Реферат на тему:
Управління промисловістю
ПЛАН
1. Організаційно-правові засади управління промисловістю
3. Підприємства та їх об’єднання в промисловості. Правове становище їх
адміністрації
4. Місцеве самоврядування і промисловість
5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю
б. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
§ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю
Промисловість — провідна галузь господарського комплексу держави, яка
має за мету добування та переробку природних багатств. Від стану та
розвитку промисловості залежать стан і розвиток інших галузей
господарства, соціально-культурного та адміністративно-політичного
будівництва, а отже, й рівень життя громадян, розвитку суспільства,
держави в цілому.
Промисловість підрозділяють на важку (виробництво засобів виробництва)
та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову,
вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого
продукту), які становлять собою підгалузі промисловості. В свою чергу,
підгалузі промисловості поділяються на ще більш дрібні — так звані
субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної промисловості
поєднує текстильні, швейні та інші підприємства; підгалузь гірничої
промисловості —гірничо-добувні, гірничо-збагачувальні,
гірничо-металургійні та інші підприємства тощо.
Як об’єкт управління промисловість є досить складною системою, що
поєднує різні підгалузі. Галузева організація промисловості визначає
наперед складну структуру органів державного управління в цій галузі,
різноманітні повноваження.
Правові засади організації та управління промисловістю в Україні
відображені в Конституції, законах України “Про підприємництво”, “Про
підприємства в Україні”, “Про промислово-фінансові групи в Україні” та
ін., актах Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих
актах.
Управління промисловістю здійснюється за галузевим принципом з
урахуванням територіального та міжгалузевого управління. Воно має за
мету: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства і
держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції;
підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку;
захист та наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами
та ін.
Поряд з промисловими підприємствами державного сектору в нових
економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові підприємства
недержавних форм власності: акціонерні, приватні, спільні,(в тому числі
з міжнародним капіталом) та ін. Державне управління ними має свої,
досить істотні відмінності від управління промисловими підприємствами
загальнодержавної та комунальної власності і зводиться в основному до
впливу на них економічними заходами (податковою, митною, фінансовою
політикою та ін.) та контролю за їх діяльністю.
§ 2. Система органів управління промисловістю
Система органів управління промисловістю складається із:
промислових міністерств; державних комітетів та відомств, які мають свої
промислові об’єкти; управлінь промисловості місцевих державних
адміністрацій; місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з питань,
делегованих їм державою); адміністрацій промислових об’єднань та
промислових підприємств.
Встановлення засад управління промисловістю в Україні належить до
компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику,
здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають в цій сфері
(галузі).
Загальне управління промисловістю в України, здійснення державної
політики в цьому напрямку покладені на Кабінет Міністрів України, який
управляє об’єктами державної власності, спрямовує і координує роботу
міністерств, інших органів виконавчої влади та ін.
Близькі за обсягом та напрямом діяльності повноваження по управлінню
промисловістю має Рада міністрів АРК у межах автономії.
Центральне місце серед органів управління промисловістю належить
промисловим міністерствам та державним комітетам, на які покладені
завдання по безпосередній практичній реалізації державної політики у
відповідних галузях. До промислових центральних органів виконавчої влади
належать Міністерство палива і енергетики України, Державний комітет
промислової політики України та ін. Вони управляють промисловими
підприємствами, які входять до відповідної галузі. Слід зазначити, що
поділ міністерств та державних комітетів на суто промислові та інші є
досить умовним, тому що промислові підприємства мають і деякі інші
міністерства та державні комітети, а також недержавні (громадські та
ін.) утворення. Це Мінекономіки України, Міністерство транспорту
України, різні товариства, об’єднання (профспілкові, релігійні) тощо.
Згідно із Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган
державної виконавчої влади ці органи беруть участь у формуванні та
реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними
напрямами; розробляють та застосовують механізм реалізації такої
політики; забезпечують всебічний розвиток підпорядкованої їм підгалузі;
підвищують ефективність виробництва та якість продукції на
підпорядкованих їм підприємствах; здійснюють у межах повноважень,
визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що
належать до сфери управління міністерства; розробляють відповідні
фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впровадження;
затверджують галузеві стандарти та стежать за їх додержанням тощо.
