.

Фірма та її види: компанія, партнерство, корпорація (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
341 3985
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Фірма та її види: компанія, партнерство, корпорація.

Зміст

TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc30237489” Вступ PAGEREF
_Toc30237489 \h 2

HYPERLINK \l “_Toc30237490” 1. Фірма: її сутність, головні ознаки та
особливості PAGEREF _Toc30237490 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc30237491” 2. Види фірм та форми їх організації
PAGEREF _Toc30237491 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc30237492” 2.1 Компанія з одним власником PAGEREF
_Toc30237492 \h 9

HYPERLINK \l “_Toc30237493” 2.2 Партнерство PAGEREF _Toc30237493 \h
12

HYPERLINK \l “_Toc30237494” 2.3 Корпорація PAGEREF _Toc30237494 \h
13

HYPERLINK \l “_Toc30237495” 3. Фірми в Україні PAGEREF _Toc30237495
\h 15

HYPERLINK \l “_Toc30237496” Висновки PAGEREF _Toc30237496 \h 28

HYPERLINK \l “_Toc30237497” Література PAGEREF _Toc30237497 \h 30

HYPERLINK \l “_Toc30237498” Додаток А. Порівняльна характеристика
основних елементів механізму функціонування різних
організаційно-правових форм підприємницької діяльності PAGEREF
_Toc30237498 \h 33

Вступ

Тема даної курсової роботи – “ Фірма та її види”.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з
поняттям, сутністю та видами фірм. Також метою написання дипломної
роботи є поглиблення теоретичних і практичних знань з економічної
теорії, вироблення умінь застосовувати їх при вирішенні конкретних
практичних завдань, сприяння розвитку пошуку сучасних наукових досягнень
у сфері економічної теорії та уміння їх самостійно застосовувати при
вирішенні прикладних проблем.

Основним завданням роботи є вивчення та узагальнення
теоретико-методологічних засад з питань організаційно-правових форм
підприємництва.

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що фірма – це
підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську
діяльність з метою одержання прибутку. Будь-яка підприємницька
діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Організаційною
одиницею підприємництва є фірма. Вибір форми організації підприємницької
діяльності в основному визначається об’єктивними умовами — сферою
діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками
відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати,
з чого можна вибрати. Саме цьому доцільно дослідити які існують види
фірм і які особливості притаманні кожному виду.

Структура курсової роботи наступна: зміст; вступ; основна частина, яка
складається з трьох розділів; висновки; література; додатки.

В роботі розкриті наступні питання: Фірма: її сутність, головні ознаки
та особливості. Види фірм та форми їх організації. Види фірм в Україні.

При написанні роботи автором використовувались Закони України та інші
нормативні акти, підручники, монографії, періодичні видання, аналітичні
статті з економічної теорії, менеджменту, підприємництва тощо.

1. Фірма: її сутність, головні ознаки та особливості

Історично економічна діяльність людства почалася з натурального
господарства, коли кожна родина сама добувала собі всі необхідні для
життя блага. Потім люди відкрили вигоди спеціалізації і почали
обмінюватися між собою плодами спеціалізованої праці. При цьому
виробництво благ спочатку велося в рамках домашнього господарства, а всі
необхідні для виробництва ресурси кожний вимінював собі сам. Але
спеціалізація розвивалася і її логіка привела людство до нового кроку –
до створення фірм.

Фірма – господарська організація, створена спеціально для того, щоб
виробляти  товари і продавати їх на ринку заради отримання прибутку.

    Таким чином, фірма – це організація, створена спеціально для того,
щоб виробляти блага для продажу. Більш точно, слід, говорити про фірму
як про організацію, що володіє наступними ознаками:

вона створена для виробництва товарів або послуг;

вона купує або орендує фактори виробництва і комбінує їх у процесі
виробництва благ;

свої товари або послуги вона продає індивідуальним покупцям, іншим
фірмам або іншим організаціям;

її власники хочуть одержувати для себе доход від продажу товарів або
послуг у формі прибутку.

І якщо господарська організація відповідає всім цим ознакам, то чим би
вона ні займалася – виробництвом літаків, будівництвом садових
будиночків або продажем квітів – перед нами фірма.

Головна причина виникнення фірм полягає в тому, що вони виявилися більш
зручною формою організації виробництва благ, чим натуральне господарство
або дрібне домашнє виробництво. Досвід показав, що створюючи усе більш
великі і спеціалізовані фірми, можна домогтися більш раціональної
організації виробництва благ, тобто витрачати на ці цілі менший обсяг
обмежених ресурсів, а головне – скорочувати трансакційні
(організаційно-договірні) витрати.

   Трансакційні (організаційно-договірні) витрати – витрати часу, зусиль
і грошей на пошук постачальника ресурсів або послуг, укладення з ним
угоди про ціни й інші умови угоди і контроль за тим, щоб вона була
виконана.

Уявимо собі, наприклад, що ви вирішили виготовити для своєї квартири
книжкову шафу. Якщо ви володієте деякими столярними навичками, то в
принципі ця задача вам під силу. Але спробуємо розкласти процес її
вирішення на елементи, тобто зважити: що буде потрібно для такого
домашнього виробництва.

