, які з’явилися на ньому в результаті змін від різноманітних
ушкоджень: невеликі шрами, вузькі складки-зморшки.

Серед першої групи ознак пальцевих узорів домінуюче положення займають
деталі папілярного узору та їх сполучення. Найчастіше зустрічаються такі
деталі папілярного узору: злиття та розгалуження, острівці, фрагменти,
початки та закінчення, зустрічне положення ліній, вили та ін. Завдяки
цим сполученням деталей будови папілярних узорів індивідуальність
досліджуваного узору стає більш показовою.

Дослідження деталей будови узору та їх сполучення, спочатку скероване на
виявлення всієї їх сукупності. З цією метою досліджуваний узор
вивчається безпосередньо або по збільшеному (у 2 -4 рази) фотографічному
знімку у вибраній експертом послідовності. Вихідною точкою дослідження
може бути дельта, центр або інша ділянка узору. Кожна знайдена особлива
ознака, наприклад деталь узору або їх сполучення, на фотографічному
знімку відзначається (наколюється) препарувальною голкою або кольоровим
олівцем. Після того, як вся сукупність особливих ознак в узорі буде
встановлена, переходять до дослідження особливостей кожної особливої
ознаки окремо. Вивчається її зовнішній вигляд, визначається
місцезнаходження по відношенню до поряд розташованих деталей папілярного
узору і характерних ділянок узору. Наприклад, під час дослідження
деталей будови малюнка, виявлених у петльовому узорі, у їх розташуванні
експертом було зафіксовано, що до ділянки петлі, де розташована головка,
примикає коротка папілярна лінія. Через одну лінію від неї знаходиться
папілярна крапка, а через дві лінії від неї, в напрямі дельти,
розташоване злиття ліній.

Суттєве значення має деталізація особливих ознак, оскільки навіть
однойменні деталі папілярних узорів відрізняються одна від одної.

Особливими ознаками пальцевого узору можуть бути й елементи будови його
центру та дельти. Наприклад, у центрі узору нерідко спостерігаються
різноманітної форми, відносно короткі відокремлені папілярні лінії, їхня
форма, взаємне розташування, положення щодо вершини або основи
внутрішньої дуги, петлі або початкового завитка досліджуваного узору,
дуже характерне. Всі ці особливості, взяті разом, складають цінну
сукупність ідентифікаційних ознак. Аналогічне значення мають особливості
будови дельти (дельт) узору.

Друга група особливих ознак, у вирішенні питання про ототожнення людини
за її папілярними узорами, може мати подвійне значення. У випадку, коли
такі зміни узору (наприклад, поява шраму) виникли до утворення сліду і
досить стійкі, то вони разом з деталями будови папілярного узору,
підсилюють індивідуальність будови узору та полегшують ідентифікацію.
Аналогічне значення можуть мати і короткочасні зміни узору (наприклад,
поява нових вузьких складок – зморшок), якщо вони збереглися в ньому до
моменту одержання експериментальних відбитків. Якщо ж такі зміни
наступили після того, як слід був залишений на місці пригоди, чи в силу
свого короткочасного характеру вони більше не спостерігаються в узорі,
то ці зміни можуть ускладнити вирішення питання про тотожність особи.

Дослідженням змін узору, викликаних травматичними ушкодженнями шкірного
покриву, встановлюється: місцезнаходження шрамів в узорі, їх вид
(виступаючі або заглиблені краї), форма (прямолінійні, овальні тощо),
розміри та зміни, внесені ним у розташування папілярних ліній. Вивчення
вузьких складок-зморшок, які виникли внаслідок природних змін шкірного
покриву, базується на встановленні їх кількості, положення по відношенню
до напряму потоків папілярних ліній, які вони перетинають; їх довжини та
інших особливостей. Дослідження комплексу ідентифікаційних ознак
пальцевого або будь-якого іншого шкірного узору, відображеного в сліді,
проводиться у певній послідовності, яка спочатку передбачає аналіз
загальних, а потім особливих ознак. Одночасно серед них виділяють
найбільш характерні, суттєві ознаки, сукупність яких дає експерту
можливість зробити обґрунтований висновок про неповторність
досліджуваного узору. З цього і складається принципова схема логічного
аналізу і синтезу як методів пізнання у дослідженні ідентифікаційних
ознак шкірного узору.

Якщо на дослідження пред’явлені лише сліди, вилучені під час огляду
місця події, без відбитків-зразків запідозрених або потерпілих, тоді
порівняльне дослідження не проводиться. У таких випадках по можливості
встановлюється механізм слідоутворення, відображені ділянки шкірної
поверхні і придатність слідів для ідентифікації.

Детальне дослідження закінчується вивченням взаємного розташування
слідів та вирішенням питання, якими пальцями і якою рукою вони залишені.
Сліди порівнюють між собою для того, щоб встановити, чи відносяться вони
до однієї й тієї ж ділянки руки або ноги. Це дає можливість намітити
подальший порядок порівняльного дослідження.

