.

Операції комерційних банків з рахунково-касового обслуговування платіжного обороту клієнтів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5710
Скачать документ

Реферат з бавнківської справи

Операції комерційних банків з рахунково-касового обслуговування
платіжного обороту клієнтів

План

1. Відкриття та ведення банками рахунків у національній валюті

2. Розрахункові операції банків

3. Організація готівково-грошового обігу в банківських установах

1. Відкриття та ведення банками рахунків у національній валюті

Для забезпечення виконання однієї зі своїх найважливіших функцій —
розрахунково-платіжної — комерційні банки здійснюють різноманітні
посередницькі операції, пов’язані з обслуговуванням руху грошових коштів
клієнтів.

Основною передумовою проведення цих операцій є необхідність відкриття
банками рахунків клієнтам у національній та іноземній валютах.

Комерційні банки відкривають та обслуговують в національній валюті
рахунки таких типів:

— поточні;

— депозитні (вкладні);

— поточні бюджетні рахунки.

Клієнти мають право вільного вибору банку для відкриття власного рахунка
(за умови згоди на це самого банку).

У разі відкриття (закриття) усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних
осіб та іноземних офіційних представництв) комерційний банк зобов’язаний
повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка
протягом 3 робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи
цей день). Таке повідомлення надсилається також до Національного банку

України для включення до зведеного електронного реєстру власників
рахунків.

Власниками рахунків в українських банках можуть бути: \~S~’— юридичні
особи;

— фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності;

— філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи
підприємств — юридичних осіб;

— виборчі фонди (політичні партії, блоки партій та кандидатів у
депутати);

— представництва юридичних осіб-нерезидентів;

— іноземні інвестори;

— фізичні особи.

На сьогодні, немає жодних обмежень щодо кількості банківських рахунків,
які можуть відкривати вказані особи. Водночас у разі відкриття двох і
більше поточних рахунків власник рахунка — суб’єкт підприємницької
діяльності протягом 3 робочих днів з дня відкриття наступного рахунка
визначає один з рахунків як основний, на якому обліковується
заборгованість, що списується у беззаперечному порядку, і повідомляє
номер цього рахунка податковому органу за місцем своєї реєстрації та
банкам, в яких відкриті додаткові рахунки. У свою чергу банки, в яких
відкриваються додаткові рахунки, протягом 3 робочих днів крім податкових
органів повідомляють також установу банку, в якій відкрито основний
рахунок, про відкриття додаткових рахунків. Для зберігання грошових
коштів та здійснення усіх видів операцій з ними юридичні особи-резиденти
та їх підрозділи, а також фізичні особи — підприємці відкривають у
банках поточні рахунки. Поточні бюджетні рахунки відкриваються
підприємствам та їх відокремленим підрозділам у разі, якщо їм виділяють
кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового
використання.

Депозитні рахунки підприємствам та їхнім підрозділам відкривають на
визначений строк та на відповідній платній основі. Кошти на депозитні
рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку
зберігання повертаються на поточний рахунок. Не дозволяється здійснення
безготівкових платежів та видача готівкових коштів з депозитного
рахунка.

Для відкриття поточних рахунків та поточних бюджетних рахунків
підприємства зобов’язані надати банківським установам такі документи:

— заяву на відкриття рахунка встановленого зразка за підписом керівника
та головного бухгалтера (якщо в штаті посади головного бухгалтера немає,
заяву підписує тільки керівник) (див. Додаток В);

— копію свідоцтва про державну реєстрацію;

— копію зареєстрованого статуту (положення), завірену нотаріусом або
реєструючим органом;

— картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження
рахунком та підписання розрахункових документів, завірену нотаріально
(див. Додаток Г);

— копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий
облік, засвідчену податковим органом або нотаріально;

— довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Якщо підприємства зареєстровані у формі господарських товариств,
договірних об’єднань, товарних бірж, друкованих засобів масової
інформації, то крім документів, вказаних вище, вони повинні додатково
подати до банку нотаріально засвідчену копію установчого договору.

З метою запобігання організаційпо-фінансовпм зловживанням (зокрема
відкриттю та веденню рахунків фірм, зареєстрованих на підставних осіб)
Національний банк України зобов’язав усі банківські установи приймати
документи для відкриття (переоформлення) банківських рахунків суб’єктів
підприємницької діяльності особисто від керівника чи головного
бухгалтера. При цьому уповноважений працівник комерційного банку
зобов’язаний перевірити повноваження особи, яка подає документи для
відкриття рахунка, її паспорт та зробити у присутності цієї особи копії
перших чотирьох сторінок її паспорта, які мають зберігатися у справі про
відкриття рахунка.

Що стосується фізичних осіб, то вони можуть відкрити в українських
банках такі рахунки в національній валюті:

— вклади до запитання (поточні рахунки);

— вкладні (депозитні) рахунки.

Поточні рахунки відкриваються фізичним особам:

— резидентам — громадянам України;

— резидентам-іноземцям, які отримали посвідку на проживання в Україні;

— нерезидентам — громадянам України, які постійно проживають за межами
України;

— нерезидснтам-іноземцям та особам без громадянства, які проживають в
Україні згідно з відкритою візою строком до 1 року; які отримали
спадщину в Україні або одержали кошти внаслідок здійснення іноземної
інвестиції в Україну.

