Курсова робота
з дисципліни “Фінанси”
на тему:
Джерела формування фінансових ресурсів, чинники, що впливають на їх
динаміку.
Зміст
Вступ
3
Підприємництво: поняття, його суб(єкти, принципи здійснення та напрямки
діяльності.
5
2. Статутний фонд- джерело фінансових ресурсів при
створенні підприємства:
10
2.1. Організація фінансового капіталу залежно від форми
господарювання. 10
2.2.Роль статутного капіталу у формуванні активів і пасивів
підприємства. 15
Фінансові аспекти реорганізації: заходи, види та вимоги законодавства.
18
Фінансово-правові аспекти ліквідація підприємства:
21
Припинення діяльності з ініціативи власника.
21
Необхідність, функції та причини інституту банкрутства підприємства.
26
Висновок
32
Література
34
2
Вступ
Основною організаційною ланкою в Україні є підприємства. Їхні фінанси (
це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує
життєдіяльність підприємництва. Сьогодні перехід до ринкової економіки,
коли підприємства мусять самостійно розв(язувати проблеми фінвнсового
забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної
діяльності, зумовлює посилиння ролі фінансів у системі господарювання.
До найважливіших завдань фінансів підприємств належить забезпечення
стабільності економіки країни. Це досягається в процесі оптимізації
розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні
фірм, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні
фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни
через бюджет та позабюджетні фонди.
Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в
економіці країни матеріальних і грошових фондів, призначених для
споживання та накопичення. Забезпечення такої збалансованості великою
мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу,
стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.
Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього
валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і
грошових фондів, безпосередньо пов(язані з іншими економічними
категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним
розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути
важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом
економіки як окремої організації, так і країни в цілому й управління
нею.
Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою.
Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний оборот виробничих
фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення,
стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову
економіки.
Тому обов(язковими передумовами ефективного функціонування фінансів
підприємств
мають бути:
3
різноманітність форм власності;
свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;
вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;
самофінансування підприємництва;
правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб(єктів
підприємницької діяльності;
обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.
Так, підприємницька діяльність, яка є важливим інструментом в економіці
країни, повинна мати раціонально організовані фінанси для сприяння
підвищенню ефективності виробництва, визначення фінансоваго стану і
платоспроможності підприємства.
Отже, тема курсової роботи є дуже актуальною на сьогоднішній час і мета
її полягає в тому, щоб висвітлити необхідні умови і порядок створення
певного виду підприємства, а також умови і дії для припинення його
діяльності ( реорганізація, ліквідація), які регулю-ються правовими
аспектами.
Завданнями даної роботи є такі:
розкрити поняття “підприємництво”, визначення суб(єктів діяльності і їх
спільні ознаки;
охарактеризувати ті фінансові ресурси, які формуються у вигляді
статутного капіталу при створенні підприємства і розподіляються при
припиненні підприємницької діяльності;
висвітлити шляхи створення, реорганізації і ліквідації підприємства, що
регулюються нормативними актами.
Об(єктом дослідження є саме підприємство, а суб(єктом ( організаційні
основи його діяльності.
4
1. Підприємництво: поняття, його суб(єкти, принципи здійснення та
нап-рями діяльності.
Підприємництво ( це безпосередньо самостійна, систематична, на власний
ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню
послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюються фізичними та
юридичними особами, зареєстрованими як суб(єк-ти підприємницької
діяльності.
Такими суб(єктами (підприємцями) за Господарським кодексом України
можуть бути:
громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені
законом у пра-воздатності або дієздатності;
юридичні особи всіх форм власності, встановлених Господарським
кодексом;
об(єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах
угоди про розподіл продукції.
В залежності від кількості підприємців-менеджерів, їх компетентності,
їхніх рішень і вибору щодо діяльності підприємництво здійснюється на
основі таких принципів:
вільний вибір діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
самостійно формувати програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироб-леної продукції, встановлення цін відповідно до
законодавства;
вільний найм працівників;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або
не обмежено законодавством;
вільне розпорядження прибутком, що залишився після внесення платежів,
установле-них законодавством;
самостійне здійснення підприємцем ( юридичною особою
зовнішньоекономічної діяль-ності, вікористання будь-яким підприємцем
належної йому частки валютної виручки на свій
розсуд.
5
Відповідно до таких принципів суб(єкт підприємницької діяльності
повинен мати певні ознаки, без яких його не визнають юридичною особою.
По-перше, підприємство має мати у своїй власності, господарському
віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, яким здатне
відповідати за зобов(язаннями, що виникають в процесі господарської
діяльності у взаємовідносинах з іншими юридичними, фізичними особами,
кредиторами чи бюджетом, та не мати у своєму складі інших юридичних
осіб; по-друге, у відповідності з чинним законодавством може укладати
всі види господарських угод з партнерами, постачальниками сировини,
матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих та з іншими
особами, а також мати право бути позивачем чи відповідачем у суді при
невиконанні зобов(язань як за законодавством, так і укладеними угодами;
по-третє, будь-яке підприємтсво повинно мати самостійний баланс,
розрахунковий (поточний) та інші рахунки в установах банку, пра-вильно
вести облік витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт,
послуг), своєчасно подавати становлену державними органами звітність; і
ще для підтвердження свого існуван-ня та дієздатності підприємство має
мати своє найменування, печатку, знак для товарів та послуг,
місцезнаходження, поштову адресу, що визначається місцем органу його
державної реєстрації.
Також якщо власник (власники) майна вирішив створити певне підприємство,
йому необхідно спочатку вибрати напрям своєї діяльності. Згідно з
”Господарським кодексом України” основними напрямами є:
Виробничий ( включає обгрунтування асортименту продукції, послуг, робіт
та їх обсягів; оптимізацію виробничих потужностей; формування кадрового
потенціалу; забезпе-чення виробництва сировиною та енергетичними
ресурсами; забезпечення належного ре-монтного та транспортного
обслуговування;
Науково-дослідний ( охоплює науково-дослідну роботу і розробки;
технологічну і конструторську підготовку виробництва; впровадження
технічних і організаційних ново-введень та реалізацію інвестиційної
політики;
Комерційний ( важливий аспект діяльності підприємства. Успіх
комерційної діяльності значною мірою залежить від ефективної організації
і проведення маркетингових досліджень, які спрямовуються на досягнення
довгострокових цілей розвитку підприємства,
всебічне вивчення
смаків та бажань споживачів, активне пристосування до ринку,
вироб-ництво продукції, яка відповідає попиту, а також спрямовуються на
формування попиту та стимулювання збуту.