Порівняльне дослідження у криміналістичних ідентифікаційних експертизах
– це метод і стадія дослідження їх об’єктів. Як метод, порівняльне
дослідження застосовується на всіх стадіях криміналістичних
ідентифікаційних експертиз. Так, наприклад, за допомогою цього методу на
прикінцевому етапі дослідження об’єктів дактилоскопічної експертизи
вирішується питання про подібність, морфологічну однорідність узору,
який спостерігається в сліді, і узору, відображеного в одному із
експериментальних відбитків-зразків.

У стадії порівняльного дослідження об’єктів дактилоскопічної експертизи,
за допомогою цього методу, експертом встановлюється фактичне
обґрунтування висновку про наявність або відсутність тотожності
ідентифікованого об’єкту. Таким фактичним обґрунтуванням висновку
експерта про тотожність є результати порівняння раніше встановленої та
дослідженої індивідуальної сукупності ідентифікаційних ознак кожного
об’єкту експертизи окремо.

Порівняння слідів, вилучених на місці пригоди, з відбитками пальців та
долонь краще проводити за фотознімками. Але якщо для порівняння
пред’явлені відбитки пальців декількох осіб, спочатку фотографують
тільки сліди, а відбитки-зразки досліджуються за допомогою лупи. У цьому
випадку експерт виготовляє фотознімки слідів, враховуючи степінь
збільшення лупи, яка ним використовується (найбільш зручна
чотирикратна). Спочатку порівнюються сліди та узори, які схожі за типом,
різновидностями узору, будовою центральної частини, дельти.

У складних випадках доводиться фотографувати і відбитки -зразки, тому що
у процесі порівняння фотознімки доцільно попередньо розмітити, для чого
використовують кольоровий склографічний олівець (ним легко наносити на
глянцеву поверхню крапки або штрихи, які у разі потреби витирають сухим
ватним тампоном або ганчіркою).

Залежно від того, що являє собою слід, визначається і порядок
порівняльного дослідження. Найбільш прийнятним для порівняльного аналізу
є випадок, коли в сліді відобразилась центральна частина папілярного
узору. Якщо цей узор проглядається досить чітко, серед відбитків пальців
відбирають ті, в яких папілярні лінії створюють аналогічні узори.

Якщо у відбитках-зразках відсутні папілярні узори, однотипні з тими, які
є в сліді, подальше порівняння не проводиться. У цьому випадку експерт
робить висновок, що слід залишений не запідозреною особою (особами), а
іншою. За наявності у відбитках пальців однотипних узорів експерт
проводить детальне порівняльне дослідження. Для цього будь-які дві – три
деталі (як правило, найбільш характерні), приймають за вихідні. Бажано,
щоб це були деталі, які рідко зустрічаються, розташовані в центрі узору
– в ділянці дельти або іншому, легко орієнтовному місці. Збіг цих
деталей дає підстави для порівняльного дослідження.

Далі експерт відшукує другу деталь узору в сліді (або зразку) і
перевіряє, чи є аналогічна деталь у зразку (або сліді). Важливо не
тільки визначити наявність нової деталі в обох узорах, але й
проаналізувати, як вона розміщена, наприклад, скільки ліній відокремлює
її від іншої деталі.

Відсутність у відбитках-зразках ознак, помічених у сліді, виключає
необхідність подальшого аналізу і експерт зазначає, що слід належить не
тій особі, що перевіряється.

Збіг означає, що у сліді, й у відповідному йому відбитку-зразку є одні й
ті ж деталі будови узору, однаково розміщені одна відносно одної.

Якщо сліди залишені однією особою, збігаються звичайно всі деталі, хоча
це не означає, що порівнювані узори можна накласти один на другий і
сумістити. Відмінності в механізмі слідоутворення майже завжди
призводять до деяких, хоч і незначних, відмінностей у відображенні
ознак. Навіть на фотознімках, виготовлених з однаковим збільшенням,
деякі деталі можуть бути розміщені трохи ближче одна до одної, інші –
далі, треті – на однаковій відстані. Крім того, в процесі слідоутворення
можливі й деякі деформації окремих деталей; особливо це стосується
слідів, вилучених на місці пригоди.

Тому, коли в дактилоскопічній експертизі вказують про збіжність сліду з
відбитком, це не означає, що слід є точною копією відбитку. Мається на
увазі, що частина ознак (як правило, більша) є як у сліду, так і у
відбитку пальця або долоні, а деякі відмінності в окремих ознаках
пояснюються розбіжністю в механізмі слідоутворення.

Порівняльне дослідження ускладнюється, коли за слідом, знайденим на
місці події, не вдалося визначити ділянку пальця або долоні, якими він
залишений. Іноді не вдається визначити, залишений слід пальцем або
долонею. У таких випадках експерт, визначивши як вихідні будь-які дві –
три деталі в сліді, послідовно відшукує таке ж сполучення деталей у
відбитках всіх пальців та обох долонь рук. Такі відбитки-зразки повинні
бути особливо якісними, бо нечітка ділянка у відбитках може бути
пропущеною в процесі порівняння.