Насамперед, вам буде потрібно купити всі необхідні для виготовлення шафи
матеріали: дошки або плити, меблеву фурнітуру (петлі, замки, ручки),
наждаковий папір і багато ще чого. Не забудемо, що все це ви повинні
будете спочатку знайти в магазині, а потім доставити до себе додому.
Потім вам доведеться придбати столярний інструмент. І лише потім –
відклавши убік всі інші справи – ви зможете безпосередньо приступити до
виготовлення шафи.

Коли нарешті ця праця буде закінчена і шафа займе своє місце в квартирі,
столярний інструмент надовго ляже на полицю у вашій шафі, поруч із
залишками невикористаних матеріалів.

Тепер уявимо собі рішення тієї ж задачі меблевою фірмою. По-перше,
виробництво в неї йде у великих масштабах і тому вона може придбати для
його здійснення промислове устаткування, що різко підвищує
продуктивність праці в порівнянні зі звичайними пилками, рубанками,
викрутками і молотками. По-друге, їй не потрібно здобувати комплектуючі
для кожної шафи окремо. Вона укладає замовлення на постачання ресурсів
відразу для великої партії продукції, заощаджуючи тим самим масу часу.
Нарешті, вона наймає для виготовлення продукції людей з відповідною
освітою і досвідом роботи, що здатні виготовити шафу не тільки швидше,
ніж “домашній майстер”, але і з більш високою якістю і меншими витратами
ресурсів.

Таким чином, фірма виявляється більш вигідним способом організації
виробництва благ, ніж використання тільки послуг ринку і власних сил, у
силу трьох причин:

вона створює умови для поглиблення спеціалізації і підвищення на цій
основі продуктивності праці і якості товарів;

вона дозволяє скорочувати трансакційнні витрати на організацію
виробничого процесу;

вона дає можливість домогтися ефекту масштабу, коли збільшення випуску
товарів досягається без збільшення витрати в тій же пропорції усіх видів
ресурсів (наприклад, установивши в цеху більш потужне устаткування,
фірма може збільшити обсяг випуску без збільшення витрат на оренду
виробничих площ).

Таким чином, можна вважати, що існування фірми виправдано в тому
випадку, якщо вона допомагає людям виробляти блага з меншими витратами,
чим при інших способах організації такої діяльності. А це означає, що
однією з головних проблем діяльності будь-якої фірми є управління
витратами на виробництво і збут своїх товарів – фірма повинна виробляти
свої товари з витратами, що будуть виправдуватися корисністю цих товарів
для покупців. Адже покупці здобувають товари саме за їхню корисність, а
витрати фірми і покриваючі їхні ціни вони сприймають лише як неминучу
плату за можливість не виготовляти ці товари самостійно.

Саме по собі створення фірми не є запорукою комерційного успіху. Для
цього фірма повинна зуміти вирішити декілька дуже складних задач:

знайти товар, на який існує ринковий попит або зуміти створити такий
попит;

організувати виробництво товару таким чином, щоб його якість відповідала
вимогам покупців, а витрати були менше, ніж його ринкова ціна;

зуміти налагодити продаж свого товару, щоб він не загубився на тлі
продукції конкуруючих фірм, а витрати на збут не виявилися б занадто
великі.

Світ фірм украй різноманітний і нестабільний: на ринку постійно
з’являються нові фірми, а колись існуючі зникають у нікуди, просто
закриваючись. Логіка цього процесу проста:

тільки на ринку якогось товару складаються умови для отримання
підвищеного прибутку, як туди спрямовуються нові фірми;

але удержатися на ринку можуть лише ті фірми, що успішно вирішують
описані вище три задачі і тому здатні виробляти товари із
співвідношенням “якість/ціна”, що влаштовує покупців. А ті фірми, що
виробляють товари з витратами, занадто високими, щоб домогтися такого
співвідношення якості і цін своїх товарів, перестають отримувати
прибуток. Потім вони починають зазнавати збитків;

виторг від продажів виявляється менше суми витрат і в результаті фірми
розоряються і закриваються. Або переходять на інші ринки, де умови для
діяльності краще.

    Усе життя фірм зв’язане з трьома персонажами:

підприємцем;

співвласником (або співвласниками)

менеджером.

    Хто вони і яка роль грають у створенні і розвитку фірм?

    Підприємець – особливий тип особистості. Його відмітною рисою є
готовність ризикнути, щоб розбагатіти. Але від гравця, шахрая і
злочинця, що теж йдуть на ризик заради збагачення, підприємця відрізняє
досить цінна для суспільства риса. Підприємець прагне розбагатіти за
рахунок організації виробництва і продажі товару або послуги, що, на
його думку, або відсутні на ринку, але бажані людям, або можуть бути їм
зроблені краще або дешевше, ніж вміють інші виготовлювачі.

Підприємець – це людина, що на свій страх і ризик і значною 

мірою на свої власні засоби створює фірму.