Для забезпечення ефективної підприємницької діяльності та
кваліфікованого управ-ління, що мріє і планує мати кожен підприємець при
створенні фірми, важливо визначити вид і форму свого підприємства, яке
може бути [5, ст. 9]:
1) за метою і характером діяльності:
комерційне, метою якого є одержання прибутку;
некомерційне, яке не ставить собі за мету отримання грошових економічних
результатів (благодійні фонди і організації);
2) за формою власності:
приватне ( а) індивідуальне, засноване на власності однієї особи без
права найму робо-чої сили; б) сімейне, засноване на власності й праці
однієї сім(ї; в) приватне, засноване на власності однієї особи з правом
найму робочої сили);
колективне (засноване на власності колективу працівників підприємства,
кооперативу, громадської організації);
державне (засноване на власності держави, в тому числі казенне);
муніципальне (державне комунальне підприємство, засноване на власності
громади адміністративно-територіальних одиниць);
спільне (засноване на власності фізичних або юридичних осіб різних
держав);
підприємство іноземних громадян або організацій (засноване виключно на
власності фі-зичних чи юридичних осіб іноземних держав);
3) за правовим статусом і формою господарювання:
одноосібне приватне ( власником є фізична особа або сім(я, що отримує
дохід; несе весь тягар ризику;
кооперативне ( добровільне об(єднання громадян з метою спільного ведення
госпо-дарської діяльності;
орендне ( має в основі формування договірні відносини між фізичними чи
юридич-ними особами з приводу тимчасового володіння і користування
майном;
господарське товариство ( передбачає об(єднання капіталів двох або
більше юридич-
7
них чи фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю
результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.
Основою взаємовідносин між партнерами є договір. За ступенем участі
партнерів-засновників у діяльності підприємства та відпові-дальності за
її результати розрізняють:
товариство з повною відповідальністю (всі учасники займаються спільною
підприєм-ницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її
результати не лише своїми част-ками у статутному фонді, а й власним
майном);
товариство з обмеженою відповідальністю (учасники несуть
відповідальність за госпо-дарську діяльність у межах своїх внесків у
вигляді майна, грошових коштів, продуктів інте-лектуальної власності
тощо);
командитне товариство (поряд з учасниками, які несуть повну
відповідальність за зобо-в(язаннями товариства всім своїм майном,
включає принаймні одного учасника, відпові-дальність якого обмежується
внеском у майно підприємства, але не особистим майном. Цей учасник
називається командитом);
акціонерне товариство відкритого чи закритого типу (власність
підприємства розподі-лена на частини і власниками вважаються акціонери,
які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний
капітал; весь прибуток належить акціонерам і поділяєть-ся на дві
частини: перша ( розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів;
друга ( це нерозподілений прибуток, що використовується на
реінвестування; функції власності і конт-ролю поділені між власниками та
менеджерами);
4) за національною належністю капіталу:
національне (капітал підприємства належить підприємцям своєї країни);
іноземне (капітал підприємства повністю є власністю іноземних громадян);
змішане (капітал підприємства належить громадянам різних країн);
5) за галузево-функціональним видом діяльності: промислове,
сільськогосподарське, буді-вельне, транспортне, торгівельне, лізингове,
банківське та ін.
Існуть й інші класифікаційні ознаки підприємств: за типом виробництва,
за ступенем спеціалізації, за чисельністю працівників та ін.
Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах
об(єднувати свою
8
інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову
й соціальну ді-яльність для створення кращих умов на ринку як для себе,
так і для партнерів. Такими об(єднаннями за законодавчими актами України
можуть бути: асоціації, корпорації, концер-ни, консорціуми, трести,
синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.
9
2. Статутний фонд –джерело фінансових ресурсів при створенні
підприємства:
2.1.Організація фінансового капіталу залежно від форми господарювання.
Створенню підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми
власності передує формування статутного фонду.
Статутний фонд ( це виділені підприємству або залучені ним на засадах,
визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді коштів або
вкладень у майно, мате-ріальні цінності, нематеріальні активи, цінні
папери, що закріплені за підприємством на пра-вах власності або повного
господарчого відання. За рахунок статутного капіталу підприємст-во
формує власні (основні та обігові) кошти [14, ст. 128].
Залежно від організаційно-правової форми господарювання статутний фонд
може утво-рюватися з акціонерного капіталу, пайових внесків членів
кооперативів, засновників, а також бюджетних коштів.
Капітал, за допомогою якого створюється статутний фонд акціонерного
товариства, організовується завдяки випуску цінних паперів ( акцій.
Акцією, відповідно до ст. 4 Закону України “Про цінні папери і фондову
біржу”, визна-чається цінний папір без установленого строку обігу, що
засвідчує часткову участь у статут-ному фонді акціонерного товариства,
підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в
управлінні ним, дає право її власникові на одержання частини прибутку у
вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі при ліквідації
акціонерного товариства. Ви-пуск і реалізація акцій дає можливіс
підприємству мобілізувати для цілей інвестування знач-ні суми капіталу.
Акції можуть бути іменними та на пред(явника, простими та
привілейованими. Пере-важна більшість аеціонерів мають у власності, як
правило, прості іменні акції [5, ст. 168].
Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації (реєстрі) власника
іменних цінних па-перів, що ведеться товариством або незалежним
реєстратором і куди внасяться відомості про
кожну іменну акцію, власника її, час придбання акції, кількість таких
акцій у кожного акці-
10
онера.
Власником акції на пред(явника вважається кожна особа, яка володіє нею.
У книзі реєстрації вказується загальна кількість таких акцій.
Прості акції дають право участі в управлінні підприємством, але не
гарантують певного рівня дивідендів.
