.

Правове регулювання діяльності адвокатури (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
237 2949
Скачать документ

Реферат на тему:

Правове регулювання діяльності адвокатури

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом,
іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об’єднань.

Конституція України (ч. 2 ст. 59) проголошує, що “для забезпечення права
на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні
справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура”. Саме
це конституційне положення закладає загальні законодавчі засади
діяльності адвокатури в Україні, розкриває її роль, завдання та
повноваження.

Зазначена норма — це єдина в Конституції норма, в якій зустрічається
слово “адвокатура”. Втім, ще кілька статей Конституції в тому чи іншому
аспекті торкаються діяльності української адвокатури з надання правової
допомоги. Так, ч. 4 ст. 29 передбачає право заарештованого чи
затриманого користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 63
гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист.
Слід також зазначити, що права і свободи, передбачені ст. 29, 59, 63, не
можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану
(ст. 64 Конституції), тобто право на захист, згідно з Конституцією
України, є правом абсолютним, і тому будь-яке втручання у здійснення
цього права з боку держави має визнаватися неправомірним.

Коментована стаття Закону не містить згадки про правове регулювання
діяльності адвокатури іншими нормативними актами, окрім законодавчих. З
цього можна було б зробити висновок, що ніяка нормотворча активність
повноважних державних органів не може впливати на встановлені законами і
лише законами регуляторні засади щодо адвокатської діяльності. Втім,
слід зауважити, що з плином часу (а Закон «Про адвокатуру» зберігся
фактично без змін протягом надзвичайно тривалого як для національної
законотворчої практики періоду) термін «законодавчі акти» дещо застарів,
і в сьогоденній правничій мові більш коректним вважається вислів «акти
законодавства», який охоплює не тільки власне закони, але й нормативні
акти уряду, міністерств і відомств. Це не означає, що словосполучення,
застосоване в коментованій статті, більше не використовується юристами,
але свідчить, що трансформувався об’єкт, який описувався зазначеними
словами, тобто відповідна цьому терміну правова реалія практично зникла,
поступившись місцем більш сучасним юридичним феноменам та, відповідно,
пов’язаним з ними юридичним термінам.

Таким чином, правове регулювання адвокатури в Україні в принципі може
здійснюватись як законами, так і Указами Президента України, постановами
Кабінету Міністрів, іншими підза-конними актами. Наприклад, Указ
Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи
адвокатури», постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок
реєстрації адвокатських об’єднань», затверджене Міністерством юстиції
України та Міністерством фінансів України Положення про порядок оплати
праці адвокатів за подання юридичної допомоги громадянам у кримінальних
справах тощо.

Особливе місце в системі правового регулювання діяльності адвокатури
посідають Правила адвокатської етики.

Відповідно до Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у серпні
1990 року VIII Конгресом 00Н по запобіганню злочинам, професійні
асоціації адвокатів відіграють важливу роль у підтриманні професійних
стандартів та етичних норм, «Кодекси професійної поведінки адвокатів
мають розроблятися їх відповідними органами згідно із законодавством, що
відповідає положенням національного права і звичаям, та визнаними
міжнародними стандартами і нормами» (п. 26). Встановлено також, що
дисциплінарне провадження має здійснюватися згідно з кодексом
професійної поведінки та іншими визнаними стандартами та етичними
нормами адвокатської професії (п. 29). Рекомендації Комітету Міністрів
Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних
адвокатських обов’язків також передбачають обов’язковість етичних правил
для осіб, які займаються консультуванням громадян.

Оскільки в Україні відсутня єдина професійна організація адвокатів, то
таким «відповідним органом адвокатури», про який йде мова у п. 26
Основних положень, котрий вправі схвалити правила адвокатської етики,
визначено Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури (див. зміни і
доповнення до п. 10 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію
адвокатури, внесені Указом Президента України від ЗО вересня 1999 р. №
1240/99).

