Сечовий синдром: протеїнурія
Визначення поняття
Протеїнурія – це наявність білку в сечі, що переважно спостерігається
при ураженні нирок. Патогенетичним механізмом появи білку в сечі є
збільшення фільтрації та (або) зниження реабсорбції протеїну внаслідок
патологічного процесу.
Протеїнурія є однією із найчастіших ознак сечового синдрому, виділення
білка є нефротоксичним фактором. Основною характеристикою протеїнурії
вважається кількісна ступінь виділення білка. Остання у більшості хворих
визначає прогноз нефрологічного захворювання та термін розвитку ниркової
недостатності. Таким чином, клінічне значення протеїнурії полягає у
своєчасному виявленні протеїнурії та адекватному її лікуванні.
Класифікаційні ознаки
Діагностичною протеїнурією вважається наявність білку в добовій сечі
більше 50 мг для дітей та понад 150 мг – для дорослих. В перерахуванні
на стандартну площину тіла фізіологічна протеїнурія зменшується від
88-377 мг/м2 у дітей 5-30 днів до 22-181 мг/м2 в 10-16 років (Makker
S.P., 1992).
За анатомічним походженням виділення білку буває спричинене
екстраренальними і нирковими факторами. Екстраренальна протеїнурія
класифікується як ортостатична, спричинена фізичним навантаженням,
лихоманкою та не перевищує 250 мг/добу у дітей та 500 мг/добу у
дорослих. Ниркова протеїнурія в свою чергу розподіляється на
гломерулярну, тубулярну та змішану, що визначається переважним ураженням
структури нефрона.
За ступенем екскреції білку виділяють мікропротеїнурію – до 1 г/добу (за
наявності цукрового діабету – до 300 мг на добу), протеїнурію середнього
ступеню і нефротичного (вище 2,5 г/добу для дітей та 3,5 г/добу для
дорослих). За генезом протеїнурію класифікують як асимптоматичну і ту,
що пов’язана із конкретним захворюванням ниркового чи позаниркового
походження. За перебігом протеїнурія може бути транзиторною (виявляється
не у всіх порціях сечі) і персистуючою, яка виявляється постійно
протягом тривалого часу. За якістю виділяють селективну протеїнурію –
альбумінурію, з молекулярною масою менше 65 000 дальтон і грубодисперсну
протеїнурію (неселективну). За хімічною структурою білок сечі може бути
представлений уропротеїном, альбуміном, мукопротеїном та іншими
поліпептидами.
Виникнення протеїнурії
За фізіологічних умов низькомолекулярні протеїни, які переміщаються по
гломерулярним капілярам, в залежності від їх розміру, електричного
заряду, онкотичного тиску крові, властивостей ендотелію судин, швидкості
кровотоку та інших умов потрапляють в гломерулярний ультрафільтрат.
Всього за добу фільтрується близько 2,5 г білку. В проксимальних
звивистих канальцях протеїни майже повністю реабсорбуються. Таким чином,
за походженням фізіологічна протеїнурія являє собою виділення білків, що
пройшли через гломерулярний фільтр (60%) та не реабсорбувались в
канальцях, або секретованих канальцями (30%): глікопротеїн
Тома-Хорсфолла, секреторні імуноглобуліни та інші. 10% належить
продуктам деградації безпосередньо із сечових шляхів. Для проходження
через неушкоджений гломерулярний фільтр протеїни повинні мати малий
розмір (5-7 нм), позитивний електричний заряд та гнучку форму.
Є повідомлення, що ступень протеїнурії прямо корелює із кількістю
туморнекротизуючого фактору ? (Bakr A. Et al., 2003).
Масивна протеїнурія спостерігається при пошкодженні епітеліальних
клітин: мембранозна гломерулопатія, мінімальних змінах клубочків,
фокальном гломерулосклерозі, ВІЛ-нефропатії, діабетичної нефропатії,
люпус-нефриті (5 клас), нефропатії легких/важких ланцюгів. Невелика
протеїнурія, яка нерідко супроводжується еритроцитурією, спостерігається
при мезангіальному ураженні: IgA i IgM нефропатії, гіпертензивна
нефропатія, діабетична нефропатія, люпус-нефрит нефропатії (клас 2),
нефропатії легких/важких ланцюгів.
Діагностика протеїнурії
Для визначення білку використовують ранкову (орієнтовний метод) і добову
сечу. Якісна реакція в пробі з сульфосаліциловою чи азотною кислотами
дозволяє виявити протеїнурію починаючи з 0,033 г/л. Але, крім
справжнього білку, цей метод виявляє протеїни білкових субстанцій. Тобто
за наявності суттєвої еритроцитурії і лейкоцитурії цим методом
визначається сумарна протеїнурія. Помилковопозитивні результати
спостерігаються в сильно концентрованій сечі, у разі прийому хворим
пеніцилінів, цефалоспоринів, сульфаніламідів, після введення
рентген-контрастних речовин. Напівкількісне дослідження виконується за
допомогою імпрегнованих тетрабромфенолом синім паперових смужок, які
виявляють справжню протеїнурію, починаючи із слідів (100 мг/л), потім
0,3 г/л (+), потім 1 г/л (++), 3-5 г/л (+++) і 10-20г/л (++++). Цей
метод найбільш чутливий в діагностиці альбумінурії. Помилковопозитивні
результати спостерігаються за наявності хлоргексидину, при рН>8
(наприклад, при бактеріурії Proteus), в сильно концентрованій сечі
(Bergstein J.M., 1999). Найточніший метод – визначення оптичної
щільності за допомогою ФЕК – використовують нечасто.
Для більш точного визначення протеїнурії проводять дослідження добового
вмісту білку в сечі. Першу нічну порцію сечі не враховують, потім, до
наступного ранку, вся сеча збирається в одну склянку, яка зберігається в
холодильнику. В сумарній порції визначається вміст білку, після чого
проводиться перерахунок на кількість сечі на добу. Використовують також
одночасне співставлення протеїну з креатиніном сечі (мг/мл). Креатинін
екскретується в постійному значенні, тому співвідношення позбавляє від
добового дослідження сечі. Нормальним є співвідношення нижче 0,5 мг/мл у
дітей до 2 років,
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