Привілейовані акції забезпечують власникові одержання фінансових
дивідендів, а та-кож пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного
товариства у разі його ліквідації. Проте власники зазначених акцій не
мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не
передбачено його статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущені
на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства (або
іншу законодавчо обмежену частку). Привілейовані акції можуть
випускатися із фіксованим, у процентах до їх номінальної вартості,
щорічно виплачуваним дивідендом, виплата якого проводиться у роз-мірі,
зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством
прибутку у відпо-відному році.
У випадку ліквідації акціонерного товариства за рахунок його майна
спочатку задо-вольняються претензії кредиторів, потім претензії
власників привілейованих акцій і, нарешті, претензії держателів простих
акцій.
В залежності від виду акціонерного товариства акції можуть:
( розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на
біржах, якщо ці цінні папери належать відкритому акціонерному
товариству;
( розподілятися тільки між засновниками і не можуть розповсюджуватися
шляхом підписки чи купуватися та продаватися на біржі, якщо вони
належать закритому акціонер-ному товариству.
Відповідно до цього акції або перебувають в обігу, або мають обмежений
обіг, або вза-галі є поза обігом. Якщо ці цінні папери знаходяться все ж
таки в обігу, то вони можуть купуватися чи продаватися за ринковим
курсом, який залежить від становища підприємства на ринку,
фінансової стабільності, рентабельноті, величини дивіденду чи перспектив
розвитку тощо [5, ст. 169]:
11
Ka = (Da/R)*100, грн.,
де Da ( величина дивіденду на 1 акцію;
R ( ставка дисконта (рівень позичкового проценту), %.
Ставка дисконта може бути різною для простих і прілейованих акцій.
Акції випускає акціонерне товариство. Воно робить це, коли створюється,
за будь-яких змін форм власності, за злиття з іншим (іншими) акціонерним
товариством і за розширення масштабів своєї діяльності збільшенням
статутного фонду. Випуск акцій є обов(язковою умовою створення
акціонерних товариств, які у світовій економіці закріпилися як
найефек-тивніші форми підприємств взагалі. На купівлю акцій припадає
близько 30% фінансування підприємницької діяльності у провідних країнах
світу.
Акція є своєрідною одиницею виміру економічних інтересів її власника,
тобто стано-вить зафіксований комплекс прав, що їх утримувач одержав в
обмін на вкладений ним у ста-тутний фонд товариства капітал.
Законодавством України визначено порядок придбання акцій. Спочатку при
створенні акціонерного товариства їх повинні придбати засновники, які
можуть бути як громадянами, так і юридичними особами. Останні купують їх
за рахунок коштів, що залишаються в їхньо-му розпорядженні після сплати
податків і відсотків за банківський кредит. Засновники по-винні укладати
між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної
діяль-ності по створенню товариства, а також відповідальність перед
особами, що підписалися на акції, і третіми особами. При створенні
акціонерного товариства акції також можуть купу-ватися учасниками на
підставі договору з його засновниками [4, ст. 13].
Ці цінні папери, як зазначалося вище, при створенні підприємства можуть
бути розпов-сюдженні шляхом відкритої підписки на них або розподілу всіх
їх між засновниками. Відкрита підписка на акції організовується
засновниками підприємства, які в будь-якому ви-падку зобов(язані бути
держателями акцій на суму не менше 25% статутного фонду і строком не
менше 2 років. Ще ці засновники відкритого акціонерного товариства
(емітенти) повинні опублікувати відповідно до вимог чинного
законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації
якої встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку[4, ст.14].
12
Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців.
Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок
засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після
чого засновники видають їм зобов(язання про продаж відповідної кількості
акцій.
Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється.
Якщо до то-го часу не вдалося покрити підпискою 60% акцій, акціонерне
товариство вважається незасно-ваним. Особам, які підписалися на акції,
повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніш як через 30
днів. За невиконання цього зобов(язані засновники несуть солідарну
від-повідальність.
У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду,
засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами
випуску. Відмова у підписці прово-диться згідно з переліком
передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхи-ляють
зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки
приймають уста-новчі збори. При відмові засновниками або установчими
зборами зайвої підписки внесені суми повертаються.
До дня скликання установчих зборів особи, що підписалися на акції,
повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30%
номінальної вартості акцій. На підтвер-дження внеску засновники видають
тимчасові свідоцтва.
У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються
тільки між заснов-никами, вони повинні внести до дня скликання
установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій[4, ст. 14].
Повну вартість акцій держатель зобов(язаний оплатити у строки,
встановлені установ-чими зборами, але не пізніше року після реєстрації
акціонерного товариства.
У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено
статутом то-вариства, сплачує за час прострочки 10% річних від суми
простроченого платежу. При не-сплаті протягом 3 місяців після
встановленого терміну платежу акціонерне товариство має право
реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом підприємства [4,
ст. 15].
Також товариство зобов(язано видати акціонерам, які сплатили повну
вартість, акції (сертифікати акцій) не пізніше ніж через 6 місяців
після реєстрації випуску цих цінних 13
паперів.
Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції,
які розподіля-ються, як вже зазначалося, тільки між засновниками.
Отже, для формування статутного фонду засновники повинні зробити
повідомлення про намір створити підприємство (акціонерне товариство
відповідного типу) , здійснити під-писку на акції, провести установчі
збори і державну реєстрацію товариства, після яких обо-в(язково має бути
оплачена повна вартість випущених цінних паперів. Також засновники
не-суть солідарну відповідальність за зобов(язаннями, що виникли до
державної реєстрації акці-онерного товариства.
Статутний капітал державного підприємства, що перебуває у
загальнодержавній або комунальній державній власності,( це сума коштів і
вартість матеріальних ресурсів, без-платно виділених державою в постійне
розпорядження трудового колективу підприємства на правах повного
господарського відання. Чинним законодавством України встановлено, що,
здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє,
користується і розпоряджається цими ресурсами, чинить щодо них будь-які
дії, що не суперечать закону і меті його діяльності [14, ст. 131].
У разі створення нового підприємства статутний фонд розраховують
виходячи з кошто-рису будівництва, вартості необхідного технологічного
устаткування, а також розміру міні-мальних нормативних запасів сировини,
матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, тари, інших вирбничих
запасів, незавершеного будівництва, видатків майбутніх періодів, готової
продукції, товарів.
