аудит
Реферат
На тему:
Аудиторські докази
План:
Сутність та класифікація аудиторських доказів;
Значимість аудиторських доказів;
Тести систем контролю.
1. сутність та класифікація аудиторських доказів
Для видачі обґрунтованих звітів аудитор повинен мати повну,
достовірну і надійну інформацію — аудиторські докази. Стандарти, щодо
кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені
у національному нормативі аудиту “Аудиторські докази” № 14. Джерелами
інформації можуть бути облікова система, первинні документи, матеріальні
активи, робітники підприємства, контрагенти.
Усі первинні документи і облікові записи мають складатися згідно з
вимогами Постанови Кабінету Міністрів України “Положення про організацію
бухгалтерського обліку і звітності в Україні” від 3 квітня 1993 р. .V
250 і “Положення про документальне забезпечення записів у
бухгалтерському обліку”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів
України від 14 травня 1995 р. № 88, Закону України “Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-ХГУ
(зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 11 травня 2000
р. № 1707-ІИ). Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2000 року. Відповідно
до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням
міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів
України від 28 жовтня 1998 р. № 1706, набрала чинності ціла низка
положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інструкцій та методичних
вказівок.
Кількість та якість інформації, якою може володіти аудитор, багато в
чому визначає якість аудиторського висновку, його адекватність
фінансовому та майновому стану підприємства.
Аудиторські докази — це інформація, одержана аудиторами при
підготовці висновків, на яких ґрунтується аудиторський звіт. Аудиторські
докази включають первинні документи і облікові записи, які лежать в
основі звітності, а також інформацію, що підтверджується з інших джерел.
Одержані аудиторські докази можна класифікувати у світлі
загальноприйнятих правил надання інформації. Особливе значення для
аудиту мають прямі докази.
Прямі докази — це дані, що підтверджуються первинними документами й
обліковими записами. Прямі докази підрозділяють на матеріальні та
нематеріальні. Матеріальні — це документи і натуральні об’єкти.
Нематеріальні — це моментні явища, а також контрагенти підприємства, на
якому проводиться аудит.
Докази можуть розрізнятися за характером: візуальні, документальні,
усні, а залежно від джерела інформації — внутрішні або зовнішні.
За доказовим значенням документи, що перевіряються, поділяються на:
— первинні документи — письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують
господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації
(власника) на їх проведення;
— облікові записи (облікові регістри) — носії спеціального формату
(паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, машинограм тощо,
призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого
нагромадження, ґрунтування та узагальнення інформації з первинних
документів, прийнятих до обліку;
— головна книга — регістр синтетичного обліку, де відображаються
залишки на початок і кінець звітного періоду і обороти на дебеті і
кредиті рахунків;
— бухгалтерська звітність;
— плани, кошториси, калькуляції;
— матеріали перевірок і ревізій;
— матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства;
— дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного
контролю об’єктів аудиту;
— неофіційні документи — документи, які робітники підприємства ведуть з
власної ініціативи;
— допоміжні документи — документи, в яких викладена думка осіб, що
працюють на підприємстві.
Неофіційні та допоміжні документи доказового значення не мають, однак
можуть бути використані при виборі напрямку проведення дослідження і
перевірки.
2. Значимість аудиторських доказів
Відповідно до вимог нормативу аудиту “Аудиторські докази” № 14
аудитор повинен прийняти рішення про надійність, корисність і
достатність отриманих ним аудиторських доказів. Значимість доказів
залежить від їх надійності й корисності. Лише за такої умови докази
можуть впливати на формування висновку аудитора щодо фінансової
документації клієнта.
Щоб бути корисними аудиторові, докази повинні бути надійними.
Надійність — це якість інформації, яка забезпечує обґрунтовану
відсутність у ній помилок і виправлень, відображає належну інформацію.
На надійність доказів впливає велика кількість факторів, основні з них
такі:
1. Незалежність джерела Інформації. Докази, отримані аудитором із
незалежних відносно суб’єкта перевірки джерел надійніші, ніж свідчення,
надані підприємством. Але високий рівень надійності таких свідчень ще не
гарантує, що вони не можуть бути помилковими.
2. Компетентність джерела інформації. Докази можна вважати
надійними, якщо вони отримані від компетентних джерел і видають
інформацію без помилок.
3. Система внутрішнього контролю. Якщо аудитор планує розглядати
систему внутрішнього контролю як джерело інформації, він повинен
ознайомитись із діяльністю підприємства і перевірити заходи та
процедури, що становлять систему внутрішнього контролю, впевнитись, що
вони розроблені без помилок і діють ефективно.
4. Об’єктивність доказів. Свідчення вважаються об’єктивними, якщо не
виникає сумнівів, щодо їх надійності.
При проведенні перевірки аудитор керується двома основними цілями:
1. Домогтися отримання необхідного ступеня впевненості на підтримку
думки, що склалася в ході аудиторської перевірки. Достатність обсягів
доказів є складною проблемою. Визначаючи обсяг доказів, що належить
отримати при проведенні перевірки, аудитор повинен прийняти рішення про
те, який їх обсяг є достатнім для того, щоб бути впевненим у
правильності зробленого висновку. Достатність обсягів доказів залежить
від багатьох умов, у тому числі від кваліфікації і досвіду аудитора. У
ряді випадків аудитор не може перевірити всю сукупність інформації, що є
на підприємстві, тому він вдається до вибіркового дослідження.
