бухоблік
Курсова робота
на тему:
Контроль і ревізія операцій з товарно-матеріальними цінностями.
План.
TOC \o “1-3” 1. Суть і характеристика ТМЦ. PAGEREF _Toc31008742 \h
2
2. Огляд нормативно-правової бази і спец літератури з питань ТМЦ.
PAGEREF _Toc31008743 \h 5
3. Організаційно економічна характеристика установи (Деснянський районне
управління освіти за 3 роки). PAGEREF _Toc31008744 \h 7
4. Організаційно інформаційна модель контролю операцій з ТМЦ в закладах
освіти. PAGEREF _Toc31008745 \h 8
5. Методика аналізу ТМЦ. PAGEREF _Toc31008746 \h 16
6. Методика ревізії ТМЦ. PAGEREF _Toc31008747 \h 18
Висновки та пропозиції. PAGEREF _Toc31008748 \h 25
1. Суть і характеристика ТМЦ.
Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IAS), що
узгоджується з українською системою бухгалтерського обліку,
товарно-матеріальними цінностями вважаються активи, що:
* зберігаються для перепродажу при нормальному ході діяльності;
* знаходяться в процесі виробництва для подальшого продажу; чи
* існують у формі матеріалів або запасів, що будуть спожиті в процесі
виробництва чи надання послуг.
Відповідно до вищенаведеного визначення, товарно-матеріальні цінності
підрозділяються на три категорії: сировина, незавершене виробництво і
готова продукція.
Сировина – це неопрацьовані предмети, що будуть використані в процесі
виробництва, до незавершеного виробництва відносяться товари,
виробництво яких довершене частково, а готова продукція – це закінчені
товари, готові до продажу.
Відбивані в обліку товарно-матеріальні цінності, вартість яких не
перевищує визначеної величини (установлюваної Міністерством Фінансів), і
термін корисної служби яких не перевищує одного року, визначаються як
“малоцінні і предмети, що швидко зношуються “.
Якщо вартість майна значна, а передбачуваний термін служби перевищує
один рік, таке майно варто класифікувати як основні засоби. Прикладом
такого майна є використовувані при литті прес-форми, а також запасні
частини до устаткування.
Товарно-матеріальні цінності враховуються за чистою ціною можливої
реалізації, коли передбачається, що собівартість таких предметів
відшкодувати не удасться. Може виявитися, що відшкодувати собівартість
товарно-матеріальних цінностей буде неможливо в тому випадку, якщо такі
товарно-матеріальні цінності були зіпсовані, або вони цілком (чи
частково) застаріли, чи якщо ціни на них упали. Крім того, може
виявитися, що відшкодувати собівартість товарно-матеріальних цінностей
буде неможливо, у тому випадку, якщо збільшуються передбачувані витрати
на завершення, чи передбачувані витрати з продажу. Практика списання
товарно-матеріальних цінностей до чистої ціни можливої реалізації
погодиться з теорією, відповідно до якої активи не слід враховувати по
вартості понад тієї, котру, як очікується, можна виручити від їхнього
продажу чи використання.
Списання товарно-матеріальних цінностей до чистої ціни можливої
реалізації, як правило, здійснюється на індивідуальній основі. У той же
час, у деяких випадках може виявитися доцільним згрупувати аналогічні чи
взаємозалежні види запасів.
Витрати виробництва – це витрати, понесені в зв’язку з придбанням
товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) для перепродажу, чи з їхнім
виробництвом. Витрати промислового підприємства, зв’язані з
виробництвом, – це такі витрати, що зв’язані з продукцією і включаються
в оцінку незавершеного виробництва і готової продукції; потім вони
включаються в собівартість реалізованої продукції при розрахунку
результату від реалізації.
Витрати звітного періоду – це такі витрати, що не включаються в оцінку
товарно-матеріальних цінностей і, отже, розглядаються як витрати того
періоду, протягом якого вони були зроблені. Таким чином, періодичні
витрати не включаються в запаси.
Незавершене виробництво і готова продукція містять у собі усі виробничі
витрати. Витрати виробництва включають три компоненти витрат: прямі
матеріальні витрати, прямі трудові витрати і накладні виробничі витрати.
Прямі матеріальні витрати мають три характеристики: (1) вони включаються
в собівартість готової продукції, (2) вони використовуються винятково
для виробництва продукції, (3) між ними і продукцією існує чітка і
зв’язок, що легко просліджується. Деякі матеріали можуть утворювати
частина готової продукції, але встановлення зв’язку між такими
матеріалами і продукцією може надзвичайно дорогою і трудомісткою
справою. З цієї причини такі матеріали враховуються як непрямі
матеріальні витрати, і включаються до складу накладних виробничих
витрат.
