страхування
Реферат
на тему:
Законодавче визначення видів та форм страхування в Україні.ПЛАН
TOC \o “1-3” 1. ВСТУП PAGEREF _Toc28747910 \h 3
2. ФОРМИ ТА ВИДИ СТРАХУВАННЯ PAGEREF _Toc28747911 \h 5
2.1. Обов”язкове страхування PAGEREF _Toc28747912 \h 5
2.2. Добровільне страхування PAGEREF _Toc28747913 \h 10
4. ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc28747914 \h 16
5. ЛІТЕРАТУРА PAGEREF _Toc28747915 \h 19
1. ВСТУП
Страхова справа в Україні сьогодні набуває особливого значення. В умовах
становлення ринкової економіки необхідне чітке правове регулювання
всього вітчизняного страхового ринку, всіх видів страхової діяльності.
Останнім часом страховий ринок України набуває дедалі більшого
розвитку,розширюються сфери страхової діяльності, формуються правові
основи страхової справи.
Специфічність страхування, як економічної і юридичної категорії,
обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання
руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному
і грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і
подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших
втрат.
Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність
особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з
приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового
фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству,
організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим
страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва,
підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку — як вид
діяльності, що приносить прибуток.
Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу
страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку
здебільшого продавались товариствами взаємного страхування
Нині здійснення страхування не є монополією держави, тому страхування в
Україні не є винятково державним, а здійснюється також безліччю
недержавних страхівників.
Крім Цивільного Кодексу, нормативними актами, що регулюють страхування в
Україні, зокрема,є:
Закон України “Про страхування” від 07/03/96р.;
Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 24/10/96р. № 1290;
Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18/12/96 р. №
1523;
Положення про порядок здійснення страхової діяльності відособленими
підрозділами страхівників, затверджене наказом Комітету у справах
нагляду за страховою діяльністю від 12/03/94 р. №13;
Положення про єдиний державний реєстр страхівників (перестрахівників)
України, затверджене Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю
від 09/12/96 № 129;
Інструкція про порядок видачі суб”єктам підприємницької діяльності
ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови
і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням затверджені
наказом Ліцензійної палати при Міністрерстві економіки України і
Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 15/07/96 р.№
ЛП-18/78.
У Законі України “Про страхування” страхування визначене як вид
цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян та
юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок
грошових фондів, що формуються сплатою ними страхових платежів
(страхових внесків, страхових премій).
2. ФОРМИ ТА ВИДИ СТРАХУВАННЯ
Страхові правовідносини між страховиком і страхувальником можуть бути
позадоговірними, тобто обов”язковими для сторін в силу закону, і
договірними, що виникають після волевиявлення суб”єктів щодо укладання
договору страхуванняю А тому, в практиці розрізняють дві основні форми
страхування : обов”язкову та добровільну.
2.1. Обов”язкове страхування
Під обов”язковим страхуванням розуміється обов”язковість внесення
відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли
необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової
допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного страхувальника, але й
державні інтереси.
Суспільство, в особі держави, встановлює обов”язкове страхування, тобто
обов”язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих
страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди
чи надання грошової допомоги стосується інтеоресів не лише конкретної
особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи,
обов”язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об”єкти
страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна
сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин
у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій
службовців в Україні є обов”язковим.
В обов”язковому страхуванні страхові відносини між страховиком і
страхувальником виникають згідно із законом, а страхування здійснюється
на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік
об’єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій та винятки
з них, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень
страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно зі ст. 5 Закону
України «Про страхування» форми типового договору, порядок проведення
обов’язкового страхування та особливі умови ліцензування обов’язкової
форми страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, на
відміну від добровільного, під час укладання договорів обов’язкового
страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається
«свободи маневру, вільного вибору», адже всі суттєві моменти будь-якого
виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь
визначені законодавчими актами.
Принцип обов’язковості однаково поширюється як на страхувальника, так і
на страховика. Страхувальник має обов’язково застрахувати передбачений
законодавством об’єкт і вносити визначені страхові платежі, а страховик
зобов’язаний прийняти до страхування певні об’єкти, не маючи права
відмовити в цьому.
