.

Обмороження, методи лікування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
316 4235
Скачать документ

медицина

РЕФЕРАТ

на тему:

Обмороження, методи лікування.

Вплив на організм негативних температур, особливо якщо погода вітряна і
волога, сполучено з постійним ризиком переохолодження й обмороження.
Вітер підвищує імовірність і того, і іншого, тому що охолодне дія
повітря підсилюється. Охолодна здатність повітря, що рухається при
температурі -20 С зі швидкістю 48 км/година, така ж, як у повітря при
-40 С, у якого швидкість всього 8 км/година. Вологість також підвищує
небезпека, оскільки теплопровідність вологого і холодного повітря
більше, ніж у сухого і теплих; тому він може більш інтенсивно відводити
тепло від тіла.

Особливої уваги вимагають руки і ноги. Вони знаходяться на периферії
кровообігу, а тому можуть дуже швидко прохолоджуватися. Зробіть усе
можливе, щоб застібки на зап’ястях, щиколотках, шиї і талії були
ефективні, але не перешкоджали кровообігу. У морозну погоду потрібно
частіше перевіряти ноги, немає чи симптомів обмороження. При обмороженні
ноги зніміть з потерпілого взуття і сховайте ногу в тепле місце на
своєму тілі — у пахву, у чи пах на груди. Зберігайте руки по можливості
захищеними, у разі потреби зігрівайте їх під пахвами чи між стегнами.
Якщо ви відчуєте, що мороз “кусає” пальці ніг, зігрійте їх, якщо
можливо, об тіло свого супутника. Якщо ви один, постарайтеся зігріти
пальці, ворушачи ними, рухаючи чи ногою за допомогою масажу.

Ризик обмороження вимагає особливої пильності, оскільки, по-перше, воно
може відбутися непомітно для вас, і, по-друге, будучи досить серйозним
фактором саме по собі, воно може привести до гангрени. У постраждалій
частині тіла може виникнути як відчуття поколювання, так і оніміння.
Слідом за цим шкіра може чи побіліти придбати сіруватий відтінок.
Важливо частіше перевіряти стан відкритих частин тіла, особливо обличчя,
включаючи ніс. Якщо ви знайдете обморожені ділянки, їх випливає повільно
і природним образом відігріти. Кращий метод відігрівання — притисненням
“шкіри до шкіри” (наприклад, сховавши руки пахви).

Для акуратного відігрівання може бути використана тепла вода,
температуру якої можна перевірити як при купанні дитини у ванночці,
тобто ліктем. Сховайте потерпілого в укриття якомога швидше; у
будь-якому випадку захистите його від подальшої втрати тепла за
допомогою ковдр, додаткового одягу чи інших матеріалів. По можливості,
скоріше забезпечте його гарячою чи водою питвом.

Якщо виявлене обмороження:

* не тріть і не масажуйте постраждалий ділянку;

* не прикладайте чи сніг лід — це небезпечно;

* не використовуйте для відігрівання гарячі чи камені вогонь;

* не давайте пити алкогольні напої;

* не дозволяйте потерпіл ходити, спираючи на недавно відморожену ногу;

* не розкривайте пухирів, що можуть з’явитися.

Людина виглядає безглуздо, якщо він корчить пики, але в умовах Арктики
це може допомогти уникнути обмороження. Ніколи не тріть і не масажуйте
відкритих ділянок шкіри.

Якщо тіло втрачає тепло швидше, ніж організм у стані його компенсувати,
виникає переохолодження. Серед умов, що сприяють цьому, варто виділити
холодну, вологу погоду, мокрий одяг, занурення в холодну воду,
виснаження, недостатній одяг і недостачу їжі і питва. Переохолодження не
завжди легке діагностувати. Тому важливо стежити, чи не проявилися у вас
наступні симптоми:

* блідість і сильне, некероване тремтіння;

* ненормально низька температура тіла (перевіряється на ощупь);

* слабість і утома м’язів;

* сонливість і ослаблення зору;

* скорочення частоти серцебиття і подихи;

* непритомність, утрата свідомості (особливо небезпечно!).

На додаток до цих ознак, мабуть, найбільш разючою вказівкою на початок
переохолодження є помітні зміни психічного складу потерпілого.
Экстраверт здатний стати інтровертом, агресивність перемінитися
покірністю, чи навпаки. Причому не підлягає сумніву, що переохолодження,
якщо не прийняти невідкладних мір, здатно виявитися смертельно
небезпечним. Холод і вогкість може швидко убити хворої чи травмованої
людини. У таких умовах постарайтеся скористатися найближчим укриттям —
за скелею, чи стінкою в якому-небудь природному поглибленні. Не слід
намагатися відігріти такої людини гарячою водою, чи вогнем тертям.
Найкраще лягти з ним в один спальний мішок і зігріти своїм тілом. Так
само можна бороти з переохолодженням здорової людини.

Згадані вище міри повинні бути спрямовані на припинення втрат тепла
тілом і заповнення загубленого. З цією метою необхідно:

1. Якомога швидше забезпечити укриття від вітру і холоду.

2. Якщо маються сухий чи одяг які-небудь покривала, заміните ними мокрий
одяг. Заміна повинна відбуватися поетапно, відкриваючи на кожнім етапі
мінімальну поверхню тіла і на мінімальний час.