Прямі трудові витрати включають витрати праці всіх працівників, що
безпосередньо беруть участь у процесі переробки матеріалів у готову
продукцію. Як і у випадку з прямими матеріальними витратами, прямі
витрати на оплату праці по випуску виробничої продукції включають тільки
витрати праці безпосередньо зв’язані з такою продукцією. Непрямі витрати
праці складаються з вартості послуг, що чи принципово практично
неможливо співвіднести з виробленою продукцією, і які включаються в
накладні виробничі витрати.
Накладні виробничі витрати включають усі виробничі витрати, за винятком
тих, котрі враховуються як прямі матеріальні витрати і прямі витрати
праці. Накладні виробничі витрати являють собою витрати, які необхідно
зробити, але які чи принципово практично неможливо співвіднести з
конкретними одиницями зробленої продукції.
2. Огляд нормативно-правової бази і спец літератури з питань ТМЦ.
Для проведення ревізії збереження і руху матеріальних цінностей у сфері
иеріального виробництва розроблено та прийнято такі документи: –
Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в країні,
затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня Юр. №
250 з усіма змінами та доповненнями:
– вказівки щодо організації бухгалтерського обліку в Україні,
затверджені наказом Міністерства фінансів України від 7 травня 1993 р. №
25 із змінами та доповненнями;
– інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів,
товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та розрахунків;
– Порядок проведення дооцінки залишків матеріальних цінностей із змінами
та доповненнями, затверджений наказами Міністерства фінансів України від
11 серпня 1994 р. № 69 і № 07-104 від 31 травня 1993 р. та наказом
Міністерства економіки України № 34-28/248 від 31 травня 1993 р.;
– інструкція № 179 про норми витрат пального і мастильних матеріалів на
автомобільному транспорті, затверджена Департаментом автомобільного
транспорту України 3 травня 1995 р.;
– граничні терміни експлуатації устаткування у виробництві, галузеві
техничні норми витрат сировини та матеріалів на виробництво готової
продукції;
– Закон України “Про визначення розміру збитків, завданих підприємству,
установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею
або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних
цінностей”, ухвалений 6 червня 1995 р.;
– Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення
(псування) матеріальних цінностей із змінами, внесеними
ПостаноююКабінету Міністрів України № 116 від 20 січня 1997 р.
3. Організаційно економічна характеристика установи (Деснянський
районне управління освіти за 3 роки).
Деснянське районне управління складається з:
* Керівництво керування
* Відділ бюджетного планування і фінансування
* Відділ бухгалтерського обліку і звітності
* Відділ спеціальних освітніх установ і соціального захисту дитинства
* Відділ кадрової роботи
* Відділ загального утворення
* Відділ ліцензування, атестації, акредитації
* Відділ виховної роботи і додаткового утворення
* Відділ організаційного й інформаційного забезпечення
* Група технічного нагляду, організації ремонтно-будівельних робіт і
матеріально-технічного забезпечення
4. Організаційно інформаційна модель контролю операцій з ТМЦ в закладах
освіти.
Контроль за станом запасів спрямований на підтримку їх на рівні
встановлених норм. Здійснення його утруднене тим, що виробничі запаси на
підприємствах постійно знаходяться в русі. Постачання матеріальних
ресурсів, на підприємство, відпуск їх у цехи – усе це впливає на рівень
запасів. Тому при контролі за станом запасів, крім даних про залишки
засобів виробництва на складах, необхідно мати інформацію про їхній рух.
Контроль повинен вестися за кожним матеріалом окремо.
Для якісного контролю за станом запасів на підприємствах варто
встановити норми, диференційовані по кожному типосорторозміру матеріалів
При цьому важливо домогтися порівнянності даних про фактичні залишки
матеріалів з установленими нормами. Треба порівняти з ними середні
фактичні залишки матеріальних цінностей за певний період (місяць,
квартал, рік), оскільки норми також встановлюються як середні величини
на плановий період. У момент слідкування залишки будуть у потрібних
межах, якщо вони не вищі від максимальної і не нижчі від мінімальної
норм запасу.
Стан запасів контролюється різними методами. Найбільш розповсюдженою є
система “максимум-мінімум”, при якій по кожному матеріалу встановлюються
максимальна і мінімальна норми запасів. Дані заносяться в картки
складського обліку, у яких відображаються фактичні залишки, а також рух
матеріалів. Тому працівники складів можуть порівнювати залишки
матеріалів з нормами й у разі їхнього порушення повідомляти відділу
постачання.
На ряді підприємств запаси контролюються за методом АВС [1]. У цьому
випадку всі матеріали розбиваються на три групи, залежно від обсягів
споживання і значимості їх у виробничому процесі. До групи А входять
звичайно матеріали, що складають основу продукції, яка виробляється.
