.

Пред\’явлення для впізнання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
329 5319
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Пред’явлення для впізнання

ПЛАН

Поняття, мета і об’єкти пред’явлення для впізнання.

Підготовка до пред’явлення для впізнання.

Порядок пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і
тварин.

Фіксація результатів пред’явлення для впізнання.

Література

1. Поняття, мета і об’єкти пред’явлення для впізнання.

Пред’явлення для впізнання — слідча дія, що полягає в пред’явленні
свідкові чи іншій особі об’єктів, які вони спостерігали раніше, з метою
встановлення їх тотожності або групової належності. З другого боку ця
дія полягає в тому, що певні об’єкти показують в умовах, які дозволяють
сприйняти загальні і окремі ознаки.

Тотожність при впізнанні встановлюють за ознаками об’єктів, сприйнятих
особою і збережених у її пам’яті. Це окрема форма ідентифікації, яка
істотно відрізняється від випадків ідентифікації за слідами та іншими
речово-зафіксованими ознаками. В процесі впізнання свідок спостерігає
ознаки пред’явленого об’єкта, порівнює і співставляє їх із збереженими в
пам’яті і приходить до певного висновку (про наявність чи відсутність
тотожності або групової належності). Пред’явлення для впізнання, як
процес установлення чи заперечення тотожності або групової належності,
має елементи психологічної діяльності. В основі його лежить здатність
людської психіки не тільки фіксувати, а й зберігати в пам’яті особливий
комплекс ознак, які дозволяють виділяти певні об’єкти з групи подібних.
З цього боку пред’явлення для впізнання характерне двома процесами —
фіксуючим і впізнавальним. До існуючого належать засвоєння відмітних
ознак і формування образу певного об’єкта, до впізнавального—
використання цих ознак у вирішенні питань тотожності чи групової
належності. Свідчення про тотожність або групову належність є по суті
висновком, який ґрунтується на мисленному аналізі, синтезі й порівнянні
ознак. З криміналістичного боку організація пред’явлення для впізнання
повинна забезпечувати правильність і обґрунтованість висновків при умові
точного дотримання процесуального порядку пред’явлення для впізнання. Цю
слідчу дію необхідно відрізняти від не-процесуальних способів
установлення тотожності об’єктів (наприклад, у ході оперативно-розшукної
діяльності). Здійснення розшуку, особливо злочинців, за зовнішніми
ознаками передбачає ототожнення суб’єкта, якого спостерігають, з
розшукуваним. Окремі фотографії злочинця, якого розшукують, чи інших
об’єктів можуть бути показані громадянам певного району тощо. Однак таке
пред’явлення переслідує тільки оперативну мету. Його результати не є
доказами в справі і виконують роль орієнтовних відомостей.

Регламентація пред’явлення для впізнання в чинних
кримінально-процесуальних кодексах дає основу для вірного вирішення
питань про відмежування цієї слідчої дії від інших. Цьому ж служать
розроблені криміналістикою тактичні правила проведення впізнання.

Об’єктами пред’явлення для впізнання є: а) особи (живі люди і трупи); б)
предмети; в) тварини.

2. Підготовка до пред’явлення для впізнання.

Пред’явленню для впізнання повинно передувати виконання процесуальних і
деяких допоміжних дій: а) попередній допит особи, яка впізнає; б) підбір
об’єктів, серед яких необхідно провести впізнання; в) визначення місця і
умов пред’явлення; г) визначення необхідного комплексу науково-технічних
засобів.

Під час допиту перед пред’явленням для впізнання з’ясовують: а) місце,
час, спосіб та інші обставини злочину; б) прикмети особи, яку впізнають
(найчастіше злочинця), ознаки його одягу, а також ознаки речей чи інших
об’єктів.

КПК УРСР (статті 174—175) установлює, що слідчий до проведення впізнання
повинен допитати свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого про
зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об’єкта, а також про обставини, за
яких вони бачили цей об’єкт. Залежно від об’єктів, що підлягають
впізнанню, допит, який передує впізнанню, має деякі особливості.