У слідах як вихідні використовують найбільш чіткі деталі, причому бажано
такі, які рідко зустрічаються: гачки, обривки ліній, острівці та деякі
інші ознаки, які успішно можуть бути використані для пошуку потрібного
відбитку навіть у разі невеликого обсягу матеріалу, який відображається
в сліді.

Якщо в сліді і відбитку знайдено сполучення розшукуваних деталей,
подальше порівняння проводиться так, як було зазначено вище.

Велику роль у процесі порівняльного дослідження відіграють ознаки, які
не відносяться до папілярних узорів, але також характеризують
особливості будови шкіри: білі лінії, які створюються складками та
зморшками шкіри, а також інші білі ділянки у вигляді ліній, овалів, кола
(створені рубцями, порізами шкіри, бородавками тощо).

Якщо такі додаткові ознаки відобразились у сліді, то як своєрідну
прикмету, яка полегшує пошук потрібного відбитка у зразках, їх
використовують у першу чергу. Знайшовши аналогічну ознаку у відбитку,
подальше порівняння експерт проводить за деталями будови папілярного
узору.

Найбільш стійкими з цих ознак є білі лінії, утворені складками шкіри.
Білі ж лінії, утворені зморшками, особливо дрібними, менш стійкі і з
часом можуть змінитися, або й зовсім зникнути. Інколи вони з’являються
на шкірі на короткий час у результаті деяких робіт, наприклад, прання
білизни. Тому для експертного висновку відображення дрібних зморшок може
використовуватися тільки за наявності їх як у слідах, так і у
відбитках-зразках.

Ще більш нестійкі білі ділянки, утворені у відбитках рубцями, порізами,
бородавками тощо. Усі зв’язані з ними зміни шкіри можуть виникати після
утворення сліду. Дрібні ж ушкодження шкіри з плином часу стають менш
вираженими, або зникають зовсім. Це також повинен враховувати експерт у
процесі порівняльного дослідження.

У слідах можуть бути відображені так звані тонкі папілярні лінії. Вони
значно тонші, ніж інші папілярні лінії, але також відображаються у
вигляді чорних ліній.

Бувають випадки, коли більшість деталей будови порівнюваних папілярних
узорів збігається, але в слід! видимі тонкі лінії, які відсутні у
відбитках-зразках, або навпаки. Оскільки тонкі лінії також є
папілярними, вони відрізняються постійністю. Відсутність же їх у тому
або іншому сліді звичайно пояснюється меншою інтенсивністю натискання в
момент утворення сліду. Тому, щоб уникнути відмінностей в порівнюваних
узорах (оскільки мова йде про їх збіг), необхідно витребувати додаткові
зразки відбитків пальців або долонь особи, яка перевіряється, виконані з
різним ступенем натискування.

Серйозні ускладнення в експертизі слідів папілярних узорів нерідко
бувають пов’язані з особливостями механізму слідоутворення, коли
папілярний узор відображається у спотвореному або, як прийнято говорити,
деформованому вигляді. Пояснюється це так.

Як було сказано раніше, шкіра людини складається з трьох шарів:
зовнішнього – епідермісу, власне шкіри – дерми та підшкірної клітковини,
яка складає найглибший шар шкіри, під яким розміщені м’язи. Жировий
прошарок сильно розвинутий на подушечках нігтьових фаланг пальців. Тому
шкіра вільно зміщується по відношенню до м’язів. Внаслідок еластичності
шкіри, окремі її ділянки в момент утворення сліду можуть зміщуватися,
стискатися або розтягуватися, і узори папілярних ліній, які становлять
собою підвищення зовнішнього шару шкіри – епідермісу, будуть
відображатися в слідах у спотвореному вигляді.

Ступінь деформації узорів у слідах залежить від: сили та напряму
натискання пальця на предмет; положення пальця відносно поверхні
слідосприймаючого об’єкта; зміщення подушечки пальця на предметі в
момент утворення сліду; характеру поверхні слідосприймаючого об’єкта;
еластичності шкіри, яка у різних осіб може бути різною.

У слідах бувають такі спотворення: зміна розміщення і форми головок
петель та вершин шатрових дуг у петльових, дугових та складних кругових
узорах; зміна форми овалів та кругів у простих і різнорідних складних
кругових узорах; зменшення або збільшення проміжків між папілярними
лініями; у середній частині контактної поверхні узору ширина борозенок,
як правило, зменшується; в інших місцях, в залежності від напрямку руху
та сили тертя, вона може як збільшуватися, так і зменшуватися по
відношенню до ширини борозенок у звичайних слідах; зменшення або
збільшення кутів ступеня зігнутості ліній на окремих ділянках узору і
деяке зміщення їх у площині малюнка в напрямі, протилежному ковзанню
(обертанню) слідоутворюючої ділянки шкіри; злиття кінців ліній, обривків
та крапок з розташованими поряд папілярними лініями в напрямі,
протилежному напряму ковзання (обертання) папілярного узору. У зв’язку з
цим створюються хибні ознаки – злиття та розгалуження, гачки; зменшення
або збільшення кутів сходження ліній і діаметрів острівців; зміна
взаємного розміщення деталей будови узорів і розміщення їх відносно
центру узору і дельти.

