.

Сутність права (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
354 3651
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Сутність права

ПЛАН

Вступ

1. Поняття сутності права

2. Принципи та функції права

3. Цінність права

4. Співвідношення права і закону

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Право — система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або
визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально
закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до
суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення
країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до
примусу.

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним,
соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається
незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним
регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

Термін «право» вживають у різних значеннях (право першості в черзі;
право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної
корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати
повернення свого майна із незаконного володіння та ін.).

В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає
правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право»
має юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала
звичкою, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право
на подяку за допомогу — це моральна норма і т.д.

1. Поняття сутності права

Сутність — це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх
його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища,
позаяк зміст — певна сторона цілого, сукупність частин (елементів)
предмета. Зміст у найзагальнішому вигляді є розвинута в конкретну
цілісність сутність об’єкта.

Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспільних
відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових
(групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри
свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята
до закону воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними
умовами життя цього класу. В усіх визначеннях права підкреслювався його
класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне
значення для розуміння сутності експлуататорського права як вираження
інтересів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного права —
як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом. При
цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.

Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний
аспекти сутності права. І той і інший аспекти складають єдину, хоча й
внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин
через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

— цілісно-нормативний;

— регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та
справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору —
спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний,
регулятивний аспект).

На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати,
впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати
на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у
трансформованому, стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи,
рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою — для кріпака
(несвобода, відсутність рівності — формальної і фактичної, тобто
несправедливість).

Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни,
що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни
в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати
для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та
форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у
зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами,
розв’язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником якості
правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є
інструментом підтримування правопорядку). Етимологія слів «розвиток» і
«зміна» дозволяє розглядати їх у тісному зв’язку.

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним,
соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається
незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним
регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі
немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сутнісних якостей
права слід віднести його нормативність, представницько-зобов’язуючий
характер правових норм, їх зв’язок із державою (названі вище ознаки
права).

Сутність права щонайкраще розкривається через його принципи, які
розвивалися, збагачувалися протягом століть.

2. Принципи та функції права

Принципи права — об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні
вимоги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних
відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і
громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат,
у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає
напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як
орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні
зв’язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено
світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права
можна назвати стрижнем правової матерії.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які
прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих
норм.

Відмінність принципів права від норм права:

Принципи права Норми права

1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію,
виводяться із її 1. З’являються як загальнообов’язкові
формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права

2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічності,
послідовності, збалансованості 2. Є частинками системи права, яка
набуває логічності та збалансованості завдяки принципам права

3. Мають вищий рівень абстрагованості від регульованих відносин,
звільнені від конкретики та подробиць 3. Являють собою модель (зразок,
мірило, еталон) регульованих суспільних відносин, фіксують типові
конкретні соціальні процеси, поведінку людини

4. Виступають як загальне мірило поведінки, не вказуючи права та
обов’язки 4. Виступають як загальне мірило поведінки, вказуючи права та
обов’язки

5. Є позитивним зобов’язанням і як таке набувають якостей особливого
рівня права, що постає над рівнем норм, визначають їх ціннісну
орієнтацію (спрямованість) 5. Перебувають під принципами, під їх
ціннісною орієнтацією при володінні конкретною функціональною
спрямованістю (регулятивною та охоронною)

6. Не мають способів регулювання, їх провідним елементом є повинність
(те, що повинно бути), яка безпосередньо відображає існуючу в
конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею 6.
Притаманна їм повинність відображує існуючу в суспільстві систему
цінностей не безпосередньо, а опосередковано через способи регулювання:
дозволяння, обов ‘язки та заборони

7. Виступають відправним началом при вирішенні конкретних юридичних
справ, особливо при застосуванні аналогії закону у разі наявності
прогалин у законодавстві. 7. Виступають юридичною основою при вирішенні
конкретних справ разом із принципами, у разі їх (норм) відсутності чи
неповноти можуть бути заповнені лише принципами права.

Усі принципи права можна поділити на:

Загальносощальні спеціально-соціальні (юридичні)

Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні;
ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права:

• Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається
національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок
розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права.

Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна
галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї
галузі.Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності
сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав,
поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи
держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

• Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються
кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає
напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям
права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового
розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному
праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної
діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та
заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві).

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового
розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку
суспільства в цілому, втілення їхніх демократичної та гуманістичної
традицій.

Призначення принципів права:

— здійснювати узагальнене закріплення засад суспільного ладу;

— забезпечувати однотипне формулювання норм права;

— забезпечувати їх вплив на суспільні відносини шляхом правового
регулювання та інших видів правового впливу.