3. Якщо немає сухого одягу, залишіть вологий одяг на потерпілому, але
закрийте її зверху додатковою ізоляцією від холоду, а зовсім зверху —
вологонепроникним покриттям, що різко знижує тепловіддачу.

4. Підведіть тепло до тіла потерпілого; гарним джерелом може бути його
супутник.

5. Якщо потерпілий знаходиться у свідомості, дайте йому гарячу їжу і
питво.

У випадку переохолодження майте на увазі також наступні обставини:

* продовжуйте процедури, навіть якщо подих і серцебиття не виявляються.
У цьому випадку буде потрібно штучне дихання і непрямий масах серця. Не
можна вважати, що людина, умер від переохолодження, за винятком
ситуації, коли відновлена нормальна температура тіла, а потерпілий не
оживає;

* звертайтеся з постраждалим обережно, що змерзнула шкіру і плоть легко
зашкодити;

* не допускається чи терти масажувати постраждалий ділянка, щоб
стимулювати кровообіг;

* не відігрівайте постраждалого занадто швидко;

* не дозволяйте потерпіл напружуватися;

* не давайте потерпіл алкоголю.

У нормі температура тіла коливається у межах 36—37 °С. Головними
джерелами теплоутворення є м’язи і печінка. Звідти тепло кров’ю
транспортується по всьому організму. Віддача тепла на 80—90 %
здійснюється шкірою. Температура тіла може змінюватися під дією на нього
високих і низьких температур. У разі дії на організм дуже низької
температури розвиваються в основному два патологічні стани —
відмороження і замерзання.

У разі відмороження під впливом дії холоду уражуються окремі ділянки
тіла (кінцівки, ніс, вуха та ін.). У разі замерзання уражується весь
організм. Щоправда, поділ цей деякою мірою умовний, бо при відмороженні
у більшості випадків виникають розлади з боку всього організму.

Відмороження (congelatio) — це по шкодження тканин, окремих частин тіла
під впливом низької температури на тлі дії низки чинників, що сприяють
цьому.

На війні відмороження є масовим пошкодженням.

У мирний час воно буває рідко, частіше у людей в стані алкогольного
сп’яніння або під час снігових буранів і хуртовин.

За статистичними даними, частота відморожень окремих ділянок тіла має
таку послідовність: нижні кінцівки — 90,6 %, верхні кінцівки — 6,2 %,
верхні і нижні кінцівки — 2,8 %, обличчя — 0,2 %, інші ділянки тіла —
0,2 %.

Хоча кровопостачання шкіри обличчя набагато краще, ніж кінцівок, а
терморегуляція цих ділянок досконаліша, частота відморожень окремих
ділянок обличчя досить висока. Звичайно вони не глибокі, хоча іноді
можуть бути й значними. Так, у літературі описано випадок обмороження
носа IV ступеня у солдата, який у сильний мороз виходив з оточення.
Через кілька діб ніс почорнів і відпав. Описано випадок відмороження
всіх кінцівок, що було причиною смерті. Відмороження статевих органів у
чоловіків спостерігається рідко (0,02 %).

Класифікація. В. Котельников приводить таку класифікацію ураження
холодом: 1) гострі (відмороження, замерзання); 2) хронічні (обмороження,
холодовий нейроваскуліт).

За силою і видом дії травмівного агента виділяють три різновиди
відмороження: 1) відмороження, які виникають під дією температури
повітря, що близька до нульової або помірно низька; 2) відмороження, які
виникають під дією температури навколишнього середовища, що нижча за —
30°С; 3) контактне відмороження — відмороження окремих ділянок тіла за
їх безпосереднього контакту з холодним агентом. Ним частіше буває
металевий предмет (відмороження у льотчиків, танкістів, трактористів).

У перебігу відморожень виділяють два періоди: І — дореактивний, або
період гіпотермії (починається з моменту дії низької температури до
початку відігрівання); II — реактивний (починається після відігрівання).

Місцеві зміни в тканинах у разі відмороження залежать від глибини
пошкодження тканин. З урахуванням цього чинника сьогодні користуються
чотириступінчастою класифікацією відморожень (про неї йдеться далі).

Незалежно від площі і ступеня пат-анатомічно і клінічно розрізняють три
фази перебігу відмороження: 1) запалення; 2) розвитку некрозу і його
обмеження; 3) рубцювання і епітелізації ран.

Для кращого розуміння клініки відмороження варто зупинитися на питаннях
етіології і патогенезу цього виду травми.

Етіологія. Основним і вирішальним чинником у етіології відморожень
вважається низька температура. Частіше це дія на тканини і органи
холодного сухого повітря. Блідість шкіри у таких випадках була підставою
для висновку, що температура тканин при цьому падає нижче за нульову, а
тканинна рідина замерзає. Свого часу це була головна теорія патогенезу
відмороження, яка основну причину патологічних змін вбачала в загибелі
клітин від обледеніння. На підтвердження цього наводили спостереження за
людиною, у якої пальці в стані обледеніння переломилися від необережних
рухів, немов суха паличка.