Допит, який передує впізнанню живих осіб, повинен бути спрямований на
з’ясування: а) обставин, за яких впізнаючий бачив особу в зв’язку із
злочином; б) зовнішності і прикмет цієї особи; в) психологічного стану
впізнаючого; г) його фізіологічного і психічного стану (зір, слух,
особливості пам’яті тощо).

При з’ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв’язку
з злочинною подією, слідчий повинен допитати його і про місце
спостереження (точне місце знаходження, розташування відносно інших
об’єктів, де саме це відбувалося — у приміщенні, на вулиці, в лісі
тощо). Слід установити, на якій відстані і протягом якого часу свідок
спостерігав об’єкт, яка була погода, освітлення; в якому стані перебував
злочинець (стояв, сидів, рухався чи перебував у стані спокою). Ці
обставини слід з’ясовувати в першу чергу, оскільки може виявитися, що
свідок у міру певних об’єктивних чи суб’єктивних факторів не міг
правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети.

При з’ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню,
слідчий повинен детально допитати свідка про загальні й характерні її
риси. При цьому необхідно користуватися даними словесного портрету, але
в загальновживаних виразах. Слід детально допитувати щодо зросту, будови
тіла, віку, типу обличчя, кольору, волосся, шкіри і особливих прикмет
(шрами, родимки, бородавки тощо). Під час допиту, який провадиться з
метою з’ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе використання
науково-технічних засобів і способів, що полегшують складання словесного
портрету. До них належать виготовлені мальовані портрети, різноманітні
фотороботи.

Необхідно також детально з’ясувати в свідка, як був одягнений злочинець
(форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у
стані переляку, душевного хвилювання й момент спостереження, що могло

спричинити перекручення ним дійсності, перебільшення баченого. Крім
цього, слідчий має встановити тип і особливості пам’яті впізнаючого, а у
випадках пред’явлення для впізнання за голосом — його тембр, висоту,
силу і особливості (хрипкість, шепелявість, місцеву говірку тощо).

Під час допиту, що передує пред’явленню для впізнання трупа (коли
допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно
з’ясувати: прізвище, ім’я, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети
(зріст, стан і колір волосяного покрову на голові, колір очей, шкіри
тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були
при ній, а також інші особливості зовнішності (татуїровка, стан зубів —
наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо,
післяопераційні шрами).

Допит, що передує пред’явленню для впізнання предметів і тварин
необхідно починати з установлення обставин, за яких впізнаючий бачив
предмет, а далі з’ясувати ознаки предмета (найменування, матеріал,
форма, розміри, колір тощо) і його особливості, що відрізняють його від
інших.

Якщо пред’явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних
ознак (масть, порода, колір шерсті), з’ясовуються особливі прикмети.

Відповідно до статей 174, 175 КПК УРСР особу, яка підлягає впізнанню,
пред’являють впізнавачу разом з іншими особами тієї самої статі (не
менше 3-х), які не мають різких відмінностей у зовнішності і одягові, а
предмети — в числі інших однорідних предметів.

Підбір об’єктів для проведення впізнання викликає ряд труднощів,
наприклад, коли треба підібрати схожих за зовнішніми прикметами осіб чи
унікальних предметів. Той, кого впізнають, і пред’явлені особи повинні
бути приблизно одного віку і схожими в загальних рисах (зріст, будова
тіла, волосяний покрив голови, його колір, тип обличчя тощо). Об’єкт
впізнання має бути в одязі, який не відрізняється від того, що був на
ньому в момент спостереження його впізнаючим. Інші особи, серед яких
його пред’являють для впізнання, також повинні не мати різких відмін в
одязі (ст. 174 КПК УРСР).

Предмети пред’являють разом з іншими однорідними. При цьому важливо
врахувати загальні родові ознаки.

Наприклад, якщо впізнанню підлягає годинник марки «Победа», то
підбирають не менше 3—4 годинники однакової марки, форми, кольору,
розміру та інших родових ознак.