Саме підприємці століттями були лідерами технічного прогресу,
прискорюючи шлях людства до висот добробуту. Так, ними рухав насамперед
особистий інтерес – розуміння того, що великий прибуток може принести
лише випуск на ринок принципово нового товару, або освоєння принципово
нового способу випуску вже існуючих на ринку товарів. Але цей особистий
інтерес – під впливом “невидимої руки ринку” – вів найчастіше до блага
для всього людства: люди одержували нові, більш якісні блага або ці
блага дешевшали і їх можна було одержати легше й у більшому обсязі.

Сказати з абсолютною впевненістю, що надії підприємця зовсім
обґрунтовані і високий доход йому гарантований, не може ніхто – ринок
не піддається стовідсотковому прогнозуванню. І тому підприємець завжди
ризикує не тільки не розбагатіти, але розоритися – втративши усе, що він
вклав у створення своєї фірми. Але якщо підприємець талановитий – його
фірма починає процвітати і він збагачується за рахунок одержання
особливо високих прибутків (компенсуючих той ризик, на який він колись
пішов), і іноді він входить в історію своєї країни нарівні з видатними
політиками або вченими.

Однак, коли фірма починає рости або коли підприємець умирає, на зміну
йому в керівництві справою звичайно приходить менеджер – фахівець з
управління комерційними організаціями.

    Менеджер – найманий керуючий фірмою, підзвітний її власнику.

    Менеджер займається всіми тими ж справами, що і підприємець після
створення фірми: організує виробництво і збут товарів, вирішує питання
відновлення асортименту товарів, визначає обсяг випуску, тип реклами і
т.п. Більш того, його доходи звичайно прямо залежать від процвітання
очолюваної ним фірми (у США нерідкі випадки, коли заробітки вищих
менеджерів – виконавчих директорів фірм – виміряються багатьма тисячами
і навіть мільйонами доларів у рік).

І все-таки між підприємцем і менеджером є принципова різниця.
Підприємець ризикує своїми грішми, що він вкладає в створення фірми і
придбання для неї капіталу (машин, устаткування, приміщень). Менеджер
такого ризику не несе. У випадку руйнування фірми він лише утрачає свою
посаду.

Третій персонаж – співвласник. Він як і підприємець вкладає у фірму
власні гроші. Але робить це звичайно тоді, коли вона вже створена
підприємцем і почала успішно працювати, приносячи доход більший, ніж
можна одержати, якщо вкласти гроші, наприклад, у банк. Таким чином,
співвласник несе ризик куди менший, чим підприємець, а від менеджера
відрізняється тим, що найчастіше не бере участь у керуванні фірмою.

Якщо оглянутися навколо, то сьогодні ми без труда знайдемо в нашій
країні всі ці типу персонажів. Наприклад, „челноки” – це типові
підприємці. Вони вкладають свої засоби в створення міні-фірм по
зовнішній торгівлі і щоразу, повертаючись з вантажем з-за кордону,
ризикують, що ситуація на ринку зміниться і вони не зможуть виручити за
привезені товари суму, що покривають витрати на їхню покупку і доставку.

Співвласники – це сьогодні формально всі громадяни, оскільки в процесі
приватизації вони дістали права на частину майна приватних фірм, в які
були перетворені державні підприємства. Якщо ж говорити неформально, то
стати співвласником можна, якщо наприклад, купити знову випущені акції
якої-небудь фірми. Співвласники мають право брати участь у вирішенні
основних питань життя фірми – наприклад, кого найняти для неї як
генерального директора. На практиці роль співвласників у керуванні
фірми мінімальна – всі основні рішення приймаються менеджерами
самостійно.

Але хто б реально ні керував фірмою, якщо він насправді хоче її
процвітання, то домогтися цього він зможе тільки в тому випадку, якщо
зуміє добре керувати витратами і якістю виробленою фірмою продукції.

2. Види фірм та форми їх організації

2.1 Компанія з одним власником

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних
формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від
особистих пристрастей та смаків, але в основному визначається
об’єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів,
перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити
правильний вибір, треба знати, з чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма — це підприємство, організація, установа, яка здійснює
господарську діяльність з метою одержання прибутку. Фірмою можуть бути
представлені індивідуальні підприємці або об’єднання їх.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принципах
партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Це лише загальна назва, що використовується щодо будь-якого
підприємства. Вона відбиває лише те, що підприємства або організації
мають права юридичної особи або фізичної особи (громадяни-підприємці).
Проте поняття “фірма” або “компанія” не відображають
організаційно-правового статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну
організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами
права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб’єкта
підприємництва.

Найбільш прикметними ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову
форму від інших, доцільно вважати:

кількість учасників створюваного господарського суб’єкта (об’єднання);

хто є власником використаного капіталу;

джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

межі майнової (матеріальної) відповідальності;

спосіб розподілу прибутку і збитків;

форму управління суб’єктом господарювання.[16,c.248]

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької
діяльності:

1) одноосібні володіння;

2) партнерства (товариства);

3) корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

Порівняльна характеристика основних елементів механізму функціонування
різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності наведена в
додатку А.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми
належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує
прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання
фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно
зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає
можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До
того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його
індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим
податком (а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької
діяльності).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі.
Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний
співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми
дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми
працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується
підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми
та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого
підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Труднощі із залученням великих капіталів, оскільки власних фінансових
ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку
свого діла. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки
неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу
плату за користування ними.