Незважаючи на багатоманітність типів (сімей) правових систем світу
(романс-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна)
та різний їх підхід до проблеми принципів права (в одних склалося
поняття «загальних принципів права», у інших — ні), усі вони в
демократичних суспільствах спираються на загальну основу принципів
права. Принципи права згодом набули універсального значення, оформилися
в галузі основних прав людини, одержали закріплення на міжнародному
рівні. Так, у Договорі про створення Європейського Економічного
Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав —
членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх
порушення — як підстава для скасування в судовому порядку актів
Співтовариства. Сьогодні принципи права є актуальними насамперед у
зв’язку із завданням забезпечення прав людини.

Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, тому що вони не
мають достатньої чіткості та стабільності змісту. Одне є безсумнівним —
в них втілюються загальнолюдські цінності.

Загальні принципи права:

1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи —
політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується
через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління,
забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її
життя, формування органів державної влади шляхом народного
волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм
гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави
та приватних осіб та ін.

2. Принцип справедливості означає, що право виступає як міра
справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого
в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення.
Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між
практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їхнім
соціальним становищем, між їхніми правами та обов’язками, злочином і
покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип
справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ
(приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він
конкретизується у принципі рівності.

3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав
та обов’язків, незалежно від національної, релігійної та іншої
належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед
законом, рівний захист у суді.

Важливими складовими елементами принципу рівності є:

— єдність (взаємозв’язок) прав і обов’язків, тому що говорити про
реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому
юридичного обов’язку (приміром, право громадянина на судовий захист
реалізується через обов’язок судів здійснювати такий захист);

— взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов’язані
взаємними правами та обов’язками.

4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з
найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у формуванні та
функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини. Це
— право на життя, здоров’я, особисту свободу та безпеку, право на
охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.;
створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку
особи.

5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та
законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються
через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.

6. Принцип законності виражається у вимогах:

а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між
ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили);

б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів
усіма суб’єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними
організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також
недопустимість зловживання суб’єктивним правом;

в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

Серед основних принципів права деякі вчені називають правові презумпції
та аксіоми.

Принципи права слугують загальними орієнтирами у правотворчості та
правозастосуванні.

Функції права — основні напрямки правового впливу на суспільні відносини
з метою їхнього упорядкування.

Термін «функціонування права» означає дію права в житті суспільства,
втілення його функцій в суспільних відносинах.

Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

Загальносоціальні Спеціально-соціальні (юридичні)

Загально соціальні

інформаційна орієнта цінна виховна

— інформування громадян, тобто доведення до відома адресата, про
напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов’язки та
відповідальність — орієнтування громадян на позитивніправові настанови,
які пропонують оцінку права та готовність діяти відповідно до його норм
— загальноправовий вплив на духовну сфе-ру, виховання поважання права

(правова інформація) (правомірна поведінка) (правове навчання)

Спеціально-соціальні (юридичні)

Регулятивна Охоронна

— функція упорядкування суспільних відносин, визначення лінії поведінки
людей, наділення їх певними правами та обов’язками — функція
встановлення та гарантування державою заходів юридичного захисту та
юридичної відповідальності, порядку їх покладання та виконання, яка має
на меті витиснення шкідливих для суспільства відносин та охорону
позитивних

Регулятивна функція права може бути поділена на статичну та динамічну:

Регулятивна статична Регулятивна динамічна

— функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних
прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб
(наприклад, фіксування правомочностей власника щодо володіння,
користування та розпорядження) — функція забезпечення активної поведінки
суб’єктів права (наприклад, покладання обов’язку сплачувати податки,
відбувати військову повинність)

Здійснюється за допомогою дозвільних (таких, що надають правомочності)
та заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу
Здійснюється за допомогою зобов’язуючих норм, які спричиняють
правовідносини активного типу

3. Цінність права

Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом
задоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих
загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об’єднань. Цінності
в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві —
це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології

Можна виділити основні прояви цінності права.

1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну,
групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин,
сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так
і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці
відносини. У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої
системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання
економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин,
реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності.
Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право
служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зростає в
умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії.

2. Інструментальна цінність права — один із проявів його
загальносоціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором
суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому
числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів
(держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних
благ. Як інструмент право використовується різними суб’єктами
соціального життя — державою, церквою, громадськими об’єднаннями,
комерційними організаціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві
саме право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити
організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду,
зняття соціальної напруженості.

3. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право
виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право
може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір
для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і
свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя.
Соціальна свобода, не пов’язана правом, поза права, може переростати у
сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка
в змозі протистояти беззаконню.

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого
особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи
та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає
дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель
Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому
проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну
цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що
виробляються поколіннями людей протягом історії.

4. Співвідношення права і закону

Соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих
юридичних законів. Закон може бути двох видів: правовий і неправовий.

Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте
будь-який закон — правовий чи неправовий — належним чином прийнятий,
підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із демократичним
режимом (а такою є Україна) ця вимога не поширюється на явно злочинні
розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

У країнах із тоталітарним режимом неправових законів, постанов, наказів
було і є чимало. Прикладом є фашистська Німеччина, у якій на підставі
законів переслідувалися особи з політичних, расових і релігійних
мотивів, скажімо, Закону «Про захист німецької крові та німецької честі»
від 15 вересня 1935 р. На Нюрнберзькому процесі — судовому процесі у
справі головних німецьких злочинців — винуватців Другої світової війни
(відбувався 20.11.1945—01.10.1946) винні відповідали за злодіяння
відповідно до міжнародного закону — Статуту Міжнародного трибуналу.
Сторона, що їх захищала, заявила, що вони не несуть відповідальності,
тому що як офіцери фашистської армії виконували «наказ» і закони своєї
держави, діяли правомірно. Трибунал був іншої думки: «Вони виконували
свавілля». Обвинувачі (одним із них був прокурор Української РСР Р.
Руденко) не заперечували того, що підсудні не порушували юридичних актів
своєї держави, однак самі акти були несправедливими, антиправовими, тому
що суперечили природним правам людини, народів, людства — насамперед
правам на життя, мир, свободу. Відповідно до Статуту Міжнародного
трибуналу посадове становище підсудних, так само як і той факт, що
підсудний діяв за розпорядженням уряду або за наказом начальника, не
звільняє від відповідальності, коли йдеться про злочини проти людства.

Можна навести приклад з історії законодавства СРСР, зокрема, періоду
сталінського тоталітарного режиму. Постановою ЦВК СРСР «Про внесення
змін до чинних кримінально-процесуальних кодексів союзних республік» від
1 грудня 1934 p. були внесені зміни до чинних кримінально-процесуальних
кодексів союзних республік про розслідування та розгляд справ про
терористичні організації і терористичні акти проти працівників
радянської влади. Ці зміни позбавляли обвинувачених права на захист, на
касаційне оскарження вироків, на подання прохань про помилування.
Слідство було обмежено десятьма днями, і вирок про вищу міру покарання
підлягав виконанню негайно після його винесення.

Оцінка закону як правового та ставлення до нього значною мірою залежать
від загальної і правової культури суспільства. Яке суспільство, такі і
його уявлення про право та справедливість. Відмінності правових і
неправових законів має практичний результат — створення механізму
контролю за змістом законів, їх відповідністю вихідним людським
цінностям. За допомогою такого механізму скасовується закон, визнаний
неправовим. У більшості розвинутих демократичних країн такий механізм
існує. Він іменується конституційним контролем. В Україні його здійснює
Конституційний суд, котрий, відповідно до ст. 147 Конституції України,
вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів
Конституції. Провідний принцип конституційного контролю виражається в
такому — конституція країни втілює прийняті в цій країні уявлення про
права людини, про справедливість, рівність, свободу, про механізм
управління та здійснення державної влади. Таким чином, визнається, що
конституція — це основний правовий закон, а всі інші закони можуть бути
перевірені на відповідність конституції або, що те ж саме, на
відповідність праву. Якщо закон не відповідає конституції, він
вважається неправовим і скасовується.

Звичайно, абсолютно правового ідеалу, що задовольняв би всіх, не існує.
Практично неможливо об’єктивно визначити справедливість, оскільки немає
механізму її вичленування. Конституція — це наближення до ідеалу, яке на
даному етапі розвитку країни відповідає рівню політичної, правової,
нарешті, загальнолюдської культури суспільства. Іншої вищої точки
відліку для визначення правового або неправового змісту закону, крім
конституції, немає. У питаннях про права людини такою точкою відліку є
міжнародні акти про права людини. Кожний підготовлений парламентом закон
має бути перевірений на предмет його відповідності цим актам.

Отже, право і закон — не одне й теж. Проте було б неправильним
протиставляти їх одне одному, вважати, що юридичні норми можуть існувати
без вираження їх у законі та інших санкціонованих державою формах,
говорити про їх несумісність або про те, що право взагалі незалежно від
держави. Право завжди має форму вираження: основною з цих форм є закон.

Висновок

Таким чином, сутність права — внутрішній зміст права як регулятора
суспільних відносин, який виражається в єдності загально-соціальних і
вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне)
закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

— цілісно-нормативний;

— регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та
справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору —
спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний,
регулятивний аспект).

Список використаної літератури

Загальна теорі держави і права / за ред. В.В. Копєйчикова. – К.Юрінком,
1997.

Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенко С.Л. Теорія держави і права. -К.,
“Юрінформ”, 1995.

Котюк В.О. Основи держави і права. – К.: “Вентурі,” 1995.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. – М.: Юрист, 1996.

Кравчук М.В. Теорія держави і права. – Тернопіль: Економічна думка,1999.

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Основи держави і права. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1997.

Основи права / Под ред. А.В.Мицкевича. – М., “Норма Инфра. М”, 1998.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

Правознавство / За ред. М.Настюка. – Львів: Світ, 1995.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

Теорія держави і права / За ред. Андрусяка Т. – Львів, 1997.

PAGE

PAGE 16

Сутність права

Цілісно-нормативний аспект

Регулятивний аспект

право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком)

право спрямоване на впорядкування суспільних відносин (динамічний,
регулятивний аспект).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020