.

Аналіз витрат в довгостроковому періоді. Зміни розміру підприємства і вибір оптимального. Взаємозв’язок між довгостроковими та короткостроковими витра

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
770 13325
Скачать документ

мікроекономіка

Курсова робота

на тему:

Аналіз витрат в довгостроковому періоді. Зміни розміру підприємства і
вибір оптимального. Взаємозв’язок між довгостроковими та
короткостроковими витратами.

TOC \o “1-3” Вступ. PAGEREF _Toc30150631 \h 2

1. Витрати виробництва, їх види. PAGEREF _Toc30150632 \h 3

2. Методи керування витратами. PAGEREF _Toc30150633 \h 7

3.Взаємозв’язок між довгостроковими та короткостроковими витратами.
PAGEREF _Toc30150634 \h 12

3.1. Витрати у короткотерміновому періоді. PAGEREF _Toc30150635 \h 12

3.2. Довгостроковий період. PAGEREF _Toc30150636 \h 16

4. Вибір оптимального розміру підприємства. PAGEREF _Toc30150637 \h
19

4.1. Ізокванта. PAGEREF _Toc30150638 \h 19

4.2. Закон спадної граничної продуктивності. PAGEREF _Toc30150639 \h
20

4.3. Заміщення факторів виробництва PAGEREF _Toc30150640 \h 25

Висновок. PAGEREF _Toc30150641 \h 29

Список використаної літератури. PAGEREF _Toc30150642 \h 31

Вступ.

Різним видам ділових рішень відповідають різні види витрат. Витрати, що
були названі нами перемінними, відносяться до рішень, що стосується
короткострокових змін обсягу випуску продукції при використанні заданої
кількості постійних витрат. Наприклад, скільки кукурудзи може виростити
фермер при заданому обсязі посівних площ і наявній кількості
сільськогосподарського устаткування? На скільки паперова фабрика даного
розміру повинна скоротити обсяг випуску продукції в період циклічного
спаду виробництва?

Будь-яка зміна цін і обсягів пропозиції, що не спричиняє зміни розмірів
постійних витрат, що використовуються у виробництві, буде здійснюватися
з урахуванням положення кривих витрат даної фірми на короткострокових
тимчасових інтервалах.

В інших випадках, увага власників фірми повинна бути зосереджена на
планах довгострокового розширення або скорочення обсягів постійних
витрат фірми. Яким образом, наприклад, варто реагувати власникам
молочних ферм на постійне скорочення дотацій, що виділяє уряд з метою
підтримки цін на молоко на постійному рівні? Чи, як зміниться видобуток
вугілля при зміні цін при наявності достатнього часу для відкриття нових
шахт і закриття старих? Відповідати на подібні питання треба лише з
урахуванням довгострокових витрат, розгляду яких присвячена дана робота.

1. Витрати виробництва, їх види.

Витрати виробництва — це вартість факторів виробництва, використаних для
створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні
підходи до визначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової
теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що вартість –
це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній
теорії і, зокрема, в мікроекономіці є концепція альтернативної вартості.
Саме з цієї позиції розглянемо витрати виробництва.

Якщо розсудити за аналогією, то альтернативна вартість витрачених на
виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би
бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

У число альтернативних витрат, з якими зіштовхуються фірми, входять
виплати робітникам, інвесторам, а також власникам природних ресурсів;
усі ці виплати здійснюються з метою залучити фактори виробництва,
відволікаючи тим самим від альтернативних варіантів застосування. У
число альтернативних витрат фірми входять також платежі, що приєднуються
іншим фірмам як компенсацію за постачання проміжних виробів
(комплектуючих частин і напівфабрикатів) і ділових послуг. Ці витрати
можна класифікувати безліччю способів. Почнемо з установлення розходжень
між явними і неявними (імпліцитними) витратами.

Явні витрати – це альтернативні витрати, що приймають форму прямих
(грошових) платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних
виробів. У число явних витрат входить зарплата, виплачувана робітником,
жалування менеджерів, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам
і іншим постачальникам фінансових послуг, гонорари за юридичні
консультації, оплата транспортних витрат і багато чого іншого.