Отже, усі види вкладів, що надходять з різних джерел і мають відповідний
до чинного законодавства вигляд, як у приватному, так і державному
підприємствах оцінюються в гро-шовій формі та становлять частку
співвласників (засновників, учасників) у статутному фонді
Початковий розмір статутного фонду підприємства фіксується у статуті або
в уста-новчому договорі, які в обов(язковому порядку подаються до
органів влади при державній реєстрації підприємства. Контролюючі
державні органи (фінансові, податкові), а також банки конт-ролюють
розмір статутного фонду кожного підприємства і те, щоб він
був відповідно
14
оплачений. Наприклад, при створенні товариств з обмеженою
відповідальністю спочатку ко-жен з учасників зобов(язаний внести до
статутного фонду не менше 30% вказаного в уста-новчих документах вкладу.
Недостатньо лише задекларувати у статуті певний розмір статут-ного
капіталу. Необхідно вжити заходів для того, щоб усі відповідні кошти
(або майно, нема-теріальні активи) реально надійшли в розпорядження
підприємства від юридичних та фізич-них осіб, що мають частки у
статутному фонді та є його власниками[14, ст. 130].
В залежності від виду підприємства законодавством України передбачаються
мінімаль-ні розміри статутного капіталу, нижче від яких державна
реєстрація суб(єкта підприємниць-кої діяльності забороняється. Ці
мінімальні розміри через інфляційні явища в економіці можуть час від
часу змінюватись в законодавчому порядку. Особливо це можна
спостерігати при створенні господарських товариств. Наприклад, сьогодні
статутний фонд в акціонерному товаристві, поділений на визначену
кількість акцій рівної номінальної вартості, не може бути менше суми,
еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки
міні-мальної заробітної плати, діючої на момент створення цього
товариства. У товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю
статутний фонд повинен становити не менше суми, еквівалентної 100
мінімальним заробітним платам.
2.2. Роль статутного капіталу у формуванні активів і пасивів
підприємства.
Статутний фонд будь-якого підприємства є важливим джерелом формування
його акти-вів. Він поділяється на два фонди коштів, без яких
підприємство не може нормально функціонувати.
По-перше, це фонд власних основних засобів і нематеріальних активів,
по-друге ( фонд власних оборотних засобів і засобів обігу.
Матеріально-технічною основою виробницт-ва на будь-якому підприємстві є
основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки їх першочергове
формування, функціонування та розширене відтворення здійснюються за
без-посередньої участі фінансів. З їх допомогою створюються та
використовуються грошові фон-ди цільового призначення, які
опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення за-собів праці
[14, ст. 129].
15
Початково основні фонди новостворюваних підприємств формуються за
рахунок основних засобів, які є частиною статутного фонду. Основні
засоби ( це кошти, інвестовані в основні фонди виробничого та
невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і
прийняття їх на баланс підприємства розмір основних засобів збігається з
вартістю основних фондів. У подальші періоди внаслідок участі основних
фондів у виробничому про-цесі їх вартість роздвоюється: одна її частина,
яка дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію, друга ( виражає
залишкову вартість діючих основних фондів.
Перенесена на готову продукцію частина вартості зношених основних фондів
у про-цесі реалізації цієї продукції поступово відшкодовується
підприємству у складі доходу (ви-ручки) від її реалізації (надходження
від амортизації).
Для забезпечення безперебійності виробництва та реалізації продукції у
розпоряджен-ні кожного підприємства мають бути одночасно і оборотні
виробничі фонди, і фонди обігу. Тому після заснування підприємству
необхідна певна сума коштів у складі сформованого статутного фонду для
придбання матеріальних оборотних фондів, для обслуговування процесу
виробництва та реалізації продукції. Грошові кошти, які авансуються в
оборотні ви-робничі фонди і фонди обігу, становлять оборотні засоби
підприємства (оборотні активи).
Для формування оборотних засобів пдприємство використовує як власні, так
і пози-кові ресурси. Власні засоби відіграють основну роль в організації
кругообороту фондів, оскільки підприємства, які працюють на основі
комерційного розрахунку, повинні мати пев-ну майнову та оперативну
самостійність для того, щоб працювати рентабельно й відповідати за
прийняті рішення.
Власні обігові кошти формуються в момент організації підприємства, коли
створю-ється його статутний капітал[14, ст. 130].
Розмір статутного фонду значною мірою визначає масштаб
виробничо-господарської діяльності підприємства, хоча, звичайно, не
існує прямого зв(язку між розмірами статутного фонду підприємств різних
галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них. Певною мірою
розмір статутного фонду впливає на можливості зовнішнього фінансування,
ділову репутацію підприємства. Розмір статутного фонду, що визначає
участь кожного із заснов-ників та акціонерів у капіталі підприємства, є
критерієм визначення розміру прибутку, який
16
кожний із них одержує при його розподілі.
Поряд з коштами, які надходять у розпорядження підприємства з різних
джерел (від акціонерів, пайовиків та інших засновників), у статутний
фонд можуть надходити майно (бу-дівлі, машини, устаткування, транспортні
засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матері-альні цінності), цінні
папери, а також нематеріальні активи. До нематеріальних активів
нале-жить вартість права користуватись [14, ст.131]:
результатами інтелектуальної діяльності у вигляді винаходів, відкриттів,
промислових зв(язків, технологій, гудвілів, ноу-хау, раціоналізаторських
пропозицій, звітів про науково-дослідну діяльність та інших об(єктів
інтелектуальної власності;
землею, водою або іншими природними ресурсами;
будівлями, обладнанням.
Порядок формування, використання і динаміка коштів статутного фонду як
джерела виконання фінансових зобов(язань юридичних осіб перед
кредиторами залежать від форми власності підприємства і його
організаційно-правової форми.
Ще одним важливим аспектом щодо статутного фонду є те, що його кошти
використо-вуються також для формування пасивів підприємства, тобто
відбувається накопичення різно-манітних грошових фондів, таких як: фонд
оплати праці, резервний чи страховий фонди та інші, що передбачені
законодавством України або установчими документами підприємства.