2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що в разі невдалого
господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті
заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Немає спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно
позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже
одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко
не всі люди здатні не це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність
такої організаційної форми юридичне припиняється в разі банкрутства,
позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті
одноосібного власника (рис. 2.1).

Рис.2.1. Переваги та недоліки одноосібного володіння[16,c.249]

2.2 Партнерство

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним
продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова
форма підприємницької діяльності передбачає об’єднання капіталів двох і
більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику,
прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів
бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами,
що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства
прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю);
командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги має партнерство перед одноосібним володінням.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об’єднання
кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в
управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім
того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода й оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються
податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується
як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки,
через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість
одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.[16,c.250]

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати
всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з
партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в
більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів
партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний
менеджмент — негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як
нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують
господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного
зиску (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Переваги та недоліки партнерства (товариства)

2.3 Корпорація

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою
підприємницької діяльності, її власниками вважаються акціонери, що мають
обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал
корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам.
Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед
акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що
використовується на реінвестування. Функції власності та контролю
поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) достатньо відомі.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації
підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення
необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу)
вона може об’єднувати різні за розмірами капітали великої кількості
фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів
науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого
потенціалу.

Рис. 2.3. Переваги та недоліки корпорації

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати
обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати
постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену
відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх
акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний
фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори
можуть пред’явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не
окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правове утворення, яке може
функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені
можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі
інші, має відповідні недоліки:

1. Є певні розбіжності між функціями власності та контролю, що негативно
впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією.
Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення
соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами й акціонерами
корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю
отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже
оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім
— дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного
оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для
зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може
організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених
безгосподарністю певних структурних ланок (рис. 2.3).

Таким чином, кожне з трьох основних організаційно-правових форм
підприємництва має свої переваги та недоліки (обмеження), які враховує
підприємець, розпочинаючи свою справу. Вибір орієнтованої форми залежить
від мети та фінансових потреб конкретного напряму підприємницької
діяльності.

3. Фірми в Україні

В Україні підприємництво може здійснюватися в будь-яких
організаційно-правових формах на вибір самих підприємців.

Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації окремих
організаційних форм підприємництва визначається відповідними
законодавчими актами. У випадках, коли цей порядок спеціальним
законодавством не визначений, підприємці повинні керуватися Законом
України “Про підприємництво” і своїм статутом.

Підприємці можуть здійснювати свою діяльність у формі фізичної особи або
шляхом створення у встановленому законом порядку підприємств або
організацій, що є юридичними особами.

Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства
України. Відповідно до законодавства, воно є самостійним статутним
суб’єктом, що хазяює, що має права юридичної особи і здійснює виробничу,
науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного
прибутку (доходу).[4;6]

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші
рахунки в установах банків, печатка зі своїм найменуванням, а також
власний товарний знак. Воно не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює які-небудь види господарської діяльності, що не
заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим
статутом підприємства.

У випадку збиткової діяльності підприємств держава, якщо воно визнає
продукцію цих підприємств суспільно необхідної, може надати їм дотацію,
інші пільги.

Відносини, пов’язані з підприємствами в Україні, регулюються Законом
“Про підприємства в Україні”, а також спеціальним законодавством, до
якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне й
інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони і види
діяльності підприємств у країні.

Відповідно до цього Закону в Україні можуть діяти підприємства наступних
видів:

приватні, засновані на власності фізичної особи;

колективні, засновані на власності трудового колективу підприємства;

підприємство, засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне, засноване на власності відповідного територіального
підрозділу;

державне, засноване на державній власності, у тому числі казенне
підприємство;

господарське товариство.[26]

Приватне підприємство засноване на особистій власності фізичної особи. У
власності громадян можуть знаходитися житлові будинки, квартири, дачі,
садові будинки, насадження на земельній ділянці, транспортні засоби,
грошові кошти, акції й інші цінні папери, предмети домашнього
господарства й особистого користування, засоби виробництва, продуктивна
і робоча худоба, вироблена продукція, а також інше майно споживчого і
виробничого призначення.

Приватне підприємство може ґрунтуватися винятково на особистій праці
власника або на використанні праці громадян на договірній основі
(наймані робітники).

При складанні трудового договору (контракту, угоди) із громадянами про
використання їхньої праці підприємець зобов’язаний забезпечити умови й
охорону праці, його оплату не нижче встановленого мінімального рівня, а
також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне і медичне страхування
і соціальне забезпечення відповідно до діючого законодавства.[26]

При втраті працівником працездатності підприємець повинний забезпечити
потерпілому відшкодування витрат у випадках і в порядку, передбачених
чинним законодавством.[8]

Приватні підприємства виступають рівноправними суб’єктами господарської
діяльності поряд з іншими видами підприємств.

Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу, —
це підприємство, власність якого виникає у випадку переходу всього майна
державного підприємства у власність трудового колективу, викупу
орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими законом
способами.

