.

Правове регулювання використання тваринного та рослинного світу в сільському господарстві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
210 2160
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Правове регулювання використання тваринного та рослинного світу в
сільському господарстві

Правове регулювання використання тваринного світу в сільському
господарстві

Дикі тварини стають об’єктами аграрного права через використання їх у
сільськогосподарській діяльності, добування їх суб’єктами аграрного
права і через знищення їх як шкідників сільського

господарства. Важливими законодавчими актами щодо цього є закони України
від 13 грудня 2001 р. “Про тваринний світ”, від 22 лютого 2000 р. “Про
мисливське господарство та полювання” та від 6 лютого 2000 р. “Про рибу,
інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них”.

Згідно зі ст. З Закону України “Про тваринний світ”, об’єктами
тваринного світу є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх
видовому і популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку
(ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра,
ратиці, копита тощо), продукти їхньої життєдіяльності (мед, віск тощо).
Слід мати па увазі, що до диких належать види тварин, що виникли шляхом
природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не
належать тварини, породи яких виведені людиною селекційно, а також ті,
що стали такими свійськими, що втратили здатність проживати в екосистемі
самостійно. Правовий режим сільськогосподарських і свійських тварин
визначається відповідно аграрним чи цивільним законодавством, але не
природноресурсовим, тобто на них не поширюється дія Закону “Про
тваринний світ”.

Разом з тим можливий перехід тварини від одного правового режиму до
іншого. Наприклад, собаки і коти, які є наразі свійськими тваринами, в
давнину були дикими тваринами, але одомашнені людиною, втратили
здатність самостійно жити в умовах довкілля. Юридичним фактом, що
зумовлює перехід будь-якої дикої тварини до свійської, є втрата нею
здатності самостійно жити в екосистемі — в цьому разі вона стає
свійською чи сільськогосподарською і на неї поширюються норми аграрного
права. Цей юридичний факт може бути підтверджений експертним висновком у
разі виникнення суперечки щодо правового режиму тварини.

Можливий і зворотний процес: свійські тварини, які внаслідок тих чи
інших обставин опинилися в диких умовах і набули здатності самостійно
жити в екосистемі, можуть бути визнані дикими — на них поширюватиметься
природноресурсове право, але не аграрне. Щоправда, це право поширюється
тільки на тварин, яких за зовнішніми ознаками неможливо відрізнити від
диких. Наприклад, риба, яка внаслідок повені потрапила з
сільськогосподарського ставку до річки, відразу перестає бути об’єктом
аграрного права і стає об’єктом природноресурсового права. Але, якщо
йдеться про корову, вівцю чи інших сільськогосподарських тварин, яких
легко можна відрізнити від диких тварин за зовнішніми ознаками, то тут
діє ст. 340 ЦК, згідно з якою особа, що затримала бездоглядну домашню
тварину, зобов’язана негайно повідомити про це власника і повернути її.
Тобто на такі тварини поширюється і надалі дія аграрного чи цивільного
законодавства.

Відповідно до ст. 4 Закону “Про тваринний світ” встановлюються 2
правових режими диких тварин: загальнодержавного й місцевого значення.
До об’єктів тваринного світу загальнодержавного значення належать ті
тварини, що перебувають у державній власності, а також ті, які
перебувають у комунальній чи приватній власності, але визнані об’єктами
тваринного світу загальнодержавного значення1. До об’єктів тваринного
світу місцевого значення належать ті тварини комунальної та приватної
власності, які не визнані об’єктами тваринного світу загальнодержавного
значення.

Статті 16 та 17 Закону “Про тваринний світ” визначають фактичні ознаки
розмежування загального та спеціального використання тваринного світу.
Згідно з Законом, загальне використання об’єктів тваринного світу
здійснюється без вилучення їх із природного середовища (за винятком
любительського і спортивного рибальства у водних об’єктах загального
користування в межах, установлених законодавством обсягів безоплатного
вилову — цей вид використання тваринного світу належить до загального),
а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд
(пір, хаток, гнізд, лігв, мурашників, бобрових загат тощо), порушення
середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання об’єктів тваринного світу належать усі види
використання (за винятком любительського і спортивного рибальства у
водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням
(добуванням, збиранням) із природного середовища, зокрема знищення диких
тварин. На спеціальне використання об’єктів тваринного світу потрібно
отримати дозвіл і внести збір. Суб’єкти аграрного права можуть у порядку
загального використання тваринного світу послуговуватися корисними
властивостями життєдіяльності тварин (природних санітарів середовища,
запилювачів рослин тощо), ловити рибу у водоймах загального
користування, тобто в усіх водоймах, що перебувають у державній
власності І не закріплені на праві спеціального використання іншим
особам, здійснювати Інші види використання об’єктів тваринного світу без
вилучення їх з природної волі чи знищення. Для охорони тварин і
підтримування екологічної рівноваги право спеціального використання
об’єктів тваринного світу може бути обмежене чи заборонене на певних
територіях та в певні строки органами Мінприроди.

