Глава 29. Управління використанням і охороною природних ресурсів
§ 1. Організаційно-правові засади управління використанням і охороною
природних ресурсів
Природа становить собою систему взаємопов’язаних екологічних підсистем,
які охоплюють живу та неживу матерію і саму людину. Для людини природа
виступає у різних якостях. По-перше, як натуральні умови її життя і
діяльності; по-друге, як джерела і засоби виробництва матеріальних благ;
по-третє, як об’єкт її господарської та культурної діяльності;
по-четверте, як джерело і засіб морального виховання та естетичного
задоволення. Належна реалізація цих зв’язків людини і природи багато в
чому залежить від ефективної управлінської діяльності державних органів
та їх посадових осіб.
Конституція України закріплює положення про те, що земля, її надра,
атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в
межах території України, природні ресурси її континентального шельфу,
виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності
Українського народу. Це право від імені Українського народу здійснюють
органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 13).
Відповідно до Конституції України визначення екологічної політики
здійснюється Верховною Радою України, яка затверджує загальнодержавні
програми охорони довкілля, встановлює засади використання природних
ресурсів.
Поняття використання і охорони природних ресурсів багато в чому
взаємопов’язані, але було б невірним повністю ототожнювати їх.
Використання природних ресурсів має за мету добування із природних
ресурсів певних корисних як для суспільства в цілому (наприклад,
господарських), так і для окремих індивідів (наприклад, оздоровчих)
цілей. Метою охорони природних ресурсів є запобігання екологічно
шкідливим наслідкам їх використання, збереження у першородному стані
окремих компонентів довкілля, його екологічного балансу. Слід
підкреслити особливе значення охорони природних ресурсів у контексті
реалізації конституційного положення про право громадян на безпечне для
їх життя і здоров’я довкілля(ст. 50).
§ 2. Органи управління використанням і охороною природних ресурсів
У системі управління використанням і охороною природних ресурсів значні
повноваження мають державні органи, діяльність яких спрямована на
розв’язання широкого кола питань, — органи загальної компетенції. До них
належать: Кабінет Міністрів України, уряд АРК, місцеві державні
адміністрації, а також органи місцевого самоврядування.
Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища»: здійснює реалізацію визначеної
Верховною Радою екологічної політики; забезпечує розробку державних
республіканських і регіональних екологічних програм; координує
діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій в
питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок
розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання
природних ресурсів, питань скидання забруднюючих речовин у навколишнє
природне середовище, розміщення відходів; встановлює порядок визначення
платні та її максимальні розміри за користування природними ресурсами,
забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів,
інші види шкідливого впливу на нього; приймає рішення про зупинення
(тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій
у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного
середовища; керує зовнішніми зв’язками в питаннях охорони навколишнього
природного середовища.
На території АРК Ті уряд згідно із загальнодержавними програмами
розробляє, затверджує та реалізує програми АРК з питань раціонального
природокористування та охорони навколишнього природного середовища. До
його повноважень належать також організація управління і контролю в
галузі охорони навколишнього природного середовища, узгодження
розміщення підприємств, установ і організацій на території республіки,
визначення нормативів платні та її розмірів за забруднення навколишнього
природного середовища, розміщення відходів та ін.
Управління використанням і охороною природних ресурсів на територіях
відповідних адміністративно-територіальних одиниць здійснюють місцеві
державні адміністрації. До їх повноважень, зокрема, належать: розробка і
забезпечення використання затверджених законом програм раціонального
використання земель, лісів, підвищення плодючості земель, що знаходяться
у державній власності; розробка і забезпечення використання регіональних
екологічних програм; здійснення заходів щодо відшкодування збитків,
завданих порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного
середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами;
організація роботи по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучення
до цієї роботи підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності і громадян та ін.
Безпосереднє управління використанням та охороною природних ресурсів
здійснюють органи спеціальної компетенції. Такими є Міністерство
екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, а також
інші державні органи, до компетенції яких належить здійснення функцій по
організації раціонального використання та охорони природних ресурсів —
Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет
України по земельних ресурсах, Державний комітет по водному господарству
України.
Міністерство екології та природних ресурсів України (далі — Мінекології
України) посідає центральне місце в системі органів спеціальної
компетенції в цій сфері (галузі). Мінекології України реалізує державну
політику в сфері охорони навколишнього природного середовища,
раціонального використання та відновлення природних ресурсів, захисту
населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу
господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та
радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм власності. Воно утворене на
базі Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки України, Комітету України з питань геології та використання
надр, Комітету України з питань гідрометеорології, Державної
адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління
геодезії, картографії та кадастру. Державної комісії у справах
випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і
добрив.