Безпосереднє керівництво основною виробничою ланкою промисловості —
промисловим підприємством здійснює вищий (відносно нього) орган —
адміністрація об’єднання — для підприємства, яке входить до його складу,
або безпосередньо міністерство — для об’єднань і деяких важливих
підприємств та казенних підприємств, які прямо підпорядковані
міністерству.
До ланки управління підприємством, яке розташоване на території АРК,
може включатися ще й відповідний керівний орган автономії.
§ 3. Підприємства та їх об’єднання в промисловості. Правове становище їх
адміністрації
Промислові підприємства та їх об’єднання — це основні (первинні) ланки
промисловості. Вони є безпосередніми виробниками промислової продукції.
Їх діяльність поєднує в собі централізоване керівництво та самостійність
і ініціативу в прийнятті конкретних рішень в межах своїх повноважень та
відповідно до прогнозів економічного і соціального розвитку галузі,
установ вищих органів.
Промислове підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності,
якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям,
передбаченим статутом підприємства. Держава гарантує додержання прав і
законних інтересів підприємства.
Відповідно до форм власності, встановлених законодавством України, в
промисловості можуть діяти такі види підприємств:
приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;
колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства;
господарське товариство;
підприємство, засноване на власності об’єднання громадян;
комунальне підприємство, засноване на власності відповідної
територіальної громади;
державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі
казенне підприємство.
В Україні можуть діяти й інші види та категорії промислових підприємств,
в тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам
України.
Управління промисловим підприємством здійснюється відповідно до його
статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського
використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.
Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.
Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо
або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи
можуть делегувати ці права раді підприємства (управлінню) чи іншому
органу, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси
власника та трудового колективу.
Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника
(власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через
уповноважені ним органи.
Вищим керівним органом колективного промислового підприємства є загальні
збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню
колективним підприємством здійснює правління. Правління підприємства,
якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на
загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі.
Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає із свого
складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі
члени правління.
Адміністрацію промислового підприємства відповідно до принципу
єдиноначальності очолює його керівник. При найнятті (призначенні,
обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства
на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому
визначаються права, строки найняття, обов’язки і відповідальність
керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови
його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням
гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством
України.
Керівник підприємства (як правило, це генеральний директор (директор)
або начальник, управляючий) самостійно без довіреності діє від імені
підприємства, вирішує питання господарської, фінансової, соціальної та
інших видів діяльності (за винятком віднесених статутом до компетенції
інших органів управління даного підприємства). Його повноваження є
похідними від завдань та прав підприємства, яке він очолює. В межах
своєї компетенції керівник приймає обов’язкові до виконання накази по
підприємству, зараховує до штату та звільняє працівників, застосовує до
них заходи заохочення та накладає на них дисциплінарні стягнення. Члени
адміністрації підприємства — заступники керівника підприємства,
керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних
підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць та інших
аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри
теж призначаються на посаду і звільняються з посади керівником
підприємства.
Повноваження виробничих підрозділів та їх керівників регулюються
статутом промислового підприємства, положеннями про них.
Промислові підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати
свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не
суперечить антимонопольному законодавству України, тобто утворювати
об’єднання.
Законодавство виділяє такі види об’єднань:
асоціації —договірні об’єднання, створені з метою постійної координації
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу
і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;
корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання
виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського
капіталу для досягнення спільної мети;
концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових
організацій, транспорту, банків, торгівлі та інших на основі повної
фінансової залежності від одного або групи підприємств;
інші промислові об’єднання за галузевим, територіальним та іншими
принципами.
До об’єднань підприємств, зареєстрованих в Україні, можуть входити і
підприємства інших держав.
Промислове об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і
зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків,
печатку з своїм найменуванням і діє на основі договору або статуту, який
затверджується його засновником або власником. Підприємства, які входять
до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної
особи. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які
входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями
об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).
Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право
за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать
законодавству України. На підприємства, що входять в об’єднання, та
об’єднання поширюється дія Закону України «Про підприємства в Україні».
Безпосереднє управління державним промисловим об’єднанням здійснюється,
як правило, адміністрацією головного промислового підприємства, яку
очолює генеральний директор (директор, президент). Як і директор
промислового підприємства, він діє на підставі принципу
єдиноначальності, несе повну відповідальність за діяльність об’єднання.
Від імені об’єднання він розпоряджається фінансами, основними та
оборотними засобами виробництва, іншим майном об’єднання, представляє
його ззовні та ін.
Генеральний директор видає накази, які є правовою формою його
діяльності.
До структури апарату виробничого об’єднання входять підрозділи, на які
покладено виконання спеціалізованих функцій: фінансовий відділ,
планово-економічний відділ (або відділ збуту та постачання продукції,
сировини тощо), відділи кадрів, організації труда, технічного контролю,
комерційний відділ, відділ по будівництву (реконструкції) та розвитку,
бухгалтерія та ін., які очолюють заступники директора (комерційний
директор та ін.) або головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний
інженер та ін.). Повноваження цих підрозділів закріплені у статуті
виробничого об’єднання.
Деякі повноваження по управлінню промисловим підприємством держава надає
трудовим колективам підприємств. Ці повноваження закріплені в Законі
України «Про підприємства в Україні», інших нормативних актах. Так, ст.
15 названого Закону надає право трудовим колективам державного та іншого
підприємства, в якому частка держави або місцевої ради у вартості майна
складає понад 50 відсотків, розглядати разом із засновником зміни та
доповнення до статуту підприємства; разом із засновником підприємства
визначати умови наймання керівника; разом з власником вирішувати питання
про вступ або вихід із об’єднання підприємств тощо.
§ 4. Місцеве самоврядування і промисловість
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що
відносини органів місцевого самоврядування з промисловими
підприємствами, які перебувають у комунальній власності відповідних
територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості,
підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Останні виконують всі функції власника таких підприємств, тобто
розпоряджаються їх майном, призначають на посаду та звільняють з посади
керівників підприємств, визначають стратегічний напрямок розвитку та
діяльності підприємств та ін.
Відносини з промисловими підприємствами, що не перебувають у комунальній
власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній
основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих
органам місцевого самоврядування законом. З питань здійснення
делегованих їм органами виконавчої влади повноважень органи місцевого
самоврядування можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а також
організовувати проведення перевірок на таких промислових підприємствах,
передусім з питань додержання земельного, екологічного законодавства та
ін.
Органи місцевого самоврядування можуть об’єднувати на договірній основі
кошти промислових підприємств, розташованих на відповідній території, з
коштами інших підприємств, установ, організацій, населення, а також
бюджетними коштами для будівництва, реконструкції, ремонту та утримання
на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури,
шляхів місцевого значення та на заходи щодо охорони навколишнього
природного середовища; затверджувати для промислових підприємств ліміти
викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля; залучати промислові
підприємства некомунальної власності до участі в обслуговуванні
населення відповідної території, координувати цю роботу та ін.
§ 5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю
Всі підприємства промисловості у встановленому законодавством порядку
здійснюють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як
господарської, так і іншої), за правильність якого посадові особи цих
підприємств несуть передбачену законодавством України дисциплінарну,
адміністративну або кримінальну відповідальність.
Державний контроль у промисловості відповідно до чинного законодавства
здійснюють перш за все власники цих підприємств. Їх контрольні
повноваження закріплені в різних нормативних актах: Законі України «Про
підприємства в Україні», положеннях про відповідні міністерства,
відомства, державні комітети, актах, що визначають статути об’єднань,
підприємств, та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет
Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії),
управління промисловості місцевих державних адміністрацій.
Державний контроль в промисловості здійснюють і спеціальні контролюючі
органи за відповідними напрямками своєї діяльності.
Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує і перевіряє
правильність ведення грошової та бухгалтерської документації, звіти,
кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання
коштів та матеріальних цінностей; стан їх збереження;
повноту оприбуткування; правильність витрачання і збереження валютних
коштів тощо.
Державна податкова служба України здійснює контроль за додержанням
промисловими підприємствами законодавства про податки:
за обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших
обов’язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; валютними
операціями; порядком розрахунків з споживачами з використанням
електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і
товарно-касових книг; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, інших спеціальних
дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності тощо.
Міністерство екології та природних ресурсів України (в особі своїх
спеціалізованих контролюючих органів) контролює додержання промисловими
підприємствами природоохоронного законодавства. Посадові особи Державної
інспекції України по охороні навколишнього природного середовища та
Головної державної інспекції по нагляду за ядерною безпекою України
складають протоколи та притягають винних у порушенні природоохоронного
законодавства осіб до адміністративної відповідальності.
Міністерство праці т соціальної політики України (далі — Мінпраці
України) здійснює контроль за виконанням органами управління
промисловістю законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист
населення та вносить їм пропозиції щодо припинення дії наказів і рішень
з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхідних
випадках — пропозиції щодо їх скасування.
Мінпраці України здійснює: комплексне управління охороною праці;
державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших
нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища, також за проведенням робіт, пов’язаних з геологічним
вивченням надр їх охороною і використанням, переробкою мінеральної
сировини; координує роботи з профілактики травматизму невиробничого
характеру; проводить експертизи проектної документації та видає дозволи
на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств,
об’єктів і засобів виробництв тощо.
Для виконання цих завдань посадові особи Мінпраці України: безперешкодно
в будь-який час без попереднього повідомлення відвідують підконтрольні
підприємства, установи і організації для перевірки додержання
законодавства про охорону праці; одержують від власника необхідні
пояснення, матеріали та інформацію з цих питань; надають керівникам та
посадовим особам підприємств, установ і організацій обов’язкові до
виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень вимог щодо
охорони праці та користування надрами; зупиняють, до усунення порушень
вимог щодо охорони праці, експлуатацію підприємств, об’єктів, окремих
виробництв, цехів і дільниць, робочих місць, механізмі в та ін., якщо ці
порушення створюють загрозу для життя-або здоров’я працюючих; накладають
штрафи на підприємства, установи і організації у разі порушення
нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових
осіб органів державного нагляду за охороною праці щодо безпеки, гігієни
праці, надр і ведення підривних робіт; контролюють додержання
встановленого порядку допуску працівників до роботи; проводять у
встановленому порядку технічне розслідування обставин і причин аварій,
випадків виробничого травматизму; притягають до адміністративної
відповідальності працівників, винних у порушенні нормативно-правових
актів про охорону праці, надр і ведення підривних робіт, та ін.
Державна інспекція праці Мінпраці України (далі — державна інспекція)
здійснює контроль за додержанням законодавства про працю на промислових
підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності з таких
основних питань: про трудовий договір і ведення трудових книжок; про
робочий час і час відпочинку; про оплату праці, гарантії її компенсації;
про укладання та виконання галузевих і регіональних угод, колективних
договорів; про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність
працівників та ін. Для виконання покладених на державну інспекцію
завдань їй надані права шляхом проведення планових перевірок підприємств
та за дорученнями голів обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій, а також за пропозицією правоохоронних органів,
органів Державної податкової адміністрації, органів місцевого
самоврядування, профспілкових та інших об’єднань громадян: контролювати
додержання законодавства про працю на підприємствах, вимагати усунення
виявлених порушень; вносити на розгляд власника (керівника) підприємства
або уповноваженого ним органу, органів державної виконавчої влади
пропозиції, спрямовані на усунення і попередження порушень законодавства
про працю, а у необхідних випадках доводити їх до відома органів
прокуратури; складати у випадках, передбачених законодавством, протоколи
про порушення вимог законодавства про працю, а також розглядати справи
про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні
стягнення відповідно до законодавства та ін.