Фонд оплати праці сторюється для виплати основної і додаткової
заробітної плати пра-цівникам. Резервний (страховий) фонд
використовується на випадок подолання тимчасових фінансових ускладнень,
покриття збитків. Їх розміри встановлюються установчими докумен-тами
фірми, але ще надаються відповідні умови з боку законодавства.
Наприклад, розмір ре-зервного (чи страхового) фонду у господарському
товаристві за статтею Закону України по-винен становити не менше 25%
статутного капіталу [4, ст. 10].
17
3. Фінансові аспекти реорганізації: заходи, види, вимоги законодавства.
Припинення діяльності підприємства відбувається шляхом його
реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або
ліквідації з дотримання вимог антимоно-польного законодавства.
У більшості випадків найважливішою умовою, що сприяє реорганізації, є
фінансова криза, під якою розуміють фазу розбалансованої діяльності
підприємства та обмежених мож-ливостей впливу його керівництва на
фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується
загроза неплатоспроможності та банкруцтва підприємства, діяльність його
в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного
функціонування. З фінан-сового менеджменту кризовий стан підприємства
полягає в його неспроможності здійсню-вати фінансове забезпечення
поточної виробничої діяльності [13, ст. 476].
Отож, реорганізація ( це реакція підприємства на певну фазу фінансової
кризи, яка загрожує подальшому його функціонуванню. Вона відбувається за
рішенням вищого органу фірми.
Також реорганізація підприємства, що зловживає своїм становищем на
ринку, може здійснюватись шляхом його примусового поділу в порядку,
передбаченому чинним законо-давством.
Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні
власника статутного капіталу даної юридичної особи , у зміні форми
власності чи організаційно-правової форми організації бізнесу.
До заходів, які проводяться в рамках реорганізації, можна віднести такі:
злиття підприємства-боржника з іншим фінансово стійким потужнішим
підприємством;
поглинання підприємства-боржника підприємством-санатором;
розділ підприємства ( поділ великих підприємств на частини, виділення з
великих підприємств окремих підрозділів, відмова підприємств від
об(єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів й інше
(використовується для підприємств з багатогалузевою ді-яльністю;
виділені в процесі розділу підприємства одержують статус нової юридичної
особи, а майнові права і обов(язки переходять на основі поділу балансу);
18
перетворення у відкрите акціонерне товариство (здійснюється за
ініціативою групи зас-новників);
передача в оренду (найпоширеніша при санації державних підприємств);
часткова або повна приватизація державного підприємства (регламентується
системою законодавчих актів).
За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації[13, ст.
532]:
реорганізація, яка спрямована на укрупнення підприємства (злиття,
приєднання, погли-нання);
реорганізація, яка спрямована на подрібнення підприємства (поділ,
виділенн);
реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення).
У разі реорганізації підприємства слід ураховувати низку законодавчих
передумов та вимог, а саме:
порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб(єктів
господарювання.
При зміні назви, організаційно-правової форми, а також форми власності
суб(єкт підпри-ємницької діяльності у місячний термін з моменту
настання зазначених змін зобов(язаний 19
подати документи для перереєстрації, яка проводиться в порядку,
встановленому для його реєстрації. У разі перереєстрації суб(єкта
підприємницької діяльності, що визначається пра-вонаступником
підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається
документ, який засвідчує право власності на зазначений об(єкт [4, ст.
36].
вимоги антимонопольного законодавства;
вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників,
персоналу тощо;
порядок емісії акцій (у разі реорганізації АТ);
можливі екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки.
Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість,
здійснюється з дот-риманням вимог щодо переведення боргу, зокрема [13,
ст. 533]:
переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за
згодою кредитора;
новий боржник має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення,
що випливають з відносин кредитора і первинного боржника;
поручительство і встановлена третьою особою застава припиняються з
переведенням боргу, якщо поручник або заставодавець не виявив згоди
відповідати за нового боржика;
відступлення вимоги і переведення боргу, якщо такі визначалися угодою,
укладеною в письмовій формі, можуть бути вчинені також у простій
письмовій формі.
Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести
поглиблений аналіз фі-нансово-господарського стану підприємства, що
перебуває в кризі. Аналіз має базуватися на визначенні основних
характеристик діяльності даної юридичної особи. На підставі результа-тів
аналізу висновують про санаційну спроможність підприємства та про
доцільність його реорганізації. Ефективність реорганізації
забезпечується тими заходами, які покладено в основу його плану. У цьому
плані слід показати, які переваги матиме підприємство через змі-ну
організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних
підрозділів чи приєд-нання інших підприємств.
20
4.Фінансово-правові аспекти ліквідації підприємства:
4.1. Припинення діяльності з ініціативи
власника підприємства.
Процедура ліквідації підприємства регулюється насамперед багатьма
нормативними актами.
За Ст..51. Господарського кодексу України діяльність підприємця
припиняється:
з власної ініціативи підприємця;
на підставі рішення суду у випадках, передачених законодавством України;
у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;
на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.
За “Господарським кодексом” підприємство ліквідується:
після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення
мети, пос-тавленої при його створенні;
за рішенням вищого органу товариства;
на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність
товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним
законодавства; на підставі рішення госпо-дарського суду в порядку,
встановленому Законом України “Про відновлення платоспро-можності
боржника або визнання його банкрутом”;
з інших підстав, передбачених установчими документами.
Також у законодавстві України є такі нормативні акти про припинення
діяльності фір-ми, що пов(язані з судовими рішеннями. Одним з них є акт
про припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не
пов(язане з банкруцтвом цієї особи. Підставами для пос-тановлення такого
рішення є:
визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через
порушення зако-ну, допущені при створені юридичної особи, які не можна
усунути;
провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або
такої, що за-боронена законом;
невідповідність мінімальному розміру статутного фонду юридичної особи
вимогам за-
21
кону;
неподання протягом року органам державної податкової служби податкових
деклара-цій, документів фінансової звітності відповідного закону;
наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної
особи за вказаним її місцезнаходженням.
Унашій державі останнім часом найбільш розповсюдженим видом
підприємницької ді-яльності спостерігається діяльність, яку здійснють
фізичні особи-підприємці. Для них теж видані окремі закони. Щодо
припинення підприємницької діяльності у відповідному норма-тивному акті
зазначається, що вона здійснюється у разі:
прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення
підприємницької діяльності;
смерті цієї особи;
постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є
підприємцем, не-дієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності
фізичної особи-підприємця.