Поточні рахунки призначені для обліку коштів за вкладами фізичних осіб
до запитання і використовуються ними для зберігання коштів і проведення
безготівкових розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами. Для
відкриття поточного рахунка фізична особа подає до банку такі документи:

— заяву на відкриття рахунка;

— документ, що посвідчує особу;

— договір на відкриття та обслуговування рахунка між установою банку та
громадянином;

— картку зі зразком підпису, який вчиняється у присутності працівника
банку, що відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником.

Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється на підставі
розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах.

На поточні рахунки фізичних осіб-резидентів зараховуються:

— оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари;

— страхові платежі;

— плата за надання в оренду власного майна;

— кошти за реалізоване власне майно та сільськогосподарську продукцію;

— кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;

— інші надходження згідно з чинним законодавством. З поточних рахунків
фізичних осіб-резидентів можуть бути здійснені за їх розпорядженням такі
платежі:

— розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами;

— розрахунки за придбані товари;

— відрахування обов’язкових платежів до бюджету;

— вкладення у статутні фонди підприємств;

— розрахунки за куплену іноземну валюту;

— інші платежі, що не суперечать чинному законодавству. Не дозволяється
перерахування коштів на будь-який рахунок фізичних осіб-нерезидентів.

Щодо фізичних осіб-нерезидентів, то на їх поточні рахунки можуть бути
зараховані:

— готівкові кошти (за наявності підтвердження джерел їх походження);

— кошти, одержані як оплата праці, допомога, авторські гонорари;

— кошти від продажу власного майна,

— успадковані кошти;

— страхові суми;

— кошти, що були раніше зняті власником рахунка, але не використані ним;

— інші надходження, що не суперечать чинному законодавству. З поточних
рахунків фізичних осіб-нерезидентів можуть здійснюватись такі платежі:

— видача коштів готівкою;

— розрахунки за послуги, надані юридичними та фізичними особами на
території України;

— сплата мита, податків та інших обов’язкових платежів;

— перерахування на рахунок іншої фізичної особи;

— вкладення в статутний фонд юридичної особи-резидента у випадках,
передбачених чинним законодавством;

— інші платежі, що не суперечать законодавству України.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються фізичним особам тих же
категорій, що були вказані при характеристиці поточних рахунків.

Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб призначені для обліку коштів,
внесених на визначений строк та за встановлену плату. Кошти на ці
рахунки можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного
рахунка в іншому банку чи власного поточного рахунка. Для фізичних
осіб-нерезидентів встановлено порядок зарахування готівкових коштів
тільки за наявності підтвердження джерел їх походження.

Після закінчення строку дії договору про відкриття вкладного рахунка
кошти з цього рахунка можуть бути виплачені готівкою або перераховані на
власний поточний рахунок фізичної особи.

Слід також зазначити, що фізична особа-резидент для відкриття будь-якого
банківського рахунка зобов’язана мати власний ідентифікаційний номер
платника податку, копію довідки про присвоєння якого потрібно подати до
банківської установи. {^Національний банк України встановив окремий
порядок відкриття І ведення рахунків у національній валюті іноземним
організаціям та установам. Комерційні банки можуть відкривати таким
клієнтам рахунки типу «Н» і типу «П». Однією з головних умов відкриття
цих рахунків є наявність індивідуальної ліцензії обласного управління
НБУ на відкриття рахунка того чи типу.

Рахунок типу «Н» відкривається:

— іноземним дипломатам, консульським, торговельним та іншим офіційним
представництвам, міжнародним організаціям та їх філіям, що користуються
імунітетом та дипломатичними привілеями;

— представництвам іноземних банків;

— представництвам юридичних осіб-нерезидентів, установам, які
представляють інтереси юридичних осіб-нерезидентів в Україні і не
займаються підприємницькою діяльністю на українській території.

Встановлено певний порядок функціонування цих рахунків щодо операцій із
зарахування та списання грошових коштів. На рахунок типу «Н» можуть бути
зараховані кошти:

— від продажу на міжбанківському валютному ринку України іноземної
валюти, отриманої від відповідного органу іноземної держави чи юридичної
особи-нерезидента;

— отримані за надані консульські послуги, у тому числі і в готівковій
формі;

— від нарахованих процентів за залишками коштів на цьому рахунку;

— від продажу на території України майна, що належить представництву.

Кошти, що надійшли на рахунок типу «Н», можуть бути використані його
власником для:

— розрахунків, пов’язаних з утриманням установи або представництва
(оплата праці, орендна плата, обслуговування обладнання та техніки,
поточний ремонт приміщення тощо);

— страхування об’єктів, що належать представництву, також його
працівників;

— перерахування благодійних внесків на користь осіб-резидентів;

— впровадження програм та проектів міжнародної допомоги;

— купівлі іноземної валюти з метою її перерахування на рахунок
відповідного органу іноземної держави чи рахунок юридичної
особи-нерезидента або на власний рахунок в іноземній валюті в
уповноваженому банку для використання коштів на оплату праці
працівників-нерезидентів, на відрядження та представницькі витрати за
кордоном.

Рахунок типу «П» відкривається постійним представництвам іноземних
компаній, фірм, міжнародних організації, створеним у будь-якій
організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або
частково здійсняється підприємницька діяльність нерезидента на території
України.