Номенклатура їх не широка, але у вартості матеріальних витрат вони
займають найбільшу питому вагу. Саме від стану цих запасів залежать
ритмічність виробництва і швидкість оборотності коштів. Тому за
матеріалами групи А встановлюється постійний контроль, а за іншими –
періодичний.
Нині облік руху матеріальних цінностей на більшості підприємств
здійснюється за допомогою ЕОМ, що дозволяє автоматизувати процес
контролю. В умовах АСУПЗ запаси контролюються щодня по всіх
типосорторозмірах. Причому ЕОМ видають на друк тільки таку інформацію,
яка вимагає вживання заходів. У результаті значно підвищується
ефективність контролю, своєчасно вживаються заходи для доведення запасів
до встановлених норм.
Вищі органи контролюють запаси підприємства на основі статистичної
звітності. Однак у ній залишки показуються на певну дату. Без
попередньої обробки вони не можуть бути порівняні зі встановленими
нормами запасів, розрахованими як середні в плановому періоді.
Використання ЕОМ дозволяє привести показники до порівнянного вигляду
шляхом розрахунку середніх фактичних залишків за звітний період.
Велике значення має також перепис залишків найважливіших видів
матеріальних ресурсів. Контроль за станом запасів повинен носити не
тільки констатуючий, але й запобіжний характер. Для цього необхідно
добре знати причини утворення наднормативних запасів і попереджати їх
утворення.
Ритмічний процес виробництва продукції повинен забезпечуватися
сировиною, матеріалами і паліивом. У свою чергу ця система несе в собі
розподільні функції, будучи посередником між постачальником і
споживачем.
Аномальні запаси прийнято підрозділяти на наднормативні і
нижченормативні. До наднормативних варто відносити такі запаси, які
перевищують максимальну норму, тобто суму максимального поточного
страхового і підготовчого запасів. При наявності сезонних запасів
наднормативним варто вважати таку наявність матеріалів, яка перевищує
встановлену на певну дату норму сезонного запасу, включаючи і його
страхову частину.
Особливим різновидом наднормативних запасів є зайві матеріали, до яких
належать запаси матеріальних цінностей (у тому числі й ті, які вже
вживались, але придатні для використання), не потрібних підприємству в
плановому періоді. До цих запасів відносять матеріали, що не будуть
застосовані протягом року і зберігаються на складах. Категорія
нижченормативних запасів охоплює таку наявність матеріалів, яка менша
від мінімальної норми запасу, встановленої на рівні страхового запасу.
Окремим вираженням нижченорма-тивних запасів є нульові запаси, тобто
відсутні, хоча і необхідні для виробництва матеріали. Утворення
аномальних запасів впливає на економічні показники роботи підприємств
Зниження величини запасів до мінімального рівня приводить до зайвих
Еїитрат в організації термінового одержання матеріалів. [Відсутність
запасів часто є причиною заміни одних матеріалів іншими, що зв’язано з
додатковими витратами матеріалів у процесі виробництва.
Зі збільшенням обсягу випуску промислової продукції обсяг запасів
матеріальних ресурсів зростає, але він повинен зростати диференційовано
за видами сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які входять у кінцеву
продукцію, що підлягає реалізації. Структура виробничих запасів постійно
змінюється, і якщо з одних їх видів запаси повинні різко збільшуватися,
то з інших – знижуватися (при загальній тенденції зростання запасів).
Одночасно у вартісному вираженні запаси змінюються у бік підвищення в
більшій мірі, ніж їх натуральне вираження. Це пояснюється тим, що
об’єктивно вартість сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів
у собівартості промислової продукції, що випускається, збільшується. У
зв’язку/ з цим необхідно брати до уваги, що витрати на матеріальні
ресурси постійно збільшуються – видобування корисних копалин з освоєнням
різних родовищ обходиться дорожче і вимагає додаткових витрат при
введенні нових технологічних процесів видобуто/ і збагачення,
проектуванні і використанні спеціального устаткування й оснащення,
збільшення довжини маршрутів під час перевезення сировини. Отже,
збільшення трудомісткості спричиняє збільшення витрат на матеріальні
ресурси на наступних етапах виробничого процесу.
Переважне зростання виробничих запасів у вартісному вираженні в
порівнянні з натуральним пояснюється ще й тим, що значна частина запасів
являє собою вже неодноразово перероблений сирий матеріал, що знаходиться
в споживачів у вигляді напівфабрикатів. Тому неточності у визначенні
потреби виробничих запасів у сполученні зі співвідношенням натурального
і вартісного їх вираження, а також їхньою структурою, є передумовами
переважаючого росту вартості запасів, зокрема і наднормативних, частина
з яких переходить у розряд так званих невикористаних виробничих запасів
не тільки на конкретних промислових підприємствах, але і народного
господарства в цілому.