У залежності від сили натискання також спостерігаються зміни в ознаках
слідів. При одержанні експериментальних відбитків пальців рук сила, з
якою палець притискається до паперу, становить близько 0,5 кг на кв. см.
Якщо в умовах відтворення сліду мають місце значні відхилення сили
натискування від указаних величин, відмічаються такі спотворення по
відношенню до «нормальних» відбитків: збільшення ширини папілярних ліній
від сильного натискання і зменшення – від слабкого; зменшення ширини
борозенок від сильного натискання та збільшення – від слабкого; злиття
кінців ліній від сильного натискання з поряд розташованими лініями;
розходження злиття ліній, містків та гачків під час слабкого натискання;
зміна розташування кінцевих точок ліній від слабкого натискання;
зменшення діаметра острівців від сильного натискання і збільшення – від
слабкого; утворення під час сильного натискання хибних гачків (із
обривків ліній), містків (із гачків) і вил (із закінчень ліній);
утворення хибних закінчень (початків) ліній із злиття ліній; обривків
ліній із гачків і хибних гачків із містків від слабкого натискання.

Під час утворення слідів на ребристих поверхнях в окремих випадках також
спостерігаються деякі спотворення узорів, а саме: збільшення відстані
між лініями (ширини борозенок), розташованими в момент контакту
паралельно ребру; наближення ліній, які йдуть у напрямку, поперечному
вершині ребра, і збільшення їх ширини в місці контакту з вершиною ребра.

На круглих поверхнях (патронах, гільзах, пробірках і т. ін.) подібні
спотворення спостерігаються у випадках, коли діаметр циліндричної
частини менший, ніж 1 см.

Слід мати на увазі, що у всіх випадках кількість папілярних ліній між
деталями узору залишається незмінною.

У зв’язку з цим, проводячи порівняльне дослідження, експерт не повинен
виключати той або інший відбиток-зразок без урахування можливої
деформації папілярного узору в слідах. Якщо така деформація можлива,
необхідно провести ретельне порівняння за всіма деталями будови
папілярного узору. У разі збігу одних ознак і відмінностей з іншими
необхідно вирішити, чи не могла та або інша деталь будови папілярного
узору відобразитися в сліді в спотвореному вигляді; чи буде дана ознака
збігатися з аналогічною ознакою у відбитках-зразках, якщо її
представити, наприклад, не у вигляді острівця, а у вигляді обривка
лінії, гачка.

Іноді деякі ускладнення може викликати здвоєння слідів – два сліди
розміщені поряд так, що створюється видимість одного сліду.

Порівняння таких слідів може призвести до помилкового висновку про
відмінність навіть у типі узорів.

Трапляються випадки, коли виявлені на місці події сліди шкірних узорів
не мають достатньої сукупності ідентифікаційних ознак для встановлення
особи. У такому разі можливі два варіанти: сліди залишені кількома
пальцями однієї руки; сліди залишені одним і тим же пальцем.

У першому випадку необхідно впевнитися, що всі досліджувані сліди
залишені пальцями однієї руки при її доторканні до предмета. Для цього
експерт почергово порівнює їх з відповідними узорами у
відбитках-зразках, і встановлює індивідуальну сукупність ознак,
підсумовуючи відображення ознак у кожному окремому сліді.

У другому випадку узор одного і того ж пальця відобразився в декількох
слідах, але внаслідок нечіткості кожне його відображення зокрема не має
достатньої сукупності ознак для ідентифікації особи. Тут також потрібно
підсумовувати відображення загальних і особливих ознак у порівнюваних
узорах для обґрунтування висновку.

Порівняльне дослідження обмежених за розмірами слідів, за якими
неможливо встановити, якими ділянками папілярного узору шкіри вони
залишені, потребує навиків і проводиться з великою клопітливістю. У
таких випадках необхідно послідовно порівнювати зі слідом усі ділянки
папілярних узорів нігтьових, середніх та основних фаланг пальців, а
також долонь рук. Не можна довіряти загальній будові обривків папілярних
узорів. Слід невеликої ділянки папілярного узору нігтьової фаланги може
бути прийнятим за слід узору середньої або основної фаланги, або деяких
частин долоні і, навпаки. Так, узори на підвищеннях долоні між пальцями
інколи мають дельти і лінії, які створюють малюнки, схожі з узорами
нігтьових фаланг.