Як би не був цей перелік довгий, усе-таки явними витратами не
вичерпуються усі види альтернативних витрат, що несе фірма в процесі
виробництва. Існують також неявні (імпліцитні) витрати. До їхнього числа
відносяться альтернативні витрати використання ресурсів, що належать
власникам фірми (чи знаходяться у власності фірми як юридичної особи).
Ці витрати не передбачені контрактами, обов’язковими для явних платежів,
і тому залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Так, якщо власник
дрібної фірми працює поряд з найманими робітниками цієї фірми, не
одержуючи при цьому жалування, то він, мабуть, тим самим відмовляється
від можливості одержувати жалування, працюючи де-небудь в іншім місці. У
якості ще одного приклада можна привести наступну ситуацію: фірма
використовує приналежні їй будинок, нікому нічого за це не платячи
(економічно вона реалізує тим самим своє право власності), однак при
цьому вона відмовляється від наявної можливості одержання коштів за
здачу цього будинку в оренду. Звичайно фірми не відбивають імпліцитні
витрати у своїй бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають
менш реальними.

Економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські, або явні) та внутрішні
(неявні) витрати. Зовнішні витрати – грошові видатки постачальникам
ресурсів, які не належать власникам підприємства. Це сума всіх платежів
підприємця, пов’язана з залученням необхідних економічних ресурсів
(заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити,
орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо).

Внутрішні витрати – це грошові платежі, які могли б отримати власники
підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать.
Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на
депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б
передаватися в оренду та приносити відповідний доход тощо. Таким чином,
використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності,
підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при
інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати
формують економічні витрати підприємця. Далі розглядатимемо виключно
економічні витрати.

До складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за
виконання підприємцем підприємницьких функцій. Його розмір визначається
рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі, тобто
тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку є прибуток економічний (чистий), який є додатковим
доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній
галузі. Цей прибуток отримують не всі підприємці, і він не належить до
витрат. У мікроекономіці (якщо спеціально не застережене) йдеться, як
правило, про економічний прибуток.

Ще один метод класифікації витрат ґрунтується на обліку тимчасових
обріїв, протягом яких приймаються ті чи інші виробничі рішення.

Для того, щоб забезпечити випуск продукції, фірма здійснює цілий спектр
різного роду витрат. Обсяги випуску продукції змінюються в залежності
від зміни обсягів цих витрат. Обсяги деяких видів витрат піддаються дуже
швидкому коректуванню, інші ж вимагають більшого часу. Що стосується
витрат, коректування і регулювання яких вимагає щодо більшого часу, то
без порушення спільності, можна вважати, що саме вони визначають розміри
фірми, параметри її виробничих потужностей, тобто фізичні розміри
виробничих структур і продуктивні потенціал машинного парку фірми.
Витрати такого роду відносяться до категорії постійних витрат.

Крім постійних витрат, фірми несуть також перемінні витрати, що можуть
бути швидко і без особливих труднощів піддані зміні в рамках
підприємства заданого розміру в міру того, як змінюється обсяг випуску
продукції. Сировина, енергія, погодинна оплата праці – от приклади
перемінних витрат більшості фірм. Від конкретної ситуації залежить, які
витрати є постійними, а які перемінними. Витрати, що є для одних
підприємств перемінними, цілком можуть для інших фірм відноситися до
категорії постійних. Витрати, зв’язані з забезпеченням перемінних витрат
називаються перемінними витратами.

2. Методи керування витратами.

Розглянемо керування витратами підприємства. Бізнес несе витрати не
тільки для одержання поточної виторгу, але і для забезпечення майбутньої
діяльності. Тому усі витрати підприємства можна розділити на два
основних види – поточні і довгострокові.

Поточні витрати – це витрати підприємства, зв’язані з провішуванням у
процесі господарської діяльності технічних задач. Тактичними задачами
вважаються закупівлі сировини, матеріалів, товарів, виробництво
продукції, транспортування, збереження і реалізація товарів,
обслуговування матеріально-технічної бази, зміст персоналу і т.д.

