медицина
Реферат
на тему
Токсикози вагітних
Токсикози вагітних — це такі патологічні розлади, які розвиваються під
час вагітності, ускладнюють її перебіг і, як правило, припиняються після
закінчення вагітності.
Під час нормальної вагітності в організмі жінки відбуваються адаптаційні
зміни функцій майже всіх органів і систем, що й визначає нормальний
перебіг вагітності та розвиток плода. Ці пристосовні зміни регулюються
нервовою системою за активної участі залоз внутрішньої секреції.
На розвиток токсикозів вагітних можуть впливати різні порушення в
системах організму, відповідальних за адаптацію його до вагітності. До
чинників, які негативно впливають на цей процес, належать: 1)
патологічні зміни рецепторного апарату матки, що сприяють утворенню
патологічних імпульсів, які йдуть від плідного яйця; 2) патологічне
перероблення імпульсів (навіть нормальних) у центральній нервовій
системі.
Чинниками, що сприяють розвиткові токсикозів вагітних, є захворювання,
перенесені раніше та супутні вагітності (хвороби серця й судин,
патологія печінки, нирок, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет та ін.),
нервово-психічні потрясіння, перевтома, недосипання, кисневе та харчове
голодування, інтоксикації та інші чинники, що ослаблюють реактивність
організму жінки. Велике значення в розвитку токсикозів вагітних мають
також спадкові чинники: конституціональні особливості типу нервової
діяльності, анатомічна будова судинної стінки та її ендотелію тощо.
Механізм розвитку токсикозу вагітних вивчений ще недостатньо. Схематично
його можна уявити так. Пов’язане з вагітністю вкорінення в материнський
організм (у матку) елементів плідного яйця (ворсинок), утворення та
функціонування нових ендокринних органів (жовте тіло вагітності й
плацента) та інші обставини вносять досить істотні зміни в організм
жінки. Він перебудовується стосовно тих нових умов, у які він потрапляє
у зв’язку з вагітністю.
Цей новий стан організму матері є фізіологічним. Однак за певних
несприятливих умов він може набути патологічних рис початкового
токсикозу.
Можливість виникнення у вагітної токсикозу залежить від низки умов, з
яких головними є загальний стан організму, стан нервової системи,
ендокринного апарату, окремих органів та систем і взагалі усього того,
що визначає реактивність організму. Велику роль відіграє й навколишнє
середовище — умови праці, побуту тощо.
У разі токсикозу вагітних функціональні зрушення в центральній нервовій
системі набувають патологічної форми, порушуються нормальні
функціональні взаємовідношення між корою і підкіркою, що призводить до
недостатності центральної регуляції вегетативних функцій.
У міру розвитку захворювання виникають вторинні ураження інших органів,
особливо печінки, нирок та ендокринної системи.
У наш час відомо понад 30 теорій патогенезу цього ускладнення
вагітності. Основні з них: 1. Теорія порушення загального синдрому
адаптації організму жінки до плода, що розвивається в матці; 2.
Алергічна теорія, котра пов’язує розвиток токсикозу вагітних з
надходженням з плідного яйця в організм матері алергенів у вигляді
білкових субстанцій плода та плаценти; 3. Ниркова теорія, згідно з якою
основну роль у патогенезі пізнього токсикозу відіграє ішемія нирок
(порушення ниркового кровообігу внаслідок стискання вагітною маткою
судин нирок викликає їх ішемію, виділення реніну, що має гіпертензивну
дію); 4. Гормональна теорія, котра пояснює це ускладнення гіперфункцією
кіркової речовини надниркових залоз та гормональною недостатністю
плаценти; 5. Плацентарна теорія, за якою причинами токсикозів вагітних
можуть бути: а) передчасне старіння (дистрофія) ворсинок хоріона, а
звідси недостатність функції плаценти; б) порушення
матково-плацентарного кровообігу та утворення недоокиснених проміжних
продуктів обміну речовин; в) спазми судин плаценти, що призводять до
ішемії та некробіозу її тканин; г) виражені морфологічні (дистрофічні)
зміни у плаценті; 6. Гемодинамічна теорія. Вона пов’язує розвиток
токсикозів вагітних з недостатнім відтіканням крові матковими судинами
(венами), внаслідок чого посилюється відтікання крові через судини
яєчника, а це призводить до порушення гемодинаміки у ниркових судинах і
подальшої ішемії нирок; 7. Неврогенна теорія, що розглядає токсикоз
вагітних як нейротоксикоз; 8. Теорія гематологічного конфлікту між
матір’ю й плодом за системою резус-фактора або АВО; 9. Теорія, яка
пояснює токсикоз вагітних потраплянням у течію крові матері
навколоплідних вод тощо.