Мінекології України здійснює: державний контроль за додержанням вимог
законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища,
ядерної та радіаційної безпеки; нормативно-правовое регулювання відносно
використання природних ресурсів, встановлення критеріїв та норм
додержання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки; облік ядерних
матеріалів та контроль за їх збереженням, транспортуванням та
використанням; організацію проведення державної екологічної експертизи;
міжнародне співробітництво в питаннях екології, безпечного використання
ядерної енергії та радіаційних технологій.
Виконуючи покладені на нього завдання, Мінекології України здійснює
комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього
природного середовища, раціонального використання природних ресурсів,
забезпечення ядерної та радіаційної безпеки; координує діяльність
центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ,
організацій в галузі охорони природного середовища; контролює та
організує перевірки підприємств, установ, організацій відносно
додержання нормативів та правил екологічної безпеки; встановлює
відповідні норми і правила та ін.
На місцях органами Мінекології України є державні управління екологічної
безпеки в областях, АРК, містах Києві та Севастополі, а також районні,
міські та регіональні інспекції охорони навколишнього природного
середовища.
Державний комітет лісового господарства України реалізує державну
політику розвитку лісового господарства, здійснює управління лісовим
фондом України з метою посилення водоохоронних, захисних,
санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій лісу та
високоефективного використання лісових ресурсів для забезпечення потреб
у лісосировинній продукції, а також державний контроль за охороною,
захистом та використанням лісів.
Державний комітет рибного господарства України, який входить до складу
Міністерства аграрної політики України, є спеціально уповноваженим
державним органом у галузі ведення рибного господарства. До його завдань
належать формування концепції розвитку рибного господарства та
збереження рибних ресурсів України, видача у межах своєї компетенції
дозволів на промислове добування рибних запасів виключної (морської)
економічної зони та риб, що живуть у водах, розміщених на території
більш ніж однієї області України, а також інформування
природокористувачів про ліміти використання рибних запасів, здійснення
контролю за охороною рибних запасів.
Державну політику в сфері земельних відносин реалізує Державний комітет
України по земельних ресурсах, завдання якого полягають у контролі за
використанням і охороною земельних ресурсів та державному земельному
нагляді. До його компетенції належать проведення моніторингу земель,
землевпорядкування, а також розробка і реалізація державних та
регіональних програм, пов’язаних з регулюванням земельних відносин,
раціональним використанням і охороною земель.
Діяльність Державного комітету України по водному господарству
спрямована на здійснення заходів щодо забезпечення раціонального
використання водних ресурсів, поліпшення стану річок, водоймищ,
прибережних зон морів, охорони річок, водоймищ, підземних вод від
радіоактивного забруднення.
У зв’язку з ліквідацією Комітету України з питань геології та
використання надр і передачею його функцій Мінекології України останнє
здійснює державний моніторинг геологічного середовища та проведення
еколого-геологічних досліджень, контролює повноту та якість геологічного
вивчення надр, проводить облік розвіданих родовищ корисних копалин.
Поряд з цим до його функцій належать видача спеціального дозволу
(ліцензії) на користування надрами, нагляд за підземними водами і оцінка
їх ресурсів, контроль за додержанням екологічних вимог при проведенні
геологорозвідувальних робіт.
Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря разом з
Мінекології України здійснює також Міністерство охорони здоров’я України
в межах його компетенції, визначеної законодавством.
§ 3. Місцеве самоврядування і охорона природних ресурсів
Органи місцевого самоврядування в межах, встановлених законодавством,
вирішують питання місцевого значення, в тому числі й ті, що стосуються
охорони природних ресурсів.
Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» до
повноважень сільських, селищних та міських рад у цій сфері діяльності
належить: 1) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних
відносин; 2) затвердження розмірів плати за користуванням природними
ресурсами, які знаходяться у власності певних територіальних громад;
видача дозволу на спеціальне користування природними ресурсами місцевого
значення, а також скасування таких дозволів; прийняття рішень про
організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого
значення та інших територій, що потребують особливої охорони; внесення
пропозицій про об’яву природних об’єктів пам’ятниками природи, які
охороняються законом; дача згоди на розміщення на певній території нових
об’єктів, сфера екологічного впливу яких згідно з чинними нормативами
включає дану територію.
Законом також регламентовані повноваження виконавчих органів сільських,
селищних та міських рад з питань охорони природного середовища. Зокрема,
до них належить здійснення контролю за додержанням земельного та
природоохоронного законодавства, використанням та охороною земель,
природних ресурсів загальнодержавного значення, відновленням лісів та
ін.
Районні та обласні ради вирішують питання про видачу дозволу на
спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного або
обласного значення. До їх повноважень належить встановлення правил
користування водозабірними спорудами, зон санітарної охорони джерел
водопостачання, обмеження або заборона використання підприємствами
питної води в промислових цілях.
§ 4. Державний контроль і нагляд у галузі використання і охорони
природних ресурсів
Органи державного управління використання і охорони природних ресурсів
поряд з іншими функціями здійснюють й функцію контролю.
