РЕФЕРАТ
На тему:
Право на захист як суб’єктивне цивільне право
Поняття і зміст суб’єктивного права на захист
У цивільному правовідношенні його учасники (громадяни, організації) є
носіями суб’єктивних цивільних прав і обов’язків. Набуття суб’єктивних
цивільних прав необхідне для задоволення духовних і матеріальних потреб.
У концепції про суб’єктивне право важливого значення набуває з’ясування
юридичної суті конструкції «суб’єктивного права» як єдності трьох
елементів: а) виду і міри дозволеної поведінки самого уповноваженого
(громадянина або організації), який має відповідні суб’єктивні права. У
поведінці виявляються самодіяльність суб’єкта, воля вибору, користування
матеріальними та духовними благами на підставі Існуючих відносин
власності і товаро-обороту.
Отже, перший елемент суб’єктивного права — це правомочність суб’єкта
щодо своїх правомірних дій, б) можливості вимагати відповідної поведінки
від інших зобов’язаних осіб — правомочність на чужі дії, в) можливості
застосування уповноваженою особою засобів правоохоронного характеру,
якщо інші особи не виконують своїх обов’язків щодо неї, — правомочність
на захист перших двох правомочностей. Таким чином, суб’єктивне цивільне
право — це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи,
здійснення якої забезпечується виконанням обов’язків іншими особами.
Виконання обов’язків — неодмінна умова здійснення суб’єктивного права.
Зв’язок між суб’єктивним правом і суб’єктивним обов’язком є нерозривним.
Він втілюється у цивільному правовідношенні між уповноваженою
(уповноваженими) і зобов’язаною (зобов’язаними) особами. Якщо
зобов’язана особа не вчиняє певної дії або не утримується від неї) то
уповноважена вправі скористатися засобами правоохоронного характеру.
Отже, право на захист — одна з правомочностей суб’єктивного цивільного
права. Саме ця обставина зумовлює поняття і зміст права на захист. Це є
вид і міра можливої (дозволеної) поведінки, спрямованої на використання
правоохоронних можливостей. Зміст і характер правоохоронних можливостей
залежать від характеру порушення суб’єктивного права. Так, у разі
невиконання зобов’язаною особою певної роботи уповноважена вправі
виконати цю роботу за її рахунок (ст. 208 ЦК України). За змістом право
на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення
суб’єктивного права: звернення до державних і громадських органів з
вимогою застосувати до правопорушника засобів державного примусу;
самозахист цивільних прав; засоби оперативного впливу на правопорушника.
Способи захисту цивільних прав
Способи захисту цивільних прав — це поняття що характеризують конкретні
види захисту. Суди, арбітражні суди застосовують відповідні види захисту
цивільних прав залежно від змісту суб’єктивного права І характеру його
порушення. Закон (ст.6 ЦК України) передбачає такі способи захисту
цивільних прав: а) визнання право (наприклад, на жиле приміщення за
членом сім’ї наймача, якщо останній незаконно позбавляє його можливості
володіти і користуватися жилим приміщенням); 6) відновлення становища,
яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право
(наприклад, у разі використання чужого твору без договору з автором або
його правонаступниками автор, а після його смерті спадкоємці та інші
особи, передбачені у законі, вправі вимагати поновлення порушеного права
і заборони дій, що порушують право: заборона випуску твору у світ чи
припинення його розповсюдження); в) присудження до виконання обов’язку у
натурі (скажімо, коли наймодавець не надає у користування наймачеві
зданого у найом майна, наймач вправі у примусовому порядку через суд
витребувати у нього це майно (ст.263 ЦК України)); г) припинення або
зміна правовідношення (так, після закінчення строку договору піднайому
піднаймач не вправі вимагати його поновлення і зобов’язаний звільнити
жиле приміщення — ст.97 Житлового кодексу України).
Припинення договору піднайому жилого приміщення означає припинення
житлових правовідносин, що виникли із зазначеного договору. Якщо
предметом договору піднайму, укладеного без зазначення строку були дві
кімнати, то часткове припинення договору піднайому відносно однієї
кімнати призводить до зміни правовідносин, які виникли з даного договору
(no.97 Житлового кодексу України). д) стягнення з особи, яка порушила
право завданих збитків, а у випадках передбачених законом або договором,
— неустойки (штрафу, пені). Йдеться про відшкодування збитків, завданих
підрядчику з вини замовника, який не виконав вимог підрядчика (ст. 341
ЦК України). У ЦК України (ст.6) немає вичерпного переліку засобів
захисту цивільних прав.
Вказана стаття відсилає до інших засобів захисту цивільних прав,
передбачених законом. Зазначені засоби захисту цивільних прав є
позовними, їм властиві спільні риси: здійснення шляхом подання позову у
зв’язку із порушенням цивільних прав, забезпечення захисту через заходи
державного примусу до правопорушників. Якщо захист цивільних прав
здійснюється в адміністративному порядку, особа, право якої порушено,
подає скаргу до відповідного державного органу. Засобом захисту
цивільних прав в адміністративному порядку є визнання права (наприклад,
на винахід, суть якого передбачено у певній формулі). У відповідних
випадках скаргу може бути відхилено або до правопорушників застосовано
заходи державного примусу: штраф, матеріальну відповідальність тощо.