У більшості випадків місцем пред’явлення для впізнання є кабінет
слідчого, в інших випадках слідчий вирішує це питання, виходячи з
конкретних умов, але умови ці мають бути найсприятливішими для
спостереження і порівняння ознак об’єктів.

Застосування у пред’явленні для впізнання науково-технічних засобів —
одна з важливих умов, що забезпечують ефективність його проведення,
фіксації ходу і результатів. Ці засоби складаються з кіно-,
фотоапаратів, магнітофона тощо. Використання їх залежить від виду
впізнання, ознак об’єкта, що підлягає впізнанню, та інших даних.

3. Порядок пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і
тварин.

Впізнання живих осіб провадиться у випадках, коли:

а) особа, яка підлягає пред’явленню, не була раніше відома свідкові, але
спостерігалася ним у зв’язку з злочинною подією; б) свідок знав раніше
пред’явлену особу, але не може дати необхідні дані про неї.

Процес пред’явлення можна поділити на три стадії:

у першій—перед пред’явленням особи до впізнання, в присутності понятих
їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз’яснюють її
права; у другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де
знаходяться всі учасники впізнання, його попереджують про кримінальну
відповідальність за неправдиві показання (якщо це потерпілий) і за
відмову давати показання (якщо це свідок). Після цього в особи, яка
впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно
зовнішні прикмети всіх пред’явлених осіб. При позитивній відповіді
впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати особу і
пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При цьому його не треба
квапити з відповіддю і дати йому час на обдумування. Якщо впізнаючий
затруднюється з відповіддю, можна запропонувати пред’явленим особам
пройтись по кабінету, з метою спостереження їх у русі чи дозволити
пред’явленим особам розмовляти між собою.

Третя стадія полягає у встановленні тотожності чи групової належності
або відмінності конкретного об’єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки
повинні бути виражені в певній формі. Виконання цієї вимоги багато в
чому залежить від правильно заданих йому уточнюючих і конкретизуючих
запитань. Результат пред’явлення для впізнання може бути позитивним,
коли впізнаючий заявляє про впізнання і показує не тільки загальні
прикмети і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання.
Результат пред’явлення для впізнання може бути й негативним. Це може
трапитись, коли, наприклад, з моменту спостереження пройшло багато часу;
особа, яку впізнають, різко змінила свою зовнішність; впізнаючий боїться
помсти; або для впізнання пред’явлено іншу особу тощо.

Впізнання людей може бути також за голосом, особливостями мови і ходи.
При пред’явленні для впізнання за голосом повинні бути створені певні
умови:

а) для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустичними
даними тощо); б) для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають. У
практиці для цього використовують дві суміжні кімнати з відчиненими
дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами. На відкритій місцевості
для цього користуються парканом, деревами тощо, які не дозволяли б
впізнаючому бачити особу, яку впізнають; в) всі учасники мають бути
поділені на дві групи: в одній—слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а
також спеціалісти та. інші учасники, а в другій—особа, яка допомагає
слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку
впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову; г) зміст розмови,
відтвореної під час впізнання, не повинен торкатися розслідуваної
справи, але в її тексті мають бути слова, які чув впізнаючий у момент
спостереження.

Впізнання за особливістю ходи можливе, оскільки остання характеризує
довжину кроку даної людини, кут розвороту ступні, швидкість руху. Хода
має бути природною, коли людина йде вільно без напруження. Неприродна
хода найчастіше пов’язана з різними аномаліями. Основними умовами
проведення впізнання за особливостями ходи слід вважати: а) вибір місця
проведення, що забезпечує відтворення ознак ходи і можливість їх
спостереження впізнаючим; б) пред’явлення

особи, яку впізнають, серед інших осіб, які мають схожі ознаки ходи; в)
особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спостерігають;
г) впізнаючому повинно бути надано досить часу для спостереження ходи
пред’явлених осіб.