У той же час деякі вчені категорично заперечують можливість обледеніння
тканин у разі відмороження.

У літературі немає точних даних про нижню межу температури, за якої
гинуть живі тканини, але, без сумніву, що дуже низькі температури у разі
контактних відморожень зумовлюють швидше пошкодження тканин.

Низька температура — важливий, але не єдиний чинник у виникненні
відморожень. У цьому процесі не меншу роль відіграють інші моменти, що
сприяють цьому. Вони зв’язані насамперед з метеорологічними умовами. У
виникненні відморожень велику роль відіграє вологість повітря (сирість).
Під час війни спостерігалися відмороження стопи навіть при плюсовій
температурі за підвищеної вологості повітря (“траншейна стопа”). Роль
вологості у виникненні відморожень полягає в тому, що мокра шкіра в 4
рази більше віддає тепла, ніж суха.

Не менше значення, ніж вологість повітря, мають вітер і заметіль. Під
час транспортування поранених на відкритих машинах, платформах
відмороження виникають навіть при плюсовій температурі.

Відмороження може настати і за різкого коливання температури.

До механічних чинників, які сприяють відмороженню, можна зарахувати всі
ті, що порушують кровообіг у кінцівках (тісні одяг, взуття).

Важливу роль у відмороженні відіграє зниження загальної опірності
організму. Причиною цього частіше бувають поранення і крововтрата. Шок,
який супроводжує поранення, теж часто призводить до замерзання.
Крововтрата, спричинюючи спазм периферичних судин, погіршує
кровопостачання кінцівок. На тлі ішемії тканин відмороження настає
частіше.

Опірність організму знижують хвороби, втома, виснаження, голод.

Деякі автори у виникненні відморожень надають певного значення гострим
інфекційним захворюванням (ентерит, коліт, дизентерія).

Сприяє відмороженню і куріння. Нікотин, зумовлюючи спазм судин,
призводить до ішемії тканин, що в свою чергу сприяє відмороженню.

Патогенез відморожень. Попри велику кількість праць, присвячених
патогенезу відморожень, питання це й сьогодні повністю не висвітлене.
Причиною цього може бун те, що хворі з відмороженнями звертаються до
лікарів на різних етапих відігрівання, а тому патогенез вивчається після
відновлення температури тканин.

Серед теорій патогенезу відморожень можна назвати такі.

1. Теорія безпосередньої дії низької температури на тканини. Автори цієї
теорії вважають, що судинні зміни при відмороженні настають вторинно, а
в основі патогенезу лежить безпосередня згубна дія холоду на тканини,
особливо м’язову.

2. Нервово-рефлекторна теорія. В патогенезі відморожень важливу роль
відводять збудженню симпатоадреналової системи. При цьому в загальний
кровообіг викидаються пре-сорні речовини, які, підвищуючи тонус судин,
призводять до гемодина-мічних розладів.

3. Теорія місцевого порушення кровообігу в тканинах. Основне значення в
патогенезі відморожень надається спазмові судин, ішемії. Деякі автори,
навпаки, основну роль відводять паралічеві судин, а тому гангрену при
відмороженні вони назвали нейропаралітичною. Некроз, який виникає в
тканинах при відмороженні, вважається вторинним.

Із усіх наведених вище теорій найменш реалістичною є теорія
безпосередньої дії низьких температур на тканини. Відмороження в таких
випадках настає частіше за безпосереднього контакту холодного предмета з
тканинами. Між нервово-рефлекторною і судинною теоріями є багато
спільного: нервово-рефлекторні впливи реалізуються зрештою через судинну
систему.

Як же пояснюють сьогодні патогенез відморожень? Які зміни виникають у
тканинах за цього виду травми?

У літературі описано випадок, який стався багато років тому. В полі під
Ленінградом було знайдено труп селянина, що замерз. Було розпочато
слідство. Слідчий поставив перед прозектором запитання: які зміни
виявлено в трупі? Яка причина смерті? Розтин проводив досвідчений
патана-том. Все, що він виявив ненормального у тілі покійника, — це
відсутність одного ока. Але небіжчик був однооким з дитинства. Всі інші
внутрішні органи були не зміненими. Прозектор так і не зміг відповісти
на запитання, від чого помер селянин.

Подібну картину завжди спостерігають лікарі, які роблять розтини:

жодних хворобливих змін і патологічних явищ у разі замерзання не
виявляється (і не лише при замерзанні, але й у тих випадках, коли
відморожена та чи та частина тіла).

Подальші спостереження засвідчили, що зміни в організмі і окремих
органах виникають лише тоді, коли припиняється дія холоду і починає
діяти тепло.

Зараз більшість авторів вважає, що вирішальну роль у виникненні місцевих
проявів відмороження відіграють реакції судинної та нервової систем у
переохолоджених тканинах. Холод зумовлює ангіоспазм, прояви якого
наростають у напрямку від периферії до серця. Через це у переохолоджених
гальмується обмін речовин і погіршується постачання кисню. Розвивається
місцева гіпоксія тканин. У цей же час мінімальний обмін речовин, який
зберігається ще в них, здатний забезпечити існування на певному рівні.

