Реферат на тему:
Iсторичнi коренi фандрейзингу
Мета заняття: показати історичні витоки фандрейзингу і визначити їх
корені в конкретних бібліотеках.
Короткий зміст теми заняття:
історія виникнення фандрейзингу
приклади використання фндрейзингу в різних бібліотеках.
Iсторiя людства багата на приклади благодiйництва, меценатства. Їх можна
знайти в iсторичному минулому будь-якої країни.
Iсторiя України численна iменами меценатiв, дiяльнiсть яких почалася з
часiв Київської Русi i продовжувалася в наступних столiттях. Давнi
грамоти зберегли iмена жертводавцiв на просвiтнi цiлi: Красовський,
Лангиш, Корнякт, Олена Горностаєва (походила з родини Чарторийських i
була фундатором Пересопницького монастиря; в цьому монастирi збереглося
знамените “Пересопницьке Євангелiє”, написане розмовною українською
мовою). Цей перелiк продовжують Ганна Гайська, Софiя Чарторийська, Раїса
Могилянська-Вишневецька (сестра Петра Могили), Єлизавета (Галшка)
Гулевичiвна.
У XVII-XVIII ст. освiтi, культурi допомагали Петро
Конашевич-Сагайдачний, Петро Могила, Iван Мазепа. Розмаїття iмен XIX ст.
свiдчить про суттєвий вплив меценатiв на розвиток культури: Олександр та
Iлля Безбородьки (утримували Нiжинську гiмназiю), Григорiй Галаган
(утримував колегiю для хлопчикiв у Києвi), Павло Бiлецький-Носенко,
подружжя Русових, Терещенкiв, Харитоненкiв, Алчевських. У XX ст., в часи
гонiння на все українське, жодне українське видання не виходило без
допомоги вiдомого власника цукрових заводiв Василя Смирненка. Вiн за
посередництвом Михайла Грушевського пожертвував 100 тис.крб. Науковому
товариству iм.Шевченка (НТШ) у Львовi.
Євген Чикаленко, теж власник цукрових заводiв, вiдчутно фiнансував
українську культуру. Єлизавета Милорадович (тiтка гетьмана Павла
Скоропадського) була меценаткою видання книг, народної бiблiотеки,
фундаторкою НТШ у Львовi, подарувавши для нього 20 тис. срiбних крон.
Створення бiльшостi бiблiотек свiту, як правило, пов’язане з меценатами,
благодiйництвом, пожертвами багатих людей у виглядi книжок, грошей на
будiвництво бiблiотек, добровiльного надання книжкових колекцiй у
користування, вiдкриття та iснування бiблiотек на членськi внески.
Наприклад, створення Нацiональної парламентської бiблiотеки України
пов’язане з рядом вiдомих iмен iнтелiгенцiї тих часiв: професорiв
Унiверситету св. Володимира (I.Лучаєцький, М.Бубнов, М.Дашкевич,
I.Огiєнко, Л. Бiлогриць-Котляревський та iн.), директорiв київських
гiмназiй (Андрiяшев, Стороженко), ректорiв Духовної семiнарiї
архiмандритiв (Iриней, Iоаннiкiй, Феодосiй, Амвросiй та iн.), київських
губернаторiв М.Казнакова, I.Фундуклея, члена мiської Думи М.Юзефовича,
предводителя дворянства О.Горвата, пiдприємцiв i купцiв (Бродський,
Галаган, Лiббе), князя Лопухiна i багатьох iнших, якi здiйснювали нагляд
за дiяльнiстю бiблiотеки, дбали про її розвиток, вносили грошовi
пожертви та передавали власнi бiблiотеки до її фондів .
Один з найстарiших культурно-освiтнiх закладiв України Харкiвська
державна наукова бiблiотека iм. В.Г.Короленка також утворена при
сприяннi видатних вчених та громадських дiячiв: М.Сумцiва,
Х.Данилевського, А.Гурського, В. Франковського, Д.Багалiя.
Iстотною статтею забезпечення iснування бiблiотеки були благодiйнi
пожертвування. Список доброчинникiв очолював Д.Багалiй. У 1886 р., коли
тiльки-но було вiдкрито бiблiотеку, вiн подарував 88 книг з питань
iсторiї. Не припиняв дарунки й надалi. Його приклад наслiдували iншi.