Якщо наднормативні виробничі запаси у вигляді сировини і матеріалів, що
не втратили своїх споживчих властивостей, можуть бути використані у
виробничому процесі, то готові і комплектуючі вироби постійно морально
старіють і навіть за умови своєї кондиційності і готовності до
споживання не можуть бути витрачені у виробництві і переходять у
невикористовуванізапаси.
Необхідний виробничий запас, що забезпечує безупинний процес
відтворення, повинен зберігати свої споживчі властивості, отже, його
збереження повинно відповідати вимогам перебування того чи іншого виду
матеріальних ресурсів протягом певного періоду часу на складах, що мають
відповідні умови й устаткування. У цьому зв’язку необхідне раціональне
розміщення запасів матеріальних ресурсів у постачальників, споживачів і
на базах постачальницько-збутових організацій шляхом вибору оптимальних
обсягів запасів. Природно, що концентрація виробничих запасів на базах
постачальницько-збутових організацій найбільш раціональна з погляду
витрат по збереженню сировини і матеріалів. У цих умовах значно менші
витрати на утримання підйомно-транспортного устаткування і різних
транспортних: засобів, що припадають на одиницю матеріальних ресурсів,
які переробляються, ніж на підприємст-вах-споживачах. Однак частина
матеріальних ресурсів у вигляді страхового запасу, необхідного для
створення резервів при задоволенні терміно-вих запасів і забезпечення
ритмічності виробничого процесу при різних порушеннях постачання
продукції, повинна зберігатися на матеріальних складах
підприємств-споживачів.
Виробничі запаси, величина яких знаходиться в прямій залежності від
розрахованої потреби в них для різних об’єктів виробництва, визначаються
також з використанням різних систем оперативно-виробничого планування.
Таке становище негативно позначається на якості розрахунку величини
запасів, що приводить до утворення на промислових підприємствах
наднормативних запасів і невикористоЕіуваних матеріальних ресурсів. У
цих умовах важливий вибір найбільш оптимального серед методів нормування
виробничих запасів матеріальних ресурсів.
При усталеній практиці нормування виробничих запасів, розрахунку потреби
в них, обліку витрат у виробництві вихідні дані для розрахунку норм
виробничих запасів не відбивають фактичних величин споживання матеріалів
на підприємствах. Немає (чи майже немає) фактичного обліку руху
матеріалів у виробництві. Усе це приводить до того, що величини запасів
постійно ростуть.
Приведення вихідних даних, які використовуються при розрахунку норм
виробничих запасів, у відносну відповідність повинно бути здійснене за
кількома напрямка-ми. Перший – системи нормування витрат матеріальних
ресурсів з наступним підвищенням якості розрахунку потреби в них. Другий
– проведення фактичного оперативного і складського обліку руху
матеріальних ресурсів у виробництві, на матеріальних складах підприємств
і на складах виробничих підрозділів. Третій – розробка дійових методик
прогнозування потреби в матеріальних ресурсах на нові зразки виробів, що
запускаються у виробництво. Реалізація на практиці перерахованих
напрямків повинна підвищити якість розрахунку норм виробничих запасів і
запобігти утворенню на промислових підприємствах наднормативних запасів
сировини і матеріалів.
Оптимізувати величину необхідного виробничого запасу матеріальних
ресурсів можливо на основі накопиченого досвіду в методології розрахунку
норм запасіні і використання сучасних засобів обчислювальної техніки,
Єдиним гальмом у цьому є вірогідність вихідних даних, відповідальність
за яку цілком і повністю лягає на підприємства. Однак вони функціонують
у рамках сфор-мованого господарського механізму, в якому існує ряд
протиріч, що негативно позначаються на економічній стороні виробництва,
зокрема на нагромадженні наднормативних запасів матеріальних ресурсів.
Самооплатність і самофінансування як діючий економічний механізм, який
використовується у рамках самостійності промислових підприємств,
відкриває широкі можливості в справі економії і раціонального
використання матеріальних ресурсів, скорочення запасів і доведення їх
обсягів до необхідного мінімуму, запобігання утворенню наднормативних
запасів і невикористовуваних матеріальних ресурсів.
Розвиток науково-технічного прогресу, розв’язуючи одні протиріччя шляхом
реалізації досягнень науки і техніки, супроводжується виникненням інших
протиріч об’єктивного характеру. І ці протиріччя розв’язує вже
господарський механізм, що повинен бути готовий до їх виникнення.
Сучасне виробництво динамічне і характеризується частою змінюваністю
об’єктів продукції, що випускається, появою принципово нових матеріалів,
впровадженням високоефективних і маловідход-них технологічних процесів.