Небезпека з’являється тоді, коли відморожені ділянки тіла починають
відігрівати. Це призводить до підвищення обміну речовин у тканинах. У
цей же час спазмовані артеріоли і артерії не можуть забезпечити доступу
в тканини необхідної кількості крові. Це все спричинює виражену гіпоксію
і некроз тканин. Тривалість спазму судин впливає на подальшу долю
тканин.

Лише після зігрівання відморожених ділянок і відновлення в них
кровообігу можна визначити глибину ураження тканин.

Через деякий час після зігрівання в ділянці відмороження судини
розширюються, що супроводжується сповільненням руху крові судинами. Це,
поряд із підвищенням коагуля-ційної здатності крові, змінами її
реологічних властивостей, сприяє внут-рішньосудинному згортанню крові.

Під впливом гіпоксії, а також безпосередньої дії’ термічного чинника в
тканинах нагромаджуються токсичні продукти (гістамін, серотонін, кініни
та ін.), що веде до ацидозу. Через деякий час токсичні продукти
надходять у кров, зумовлюючи токсемію. Вона виникає одразу після
відігрівання тканин. Токсемія є причиною загальних клінічних проявів:
адинамії, безсоння, блювання, гарячки.

Патанатомічні зміни при відмороженні характеризуються ушкодженням
нервових закінчень і порушенням кровообігу, аж до повного його
припинення. Спочатку шкіра гіперемійова-на, іноді стає багряно-синьою,
трохи набряклою. Внаслідок виходу плазми з пошкоджених судин
піднімається епітеліальний шар клітин і утворюються пухирі, наповнені
кров’янисто-серозним вмістом. Шкіра набуває синьо-червоного відтінку,
стає набряклою.

За тривалої дії низької температури на тканини патологічний процес
поширюється на підшкірну основу, сухожилки, м’язи, кістки, суглоби. У
них відбуваються дегенеративні та некротичні процеси.

Судини кінцівки в дореактивний період перебувають у спастичному стані,
ступінь якого залежить від больової реакції. Після відігрівання вони
дуже розширюються. Лише внаслідок тривалої дії холоду після зігрівання
спазм артеріол і артерій зберігається довше. У артеріях кінцівок після
відмороження розвиваються такі самі явища, як у разі ендартеріїту:
розростання внутрішньої оболонки, гіпертрофія середньої і склероз
зовнішньої. Цей процес захоплює лише артерії в зоні відмороження і не
поширюється про-ксимально. Вени уражуються рідше.

Клінічна картина. Відмороження може проявлятися місцевими та загальними
ознаками.

Основні місцеві клінічні прояви з’являються у хворих з відмороженням у
реактивний період. Дореактивний період лікарі спостерігають рідко, бо у
більшості випадків хворих госпіталізують у лікарню вже в другому
періоді.

Раннім симптомом дореактивного періоду є нерізко виражений біль, який
іноді поєднується з онімінням ураженої ділянки. У цей час у хворих
спостерігаються розлади чутливості, збліднення шкіри, похолодання і
відсутність пульсу на периферичних судинах, відчуття “повзання мурашок”.
Об’єктивно шкіра бліда з ціанотичним відтінком. Кінцівки холодні на
дотик, виражений їх набряк. Больова і тактильна чутливість в уражених
тканинах зникає. Дуже рідко спостерігається обледеніння тканин.

У реактивний період у зоні відмороження патанатомічно і клшічно
простежуються три фази перебігу.

Фаза запалення характеризується всіма класичними ознаками: біль, набряк,
почервоніння, місцеве підвищення температури шкіри і зниження функції
ураженої ділянки. Зміни ці з’являються після відігрівання. Інтенсивність
болю залежить від глибини ураження і ступеня його поширення. Біль іноді
настільки сильний, що може спричинити шок.

Набряк тканин є наслідком порушення мікроциркуляції під дією
гіста-міно-серотоніноподібних речовин.

Підвищення місцевої температури і гіперемія шкіри пов’язані з асептичним
запаленням.

Функція органа порушується лише через 3—4 доби. В перші доби після
відмороження хворий може ще рухати пальцями. Це пов’язане з тим, що
сухожилки менш чутливі до дії холоду.

Фаза некрозу, особливо за відсутності оперативного втручання, триває
довго, іноді кілька місяців. Глибина і. масивність некрозу залежать від
інтенсивності холодового агента, а також від ступеня порушення
регіонального кровообігу. Спочатку глибину некрозу визначити тяжко (як і
у разі опіків). У ослаблених людей із зниженою реактивністю приєднання
вірулентної інфекції сприяє розвитку в тканинах гнійно-інфекційного
процесу, який може призвести до сепсису.

Після відокремлення некротичних мас (самостійно або за допомогою
оперативного лікування) настає фаза рубцювання і епітелізації ран.