У практиці розслідування зустрічаються два основних випадки пред’явлення
трупа для впізнання. Перший має місце при організації пред’явлення
одразу ж після огляду місця події. В цьому випадку слідчий часто не має
можливості допитати кого-небудь про прикмети невідомої особи, труп якої
буде пред’являтися. В таких випадках труп пред’являється без
попереднього допиту мешканцям навколишніх будинків, вулиць, а також
службовим особам, які по роботі спілкуються з населенням (наприклад,
голові сільради чи колгоспу). Другий,—коли на момент впізнання є дані
про зникнення певної особи. В таких випадках допитують її близьких чи
знайомих, а потім пред’являють їм труп для впізнання.

Пред’явлення трупа слід провадити в тому одязі, що є на ньому, в
необхідних випадках цьому повинен передувати «туалет трупа», що полягає
у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд
зачіски. Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести наявність
значних пошкоджень на обличчі чи зміни в результаті довгого перебування
у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацією обличчя трупа.
Необхідно широко використовувати для ідентифікації особи прикмети, що є
на трупові, а для цього слід надати впізнавачеві можливість оглянути
обличчя трупа, а при необхідності все тіло. При пред’явленні для
впізнання трупа необхідно врахувати деякі дані психології, оскільки
бувають випадки помилкового впізнання в результаті психологічної
настроєності, самонавіювання тощо, в ряді випадків при цьому необхідна
присутність судовомедичного експерта.

Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий продовжує
роботу по встановленню осіб, які можуть впізнати труп (наведення довідок
про тих осіб, що пропали безвісті, перевірка за даними криміналістичного
обліку тощо).

Особливості пред’явлення для впізнання предметів і тварин обумовлюються
характером об’єктів впізнання і метою, з якою воно провадиться. Якщо в
предметі, що підлягає пред’явленню, відомі особливі ознаки, то слідчий
повинен підібрати не менше 3-х інших предметів з однорідними ознаками.
Якщо ж відомі тільки його загальні ознаки, то він повинен пред’являтися
серед інших об’єктів з однорідними ознаками, але різними за видовими
властивостями. Порядок пред’явлення для впізнання здійснюється так само,
як і при впізнанні живих осіб. Пред’явлення для впізнання тварин не
регламентується КПК, але процес такого впізнання здійснюється з
дотриманням тих самих криміналістичних прийомів, що стосуються
пред’явлення предметів.

В слідчій практиці нерідко виникає необхідність пред’явлення для
впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів за
фотознімками.

Впізнання за фотознімками живої особи провадиться, коли вона відсутня,
але слідчий має її фотознімки. Для встановлення особи вбитого нерідко
пред’являються фотознімки трупа. Звичайно ці фотознімки використовуються
у випадках, коли пред’явлення трупа не дало позитивних результатів і
його поховали. Оскільки труп не можна зберігати протягом довгого часу,
виготовляються фотознімки, які потім можуть пред’являтися не тільки на
тій території, де його було виявлено, а й в інших місцевостях.
Пред’явлення для впізнання за фотознімками може також провадитися з
тактичних міркувань. Як правило, пред’явлення для впізнання предметів за
фотознімками провадиться в тих випадках, коли їх не можна пред’явити в
натурі.

Необхідно, щоб пред’явлені фотознімки були однаковими за формою і
розміром, а зображене на них обличчя було схоже з тим, тотожність якого
передбачається встановити. Слід прагнути того, щоб фотознімки
відносились до того періоду часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу
особу в зв’язку з розслідуваною подією. Фотознімки мають бути оформлені
в таблицю, пронумеровані й завірені печаткою.

4. Фіксація результатів пред’явлення для впізнання.

Про пред’явлення для впізнання, як і про інші слідчі дії, складається
протокол (статті 85, 176 КПК УРСР). Для фіксації пред’явлення для
впізнання застосовуються також фотографування, кінозйомка і звукозапис.