Отже, розвиток науково-технічного прогресу повинен супроводжуватися
підвищенням якості поточного планування виробництва/організаційною
стороною, що забезпечує суворий фактичний облік матеріальних ресурсів на
промислових підприємствах, прогнозуванням потреби в тих чи інших видах
сировини і матеріалів. Тісний взаємозв’язок розвитку НТП і вдосконалення
господарського механізму дозволить уникнути цілого ряду негативних явищ,
зокрема й постійного збільшення обсягів наднормативних запасів, що
утворюються в промисловому виробництві, і невикористовуваних
матеріальних ресурсів.
До істотних причин утворення наднормативних виробничих запасів можна
віднести:
1) завищення норм витрат матеріальних ресурсів;
2) коректування планів виробництва підприємств у бік їхнього зниження
без зміни обсягів виділених ресурсів;
необгрунтоване, у ряді випадків, встановлення нормативу виробничого
запасу;
відсутність зв’язку між натуральними показниками матеріальних ресурсів,
яким переважно оперують виробничо-постачальницькі служби, і вартісними,
котрими оперують фінансові служби;
незадовільна система оцінок роботи баз постачання, що не спонукає їх
забезпечувати потреби підприємств-споживачів матеріальними ресурсами в
специфікованому вигляді;
відсутність можливості підприємств оперативно уточнювати структуру
матеріальних ресурсів при внесенні конструктивних змін до виробничої
програми;
дострокове постачання матеріальних ресурсів підприємством;
недостатню вірогідність складського обліку на ряді підприємств,
відсутність зацікавленості функціональних управлінь міністерства (що
розподіляють фонди) і підприємств на етапі захисту фондів на план
наступного року брати до уваги наявні невикористані залишки матеріальних
ресурсів;
9) ускладненість процедури оперативного маневрування матеріальними
ресурсами;
10) відсутність единої системи стимулювання працівників різних
пирозділів підприємств, глав і министерства, відповідальних за
нагромадження і розподіл виробничих запасів.
5. Методика аналізу ТМЦ.
Аналіз товарних запасів у системі матеріально-технічного забезпечення
полягає у своєчасному виявленні зайвих і наднормативних
матеріально-технічних ресурсів для наступного їхнього залучення в
народногосподарський оборот. Перевищення встановленого нормативу обсягу
товарних запасів, утворення наднормативних запасів і уповільнення
товарооборотністі приводять до негативних явищ у фінансовому положенні і
господарській діяльності організацій матеріально-технічного забезпечення
в цілому. У зниженні до мінімуму наднормативних товарних запасів і
виявленні резервів прискорення товарооборотністі в
постачальницько-збутових організаціях велику роль грає систематично
проведений аналіз оборотності товарних запасів.
З метою безперебійного забезпечення потреб споживачів у різноманітних
матеріально-технічних ресурсах виробничо-технічного призначення протягом
звітного періоду в кожній постачальницько-збутовій організації крім
річного обсягу постачань і реалізації товарів потрібно визначити
плановий розмір запасів товарів. Ці запаси забезпечують задоволення
попиту на ресурси, що підлягають постачанню і реалізації у визначеному
чи сезоні підготовці до цього у випадках порушення рівномірності
надходження продукції і т.д. У цих умовах особливо зростає значення
виявлення резервів скорочення (ліквідації) наднормативних запасів шляхом
прискорення оборотності товарних запасів, маневрування матеріальними
ресурсами і раціональним їхнім використанням.
Задачею аналізу товарних запасів і товарооборотністі є визначення
взаємозв’язку збільшення обсягу постачань і реалізації товарів з
показниками швидкості і часу звертання товарів відповідно до обсягу
товарних запасів, обсягом складських постачань, виявлення причин
уповільнення товарооборотністі, наявності наднормативних запасів і
факторів, що роблять вплив на їхню зміну.
У постачальницько-збутових організаціях аналіз товарних запасів ведеться
як у цілому по товарних запасах, так і з підрозділом їх на види і групи
товарів, а також за місцем перебування (збереження). У балансі по
основній діяльності підприємств (організацій) матеріально-технічного
забезпечення запаси відбиваються з підрозділом на нормовані і
ненормовані запаси.
Нормовані запаси враховуються в розділі II активу балансу і також
підрозділяються на товари й інші матеріальні цінності. Товари при цьому
підрозділяються на: товари на складах, товари оплачені, але не вивезені
зі складів постачальників; товари в дрібнооптових магазинах; товари в
шляху; товари відвантажені, розрахункові документи по який не здані в
банк на інкасо; тара, оплачувана покупцями. Інші товарно-матеріальні
цінності, що призначаються для власних нестатків і виробничих цілей,
містять у собі наступні групи товарно-матеріальних цінностей: сировина і
матеріали, готову продукцію, малоцінні і предмети, що швидко зношуються,
інші матеріальні цінності, незавершене виробництво, запаси сільського
господарства й ін.