До обов’язкового страхування відносяться наступні його види:
особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; страхування
членів екіпажу й авіаційного персоналу; страхування ризикових професій
народного господарства від нещасних випадків; страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів;
страхування авіаційних суден і багаторічних насаджень у державних
сільськогосподарських підприємствах.
Для обов’язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об’єктів,
які законодавством України віднесено до неї. Принципом обов’язкової
форми страхування є поширюваність її на об’єкти, вказані в законі, без
будь-яких дій страхувальника. В його обов’язки не входить повідомляти
страховому органу про появу в господарстві нового об’єкта. Під час
чергової реєстрації цей об’єкт буде враховано, а страхувальника
ознайомлено з величиною страхових внесків і строками їх сплати.
Обов’язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за
вчасність внесення в повному обсязі страхових платежів. У разі порушення
останнім цих вимог, страхові платежі стягаються за рішенням суду, а
також нараховується пеня.
Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати
будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Винятки
становлять державні види обов’язкового страхування. Ці види, згідно з
чинним законодавством, проводить Національна акціонерна страхова
компанія «Оранта», правонаступниця Держстраху. Державне обов’язкове
страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширюється,
здебільшого, на державних службовців, робота яких пов’язана з підвищеною
небезпекою для їхнього життя й здоров’я.
Обов’язкове страхування здійснюється в силу вимог закону чи іншого
нормативного акту. Страхова відповідальність у цьому випадку наступає
автоматично, з моменту появи об’єкта страхування. Обов’язкове
страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір, поки
існує страхувальник. Сфера обов’язкового страхування розрахована на
визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами
межі та форми страхового захисту.
Метою обов’язкового страхування є підвищення соціальної захищеності
окремих категорій громадян, посилення стабільності в економіці завдяки
раціональному використанню страхових фондів, розширення кола
страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.
Загальноприйнятою є класифікація обов’язкового страхування за наступними
трьома ознаками:
за правом вибору страхувальником страховика;
за правовою формою здійснення обов’язкового страхування;
за мірою повноти обов’язкового страхування.
Розглянемо їх більш детально:
за правом вибору страхувальником страховика:
а) обов’язкове страхування за вибором у будь-якого страховика, страховій
організації, що мають ліцензію на здійснення таких організацій; б)
обов’язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій
організації;
за правовою формою здійснення обов’язкового страхування:
а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту;
б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов’язкове для обох
сторін;
за мірою повноти обоє ‘язкового страхування: в повній вартості об’єкта
страхування або частковій його вартості.
У ст. 6 Закону України «Про страхування» наведений перелік видів
обов’язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в
нашій країні, та встановлено, що нові види обов’язкового страхування
можуть бути введенні лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу
обов’язкового страхування українським законодавством віднесено такі
види:
1) державне особисте страхування військовослужбовців і
військовозобов’язаних, призваних на збори;
2) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та
вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
3) державне обов’язкове страхування медичних і фармацевтичних
працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при
виконанні ними службових обов’язків;
4) державне особисте врахування працівників митних органів;
5) державне особисте страхування працівників прокуратури;
6) державне страхування життя і здоров’я народних депутатів;
7) державне особисте страхування службових осіб державно-контрольної
служби України;
8) державне особисте страхування службових осіб ;
9) державне обов’язкове страхування службових осіб державних органів у
справах захисту прав споживачів;
10) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної
охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
11) державне страхування спортсменів вищих категорій;
12) державне страхування посадових осіб інспекцій
державного архітектурно-будівельного контролю;
13) державне страхування працівників державної лісової охорони;
14) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
15) страхування життя і здоров’я суддів;
16) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;
17) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
18) страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;
19) страхування працівників замовника авіаційних робіт та пасажирів, які
перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;
20) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних
випадків;
21) страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця
повітряних робіт;
22) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за
збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;
23) страхування цивільної відповідальності власників транспортних
засобів;
24) страхування авіаційних суден;
25) обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і
багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;
26) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки
за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.