Іноді лінії дистального потоку нігтьової фаланги пальця мають форму, яка
нагадує лінії центральної частини нігтьової фаланги: хибні петлі і дуги
різної кривизни, і тоді сліди невеликих ділянок ліній дистального потоку
можуть бути легко прийняті за відбиток узору центральної частини і
навпаки – невелика ділянка центральної частини легко плутається з
лініями дистального потоку. Тому фрагменти папілярних узорів необхідно
порівнювати не тільки з лініями центральної частини, але й з лініями
дистального потоку та іншими ділянками узорів пальців та долонь. Спроби
без достатніх обґрунтувань точно локалізувати ділянку папілярного узору,
яка відобразилась у сліді, може призвести до помилки.

Порівняльне дослідження фрагментів папілярних узорів, в яких неможливо
встановити загальну будову за прийнятою системою класифікації,
розпочинається порівнянням форми та напрямку ліній. Після цього
порівнюють особливі ознаки – деталі будови узорів. Вибір відправної
точки для пошуку відповідних ділянок узору серед зразків, які надійшли,
проводиться на тій ділянці сліду, де є найбільш ясні, чіткі лінії.
Відправною точкою є будь-яка «примітна» деталь або рубець. Необхідно
вивчити форму невеликої групи ліній, які розміщені навколо початкової
ознаки, встановити, чи нема на ній вигинів та інших деталей і визначити
їх розташування відносно цієї точки.

Тільки визначивши відповідні початкові пункти, можна швидко знайти
потрібну ділянку узору серед експериментальних відбитків.

Оцінка результатів дослідження та формулювання висновків. Закінчивши
порівняльне дослідження, експерт оцінює результати проведеного аналізу.
Оцінка спільних ознак у порівнюваних узорах, як і виявлених між ними
розбіжностей, проводиться експертом одночасно за якісним значенням та
кількісним їх відображенням. Такий підхід до оцінки результатів
порівняльного дослідження обумовлений тим, що висновок експерта про
встановлення тотожності певної особи може бути обґрунтованим у разі
збігу в порівнюваних узорах не всякої, а тільки індивідуально
неповторної сукупності їх загальних та особистих ознак.

Позитивний висновок експерта про встановлення тотожності особи в даному
випадку ґрунтується не тільки на основі збігу сукупності
ідентифікаційних ознак у порівнюваних узорах, але й на том;., що
походження виявлених відмінностей можна пояснити. Тому досить важливим
під час оцінки результатів порівняльного дослідження є встановлення
походження цих відмінностей. Відмінності можуть бути обумовлені:
механізмом слідоутворення. Так, при зсуванні шкіри, що викликане
тангенційним переміщенням або невеликим поворотом, виникає злиття
«початків-закінчень» з папілярними лініями, які розміщені поряд, що
викликає виникнення хибної ознаки «злиття-розгалуження». Якщо з іншою
лінією з’єднується «фрагмент», то створюється така хибна ознака, як
«гачок». При цьому зменшується або збільшується кут сходження папілярних
ліній, діаметри «острівців», створюється невелике зміщення у положенні
ознак.

У разі сильного натискання збільшується ширина папілярних ліній,
утворюється, як і при зсуванні шкіри, з’єднання «початків-закінчень»,
«фрагментів» з папілярними лініями, розміщеними поряд, що призводить до
створення хибних ознак. Одночасно спостерігається роз’єднання двох
папілярних ліній, які створювали ознаку «злиття-розгалуження», і поява
хибної ознаки «початок-закінчення».

Ознаки спотворення відображення узору в сліді в таких випадках такі:
продовжена форма сліду (він витягнутий у напрямку прикладеної сили
натискання), нечітке відображення папілярних ліній на ділянках
першочергового прикладення сили, зменшення ширини міжпапілярних
борозенок тощо. У разі виявлення латентних слідів рук найчастіше
використовують порошки. У таких випадках нерідко проходить перетворення
ознаки «початок-закінчення» в хибну ознаку «злиття-розгалуження».

Відмінності в порівнюваних узорах можуть утворитися не лише в результаті
неоднакових умов слідоутворення. Це може бути, наприклад, наслідком
зміни самого шкірного узору, яке відбулося в період між розслідуваною
подією та призначенням експертизи. Ці зміни можуть наступити від
травматичних ушкоджень шкіри або появи на ній вузьких складок-зморшок.
Останні практично не перешкоджають порівняльному дослідженню, а
травматичні ушкодження можуть ускладнити або виключити (якщо вони
значні) можливість порівняльного дослідження.

Відмінності відображення узорів у слідах можуть наступити і в результаті
необережної роботи з ними під час вилучення або транспортування.
Спотворення узору можуть утворитися і під час фотографування слідів, які
знаходяться на предметі з увігнутою або опуклою поверхнею. Спотворення
відображення особистих ознак-деталей може відбутися також за рахунок
часток сторонньої речовини, яка знаходилася на папілярних лініях.

Виявлення розбіжностей у порівнюваних узорах та обґрунтування причин,
які їх викликали, має таке ж важливе значення для вирішення питання про
тотожність, як і встановлення в них сукупності збіжних ознак.