Для здійснення контрольних функцій у сфері охорони навколишнього
природного середовища створена. Державна екологічна інспекція
Міністерства екології та природних ресурсів України (далі — ДЕІ).
ДЕІ є системою регіональних і територіальних органів державної
виконавчої влади, які організують і здійснюють контроль у галузі охорони
навколишнього природного середовища. До складу ДЕІ входять: Головна
екологічна інспекція, інспекція по охороні Чорного та Азовського морів,
екологічні інспекції територіальних органів Мінекології України в АРК,
областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію основними
функціями ДЕІ є: здійснення державного контролю за виконанням вимог
законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
використанням та відтворенням природних ресурсів центральними і
місцевими органами державної виконавчої влади, підприємствами,
установами, організаціями та громадянами; контроль за додержанням вимог
екологічної безпеки.
ДЕІ має право: обстежувати у встановленому порядку підприємства,
установи і організації з метою перевірки додержання вимог екологічної
безпеки; ставити до підприємств, установ, організацій та громадян вимоги
для здійснення певних заходів щодо раціонального використання та охорони
природних ресурсів; обмежувати, частково припиняти будівництво,
реконструкцію об’єктів промисловості, транспорту та іншого призначення,
якщо їх діяльність здійснюється з порушенням норм та правил охорони
навколишнього природного середовища; складати акти перевірок і протоколи
про порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного
середовища та використання природних ресурсів і згідно із законодавством
розглядати справи про адміністративні правопорушення у цій сфері;
пред’являти позов про відшкодування збитків та втрат внаслідок порушення
законодавства про охорону навколишнього природного середовища та ін.
Однією з форм контролю за використанням та охороною природних ресурсів є
екологічна експертиза. Згідно з Законом України від 9 лютого 1995 p.
«Про екологічну експертизу» екологічна експертиза — це вид
науково-технічної діяльності спеціально уповноважених державних органів,
еколого-експертних формувань та об’єднань громадян. Метою екологічної
експертизи є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на
стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також
оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та
екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.
Нагляд у галузі природокористування та охорони природних ресурсів
здійснюють органи прокуратури, в системі яких діють природоохоронні
прокуратури. Основними напрямками їх діяльності є:
нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів про охорону
навколишнього природного середовища; здійснення попереднього слідства по
кримінальних справах про порушення природоохоронного законодавства;
відшкодування заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди
шляхом пред’явлення позову про це у встановлених законом випадках;
пропаганда законів про охорону навколишнього природного середовища.
§ 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі
використання і охорони природних ресурсів
Адміністративним правопорушенням у галузі охорони навколишнього
природного середовища слід визнавати посягання на природне середовище —
протиправну винну (умисну чи необережну) дію або бездіяльність, за що
законодавством встановлено адміністративну відповідальність.
В главі 7 КпАП передбачені конкретні склади адміністративних
правопорушень у цій галузі. Об’єкти охорони можна поділити на декілька
груп.
До першої слід віднести такі правопорушення, як псування і забруднення
сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення правил
використання земель (ст. 53); несвоєчасне повернення тимчасово займаних
земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за
призначенням (ст. 54). Справи про ці адміністративні правопорушення
розглядають органи (посадові особи) по земельних ресурсах.
Другу групу правопорушень складають ті, що пов’язані з неналежним
використанням водних ресурсів. Так, в КпАП передбачена відповідальність
за порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог
щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і
засмічення (ст. 59); порушення правил водокористування (ст. 60). Справи
про ці правопорушення розглядають органи по регулюванню використання та
охорони вод.
Об’єктом охорони є також ліси та землі державного лісового фонду. До
правопорушень у цій галузі належать: незаконне використання земель
державного лісового фонду (ст. 63); незаконна порубка, пошкодження та
знищення лісових культур і молодняку (ст. 65); знищення або пошкодження
полезахисних смуг та захисних лісових насаджень (ст. 65); знищення або
пошкодження підросту в лісах (ст. 66); порушення правил відновлення і
поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68);
засмічення лісів (ст. 73) та ін. Справи про ці правопорушення мають
право розглядати посадові особи органів лісового господарства.
Під охороною закону знаходиться також рослинний та тваринний світ.
Адміністративна відповідальність передбачена за знищення корисної для
лісу фауни (ст. 76); порушення правил використання об’єктів тваринного
світу (ст. 85); порушення вимог щодо охорони середовища перебування і
шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин
(ст. 87); жорстоке поводження з тваринами (ст. 89); порушення вимог щодо
охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст.
90). Справи про такі правопорушення розглядаються органами (посадовими
особами) Мінекології України.
КпАП передбачена також відповідальність за правопорушення, пов’язані з
охороною атмосферного повітря і надр.
Див.: ЗПУ України. 1994. № 4. Ст. 74.
Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1995. № 8. Ст. 54.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