У власності трудового колективу знаходиться вироблена продукція,
отримані доходи, а також інше майно, придбане на умовах, не заборонених
законом.

У власності колективного підприємства виділяються внески його
працівників. Розмір внеску працівника в майні колективного підприємства
визначається в залежності від його пайової участі в діяльності
державного або орендного підприємства, а також участі в збільшенні майна
колективного підприємства після його створення.

На внесок працівника колективного підприємства нараховуються і
виплачуються відсотки в розмірах, обумовлених трудовим колективом,
виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.

Робітнику, що припинив трудові відносини з підприємством, а також
спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість внеску.

Підприємство, засноване на власності об’єднання громадян, утворюється в
результаті добровільного об’єднання громадян, що ведуть спільну
господарську й іншу діяльність на базі приналежного їм на праві
власності, орендованого або наданого в безкоштовне користування майна.
Основними видами таких підприємств є кооперативи і колективні
сільськогосподарські підприємства (колгоспи).

Об’єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, спорудження,
грошові й інші майнові внески його членів, виготовлена продукція,
доходи, отримані від її реалізації й іншої діяльності, передбаченої
Статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на
підставах, не заборонених законодавством. Кожен член кооперативу
(колгоспу) має право на частину доходу, отриману на його пай.

У майні, що належить кооперативу (колгоспу), визначаються частки його
членів. У випадку добровільного виходу з кооперативу (колгоспу)
громадянин має право на виділення приналежної йому частини в майні
кооперативу (колгоспу) у натуральному або грошовому виразі або в цінних
паперах.

При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, що залишилося після
розрахунків з бюджетом, банками й іншими кредиторами, розподіляється між
членами кооперативу (колгоспу).

Комунальне підприємство засноване на власності відповідних
територіальних підрозділів. Таке підприємство засновується місцевими
органами управління, його майно і статутний капітал утворюються за
рахунок майна й асигнувань із засобів відповідного місцевого бюджету
і/або внесків інших комунальних підприємств. Власником комунального
підприємства є місцевий орган управління майном.

Об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність
відповідних рад і утворених ними органів; засоби місцевих бюджетів;
державний житловий фонд; об’єкти житлово-комунального господарства;
майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі,
побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні
системи; транспорт; системи зв’язку й інформації, включаючи
націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, закладам,
організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення
економічного і соціального розвитку даної території.[26]

У комунальній власності може також знаходитися майно, передане у
власність області, району або іншої адміністративно-територіальної
одиниці іншим суб’єктом права власності.

Державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській)
власності, засновується органами управління, уповноваженими керувати
державним майном. Майно (статутний капітал) державного підприємства
утворюються за рахунок державного бюджету, державного майна.

Власником такого підприємства є держава в особі уповноважених нею
органів управління. Вона ж володіє і розпоряджається прибутком такого
підприємства. Держава через своїх уповноважених осіб відповідно до
діючого законодавства розробляє і нав’язує всім найнятим працівникам
правила трудового поводження, включаючи і систему оплати праці. Усе це
робиться в рамках трудового законодавства.

Загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що
забезпечує діяльність Верховної Ради України й утворених нею державних
органів; майно Збройних Сил, служби національної безпеки, прикордонних і
внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; системи
транспорту загального користування, зв’язку й інформації, що мають
загальнодержавне (республіканське) значення; засоби державного бюджету;
національний банк, інші державні (республіканські) банки і їхні установи
і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові й
інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;
майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше
майно, що складає матеріальну основу суверенітету України й забезпечує
її економічний і соціальний розвиток

У загальнодержавній (республіканській) власності може знаходитися також
інше майно, передане у власність України іншими державами, а також
юридичними особами і громадянами.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством,
належить йому на праві повного господарського ведення

Здійснюючи право повного господарського ведення, підприємство володіє,
користується і розпоряджається зазначеним майном, використовуючи його за
своїм розсудом, у рамках закону і цілей діяльності підприємства.

У випадку прийняття державним органом, уповноваженим керувати державним
майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного
підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства
в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на
колективній власності.

Якщо державне підприємство визнане неплатоспроможним (банкрутом),
трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або
перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній
власності, за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди
кредиторів.

Суперечки, що виникають між державним органом і трудовим колективом,
вирішуються державним арбітражем.

Державне підприємство, що відповідно до законодавства України не
підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів може бути
перетворене в казенне підприємство.

У залежності від обсягів господарського обороту підприємства і
чисельності його працівників і поза залежністю від форми власності, воно
може бути віднесене до категорії малих підприємств.

До малого відносяться що створюються і діють підприємства:

у промисловості і будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік:

в інших галузях виробничої сфери — до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік. [4]

Ефективність малих підприємств полягає в тому, що вони здатні
активізувати структурну перебудову економіки, дати широку основу вибору
потенційним споживачам і нові робочі місця, забезпечити швидку окупність
витрат, оперативно реагувати на зміни споживчого попиту.