Протокол пред’явлення для впізнання повинен мати вступну, описову і
заключну частину. У вступній частині зазначається: місце і дата
складання протоколу;

посада і прізвище осіб, що проводять слідчу дію; прізвища і адреси
понятих; прізвища інших учасників даної слідчої дії (спеціаліст,
працівник міліції та ін.); статті КПК, з дотриманням яких проводилася
слідча дія; вказівка про роз’яснення понятим їх прав і обов’язків, а
також про місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії. Якщо
впізнаючим є свідок чи потерпілий, то вони попереджуються про
кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідок
і за відмову від дачі показань із засвідченням цього їх підписами.

В описовій частині протоколу викладаються відомості про осіб, яких
пред’являють, та про інші об’єкти з описом їх прикмет і ознак.
Відповідно до живих осіб зазначається прізвище, ім’я, по батькові, вік,
зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя. Не менш важливо описати
в протоколі ознаки одягу—вид, фасон, колір, крій тощо. При пред’явленні
предметів зазначається, наприклад, щодо годинника: форма, розмір, колір
металу корпусу, циферблат, вид кріплення—ремінець, браслет, ланцюжок
тощо. У протоколі повинно бути зазначено, що впізнаючий сам зайняв певне
місце серед інших пред’явлених осіб.

У заключній частині протоколу зазначається, коли почалось і закінчилось
пред’явлення для впізнання, чи провадилась фото-, кінозйомка (тип
апарату, чутливість плівки тощо), які надійшли від учасників
пред’явлення для впізнання, якщо такі мали місце; протокол підписується
слідчим і всіма учасниками даної слідчої Дії.

Якщо під час пред’явлення для впізнання застосовувались звукозапис чи
кінозйомка, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і
зробити про це відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про
марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма додається до
протоколу в упакованому вигляді, з написом про те, до якої слідчої дії
належить При фіксації пред’явлення для впізнання за особливостями голосу
має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше
звукозапис втратить зв’язок з протоколом і свою ілюстративну цінність.
Необхідність застосування звукозапису при пред’явленні для впізнання
щоразу визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи.
Використання звукозапису найдоцільніше: а) для фіксації процесу
пред’явлення для впізнання, коли впізнаючим виступає малолітній; б) для
фіксації показань особи, що коментує кінофільм, у якому зафіксовано
процес пред’явлення для впізнання; в) для одержання зразків голосу, що
необхідно для впізнання за межами місця проведення розслідування; г) для
фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називає
тільки загальні ознаки об’єкта.

Кінозйомка при пред’явленні для впізнання теж є одним з способів
фіксації. Доцільне використання кінозйомки при пред’явленні для
впізнання живих осіб за особливістю ходи, оскільки це дозволяє
зафіксувати її в динаміці. Використання кінозйомки для фіксації ведення
і результатів пред’явлення для впізнання має бути належно відготовлене.
В протоколі слід зазначити, з допомогою якої камери здійснюється
кінозйомка, яка частота кадрів і на яку плівку знято фільм. Кінострічка
повинна бути переглянута. Під час цього перегляду доцільно записати за
допомогою магнітофона запитання слідчого і відповіді впізнаючого і
особи, яку впізнають. Кінострічка разом з фонограмою оформлюється
протоколом, який може іменуватися протоколом перегляду фільма по
проведенню пред’явлення для впізнання. На перегляді фільма мають бути
присутніми всі учасники даної слідчої дії. Всі вони підписують протокол.
Вказані матеріали є додатком до протоколу для впізнання. Кінострічка і
фонограма упаковуються і опечатуються слідчим.

Література

Кочаров Г. Й. Опознание на предварительном следствии. М., Госюриздат,
1956.

Цветков П. П. Предъявление для опознання в советском уголовном процессе.
Л., Изд-во ЛГУ, 1962.

Духов А. В., Нестеренко П Д. Тактика следственных деиствии. Минск,
«Висшая школа», 1971.

Гинзбург А. Я. Тактика прєдіявлепня для опознання. М., «Юріїдическая
література.», 1971.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020