Важливе місце серед контролюючих органів у промисловій сфері належить
Антимонопольному комітету України— державному органу, який покликаний
забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за
додержанням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців
та споживачів від його порушень, сприяти розвиткові добросовісної
конкуренції у всіх сферах економіки. Виконуючи ці завдання,
Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення
контролюють додержання антимонопольного законодавства при створенні,
реорганізації, ліквідації господарюючих суб’єктів, придбанні часток
(акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств, при
здійсненні господарської діяльності підприємцями та реалізації
повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого
самоврядування щодо підприємців; розглядають справи про порушення
антимонопольного законодавства та приймають рішення за результатами їх
розгляду в межах своїх повноважень; звертаються до суду чи арбітражного
суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням антимонопольного
законодавства; надсилають правоохоронним органам матеріали про порушення
законодавства, що містять ознаки злочину; дають рекомендації державним
органам щодо здійснення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва
і конкуренції, тощо.
Державний контроль за діяльністю промислових підприємств здійснюють
також інші спеціальні контролюючі органи, а саме органи: державної
статистики. Державного комітету стандартизації, метрології та
сертифікації України, державного контролю за цінами та ін.
Нагляд за діяльністю промислових підприємств здійснює прокуратура
України. Предметом нагляду з цього питання з її боку є відповідність
актів, які видаються органами управління промисловістю, їх посадовими
особами, вимогам Конституції, інших законодавчих актів України.
§ б. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
передбачена главою 8 КпАП «Адміністративні правопорушення в
промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і
теплової енергії», де містяться статті, що встановлюють відповідальність
за: порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного
ведення робіт у галузях промисловості (ст.93); порушення вимог
законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та
облік вибухових матеріалів у галузях промисловості (ст.94); марнотратне
витрачання електричної і теплової енергії (ст. 98); порушення Правил
охорони електричних мереж напругою понад і до 1000 вольт (ст.ст.99,
100); порушення, зв’язані з використанням газу (ст. 101);
непідготовленість до роботи резервного паливного господарства (ст. 103)
та ін.
Оскільки на промислові підприємства поширюються правила стандартизації,
метрології та сертифікації, користування природними ресурсами, охорони
природи та ін., то порушення цих правил можуть мати місце і в
промисловості. Наприклад, випуск і реалізація продукції, яка не
відповідає вимогам стандартів (ст. 167); випуск у продаж нестандартної
продукції (ст. 168); випуск, реалізація продукції (товарів) без
сертифіката відповідності (ст.170′); порушення правил водокористування
(ст. 60); недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при
введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79);
порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування,
утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів
(ст. 82) та ін.
Відповідальність за адміністративні правопорушення в промисловості
несуть відповідні посадові особи.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються
адміністративними комісіями, органами Мінпраці України, органами охорони
водних ресурсів, органами Державного комітету стандартизації, метрології
та сертифікації України та ін.
Див.: Відомості Верхов. Ради України.1996. № 23. Ст. 88.
Див., напр.: Указ Президента України від 7 лютого 1996 р. № 116 «Про
структурну перебудову вугільної промисловості» // Уряд. кур’єр. 1996.
№27-28. С. 2.
Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1997 p. № 1193
«Про впорядкування торгівлі на ринку окремих видів нафтопродуктів» //
Бізнес. 1997. № 46. С. 9.
Див., напр.: Умови і правила здійснення підприємницької діяльності по
виготовленню і реалізації хімічних речовин та контролю за їх
дотриманням: Затверджені наказом Міністерства промисловості України від
11 липня 1995 p. № 133 // БНА. 1995. № 12. С. 106; Типовий статут
державного підприємства: Затверджений наказом Міністерства економіки
України, Мінпраці України, Мінфіну України, Фонду державного майна від
22 квітня 1993 р. за № 12-30/4 та ін.
Див.: Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний
комітет України» // Відомості Верхов. Ради України. 1993. № 50. Ст. 472.
Перелік і повноваження цих та інших органів адміністративної юрисдикції
закріплені в главі 17 КпАП.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