Досвід господарювання в економічно розвитих країнах свідчить, що малий
бізнес складає найбільший сектор їхньої економіки. У Японії на нього
приходиться близько 55% реалізованої промислової продукції, майже 60%
обсягу оптової торгівлі і більш 80% роздрібної. В обробній промисловості
Японії функціонує 6,5 млн. невеликих виробництв, що складає 99%
загальної чисельності підприємств країни, на них працює 40 млн. чіл. —
більш 30% зайнятого населення країни. У США на долю малого бізнесу
приходиться близько 55% зайнятих, а з урахуванням середніх підприємств —
близько 80%.[26]

Досвід країн з ринковою економікою свідчить про високу економічну
ефективність малого бізнесу. Вільна ринкова конкуренція змушує малі
підприємства постійно пристосовуватися до ринкових умов, що змінюються.
Більш того, вони конкурентно впливають на великі фірми, ефективно
стримуючи властивим гігантам тенденцію до застою. В усім світі мале
підприємництво користується державною підтримкою. Однак, у нашій країні
ще не створені відповідні ефективні механізми і програми розвитку малого
бізнесу.

Особливе місце в сфері підприємництва займають господарські товариства —
підприємства, установи, організації, створені на засадах договору
юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їхнього майна і
підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Закон України “Про господарські товариства” передбачає існування
наступних їхніх видів:

акціонерне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю;

товариство з додатковою відповідальністю;

повне товариство;

командитне товариство.

Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою
підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України. Вони
можуть здобувати майнові й особисті немайнові права, виступати в суді,
арбітражному суді і третейському суді від свого імені.

Засновниками господарчих товариств можуть бути підприємства, установи,
організації, громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами
України.

Підприємства, установи, організації, що стали учасниками товариства, не
ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а
також міжнародні організації можуть бути засновниками й учасниками
господарчих товариств нарівні з громадянами і юридичними особами
України, крім випадків, установлених законодавчими актами України.

Учасники товариства мають право:

брати участь у керуванні справами товариства, у порядку, обумовленому в
установчих документах, за винятком випадків, передбачених законом;

брати участь у розподілі доходів товариства й одержувати їхню частку
(дивіденди);

вийти із товариства;

одержувати інформацію про діяльність товариства (знайомитися з річними
балансами, звітами, протоколами зборів).

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і
установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов’язані:

дотримувати установчих документів товариства і виконувати свої
зобов’язання перед ним, у тому числі, зв’язані з майновою участю;

внести вклад (оплатити акції) у розмірі, порядку і засобами,
передбаченими установчими документами;

не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію про
діяльність товариства;

виконувати інші обов’язки, якщо це передбачено законодавством або
установчими документами.

Товариство є власником:

майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність;

продукції, зробленої товариством у результаті господарської діяльності;

отриманих доходів;

іншого майна, отриманого на законній підставі.

Акціонерне товариство — це господарче товариство, статутний фонд якого
розділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і
яке несе відповідальність по зобов’язаннях тільки своїм майном.

Акціонери відповідають по зобов’язаннях товариства тільки в рамках
приналежних їм акцій. У випадках, передбачених Статутом, акціонери, що
не цілком оплатили акції, несуть відповідальність по зобов’язаннях
товариства також і в рамках неоплаченої суми.

Акціонерне товариство буває двох видів: відкрите і закрите.

Акціонерне товариство відкритого типу — товариство, акції якого
поширюються шляхом відкритого продажу або на первинному ринку по
номінальній вартості після їхнього випуску, або на вторинних ринках за
допомогою перепродажу за ринковими цінами.

Акціонерне товариство закритого типу відрізняється від першого тим, що
його акції поширюються тільки між засновниками і не можуть поширюватися
шляхом підписки і бути об’єктом купівлі-продажу на біржі.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, що має
статутний фонд, розділений на частки. Його учасники несуть
відповідальність по боргах товариства в розмірах відповідних часток. У
випадках, передбачених установчими документами, учасники, що не цілком
внесли внески, відповідають по зобов’язаннях товариства й у границях
невнесеної частини внеску.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд
якого розділений на частині, а учасники його несуть відповідальність по
зобов’язаннях товариства своїми внесками в статутний фонд, а при
недостатності цих сум – додатково приналежним їм майном в однаковому для
всіх розмірі щодо внеску кожного учасника. Граничний розмір
відповідальності учасників вказується в установчих документах.

Повне господарське товариство — це товариство, учасники якого займаються
підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по
зобов’язаннях товариства усім своїм майном.

Командитне товариство — це товариство, до складу якого входять учасники,
що несуть відповідальність по зобов’язаннях товариства усім своїм
майном, і учасники (вкладники), що несуть відповідальність тільки в
межах свого внеску в майно товариства.

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з
повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність по
боргах товариства.

Якщо не виникають протиріччя з антимонопольним законодавством України,
підприємства можуть на добровільних початках поєднувати свою виробничу,
наукову, комерційну й інші види діяльності.

Маються різні форми об’єднань, основними з яких є наступні.

Асоціація — являє собою договірне об’єднання підприємств, створюване з
метою координації виробничо-господарської діяльності. Асоціація не має
права втручатися у виробничу і комерційну діяльність кого-небудь з її
учасників.