Не заперечуючи цінність цих теорій щодо патогенезу пізніх токсикозів
вагітних, треба визнати, що жодна з них не відповідає на запитання, чому
ця патологія виникає переважно у першороділь, як правило, у фізично
здорових жінок. Не з’ясовано також, чому в разі повторних вагітностей
можливість розвитку токсикозу різко знижується. Виняток становлять лише
ті жінки, в яких на час даної вагітності зберігаються органічні зміни у
життєво важливих органах та системах організму, що були і під час
попередньої вагітності (захворювання нирок, печінки, серцево-судинної
системи тощо).
На нашу думку, механізм розвитку токсикозу вагітних можна уявити так.
Вагітність і динаміка її розвитку викликають в організмі жінки
стандартний комплекс специфічних реакцій, що закріпилися в процесі
філогенезу і проявляються у зміні спрямованості морфологічних та
функціональних реакцій цілісного організму. На різних стадіях розвитку
вагітності включення тих або інших безумовнорефлекторних реакцій
перебуває на рівні діенцефальної системи, оскільки часткова або повна
декортикація не змінює реакції організму на вагітність. Однак кора
головного мозку може посилювати або пригнічувати регуляторну функцію
розташованих нижче відділів центральної нервової системи, де знаходяться
центри безумовно-рефлекторних реакцій на вагітність. Чим вища активність
безумовнорефлекторних реакцій організму на вагітність, тим сприятливіше
розвиватимуться процеси у функціональних системах вагітної жінки та
плода. Якщо виявляється інертність деяких або всіх рефлекторних
механізмів на фізіологічні подразники, що йдуть від плода, в одній або
багатьох функціональних системах, то може виникнути конфліктна ситуація,
тобто становище, при якому реакція системи не адекватна специфічному
подразнику. Кора головного мозку вмикає механізми компенсації, посилюючи
або гальмуючи функцію окремих систем. У разі, коли компенсація
недостатня, виникає клінічна картина порушення функції системи або
систем організму, що дістала назву пізнього токсикозу вагітних.
Інертність рефлекторних систем може бути зумовлена особливостями
індивідуального розвитку жінок як в анте-, так і в постнатальний період.
Не можна також заперечувати можливого впливу навколишнього середовища на
ці реакції. Якщо вагітність доношується, безумовнорефлекторні реакції на
вагітність у жінок, які перенесли пізній токсикоз, відновлюються до
нормального фізіологічного рівня і в разі наступної вагітності
можливість появи патологічного стану виключається. Токсикоз при
повторних вагітностях звичайно виникає на основі органічних уражень
систем організму як на рівні вищих відділів центральної нервової
системи, так і на рівні ефекторних органів. Розрізняють токсикози першої
і другої половини вагітності, або ранні та пізні токсикози вагітних.
РАННІ ТОКСИКОЗИ ВАГІТНИХ
Найбільше практичне значення в діагностиці ранніх токсикозів вагітних
мають такі симптоми, як блювання вагітних та слинотеча, що трапляються
найчастіше.
Слід розрізняти два етапи розвитку блювання вагітних: блювання вагітних
та надмірне (нестримне) блювання вагітних.