З точки зору аграрного права, цікавим є співвідношення приписів
законодавства про тваринний світ і про захист рослин. Річ у тому, що
відповідно до Закону України від 14 жовтня 1998 р. “Про захист рослин”,
суб’єкти аграрного права зобов’язані своєчасно провадити комплекс
профілактичних і винищувальних заходів щодо боротьби із дикими
тваринами, що є шкідниками сільського господарства. А згідно із Законом
“Про тваринний світ”, знищення диких тварин, хай навіть і шкідників
сільського господарства, належить до спеціального використання
тваринного світу і потребує отримання спеціального дозволу й внесення
збору. Відповідно до цього Закону і ховрахи, і миші та пацюки, навіть
павуки та комарі є об’єктами тваринного світу загальнодержавного
значення і на їх знищення треба оформляти спеціальний дозвіл. Зрозуміло,
що цю вимогу ніде не виконують. Більше того, якби раптом десь це питання
порушилось, будь-який державний орган виправдав би знищення таких тварин
без отримання дозволу па їх спеціальне використання. Виникає питання: на
яких правових підставах? Ця проблема регулюється аграрно-правовим
звичаєм, неписаним правилом поведінки, яке також є джерелом аграрного
права. Можливість застосування правових звичаїв у вітчизняній правовій
системі прямо закріплене у ст. 7 ЦК. І хоча за загальним правилом звичай
не може суперечити правовим актам, для аграрного і природноре-сурсового
права робиться виняток у ст. 333 ЦК: добування тварин може регулюватися
не законом, а місцевим правовим звичаєм. Правовий звичай, який дозволяє
знищувати шкідників сільського господарства без оформлення дозволу на
спеціальне використання об’єктів тваринного світу, суперечить положенням
Закону “Про тваринний світ”, але має переважну юридичну силу перед ним,
поза як він реально виконується на практиці і забезпечується юридичним
примусом державного апарату. Положення писаного права про заборону
нищення шкідників сільського господарства без оформлення відповідного
дозволу фактично не виконуються, поза-як суперечать закріпленому в
аграрному праві України правовому звичаю.

Спеціальне використання тваринного світу на праві власності передбачає
можливість перебування об’єктів тваринного світу в державній,
комунальній та приватній власності. За ст. 7 Закону України “Про
тваринний світ” можливе перебування об’єктів тваринного світу в
приватній власності суб’єктів аграрного права. Але право власності має
бути підтверджене відповідними документами. Ця вимога не стосується
риби, виловленої за правом загального використання об’єктів тваринного
світу. Право приватної власності на об’єкти тваринного світу може бути
обмежене в інтересах охорони цих тварин органами Мінприроди. У разі
жорстокого поводження з тваринами право приватної власності на них може
бути припинене.

Законодавство знає кілька правових режимів видачі дозволів на спеціальне
використання тваринного світу. Такі дозволи видаються на підставі
затверджених Мінприроди лімітів на спеціальне використання об’єктів
тваринного світу. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне
використання природних ресурсів та Положення про встановлення лімітів
використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджені
постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.
Видача дозволів на спеціальне використання рибних ресурсів здійснюється
органами

Державного департаменту рибного господарства Мінагрополітики України
згідно з правилами рибальства1. Дозволи на добування ведмедя, кабана,
лані, оленя, лося та деяких інших тварин видають органи Держкомлісгоспу,
а на вовка, лисиці, бродячих собак і котів, граків, сорок та деяких
інших тварин — органи Мінприроди. Полювати на пернату дичину, кроля,
зайця, вовка та лисиці, бродячих собак і котів, сорок, граків можна
також за дозволами, які видають користувачі мисливських угідь. Процедура
видачі дозволів на спеціальне використання об’єктів тваринного світу
регулюється також Правилами видачі дозволів па спеціальне використання
диких тварин та інших об’єктів тваринного світу, віднесених до природних
ресурсів загальнодержавного значення, затвердженими наказом
Мінскобезпеки від 26 травня 1999 р. № 115. Інколи процедура вимагає
погодження видачі дозволу з органами ветеринарної медицини, МОЗ,
Держкомлісгоспу. Дозволи на спеціальне використання тварин, занесених до
Червоної книги, видаються Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок
видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених
до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінприроди від 1 лютого
1993 р. № 3.

Справляння збору за спеціальне використання об’єктів тваринного світу
диференціюється за вилами тварин. Щодо спеціального використання рибних
ресурсів збір справляється згідно з Порядком справляння плати за
спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.
№ 449. Збір за спеціальне використання інших тварин справляється згідно
з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких
тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня
1996р. № 123.

Правове регулювання використання рослинного світу в сільському
господарстві

Дикорослих рослин використовують у сільському господарстві для випасання
худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин. Дикі рослини можуть
бути також бур’янами, з якими провадиться боротьба згідно із Законом
України від 14 жовтня 1998 р .”Про захист рослин”.