Рахунок типу «П» використовується його власниками відповідно до правил,
встановлених для поточних рахунків резидентів України. Таким чином, за
цими рахунками можуть проводитись будь-які розрахункові операції, не
заборонені чинним українським законодавством.) Виняток становлять лише
операції з купівлі іноземної валюти “на міжбанківському валютному ринку
України. Так, названі кошти з рахунка типу “П” можуть бути використані
його власником для купівлі іноземної валюти з метою її подальшого
перерахування тільки на:

а) рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої представляє на
території України власник рахунка, на суму коштів:

— отриманих внаслідок здійснення в Україні операцій купівлі-продажу
товарів (робіт, послуг);

— нарахованих та зарахованих процентів за розміщеними депозитами і за
залишком коштів на цьому рахунку;

— залишку па рахунку (після сплаті обов’язкових податків і платежів) у
разі припинення діяльності на території України;

б) власний рахунок в іноземній ваготі в уповноваженому банку України для
використання на:

— оплату праці працівників-нерезидентів;

— виплату коштів па відрядження за кордон;

представницькі витрати за кордонові відповідно до чинного законодавства
України. Таким чином Головною відмінністю у призначенні та режимі
функціонування рахунків «Н» і «П» є те, що рахунок типу «Н» може
відкриватися тільки установам, діяльність яких не спрямована на
отримання прибутків на території України, в той час як рахунок типу “ГТ”
призначений саме для обслуговування іноземних представництв та установ —
суб’єктів підприємницької діяльності в Україні.

2. Розрахункові операції банків

Незважаючи па те, що в останні роки в Україні дуже великих розмірів
досягли господарські операції з готівковими коштами (на початок 1999 р.
питома вага готівки, що оберталась поза банками, становила 46%
загального обсягу грошової! маси), основними та найбільш перспективними
(на що незаперечне вказує міжнародний досвід) залишаються безготівкові
розрахункові операції.

Комерційні банки здійснюють безготівкові розрахунки в господарському
обороті України між підприємствами, фізичними особами шляхом
перерахування грошових коштів з поточних рахунків платників на поточні
рахунки одержувачів.

Банки мають право здійснювати переказ грошових коштів з рахунків
клієнтів тільки за їх розпорядженням, окрім випадків, в яких
беззаперечне списання грошових коштів передбачено чинним законодавством
України. Клієнти можуть давати банкам доручення на перерахування грошей
зі своїх рахунків тільки в межах наявних на цих рахунках коштів. Разом з
тим комерційні банки приймають від підприємств, незалежно від наявності
грошових коштів на їх рахунках, доручення па перерахування з основних
поточних рахунків цих підприємств в бюджети та державні цільові фонди
сум податків та обов’язкових платежів, пені, а також штрафних санкцій,
застосованих за несвоєчасну сплату цих платежів.

Основними формами розрахункових документів, за якими здійснюються
безготівкові розрахункові операції, є:

— платіжні доручення;

— платіжні вимоги-доручення;

— чеки;

— акредитиви;

— платіжні вимоги;

— інкасові доручення (розпорядження);

— векселі.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження
максимального або мінімального розміру їх суми. Платежі з рахунків
клієнтів здійснюються банками в межах грошових коштів на початок
операційного дня, а також з урахуванням сум, що надійшли на рахунки
клієнтів протягом операційного дня.

Платежі за розрахунковими документами, що надійшли до банку протягом
операційного дня, здійснюються банком в той же день, а за документами,
що надійшли після операційного дня, — на наступний день.

Зарахування грошових коштів на рахунки клієнтів повинно здійснюватись не
пізніше наступного робочого дня після отримання банком повідомлення від
розрахункової палати обласного управління НБУ про надходження цих коштів
на кореспондентський рахунок банку в управлінні НБУ.

Найбільш поширеним в сучасних умовах розрахунковим документом є платіжне
доручення. Платіжне доручення — це письмове розпорядження клієнта банку,
який його обслуговує, на перерахування відповідної суми грошових коштів
зі свого рахунка. Цей документ містить такі основні реквізити:

— назву документа;

— номер документа і дату його виписки (число, місяць, рік);

— назву платника грошових коштів;

— назву одержувача грошових коштів;

— назву, місцезнаходження та коди банків платника й одержувача;

— суму платежу цифрами та прописом;

— призначення платежу (наприклад, оплата будівельних робіт згідно з
договором № 3-В від 10 грудня 1999 р. Без ПДВ).

Підприємства можуть надавати банкам платіжні доручення на перерахування
коштів з поточних рахунків протягом 10 календарних днів після дня їх
заповнення.

За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки між
підприємствами, організаціями та установами:

— у порядку попередньої оплати;

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості
підприємств;

— для перерахування підприємствами сум на рахунки фізичних осіб
(заробітна плата, пенсії, грошові доходи);

— в інших випадках за згодою контрагентів.

Значно рідше в банківській практиці використовуються платіжні
вимоги-доручення. Це — комбінований розрахунковий документ, який
складається з двох частин:

— верхня — вимога постачальника безпосередньо до покупця оплатити
вартість відвантаженої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

— нижня – доручення покупця своєму банку перерахувати з його рахунка
відповідну суму на користь постачальника.

Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником — одержувачем
коштів і надсилається безпосередньо на адресу по-купця-платника.

Якщо покупець згоден оплатити вимогу-доручення, він має заповнити нижню
частину документа і подати його в свій банк для виконання. Платіжні
вимоги-доручення вважаються дійсними та приймаються банками протягом 20
календарних днів після дня їх виписки.

Для вдосконалення розрахунків між юридичними особами в безготівковій
формі, а також з метою скорочення розрахунків між фізичними та
юридичними особами в готівковій формі за товари, роботи та послуги
використовуються розрахункові чеки. Розрахунковий чек — це документ, що
містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банківській
установі (банку-емітенту), що обслуговує його рахунок, оплатити
чекотримачу суму грошових коштів, вказану в чеку.