Корпорація — є одним з видів договірного об’єднання і характеризується
сполученням виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням
окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з
учасників.

Консорціум — тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення спільних цілей, а саме: реалізації цільових
програм і проектів, у першу чергу науково-технічних, інвестиційних,
природоохоронних і т.п. Поєднуються підприємства будь-якої форми
власності. Вирішивши задачу, консорціум припиняє свою діяльність. При
цьому учасники зберігають свою господарську самостійність, можуть брати
участь в інших консорціумах, асоціаціях, спільних підприємствах.

Концерн — статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.д., що здійснюють спільну
діяльність на основі добровільної централізації функцій
науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової,
природоохоронної, зовнішньоекономічної й іншої діяльності. Концерн
представляє інтереси підприємств-учасників у взаєминах з іншими
організаціями й органами управління. Учасники концерну не можуть бути
одночасно в складі інших концернів.

Можуть також створюватися інші види об’єднань по галузевих,
територіальних і інших принципах.

Холдингова компанія — суб’єкт, що хазяює, що володіє контрольними
пакетами акцій інших (одного або більш) суб’єктів, що хазяюють.

Контрольний пакет акцій — кількість акцій (пай, частина в статутному
фонді), що надає право холдингової компанії здійснювати фактичний
контроль над суб’єктом, що хазяює, що випустили ці акції. Рішення про
підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір
складає менш 51%, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням
конкретних особливостей установчих документів і структури статутних
фондів суб’єктів, що хазяюють, у порядку, що встановлює цей Комітет.

Дочірнє підприємство — суб’єкт, що хазяює, контрольним пакетом акцій
якого володіє холдингова компанія.

Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами інших
холдингових компаній.

Холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства
шляхом об’єднання в статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх
підприємств і інших активів.

Управління холдинговою компанією, утвореною в процесі корпоратизації,
здійснюється в порядку, обумовленому законодавством про корпоратизацію.
При цьому обов’язки глави правління холдингової компанії у випадку
утворення її шляхом об’єднання контрольних пакетів акцій декількох
підприємств покладаються на особу, що призначає засновник (засновники),
а якщо холдингова компанія утворена на базі підприємства, що
корпоратизується, — на керівника цього підприємства.

Висновки

В результаті проведеного дослідження були зроблені деякі висновки.

Фірма – господарська організація, створена спеціально для того, щоб
виробляти  товари і продавати їх на ринку заради отримання прибутку.

Фірма володіє наступними ознаками: вона створена для виробництва товарів
або послуг; вона купує або орендує фактори виробництва і комбінує їх у
процесі виробництва благ; свої товари або послуги вона продає
індивідуальним покупцям, іншим фірмам або іншим організаціям; її
власники хочуть одержувати для себе доход від продажу товарів або послуг
у формі прибутку.

Саме по собі створення фірми не є запорукою комерційного успіху. Для
цього фірма повинна зуміти вирішити декілька дуже складних задач: знайти
товар, на який існує ринковий попит або зуміти створити такий попит;
організувати виробництво товару таким чином, щоб його якість відповідала
вимогам покупців, а витрати були менше, ніж його ринкова ціна; зуміти
налагодити продаж свого товару, щоб він не загубився на тлі продукції
конкуруючих фірм, а витрати на збут не виявилися б занадто великі.

Усе життя фірм зв’язане з трьома персонажами: підприємцем; співвласником
(або співвласниками) менеджером.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в рамках визначеної
організаційно-правової форми підприємства. Вибір її залежить частково
від особистих інтересів і професії підприємця, але в основному
визначається об’єктивними умовами: сферою діяльності, наявністю коштів,
достоїнствами тих або інших форм підприємств, станом ринку.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької
діяльності: 1) одноосібні володіння; 2) партнерства (товариства); 3)
корпорації. Розглянемо детальніше ці форми. Порівняльна характеристика
основних елементів механізму функціонування різних
організаційно-правових форм підприємницької діяльності наведена в
додатку А.

В Україні підприємництво може здійснюватися в будь-яких
організаційно-правових формах на вибір самих підприємців.

Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації окремих
організаційних форм підприємництва визначається відповідними
законодавчими актами, зокрема Законами „Про підприємництво” „Про
підприємства”, „Про власність”, „Про господарські товариства” тощо.

Відповідно до Закону „Про підприємства” в Україні можуть діяти
підприємства наступних видів: приватні, засновані на власності фізичної
особи; колективні, засновані на власності трудового колективу
підприємства; підприємство, засноване на власності об’єднання громадян;
комунальне, засноване на власності відповідного територіального
підрозділу; державне, засноване на державній власності, у тому числі
казенне підприємство; господарське товариство.

Якщо не виникають протиріччя з антимонопольним законодавством України,
підприємства можуть на добровільних початках поєднувати свою виробничу,
наукову, комерційну й інші види діяльності.

Маються різні форми об’єднань, основними з яких є наступні: асоціація,
корпорація, консорціум, концерн, холдингова компанія, дочірнє
підприємство.

Література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № З0.
— Ст. 141.