Довгострокові витрати (інвестиції) зв’язані з розв’язуваними
підприємством стратегічними задачами – будівництвом, чи реконструкцією
придбанням нових виробничих площ; покупкою нових видів машин, механізмів
і устаткування; придбанням нематеріальних активів; формуванням
довгострокового портфеля цінних паперів.

Обидва види витрат необхідні і важливі для будь-якого підприємства, але
методи керування ними різні. Метод керування довгостроковими витратами
відповідно до розв’язуваного при цьому задачами можна назвати
«стратегічним методом», а відповідно другий метод – «тактичним».

Стратегічний метод характеризується набором управлінських рішень,
зв’язаних з довгостроковими цілями підприємства. Стратегічні рішення
впливають істотно на стан і благополуччя всього підприємства і
приймаються на рівні вищого керівництва. Тому такі рішення мають
тенденцію до довгострокового впливу, виявляються протягом декількох
років. Чи збільшуючи обмежуючи використовувані засоби, на цьому рівні
керування витратами припускає їхнє стратегічне планування, що у першу
чергу зв’язано з прогнозуванням і конструюванням тих шляхів, по яких
буде розвиватися бізнес у довгостроковій перспективі. Метою
довгострокового планування є одержання переваги від передбачуваних змін
на ринку для існуючих товарів і послуг і використання нових комерційних
можливостей і технологічних досягнень, що виникають у майбутньому. При
цьому виді планування може розглядатися проміжок часу в 3-5 років і
навіть 10 років і більш років, особливо у капіталомістких галузях.

Тактичний метод керування витратами означає такий тип дій, що припускає
одержання кращих результатів при заданих ресурсах і заданій організації
робіт. Тактичний набір управлінських рішень також означає залучення в
процес прийняття рішень середнього і старшого управлінського персоналу.
У більшості випадків сутність тактики складається в забезпеченні
гнучкості перед обличчям зовнішніх умов, що змінюються. Прикладом
тактичного рішення є визначення номенклатури й асортименту товарів і
витрат на їхню реалізацію в даних ринкових умовах. Якщо таке рішення
виявиться помилковим, то від нього можна буде швидко відмовитися, і воно
не зробить тривалого впливу на діяльність підприємства. На відміну від
цього стратегічну помилку набагато сутужніше виправити.

Тактичне керування витратами здійснюється короткостроковим тактичним
плануванням. Короткострокове тактичне планування відбиває існуючу в
даний момент ситуацію на ринку і визначає щорічний виробничо-фінансовий
план. Тактичне планування охоплює значно менший проміжок часу – звичайно
не більш року, прагнути оцінити поточні перспективи бізнесу і відповідно
до них планувати діяльність підприємства. Метою тактичного планування є
найбільш ощадливе використання ресурсів і одержання максимальних доходів
з урахуванням потенційних можливостей ринку. Тактичне керування
припускає дисципліну керування, тому що вимагає регулярної оцінки тих
шляхів, що повинні привести до досягнення цілей довгострокового
планування, а також визначення тих критеріїв, відповідно до яких буде
оцінюватися діяльність підприємства. При цьому необхідна абсолютно
об’єктивна оцінка розглянутих планів. Розроблений план повинний являти
собою надійну базу для наступних рішень, що, можливо, прийдеться
приймати при зміні зовнішніх умов існування підприємства.

В останні роки швидкість зміни зовнішніх умов зросла. Сутність цього
явища відбивається у відомому вираженні Друкера «епоха розриву
безперервності». Ці зміни особливо характерні для України й інших
постсоціалістичних держав. Такі зміни означають ризик і невизначеність
при прийнятті стратегічних рішень.

Крапкою звіту при розробці будь-якого плану повинна бути оцінка
намічуваної стратегії з урахуванням існуючих умов. Ця оцінка означає
характеристику ринку з обліком ділової кон’юнктури таких зовнішніх
факторів, як передбачуваний рівень конкуренції і ймовірна величина
споживчого попиту. Важливим фактором, звичайно, є і характер галузі, у
якій працює підприємство.