Дія Закону України «Про страхування» не поширюється на державне
соціальне страхування, яке теж є обов’язковим.
Юридичним фактом, з яким пов’язане виникнення зобов’язання з
обов’язкового майнового страхування, є факт наявності у громадянина,
організації на правах власності, повного господарського відання чи
оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає
обов’язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель
або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування
за первинними документами тощо. Майно вважається застрахованим незалежно
від волі страхувальника і від сплати ним страхових платежів. Підставами
для виникнення зобов’язання з обов’язкового страхування пасажира є
укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний
транспортний засіб.
За зобов’язанням з обов’язкового страхування майна страхова організація
у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку)
відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане
майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна – у повній сумі
страхового забезпечення, за часткового пошкодження – у розмірі
відповідної частини страхового забезпечення. Страхувальник зобов’язаний
вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК).
Існують такі види обов ‘язкового майнового страхування:
а) основних виробничих фондів, що належать державним підприємствам та
організаціям;
б) державного майна, зданого в оренду або інший вид користування;
в) документів Національного архівного фонду, які мають особливу
історико-культурну цінність (унікальних документальних пам’яток);
г) пам’яток Музейного фонду України, які тимчасово вивозяться за межі
України для експонування на виставках або для реставрації;
д) майна, прийнятого ломбардом під заставу (заклад) тощо.
Обов’язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів
державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його
пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного
лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який
одержав відповідну ліцензію в Укр-страхнагляді і визначений за
погодженням зі страхувальником. Об’єкт вважається застрахованим у
повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати
першого платежу.
Страхування державного майна, зданого в оренду, здійснюється відповідно
до ст. 10 Закону України «Про оренду державного і комунального майна».
Зокрема, в обов’язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей,
костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним
організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.
Обов’язкове особисте страхування пасажирів та водіїв від нещасних
випадків проводиться на транспорті. Воно стосується пасажирів
повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного,
автомобільного та електротранспорту під час поїздки (польоту) або
перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв,
машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден,
працівників бригад медичної допомоги -на час керування транспортним
засобом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і
внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях,
внутрішнього водного транспорту, внутрішньо-міського сполучення і
переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах.
Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в
повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший
транспортний засіб до моменту завершення поїздки.
Страхувальниками у цих зобов’язаннях є юридичні особи або громадяни –
суб’єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними
засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори
страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте
страхування пасажирів здійснюється за їхній рахунок, бо у вартість
квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді
страхування є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма
застрахованого при встановленні йому інвалідності; в) тимчасова втрата
працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.
Законом України «Про страхування» та підзаконними нормативними актами
передбачаються випадки обов’язкового особистого страхування певних
категорій осіб (насамперед, працівників державних установ), умови праці
яких пов’язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров’я. Це
стосується військовослужбовців і військовозобов’язаних, які призвані на
збори; медичних і фармацевтичних працівників; службових осіб державних
податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо.
Більш як половину перелічених видів страхування становлять державні
види, по суті своїй вони тяжіють до страхування відповідальності
роботодавця, проте здійснюються як види особистого страхування.
2.2. Добровільне страхування
Решта видів майнового та особистого страхування здійснюється на
добровільній основі. Добровільне страхування є найоптимальнішою із форм
вираження страхових інтересів. У цьому випадку у страхувальника є
можливість вибору страховика, а їх відносини регулюються укладанням
угоди страхування.
Таким чином усі види страхування що не ввійшли до переліку, наведеного в
ст. 6 Закону, провадяться в добровільній формі, наприклад, страхування
залізничного, водного, наземного транспорту, страхування вантажів і
багажів, страхування від вогневих та стихійних ризиків, гарантій
(поручительств), страхування життя та здоров’я на випадок хвороби та
інше.
Добровільне страхування спирається на волевиявлення сторін. Ним, як
правило, охоплюються ті юридичні та фізичні особи, котрі не підпадають
під обов’язкове страхування і бажають застрахуватися.
