фінанси
Реферат
Джерела формування оборотних коштів. Оцінка фінансової стійкості та
платоспроможності підприємства.
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи
фінансиста підприємства.
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до
недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.
Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє
створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей,
відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню
відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і
позичених коштів.
1.1. Власні джерела формування оборотних коштів
Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах
покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд),
відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове
фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і
міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок
коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних
учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних
паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного
підприємства.
На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних
коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства,
надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних
оборотних коштів сталі пасиви.
Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу
оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що
залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його
розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке
економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за
придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 р.
ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів
України «Про порядок використання прибутку державних підприємств,
установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали
спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 %
загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від
оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.
Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів,
залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів,
загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів
та інших факторів.
До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це
кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи
грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу
підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за
призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування
оборотних коштів підприємства.
Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати
працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування,
на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування
покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються
сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що
сталі пасиви відсутні на підприємстві.
Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз
пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і
короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву
балансу.
З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління
ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду
сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.
Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу
її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між
терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона
сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може
використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати
здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за
другу половину — 10-го числа наступного місяця, то в обороті
підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.
Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється
головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна
заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва
не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що
відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку
нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам,
коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на
рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти,
які використовуються в господарському обороті. У зв’язку з цим
мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як
джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів
визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12
місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду
заробітної плати в плановому році.
Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх
платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми
мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання
фонду заробітної плати в плановому році.
Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також
постійно є в обігу підприємства. її можна визначити як добуток
мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та
відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.
Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою
готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом
виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності
продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва,
ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних
оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається
відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку
розрахунків.
На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся
сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову
їх суму враховано в попередні роки.
1.2. Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів
Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є
постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання
фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу
виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того,
на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів
за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої
готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних
зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють
потребу в додаткових коштах.
Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим.
Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині
економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо
фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової
нестабільності підприємства.
У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових
ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів,
комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.
Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов’язаних з
придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами
підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням
(збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та
іншими зобов’язаннями.
Кредити банку дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних
коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів
сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних
цінностей.
Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі,
комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в
позику, кредитують суб’єктів господарювання під заставу їхнього майна
або за умови страхування ризику непогашення кредиту.
Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок
необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих
товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.
Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних
цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою
вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними
коштами.
Короткостроковий кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається
строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно
менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом
виробництва, станом товарного і грошового обігу.
Порядок отримання кредиту викладено в розділі 7.
1.3. Залучення коштів інших суб’єктів господарювання
До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються
підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до
одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.
Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він
виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя
означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель
реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких
грошей недостатньо, їх замінює вексель.
Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання
є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком
фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з
постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів.
Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що
поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або
інше боргове зобов’язання.
Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період
становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними
формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У
цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і
народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює
обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових
ресурсах.
Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел
формування оборотних коштів. її породжує брак власних оборотних коштів.
Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про
участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів
господарювання.
Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткострокові
зобов’язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за
розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не
сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних
вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк;
за короткостроковими кредитами.
Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено
чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за
розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за
невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і
прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті
порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів.
Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні
цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник
змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до
пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.
За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів
відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і
банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і
тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від
конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо —
від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості,
головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.
Стан кредиторської і дебіторської заборгованості, їх участь у формуванні
та використанні оборотних коштів промислових підприємств свідчать про
серйозні негаразди в господарській діяльності (табл. 6.6).
У цілому в промисловості України станом на 1.07.1999 р. у запаси
товарно-матеріальних цінностей вкладено оборотних коштів на суму 27960,2
млн грн. Дебіторська заборгованість перевищує суму оборотних коштів,
вкладених разом у виробничі запаси, незавершене виробництво, готову
продукцію і товари і становить 62115,4 млн грн. Кредиторська
заборгованість становить 88578,9 млн грн. і більше ніж у 1,4 раза
перевищує дебіторську. Така сама тенденція мала місце й у 1998 році.
Наведені дані дають змогу зробити висновок, що для підприємств
кредиторська заборгованість є ледве чи не головним джерелом
короткострокового фінансування.
КРЕДИТОРСЬКА І ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ У ФОРМУВАННІ Й ВИКОРИСТАННІ
ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ У 1997—1999 pp., млн
грн.
на 101 1998 р на 1 01 99 р на 1 07 99 р
1
1. Оборотні кошти у запасах товарно-матеріальних цінностей, у тім
числі:
виробничі запаси
незавершене виробництво
готова продукція
товари
26102,9
12621,9
4890,0
5632,3
873,5
27959,2
13025,4
5519,8
6052,9
1019,2
27960,7
12784,2
5891,9
5662,4
948,5
2. Дебіторська заборгованість 31142,4 49978,8
62115,4
3. Інші активи і грошові кошти 5110,4 6653,0 6618,6
4. Усього вкладено коштів (1+2 + 3) 62355,7 84591,0 96694,7
5. Довідково:
– отримані кредити банків 3550,9 10560,0 11790,3
у тім числі короткострокові 2186,7 3859,6 3991,9
– кредиторська заборгованість 48959,7 76738,1 88578,9
Створюється парадоксальна ситуація: що більше в обороті
підприємства-споживача товарів і грошей підприємства-постачальника, то
більше (незалежно від форми власності) це його влаштовує. Однак таке
«перекачування» капіталу (хоча й тимчасове) в кінцевому підсумку утворює
ланцюг неплатежів, погіршує фінансовий стан підприємства, уповільнює
обертання оборотних коштів у народному господарстві в цілому.
Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання.
Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму
використання власних і залучених оборотних коштів впливають на
ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу.
Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний
вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан
підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних
умов оборотними коштами.
2. Розрахунки акредитивами
Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної
установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів
оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.
Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями.
Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах,
передбачених в акредитивній заяві покупця.
Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за
відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській
установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для
цієї мети, або в банку платника — так званий гарантований акредитив.
Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма
розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і
платником щодо такої форми розрахунків.
Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов
використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив
відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником.
Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками
чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не
перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати
умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після
повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і
не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри
рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують
відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того
самого дня зараховуються на рахунок постачальника. Існує кілька видів
акредитивів.
Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування
коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з
розрахункового” рахунка платника і переказує ці кошти в банк
постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок
«Акредитив».
Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також
і за рахунок кредиту, отриманого платником у банкуєм ітенті. Проте для
кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело
платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів,
а частково за рахунок кредиту не дозволяється.
Непокритий — це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У
такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити
для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент
задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови
встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив,
кореспондентських відносин.
Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю
право списувати платежі на користь постачальника — отримувача коштів зі
свого кореспондентського рахунка.
Відзивний — це акредитив, який може бути змінений або анульований
банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з
постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були
виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім
повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.
Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або анулювати без
згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.
Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між
постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків
за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання,
банк постачальника і покупця.
Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення
постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття
акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними
реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;
термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його
обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за
акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).
Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:
на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива
до закінчення терміну його чинності;
після закінчення терміну чинності акредитива;
на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.
Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Невикористана сума акредитива повертається банку платника для
зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.
Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на
мал.
Мал. Розрахунок з використанням акредитива
1 — покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 —
банк покупця відкриває акредитив; 3 — банк покупця сповіщає покупця про
відкриття акредитива; 4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про
відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 — банк
постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 —
відвантаження товару; 7 — покупець повідомляє банк про виконання умови
акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 — банк покупця
переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 — банк
постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 ?— банк
постачальника повідомляє про це свого клієнта.
Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що
відвантажений товар буде своєчасно оплачено.
Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків
надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.
Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний
час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище
підприємств-покупців.
ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його
виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна
об’єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а
тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й
усебічно характеризують господарське становище підприємства.
Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб
усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли
одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як
партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про
економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з
підприємством. У кожного з партнерів підприємства — акціонерів, банків,
податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому й
показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер
зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.
Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме
підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства
формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями,
акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого
боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної
привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість
вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий
економічний інтерес.
Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси
підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства
залежить його економічна перспектива.
Ми пропонуємо класифікацію і порядок розрахунку комплексу основних
оцінних показників, що з них залежно від конкретної мети аналізу можна
вибрати відповідну кількість та види таких показників.
Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку
вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та
напрямків аналізу фінансового стану підприємства.
Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства
перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний
фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного
комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні
показники.
Наведемо коротку характеристику основних показників, які
використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності
підприємства.
А. Показники оцінки майнового стану
1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні.
Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які
перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника
свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.
2.Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними
документами під активною частиною основних засобів розуміють машини,
обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці —
позитивна тенденція.
Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує
частку зношених основних засобів у загальній їх вартості.
Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів.
Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.
Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на
кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.
Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних
засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді,
вибула з причини зносу та з інших причин.
Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності
1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту
частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних
активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж
один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів,
так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе
значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці —
позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних
оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття «оборотні
кошти» та «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи
підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий — джерела
коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається
як джерело покриття поточних активів.
Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці —
позитивна тенденція.
Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних
активів і поточних зобов’язань. Для нормального функціонування
підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його —
позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство
встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства
у вільних грошових ресурсах.
Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але
обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають
найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси).
Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих
запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За
ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації
підприємства отримують 40% і менше від облікової вар тості запасів. В
іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього
показника — 1. Однак ця оцінка також досить умовна.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності).
Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і по
казує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необ
хідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього по
казника — 0,2.
Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це
вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами.
Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована ниж
ня межа цього показника — 50%
Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвід
ношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми
запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю,
то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостат
ньо стійким.
6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання
цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності
підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової
стійкості.
В. Показники оцінки фінансової стійкості
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства —
забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана
із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від
кредиторів та інвесторів.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності
самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його
діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і
незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника
є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох
коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).
Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника.
Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники
повністю фінансують своє підприємство.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного
капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто
яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.
Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів
та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами,
тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує
структуру капіталу. Зростання цього показника — негативна тенденція, яка
означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх
інвесторів.
6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання
цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності
підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової
стійкості.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
