Реферат на тему:
“Комбінована дія лікарських речовин”
Для підвищення терапевтичного ефекту, скорочення терміну лікування і
запобігання ускладненням застосовують різні поєднання лікарських
засобів. При цьому підбирають засоби, які впливають на етіологічні
чинники, патофізіологічні процеси, регуляторні механізми індивідуально
для кожного хворого. Хворим на гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу
призначають засоби, що впливають на кору великого мозку, підкіркові
структури, судиноруховий центр, автономні вузли, м’язи стінки судин чи
її рецептори, ренінангіотензинову систему, скоротливість міокарда, а
також засоби, що зменшують об’єм позаклітинної рідини (сечогінні) тощо.
Раціональне поєднання засобів цих груп дає можливість швидше знижувати
артеріальний тиск і підтримувати його стабільність, уникати токсичних
ефектів.
Іноді лікарські засоби комбінують для ослаблення небажаних ефектів
фармакотерапії або щоб запобігти їм. Так, за тривалого застосування
тіазидових сечогінних засобів, щоб відновити втрати калію, призначають
відповідні засоби (наприклад, панангін) або комбінують похідні тіазиду з
калій-зберігаючими сечогінними засобами.
При комбінованому застосуванні лікарських засобів основні ефекти їх, як
правило, змінюються. Це відбувається за рахунок взаємодії лікарських
речовин на рівні фармакокінетичних процесів (транспорт, розподіл,
перетворення, виділення) або сумації їхньої дії, тобто на рівні
фармакодинамічних реакцій.
Якщо дві речовини діють в одному напрямі, таке явище називають
синергізмом (грец. synergos – діючий разом). При цьому кінцевий ефект
може бути простою сумою ефектів кожної речовини окремо -сумарна, або
адитивна (лат. additio -додавання) дія.
Сумарна дія спостерігається переважно при прямому синергізмі, коли
лікарські речовини діють на одні й ті самі рецептори (наприклад,
адреналін і норадреналін; місцевоанестезуючі засоби).
Якщо кінцевий результат застосування двох лікарських речовин більший від
суми ефектів кожної речовини окремо, то говорять про потенціювання
(англ. potentiate – посилювати), або суперадитивну дію.
Ефект потенціювання властивий переважно для непрямого синергізму, коли
речовини мають різний механізм дії і впливають на різні рецептори. Цей
ефект часто використовують у клінічній практиці, наприклад, під час
проведення деяких видів знеболювання, зокрема невролептанальгезії.
Синергізм, особливо суперадитивна дія, дає змогу отримувати значний
лікувальний ефект лікарських засобів у менших дозах. Разом з тим він
може бути причиною токсичних ефектів. Наприклад, одночасне призначення
серцевих глікозидів і препаратів кальцію може різко підвищити
токсичність перших. Томі лікар має бути дуже обережним, призначаючи
лікарські засоби для комбінованого лікування.
Якщо внаслідок взаємодії двох речовин ефекти однієї з них (чи обох)
зменшуються або втрачаються, таке явище називають антагонізмом (грец.
anti – протилежний і agon – боротьба, протиборство).
Явище антагонізму широко використовують для усунення негативної дії
лікарських речовин, а також лікування при отруєннях.
Розрізняють антагонізм фізичний, хімічний і фізіологічний
(функціональний).
Фізичний антагонізм спостерігається при адсорбції різних токсичних
речовин сорбентами. Цей принцип лежить також в основі деяких методів
очищення крові -гемосорбції, плазмаферезу тощо.
Хімічний антагонізм – між речовинами відбуваються хімічні реакції з
утворенням неактивних сполук. Хімічні антагоністи -антидоти (грец.
antidotos – даний проти чого-небудь) мають важливе значення у
токсикології. Наприклад, антагоністами солей важких металів є унітіол
або трилон Б.
Фізіологічний (функціональний) антагонізм реалізується тільки через
функціональні системи організму, тобто опосередковується біосубстратом.
Залежно від характеру біосубстрату, з яким відбувається взаємодія,
фізіологічний антагонізм може бути прямим і непрямим.
Прямий фізіологічний антагонізм – лікарські речовини діють на одні й ті
самі рецептори, але у прямо протилежному напрямку.
Антагоністичні відношення між сполуками, які мають подібну структуру
(передусім, просторову конфігурацію), називають конкурентним прямим
антагонізмом. Таким речовинам властиво конкурувати між собою за ті чи
інші рецептори. Наприклад, конкурентний антагонізм існує між вікасолом і
непрямими антикоагулянтами (неодикумарин, фенілін).
Неконкурентний прямий антагонізм відбувається між речовинами, які
впливають на різні ділянки рецептора. При цьому антагоніст діє поза
активним центром рецептора – алостерич-по (грец. alios – інший і stereos
– просторовий).
Непрямим антагонізмом називають однотипну дію кількох речовин на різні
рецепторні структури, що виконують протилежні функції. Наприклад, спазм
гладких м’язів бронхів під час нападу бронхіальної астми, викликаний
стимулюючим впливом біологічно активних речовин (гістамін, серотонін та
ін.) на відповідні рецептори, можна зняти застосуванням адреноміметичних
засобів, що збуджують переважно 32-адренорецептори.
Варіантом комбінованої дії лікарських речовин є синергоантагонізм –
прояви тих чи інших ефектів залежно від дози речовин.
Отже, коли лікар одночасно призначає два лікарських засоби чи більше,
він має чітко уявляти собі кінцевий результат такого лікування. При
цьому слід уникати надмірних призначень (комбінувань) лікарських засобів
– поліпрагмазії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