На більшість підприємств у тім чи іншому ступені впливає стану іноземних
ринків і рівень ділової активності на цікавлячих територіях. Але
все-таки ключовим зовнішнім фактором в оцінці можливостей ринку і
формуванні плану можна визнати напрямок розвитку національної економіки
в планованому періоді. Зовнішні фактори не залежать від діяльності
самого підприємства, але облік їхнього впливу необхідний при керуванні
витратами. Перелік зовнішніх факторів досить великий (від політичних
змін до структурних економічних змін), він міняється в різних ситуаціях
і, зрозуміло, що не може бути єдиного методу роботи з ним. Але для
керування витратами необхідно виділити наступні фактори:

Фактори, що впливають на оборотний капітал: ціни на сировину і
матеріали, рівень заробітної плати, умови кредитування.

Фактори, що впливають на прибутковість: рівень розвитку окремих
сегментів споживчого ринку, що передують і нинішнє оподатковування,
курси іноземних валют, конкуренція.

Фактори, що впливають на приступність капіталу і кредитів: економічна
політика, інфляція, ставка відсотка, платіжний баланс, загальний попит
на капітал.

Поточні витрати залежать значною мірою від першої групи зовнішніх
факторів, хоча на них впливає і друга група. Довгострокові витрати в
більшому ступені залежать від другої і третьої групи факторів.

Як гнучку систему планування витрат, що враховує зміни зовнішніх умов,
найчастіше використовуються сценарії, що базуються на різних
припущеннях, що стосуються розвитку навколишніх умов. Для такої гнучкої
системи планування необхідна інформаційна база. Важливість інформації у
швидко змінюються умовах складно переоцінити. Для бізнесу будь-якої
величини відсутність точної, добре систематизованої інформації, що
відноситься до поточного і майбутніх умов, веде до невдач при спробах
прийняти рішення. Ефективність процесу керування витратами зростає, якщо
для прийняття управлінських рішень відбирати інформацію, яка відповідає
визначеним вимогам. По цих вимогах інформація повинна бути релевантної,
своєчасної і достовірний.

Релевантність інформації означає, що необхідні дані повинні задовольняти
конкретні інформаційні потреби управлінських структур. Для задоволення
цих потреб існують інформаційні системи, серед яких однієї з найбільш
важливою є система бухгалтерського обліку. У системі бухгалтерського
обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся ця
інформація придатна для ухвалення рішення. Релевантною є тільки та
інформація, що може впливати на прийняття рішень. При цьому інформація
повинна бути оперативно використана, оскільки згодом вона втрачає свою
цінність.

Система бухгалтерського обліку часто не має інформації, необхідної для
ухвалення рішення по витратах, тому що бухгалтерська інформація про
витрати стосується минулого, а прийняті рішення стосуються майбутнього.
Тому для прийняття рішень по витратах необхідно розвивати систему
управлінського обліку, де історична інформація використовується в першу
чергу, для прогнозування.

Таким чином, задачі керування витратами реалізуються за допомогою
незмінного процесу, що включає складання планів, їхню реалізацію і
контроль за виконанням відповідно до нової інформації і змін у діловому
навколишньому середовищі. Важливою попередньою роботою для створення
ефективної системи є планування і аналіз доступних для використання
ресурсів, що необхідно для забезпечення прийняття будь-якого плану, і
особливо, тактичного. При складанні планів виробництва і реалізації
продукції необхідно зробити аналіз можливих витрат, щоб прогнозований
обсяг продукції відповідав виробничим і збутовим можливостям
підприємства. Перетворивши виробничі потреби у фінансові і виробничі
ресурси, треба визначити прийнятні способи контролю відповідності
наступних витрат розробленому плану.

3.Взаємозв’язок між довгостроковими та короткостроковими витратами.

3.1. Витрати у короткотерміновому періоді.

Аналізуючи формування витрат у короткотерміновому періоді, потрібно
розмежувати їх на постійні та змінні. Поспішні витрати (FС) не залежать
від обсягів виробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли
виробництво взагалі припиняється. Справа в тому, що, як виходить із
самого визначення короткотермінового періоду, він недостатній для зміни
передусім обсягів капіталу. Постійними витратами можуть бути видатки,
пов’язані з виплатою орендної плати, відсотки за отриманий кредит,
амортизація тощо.

Змінні витрати (VС) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються
для виробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна
плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів
електроенергії для виробничих цілей тощо.