Після оцінки відмінностей та пояснення причин їх утворення експерт
приступає до оцінки збіжних ознак з метою визначення їх сукупності,
достатньої для висновку про тотожність.

Питання про те, скільки ознак необхідно для ідентифікації конкретної
особи, доволі складна проблема, яка й до цього часу є дискусійною. Типів
папілярних узорів всього три: дугові, петльові та завиткові.
Морфологічна будова папілярних узорів – розгалуження та злиття ліній,
початок та закінчення лінії, гачки і т. д.- однакові і зустрічаються
практично у всіх узорах кожної людини. Тому ще на початку становлення
дактилоскопії виникло запитання: яка достовірність комплексу ознак,
відібраних експертом? Наскільки цей комплекс стійкий і неповторний для
інших індивідів, що проживають на Землі? Чи можливе повторення
папілярного узору у іншої особи? Можливі два підходи до вирішення цієї
проблеми.

Ще у ІХХ столітті Ф. Гальтон, Рамес і Бальтазар пропонували різні
вирішення проблеми достатності спільних ознак для висновку про
індивідуальність їх сукупності. Досить цікаві докази індивідуальності
папілярних узорів наводив французький криміналіст Бальтазар. Він виходив
з того, що в будь-якому розділеному на 100 клітинок відбитку пальців
знаходиться в середньому по одній деталі з чотирьох найбільш поширених
різновидів: початків і закінчень, розгалужень та злиттів. Виходячи з
положень теорії ймовірності, для повторення сукупності ознак необхідно
мати кількість відбитків 4 п (п – кількість збіжних деталей шкірного
узору). За цією формулою було визначене базове число 17, яке не
повторюється на пальцях усього населення Землі. На практиці пошук
злочинців здійснюється в обмеженій частині земної кулі, тому мінімально
необхідна кількість збіжних деталей була зменшена до 11 – 12.

У сучасній зарубіжній практиці немає загального правила, в різних
країнах потрібна різна кількість збіжних деталей: в Іспанії – 10-12; в
Швейцарії – 12-15; в Австрії – не менш як 12; в Англії – не менш як 16;
у Франції – не менш як 17; в Німеччині – 8-12. А взагалі, ця кількість
деталей завищена у порівнянні з тим, чим оперує практика. Нові дані про
гребеневу структуру шкірних узорів рук людини привели до розробки нових
імовірно-статистичних моделей ідентифікаційне значимої сукупності ознак.
У наш час визнання одержала математична модель Л. Г. Еджубова та Б. С.
Брудовського. Ця модель враховує велику кількість деталей. Крім чотирьох
вищеназваних різновидів деталей включені також крапки, обривки, гачки,
острівці, містки, а також передбачена можливість нечіткого відображення
деталей у слідах, коли можливо тільки установити факт зміни числа ліній,
звернено увагу на розміри сліду. Хоча в дану модель введені не всі
дактилоскопічні параметри, наприклад, не включені пороскопічні та
еджеоскопічні ознаки узорів шкіри, вона дозволяє встановлювати
ідентифікаційну значимість цих слідів. За її допомогою обґрунтовується
мінімально можлива для ідентифікації кількість ознак на рівні 6-7
деталей.

Індивідуальна сукупність збіжних ознак у порівнюваних узорах
визначається, передусім, їх якісною характеристикою, тобто своєрідністю
будови окремо кожної ознаки та їх взаємного розташування. Кількість
ознак, яка складає збіжну сукупність, також має значення для висновку
про її індивідуальність. Однак лише кількісне відношення ознак у відриві
від їх якісної характеристики не може служити підґрунтям для такого
судження, оскільки висновок експерта про неповторність досліджуваної
збіжної сукупності ознак ґрунтується на одночасній оцінці їх якісного та
кількісного значення.

У цілому ж висновок про тотожність повинен ґрунтуватися на впевненості
експерта в тому, що виявлені ним у порівнюваних слідах і відбитках
спільні ознаки, в своїй сукупності, індивідуалізують папілярний узор і
не можуть повторитися в папілярному узорі якогось іншого пальця, іншої
долоні. Виходячи з власного досвіду та використовуючи дані про частоту з
якою зустрічаються окремі ознаки, експерт вирішує питання про
індивідуальність папілярного узору, про тотожність.

У кожному конкретному випадку виконання експертизи, на основі аналізу
вихідної інформації, яка є в сліду, потрібно давати обґрунтування
неповторної сукупності ознак, яка спирається на частотний аналіз.

Оформлення результатів експертизи. Доказове значення висновків
експерта-криміналіста оцінюється органом дізнання, слідчим або судом, за
дорученням яких вона виконувалася. Для позитивної оцінки висновку
необхідно, щоб відповіді на запитання поставлені перед експертом,
логічно витікали з викладених у висновку експерта проведених досліджень
об’єктів експертизи та були обґрунтованими. Тому висновок експерта з
дактилоскопічної експертизи має бути повним, включати в себе опис усіх
об’єктів експертизи, використаних методик, одержані результати,
обґрунтування висновків.