Розрахункові чеки виготовляються на спеціальному папері та брошуруються
у книжки по 10, 20 і 25 чеків. Термін дії чекової книжки — один рік.

Чеки із чекової книжки виписуються чекодавцем і видаються чекотримачу в
оплату за отримані товари, виконані роботи, надані послуги.

Чекотримач має право пред’явити в свій банк для оплати одержаний від
платника чек протягом 10 календарних днів з дня виписки чека. Банк
чекотримача зобов’язаний перевірити правильність заповнення чека та
своєчасність пред’явлення його до оплати. Якщо чекодавець та чекотримач
обслуговуються в одній банківській установі, грошові кошти списуються з
рахунка чекодавця і одночасно зараховуються на рахунок чекотримача.

Для здійснення чекових розрахунків між контрагентами — клієнтами різних
банків банк чекотримача відсилає чек з відповідним реєстром-спецзв’язком
до банку-емітента. У цьому разі грошові кошти на рахунок чекотримача
зараховуються тільки після отримання їх від банку-емітента.

Наступною формою розрахункового документа є акредитив. Акредитив — це
форма розрахунків, за якою банк, що відкриває акредитив (банк-емітент),
за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний здійснити
платіж на користь третьої особи (бенефіціара) за поставлені товари,
виконані роботи та надані послуги або надати повноваження іншому
(виконуючому) банку здійснити цей платіж. Банк-емітент може відкривати
акредитиви таких видів:

— покритий, за яким для виконання платежів завчасно акумулюються грошові
кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому
банку,

— непокритий, оплата за яким гарантується банком-емітентом та
здійснюється за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивиі.

Відзивний акредитив – це документ, який може бути змінений або
анульований банком-емітснтом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідзивний акредитив — це документ, який може бути змінений або
анульований тільки за згодою бенефіціара.

В узагальненому вигляді розрахунки акредитивами здійснюються таким
чином. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним
бепефіціаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива
підприємство подає до свого банку заяву встановленої форми, яка містить
необхідні реквізити та відповідні умови акредитива. На підставі поданої
заяви клієнт перераховує (якщо акредитив — покритий) платіжним
дорученням грошові кошти зі свого поточного рахунка на окремий
банківський рахунок «Розрахунки акредитивами». Після цього банк-емітент
повідомляє банк бенефіціара (виконуючий банк) про те, що на користь його
клієнта відкрито акредитив. Повідомлення повинно містити всі умови
акредитива та повноваження виконуючого банку щодо здійснення
акредитивного розрахунку. В свою чергу виконуючий банк повідомляє
бенефіціара (авізує акредитив) про відкриття та умови виставленого на
його користь акредитива.

Бенефіціар відвантажує продукцію, виконує роботи та послуги, після чого
надає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, виконуючому
банку. Виконуючий банк перевіряє документи на предмет їх відповідності
умовам контракту, потім надсилає їх спецзв’язком па адресу
банку-емітента. Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов
акредитива списує грошові кошти з окремого рахунка «Розрахунки
акредитивами» та переказує їх виконуючому банку для зарахування на
рахунок бенефіціара.

Строк дії акредитива в банку-емітепті встановлюється клієнтом –
заявником акредитива в межах 15 днів від його відкриття. Акредитив
закривається після виконання всіх його умов, а також в інших випадках —
за Ініціативою заявника чи банку-емітента (якщо акредитив відзивний) або
у зв’язку з розірванням договору між заявником акредитива та
бенефіціаром.

Як було вказано, списання коштів з рахунків клієнтів банків допускається
тільки за розпорядженням власників рахунків. Водночас в окремих
випадках, встановлених чинним законодавством, а також за рішенням суду
та виконавчим написом нотаріуса дозволяється беззаперечне та безакцентне
списання, яке здійснюється у формі платіжної вимоги.

Платіжна вимога — це документ, Іцо містить письмове розпорядження
стягувача коштів обслуговуючій його банківській установі на списання
грошей з рахунка відповідної юридичної або фізичної особи. Банк
стягувача відсилає одержану платіжну вимогу (2 примірники) спецзв’язком
на адресу банку платника для здійснення безакцентного списання коштів з
рахунка платника на користь стягувача. Платіжні вимоги приймаються
банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. Обов’язковою умовою
виконання платіжної вимоги є внесення в рядок платіжної вимоги
«Призначення платежу» назви та відповідної статті закону, якою
передбачено беззаперечне списання коштів, або додання до платіжної
вимоги відповідного виконавчого документа, на підставі якого
здійснюється безакцентне стягування грошових коштів. Суми недоїмки за
податками та іншими податковими платежами, штрафи, нараховані
податковими органами, стягуються у беззаперечному порядку за допомогою
інкасових доручень. За формою, призначенням та порядком використання
інкасові доручення схожі з платіжними вимогами.

Розрахункові документи на безакцентне списання грошових коштів з
основних поточних рахунків підприємств приймаються банками незалежно від
наявності грошових залишків на цих рахунках.

У разі недостатності грошових коштів на основних рахунках платників
здійснюється часткова оплата безакцентних розрахункових документів в
межах наявних залишків на цих рахунках. Не пізніше наступного дня банк
повинен повідомити своїх клієнтів про надходження вказаних документів.
Після отримання такого повідомлення платник зобов’язаний протягом 3
робочих днів надати доручення на перерахування залишків з інших поточних
рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості
або погасити її безпосередньо з додаткового рахунка.