Блювання вагітних. Основним клінічним симптомом цього токсикозу є
блювання, що може бути частим, але при якому частина спожитої їжі
все-таки затримується. Апетит може зберігатися, іноді він ослаблений,
однак явної відрази до їжі не буває. Нудота звичайно є тільки супутнім
симптомом. Спостерігаються деяка слабкість, втрата маси тіла, закреп,
але загальний стан вагітної лишається задовільним. Пульс дещо
прискорений, до 90 на 1 хв. Температура тіла лишається нормальною. У
крові відхилень від норми не виявляється. У сечі патологічних елементів
немає. У декого із жінок можна відзначити тенденцію до артеріальної
гіпотензії.
У більшості (80—90 %) випадків блювання вагітних легко піддається
лікуванню або припиняється й без лікування. З’являється апетит,
поліпшується самопочуття, нормалізується пульс, швидко відновлюється
маса тіла.
Розпізнати блювання вагітних звичайно неважко. Проте слід пам’ятати, що
блювання є супутнім симптомом і багатьох інших захворювань, наприклад,
харчової інтоксикації, хвороб травної системи, захворювань головного і
спинного мозку тощо. Основні симптоми перелічених захворювань настільки
характерні, що диференціальна діагностика звичайно не становить
труднощів.
Надмірне, або нестримне, блювання вагітних. Цей токсикоз звичайно
виникає внаслідок поступового прогресування й наростання симптомів
блювання вагітних. Зрідка перехід блювання вагітних у надмірне блювання
відбувається швидко.
Ознаки надмірного блювання вагітних завжди проявляються чітко. Блювання
буває часте (до 20 разів на добу й більше), тоді споживана їжа не
затримується. Пульс прискорений до 120 на 1 хв. й більше. Температура
тіла субфебрильна (37,1—37,9°С), а в подальшому, в разі прогресування
процесу, може бути й вищою. Значно зменшується маса тіла, підшкірна
жирова клітковина зникає, шкіра стає сухою й в’ялою, очі запалі. В
окремих випадках спостерігається жовтяничне забарвлення шкіри, досить
часто відзначається артеріальна гіпотензія. Хворі скаржаться на
слабкість, відразу до їжі, поганий сон. З боку нервової системи
відзначається підвищення шкірних і сухожильних рефлексів, у важких
випадках збудження змінюється апатією й загальною адинамією. У дуже
важких випадках може виникати марення, що є поганим прогностичним
симптомом.
Сеча, як правило, містить ацетон, а в разі наростання токсикозу в ній
з’являються кетонові тіла. Спостерігається олігурія. Сеча стає
концентрованою, у важких випадках містить білок і циліндри, що свідчить
про вторинне ураження нирок.
Досить часто підвищується вміст білірубіну в крові. У більшості випадків
надмірне блювання, як і блювання вагітних, піддається лікуванню без
переривання вагітності, але іноді після ремісії бувають рецидиви.
Смертні випадки від важкого блювання, які траплялися раніше, в наш час
бувають надзвичайно рідко.
В окремих випадках виникають життєві показання до переривання
вагітності, що, як правило, призводить до швидкого припинення блювання і
цілковитого вилікування. Проте штучний аборт може виявитися
безрезультатним, якщо видалене не все плідне яйце і якщо навіть невелика
частина ворсинок хоріона ще лишається зв’язаною з маткою.
Безрезультатним (запізнілим) може виявитися переривання вагітності й у
тих випадках, коли під впливом важкого токсикозу у найважливіших органах
хворої встигли розвинутися необоротні явища. Ознаками цього можуть бути
важкий загальний стан хворої, жовтяничне забарвлення шкіри, температура
тіла вища за 38°С, стійке прискорення пульсу — понад 120 на 1 хв.,
зниження артеріального тиску, велика кількість білка, циліндрів, ацетону
в сечі, коматозний стан або марення хворої тощо.
Враховуючи все це, лікар зобов’язаний підходити до розв’язання питання
про переривання вагітності з великою обережністю, щоб, з одного боку, не
прийти до необгрунтованого рішення про проведення штучного аборту, коли
в цьому немає потреби, а з другого — так само необгрунтовано не
обмежитися консервативним лікуванням, коли воно не дає результатів, а
стан хворої прогресуюче погіршується. Тому за кожною вагітною жінкою з
надмірним блюванням необхідно встановити ретельний нагляд і лікувати її
треба обов’язково в стаціонарі.