Залежно від глибини ураження тканин в клініці відморожень розрізняють
чотири ступені:

І ступінь (congelatio erythematosa). Зміни в тканинах виражені незначною
мірою. Болю хворі можуть не відчувати. Відморожене місце втрачає
чутливість. Шкіра стає блідою, а пізніше набуває гіперемічного відтінку
з ціанозом. Відзначається незначний набряк м’яких тканин. Якщо
відмороження обмежується І ступенем, то всі ці явища через 4—6 діб
минають;

II ступінь (congelatio bullosa). Поверхня відмороження набуває
ціано-тичного відтінку, на шкірі після кількох діб утворюються пухирі,
наповнені серозно-кров’янистою рідиною, що вказує на глибоке ураження
судин. Шкірна чутливість знижена. За відсутності інфекції через 2—3 тиж
ці явища поступово минають, набряк і почервоніння зникають, рідина
розсмоктується або виділяється через розірвану стінку пухиря, епідерміс
відновлюється;

III ступінь (congelatio phlegmonosa) характеризується змертвінням шкіри
і розташованих глибше м’яких тканин. Некроз відбувається в три стадії:

1) змертвіння шкіри з утворенням на ній пухирів, що наповнені
геморагічним вмістом; 2) відокремлення некротичних ділянок (5-та — 7-ма
доба);

3) рубцювання і епітелізація (9— 10-та доба). Після загоєння на місці
відмороження утворюється рубець. Середній строк лікування — ЗО—45 діб;

IV ступінь (congelatio escharotica). Некротичний процес охоплює всі
тканини, з кісткою включно. Цей ступінь має чотири стадії. Перша і друга
стадії такі самі, як і при відмороженнях III ступеня. Через деякий час у
ділянці переходу здорових тканин у змертвілі утворюється демаркаційна
лінія, змертвіла частина відпадає або видаляється оперативним шляхом, а
процес завершується утворенням кукси. Для III стадії характерний
розвиток грануляції, для IV — рубцювання і епітелізація. При IV ступені
відмороження на рентгенограмах можна побачити ознаки остеопорозу,
асептичного некрозу. Тривалість лікування при відмороженнях IV ступеня
різна.

V разі приєднання інфекції демаркаційна лінія не утворюється, некроз
відбувається за вологим типом, а запалення поширюється на
проксималь-ніше розташовані ділянки тіла. У таких випадках піднімається
температура тіла, наростає набряк, посилюється біль, погіршується
загальне самопочуття, з’являються диспептичні явища, іноді пронос.

Загальні клінічні прояви відмороження у дореактивний період виражені
незначно. Біль у відмороженій ділянці незначний. Хворий відчуває місцеве
оніміння, поколювання, холод.

Загальна симптоматологія з’являється в реактивний період. Набряк тканин
сприяє нагромадженню в тканинах токсичних продуктів, які через деякий
час надходять у кров і зумовлюють синдром токсемії. Токсемія
розвивається відразу після зігрівання тканин і припиняється з утворенням
демаркаційної лінії. Лише у разі приєднання інфекції і розвитку вологої
гангрени вона прогресивно наростає. Стан хворого погіршується,
підвищується температура тіла, пульс стає частим, дещо знижується
артеріальний тиск.

Що глибше ураження тканин і що більша поверхня відмороження, то сильніше
виражена токсемія. Інтоксикація призводить до значних функціональних і
морфологічних розладів з боку серцево-судинної системи, печінки, нирок.
Треба зазначити, що із зони абсолютного некрозу токсини не надходять.
Вони надходять лише з тих тканин, де кровообіг повністю не припинився і
де в кров проникають токсини. Токсемія виражена особливо при
відмороженнях III—IV ступенів і при значних відмороженнях II ступеня.

У разі приєднання інфекції в уражених ділянках розвивається
гнійно-за-пальний процес, який може захоплювати не лише поверхневі шари,
але й глибокі тканинні простори. За зниженої реактивності захворювання
ускладнюється сепсисом і септикопіємією.

Диференціювати ступені відмороження у дореактивний період дуже тяжко.
Певну допомогу щодо цього може надати метод інфрачервоної дер-мографії,
який дозволяє одержати чітку інформацію у всі періоди холодової травми,
на ранніх етапах виявити зони з порушеною циркуляцією.

Ускладнення відморожень. Відмороження І ступеня не супроводжуються
особливими ускладненнями. Вони настають у разі глибоких уражень тканин,
які охоплюють велику площу (відмороження двох, трьох, чотирьох
кінцівок). Такі відмороження у доре-активний і ранній реактивний періоди
зумовлюють шок. У пізній реактивний період процес може ускладнюватися
лімфангіїтом і лімфаденітом, тромбофлебітом, флегмоною, остеомієлітом,
невритом, сепсисом. Місцеві зміни виникають проксимальніше від
демаркаційної лінії. Рідкісним ускладненням відмороження є приєднання
гострої специфічної інфекції — правця. У період регенерації і одужання
залишається атрофія шкіри і кісток, розвиваються трофічні виразки,
артеріїт, артроз, контрактура суглобів, гіперестезія, ціаноз, пітливість
шкіри.

Профілактика відморожень. Вона може бути індивідуальною і колективною.
До індивідуальних засобів запобігання відмороженням належать
індивідуальні захисні пристосування (одяг, взуття), особиста гігієна,
загартування організму, раціональне харчування і зігрівання, своєчасне
звертання по лікарську допомогу. Так, одяг повинен бути теплим, зручним,
вільним, легким і водонепроникним. За надзвичайних обставин він має
легко зніматися. У дощову, снігову погоду одяг треба частіше
просушувати.

