.

Монастирські лікарні. Вплив хрещення Русі на розвиток медицини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
219 1678
Скачать документ

медицина

Реферат

на тему:

Монастирські лікарні. Вплив хрещення Русі на розвиток медицини.

П л а н :

Вступ

Перша монастирська лікарня.

Будова та норми монастирських лікарень.

Чарівники, знахарі, волхви: за і проти.

Поява книги у Русі.

Народна медицина.

Наприкінці VІІІ – початку ІX ст. у центрі східно-слов’янських племен
склалася феодальна держава “Русь”, що об’єднала велику групу племен
навколо Києва. Це утворення ( що одержало в літературі назва “Київська
Русь”) до кінця ІX ст. у результаті приєднання слов’янських земель на
півночі і північному сході перетворилося в одну з найбільших держав
Європи. Воно успішно протистояло набігам кочових орд, що жили в
південних степах і поєднувало більш ніж 150 слов’янських племен.

У 988 р. у житті Русі відбулася подія, у корені змінивши весь вигляд
східних слов’ян – прийняття християнства з рук візантійської церкви. Це
залучило східних слов’ян і всього росіян землі до цивілізації Східної
Римської імперії, до світу духовних цінностей і представлень, створених
у Східному Середземномор’ї і Малій Азії протягом тисячоріч.

Приєднання до візантійського (православної) віри на багато століть
об’єднуючим початком для східно-слов’янських народів і в той же час
відмежувало їх від католицького світу західно-європейських країн,
спадкоємців західно-римської культури. Відчизняні дослідники
недооцінювали значення прийняття християнства древніми слов’янами, тому
що, на їхню думку, між християнством і язичнецтвом не було особливої
різниці, вони “рівною мірою ґрунтувалися на вірі надприродні сили”.
Однак при цьому упускалося з виду, що після прийняття християнства мала
місце зміна всієї системи представлень, перехід на іншій, більш високий
рівень мислення і світорозуміння, що супроводжувався появою писемності і
тим самим прилученням слов’ян до культурних цінностей інших народів і
країн.

Прийняття християнства зіграло вирішальну роль у формуванні медичних
знань і удосконалюванні медичної практики в слов’ян, у появі на Русі
нової форми медичного обслуговування населення – церковної, чи
монастирської медицини. Вона створювалася по образі і подобі
візантійської, де з глибокої стародавності (ІV – V вв.н.е.) монастирі
мали лікарні і були центрами медичних знань. Про монастирські лікарні на
Русі писали багато авторів, але при цьому якось упускалося з виду, що
вони стали новою формою медичного обслуговування населення і важливим
етапом розвитку медичних знань.

Першою монастирською лікарняною установою по праву називають лікарню,
відкриту ігуменом Киево Печерського монастиря Теодозією (1062-1074).
Факт її існування підтверджується двома видатними пам’ятниками
агиографической літератури – “Житієм Феодосія Печерського”, приписуваним
перу великого Нестора, і “Києво-Печерськ патериком”. Ця лікарня
виконувала функції піклування інвалідів і надання стаціонарної
лікувальної допомоги хворим: “А ще хто коли принеся ще детищъ хворий,
кацемъ або недугою одержимо принесяху в монастир… приимаху исцеленье”.
Теодозією був заведений порядок по який усі хворі, що приходять у
монастир, попередньо показувалися йому і він у залежності від характеру
хвороби направляв їх до того чи інший нкоку – “лечьцу”. Так, Алимпий
лікував по перевазі хворих зі шкірними захворюваннями, а Дем’ян – очним
образом дітей. Хворих було багато. У розповіді про Агапіта-лікаря. Серед
хворих були представники всіх груп населення, більше всього незаможних
їхній бували і представники вищого стану. Так, за лікувальною допомогою
в монастир звертався Володимир Мономах. Бідних лікували безкоштовно.
Докладний опис монастирських лікарень у древній Русі приводиться в
працях відомого історії медицини Богоявленского. Лікарні будувалися на
ділянках монастиря, монастирськими стінами, у місцях, найменш доступних
для обстрілу. Поруч розташовувалися лазні, городи, цвинтар. Спочатку це
були дерев’яні будівлі, а потім стали з’являтися і кам’яні будинки.
Лікарні звичайно поділялися на “келій”, у кожній з який могли
поміститися від 2 до 5-6 чоловік. Спали хворі на дерев’яних тапчанах з
підстилкою з очерету, хвої, моху, соломи, сіна. Ковдр не покладалося,
укривалися “шубами”. Лікарні опалювалися звичайно печами, іноді ж з
підвальних приміщень через систему внутрішніх труб надходив нагріте
повітря. Хворих було покладено годувати з монастирської кухні так само,
як “работных людей”.

Монастирські лікарні керувалися спеціальним “доглядачем”, чи “старшим
над лікарнею”. Роль санітарів виконувалася “служебниками лікарняними” з
числа ченців. У монастирському статуті докладно обмовлялися витрати на
зміст хворих, штати і порядок керування лікарнею. Перебування в
монастирській лікарні багатих хворих оплачувалося, їм виділяли окремі
келій і забезпечували відповідним відходом і харчуванням. Що ж
стосується незаможних, то вони лікувалися чи безкоштовно ж, якщо могли,
були зобов’язані працюва якийсь час на користь монастиря на ріллі, у
візництві, чи на промислах скотарні. Іноді при монастирських лікарнях
улаштовували своєрідний амбулаторний прийом хворих, що прибувають з
навколишніх сіл, тут хворі одержували ради і “обязы” (перев’язку ран і
виразок). У літописах XІ – XІІ вв. згадуються монастирські лікарні в
Києві, Смоленську, Чернігові, Полоцьку, Новгороді, Пскову, Луцьку.