Взаємовідносини між страховиком і страхувальником будуються як на
застосуванні законодавчих норм, так і на добровільних засадах і
оформлюються договором страхування. В законодавчому порядку
встановлюються об’єкти страхування, що підлягають добровільній формі та
його найбільш загальні умови. Конкретні особливості щодо змісту та
специфіки укладання й виконання страхових договорів, правила страхування
розробляються самостійно страховою організацією для кожного виду
страхування. А далі ці правила затверджуються Комітетом у справах
нагляду за страховою діяльністю під час видачі ліцензії на право
здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування визначають
загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком того чи
іншого виду добровільного страхування. Правила проведення одного й того
самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно
різними. Тому страхувальник може обрати найбільш прийнятний для себе
варіант страхування, і відповідно,- страховика. Страховик, у свою чергу
не залишається пасивною стороною – він має право вибору: прийняти ризик
даного страхувальника чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть
попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються
загальні умови страхування, викладені у правилах.
Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору
страхування визначаються виключно за згодою сторін. На відміну від
обов’язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного
періоду, обумовленого договором. Саме в договорі чітко фіксується
початок прав і обов’язків сторін та дата припинення їх. Це має виняткове
значення, бо страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише
тоді, коли страховий випадок відбувся в період страхування.рава і
обов’язки сторін у добровільному страхуванні виникають лише в разі
обов’язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, одразу
ж після виплати першого з них, якщо черговий внесок за довгостроковим
добровільним страхуванням не виплачується, то дія договору припиняється.
Розмір страхової суми за договором довгострокового страхування
визначається за домовленістю партнерів.
Основними видами добровільного страхування є наступні:
1. Страхування життя. Компанії, що отримали ліцензії на страхування
життя, не можуть займатися іншими видами страхування.
2. Страхування від нещасних випадків – «ризикове страхування».
3. Медичне страхування. Передбачає оплату медичних витрат у разі
виникнення визначеної договором страхування хвороби.
4. Страхування здоров’я на випадок хвороби.
5. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).
6. Страхування залізничного транспорту.
7. Страхування повітряного транспорту.
8. Страхування водного транспорту.
9. Страхування вантажів і багажу.
10. Страхування на випадок пожеж і стихійних явищ.
11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного
транспорту.
12. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту.
13. Страхування відповідальності власників водного транспорту.
14. Страхування відповідальності перед третіми особами.
15. Страхування кредитів.
16. Страхування інвестицій.
17. Страхування фінансових ризиків.
18. Страхування судових витрат.
19. Страхування виданих і прийнятих гарантій (поручительств).
20. Страхування майна.
Існують такі види договорів добровільного майнового страхування: майна,
тварин і сільськогосподарських культур, що належать кооперативним та
суб”єктом підприємницької діяльності; морського: домашнього майна, що
належить громадянам: транспортних засобів: будівель і домашніх тварин,
що належать громадянам, вантажів; ризику непогашений кредитів і
відповідальності позичальників за непогашення кредитів ти інших
фінансових ризиків тощо.
За договором страхування майна, тварин і сільськогосподарських культур,
що належать кооперативним та громадським організаціям, страхова сума
визначається угодою сторін, але вона не може бути меншою 50 відсотків
від вартості основних та оборотних засобів, по страхуванню будівель
дачно- і житлово-будівельних кооперативів — найнижчою її межею є
заборгованість за виданими кооперативу кредитами банку. Застрахованим
може бути не лише власне майно страхувальника, а й прийняте ним від
інших осіб на комісію, зберігання, переробку тощо. У добровільному
порядку страхують тепер своє майно колективні сільськогосподарські
підприємства, а також орендарі, селянські (фермерські) господарства.
Договори морського страхування, де об’єктом морського страхування може
бути будь-який майновий інтерес, пов’язаний з торговельним
мореплавством, а саме: судно, вантаж, фрахт, прибуток, очікуваний від
вантажу, заробітна плата та інші види винагороди капітана, інших осіб.