Після того, як одержана постанова про призначення експертизи та
матеріали, необхідні для дослідження, виконання експертизи доручається
одному або декільком експертам. Експерт, відповідно ст. 196 КПК України,
включає в текст свого висновку підписку про те, що йому роз’яснені права
та обов’язки експерта, які передбачені ст. 77 КПК України, і що він
попереджений за відмову або ухилення від дачі висновку, або за дачу
свідомо неправдивого висновку за ст. 178 і 179 КК України.

Висновок експерта у відповідності зі ст. 200 КПК України повинен мати
три частини: вступну, дослідження та висновки.

У ввідній частині, згідно зі ст. 200 КПК України, вказується: назва
експертної установи, відомості про експерта, коли і на якій підставі
проведена експертиза, обставини справи та інші дані, пов’язані зі
знаходженням, вилученням, фіксацією слідів та речових доказів, які
надійшли на експертизу. Дається перелік об’єктів, які надійшли на
дослідження, та вказуються завдання, поставлені експерту.

У розділі «Дослідження» спочатку описується спосіб упаковки та ступінь
збереження об’єктів. Далі детально описуються об’єкти, на яких знайдені
або повинні бути знайдені сліди папілярних узорів, точно вказується
розміщення слідів на предметі та розміщення їх один відносно одного.
Якщо проводилось виявлення слідів, описується методика виявлення, які
методи, способи та приладдя використовували для цього та одержані
результати. Описуючи сліди, посилаються на фотографії в фототаблиці.

Потім детально описуються самі сліди (їх форма, розміри, які зони
папілярного узору в них відобразились). Нарешті, перелічуються виявлені
в процесі дослідження загальні та особисті ознаки узорів, їх
ідентифікаційна значимість, визначається конкретна сукупність ознак. На
основі аналізу виявленої сукупності ознак викладається думка про
придатність слідів для встановлення особи, яка їх залишила. Визначається
також (якщо це можливо) рука та палець, якими залишено слід.

Необхідне, крім того, висвітлення умов фотозйомки слідів, перелік
використаної апаратури та отримані результати.

У розділі «Дослідження» дається короткий опис одержаних порівняльних
матеріалів – дактилоскопічні картки або відбитки рук на аркушах паперу.
Відзначається якість указаних матеріалів та можливість їх використання
для проведення подальшого порівняльного дослідження. Після цього
описується порівняльне дослідження, яке проводилось експертом:
вказується, які сліди і з чим порівнювались, описується методика
порівняння ідентифікаційних ознак у слідах та відбитках, які результати
отримані. Виявлені збіжні ознаки в слідах та відбитках описуються та
розмічаються на фотознімках, які додаються до висновку експерта.

Дається оцінка результатів порівняння та формулюються висновки експерта
за результатами проведеного експертного дослідження. Для повноти та
об’єктивності викладення процесу дослідження, у разі позитивного
висновку, описуються та роз’ясняються всі знайдені розбіжності, а
негативного – виявлені збіжні ознаки.

У розділі «Висновки» даються відповіді на всі запитання, поставлені
перед експертом ініціатором проведення експертизи.

Виготовлення фотографічних таблиць. Усі позитивні висновки обов’язково
ілюструються додатками у вигляді фототаблиць, на яких розмічаються
ознаки, описані у висновку, звідси фототаблиці становлять собою складову
частину висновку експерта. На фототаблиці розміщують передусім
фотознімки загального вигляду предмета, на якому знайдені сліди.
Фотографію загального вигляду об’єкта виготовляють обов’язково в таких
випадках: якщо з об’єктом можуть трапитися безповоротні зміни; якщо в
суд неможливо пред’явити речовий доказ (наприклад, він громіздкий); якщо
зіпсована або пошкоджена упаковка речових доказів.

Фотознімки загального вигляду виготовляють за правилами масштабної
зйомки. Об’єкт дослідження фіксують у тому вигляді, в якому він надійшов
на експертизу, у звичайному для нього положенні на нейтральному або
сірому фоні без тіней. Номери на об’єктах, якщо вони погано видимі,
допускається припудрити або натерти крейдою чи тальком. Якщо ж об’єктів
багато то виготовляють серію знімків або панораму. Знімки повинні бути
обов’язково з масштабом, тому потрібно мати декілька масштабних лінійок
різного розміру або розміщувати декілька лінійок, якщо об’єкт має
складну конфігурацію.

Якщо на дослідження надійшли різнорідні за характером або громіздкі
предмети, може бути виготовлена серія фотографій або панорама їх
загального вигляду. Фотознімок потрібно виготовляти так, щоб сліди на
ньому були видимими. Якщо цього досягнути неможливо, на фотознімку
відмічають те місце на предметі, де знайдено сліди.