Господарський процесуальний кодекс України (у редакції Закону України
від 21.06.2001 р. N 2539-III)

Закон України “Про лізинг”( Із змінами, внесеними згідно із Законом N
394-XIV від 14.01.99, ВВР, 1999, N 9-10, ст.67 )

Закон УРСР “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р. № 887-XII

Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. N
1576-XII

Закон України „Про підприємництво” від 7 лютого 1991 року № 698-ХІІ //
Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. N 697-XII зі змінами
від 28 лютого 1995 р. N 75/95-ВР.

Цивільний кодекс Української РСР Із змінами і доповненнями, внесеними до
8 жовтня 1999 року N 1136-XIV, ОВУ, 1999 р., N 43, ст. 2128)

Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності:
Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 740 //
Урядовий кур’єр. — 1998. — 2 червня.

Про порядок ліцензування підприємницької діяльності: Постанова Кабінету
Міністрів України від 3 липня 1998 року № 1020 // Урядовий кур’єр. —
1998. — 16 липня.

Положення Національного банку України “Про кредитування” N 246 від
28.09.95 (Із змінами і доповненнями, внесеними Постановами НБУ за станом
на 04.12.2001 )

“Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну”/Асоціація
сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні “Єднання”,
1997.-144с.

Банківська справа. Навчальний посібник /За ред. проф. Р.І.Тиркала. –
Тернопіль:Карт-бланш, 2001 р.

Акулов В. Б. Кейнсианская модель макроэкономического регулирования:
возможность использования в современной экономике. СПб, 1993.

Акулов В. Б., Рудаков М. Н. Теория организации.Петрорзаводск: “Медиа”,
2002

Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. К:Знання,
2001

Величко В., Величко А. Тенденції в нагромадженні капіталу і зростання
інвестиційної активності// Економіка України. – 1999. – №1.

Господарське право: Практикум.//За заг. ред. В.С. Щербини. – К.Юрінком,
2001.

Грищенко О.В. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности
предприятия: Учебное пособие. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000.

Дуган Л. Розробка стратегії: минуле, сучасність та майбутнє. Чернівці:
Регіональне представництво УЦРП РПС, 2001

Економіка підприємства. Методичний посібник. // Укладачі: С. Ф.
Покропивний, д-р. екон. наук, проф., Г. О. Швиданенко, канд. екон. наук,
проф., О. С. Федонін, канд. екон. наук, доц., К:КНЕУ, 1997

Ирина Спиридонова. Организация рекламной кампании. К:НТК, 2001

Койн К. Как упорядочить процесс разработки стратегии.//Стаття з сайту
HYPERLINK “http://management.com.ua” http://management.com.ua

Кошкин Л.И. Менеджмент на промышленном предприятии. 2000. Электронная
версия, “Эколайн”, 2000. – HYPERLINK “http://www.cci.glasnet.ru/mc/”
http://www.cci.glasnet.ru/mc/

Підприємництво: стратегія, організація, ефективність.//Під ред.
С.Ф.Покропивного, К:КНЕУ, 1998,

Подтикалов О. С. Основи бізнесу: Учбовий посібник. – Донецьк: ДонДТУ,
1999. – NUMPAGES * LOWER 1 с. 

Створення підприємства і його реєстрація.//Дебет-Кредит №05 ‘2000

Шершньова З.Е., Оборська С.В. Стратегічне управління. К:КНЕУ – 1999

Додаток А. Порівняльна характеристика основних елементів механізму
функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької
діяльності

Елемент механізму

Одноосібне володіння

Товариство (партнерство)

Корпорація (акціонерне товариство)

Ставлення до власності та порядок розподілу прибутку (доходу) і збитків

Один приватний власник, якому належать все майно і доходи, несе повну
відповідальність особистим майном перед кредиторами

Права власності та обов’язки закріплені в установчому договорі.
Розподіл доходів потребує узгодження з партнерами. Кожний партнер може
нести повну відповідальність за борги товариства

Існує приватна колективна власність корпорації. Права і обов’язки
акціонерів фіксуються у статуті корпорації. Доходи і збитки від
господарської діяльності розподіляються пропорційно кількості належних
акціонерам акцій

Керівництво (управління)

За бажанням власника

За узгодженням між партнерами. Вищим органом управління товариством є
загальні збори учасників

Вищим органом є загальні збори акціонерів, які обирають правління на
чолі з головою, спостережну раду та ревізійну комісію

Інформація про бізнес

Обов’язкові реєстрація та подання щоквартального звіту до органу
статистики і податкової інспекції

Те саме, що і для одноосібного володіння

Офіційна інформація надається акціонерам. Щорічно проводяться ревізія і
аналіз господарської діяльності, складається звіт. Щоквартально
подається звітність органам статистики та податковій інспекції

Можливості інвестування

Обмежені фінансовими ресурсами власника. Із зовнішніх джерел доступний
лише кредит

Те саме, що і для одноосібного володіння

Можливості для інвестування є широкими. Здійснюються за рахунок
нерозподіленого прибутку, емісії цінних паперів та банківських кредитів

Припинення діяльності

За бажанням власника

За згодою партнерів

Термін дії необмежений, якщо корпорація не ліквідується (відповідно до
законодавства)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020