У мікроекономічному аналізі широко використовуються показники не тільки
загальних витрат, а й середніх: середні сукупні (АТС), середні постійні
(АFС) та середні змінні (АVС) витрати:

АТС = ТС / Q;

AFС = FС / Q;

АVС = VС / Q.

Особливе значення в дослідженні поведінки виробника на ринку надається
граничним витратам, які розраховуються як відношення приросту сукупних
витрат до приросту обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати
показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво
додаткової одиниці продукції:

Граничні витрати в короткотерміновому періоді не залежать від постійних
витрат. На їхній рівень впливають тільки змінні витрати.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то
на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно
до осі обсягу виробництва (рис. 1). Зображення кривої змінних витрат
дзеркально відбиває форму кривої сукупного продукту змінного фактора.
Кожна точка цієї кривої відповідає мінімальним затратам праці, що йдуть
на виробництво відповідного обсягу продукції. Крива матиме вигляд
зростаючої з поступовим затуханням лінії. У перспективі вона досягне
точки зламу, після якої подальше зростання змінних витрат не
супроводжуватиметься збільшенням обсягів виробництва. Однак цей відрізок
кривої не може бути складовою функції витрат, оскільки не відповідає
вимозі її визначення (це не будуть мінімальні витрати, необхідні для
отримання заданого обсягу виробництва, оскільки його можна одержати при
менших витратах).

Крива сукупних витрат показує зміни загальної вартості факторів, що
використовуються у виробництві, залежно від збільшення обсягів
виробництва. Вона матиме таку саму форму, як і крива змінних витрат,
однак проходитиме вище на величину постійних витрат.

Середні витрати для будь-якого обсягу виробництва дорівнюють тангенсу
кута нахилу променя, проведеного від початку координат через відповідну
точку на кривій сукупних витрат (наприклад, точку N). Мінімального
значення середні витрати набувають у точці, де кут нахилу променя буде
найменшим, тобто в точці його дотику до кривої сукупних витрат (точці
М). Аналогічне можна сказати і про середні змінні витрати. Якщо будувати
їх криву, то вона поступово буде наближатися до кривої середніх сукупних
витрат (Рис. 2).

Рис. 1. Криві сукупних, постійних та змінних витрат.

Граничні витрати – це нахил кривої сукупних витрат, тобто тангенс кута
дотичних, проведених до кожної точки кривої. Граничні витрати спочатку
зменшуються (у нашому прикладі до другої одиниці продукції), а потім
стати при збільшенні обсягів виробництва починають зростати.

Для подальшого дослідження важливо з’ясувати залежності між динамікою
середніх і граничних витрат. Поки граничні витрати будуть меншими, ніж
середні, виробництво додаткової одиниці продукції зменшуватиме середні
витрати. Якщо виробництво додаткової одиниці коштуватиме дорожче, ніж
середні витрати, то збільшення обсягів виробництва призводитиме до
зростання середніх витрат. Таким чином, середні витрати будуть
мінімальними за умови їх рівності з граничними витратами. Тобто криві
граничних і середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення
середніх витрат (рис. 2).

Зміни витрат у короткотерміновому періоді відображають дію закону
спадної граничної продуктивності змінного фактора. До того часу, поки
фірма зможе знаходити всі потрібні ресурси за постійними цінами, зміни
витрат у короткотерміновому періоді можна пояснити змінами середнього та
граничного продукту змінного фактора. Подібна форма кривих середніх
сукупних та змінних витрат доводить, що на виробництві середній продукт
спочатку збільшується, а потім зменшується. Точка мінімуму середніх
змінних витрат збігається з точкою максимуму середнього продукту
змінного фактора.

Рис. 2. Криві середніх та граничних витрат

3.2. Довгостроковий період.

Аналізуючи витрати у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що при
цьому немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть
змінюватися залежно від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди
чи повернути кредит, продати основні фонди чи придбати нові. Отже, в
довготерміновому періоді найголовніша проблема – оптимізація розмірів
підприємства.