Підставами для останньої постанови є такі:
визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;
провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;
неподання протягом року органам державної податкової служби податкових
деклара-цій, документів фінансової звітності відповідно до закону.
Отже, відповідно до таких законодавчих актів скасування державної
реєстрації здійс-нюється за заявою власника (власників) або
уповноважених ним (ними) органів чи за осо-бистою заявою
підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі [4, ст.
36]:
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих
докумен-тів;
здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та
законодавству Укра-їни;
несвоєчасного повідомлення суб(єктом підприємницької діяльності про
зміну його наз-
22
ви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;
визнання суб(єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках,
передбачених за-конодавством);
неподання протягом року до органів державної податкової служби
податкових декла-рацій, документів фінансової звітності згідно із
законодавством.
Скасування державної реєстрації суб(єкта підприємницької діяльності
здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного
балансу, складеного і затвердже-ного згідно із законодавством, та інших
документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб(єкта
підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких
виз-начається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з
Реєстру суб(єктів підп-риємницької діяльності.
Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні
державні по-даткові органи та органи державної статистики, органи Фонду
загальнообов(язкового державного соціального страхування України на
випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду
України про скасування державної реєстрації суб(єкта підприємницької
діяльності.
Скасування державної реєстрації позбавляє суб(єкта підприємницької
діяльності стату-су юридичної особи і є підставою для виключення його з
Єдиного державного реєстру підп-риємств і організацій України.
Найпростішою процедурою ліквідації підприємства є ліквідація з
ініціативи власника.
Власник (уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію
підприємства, оформивши його протоколом загальних зборів та наказом по
підприємтву. Цим же наказом призначається ліквідаційна комісія,
визначаються порядок та терміни ліквідації, а також тер-мін для заяви
претензій кредиторів. Цей термін не може бути менше двох місяців з
моменту оголошення про ліквідацію [17, ст. 21].
23
У триденний термін з моменту видання наказу про створення ліквідаційної
комісії в офіційній пресі розміщують публікацію про ліквідацію даного
підприємства, а також про по-рядок та терміни заяви кредиторами
претензій.
Створена ліквідаційна комісія приймає рішення про реалізацію основних
засобів та ма-теріальної частини оборотних коштів. Членам трудових
колективів внески виплачуються у грошовій формі або цінними паперами. Із
засновниками підприємства ліквідаційна комісія розраховується шляхом
повернення сплачених внесків до статутного фонду. Згідно з рішен-ням
зборів засновників ця комісія ту частину нерозподілених коштів, що
залишилась, спря-мовує на виплату дивідендів. Потім кошти, що залишилися
після задоволення всіх цих пре-тензій, використовуються за вказівкою
власника. Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується,
задовольняються з коштів, отриманих від продажу майна даного
підприємства. Ті кошти, що є ще в наявності, спрямовуються для погашення
заборгованості перед держа-вою. Останні кошти, які могли залишилися
після усіх виплат, розподіляються між учасника-ми відповідно до
установчих документів [17, ст. 22].
Усі розрахунки повинні бути проведені протягом 6 місяців після
публікації оголошення про ліквідацію підприємства.
У випадку виникнення спорів з приводу виплати заборгованості
підприємства його гро-шові кошти не підлягають розподілу між учасниками
до вирішення цього спору або отри-мання кредиторами відповідних
гарантій. Претензії, що не задоволені через нестачу майна, вважаються
погашеними. Претензії, що не визнані ліквідаційною комісією, також
вважають-ся погашеними.
У випадку, якщо кредитори протягом місяця від дня отримання
повідомлення про не-визнання претензії не подадуть до суду або
арбітражного суду позов про задоволення їх вимог, такі претензії
вважаються погашеними.
Після задоволення претензій кредиторів задовольняються претензії членів
трудового колективу з приводу внесків.
Під час таких різноманітних розрахунків подається багато відомостей та
повідомлень про наміри ліквідувати підприємство до державних установ,
таких як:
повідомлення до податкової інспекції, яка перевіряє документи цієї
фірми і, якщо нема
24
ніяких претензій, видає довідку про зняття з обліку;
повідомлення до Пенсійного фонду, Фонду зайнятості, Фонду соціального
страхування, які також видають довідки;
здача до архіву відомостей про проведені виплати із заробітної плати;
повідомлення до Облавтодору;
подання заяви про закриття рахунка в банку.
Після завершення всіх дій суб(єкт підприємницької діяльності звертається
до органу ре-єстрації із заявою про виключення підприємства з Державного
реєстру, до якої додаються наступні документи [17, ст. 22]:
акт ліквідаційної комісії;
довідка з установи банку про закриття рахунків;
довідка податкової адміністрації про зняття з обліку;
публікація в пресі про ліквідацію суб(єкта підприємницької діяльності;
довідка органу внутрішніх справ про здачу печаток та штампів;
оригінали установчих документів;
свідоцтво про державну реєстрацію.
На підставі вищеперелічених документів орган реєстрації приймає рішення
про відміну державної реєстрації. На підставі такого рішення
направляється повідомлення до органу статистики про відміну державної
статистики. Потім органи статистики на підставі такого повідомлення
виключають підприємство з Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України.
З цього моменту підприємство вважається ліквідованим і втрачає статус
юридичної особи.
Слід нагадати про те, що якщо підприємство, що ліквідується, у процесі
своєї діяльності здійснювало торговельну діяльність, йому необхідно
зняти з реєстрації ЕККА. Для цього необхідно повідомити про це податкову
інспекцію та надати туди ж реєстраційне посвідчення і журнал
використання ЕККА.
25
4.2.Необхідність, функції та причини інституту банкрутства підприємства.
Діяльність підприємства також може припинятися на підставі рішення
господарського суду про визнання його банкрутом.
Згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнан-ня його банкрутом” банкруцтво ( це визнана арбітражним
(господарським) судом нездат-ність боржника відновити свою
платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не
інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Неможливість задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт,
послуг, неможливість забезпечити обов(язкові платежі в бюджет та
позабюджетні фонди виникає внаслідок перевищення зобов(язань боржника
над вартістю його майна або з причини неза-довільної структури його
балансу.