Відповідно до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України». З цього випливає, що діяльність
адвокатури в Україні регулюється також і певними нормами відповідних
міжнародних договорів. У першу чергу слід звернути увагу на Конвенцію
про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950), яка набрала
чинності для України 11 вересня 1997 р. Цей фундаментальний
міжнародно-правовий документ передбачає низку прав і свобод людини, які
безпосередньо стосуються адвокатури. Так, центральним з цієї точки зору
є право кожного захищати себе особисто чи використовувати правову
допомогу захисника на свій власний вибір або, за відсутності коштів для
оплати правової допомоги, одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо
цього вимагають інтереси правосуддя (п. (с) ч.З ст. 6 Конвенції). Крім
того. Конвенція містить й інші права, які торкаються адвокатської
діяльності: це, по-перше, права, що можуть бути реально здійснені особою
лише за професійної участі адвоката, і, по-друге, права людини, які
відіграють роль гарантій для здійснення адвокатом своїх професійних
повноважень. До першої групи можна віднести, наприклад, право не бути
позбавленим волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої
законом (ч. 1 ст. 5); право на справедливий і безсторонній судовий
розгляд (ч. 1 ст. 6) тощо. До іншої групи належать, зокрема, такі права
людини, як презумпція невинуватості (ч. 2 ст. 6); право мати достатньо
можливостей та часу для підготовки до захисту (п. (b) ч. З ст. 6); право
допитувати свідків обвинувачення та вимагати викликати і допитувати
свідків, які можуть свідчити на користь захисту, на тих самих умовах, що
і свідків обвинувачення (п. (d) ч. З ст. 6), та ін.

Коментована стаття передбачає, що діяльність адвокатури, крім актів,
зазначених вище, регулюється також статутами адвокатських об’єднань.
Статут – це документ, який визначає правовий статус, внутрішню структуру
та засади діяльності тієї чи іншої організації, повноваження її органів
управління, права і обов’язки її членів, порядок реорганізації та
ліквідації, інші питання. Слід зазначити, що ні Закон «Про адвокатуру»,
ні Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань не
встановлюють кола питань, які мають обов ‘язково включатися до статуту
адвокатського об’єднання. Не існує також жодних вимог щодо форми
статуту. Тому при підготовці статуту до подання на реєстрацію слід
враховувати загальні підходи, які склалися на практиці щодо створення
подібних документів, та приписів ст. 4 Закону «Про адвокатуру», в якій
перераховуються питання, що відносяться Законом до компетенції самого
адвокатського об’єднання і регулюються статутом відповідного об’єднання.
Це порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації
адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання
коштів, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання.
Зазначені питання мають бути визначені у Статуті. З урахуванням положень
ч. З ст. 47 КПК про призначення захисника через адвокатське об’єднання і
обов’язковості для керівника адвокатського об’єднання вимоги особи, яка
провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, у Статуті
слід зазначати цей обов’язок адвокатського об’єднання і його керівника,
порядок призначення адвокатів об’єднання для виконання повноважень
захисника. Враховуючи обов’язковість Правил адвокатської етики для
об’єднань адвокатів (ст. 73), доцільно й ці питання врегулювати у
Статуті.

Як випливає з п. 2.3 Положення про порядок реєстрації адвокатських
об’єднань, адвокати можуть укласти між собою установчий договір про
створення адвокатського об’єднання та подати його разом із статутом та
іншими передбаченими Положенням документами на реєстрацію до
Міністерства юстиції України. Отже такий договір належить до установчих
документів адвокатського об’єднання, але, зазначаючи це, слід зробити
важливе застереження – установчий договір, втім, не є джерелом права,
яке регулює діяльність адвокатури відповідно до коментованої норми
Закону. Це означає, що в установчому договорі адвокати — члени
адвокатського об’єднання вільно можуть встановлювати між собою майнові
відносини, закріплювати певні права чи обов’язки майнового характеру
один щодо одного, вирішувати інші питання, але з одним принциповим
обмеженням – положення установчого договору не можуть торкатися їх
професійної адвокатської діяльності, не можуть обмежувати їх професійні
права як адвокатів – членів об’єднання, не можуть втручатися у сферу
професійних взаємостосунків адвоката з його клієнтом та/або державними
чи іншими установами.

Література

Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України, 1993
р., №9, ст.62; 2002 р., №16, ст.114; 2002 р.,№29, ст.194.

Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1993
р.

Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань.

Проект Закону України “Про адвокатуру” (на заміну раніше поданих № 3061
від 23.04.2004 р., № 3061-1 від 30.10.2003 р., № 5187 від 27.02.2004 р.)

Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2000.

Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України.
– К. – Юрінком інтер. – 1997. – 307 с.

Адвокат. — 2001. — № 5-6. – С.20-22.

Ефіменко О.В., К.В. Манжул. Основи галузевого законодавства. –
Кіровоград. – 1998. – 305 с.

Ермакова С.В. Практические советы юристам. – Симфирополь, 1997. – 190 с.

Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького.
К., 1992. – 145 с.

Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар
Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. – 340 с.

Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992. – 160 с.

Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К.,
1997. – 170 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020