Ненормовані товарні запаси враховуються в розділі III активу балансу
«Ненормовані кошти, розрахунки та інші активи» і включають: товари
відвантажені по переданим у банк на інкасо розрахунковим документам,
терміни оплати яких не наступили; товари відвантажені по розрахункових
документах, не переданим у банк на інкасо у встановлений термін;товари
відвантажені по розрахункових документах, не оплаченим у термін
покупцями і замовниками; товари на відповідальному збереженні в
покупців.
6. Методика ревізії ТМЦ.
З метою перевірки збереження матеріальних цінностей і достовірності
інших даних, звітів та балансів перед ревізією обов’язково провадиться
інвентаризація матеріальних цінностей.
Готуючись до інвентаризації, слід визначити кількість основних об’єктів,
де вона проводитиметься. Для цього обов’язково треба знати технологію
виробництва. Щоб ознайомитися з нею, можна відвідати аналогічне
підприємство.
Інвентаризація проводиться раптово й одночасно на усіх об’єктах із
залученням фахівців, які добре знають технологію виробництва на
підприємстві, що ревізується, і обов’язково у присутності матеріально
відповідальної особи.
До початку інвентарізації ревізор у присутності інвентаризаційної
комісії, призначеної наказом керівника підприємства, повинен опломбувати
складські приміщення у тому разі, якщо протягом одного дня провести
інвентаризацію на усіх складах неможливо. Факт опломбування
засвідчується актом, у якому обов’язково вказуються члени
інвентаризаційної комісії, дата написання акта, місце знаходження та
назва складу, кількість пломб та їхні номери. Акт підписується усіма
членами інвентаризаційної комісії. Склад після цього охороняється.
Для убезпечення недоторканості пломб до моменту проведення
інвентаризації треба оголосити про стягнення штрафів із порушників, адже
матеріально відповідальні особи з метою приховування нестачі або лишків
можуть зривати пломби. Сума штрафу може становити 1- 5% вартості
цінностей, які зберігаються на опломбованих складах. На порушників
можуть також накладатися адміністративні стягнення.
Дуже важливо ще до початку інвентаризації зібрати усі документи з
надходження та витрат матеріальних цінностей. Для цього кожен документ
підписується членами інвентаризаційної комісії, проставляється дата.
Звіт, який складає матеріально відповідальна особа, теж підписується
членами комісії. Під час ревізії забороняється використовувати первинні
документи без позначок ревізора.
Після цього матеріально відповідальна особа пише розписку про те, що усі
первинні документи з надходжень та витрат занесені до звіту і ніяких
інших документів більше не подаватиметься. Потрібно також взяти розписку
про те, що на відповідальному збереженні немає матеріальних цінностей,
які належать іншим організаціям чи стороннім особам. Якщо вони є, то
з’ясувати, які саме, чиї і де зберігаються.
Під час проведення інвентаризації необхідно звернути увагу на якість
вимірювальних приладів. Метр повинен бути правильної довжини, ваги мають
бути клеймовані.
Інвентаризацію проводять суцільним або вибірковим методом.
Під час ревізії слід брати до уваги чи проводилась інвентаризація із
зміною матеріально відповідальних осіб. У разі виявлення порушень, коли,
наприклад, під час перебування у відпустці однієї матеріально
відповідальної особи її заміняла інша без передачі матеріальних
цінностей, проводиться суцільна інвентаризація. Суцільна інвентаризація
проводиться й у тому разі, якщо матеріальних цінностей небагато.
Якщо інвентаризація проводиться вибірково, доцільно перевіряти кожне
п’яте найменування згідно з картотекою, оборотною відомістю чи дискетою
Вибір — за комісією.
Сипучі матеріали зважуються вибірково вимірюванням. Для цього
виготовляється ящик об’ємом 1 куб. м і відбирається 5 проб із різних
місць. Загальна вага усіх проб вираховується за значенням питомої ваги
матеріалу.
За проведеною таким методом інвентаризацією не виводяться її результати,
а матеріали не направляються до слідчих органів. Така інвентаризація
проводиться для того, щоб пересвідчитися чи немає великих відхилень. У
тому разі, якщо вибірковою інвентаризацією виявлено значні розбіжності
між наявними і обліковими даними, то проводиться суцільне переважування.
Оформляючи інвентаризаційні описи, треба точно вказувати назву
цінностей, щоб вона збігалася з назвою, яка написана в обліковій картці
чи , оборотній відомості. Обов’язково мусить бути вказана одиниця виміру
і кількість одиниць. Кожна сторінка інвентаризаційного опису має бути
підписана усіма членами комісії. Якщо є виправлення, то вони
обумовлюються, а потім підписуються усіма членами комісії.