Важливим законодавчим актом у царині регулювання використання рослинного
світу є Закон України від 9 квітня 1999 р. “Про

рослинний світ”. Згідно зі ст. З зазначеного Закону рослинний світ
становить собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та
утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути
частиною екосистеми, а не вилучені з природного середовища. Об’єктами
рослинного світу Закон визнає дикорослі та інші несільськогосподарського
призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також
гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

Слід відрізняти правовий режим рослин як об’єктів природно-ресурсового
права і правовий режим рослин як об’єктів аграрного права. Річ у тому,
що Закон України “Про рослинний світ” регулює використання тільки
несільськогосподарських рослин, які є природними об’єктами і частиною
екосистеми. Винятком є рослини, занесені до Червоної чи Зеленої книг, —
вони лишаються об’єктами природноресурсового права навіть тоді, коли
вилучені з екосистеми. Зірвана чи пересаджена в горщик для квітів
дикоросла рослина стає об’єктом цивільного права, а дикоросла рослина,
що вилучена з екосистеми і слугує сільськогосподарським потребам,
перестає бути об’єктом природноресурсового права і стає об’єктом
аграрного права. Юридичним фактом зміни правового режиму такої рослини є
вилучення її з екосистеми. Можлива й зворотна ситуація: самосіяння
сільськогосподарських рослин, потрапляння їх до екосистеми. Якщо це
відбулося не на полі чи іншому агроландшафті, а в екосистемі, то така
рослина росте і розвивається за законами екосистеми, відтак — стає
об’єктом природноресурсового права і перестає бути об’єктом аграрного
права.

Стаття 4 Закону “Про рослинний світ” визначає правовий режим рослинних
ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До природних рослинних
ресурсів загальнодержавного значення належать об’єкти рослинного світу в
межах природних комплексів загальнодержавного значення, а також занесені
до Червоної чи Зеленої книг. Інші рослинні ресурси належать до рослинних
ресурсів місцевого значення.

Статті 9 і 10 Закону “Про рослинний світ” визначають фактичні ознаки
розмежування загального і спеціального використання рослин. Такою
ознакою є збирання рослинних ресурсів для підприємницької діяльності.
Суб’єкти аграрного права можуть у порядку загального використання
об’єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну сировину, квіти,
ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти, застосовувати об’єкти
рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право навіть
продавати зібрані в порядку загального використання рослини, за винятком
лікарської і технічної сировини. Забороняється в порядку загального
використання збирати наркотиковмісні рослини та їх частини. Місцеві ради
чи органи Мінприроди можуть обмежувати використання рослинних ресурсів у
разі виснаження природних ресурсів, різкого зменшення популяційної і
ценотичної різноманітності.

Спеціальне використання рослинного світу суб’єкти аграрного права
здійснюють у підприємницькій діяльності шляхом збирання лікарських
рослин, заготівлі деревини під час рубок головного користування,
заготівлі живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів,
ягід, інших плодів, лісової підстилки, очерету, сіна, випасання худоби.
Воно потребує дозволу, який видасться згідно з Положенням про порядок
видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р.
№ 459. Такі дозволи видаються в межах лімітів, які встановлюються
Мінприроди для рослинних ресурсів загальнодержавного значення і
місцевими радами — для рослинних ресурсів місцевого значення. Положення
про порядок установлення лімітів на спеціальне використання природних
ресурсів загальнодержавного значення затверджене вищезазначеною
постановою Кабінету Міністрів. Ліміти визначаються на підставі
нормативів спеціального використання рослинних ресурсів, які
встановлюються органами Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок
установлення нормативів спеціального використання природних рослинних
ресурсів, затвердженою наказом Мінекорссурсів від 12 лютого 2002 р. №
61. Дозвіл на спеціальне використання рослинних ресурсів
загальнодержавного значення видають органи Мінприроди, рослинних
ресурсів місцевого значення — місцеві ради за погодженням з органами
Мінприроди на місцях. Дозвіл на спеціальне використання рослинних
ресурсів, занесених до Червоної книги України, видає Мінприроди згідно з
інструкцією про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів
тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затвердженою
наказом Мінприроди від 1 лютого 1993 р. № 3.

За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється
збір. Але наразі збір справляється тільки за спеціальне використання
лісових рослинних ресурсів згідно з Порядком справляння збору за
спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними
ділянками лісового фонду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів на праві власності
не регулюється Законом “Про рослинний світ”, але, згідно з ч. 2 ст. 79
ЗК, право власності на земельну ділянку поширюється і на об’єкти
рослинного світу, що на ній знаходяться. Тобто суб’єкти аграрного права
— власники земельних ділянок — є водночас власниками об’єктів рослинного
світу в межах своїх земельних ділянок. Закон “Про рослинний світ”
передбачає, що власники земельних ділянок не сплачують збір за
спеціальне використання рослинних ресурсів, поза як сплачують плату за
землю. Дозволом на спеціальне використання рослинних ресурсів у цьому
разі буде державний акт про право власності на землю.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020