Взуття повинно бути ціле, не тісне, але й не широке, без шнурків. Надто
просторе взуття зумовлює потертості і тим самим сприяє відмороженню. Не
рекомендується гріти взуття на вогні: воно псується й пропускає воду.
Бажано змащувати його жиром. Шкарпетки повинні бути сухими, без складок.
Щоб запобігти застою крові в пальцях ніг і рук, треба час від часу
згинати і розгинати пальці. Сухі ноги менше бояться відмороження, ніж
вологі. Тому за підвищеної пітливості бажано щоденно мити ноги холодною
водою і розтирати їх до почервоніння шкіри. Добре присипати стопи борною
або саліциловою кислотою, таніном, тальком тощо.

У профілактиці відморожень належне місце відводиться фізичним вправам,
тренуванням, обтиранню холодною водою.

Колективна профілактика в мирний час (під час екскурсій, турпоходів)
полягає в організації перерв у роботі, періодичному зігріванні у
наметах, спальних мішках, постачанні гарячими напоями, повноцінному
харчуванні. Холодна їжа погано засвоюється і вимагає для перетравлення
підвищених затрат енергії. У холодну пору року в харчовий раціон
рекомендують вводити більше вуглеводів і жирів тваринного походження.
Пиття гарячої води і кави протягом ЗО хв на кілька градусів підвищує
температуру шкіри пальців рук.

Сприяють відмороженню такі шкідливі речовини, як алкоголь і нікотин.
Одна сигарета, викурена натще, зумовлює спазм капілярів протягом 15—16
год.

Для робіт в умовах холоду повинен здійснюватися певний професійний
відбір. Особи із захворюваннями вегетативної нервової системи,
периферичних судин, нервів, хворі на цукровий діабет, тиреотоксикоз,
епілепсію до таких робіт не допускаються.

Лікування відморожень складне. Існує багато методів, але жоден із них не
є загальноприйнятим.

Лікування відморожень ставить собі за мету: 1) підвищити температуру в
уражених тканинах; 2) відновити кровообіг у відморожених ділянках;

3) боротися з шоком і інтоксикацією;

4) здійснити профілактику інфекцій;

5) видалити некротизовані тканини;

6) провести реконструктивні і пластичні операції для відновлення функції
ураженої частини тіла.

Терапія відморожень починається з надання першої допомоги. В
дореак-тивний період вона має за мету відновити температуру тканин,
боротьбу із шоком, нормалізацію кровообігу, ліквідацію тканинної
гіпоксії. Своєчасна і адекватна перша допомога має велике прогностичне
значення.

Хворим уводять протиправцевий анатоксин або ППС, бо відмороження
вважається відкритою травмою.

Профілактика відморожень. Вона може бути індивідуальною і колективною.
До індивідуальних засобів запобігання відмороженням належать
індивідуальні захисні пристосування (одяг, взуття), особиста гігієна,
загартування організму, раціональне харчування і зігрівання, своєчасне
звертання по лікарську допомогу. Так, одяг повинен бути теплим, зручним,
вільним, легким і водонепроникним. За надзвичайних обставин він має
легко зніматися. У дощову, снігову погоду одяг треба частіше
просушувати.

Взуття повинно бути ціле, не тісне, але й не широке, без шнурків. Надто
просторе взуття зумовлює потертості і тим самим сприяє відмороженню. Не
рекомендується гріти взуття на вогні: воно псується й пропускає воду.
Бажано змащувати його жиром. Шкарпетки повинні бути сухими, без складок.
Щоб запобігти застою крові в пальцях ніг і рук, треба час від часу
згинати і розгинати пальці. Сухі ноги менше бояться відмороження, ніж
вологі. Тому за підвищеної пітливості бажано щоденно мити ноги холодною
водою і розтирати їх до почервоніння шкіри. Добре присипати стопи борною
або саліциловою кислотою, таніном, тальком тощо.

У профілактиці відморожень належне місце відводиться фізичним правам,
тренуванням, обтиранню холодною водою.

Колективна профілактика в мирний час (під час екскурсій, турпоходів)
полягає в організації перерв у роботі, періодичному зігріванні у
наметах, спальних мішках, постачанні гарячими напоями, повноцінному
харчуванні. Холодна їжа погано засвоюється і вимагає для перетравлення
підвищених затрат енергії. У холодну пору року в харчовий раціон
рекомендують вводити більше вуглеводів і жирів тваринного походження.
Пиття гарячої води і кави протягом ЗО хв на кілька градусів підвищує
температуру шкіри пальців рук.

Сприяють відмороженню такі шкідливі речовини, як алкоголь і нікотин.
Одна сигарета, викурена натще, зумовлює спазм капілярів протягом 15—16
год.

Для робіт в умовах холоду повинен здійснюватися певний професійний
відбір. Особи із захворюваннями вегетативної нервової системи
^.периферичних судин, нервів, хворі на цукровий діабет, тиреотоксикоз,
епілепсію до таких робіт не допускаються.

Лікування відморожень складне. Існує багато методів, але жоден із них не
є загальноприйнятим.