Бухгалтер складає порівняльну відомість тільки за тими позиціями, де є
відхилення.
Усі цінності перелічуються інвентаризаційною комісією у присутності
матеріально відповідальної особи і заносяться до акта інвентаризації,
який складається у двох примірниках і підписується усіма членами
інвентаризаційної комісії.
Під час проведення інвентаризації ревізор повинен обстежити приміщення,
перевіривши чи надійно забезпечено належне зберігання матеріальних
цінностей від можливих крадіжок, пожеж, псування.
У тому разі, якщо будуть знайдені недоліки щодо надійного зберігання
матеріальних цінностей, їх необхідно вказати в акті ревізії.
Під час інвентаризації незавершеного виробництва, капітального
будівництва і незавершеного ремонту до складу інвентаризаційної комісії
обов’язково необхідно включати технологів, інженерів-будівельників та
інших фахівців.
Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати, Що є на робочих місцях не
оброблялися, заносяться до окремих описів матеріальних цінностей, а не
до загального опису незавершеного виробництва.
Кількість сировини та матеріалів, що є складовими неоднорідної маси та
сумішей у незавершеному виробництві, визначається за допомогою
розрахунків фахівців — членів інвентаризаційної комісії згідно з
галузевими інструкціями. Розрахунки з підписом особи, яка їх виконувала,
додаються до інвентаризаційного опису.
Результати інвентаризації оформляються бухгалтерією підприємства. За
ними виводяться наявні лишки або нестача.
Усі факти розбіжностей заносяться до відомостей інвентаризаційних
різниць. Якщо є розбіжності даних обліку фактичної наявності
матеріальних цінностей із бухгалтерськими даними, то лишки
оприбутковуються з віднесенням результатів на збільшення прибутку
підприємств, а нестача цінностей у межах затверджених норм втрат
списується на витрати виробництва. Норми природних втрат враховуються
лише у разі виявлення фактичних нестач та після заліку нестач цінностей
над лишками у пересортиці.
Понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування цінностей
відносяться на винних осіб за такими цінами, за якими вираховується
обсяг шкоди, заподіяної розкраданням, нестачею, знищенням і псуванням
матеріальних цінностей.
Понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей, включаючи й готову
продукцію, у тому разі, якщо винуватих не встановлено або якщо у енні з
винних осіб відмовлено судом, зараховуються на збитки підприємств,
Поки проводиться інвентаризація товарно-матеріальних цінностей
ревізорові необхідно:
перевірити у відділі кадрів підприємства чи з усіма матеріально
відповідальними особами укладено договори про повну матеріальну
відповідність;
у тому разі, якщо інвентаризація є обов’язковою умовою, перевірити чи
виконується інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних
активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів та
розрахунків, що затверджена наказом Міністерства фінансів України 11
серпня 1994 р. № 69,
Після закінчення інвентаризації необхідно перевірити якість її
проведення. Слід звернути увагу на правильність відображення показників
товарне матеріальних цінностей за кількістю і сумою, що вираховується за
бухгалтерським обліком. Після цього приступити до перевірки правильності
проведення заліків лишків і нестач внаслідок пересортиці.
Взаємозалік лишків і нестач внаслідок пересортиці можна здійснити тільки
щодо матеріальних цінностей однакового найменування або схожих зовні, чи
спакованих тотожною кількістю в одній тарі за умови, що лишки і нестачі
виникли протягом одного і того ж періоду, що перевіряється, а також
протягом того часу, коли матеріальну відповідальність несла одна
матеріально відповідальна особа. За відсутності норм втрата
розглядається понаднормова нестача.
Під час ревізії необхідно проводити інвентаризацію підзвітних сум. Для
цього за журналом-ордером № 7 або в інших бухгалтерських облікових
регістрах аналітичного обліку треба визначити дебіторську заборгованість
підзвітних осіб і провести інвентаризацію наявності готівки чи
бухгалтерських документів щодо придбання матеріальних цінностей і здачі
їх на склад.
Перевіряючи результати інвентаризації, необхідно пересвідчитися чи
оприбутковані за бухгалтерським обліком виявлені лишки в підзвіт
матеріально відповідальним особам і чи списані згідно з рішенням
керівника господарства на відповідні рахунки нестачі — за рахунок винних
осіб, за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства,
чи за рахунок природних втрат.
Якщо рішення керівника неправомірне, наприклад, згідно з нормативними
документами збитки слід було б віднестиза рахунок винних осіб, а
віднесено за рахунок прибутку, то перевіряючий робить відповідні записи
в акті.
У разі встановлення фактів нестачі великих обсягів цінностей, матеріали
ревізії передаються слідчим органам.