Дуже важливим і досить актуальним в сучасних умовах є використання
векселів як специфічної форми розрахунків.

Вексель — це безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа
зобов’язується сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк.
Порядок використання векселів в господарському обороті України
врегульовано Положенням «Про переказний і простий вексель», затвердженим
Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/134/ від 7 серпня 1937 p., та Правилами
виготовлення та використання вексельних бланків, затвердженими сумісною
постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України №
528 від 10 вересня 1992 р.

Здійснення розрахункових операцій за рахунками клієнтів забезпечується
за допомогою системи міжбанківських розрахунків.

Міжбанківські розрахунки — це система безготівкових розрахункових
операцій зі списання та зарахування коштів на банківські рахунки за
грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між банківськими
установами чи їхніми клієнтами в процесі діяльності.

Всі міжбанківські розрахунки в Україні здійснюються через систему
електронних платежів Національного банку України.

Система електронних платежів (СЕП) НБУ — це державна платіжна система,
що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків у електронній формі
між установами банків на території України.

Необхідною умовою для проведення міжбанківських розрахунків через
систему електронних платежів НБУ є відкриття комерційним банкам
кореспондентських рахунків в Національному банку України.

Кореспондентський рахунок банку в НБУ відкривається комерційному банку
для здійснення розрахунків, що їх виконує Національний банк за
дорученням І на кошти цього банку на підставі укладеного договору.

Комерційні банки можуть здійснювати активні операції за своїми
кореспондентськими рахунками виключно в межах наявних коштів на цих
рахунках. Операції за кореспондентськими рахунками комерційних банків
здійснюються на підставі електронних розрахункових документів
установлених форм.

Електронний розрахунковий документ — це банкіське платіжне повідомлення
визначеного формату, яке містить встановлені реквізити і несе інформацію
про перерахування коштів, приймає вигляд файла при передачі електронною
поштою та при зберіганні на магнітних носіях.

Операції зі списання коштів з кореспондентських рахунків комерційних
банків виконуються установами НБУ (розрахунковими палатами), які їх
обслуговують, тільки за розпорядженням їхніх власників, а також у
випадках, встановлених законами України, за рішенням суду та за
виконавчими написами нотаріусів.

Алгоритм здійснення міжбанківських розрахунків може бути поданий у
вигляді укрупненої блок-схеми.

Підприємство, що має намір перерахувати кошти на користь свого
контрагента, подає до комерційного банку, де відкрито його поточний
рахунок, платіжне доручення (блок 1).

Банк, отримавши доручення, формує власний розрахунковий документ та
надсилає його до своєї РРП у вигляді електронного платіжного
повідомлення про перерахування коштів на коррахунок банку, де відкрито
поточний рахунок одержувача коштів (блок 2). У разі, якщо банк
одержувача обслуговується тією ж РРП, що і банк платника, РРП здійснює
одночасне списання коштів з коррахунка банку платника та зарахування їх
на коррахунок банку одержувача шляхом відповідної зміни залишків на цих
рахунках (блоки 3, 4). Банк одержувача після надходження коштів
зараховує їх на поточний рахунок одержувача (блок 8).

У тому разі, якщо банки платника та одержувача розташовані в різних
областях України, РРП, яка обслуговує банк платника, надсилає до ЦРП
повідомлення про перерахування коштів до РРП, що обслуговує банк
одержувача (блок 5). ЦРП, отримавши це повідомлення, списує кошти з
рахунка РРП банку платника (блок 6). РРП, яка обслуговує банк
одержувача, зараховує одержані кошти на його кореспондентський рахунок).
У свою чергу банк, в якому відкрито поточний рахунок одержувача,
здійснює зарахування одержаних коштів на цей рахунок.

Діюча сьогодні система електронних міжбанківських розрахунків була
розроблена Національним банком України і впроваджена в банківську
практику з 1994 р. Введення в дію цієї системи значною мірою сприяло
процесу фінансової стабілізації в Україні, оскільки зробило практично
неможливим неконтрольоване створення комерційними банками кредитних
засобів обігу та ліквідувало механізм надання банківських кредитів
розмірами, що перевищували реальні залишки грошових коштів па
кореспондентських рахунках банків (так зване «червоне сальдо»). Слід
також зазначити, що система електронних платежів НБУ не має аналогів і є
незаперечним лідером за швидкістю здійснення розрахунків (в режимі
реального часу) та за рівнем інформаційпо-програмного захисту не тільки
серед країн СНД, але й серед багатьох країн з розвиненою ринковою
економікою.

3. Організація готівково-грошового обігу в банківських установах

Специфіка здійснення українськими комерційними банками операцій з
розрахункового обслуговування клієнтів полягає в тому, що, незважаючи на
інтенсивний розвиток сучасних платіжних технологій та форм безготівкових
розрахунків, левова частка в грошовому забезпеченні господарського
обороту суб’єктів підприємницької діяльності продовжує припадати на
готівкові кошти. У цьому зв’язку банки, що прагнуть надавати комплексні
банківські послуги, повинні забезпечити якісне виконання всіх необхідних
операцій з касового обслуговування фізичних та юридичних осіб.

Касове обслуговування — це сукупність банківських операцій з прийняття
готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські
рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових
коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним
законодавством.