Лікування відморожень ставить собі за мету: 1) підвищити температуру в
уражених тканинах; 2) відновити кровообіг у відморожених ділянках;

3) боротися з шоком і інтоксикацією;

4) здійснити профілактику інфекцій;

5) видалити некротизовані тканини;

6) провести реконструктивні і пластичні операції для відновлення функції
ураженої частини тіла.

Терапія відморожень починається з надання першої допомоги. В
дореак-тивний період вона має за мету відновити температуру тканин,
боротьбу із шоком, нормалізацію кровообігу, ліквідацію тканинної
гіпоксії. Своєчасна і адекватна перша допомога має велике прогностичне
значення.

Хворим уводять протиправцевий анатоксин або ППС, бо відмороження
вважається відкритою травмою.

Рекомендується така схема першої допомоги хворим з відмороженням.
Пошкоджену кінцівку протирають 56 % спиртом етиловим, ектерици-дом або
іншим антисептичним засобом, витирають насухо і на неї накладають
багатошарову теплоізоляційну пов’язку: шар марлі, товстий шар вати,
знову шар марлі і ззовні прогумовану тканину, яка закриває всю кінцівку.
На догоспітальному етапі можна використовувати різний допоміжний
матеріал (ковдра, коц).

У разі відмороження щік, вушних раковин, носа їх розтирають теплою
рукою, змазаною вазеліном, до почервоніння шкіри (не рекомендується
розтирати снігом, бо кристали льоду можуть травмувати шкіру, що сприяє
проникненню інфекції). Хворим треба давати пити гарячі напої, невеликі
дози алкоголю.

Лікування хворих у стаціонарі повинно починатися з активного зігрівання
уражених ділянок (кінцівок). Кінцівку занурюють у ванну зі слабким
розчином калію перманганату. Температуру води поступово підвищують від
18 °С до 35 °С. Пізніше відморожену ділянку прикривають пов’язкою з
вазеліном або маззю Виш-невського.

Добре впливають на уражені ділянки опромінення променями УВЧ,
електрофорез гідрокортизону, фоно-форез гідрокортизону і новокаїну,
поздовжня діатермія. При цьому зменшуються біль, набряк, у разі
виникнення гангрени вона перебігає за сухим типом.

Названі заходи треба обов’язково поєднувати із введенням
антикоагулянтів, препаратів, що розширюють судини, дезагрегантів,
гангліоблоку-ючих засобів.

Показані проведення новокаїнових блокад грудних і поперекових
симпатичних вузлів, паранефральної новокаїнової блокади.

Важливу увагу треба приділяти лікуванню шоку (введення аналгезую-чих,
наркотичних і снотворних речовин, внутрішньовенне введення роз

чину лактату, новокаїну, призначення антигістамінних препаратів).

Основним завданням під час лікування відмороження у реактивний період є
відновлення кровообігу в уражених тканинах, запобігання тромбозу судин.
У комплекс консервативних лікувальних засобів повинні бути включені
фізіотерапевтичні методи, дезаг-регантна, детоксикаційна,
десенсибілізуюча, протизапальна терапія, застосування засобів, що
розширюють судини, вітаміно- і гормонотерапія.

Антикоагулянтна терапія полягає у застосуванні гепарину, фібринолізи-ну,
стрептокінази, а також одного із непрямих антикоагулянтів:
неодикума-рину, синкумару, феніліну. Гепарин призначають внутрішньовенне
або внутрішньом’язово по 5000 ОД 4— 6 разів на добу. Гепарин зменшує
біль, парестезію, мерзлякуватість, підвищує шкірну температуру, поліпшує
капілярний кровообіг. Фібри-нолізин уводять по 20 000—30 000 ОД 2—3 рази
на курс лікування.

З метою поліпшення реологічних властивостей крові показане введення
реополіглюкіну, а для розширення судин — папаверину гідрохлориду по 0,05
г 3 рази на добу всередину або 2 мл 2 % розчину підшкірне 2 рази на добу
протягом 10—12 діб. Застосовують і такі препарати, як но-шпа, нікошпан,
галідор, ескузан, АТФ, МАП. Вони поліпшують коронарний і мозковий
кровообіг.

Клінічні спостереження засвідчують, що відмороження зумовлює алергізацію
організму, а тому під час його лікування застосовують антигіс-тамінні
препарати: димедрол (0,05 г 2 рази на добу), діазолін, супрастин,
тавегіл і ін. Вони зменшують набряк, гіперемію, біль. У перші 3—5 діб
реактивного періоду застосовують стероїдні гормони (гідрокортизон), які
володіють десенсибілізуючим і протизапальним впливом.

Протягом усього періоду лікування відморожень хворий повинен приймати
вітаміни (аскорбінову і нікотинову кислоти, вітаміни групи В, Е).

Велику увагу приділяють детоксикації організму хворого. Це здійснюють
шляхом інфузійно-трансфузійної терапії і форсованого діурезу. Хворим
показане внутрішньовенне вливання гемодезу, реополіглюкіну, 5—

10 % розчину глюкози. Форсований діурез проводять шляхом уведення
лазиксу або фуросеміду. Для боротьби з ацидозом переливають 4—5 % розчин
натрію гідрокарбонату. У зв’язку із втратою калію при проведенні
форсованого діурезу показане введення 300 мл 3 % розчину калію хлориду.
Для поліпшення функції печінки призначають глюкозу, сери-пар, карсил.