Усі вказані засоби захисту цивільних прав є спеціальними. До них
належать і засоби, застосовувані профспілковими організаціями,
товариськими і третейськими судами. Законодавство, практика, наука
цивільного права знають також виключні засоби захисту цивільних прав,
або засоби самозахисту порушених цивільних прав. Діюче цивільне
законодавство допускає самозахист, якщо є необхідність негайно відбити
напад чи запобігти небезпеці. До виключних засобів захисту цивільних
прав належать необхідна оборона (ст.444 ЦК України) І крайня
необхідність (ст.445 ЦК України).
Необхідна оборона визнається у разі, коли: а) напад чи погроза нападу є
протиправними, реальними; 6) інтенсивність захисту відповідає
інтенсивності нападу. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані у
стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. У
стані крайньої необхідності небезпека, що загрожує певному суб’єктивному
праву, відвертається шляхом порушення іншого суб’єктивного права. За
загальним правилом шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, має
бути відшкодована особою, яка її заподіяла.
Враховуючи обставини, за яких було заподіяно шкоду, суд може покласти
обов’язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа,
яка заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування повністю чи
частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.
Стабільність товарообороту залежить від договірної дисципліни,
наприклад, учасників угод з поставки, перевезення, купівлі-продажу тощо.
З метою забезпечення договірної дисципліни з боку несправної сторони
уповноваженій особі надається можливість оперативно впливати на неї
своєю владою без звернення в органи арбітражу або суду. У подібних
випадках уповноважена особа вправі застосовувати до несправної сторони
певні правові засоби, які в юридичній літературі звуться засобами
оперативного впливу на правопорушника. Вони передбачаються здебільшого у
цивільно-правових нормах, які регулюють відносини між організаціями.
Система державних та громадських органів, що здійснюють захист цивільних
прав організацій і громадян
Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом,
арбітражним або третейським судом. Кожна заінтересована особа вправі у
порядку, встановленому ЦПК України звернутись до суду із заявою в
будь-який час за захистом порушеного або оспорюваного суб’єктивного
майнового чи особистого (немайнового) права. Відмова від права на
звернення до суду є незаконною. Суд розглядає справи по спорах, що
виникають з цивільних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у
спорі є громадянин. Суд приступає до розгляду цивільного спору або
цивільної справи за позовною заявою особи, яка звертається за захистом
свого права. Розгляд цивільного спору відбувається у судовому засіданні.
Після його закінчення суд іде до дорадчої кімнати для постановлення
рішення. У рішенні має бути висновок суду про задоволення позову або про
відмову у позові повністю або частково. Арбітражні суди розглядають
спори, що виникають з цивільних правовідносин між організаціями.
До подання позову, який випливає з відносин між організаціями,
обов’язкове пред’явлення претензії (винятки з цього правила
встановлюються законодавством України). Встановлення претензійного
порядку переслідує мету забезпечення вирішення спору безпосередньо його
учасниками на добровільних засадах без звертання до арбітражного суду.
Цивільні справи можуть розглядатися громадськими органами — товариськими
і третейськими судами у випадках і порядку, передбачених Положенням про
товариські суди і Положенням про третейські суди. Так, товариські суди
розглядають спори про порушення правил внутрішнього розпорядку у
квартирах і гуртожитках, спори мешканців про використання підсобних
приміщень, оплату комунальних послуг тощо. Громадяни можуть передати
будь-який спір, що виник з цивільних правовідносин, на розгляд
третейського суду. Договір між учасниками спору про передачу спору на
розгляд третейського суду повинен бути укладений у письмовій формі
(третейський запис). Третейський суд утворюється за угодою сторін у
складі одного або кількох суддів.
Рішення третейського суду постановляється більшістю голосів і
оголошується сторонам у засіданні суду. Після цього вони повинні
розписатися на самому рішенні. Захист цивільних прав здійснюється також
профспілковими та іншими громадськими організаціями. Так, профспілкові
комітети організацій розглядають спори між потерпілим або іншими
заінтересованими особами і організацією про відшкодування збитків,
заподіяних трудовим каліцтвом. У випадках, окремо передбачених законом,
захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку. Житлове
законодавство України, в основу якого перш за все покладено Житловий
кодекс України, надає право органам прокуратури захищати житлові права
громадян.
На підставі постанови прокурора здійснюється виселення громадян з
будинків, що загрожують обвалом, з наданням їм іншого упорядкованого
жилого приміщення. Такий порядок виселення називається адміністративним
(ст. 109 Житлового кодексу України). Жиле приміщення, що надається
громадянину, має бути зазначене у постанові прокурора (ст. 109 Житлового
кодексу України). У даному випадку житлове законодавство чітко і ясно
визначає адміністративний порядок захисту житлових прав громадян, що
проживають в будинках, небезпечних для їхнього життя і здоров’я. Саме ця
обставина зумовила застосування адміністративного порядку як
динамічнішого і оперативнішого, порівнюючи із судовим.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