Серед ченців руських монастирів було чимало митецьких лікарів, деякі з
них користалися великою популярністю. Так, збереглося ім’я київського
“лечьца” – ченця Агапита. У монастирях проходило навчання молодих людей
лікарському мистецтву. У штатах монастирських лікарень нерідко
згадуються так називані “врачевские отрочаты (подмастерья)”, деякі з них
згодом одержували право самостійного лікування. Медицину могли вивчати і
жінки. Так, відомо, що княгиня Єфросинія Чернігівська під керівництвом
ченця Федора, “извыкашая” у читанні “асклепиевых книг”, займалася
лікуванням у заснованій нею монастирській лікарні в Суздалі.

Разом з візантійськими ченцями в Древню Русь проникнуло навчання, що
з’явилося ще в античному світі, про 4-х стихії: вогні, воді, землі і
повітрі. І стан здоров’я людини визначалося рівновагою гарячого,
холодного, сухого і вологого. Порушення цієї рівноваги викликало
хворобу, от чому в задачу лікаря входило його відновлення; для цього
рекомендувалися кровопускання, припікання, проносні й інші “очисні”
засоби. При цьому необхідно було враховувати вік і “темперамент”
хворого.

Лікування вважалося заняттям почесним. В одній з рукописів того часу
можна прочитати “Лікарське мистецтво й у мирських, і в ченцях нести
отметно”. У “Статуті Володимира Святославовича” (кінець X в.).

Проводилися різноманітні операції по лікуванню ран, а при необхідності
прибігали до “отторанию” (ампутації) кінцівок. Операції робили як у
монастирських лікарнях, так і вдома , і на полі бою. Як ліки
використовували настої, приготовлені з різних рослин, ліки тваринного
походження і мінерали.

Поряд з “лечьцами”, віднесеними до людей церковним, а також приїжджими
лікарями з інших країн медичною практикою займалися народні врачеватели,
волхви, чарівники, знахарі, у яких крім лікувальних трав як і раніше
були в ході змови і заклинання, зв’язані з культом язичеських богів і
відкида тому церковною медициною. Більш того, у “Статуті про церковні
суди” князя Володимира чаклування і зелейничество відносяться до числа
злочинів проти церкви і християнства. Але чи можна в цьому
обвинувачувати чи церкву князя Володимира, якщо через 1000 років після
водохрещення Русі в засобах масової інформації всерйоз обговорюють
питання, як захистити себе від “змов” і “псування”!

Разом із християнством на Русі з’явилися рукописні книги. Відомо також,
що при монастирях були бібліотеки і школи, де дітей навчали читанню і
листу. Однак медичних книг того часу не збереглося, хоча в книгах
загального змісту нерідко обговорювалися питання медичного характеру –
описувалася будівля тіла людини і функції його органів. Зустрічаються
цілі розділи, присвячені дієті й особистій гігієні, і в них містяться
цілком раціональні заклики до помірності і помірності, що свідчать про
високий культурний рівень укладачів книг, Так не радять пити багато
провина, тому що “питие безмерное – сволок усьому злу і сходи до недуг
людським”. Рекомендують у всім соблюдатъ помірність у їжі, у напоях і
навіть сні. Радять займатися тілесними вправами, грою в м’яч, верховою
їздою, полюванням.

Придавалось велике значення дотриманню особистої гігієни. Широко
користалися лазнями. При археологічних розкопках російських міст
виявлені фундаменти суспільних лазень. Вони звичайно складалися з трьох
відділень: для роздягання, “мыльня” і службове, де розташовувалися
ємності для води і пекти для опалення лазні.

Незалежно від монастирської медицини на Русі існувала також народна
медицина, заснована на емпіричному досвіді народних лікарів, довгий час
елементи релігійно-язичнецьких представлень, що зберігали і обряди.
Взаємини народної і церковний (монастирської) медицини було далеке не
рівними. Але в тому і була особливість православ’я, що воно ніколи не
йшло на крайні міри. На Русі ніколи не палали багаття інквізиції і,
можливо, у монастирських лікарнях поруч із ученими-ченцями, що осягли
всю премудрість античної медицини, мирно уживались і народні “лечьцы” –
костоправи і рудометы. При монастирях минулого і городи, де вирощувалися
місцеві лікувальні трави, а також бібліотеки, де зберігалися і
листувалися медичні книги. В роки ж міжусобиць і лихоліття монастирі
виявлялися також місцем укриття для юрб беззахисних мирних жителів і
місцем лікування поранених і хворих.

Прийняття християнства (“водохрещення Русі”) з’явилося поворотним
пунктом у формуванні і розвитку медичних знань і організації медичної
допомоги в східних слов’ян. Воно додало їм визначений культурно-етнічний
вигляд і обумовило порівняно високий рівень розвитку природно-наукових,
у тому числі медичних знань у Древній Русі. Вплив церкви і візантійської
культури позначалося протягом багатьох століть, і без обліку цього
впливу неможливо зрозуміти характер розвитку медицини і медичної справи
в допетровській Русі.

Л і т е р а т у р а :

Верхратський С.А., Історія медицини, – К., „Вища школа”, – 1974.

Заблудовський П.Е. Історія вітчизняної медицини, – М., ЦІУ лікарів, –
1960.

Рибаков Б.А. Перші віки Руської історії, – М., „Наука”, – !964.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020