Об’єднання громадян
Конституція України в частині 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни
України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також
задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають
право на об’єднання в політичні партії та громадські організації. Отже,
на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів
об’єднань громадян.
До громадських організацій частина 3 цієї ж статті Конституції відносить
професійні спілки. Професійні спілки об’єднують громадян, пов’язаних
спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян
у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних
трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
Конституція України (ч. 1 ст. 37) забороняє утворення і діяльність
політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких
спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного
ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної
цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади,
пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової,
релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я
населення.
Відповідно до частини 2 ст. 37 Конституції України, політичні партії та
громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Крім цього. Конституція України (ч. 5 ст. 37) не допускає утворення і
діяльність організаційних структур політичних партій в органах
виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого
самоврядування, військових формуваннях, а також на державних
підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та
організаціях.
Норми Конституції України, що стосуються об’єднань громадян,
конкретизуються і деталізуються в інших законах і підзаконних актах, їх
сукупність (включаючи Конституцію) становлять специфічну систему і є
законодавством про об’єднання громадян (ст. 5 Закону “Про об’єднання
громадян” від 16 червня 1992 p.).
До таких нормативних актів насамперед належать:
• Закон “Про об’єднання громадян”;
• Положення “Про порядок легалізації об’єднань громадян” від 26 лютого
1993 p.;
• Положення “Про порядок реєстрації символіки об’єднань” від 26 лютого
1993 p.;
•Закон “Про захист прав споживачів” у редакції від 12 травня 1991 p.
(розділ 3 даного Закону прямо названо:
“Громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)”. У статтях
25 і 26 визначаються цілі і права цих об’єднань);
• Закон “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня
1997 р. (ст. 1 визначає благодійну діяльність як діяльність, що не
передбачає отримання прибутків, ст. 2 прямо вказує на громадський
характер діяльності благодійних організацій; ст. 5 передбачає заснування
благодійної організації громадянами України, іноземними громадянами,
особами без громадянства, що відповідає ст. 11 Закону “Про об’єднання
громадян”; ця ж стаття забороняє органам державної влади, органам
місцевого самоврядування, державним і комунальним підприємствам,
установам, організаціям, які фінансуються із бюджету, виступати
засновниками благодійних організацій; ст. 5 передбачає можливість
створення членських благодійних організацій, що відповідає вимогам ст.
12 Закону “Про об’єднання громадян”; ст. 10 забороняє реорганізацію
благодійної організації в юридичну особу, метою діяльності якої є
отримання прибутку.
Отже, благодійні організації відповідно до Закону “Про об’єднання
громадян” треба визнати громадськими організаціями в таких випадках:
якщо їх засновники не є юридичними особами, а членство в них встановлене
згідно зі ст. 12 цього Закону та інші.
Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських
формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх
адміністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу
державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими
суб’єктами права і між собою ці формування виступають виключно від
власного імені і не мають державно-владних повноважень. Держава
інтенсивно і цілеспрямовано регулює їх діяльність. Проте використовувані
у цій сфері управлінські форми і методи істотно відрізняються від тих,
які застосовуються щодо державних органів.
Свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноваження
громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовідносинах
з державними органами. Суть же такого регулювання зводиться до того,
щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити
повноваження громадських об’єднань у сфері державного управління,
по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.
Так, ст. 8 Закону “Про об’єднання громадян” передбачає, що держава
забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання
державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, як
і втручання об’єднань громадян у діяльність державних органів, не
допускається, крім випадків, передбачених законом; у ст. 25 Закону “Про
захист прав споживачів” (у редакції від 15 грудня 1994 p.) міститься
норма, що забезпечує об’єднанням споживачів підтримку з боку держави при
здійсненні своїх прав.
Важливою особливістю Закону “Про об’єднання громадян” є те, що його дія
не поширюється на професійні спілки, а також на релігійні, кооперативні
організації, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання
прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального
самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові,
вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської
самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об’єднання
громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним
законодавством.
Закон дає визначення об’єднання громадян. Згідно зі ст. 1 об’єднанням
громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності
інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Отже, об’єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне
громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; по-друге,
тільки таке формування, яке утворене фізичними особами для спільної
реалізації, поданими ними на законних підставах, прав і свобод.
У зв’язку з цим, треба зазначити, що законодавець обмежує коло осіб, які
можуть виступати засновниками об’єднань громадян.
Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося
18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав;
в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і
дитячихорганізацій зроблено вийняток.
Об’єднання громадян користуються іншими правами, передбаченими законами
України.
Об’єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне
для здійснення його статутної діяльності.
Право власності набувається тільки на кошти та інше майно, яке: передане
йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від
вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами,
установами та організаціями; майно, придбане за рахунок власних коштів
чи на інших підставах, не заборонених законом.
Політичні партії також мають право на майно, придбане від продажу
суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських
матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят,
виставок, лекцій, інших політичних заходів.
Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в
результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними
госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.
Кошти та інше майно об’єднань громадян, у тому числі тих, що
ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами, використовується
для виконання статутних завдань або з благодійною метою, а у випадках,
передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в
доход держави.
Право власності об’єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи
управління (загальні збори, конференції, з’їзди тощо) в порядку,
передбаченому законодавством України та статутними документами.
Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено
вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві
осередки або передано спілкам об’єднань громадян.
З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об’єднання
громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну
діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із
статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку,
встановленому законодавством.
Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права
засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись
господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу
суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних
матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят,
виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.
Об’єднання громадян, створені ними установи та організації зобов’язані
вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність,
зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до
бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Законодавець встановлює два види обмежень щодо об’єднань громадян:
обмеження на створення та діяльність об’єднань громадян (ст.4);
обмеження тільки для політичних партій щодо одержання ними коштів та
іншого майна (ст. 22).
У ст. 4 Закону “Про об’єднання громадян” підкреслюється, що не
підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян
забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:
• зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій
протизаконній формі територіальної цілісності держави;
• підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних
держав;
• пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;
• розпалювання національної та релігійної ворожнечі;
• створення незаконних воєнізованих формувань;
• обмеження загальновизнаних прав людини. Забороняється створення і
діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких
знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків
політичних партій в органах виконавчої та судової пожертвувачів.
Політичні партії не мають права отримувати доходи від акцій та інших
цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках і
зберігати в них цінності).
3. Зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона
такою не визнається (ст. 15). Заява про реєстрацію повинна бути
підтримана підписами не менш, як тисячі громадян України, які мають
право голосувати.
4. Продовження протиправної діяльності після накладення інших стягнень
(попередження, штраф, припинення діяльності).
Об’єднання громадян можуть припиняти свою діяльність (ст. 19):
шляхом реорганізації, згідно зі статутом (поняття реорганізації дає ст.
37 ЦК. Під нею мається на увазі: злиття, розділення, приєднання);
шляхом ліквідації, що проходить або через саморозпуск, або через
примусовий розпуск.
Важливими суб’єктами адміністративного права є органи самоорганізації
громадян.
До них належать громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні
комітети, батьківські комітети в школах, різноманітні громадські ради
при установах культури і охорони здоров’я (ради клубів, кінотеатрів,
поліклінік тощо), ради громадськості мікрорайонів, ради громадських
пунктів охорони порядку, товариські суди, народні дружини тощо. Усі вони
складають ланцюги широкого і розгалуженого механізму місцевого
самоврядування.
Призначення цих органів полягає в активному сприянні роботі місцевих
державних адміністрацій, місцевих рад народних депутатів, їх виконавчих
комітетів із обслуговування населення, підтримання громадського порядку,
здійснення контролю.
В основі утворення та функціонування органів самоорганізації громадян
лежать демократичні принципи: законності, виборності, змінюваності,
підзвітності зборам (зібранню) громадян, гласності, участі населення в
їх роботі.
Як суб’єкти адміністративного права вони керуються Конституцією України,
законодавством України, положеннями про відповідні органи
самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і
місцевого самоврядування, рішеннями зборів (зібрань) громадян або їх
представників.
Завдання цих формувань, їх компетенція, форми і методи діяльності
детально регламентуються в положеннях про них.
Так, ради громадських пунктів охорони порядку, відповідно до Положення
про ці формування, аналізують стан громадського порядку в мікрорайоні;
розробляють заходи щодо його підтримання, які здійснюються
організаціями, що функціонують на даній території, розглядають на своїх
засіданнях дії правопорушників, проводять правову пропаганду, вносять
пропозиції до державних органів, сприяють органам внутрішніх справ у
залученні жителів мікрорайону до охорони громадського порядку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