Для здійснення операцій з касового обслуговування клієнтів комерційні
байки зобов’язані виконати відповідні спеціальні вимоги. Так, побудова
та обладнання касового вузла банку мають відповідати відомчим
будівельним нормам «Проектування банків та банківських сховищ»,
затвердженим постановою Правління НБУ від 29 серпня 1995 р. № 216.
Обов’язковою є наявність в штаті банку касових працівників, професійна
підготовка яких відповідає вимогам, викладеним в Інструкції з
організації емісійно-касової роботи в установах банків № 1, затвердженій
постановою Правління НБУ від 7 липня 1994 р. № 129. Якщо ж банківська
установа досягла щоденного обсягу зберігання готівкових коштів розміром
3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, система її охорони
повинна бути організована у точній відповідності з Інструкцією з охорони
установ банків України підрозділами міліції при органах внутрішніх
справ, затвердженою спільним наказом МВС України та НБУ від 12 червня
1991 р. № 372 ДСК/32 ДСК.

Операції з обслуговування готівково-грошового обороту клієнтів
здійснюються через операційні каси банків.

До складу операційних кас включаються приходні та видаткові каси.
Приходні каси організують прийом готівкових коштів від клієнтів, що
здійснюється за такими документами, як об’ява на внесення готівки та
прибутковий касовий ордер. У цих приходних документах обов’язково
зазначається характер внесення готівки (торговельна виручка, повернення
невиплаченої зарплати, надходження на вкладні рахунки тощо). Приходні
каси, у свою чергу, можуть поділятись на денні та вечірні. Денні каси
працюють на прийом готівкових коштів протягом операційного дня банку. Ці
кошти того ж дня повніші бути зараховані банком на рахунки клієнтів. Для
обслуговування клієнтів, які здійснюють готівкові розрахунки у більш
пізні вечірні часи, банки відкривають вечірні каси, які приймають
готівкові кошти від клієнтів після закінчення операційного дня. Кошти,
що надходять до вечірніх кас, повинні бути зараховані па рахунки
клієнтів наступного дня..

Касові обороти банків па період, що прогнозується, визначаються на
підставі аналізу фактичних даних щодо находжень та видач готівки за
минулий час з тим, щоб забезпечити максимальне залучення до кас банків
готівкових коштів і економію у витрачанні готівки підприємствами.

Прогнози касових оборотів складаються на регіональному рівні обласними
управліннями НБУ на підставі показників економічного і соціального
розвитку регіону з урахуванням основних напрямів державної
грошово-кредитної політики. Для обґрунтування прогнозних розрахунків
обласні управління НБУ щоквартально здійснюють аналіз стану готівкового
обігу в регіоні за такими показниками:

— структура обігу і тенденції її зміни;

— джерела надходжень готівки в каси банків та напрями видачі її з кас
банків;

— швидкість повернення готівки в каси банків;

— зміни в тенденціях економічного розвитку в регіоні;

— динаміка індексу споживчих цін;

— рівень інкасації готівкової виручки у сфері споживчого ринку;

— зміни в напрямах використання грошових доходів населення та джерел їх
формування.

Прогноз касових оборотів складається за відповідними джерелами
надходжень і напрямами видачі готівкових коштів, наведеними у табл. 5.1.

Обласні управління НБУ для складання прогнозів касових оборотів
одержують від республіканських та обласних органів виконавчої влади такі
звітні та прогнозні матеріали:

— розрахунки роздрібного товарообігу і дані про обсяги продажу товарів
за безготівковим розрахунком;

— розрахунки доходів за окремими видами платних послуг населенню;

— розрахунки про надходження страхових платежів і виплати страхових
відшкодувань;

— фонд оплати праці;

— дані про обсяги реалізації послуг зв’язку населенню, прогнозні
розрахунки реалізації друкованих видань за раніше сплаченою передплатою,
а також дані про очікувані у кварталі надходження передплати готівкою;

— дані про витрати на виплату пенсій і допомог.

Комерційні банки для визначення потреб у готівкових коштах за
необхідності можуть використовувати методику прогнозних розрахунків за
наведеними виїде статтями, що застосовується обласними управліннями НБУ.

Обласні управління НБУ здійснюють прогнози касових оборотів на майбутній
квартал з розподілом за місяцями з урахуванням:

— кількості днів кожного місяця;

— можливих змін за місяцями обсягу роздрібного товарообігу, фонду оплати
праці, обсягу закупівлі продукції і продуктів її переробки (залежно від
сезонності роботи окремих галузей промисловості, сільського
господарства);

— строків сплати населенням податків, зборів та інших платежів, часу
масових відпусток робітників і службовців.

Підготовлені прогнози касових оборотів обласні управління НБУ надсилають
Національному банку України електронними засобами зв’язку за 10 робочих
днів до початку кварталу. В свою чергу Департамент готівково-грошового
обігу Національного банку України складає квартальні прогнози касових
оборотів зі щомісячним розподілом вже в цілому по країні, Автономній
Республіці Крим та областях.

Відповідно до чинного порядку ведення касових операцій в Україні усі
підприємства незалежно від форм власності зобов’язані зберігати свої
кошти в установах банків. Разом з тим для забезпечення поточних потреб у
готівкових коштах підприємства можуть тримати певну суму готівкових
грошей у власній касі в межах встановленого ліміту залишку готівки в
касі.