Лікування блювання вагітних. Виходячи з того, що в патогенезі блювання
вагітних вирішальне значення має стан центральної нервової системи,
порушення регулюючої та організуючої її ролі, необхідно всі терапевтичні
заходи спрямувати на усунення тих обставин, які можуть подразнювати
нервову систему.
Лікування жінок, які страждають на ранні токсикози, зокрема на блювання
вагітних, має складатися з низки заходів, з яких найважливішими є такі.
Організація режиму хворої. Хвору треба помістити в палату вагітних
пологового будинку або пологового відділення загальної лікарні (часто
хворі видужують відразу після госпіталізації навіть без будь-якого
спеціального лікування). При цьому не слід класти в одну палату двох
вагітних із блюванням.
Слід також по змозі усувати всі чинники, що можуть бути причиною
виникнення токсикозів, тому добре організований лікувально-охоронний
режим у пологовому будинку є однією з найголовніших умов успішного
лікування хворих на токсикоз вагітних.
Призначення медикаментозних засобів. Медикаментозні засоби тільки в разі
легких форм токсикозу вагітних можна застосовувати перорально. При
важкому блюванні їх слід вводити за допомогою клізм та внутрішньовенно.
Лікування блювання вагітних повинно бути комплексним, до нього мають
входити: а) лікування захворювань, супутніх вагітності; б) вплив на
центральну нервову систему; в) боротьба з голодуванням та зневоднюванням
організму; г) створення сприятливих умов для розвитку та життєдіяльності
внутрішньоутробного плода; д) загально-зміцнювальне лікування.
Тривалий час одним із основних методів лікування блювання вагітних був
метод Н.В.Кобозєвої, за яким слід було застосовувати препарати брому та
кофеїну. Однак у наш час замість них використовують аміназин, пропазин,
дипразин, транквілізатори (мепротан, феназепам, сибазон або триоксазин),
гормони кіркової речовини надниркових залоз, засоби естрогенопо-дібної
дії (сигетин), спленін тощо.
Аміназин, що має виражену протиблю-вотну дію, є високоефективним засобом
лікування блювання вагітних; 1 мл 2,5 % розчину його вводять
внутрішньом’язово 2 рази на день. У разі надмірного блювання
Л.С.Персіанинов успішно застосовував аміназин внутрішньовенно крапельним
методом — 1—2 мл 2,5 % розчину аміназину в 500 мл 5 % розчину глюкози
щоденно протягом 7—8 днів. Після кожного внутрішньом’язового і тим
більше внутрішньовенного введення аміназину, щоб уникнути ортостатичного
колапсу, хвора обов’язково (!!!) повинна лежати на спині Згод.
Транквілізатори (мепротан, феназепам, сибазон, триоксазин) призначають
парентерально — 10—15 мг/кг маси тіла хворої щоденно протягом 10—12 днів
(600—800 мг на добу).
Спленін вводять підшкірно або внутрішньом’язово — 2 мл 2 рази на день
протягом 10—12 днів.
Із гормонів кіркової речовини надниркових залоз призначають
дезоксикортико-стерону ацетат (ДОКСА) внутрішньом’язово — 0,005 г на
добу через день протягом 10—12 днів.
Деякі автори повідомляють про ефективне застосування кортикотропіну
(АКТГ) — 40 ОД на добу через день протягом 10 днів.
У зв’язку з тим що порушення обміну речовин з утворенням проміжних
недоокис-нених продуктів обміну (молочної та піровиноградної кислот),
які виникають під час токсикозу вагітних, токсично діють на ембріон і
можуть призвести до його загибелі, матері необхідно щодня вводити 60 мл
40 % розчину глюкози з 5 ОД інсуліну, 5 мл 5 % розчину аскорбінової
кислоти, призначати комплекс вітамінів групи В (1 мг 5 % розчину тіаміну
броміду та 1 мг 5 % розчину піридоксину гідрохлориду).
