Реферат на тему:
Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів.
Правове регулювання якості продукції, робіт та послуг
1. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав
споживачів
У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб’єкти
господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і
послуг несуть відповідальність за:
відмову споживачу в реалізації його прав;
виготовлення або реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги,
що не відповідає вимогам нормативних документів;
реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягає
обов’язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності
(свідоцтва про визнання іноземного сертифіката);
виготовлення, реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що
не відповідає вимогам нормативних документів стосовно безпеки для життя,
здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;
реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, заборонених для
виготовлення та реалізації (виконання, надання) відповідним державним
органом;
реалізацію небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибухо- і
вогненебезпечної речовини тощо) без належного попереджувального
маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його
використання;
відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації
про товар, роботу, послугу;
створення перешкод службовій особі спеціально уповноваженого органу
виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у проведенні перевірки
якості товарів, виконуваних (виконаних) робіт, надаваних (наданих)
послуг, а також правил торговельного та інших видів обслуговування;
реалізацію товару, термін придатності якого минув;
порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання
роботи, надання.
Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.
Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про
відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого
проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння
шкоди або за місцем виконання договору.
Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що
пов’язані з порушенням їх прав.
2. Правове регулювання якості продукції, робіт та послуг.
Якість – це найбільш об’єктивний, узагальнюючий показник наукового,
технічного, економічного, соціального, суспільного прогресу.
Одним з важливіших методів управління якістю є стандартизація.
Стандарт – це зразок, модель, еталон, який приймається за вихідний, для
зіставлення з ним інших подібних об’єктів.
Правові та організаційні основи стандартизації встановлені Законом
України „Про стандартизацію” від 17.05.01. нормативними документами по
стандартизації є: Державні стандарти України; галузеві стандарти;
стандарти науково-технічних та інженерних товариств; стандарти
підприємств; кодекс практика, яка склалася; технічні умови.
Державні стандарти містять обов’язкові і рекомендовані вимоги. До
обов’язкових відносяться: умови, які забезпечують безпеку продукції для
життя, здоров’я та майна громадян, забезпечують охорону навколишнього
середовища; вимоги техніки безпеки та гігієни праці; вимоги і положення,
які забезпечують достовірність та єдність вимірів; вимоги, які
стосуються відходів.
Обов’язкові вимоги підлягають беззастережному виконанню органами
державної виконавчої влади, підприємствами, їх об’єднаннями, установами,
організаціями, фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності
Державні стандарти України затверджуються Держстандартом України.
Галузеві стандарти розробляються у випадках відсутності державних або
при необхідності встановити більш високі вимоги чім ті, що містяться в
державних. Технічні умови містять вимоги, які регулюють відносини між
виробником і споживачем.
У період масштабного розвитку торгово-економічного співробітництва між
різними країнами виникла необхідність мати такий інструмент, який би
гарантував відповідність продукції, яка виготовляється, вимогам
стандартів та технічних умов, незалежно від країни – виробника
продукції. Таким інструментом в даний час є сертифікація відповідності.
Згідно визначенню Міжнародної організації по стандартизації сертифікація
відповідності – це дії, які засвідчують посередництвом сертифіката
відповідності або знаку відповідності, що виріб або послуга відповідала
певному стандарту або іншому нормативно-технічному документую.
Метою сертифікації продукції, послуг та робіт є:
запобігання реалізації продукції, яка небезпечна для життя, здоров’я та
майна громадян та довкілля;
сприяння споживачам у виборі продукції;
створення умов для участі суб’єктів господарювання в
міжнародно-економічному, науково-технічному співробітництві та
міжнародній торгівлі.
В Україні сертифікація продукції поділяється на обов’язкову і
добровільну.
Згідно з п. 4 ст.16 Закону України „Про захист прав споживачів”
підлягають обов’язковій сертифікації товари, по яким встановлені
обов’язкові вимоги відносно безпеки для життя та здоров’я споживачів, їх
майна, довкілля.
Сертифікат відповідності – документ, який підтверджує якість товарів і
їх відповідність вимогам стандартів та інших нормативних документів,
видається органами Держстандарту України.
Перелік продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні,
затверджений Держстандартом України наказом №95 від 30.06.93 і включає
сорок розділів: харчова продукція та продовольча сировина, товари легкої
промисловості, електропобутове та аналогічне обладнання та багато іншої
продукції.
Реалізація та використання товарів (продукція) яка підлягає обов’язковій
сертифікації, без наявності сертифікату відповідності забороняться.
Продукція, яка отримала сертифікат відповідності, маркується знаком
відповідності. При здійсненні торговельної діяльності відповідність
продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, можливо
підтверджувати копіями сертифікату відповідності, які завірені
господарюючими суб’єктами, що реалізують продукцію.
Продукція, яка за законодавством не підлягає обов’язковій сертифікації,
за ініціативою виробника, продавця, споживача, органів виконавчої влади,
громадських організацій може сертифікуватися добровільно. Добровільну
сертифікацію можуть проводити як органи, які мають акредитацію на
проведення сертифікації, так і фізичні або юридичні особи, які
добровільно взяли на себе ці функції.
За порушення у сфері сертифікації продукції законодавством України
передбачена адміністративна відповідальність ( ст.170-1 КУпАП, ст.8
Декрету КМУ „Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і
правил та відповідальність за їх порушення”, ст.23 Закону України „Про
захист прав споживачів”).
Література
Попов А.А. „Торговое право”. – Харьков , „РА-Каравелла”,2000.
Предпринимательское право в вопросах и ответах: Учебное пособие / Под
редакцией Саниахметовой Н.А. – Харьков.:”Одиссей”,2000. – 560с.
Хозяйственное право: Учебник для вузов/ Под редакциєй Мамутова В.К. –
К.: Юринком Интет, 2002.
Крысенко Т.В. Торговля: организация, налоговый и бухгалтерський учт:
Практическое пособие/ Крысенко
Т.В., Шингур И.М. – К.: Редакция газеты „Бухгалтерия. Налоги. Бизнес”,
2002. – 240с.
Единый налог. Нормативно-правовая база./ Энциклопедия бухгалтера и
экономиста. Приложение. Сентябрь 2001. – Харьков, ООО Центр „Консульт”,
20001
Захист прав споживачів. Збірник документів. (З можливістю копіювання). –
К.: СПЛАЙН, 2000. – 80 с.
Новиков С. Выездная торговля: Правила и организация выездной торговки. –
Харьков, ООО Центр „Консульт”, 2002
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