які належать до суднового екіпажу, а також ризик, прийнятий на себе
страховиком (перестрахування). Об’єкт страхування зазначається у
договорі морського страхування (ст. 242 Кодексу торговельного
мореплавства). За відповідною угодою (генеральним полісом) мають бути
застраховані всі або певного роду вантажі, які страхувальник одержує чи
відправляє протягом певного строку. Проте на вимогу страхувальника по
окремих відправках вантажів, охоплених дією генерального поліса,
страховик видає поліси або страхові сертифікати. Страховик не несе
відповідальності за збитки, що виникли внаслідок умислу чи грубої
необережності страхувальника, одержувача та їх представників, однак він
відповідає за легку необережність цих осіб (ст. 256 Кодексу
торговельного мореплавства).
Договори страхування домашнього майна, що належить громадянам
Майно, що належить громадянам по праву приватної власності, може бути
застраховане: за загальним договором – усе домашнє майно, що є у даному
господарстві, крім виробів із дорогоцінних металів, коштовних каменів,
колекцій картин, унікальних та антикварних речей (вони страхуються за
окремим договором); певні предмети домашнього майна; окремі групи речей
або усі речі домашнього майна в даному господарстві, які поділяються на
групи.
Страхування домашнього майна на вибір страхувальника проводиться за
одним із трьох варіантів: перший варіант – від стихійного лиха,
нещасного випадку, крадіжки, від будь-якого іншого випадку; другий
варіант — усі випадки, вказані у першому варіанті, крім крадіжки; третій
варіант- тільки на випадок крадіжки.
У разі зміни страхувальником постійного місця проживання перевезене у
зв’язку з цим домашнє майно вважається застрахованим за новим місцем
проживання страхувальника (без переоформлення страхового свідоцтва) до
кінця строку, передбаченого договором. Майно, яке тимчасово залишилось
за попереднім місцем проживання страхувальника, вважається застрахованим
тільки протягом місяця з дня переїзду страхувальника на нове місце
проживання. Домашнє майно може бути застраховане на строк від одного до
одинадцяти місяців і від одного до п’яти років включно. Страхова сума за
договором страхування домашнього майна встановлюється за бажанням
страхувальника. Картини, колекції, унікальні та антикварні речі беруться
на страхування тільки у повній їх вартості, вказаній у відповідному
документі компетентної організації. За бажанням страхувальника під час
дії договору можна збільшити страхову суму, уклавши додатковий договір
на строк, що залишився до кінця дії основного договору.
Страхувальниками за цим видом страхування можуть бути як фізичні, так і
юридичні особи. На страхування приймаються: транспортні засоби, що
підлягають реєстрації в органах державтоінспекції; інші транспортні
засоби з двигунами, що використовують власне джерело енергії; причепи,
напівпричепи, човнові двигуни тощо; тролейбуси; трамваї. Предметом угоди
зі страхувальником можуть бути й інші засоби транспорту (човни, катери,
яхти тощо). Водночас із транспортним засобом за бажанням страхувальника
можуть бути застраховані: водій та пасажири транспортного засобу (водії
транспортних засобів, що належать підприємствам та установам,
страхуються тепер в обов’язковому порядку); додаткове обладнання та
устаткування, що не входить до комплекту транспортного засобу згідно з
інструкцією заводу-виробника; предмети багажу. Проте страхування багажу
не поширюється на антикварні та унікальні предмети. ,вироби з
дорогоцінних металів, коштовних каменів, предмети релігійного культу,
колекції, рукописи, цінні папери тощо.
Договір страхування транспортного засобу можуть укладати власник,
орендар чи особа, яка користується ним на основі нотаріально посвідченої
довіреності власника. Сторонам за взаємною згодою надається широка
свобода у визначенні страхової суми. Такий договір укладається, як
правило, строком на один рік за місцем постійного проживання чи роботи
страхувальника, за місцем реєстрації, купівлі, технічного огляду або
стоянки транспортного засобу. Перед укладенням договору представник
страховика зобов’язаний оглянути об’єкт страхування у присутності
страхувальника, перевірити відповідність номерів кузова, двигуна, рами,
шасі даним. зазначеним у технічному паспорті.