Керування бiблiотекою здiйснювалося правлiнням бiблiотеки, яке очолював
Д.Багалiй. Будiвництво примiщення для бiблiотеки вiдбувалось за
допомогою субсидiй вiд мiнiстерства та мiської Думи, а також
пожертвувань вiд приватних осiб та рiзних установ, прибуткiв вiд
благочинних заходiв (лекцiй, концертiв тощо). Ресурсами для утримання
бiблiотеки були плата за користування, здача в оренду примiщень,
використання читального залу для органiзацiй публiчних лекцiй,
концертiв, вечорiв, послуги палiтурної майстернi, подарунки книг тощо.
Все це так знайоме сьогоднi.
В іcторiї Донецької ОУНБ також присутнi елементи благодiйництва i
отримання додаткових коштiв для iснування. Першою бiблiотекою Юзiвки
(колишня назва Донецька), як доводить краєзнавець М.Альтер, була
бiблiотека Товариства приказчикiв, вiдкрита у серпнi 1907 року в клубi
“Наш уголок”. В Юзiвку в той час книги завозили з Катеринослава та
Харкова. Перший книжковий магазин тут з’явився тiльки в 1908 роцi. Але
не кожен мав змогу дозволити собi замовити книги з Харкова. Тому мiсцева
iнтелiгенцiя i вирiшила створити бiблiотеку-читальню.
Голова Товариства взаємодопомоги приказчикiв Р.I.Вахтер звернувся до
мiсцевих торговельних пiдприємств за допомогою. I благодiйництво дало
змогу у примiщеннi клубу приказчикiв вiдкрити бiблiотеку, передплатити
газети, журнали, закупити книжки.
Першими передплатниками бiблiотеки (так називались її читачi), за
правилами, були члени Товариства приказчикiв. Вони могли брати одну
книжку для читання безкоштовно. За другу i третю мiсячний внесок для них
становив по 10 коп. Решта читачiв сплачувала за мiсячний абонемент за
одну книгу – 20 коп., за двi – 30 коп. i за три – 40 коп. Учнi платили
вдвiчi менше. Книги видавалися на мiсяць. Неповернення в строк каралось
штрафом у 2 коп. Постiйнi читачi користувались бiблiотекою безкоштовно,
а разовi платили по 2 коп. На абонементi сплачувалася застава – 1 крб.
Таким чином, колесо iсторiї крутиться, i сьогоднi ми повертаємось до
благодiйництва i платних послуг. Кожна бiблiотека може зазирнути у свою
iсторiю i знайти приклади меценатства, благодiйництва та iншої допомоги.
Сьогоднi рух благодiйництва в Українi вiдроджується. Прикладом є
дiяльнiсть Галини Пiдопригори з Харкова, яка будує церкви, утримує
дитячий притулок, допомагає бiблiотекам. Вона є вiце-президентом Лiги
Українських Меценатів, яку засновано канадським бiзнесменом Петром
Яциком. Вiн пiдтримує й українську культуру в Канадi. За його фiнансовою
допомогою в Торонтському унiверситетi створено iнформацiйний центр.
Найбiльшої пiдтримки меценатiв i спонсорiв в Українi зараз отримує
мистецтво. Бiльшiсть концертiв, вистав, конкурсiв проходять при сприяннi
спонсорiв. На жаль, бiблiотеки як установи культури в залученнi
спонсорiв i меценатiв значно вiдстають вiд закладiв мистецтва.
Перед бiблiотеками стоїть завдання вiдродити давнi українськi традицiї
меценатства. Цьому сприяє i Закон України “Про благодiйництво та
благодiйнi органiзацiї” та податкове законодавство, яке передбачає
пiльги для тих, хто займається благодiйництвом i отримує допомогу.
Iсторiя зарубiжних бiблiотек теж багата на досвiд благодiйництва i
меценатства, вивчення якого буде корисним для бiблiотек України.
Благодiйництво набуло найширшого розповсюдження у США. Цьому сприяли двi
головнi причини: характер суспiльних вiдносин та органiзацiя економiки
держави. Пiд суспiльними вiдносинами розумiються демократичнi принципи
побудови держави, пiд економiчними – розвиток приватного пiдприємництва,
вiльного ринку та приватної власностi. А однiєю з особливостей розвитку
бiблiотек є система мiсцевого самоврядування бiблiотек, участь
громадськостi в її управлiннi i визначеннi полiтики розвитку.
Демократiя побудована на тому, що люди розумiють вiдповiдальнiсть за
пiдтримку соцiально важливих галузей, якi забезпечують загальний
добробут. Iсторично так склалося, що законодавство Америки спрямоване на
заохочення до благодiйництва, фiлантропiї.
Щороку в Америцi в середньому пожертви становлять майже 129 млрд. дол.