Існує певний зв’язок та залежність між динамікою витрат у
короткотерміновому та довготерміновому періодах. Наведемо такий приклад.
Нехай існують певні виробничі модулі (виробничі дільниці), кожен з яких
здатний забезпечити виробництво 5000 стільців на рік при мінімальних
середніх витратах. Рівень цих витрат для кожного модуля свій. Тоді
потужність підприємства буде залежати від кількості модулів, введених у
експлуатацію. На рис. 3 зображені криві середніх витрат для кожного
модуля.

АТС1 АТС2
АТС3

Рис. 3. Пристосування до ринкових умов у довготерміновому періоді

Нехай потреби ринку становлять 7000 стільців (Q2). Цей обсяг можна
отримати як за допомогою одного виробничого модуля, залишаючись у рамках
короткотермінового періоду, так і з введенням в експлуатацію іншого,
тобто через довготерміновий період. У першому випадку обсяги виробництва
не будуть відповідати тим, при яких досягається мінімальний рівень
середніх витрат (Р3 = 9 грн.). Вони зростуть до 12 грн. за стілець. Якщо
піти іншим шляхом, то частину обсягу (5000 шт.) можна виготовити при
мінімальних витратах (9 грн.), а іншу частину (2000 шт.) – при витратах,
що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС2 (P1 = 15 грн.).

Більш привабливий варіант розвитку виробництва такий, що мінімізує
загальні витрати на заданий обсяг. Для першого варіанту вони
становитимуть

ТС1 = Р2 Q2 = 12 х 7000 = 84 000 грн.,

для другого

ТС2 = РзQз + P1 (Q2 – Qз) = 9 х 5000 +

+ 15 х 2000 = 75 000 грн.

Таким чином, з точки зору мінімізації сукупних витрат для отримання
заданого обсягу виробництва привабливішим є другий варіант розвитку,
який передбачає перехід від короткотермінового до довготермінового
періоду.

Подібно до того, як середній продукт залежно від обсягів виробництва
може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати
також по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому
залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків
удосконалення технології виробництва тощо. Три найтиповіші ситуації:

Коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто
позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Однак
при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому
зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях
підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

Довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких
галузях переваги отримують великі підприємства.

Коли позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується
у негативний. Тому підприємцю важливо правильно оцінити межі ефективного
розширення виробництва. Існуючі бар’єри зростання уможливлюють ефективне
функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Проте намагання мінімізувати витрати – це лише один бік, що визначає
поведінку виробника. Вибір реальних масштабів виробництва як в
короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді визначається
зрештою можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього
витрати виробництва слід порівнювати з доходами.

4. Вибір оптимального розміру підприємства.

4.1. Ізокванта.

Ізокванта –це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів,
які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції.
Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості
відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що
забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають
альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва
певного обсягу продукції.

Карта ізоквант — це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск
продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві
байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна
Ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат,
відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих
кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення
затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

Рис. 4. Карта ізоквант

4.2. Закон спадної граничної продуктивності.

Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів
виробництва до іншої, що містяться на різних ізоквантах. У
короткотерміновому періоді обсяги виробництва можуть збільшуватися за
рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу.
Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї
Ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу
і праці (відношення К/L).

Щоб з’ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх
використання, слід ввести ряд понять, що характеризують результати
виробництва:

сукупний продукт змінного фактора виробництва (у нашому випадку праці —
APL) – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості
цього фактора за інших незмінних умов;

Рис. 5. Зміна обсягів виробництва в короткотерміновому періоді

середній продукт змінного фактора виробництва (АРL)— це відношення
сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка
використовується у виробництві: АРL, = ТРL /L. Цей показник можна
вважати продуктивністю змінного фактора;

— граничний продукт змінного фактора (МРД) – це зміни за інших рівних
умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на
одиницю: МРL= ? TP / ? L.

У таблиці наведено умовні дані, що характеризують динаміку обсягів
виробництва шкарпеток залежно від збільшення затрат праці при незмінних
затратах капіталу (К = 50 маш.-год). Вони більш-менш точно відображають
спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.