Страхування транспортних засобів проводиться в одному з трьох варіантів
відшкодування збитків, завданих внаслідок пошкодження, знищення чи
втрати транспортного засобу. Перший варіант (повне відшкодування) – в
разі настання будь-якої події, за винятком пошкодження шин, якщо при
цьому самому транспортному засобу не завдано інших пошкоджень. Другий
варіант (часткове відшкодування) – якщо пошкодження або втрата є
наслідком будь-якої події, крім викрадення (угону) або спроби викрадення
(угону), в тому числі окремих частин, деталей і приладдя транспортного
засобу. Третій варіант (часткове відшкодування) – на випадок викрадення
чи спроби викрадення (угону), включаючи викрадення окремих частин,
деталей і приладдя.
Особливість страхування автомобіля полягає в тому, що страхувальникові
надається можливість укласти договір за умови особистої участі
страхувальника у відшкодуванні збитку (франшизи). Франшиза
встановлюється у вигляді фіксованої суми страховиком залежно від зміни
цін на автомобілі, вартості ремонтних робіт та автозапчастин. У цьому
разі страховий внесок сплачується у зменшеному розмірі. В разі укладення
договору з франшизою збиток, завданий автомобілю, додатковому обладнанню
і предметам багажу в розмірі, меншому за встановлену суму франшизи, не
виплачується (він залишається на ризику страхувальника), а збиток, що
перевищує встановлену суму франшизи, відшкодовується у повному обсязі.
Договір страхування автомобіля може включати умови про відшкодування
шкоди, пов’язаної з втратою його товарного вигляду внаслідок настання
страхових подій. Страхувальник, який обирає цю умову, додатково до
страхового платежу вносить суму в розмірі 50 відсотків нарахованої суми
платежу. Страхове відшкодування виплачується страхувальникові й тоді,
коли транспортний засіб пошкоджено під час його експлуатації членом
родини страхувальника.
Добровільне страхування будівель, що належать громадянам на праві
приватної власності, застосовується щодо житлових будинків. Проте за цим
договором можна застрахувати також дачу, садовий будинок, гараж, огорожу
тощо. Добровільне страхування будівель проводиться на випадок знищення
чи пошкодження їх внаслідок будь-яких причин, крім навмисних дій
страхувальника або члена його родини, військових дій, екологічних
катастроф тощо. Договори укладаються строком від одного до одинадцяти
місяців чи від одного до п’яти років включно. За бажанням страхувальника
будівлі можуть бути застраховані на договірну страхову суму.
Договір страхування укладається як на всі будівлі, що знаходяться на
відведеній страхувальникові земельній ділянці, так і на деякі з них, і
навіть на окремі їхні конструктивні елементи, як правило, з оглядом
будівель або на підставі документів, що підтверджують наявність
будівель. У разі переходу у встановленому порядку будівлі у власність
інших осіб вона вважається застрахованою до кінця строку, встановленого
договором, без переоформлення страхового свідоцтва. Страхувальникові,
який протягом трьох і більше календарних років підряд укладав договори,
надається пільговий місячний строк для поновлення договору. Такий
договір незалежно від дня сплати страхових платежів вважається
поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього
договору.
Договори страхування вантажів можуть укладатись юридичними та фізичними
особами, які користуються послугами різних видів транспорту: морського,
залізничного, внутрішнього водного, автомобільного та повітряного. За
цими договорами страхувальникам відшкодовуються збитки, що виникають від
випадковостей та небезпек під час перевезення вантажів. Договір
страхування може бути укладений на основі однієї з умов: із
відповідальністю за всі ризики чи без відповідальності за пошкодження.
За договором, укладеним на умовах відповідальності за всі ризики,
відшкодовуються збитки від пошкодження, повної загибелі всього або
частини вантажу, що сталися з будь-яких причин (за деякими винятками), а
також всі необхідні і доцільно здійснені витрати по рятуванню та
збереженню вантажу.
Укладення договору з умовою без відповідальності за пошкодження, названі
збитки і витрати підлягають відшкодуванню страхувальникам, якщо вони
зумовлені лише певними подіями: пожежею, бурею чи іншими стихійними
лихами; зіткненням транспортних засобів тощо.