2. Проведення перевірки з максимальною ефективністю. Одночасно з
обґрунтованістю і надійністю свідчень аудитор повинен визначити їх
придатність, своєчасність і вартість отриманих свідчень. Різні типи
інформації мають різну вартість, і аудитору треба знайти компроміс між
їх вартістю і отриманими перевагами. Аудитор повинен з мінімальними
витратами вибирати типи свідчень, які забезпечують досягнення мети
перевірки (інформаційні докази аудитор має використовувати щонайменше із
двох джерел). Тип свідчень, їх обсяг, процедури, що використовуються для
їх отримання, залежать від конкретних обставин і умов проведення
перевірок і визначаються аудитором.
3. Тести систем контролю
Аудиторські докази одержуються в процесі перевірок належним
поєднанням тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість.
Тести системи контролю — застосовують для одержання аудиторських
доказів відносно відповідності структури та ефективності функціонування
систем обліку та внутрішнього аудиту. Це перелік методів та порядок їх
застосування аудитором для оцінки ефективності функціонування системи
обліку і внутрішнього контролю.
Аудиторські тести класифікуються за процедурою їх здійснення і
розрізняються як ротаційні, глибинні, тести слабких місць,
цілеспрямовані, наскрізні.
Ротаційні тести являють собою порядок, відповідно до якого об’єкти,
що підлягають аудиторській перевірці, вибираються аудитором по черзі, на
принципах ротації.
Глибинні тести є певною вибіркою операцій, що перевіряються на усіх
стадіях облікового процесу.
Тести слабких місць призначені для перевірки конкретного аспекту
обліково-аналітичної роботи, де аудитор припускає наявність помилок. При
встановленні помилок базу перевірки розширюють.
Спрямовані тести використовують з метою наступного контролю здійснюваних
операцій.
Наскрізні тести — це форма поглибленого тесту, яка використовується
для вивчення системи в цілому. Крім тестів системи контролю, в
аудиторських перевірках може також використовуватися система незалежних
тестів.
Незалежні тести призначені для перевірки операцій і залишків, а також
здійснення інших процедур з метою отримання доказів про повноту,
правильність і законність операцій, відображених у бухгалтерських
записах і фінансовій звітності.
Поняття “суттєвість” аудиту є дуже важливим. Аудитори не повинні
звертати увагу на несуттєві моменти — це один із принципів аудиту.
Інформація вважається суттєвою, якщо її відсутність або викривлення
може істотно вплинути на достовірність фінансової звітності, на
прийнятті рішення. Аудитор має самостійно вирішувати, з якого моменту
помилка, викривлення, порушення законів стали суттєвими для фінансової
звітності. Це рішення приймається аудитором на дослідницькій стадії
аудиту. Встановлений плановий рівень суттєвості аудитор використовує як
для суцільних, так і для вибіркових досліджень. Аудитор повинен
аналізувати суттєвість відповідно до національного нормативу аудиту
“Суттєвість та її зв’язок з ризиком аудиторської перевірки” № 11,
розглядаючи при цьому такі питання.
1. Взаємозв’язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки.
Залежно від стану обліково-аналітичної роботи системи внутрішнього
контролю аудитор зобов’язаний вибрати такі процедури аудиторської
перевірки, від яких можна очікувати скорочення розміру ризику аудиту до
сприятливого рівня. Існує взаємозв’язок між суттєвістю і ризиком
аудиторської перевірки: чим суттєвіше здійснюється перевірка, тим
нижчим є ступінь ризику аудиту, і навпаки.
2. Суттєвість і ризик аудиторської перевірки за оцінки аудиторських
доказів. Оцінка аудитором суттєвості і ризику на різних стадіях аудиту
можуть відрізнятися через зміну обставин або відомостей аудитора під час
проведення перевірки. У зв’язку із цим оцінка суттєвості і ризику
аудиторської перевірки може переглядатися з метою зниження ймовірності
непомічених помилок під час аудиту.
3. Оцінювання впливу помилок. Аудитор зобов’язаний визначити
суттєвість помилок фінансової звітності. Якщо він вважає їх суттєвими,
то повинен продовжити процедури перевірки з метою зниження аудиторського
ризику. Аудитор може також запропонувати клієнтові внести виправлення до
фінансової звітності підприємств. Залежно від суттєвості помилок, їх
впливу на адекватність фінансової звітності підприємства аудитор приймає
рішення про складання того чи іншого аудиторського висновку.
Список використаної літератури:
1). М. Т. Білуха «Курс аудиту», Київ «ВИЩА ШКОЛА» – «Знання», 1998;
2). Г. М. Давидов «Аудит», Київ «Знання», 2001;
3). Н. І. Дорош «АУДИТ методологія організації», Київ «Знання» 2001;
4). А. В. Газарян «Аудит», Київ 1997;
5). С. М. Бичков «Аудит», Київ 1998;
6). Л. С. Шахтовська «Аудит», Київ 1996.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