Iндивiдуальнi внески – 105 млрд. дол., благодiйнi внески, заповiти – 8
млрд.дол., з корпорацiй – 6 млрд. дол., вiд рiзних фондiв – 10 млрд.
дол. Таким чином, близько 81,3% вiд загальних пожертв припадає на
допомогу вiд приватних осiб. У довгостроковiй програмi залучення коштiв
Америка орiєнтується на iндивiдуальних спонсорiв, корпорацiї, благодiйнi
фонди.
Аналiз розподiлу залучених коштiв свiдчить, що пожертви на освiту
(бiблiотеки) посiдають друге мiсце: релiгiя – 59 млрд. дол. (45%),
освiта (бiблiотеки) – 17 млрд. дол. (13%), соцiальне забезпечення – 11
млрд. дол. (9%), мистецтво, культура – 10 млрд. дол. (7%). Данi взято з
доповiдi Джейн Ньюмен, директора Великих фондiв Океанографiчного
iнституту штату Массачусетс на Мiжнародному семiнарi “Iнтелектуальна
свобода та доступ до iнформацiї: досвiд зарубiжних країн. Залучення
коштiв” (Київ, вересень 1996 р.).
Таким чином, Америка за довгi роки виробила цiлу систему збирання коштiв
на рiзнi соцiальнi потреби, i через всю iсторiю її бiблiотек проходить
мiсцева благодiйнiсть – пожертви у виглядi книг, коштiв на будiвництво
примiщень для бiблiотек. В кiнцi ХIХ ст. у зв’язку з iндустрiалiзацiєю
виникає невеликий прошарок багатих родин, якi пiдтримували i створювали
бiблiотеки. Вони передали в дар великим i малим мiстам бiльше двох тисяч
бiблiотек.
Щоб пожертвувати кошти на бiблiотеку, не обов’язково було бути дуже
багатим: у порiвняннi з внесками в розвиток унiверситетiв, коледжiв,
картинних галерей внесок в бiблiотеки був скромним. Тому такий вид
благодiйництва часто приваблював середнiй клас, який за чисельнiстю
бiльший. Це були здебiльшого представники iнтелiгенцiї, якi добре знали
цiну книги. Деякi бiзнесмени, котрi в свiй час були передплатниками
платних бiблiотек, хотiли зробити бiблiотеки бiльш доступними i
жертвували на їх розвиток.
Американське суспiльство за довгi роки виробило менталiтет жертводавцiв,
що асоцiюється з великими досягненнями мистецтва, культури. Тому кожен
вважає за необхiдне допомагати. Для бiблiотек Америки промисловець Ендрю
Карнегi є одним з найбiльших меценатiв. Вiн створив 1412 бiблiотек в
рiзних мiстах. На бiльшостi бiблiотек є його меморiальнi дошки або
бiблiотекам присвоєно його iм’я. Бiльшiсть меценатiв допомагали тiльки в
тому випадку, якщо мiсцеве населення теж добровiльно внесе кошти на нову
бiблiотеку. Тобто це спонукало iнших до благодiйництва. Так, Карнегi
будував бiблiотеки тiльки там, де сума рiчного бiблiотечного податку з
громадян складала 10% вiд вартостi будiвництва примiщення бiблiотеки.
Здебiльшого благодiйнiсть не була безкорисною, тому що людина бажала або
прославити себе, або привернути до себе увагу.
Велику роль у збираннi коштiв для бiблiотек вiдiграли жiночi клуби та
церковнi органiзацiї, якi створювались наприкiнцi ХIХ cт. Жiнки
створювали рiзнi бiблiотеки, збирали для них кошти, книги, працювали в
них на громадських засадах. Ця традицiя збереглася i сьогоднi. Середнiй
клас жiноцтва свiй вiльний час присвячує саме збиранню рiзної допомоги
для суспiльно важливих питань. Серед жiнок-українок Америки iснує
вислiв: “Нашi церкви, школи, бiблiотеки побудованi на варениках”. Тобто
жiнки збирались, лiпили вареники, тiстечка та iнше, заробляли грошi на
їх продажу i потiм вiддавали гроші на вирiшення соцiальних питань. Таким
чином жiнки Чикаго збирали кошти на пересилку книжок до України. Участь
жiнок у збираннi коштiв на бiблiотечнi потреби в Америцi повсякденне
явище, що можливе для впровадження i в Українi.