За обома видами страхування вантажів не відшкодовуються збитки, що
виникли внаслідок будь-якого роду військових дій або військових заходів,
впливу атомного вибуху чи радіоактивного зараження тощо. За договором
страхування, укладеним з умовою без відповідальності за пошкодження, не
відшкодовуються збитки від підмокання вантажу атмосферними опадами,
крадіжки, недо-ставки вантажу та з деяких інших причин.
Новими видами страхування є: договори страхування ризику непогашений
кредитів відповідальності позичальників за непогашення кредитів. Крім
майна, об’єктом страхування може бути й інший майновий інтерес, зокрема
ризик підприємницької діяльності. З 1 червня 1990 р. запроваджено
добровільне страхування ризику непогашення кредитів. Договори
добровільного страхування ризику непогашення кредитів страховики
укладають з банками. Об’єктом страхування за цими договорами є
відповідальність усіх чи окремих позичальників (фізичних чи юридичних
осіб) перед банком за своєчасне та повне погашення кредитів і відсотків
за користування кредитами протягом строку, встановленого у договорі
страхування. Відповідальність страховика виникає, якщо страхувальник
(банк) не одержав обумовлену кредитним договором суму протягом 20 днів
після настання строку платежу, передбаченого кредитним договором, або
строку, встановленого банком при невиконанні позичальником умов
кредитного договору.
У договорах добровільного страхування відповідальності позичальників за
непогашення кредитів страхувальниками виступають уже підприємства та
організації різних форм власності. За цими договорами страховик виплачує
банкові, який видав кредит, відшкодування в обумовленому договором
розмірі (від 50 до 90 відсотків суми непогашеного позичальником кредиту,
включаючи й відсотки за користування ним). Після виплати банкові
страхового відшкодування до страховика переходять у межах виплаченої
суми всі права банку-кредитора до підприємства-страхувальника за
кредитним договором.
Страховими подіями при страхуванні інших страхових ризиків можуть бути:
зупинення або скорочення виробництва внаслідок обумовлених договором
обставин;
банкрутство; непередбачені витрати; невиконання або неналежне виконання
договірних зобов’язань контрагентами страхувальника; видача гарантій
(порук) тощо.
4. ВИСНОВКИ
Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов’язкове
страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб, коли їм
завдано шкоди. Тому, як правило обов’язкова форма страхування найбільш
поширена у страхуванні відповідальності, насамперед, у страхуванні
відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і
майнове страхування провадяться виключно в добровільній формі.
У страховій літературі дискутувалося питання про визнання пріоритетності
принципу свободи, добровільності чи обов’язковості при страхуванні. На
думку К. Г. Воблого, добровільне страхування логічно пов’язане з
існуванням нової ринкової економіки. Тому, очевидно, що воно має стати
основною, домінуючою формою. З другого боку, характерною особливістю
нової фази розвитку господарства є велике втручання держави в економічне
життя суспільства. Вільний розвиток економіки створив важкі умови для
існування широких верств населення. І корективом у цьому випадку, як раз
і виступає обов’язкова форма страхування, як одна із заходів соціальної
політики держави. Принцип обов’язковості досить доречний там, де є
інтереси загального блага, коли державна чи суспільна користь потребують
цього. Обов’язкове страхування допустиме лише в тому випадку, коли за
допомогою добровільного не можливо чогось досягти, або щонайменше,
отримати бажаного ефекту.
По відношенню до добровільного, обов’язкове страхування повинно мати
субсидіарне значення.
Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому
залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі
раціонального використання можливостей і переваг як обов’язкового, так і
добровільного страхування.
Раціональне поєднання обов’язкового та добровільного страхування робить
можливим сформувати таку систему страхування, яка забезпечує
універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва і
громадян країни.Визначені проблеми страхового ринку дозволяють визначити
ті основні напрями його розвитку, які повинні бути здійснені, щоб
підняти страхову справу в Україні на належний рівень. Основні з цих
напрямів такі:
1. Законодавче забезпечення дальшого розвитку страхової діяльності.