Ліміт залишку готівки в касі встановлюється для кожного підприємства
комерційними банками за місцем відкриття поточного рахунка щорічно
протягом першого кварталу кожного року з урахуванням режиму і специфіки
роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, обсягу
касових оборотів, встановлених строків і порядку здавання до банку
касової виручки. Наприклад, для підприємств торгівлі й сфери
обслуговування населення, які мають постійну готівкову виручку зі
строком здавання її в банк щоденно наприкінці робочого дня (при
наявності у банку вечірньої каси), ліміт залишку готівки встановлюється
в розмірах, необхідних для забезпечення нормальної роботи ранком
наступного дня; для таких же підприємств, але зі строком здавання
виручки наступного дня, ліміт буде встановлено в межах середньоденної
виручки.

Ліміт залишку готівки в касі не встановлюється селянським (фермерським)
господарствам, які займаються виключно виробництвом, переробкою й
реалізацією сільгосппродукції, та індивідуальним підприємцям. Також не
встановлюється ліміт розташованим на території України іноземним
дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним
представництвам, міжнародним організаціям та їх філіям, що користуються
імунітетом і дипломатичними привілеями, а також тим представництвам
інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької
діяльності.

Для новостворених підприємств, які тільки розпочинають свою діяльність і
вже одразу здійснюють операції з готівкою, ліміти залишку готівки в касі
мають встановлюватись на перший місяць їхньої роботи обслуговуючими
банками у п’ятиденний термін після відкриття поточного рахунка, виходячи
з поданих підприємствами розрахунків. Зазначені ліміти уточнюються цими
підприємствами за фактичними показниками своєї діяльності за місяць з
подальшим їх перезатвердженням (протягом 10 днів після завершення
першого місяця роботи підприємства) у встановленому порядку банківськими
установами на підставі відповідних заявок-розрахунків, що обов’язково
мають подаватися цими підприємствами банкам.

Усю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства
зобов’язані здавати у порядку і в строки, встановлені банківською
установою, для зарахування на їхні рахунки. Якщо підприємство не подає у
визначені строки обслуговуючому банку вказаної заявки-розрахунку ліміту
залишку готівки в касі, то він в односторонньому порядку встановлює
такому підприємству ліміт залишку готівки в касі розміром в один
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При встановленні лімітів залишку готівки у касі банки обов’язково
враховують, що підприємства мають право зберігати протягом 3 робочих
днів понад встановлений ліміт у касах готівку, що одержана у банку для
виплати заробітної плати, заохочень, допомог усіх видів, компенсацій,
пенсій, стипендій, відряджень, дивідендів; колективні
сільгосппідприємства, підприємства залізничного транспорту та морські
порти — для проведення таких виплат працівникам віддалених підрозділів,
а виконавчі органи сільських рад — протягом 5 робочих днів, включаючи
день одержання готівки у банку.

Підприємства, незалежно від форм власності, можуть проводити розрахунки
з іншими підприємствами та фізичними особами як у безготівковій, так і в
готівковій формі. Національний банк України, залежно від стану грошового
ринку, може накладати відповідні обмеження на розмір та види
господарських операцій, що здійснюються з використанням готівки (станом
на 1 вересня 1999 р. сума платежу готівкою одного підприємства іншому
підприємству не повинна була перевищувати 3 тис. грн. протягом одного
дня за одним або кількома платіжними документами).

Усі готівкові розрахунки підприємств між собою, а також з громадянами
проводяться як за рахунок коштів, одержаних у касі банку, так і
безпосередньо за рахунок готівкової виручки, отриманої від реалізації
товарів (робіт, послуг) та інших касових надходжень. Таким чином,
готівкова виручка підприємств від реалізації товарів (робіт, послуг) та
інші касові надходження можуть не здаватись до кас банків, а
використовуватись ними в необхідних розмірах для фінансування
господарських витрат, у тому числі й на виплати, пов’язані з оплатою
праці і виплатою дивідендів. При цьому підприємства, що здійснюють такі
розрахунки, мають забезпечувати систематичну і повну сплату податків та
внесення обов’язкових платежів до державних цільових фондів у порядку і
строки, визначені чинним законодавством.

Якщо ж такі підприємства мають податкову заборгованість, усі розрахунки
з іншими підприємствами вони повинні здійснювати тільки в безготівковому
порядку.

Національним банком України покладено обов’язки па комерційні банки щодо
контролю за здійсненням готівкових операцій їхніми клієнтами. Так,
установи банків повинні не менше ніж один раз на 2 роки перевіряти
дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах-клієнтах, незалежно
під форм власності, та одержувати від них дані про їхні касові обороти
за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання грошей.

Основними напрямками банківського контролю касових операцій клієнтів є:

— дотримання встановленого ліміту залишку готівки в касі: понадлімітні
залишки готівки в касі підприємства визначаються прямим розрахунком за
кожний робочий день шляхом порівняння залишку готівки в касі на кінець
дня з встановленим банком лімітом, незалежно від того, здійснились в цей
день касові обороти чи ні. До суми фактичного залишку готівки в касі на
кінець дня включається також готівка, що була видана підприємством під
звіт своїм працівникам, але не витрачена і не повернена до каси
підприємства на наступний робочий день після видачі її під звіт (з
відряджень — протягом 3 робочих днів після закінчення відрядження);

— відповідність записів касової книги підприємства про суми, одержані з
банку і здані в банк, даним самого банку. У разі розходження між даними
банку і записами в касовій книзі з’ясовуються причини цих розходжень;

— дотримання встановлених строків і порядку здавання грошової виручки,
своєчасність повернення в банк невитрачених сум заробітної плати та
інших сум. У разі виявлення порушень з’ясовується, протягом якого часу і
яка сума не здавалась до банку і з якої причини;

— правильність витрачання готівки, одержаної в байку, на цілі, зазначені
в чеку;

— правомірність витрачання готівки з виручки;

Результати перевірки працівник банку оформлює у вигляді акта, в якому
відображається стан надходження готівки до каси підприємства та її
витрачання за період, що перевіряється.