Таблиця. Зміни виробництва шкарпеток залежно від збільшення затрат праці

Затрати праці, год. Продукт

Сукупний Середній Граничний

10 35 3,5 3 5

20 90 4,5 5,5

ЗО 180 6,0 9,0

40 272 6,8 9 2

50 355 7,1 8 3

60 420 7,0 6 5

70 455 6,5 3,5

80 480 6,0 2,5

90 495 5,5 1 5

100 480 4,8 -1,5

Сукупний продукт змінного фактора зростає у міру того, як збільшуються
затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, настає момент,
коли збільшення кількості праці не збільшує, а зменшує загальні
результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений
працею, яка не може ефективно використовуватися за даного обсягу
капіталу. У нашому прикладі це відбувається при співвідношенні К/L =
1/2.

Зазначені залежності можна показати графічно. На рис. 6 показано криву
сукупного продукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при
зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються
незмінними.

Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил
променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої
сукупного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через
співвідношення координат точки А: Q1/L1. Це буде середній продукт у цій
точці.

Рис. 6. Крива сукупного продукту змінного фактора.

Середній продукт досягне свого максимуму за умови використання кількості
праці, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку
координат, та кривої сукупного продукту. На рис. 6 це точка С.

Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та
знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю X, то отримаємо
граничний продукт. Криві середнього та граничного продуктів подано на
рис. 7.

Рис. 7. Криві середнього та граничного продуктів

з* 67

Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде
більший за нього. Якщо до виробництва залучається нова порція ресурсу,
продуктивність якої більша за середню, то таке залучення, звичайно,
збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність
змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить
середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт
змінного фактора досягатиме в точці перетину кривих середнього та
граничного продуктів, тобто при АР = МР. У нашому прикладі ця точка
лежить в інтервалі затрат праці від 50 до 60 люд.-год.

Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості
динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний
продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися.
Більше того, після досягнення нуля у точці В граничний продукт набуває
від’ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає
зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить
стійкою, що дає змогу вважати її економічним законом. Закон спадної
граничної продуктивності полягає в тому, що, починаючи з певного обсягу
збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші
фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного
продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу випуску
продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення
граничної продуктивності – це межа використання змінного фактора, за
якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадної граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти
за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи дачі. Якщо
вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня,
то кількість зібраної картоплі зросте у меншій пропорції. Якби такої
залежності не існувало, то все сільське господарство світу можна було б
помістити на одному гектарі землі, сконцентрувавши там усі витрати
праці.

З’ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного
фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Вона
використовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести
виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для
короткотермінового періоду можна виділити три стадії виробництва:

перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом
максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу та
недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило,
до збитків підприємця;

друга стадія: від максимального значення середнього продукту до
досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія
найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна
збалансованість факторів виробництва;

третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення.
На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до
збитків виробника.

Іншою сферою використання досліджуваних закономірностей може бути
прийняття рішень з оптимізації структури затрат на виробництво.
Припустимо, що існує дві дільниці, які виробляють однакову продукцію. Як
маневруючи перерозподілом фіксованої кількості праці між ними в
короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?