Iндустрiалiзацiя США вимагала створення “комерцiйних” бiблiотек, тобто
створених на кошти самих читачiв або працiвникiв окремих фiрм, якi
пiзнiше передавалися до публiчних або iнших бiблiотек i утримувались на
кошти платникiв податкiв. Цiкавою є взагалi система фiнансування
бiблiотек США. Своїми коренями вона виходить з характеру американського
мислення – полягайся на себе i не чекай подарункiв з небес. Тому i
джерела утримання бiблiотек знаходяться в приватних пожертвуваннях: так
фiнансувались не тiльки дiючi сьогоднi приватнi бiблiотеки, а й
публiчнi. Тiльки пiзнiше почали дiяти федеральнi дотацiї, якi
розглядались як додаткова пiдтримка (на реалiзацiю закону, програм).
Бiблiотеки в Америцi розглядаються як неприбуткові органiзацiї, які
повинні дотуватись з громадських джерел, тобто за рахунок пожертв. Рiзнi
види бiблiотек отримують фiнансування на функцiонування та будiвництво
вiд упорядникiв: населеного пункту, фiрми, унiверситету, приватних осiб,
а додаткове – це подарунки приватних осiб.
Найбiльш типова схема фiнансування публiчної бiблiотеки:
мiсцевi кошти (70%), i їх доля постiйно збiльшується;
кошти штату (12%);
федеральнi кошти (9%);
подарунки спонсорiв (6%);
платнi послуги (3%).
Мiсцевi надходження – за рахунок спецiального бiблiотечного податку з
нерухомостi пiдприємств, торгiвлi i доходiв (в Iллiнойсi це 0,15 дол.
вiд кожних 100 дол.). Податки з фiзичних осiб кумулюються в бюджетi
штату i розподiляються на душу населення. Федеральнi кошти
розподiляються тiльки у виглядi програм на пiдставi їх щорiчного
висунення бiблiотеками i оцiнки їх необхiдностi. Тому бiблiотеки повиннi
вiдстояти необхiднiсть фiнансування якоїсь рiчної програми. Кошти
спонсорiв, меценатiв, платнi послуги – остання стаття доходiв бiблiотек,
але присутня майже в усiх бiблiотеках.
Бiльше 97% публiчних бiблiотек займаються залученням коштiв. З 100%
бiблiотек, якi заробляють таким чином, 26,6% – мають їх у розмiрi 20%
вiд загальних витрат, в 9% бiблiотек їх 50%. Деякi бiблiотеки
(Нью-Йоркська публiчна бiблiотека) мають 60% бюджету за рахунок пожертв.
У структурi додаткових коштiв основну частку складають пожертвування та
дотацiї спонсорiв, доля платних послуг значно менша.
Основне джерело фiнансування бiблiотек унiверситетiв, коледжiв – кошти,
якi отримуються як плата за навчання. 3-4% – це бюджетнi надходження
(федеральнi, мунiципальнi програми). Решта – це пожертвування та плата
за обслуговування.
Спецiальнi та приватнi бiблiотеки фiнансуються за загальноприйнятою
схемою: кошти засновника, федеральнi кошти, пожертви, платнi послуги.
Специфiка рiзних штатiв має вплив на отримання коштiв. Згідно зі звiтом
за 1987 фiнансовий рiк бiблiотечна мережа штату Iллiнойс отримала: з
фондiв штату бiля 71% – прибуток вiд бiблiотечного податку на регiон i
на душу населення, до 7% – додатковi субсидiї штату на обслуговування
осiб з фiзичними вадами i державних установ; з федеральних фондiв – 5,5%
; вiд платного обслуговування – 10% i 6% з iнших джерел. Причому питома
вага рiзних джерел фiнансування для бiблiотек штату та його столицi
(Чикаго) була неоднаковою: основна вiдмiна в тому, що Чикаго
орiєнтується на федеральнi джерела додаткового фiнансування, а
периферiйнi бiблiотеки – на платнi послуги та власну iнiцiативну
дiяльнiсть по залученню додаткових коштiв.
Цю особливiсть треба враховувати i бiблiотекам України. Якщо великi
бiблiотеки держава бiльш-менш фiнансує, то меншим можна вчитися у
американцiв виживати самим.
Бiблiотеки України в минулi роки звикли до 100% фiнансування вiд держави
i тiльки сьогоднi вимушенi шукати шляхи поповнення свого бюджету, що є
актуальним для будь- якої бiблiотеки.
Для цього, використовуючи давнi українськi традицiї меценатства,
американський досвiд, бiблiотеки України мають вiдродити старi та знайти
новi форми залучення коштiв на справи, кориснi для всього суспiльства.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