Після фотознімків загального вигляду об’єктів, у фототаблиці, розміщують
фотознімки загального вигляду знайдених слідів та їх взаємного
розташування. На цих фотознімках сліди повинні бути зображені з дво –
трикратним збільшенням (таким чином, щоб добре розрізнялися деталі
будови папілярного узору). На знімках загального вигляду слідів
позначають ті сліди, які виділені для порівняльного дослідження.

Далі в фототаблиці наклеюють фотознімок загального вигляду
дактилоскопічної картки, з позначенням на ній тих відбитків, з якими
встановлено збіг, та фотознімки порівнюваних слідів і відбитків. На
порівнювальних фотознімках зображення слідів та відбитків повинно бути з
однаковим збільшенням. Для полегшення зорового сприйняття та порівняння
окремих ознак, фотознімки сліду та відбитку бажано розміщувати на одному
боці таблиці, поряд або один під одним. Першим завжди розміщують
фотознімок сліду, а потім – фотознімок відбитка. На цих же знімках
проводиться розмітка деталей будови папілярного узору. Збіжні ознаки
традиційно відмічаються однойменними цифрами червоного кольору, а ті
ознаки, які розрізняються – цифрами зеленого або синього кольорів.

Нумерація ознак проводиться за межами фотознімків, згори вниз, зліва на
право або за годинниковою стрілкою. Небажано захаращувати фотознімки
розміткою. Якщо необхідно розмітити велику кількість ознак, краще
зробити декілька знімків. Лінії, які вказують на ознаки будови
папілярного узору, не повинні перетинатися.

Контрольні знімки порівнюваних узорів без розмітки розміщують у
фототаблиці для того, щоб можна було перевірити розташування та взаємне
розташування особистих ознак у сліді та відбитку.

Кожний фотознімок на фототаблиці супроводжують підписом, де вказують: що
ілюструється (загальний вигляд, фрагмент сліду, відбиток з дактилокартки
тощо); які ознаки відмічені, якими умовними позначками і яким кольором.
Пояснення під фотознімком повинно бути коротким, але в той же час
достатньо зрозумілим. У ньому не повинно вказуватись на те, що не
відображено в дослідній частині висновку або не має відношення до
техніки виготовлення фотознімку.

Фотознімки потрібно акуратно обрізати і наклеїти на спеціальні аркуші
цупкого паперу або картону. Для наклеювання знімків не рекомендується
використовувати клей, який має у своєму складі кислоти або луги,
наприклад, силікатний. Під час використання якого фотознімки, як
правило, коробляться, а згодом жовтіють. Для вказаних цілей краще всього
використовувати декстриновий, гумовий, столярний клей або крохмальний
клейстер.

Фотовідбитки скріплюються відбитком печатки або спеціального штампу
експертного підрозділу таким чином, щоб частина відбитка печатки була на
зображенні, а частина – на бланку таблиці. Кожна сторінка фототаблиці
підписується експертом.

Таблиці повинні виготовлятися у двох примірниках, один з них
направляється органу, що призначив експертизу, а другий – залишається з
копією висновку в архіві експертного підрозділу.

Зразки висновку експерта та фототаблиці до нього наведені в додатку.

Використана Література

1. Андрианова В. А., Евсиков В. Н., Зуев Е. И., Теткин С. И. Выявление
бесцветных пальцевых следов порошками на различных поверхностях //
Сборник работ по криминалистике (дактилоскопические исследования).
1957.- М-С.37-64.

2. Ароцкер Л. Е., Грановский Г. Л. Неточное определение участка
папиллярного узора ведет к ошибке // Практика криминалистической
экспертизы. Сб. 1-2.-М, 1961.-С. 195-198.

3. Баканова Л. П. Дактилоскопические исследования: Учебное пособие
-Ташкент, 1980 г. – 52 с.

4. Берзин В. Ф., Фокина А. А. О локализации участков ладонной
поверхности рук человека по деталям папиллярных узоров // Криминалистика
и судебная експертиза. Вып. 3- Киев, 1966-С. 199-212.

5. Бобырев В. Г., Фильков В. И. Модификация химического способа
выявления следов рук // Повышение эффективности криминалистических
экспертиз при расследовании преступлений.- Волгоград, 1988.- С. 30-33.

6. Бобырев В. Г., Гаглошвили А. У. Применение магнитного порошка для
выявления потожировых следов на пористых поверхностях // Экспертная
практика и новые методы исследования. Экспресс-информация.- Вып. 17.-
М., 1989.-С. 4-8.

7. Выявление отпечатков пальцев с помощью вакуумного напыления // В
помощь экспертам.-М., 1976.

8. Гардаускас Ю. Ю. О некоторых недостатках подготовки материалов для
экспертизы следов рук // Экспертиза при расследовании преступлений
(информационные материалы). Вып. 7.- Вильнюс, 1969.- С. 18-23.

9. Герасимов В. Дактилоскопия // Наука и жизнь. № 1.- С. 79-83.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020