Щоб відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти
змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці
між дільницями МР1 > МР2, то ресурси треба перероподілити на користь
першої дільниці, якщо співвідношення протилежне (МР1 4.3. Заміщення факторів виробництва Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим у процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (МRТSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва: МRТSLK= - ?K/?L/ .Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз уздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше. Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з L1 до L2 виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність: ?L MPL= - ?K MPK Тоді MRTSLK = - ?K / ? L = MPL / MPK Оскільки залежність характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обґрунтування точки рівноваги виробника. Хоча спадна гранична норма технологічного заміщення працею капіталу властива для абсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них. 1. Фактори виробництва можуть використовуватися лише у певній пропорції. Прикладом є співвідношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Справедливим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю. 2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва в принципі не можливе. 4.4. Зміна масштабу виробництва. На відміну від короткотермінового періоду в довготерміновому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис.8). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадна. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва. Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів: Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростання продуктивності праці і, отже, зменшення затрат. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів. Рис. 8. Збільшення виробництва у довготерміновому періоді Нейтральна реакція середнього продукту на зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, яка на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною. Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тому, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство. Це насамперед значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу керованості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень. При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо. Висновок. Переміщення уздовж кривої довгострокових середніх витрат фірми, у ході яких фірма вільна у виборі обсягів усіх використовуваних нею видів витрат, одержали назву змін у масштабі виробництва. Для опису того, яким чином змінюються довгострокові середні витрати зі зміною масштабу виробництва, використовується спеціальна термінологія. Якщо в якому-небудь діапазоні випуску довгострокові середні витрати падають з ростом випуску, говорять, що фірма має економію, обумовлену ростом масштабів виробництва. Якщо в якому-небудь діапазоні випуску довгострокові середні витрати ростуть, фірма несе збиток від росту масштабів виробництва. Нарешті, якщо в якому-небудь діапазоні випуску довгострокові середні витрати взагалі не змінюються зі зміною обсягів випуску, то говорять, що фірма має постійний ефект від зміни масштабів виробництва. Залежність довгострокових середніх витрат від обсягів випуску, відображена графічно, має вид гладкої U-образної кривої. На ній відсутні зони постійного ефекту зміни масштабів виробництва. Однак емпіричні спостереження дозволяють помітити, що крива середніх витрат для довгострокових тимчасових інтервалів у деяких фірм може мати досить протяжні рівні ділянки в середній своїй частині, де середні витрати змінюються дуже незначно при зміні випуску. Економія, обумовлена ростом масштабів виробництва, виявляється в такого роду фірм лише в області, де обсяги випуску продукції невеликі, а збиток, викликаний ростом масштабів виробництва — тільки при дуже великих обсягах випуску. Для фірми, крива довгострокових середніх витрат якої має подібний вид, справедливо наступне визначення. Той рівень випуску, починаючи з якого ефект економії за рахунок росту масштабів виробництва перестає діяти, але при цьому виникає постійний ефект від зміни масштабів виробництва, може бути названий найменшим ефективним масштабом. Джерела економії, обумовленої зміною масштабів виробництва. Відкіля ж виникає економія, обумовлена розмірами виробництва? Якби ріст фірм здійснювався шляхом простого збільшення постійних і перемінних витрат у визначеній пропорції так, що велике підприємство представляло б собою безліч дрібних, можна було б справедливо очікувати, що зміни масштабу не вплинуть на середні витрати. Однак реальні фірми ростуть інакше. В міру росту вони змінюють виробничі технології і методи внутрішньої організації для того, щоб реалізувати переваги великого виробництва. Ці зміни і створюють ефект економії за рахунок масштабів випуску продукції. Список використаної літератури. Долан Є.Дж., Линдсей Д. Мікроекономіка / Пер. с англ. В. Лукашевича та ін.; під загаль. Ред. Б. Лісовика і В. Лукашевича. С.-Пб., 1994. 448 ст. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посіб. – К. Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 176 с. Теорія аналізу господарської діяльності: Підр. / В.В. Осмоловський, Л.І. Кравченко, Н.А. Русак та ін. – Мн.: Нове видання, 2001. – 318 с. Управління витратами підприємства – це вміння економити ресурси та максимізувати віддачу від них. // Світ бухгалтерського обліку. № 11, 1997. Гребенников П.П., Леусский А.Й, Тарасевич Л.С. Микроэкономика / Под общ. ред. Л.С. Тарасевича. – СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1996. Долан З. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. В. Лукашевича и др.; под общ. ред. Б. Лисовика, В. Лукашевича. – СПб., 1994. Исохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический анализ: Учебник. – М. ИНФРА-М, 1997. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. – М. Республика, 1992. Максимова В.Ф. Микроэкономика: Учебник. – 3-е изд., перераб. И доп. – М.: Соминтэк, 1996. Нуреев Р.М. Основы экономической теории: Микроэкономика: Учебник. – М. Высш. шк., 1996. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр. Пер. с англ. / Науч. Ред.: А.Т. Борисевич и др. – М., 1992. Рыночная экономика: Теория рыночной экономики: В 3 ч. – М.: Соминтэк, 1991. – Ч.1 микроэкономика. Тиром Жан. Рынки и рыночная власть: Теория организации промышленности: Пер. с англ. – СПб.: Экон. шк., 1996. Ястермський О. І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. PAGE 1 PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020