Якщо в ході перевірки виявлені порушення діючого порядку ведення касових
операцій чи зловживання, комерційний банк зобов’язаний передати
відповідні акти перевірок податковій адміністрації або правоохоронним
органам для застосування до порушників відповідних санкцій, передбачених
чинним законодавством.

Банківські операції з розрахунково-касового обслуговування юридичних та
фізичних осіб виступають першоосновою функціонування будь-якого
комерційного банку та є визначальними з точки зору перспектив розвитку
діяльності банку. Саме з цих операцій починається взаємодія і співпраця
банку зі своїми клієнтами. Отже, від того, наскільки якісно та ефективно
банк зможе обслуговувати платіжний оборот клієнтури, залежатиме
прийняття нею відповідних рішень щодо подальшої роботи у сфері
андеррайтингових, кредитних, інвестиційних, валютних та інших операцій,
які банк може запропонувати своїм клієнтам.

Особливої значимості розрахунково-касові операції набувають у сучасних
умовах, коли традиційно доходні для банків операції з облігаціями
внутрішньої державної позики (ОВДП), кредитні операції, операції з
іноземною валютою втратили значний рівень власної прибутковості. Тому на
сьогодні є економічно доцільним ставлення до розрахунково-касового
обслуговування як до пріоритетного напрямку банківської діяльності з
точки зору збільшення її доходності, що потребує постійного
вдосконалення та підвищення ефективності механізму здійснення
розрахунково-касових операцій для забезпечення необхідного рівня
рентабельності та фінансової стійкості комерційних банків сторони
керуються умовами договору, з якого виникли зобов’язання між
підприємством і новим боржником (строки погашення боргу, штрафні
санкції, форми розрахунків тощо).

У 60-х – 80-х роках у багатьох банках світу спостерігалося значне
збільшення потоків і обсягу операцій. Обчислювальні можливості і
потужності мереж і систем обробки інформації були дуже малими.

Кінець 80-х початок 90-х років привів до необхідності створювати
електронне банківське середовище, оскільки значна кількість банків
почала сприймати комп’ютерні системи, телекомунікаційні мережі та
інформаційні технології, як могутню стратегічну зброю, яка допоможе їм
краще обробляти, передавати і зберігати банківську інформацію, швидше
обслуговувати клієнтів і значно випередити конкурентів.

У 90-ті роки через послаблення державного регулювання банківської
діяльності все більшого значення набуває застосування технології для
розв’язання потреб банківської справи. Якщо в минулому банки мислили
категоріями «даних», то тепер мова йде про «інформацію». Стає
зрозумілим, що володіння інформацією і уміння опрацьовувати її з
допомогою сучасних інформаційних технологій, то є рівень, при якому
володіння інформацією може використовуватися як стратегічна зброя. Для
досягнення цього потрібно забезпечити миттєвий доступ користувачеві до
інформації з будь-якого джерела, в будь-який час, із будь-якого місця
країни.

Початок процесу комп’ютеризації банків у світі відносять до 60-х років,
коли з’явились перші автоматизовані

Розділ написаний спільно з Д. П. Біленчуком і О. В. Піксотовою.

Системи бухгалтерського обліку, обробки рахунків клієнтів і платежів по
чеках.

Уже в 70-ті роки банки зробили дуже багато, щоб наблизитись до клієнтів,
перейти на співпрацю з клієнтами, а не з рахунками. Телекомунікаційна
техніка в цей час забезпечила можливість обслуговувати клієнта в любому
відділенні банку незалежно від місця знаходження його рахунку.

80-ті роки ознаменувалися значними успіхами у введенні «електронних»
грошей. З’явились банківські автомати, їх широке застосування приводить
до скорочення поточних розходів, зменшення чисельності касирів і
прискорення часу доступу клієнтів до своїх вкладів.

У цей час були створені банківські системи для обслуговування клієнтів
удома. З їх допомогою стало можливим:

– зробити запит по телефону про інформацію в банківському комп’ютері і
отримати відповідь синтезованим людським голосом;

— отримати термінове повідомлення про залишок грошей на рахунку,
проконтролювати їх рух і т. ін.

Це сприяло створенню нової технології банківського обслуговування.

На сьогоднішній день в Україні гостро відчувається нестача спеціалістів
по банківських технологіях, немає відповідної технічної і навчальної
літератури по банківських електронних системах. Зарубіжний книжковий
ринок у цій галузі теж не дуже насичений тому, що системи електронних
платежів не є широко тиражованим комерційним продуктом з однієї сторони,
а з іншої, і розробники, і користувачі зовсім не зацікавлені розкривати
окремі технічні деталі системи, щоб не «навчити» потенційних
зловмисників.

Впровадження в практику банків сучасних безпаперових комп’ютерних
технологій, систем електронних платежів без серйозних зусиль, суттєвих
затрат, загального підйому культури банківського виробництва і
правопорядку неможливе. Але очевидно одне, що з кожним днем будуть
зростати потенційні можливості використання програмного забезпечення при
прийнятті рішень в банківській справі, а це приведе до необхідності
залучення спеціалістів і їх знань для швидкого переходу на сучасне
банківське інформаційно-технологічне обслуговування в Україні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020