Для боротьби з інфікуванням ранових поверхонь, якщо неширокі і неглибокі
відмороження, застосовують ацетилсаліцилову кислоту (2—3 г на добу),
бутадіон (0,15 г 2 рази на добу), сульфаніламідні препарати. У разі
вираженої запальної реакції, ускладненої лімфангіїтом, тромбофлебітом,
пе-рорально призначають антибіотики (еритроміцин, олететрин, ампіцилін).

З першої доби лікування хворі повинні одержувати стафілококовий
анатоксин за схемою.

У комплексі лікувальних заходів при відмороженнях треба використовувати
новокаїнові блокади. Вони виявляють знеболювальний,
судинорозширювальний, протизапальний ефекти, стимулюють регенерацію
сполучної тканини. Застосовують футлярну, вагосимпатичну,
пара-нефральну, епідуральну новокаїнові блокади. Для цього
використовують розчини новокаїну.

Місцеве лікування відмороження починається з первинної хірургічної
обробки ранових поверхонь. При відмороженні І ступеня після змазування
ураженої поверхні 56 % спиртом етиловим або іншим антисептиком, який не
змінює забарвлення шкіри, накладають зігріваючу ватно-марлеву пов’язку.
При відмороженні

11 ступеня зрізують пухирі і накладають пов’язку з одним із
антисептичних розчинів або їх комбінацією. Для цієї мети запропоновано
безліч препаратів: слабкий розчин калію перманганату, розчин аміаку,
мазь Виш-невського, сульфідинову, ксерофор-мову мазі, вітамінізовану
мазь з ланоліном, риб’ячим жиром і ін.

Для хірургічного лікування застосовують фасціо-, некро-, некрек-томію.

Фасціотомію проводять звичайно в кінці першої або на другу добу після
відмороження. Операція полягає в тому, що в ділянці найбільшого набряку
по ходу кінцівки роблять розрізи шкіри, підшкірної основи й фасції. Це
зменшує напруження тканин і поліпшує в них кровообіг.

З 3—6-ї доби вже з’являються ознаки некрозу тканин. У цей час проводять
некротомію. Розрізи роблять на всю глибину некротизованих тканин.
Оскільки тканини, що розташовані глибше, можуть виявитися життєздатними,
некротомію треба проводити обережно. Розрізування змертвілих тканин
сприяє виділенню назовні токсичної тканинної рідини, зменшує токсемію.

Наступним видом оперативного втручання є некректомія (мал. 60, б). Час
її проведення визначається індивідуально (від 5-ї до 14-ї доби).
Операція полягає у повному видаленні змертвілих ділянок, відступаючи на
1—1,5 см дистальніше від демаркаційної лінії. Розріз проводять у межах
змертвілих тканин так, щоб залишилася смужка некротизованої тканини, яка
пізніше муміфікується. Некректомія сприяє стиханню запальних явищ,
зменшує інтоксикацію, запобігає виникненню в уражених тканинах
гнійнозапального процесу. Після відокремлення залишків змертвілих тканин
і розвитку грануляцій проводять таке саме лікування, як у разі звичайних
гнійних ран.

Крайнім заходом при лікуванні відморожень є ампутація чи екзарти-куляція
кінцівки.

Ампутації бувають первинні, вторинні і пізні. Первинні ампутації рідко
виконуються лише за наявності відморожень. Частіше до них вдаються при
комбінованій травмі (відмороження і розтрощення кісток). Виконують на
4—5-ту добу, коли стає зрозумілим стан травмованих тканин.

Вторинні ампутації проводять у зв’язку із ускладненнями, які загрожують
життю (сепсис).

Причинами пізньої ампутації є остеомієліт у ділянці відмороження,
виражена деформація кінцівки.

За умови дії на тканини частих, повторних (хронічних) помірно низьких
температур у них розвивається патологічний стан — обмороження (ретіо,
pemiones). У поверхневому шарі епідермісу і нервових закінченнях
виникають дистрофічні зміни. Найчастіше обмороження спостерігається на
пальцях рук, але може бути і на пальцях ніг, вушних раковинах, носі.

Спостерігається холодної пори року і характеризується болем,
ціанотич-ним забарвленням шкіри, набряком і сильним свербінням. У
рідкісних випадках з’являються тріщини, а іноді осередки некрозу. На
дорсальній поверхні кисті можуть з’являтися дрібні інфільтрати у вигляді
вузликів у центрі, які з часом виразкуються, а пізніше рубцюються.
Обмороження частіше буває у людей, які довго працюють в неопалюваних
вогких приміщеннях.

Захворювання триває довго і має хронічний перебіг. Загострюється під час
роботи на холоді, у вологому приміщенні, а також при високих
температурах. У періоди ремісії обмороження нічим себе не проявляє.

Лікування хворих з обмороженнями полягає у застосуванні зігріваючих
компресів, фізіотерапевтичних процедур (теплі ванни, струм д’Арсонваля,
промені УВЧ), користуванні теплими рукавичками і шкарпетками. Не можна
допускати переохолодження кінцівок. Показані новокаїнові блокади.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020