Боржником (суб(єктом банкруцтва) є суб(єкт підприємницької діяльності,
неспромож-ний виконати свої грошові зобов(язання перед кредиторами, в
тому числі зобов(язання щодо сплати податків і зборів (обов(язкових
платежів), протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх
сплати [5, ст. 420].
У ринковій економіці банкруцтво підприємств ( нормальне явище. Із кожних
100 но-востворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30. У США,
наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в
1999р., становила близько 30 000. Для Ні-меччини проблема банкруцтва
підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН, як і
в Україні, починаючи з 1990р., спостерігається стабільне збільшення
кіль-кості підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р. ( приблизно
8730; 1991 р. ( 8837; 1992 р. ( 10 920; 1993 р. ( 15 148; 1994 р. ( 18
837; 1995 р. ( 22 344; 1996 р. ( близько 25 530 і т. д. Важливо, що
зростання кількості фінансово неспроможних підприємств відбу-вається не
тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу
підпри-ємств у 1991 р. припадало 3,4 банкруцтва; у 1992 р. ( 4,1; у 1993
р. ( 5,8; у 1994 р. ( 6,8; у 1995 р. ( 8,0; у 1996 р. ( 9,2; а зараз ще
більше [13, ст. 476].
Етапи порушення справи про банкруцтво [13, ст. 424]:
встановлення факту неплатоспроможності боржника;
26
документальне підтвердження вимог кредитора, який ініціює порушення
справи про банкруцтво;
оцінка майна боржника;
виявлення всіх можливих кредиторів;
обгрунтування можливості санації або реорганізації;
реорганізація підприємства або санація (якщо можливі);
визнання боржника банкрутом.
Процедура порушення справи про банкруцтво включає насамперед поняття
письмової заяви про банкруцтво. Таку заяву можуть подати:
кредитор (крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою);
органи державної податкової служби;
органи державної контрольно-ревізійної служби;
сам боржник.
Заява подається до господарського суду за місцем знаходження боржника,
вона є підставою для порушення справи про банкруцтво.
Якщо кредиторів, що мають претензії до боржника є два і більше, то
господарський суд у місячний термін виносить ухвалу про скликання зборів
кредиторів.
Заява кредитора може бути відкликана ним до прийняття відповідним судом
рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником
можливе тільки за згодою кредитора.
Після прийняття заяви господарським судом здійснюється провадження
справи про банкруцтво, суд виносить рішення і оголошує про нього в
офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету
Міністрів України.
З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника
банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:
підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням
технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її
продажу;
строк виконання всіх грошових зобов(язань банкрута та зобов(язання щодо
сплати по-датків і зборів вважається таким, що настав;
27
припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій
з усіх ви-дів заборгованості банкрута;
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути
конфіденційними чи ста-новити комерційну таємницю;
скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом,
чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення
нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не
допускається;
вимоги за зобов(язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під
час прове-дення процедур банкруцтва, можуть пред(являтися тільки в межах
ліквідаційної процедури.
З початком ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів
управління підприємства-банкрута щодо управління банкрутом та
розпорядження його майном, керів-ник підприємства-банкрута звільняється
з роботи у зв(язку із банкруцтвом підприємства, про що робиться запис у
його трудовій книжці, а також припиняється повноваження власника майна
банкрута.
Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури здійснюється лфквфдатором в офіційних друкованих
органах за рахунок банкрута у п(ятиденний термін з дня прийняття
постанови про визнання боржника банкрутом.
У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває
ліквіда-ційну процедуру і призначає ліквідатора [13, ст. 429].
У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у
статутному фонді якого державна частка становить більш ніж 25%,
господарський суд призначає членами ліквідацій- 28
ної комісії представника державного органу з питань банкруцтва та при
необхідності ( органу місцевого самоврядування.
Протягом трьох днів з призначення ліквідатора органи управління
підприємства-банк-рута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої
документації банкрута, печаток і штам-пів, матеріальних та інших
цінностей банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього
переходять права керівника юридичної особи-банкрута.
До складу діквідаційної комісії включаються представники кредиторів,
фінансових органів, а в разі необхідності ( також представники
державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю,
антимонопольного комітету України, Державного органу з питань
банкруцтва, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник
органів місце-вого самоврядування.
Дії ліквідатора можуть бути оскарженідо господарського суду власником
майна банк-рута, особою, яка відповідає за зобов(язання банкрута, кожним
кредитором окремо або комі-тетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на
свої права власника або іншу підставу, пе-редбачену законом чи
договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів
до ліквідаційної маси.
Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на правах
власності або пов-ного господарського володіння на дату відкриття
ліквідаційної процедури, оцінюються гос-подарським керуючим.
Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор
розпочинає про-даж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів
не встановлений інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор
забезпкчує через засоби масової інформації оповіщення про порядок
продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.
Майно, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих
торгах. У цих торгах беруть участь особи, які відповідно до
законодавства можуть мати зазначене май-но у власності чи на підставі
іншого речового права.
Ліквідатор зобов(язаний використовувати при проведенні ліквідаційної
процедури тіль-ки один рахунок в банківській установі. Інші рахунки,
виявлені при проведенні ліквідаційної
29
процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих
рахунках перерахову ються на основний рахунок боржника. Кошти, які
надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на
основний рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам.
Кошти, одержані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог
кредиторів у законодавчо визначеному порядку.
Черговість задоволення вимог кредиторів [13, ст. 430]:
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру
надходження на рахунок кош-тів від продажу майна банкрута та після
повного задоволення вимог попередньої черги.
Вимоги, незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає
до господарського суду звіт та лікві-даційний баланс, який
затверджується, і на основі якого господарський суд виносить ухвалу про
ліквідацію юридичної особи. Копія цієї ухвали направляється органу, який
здійснив дер-30
жавну реєстрацію юридичної особи, та органам державної статистики для
виключення юри-дичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України, а також власнику, органам державної податкової
служби за місцем знаходження підприємства.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів,
то він вва-жається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою
підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про
ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише в разі, якщо
в неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її
функціонування згідно із законодавством [13, ст. 431].