1.1. Внесення змін і доповнень до Закону «Про страхування» (постанова
ВР №86/96-ВР від 07.03.96). Це перш за все чітке регламнтування
організаційно-економічних питань розвитку страхування і посилення ролі
Укрстрахнагляду в цьому процесі через відповідні повноваження, надані
законом. Проводити класифікацію видів страхування згідно загально
прийнятої міжнароднох методології, тобто визначити розподіл його на дві
галузі: страхування і страхування інше, ніж страхування життя (особисте
страхування, медичне страхування майнове страхування, страхування
відповідальності). Необхідне також збільшення максимальної межі
статутного капіталу до рівня 0,5-1,0 млн. ЕКЮ з постійним досягненням
цього розміру протягом кількох років, а також більшого корегування
економічних статей закону (Ст.30 “Страхові резерви”, Ст. 31 “Прибуток
страховика”) та визначення фінансових результатів роботи страховиків і
посилення методологічної роботи Комітетом у справах нагляду за страховою
діяльністю.
1.2. Розробка нових законів:
* «Про державне регулювання страхової діяльності, який передбачав би
весь комплекс заходів, пов’язаних з організацією страхування, формами і
методами підтримки страхового підприємництва;
* «Про страхові підприємства як специфічну форму підприємницької
діяльності»;
* розробка законодавчої бази і методології проведення медичного
страхування.
2. Податкова політика
2.1. Оподаткування страхових компаній заставками, передбаченими для
підприємств з урахуванням специфік роботи страхових компаній;
2.2. Оподаткування прибутку за диференційованими ставками (надання пільг
в оподаткуванні страховиків, які забезпечують страховий захист ризиків
при реструктуризації економіки).
3. Інституціоналізація страхового ринку
3.1. Сприяння розвитку страхового посередництва
3.2. Сприяння удосконаленню інфраструктури страхового ринку.
4. Удосконалення методології страхової справи:
4.1. Переглянути і уточнити класифікацію страхування
4.2. Розробити методику рейтингової оцінки страхових компаній
4.3. Створити єдину систему обліку і звітності сфери страхової
діяльності з метою формування банку достовірної інформації та її
доступності.
5. Кадрове забезпечення:
5.1. Створити міжстраховий фонд фінансування навчання спеціалістів для
страхових компаній
5.2. Об’єднанням страховиків обговорити проблему про доцільність
створення власних навчальних закладів по підготовці і перепідготовці
кадрів для страхової справи
6. Інвестування:
6.1. Стимулювання направлення коштів (інвестицій) в пріоритетні галузі
економіки з урахуванням забезпечення виконання страховиками страхових
зобов’язань
6.2. Залучення коштів різних суб’єктів господарювання для створення
пайових фондів страхових гарантій з метою повного використання
можливостей внутрішнього ринку.
Вважаємо, що це тільки першочергові заходи по удосконаленню і підвищенню
ефективності функціонування національного страхового ринку України.
Вирішення вказаних проблем дозволить підвищити роль страхових
організацій в економічному житті України та розширити ділові зв(язки з
товаровиробниками.
5. ЛІТЕРАТУРА
1. Цивільний Кодекс України
2. Закон України “Про страхування” від 07/03/96р.;
3. Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24/10/96р. № 1290;
4. Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18/12/96 р. №
1523;
5. Положення про порядок здійснення страхової діяльності відособленими
підрозділами страхівників, затверджене наказом Комітету у справах
нагляду за страховою діяльністю від 12/03/94 р. №13;
6. Положення про єдиний державний реєстр страхівників (перестрахівників)
України, затверджене Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю
від 09/12/96 № 129;
7. Інструкція про порядок видачі суб”єктам підприємницької діяльності
ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови
і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням затверджені
наказом Ліцензійної палати при Міністрерстві економіки України і
Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 15/07/96 р.№
ЛП-18/78.
8. Базилевич В. Д. / Страхова справа / К. -1998
9. Заруба О.Д. / Страхова справа / К. – 1998
10. Осадець С.С. / Страхування / К. – 1998
11. Цивільне право .Підручник у 2х томах /К. – 1996
Цивільне правою-К.: Вентурі. – 1996
Заруба О.Д. / Страхова справа. – К., 1998
Базилевич В.Д. Страхова справа. – К. -1998
Осадець С. С. Страхування- К.- 1998
Заруба О.Д. Срахова справа. – К.-1998
PAGE
PAGE 19
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