Під час ревізії руху матеріальних цінностей слід насамперед за книгою
доручень перевірити наявність у ній не зазначених документів про
отримання за ними матеріальних чи інших цінностей. Якщо такі документи
є, слід вимагати пред’явлення невикористаних доручень або прибуткових
документів на отримані цінності. А в організаціях, куди видані
доручення, доцільно зробити перевірки про одержані товарно-матеріальні
цінності.
Ревізія руху матеріальних цінностей проводиться вибірково. Перевіряючий
повинен звернути увагу на можливі значні відхилення при виведенні
результатів інвентаризації як за лишками, так і за нестачами.
З метою перевірки достовірності відображення за даними бухгалтерського
обліку руху матеріальних цінностей ревізор повинен скласти баланс руху
матеріальних цінностей за їх видами з виведенням залишку матеріальних
цінностей на момент інвентаризації і зіставити дані залишку балансу руху
матеріальних цінностей із фактичною наявністю матеріальних цінностей.
У разі перевищення даних залишків балансу руху матеріальних цінностей із
даними інвентаризації можна зробити висновок, що матеріальні цінності
при надходженні не оприбутковувалися.
У деяких випадках за даними бухгалтерського обліку не проводиться
списання матеріальних цінностей. Тому, перевіряючи факти списання
матеріальних цінностей, ревізор повинен знати чи використовуються
вказані матеріальні цінності у технологічному процесі та якими є їхні
норми видатків на виготовлення одиниці продукції.
Якщо матеріально відповідальною особою не велося щоденного обліку руху
матеріальних цінностей, то його слід поновити.
У разі встановлення фактів списання матеріальних цінностей в обсягах, не
передбачених технологічним процесом, ревізор повинен перерахувати
собівартість на суму незаконно списаних матеріальних цінностей та
ставити питання про відшкодування вартості цих цінностей згідно з
положенням про Порядок визначення розміру збитків від розкрадання,
нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.
Висновки та пропозиції.
В умовах формування укрупнених норм витрат матеріальних запасів слабшає
контроль за встановленими подетальними нормами витрат з боку бюро
нормування матеріалів, що призводить до завищення величин діючих норм.
Крім того, норми змінюються протягом планового періоду, а матеріали
замовляються по розрахованій потребі на підставі норм, що існують на
момент формування заявок на необхідні підприємству матеріальні ресурси.
Отже, зниження норм протягом планового періоду приводить до утворення
зайвих виробничих запасів.
Однією з важливих причин утворення наднормативних запасів матеріальних
ресурсів на металургійному підприємстві є планування в умовах
господарського механізму.
Сформована протягом тривалого часу практика планування виробництва
приводить до розриву в часі. Між ними. За цей відрізок часу, як правило,
коректується виробничий план – змінюються співвідношення обсягів
продукції різних найменувань, призначених до випуску; окремі види
продукції виключаються з плану, і, навпаки, може бути оновлена
продукція, яка випускалася раніше підприємством.
Внаслідок цього при настанні планового періоду виникає не відповідають
виробничого плану (замовлених раніше обсягів матеріальних ресурсів, як
за укрупненою номенклатурою, так і в специфікованому вигляді. Таке
становище складається щодо основної продукції, що випускається
підприємством.
Список використаної літератури.
Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів,
товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та
розрахунків: Затверджена приказом Міністерства фінансів України від
11.08.1994, № 69. – Негоціант, № 35, 1994.
Мосаковський В. Оцінка об’єктів обліку на підприємствах АПК. – Бух. учет
и аудит, № 6, 1998.
Савченко В. Аудит операций с материальными ценностями // Бух. учет и
аудит, № 5, 1999.
Новоаворский В.А., Хорин А.Н. К вопросу об оценке оборотных активов //
Бух. учет, № 11, 1995.
Хилинский Г. Аудит себестоимости и движения материальных ценностей в
строительстве. Ч.2. // Все о бухучете, № 50.
Залевская Е. Контроль и ревизия сохранности и использования материальных
ценностей // Бух. учет и аудит, № 8, 1996.
Завгородний В.П., Савченко В.Я. Бухгалтерский учет, контроль и аудит в
условиях рынка // Блиц-информ, 1997.
Ревізія збереження та руху матеріальних цінностей. Підгот. Н.Цуканова,
Фінанси України, № 10, 1997.
Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посібник – К., Вікар, Серія
“Вища освіта ХХІ століття”, 2001.
Федосова І. Проблема дефіциту наднормативних запасів матеріалів (на
прикладі металургії) // Схід, № 6, 2002.
Грузинов В.П. Экономика предприятия и предпринимательства. – М.: СОФИТ,
1999.
Экономика предприятия: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Я.
Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.:
ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 718 с.
PAGE 1
PAGE 27
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