Рекомендують також введення лужних розчинів (30 мг 7 % розчину натрію
гідрокарбонату) та кальцію хлориду (10 мг 10 % розчину).
Щоденне внутрішньовенне введення 2 мл 2 % розчину сигетину протягом 7—8
днів, а також глутаміну діє досить ефективно на внутрішньоутробний плід
у разі виникнення загрози гіпоксії.
Для боротьби з гіпопротеїнеміїю та зневодненням організму призначають
внутрішньовенне вливання плазми через день, а також ін’єкції альбуміну
(100 мл 10 % розчину), протеїну (100 мл 10 % розчину) та інших білкових
препаратів. Вводять також розчин Рінгера до 1000 мл (під контролем рівня
електролітів у крові), а також підшкірно і внутрішньовенно 5 % розчин
глюкози (500 мл) та ізотонічний розчин натрію хлориду (500 мл). За добу
вагітна має одержати не менше як 2—2,5 л рідини. В окремих випадках
можна вдатися до переливання одногрупної крові дрібними дозами (по
80—100 мл кожні 2—3 дні).
їсти хвора має часто (кожні 2 год) і невеликими порціями, причому їжа
має бути різноманітною, легко засвоюваною та багатою на вітаміни.
Найкраще, коли хвора обере собі дієту сама. Усі страви дають трохи
підігрітими або холодними. Якщо організм хворої зовсім не затримує їжу,
слід призначати 2—3 рази на день живильні клізми (молоко, яєчний жовток,
глюкоза, бульйон, гідролізин).
Крім перелічених засобів для лікування блювання вагітних, можна
рекомендувати діатермію черевного сплетення, психотерапію,
внутрішньовенне введення 15— 20 мл 0,5 % розчину новокаїну щоденно.
Непоганий лікувальний ефект справляє дедалон — 1—2 таблетки 3—4 рази на
день.
Питання про застосування того чи іншого засобу лікування у кожному
випадку вирішують індивідуально.
Із барбітуратів можна рекомендувати мединал або амітал-натрій. Мединал
призначають по 0,5 г у поєднанні з бромідами, амітал-натрій — по 0,2 г.
Броміди: 10—20 мл 10 % розчину натрію броміду можна також вводити
внутрішньовенно. Внутрішньовенні вливання бромідів рекомендується
поєднувати з підшкірними ін’єкціями кофеїн-бензоату натрію — 1 мл 10 %
розчину 2 рази на день.
У деяких випадках добрий ефект досягається поєднанням вищезазначених
засобів з гормональною терапією (ін’єкції прогестерону — 5—10 мг 1 раз
на день протягом 6— 7 днів).
Якщо їжа, яку дають хворій орально, починає засвоюватися, слід обмежити
введення в організм рідини та живильних речовин за допомогою клізм та
ін’єкцій. Крім того, в деяких випадках доцільно застосувати фізичні
методи лікування (наприклад, гальванізацію або діатермію ділянки шийних
симпатичних вузлів), а також переливання одногрупної донорської крові —
по 100—150 мл 1—2 рази на тиждень.
Слинотеча (птіалізм). Цей токсикоз, як правило, супроводжує блювання
вагітних. Однак в окремих випадках він може бути самостійним
ускладненням вагітності. При цьому добова порція слини, що виділяється,
може досягати 1 л, а то й більше. Така сильна слинотеча призводить до
зневоднення організму вагітних та до значної втрати білків, вуглеводів,
вітамінів і солей. Слинотеча викликає мацерацію слизової оболонки губів
та шкіри довкола рота, є причиною нервово-психічних реакцій у вагітних.
Лікування птіалізму загалом таке саме, як і в разі блювання вагітних.
Іноді корисно ввести атропіну сульфат (1 мл 0,1 % розчину 2 рази на
день). Рекомендують також полоскання рота настоями ромашки та шавлії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