Продаж майна боржника, як вже зазначалося, може відбуватись на закритих
і відкритих торгах. Відповідно до цього є багато способів реалізації
майна підприємства-банкрута.
Форми реалізації майна боржника
Можна використовувати й інші способи реалізації, визначені в судовому
порядку.
31
Висновок.
Сьогодні в Україні перехідний до ринкової економіки період
характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі
форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовлює
появу різних організаційно-правових форм господарювання, тобто
підприємств певних видів. В нашій державі вони мають справжню фінансову
незалежність і повну самостійність, але це не означає, однак,
ігнорування певних правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та
законодавчо закріплено у відповідних нормативних актах.
Отож, основною організаційною і самостійною ланкою в Україні є суб(єкт
підприємництва у вигляді фізичної чи юридичної особи, діяльність якого
дуже впливає на збалансованість економіки країни. Якщо власники капіталу
вирішили створити підприємство, то відповідно вони стають платниками
різноманітних зборів, що здійснюють бюджетні і позабюджетні організації,
створюють нові робочі місця, тобто зменшують безробіття, а також
змінюють інші фактори, які впливають на економічну ситуацію. Так
діяльність підприємств зменшує макроекономічну нестабільність у державі,
але це буває не завжди. Так як сьогодні вУкраїні відбувається перехід до
ринкової економіки, що супроводжується зміною умов і принципів
функціонування підприємств, на багатьох вітчизняних суб(єктах
підприємницької діяльності, що не мають досвіду роботи у такому
конкурентному та нестабільному середовищі, виникають і поглиблюються
кризові явища, що супроводжуються реорганізацією або навіть ліквідацією
цих фірм, що призводить до менших податкових надходжень до бюджету,
збільшення безробітних, а так до спаду економіки в цілому. Тому, я
вважаю, що вжиття заходів із збереження життєздатних підприємств як
одиниць економічного потенціалу країни має стати, в першу чергу,
пріоритетним напрямком державної політики, а тоді самі підприємства
будуть проводити відповідну антикризову діяльність для запобігання
несприятливих та несподіваних кризових явищ.
Отже, успішний соціально-економічний розвиток України на шляху ринкових
перетворень можливий за умови ефективного фнкціонування підприємств
різноманітних форм і видів. Підвищення результативності їхньої
діяльності забезпечує зростання еконо- 32
мічного потенціалу держави і навпаки ( виникнення кризових явищ на
окремих підпри-ємствах негативно відбивається на економічній системі в
цілому. За таких умов саме підприємства повинні стати у центрі подальших
економічних реформ з метою створення функціонально ефективної,
стратегічно зорієнтованої та демократичної економіки.
33
Література:
1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом. Закон України від 14 червня 1999р.
2. Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991р.
3. Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991р.
4. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських
відносин. Збірник нормативних актів / Упорядник Камлик М. І. ( К.:
Атіка, 2004. ( 836 с.
5. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч. посібник. ( К.: Атіка,
2002. ( 480 с.
6. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. ( К.: НІОС, 2000. ( 416 с.
7. Зятковський І. В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. ( 2-ге
вид., перероб. та
доп. ( К.: Кондор, 2003. ( 364 с.
8. Кудряшов В. П. Фінанси: Навч. посібник. ( Херсон: Олді-плюс, 2002. (
352 с.
9. Кузнецова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні:
правові основи фор-мування та функціонування. ( К.: Юрінком Інтер, 1998.
( 526 с.
10. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. ( К.:
КНЕУ, 1999. ( 164 с.
11. Партин Г. О., Загородній А. Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник.
( Львів: ЛБУ НБУ, 2003. ( 265 с.
12. Фінанси підприємств: Навч. посібник: Курс лекцій / За ред. д.
е. н., проф.
Г. Г. Кірейцева. ( К.: ЦУЛ, 2002. ( 208 с.
13. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф.
А. М. Поддє-рьогін ( 4 –те вид., перероб. та доп. ( К.: КНЕУ, 2002. (
571 с.
14. Фінанси (теоретичні основи): Підручник / М. В. Грідчіна, В. Б.
Захожай, Л. Л. Осіп-чук та ін.; Під керівництвом і за наук. ред. М. В.
Грідчіної, В. Б. Захожая. ( К.: МАУП, 2002. ( 280 с.
15. Слав(юк Р. А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. ( К.: ЦУЛ, 2002.
( 460 с.
16. Ванькович Д. В. Удосконалення механізму реорганізації управління
фінансовими ресурсами підприємств // Фінанси України. ( 2004. ( № 9
(106). ( с. 112 – 117.
17. Вікторов М. Ліквідація підприємства з ініціативи власника // Все про
бух. облік ( 1999.( № 16 (319). ( с. 20 – 22.
34
PAGE
5) Задовольняють вимоги щодо повернення внесків членів трудового
колективу до статутного фонду підприємства (акцій).
4) Задовольняють вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.
3) Задовольняють вимоги щодо сплати податків і зборів (обов(язкових
платежів).
2) Задовольняють вимоги, що виникли із зобов(язань банкрута перед
працівниками підприємства-банкрута (крім внесків у статутний фонд та
акцій).
1) Задовольняють:
– вимоги, забезпечені заставою;
– виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому
числі відшко-дування кредиту, отриманого на дані цілі;
– витрати, пов(язані із впровадженням справи про банкруцтво у
господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.
Кошти від продажу майна
Найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;
Найменування господарського суду, в про-вадженні якого знаходиться
справа про банкруцтво;
Дату прийняття господарським судом пос-танови про відкриття
ліквідаційної процедури;
Відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).
Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної
процедури повинні містити:
Види реорганізації підприємства
Без зміни розмірів підприємства
Приєднання
Виділення
Поглинання
Перетворення
Поділ
Злиття
Подрібнення підприємства
Укрупнення підприємства
6) Задовольняють всі інші вимоги.
1. аукціон
2. продаж одно-му або декіль-ком покупцям
3. тендер
6. розподіл між кредиторами
5. передача зас-тавленого майна заставотримачу
4. надання в оренду
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
