.

Ринок товарів і послуг (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
14 11615
Скачать документ

Реферат

на тему:

Ринок товарів і послуг

Товар і його властивості. Види товарів та їх класифікація. Величина
вартості товару і фактори, що на неї впливають. Якщо вас запитати: чи
знаєте ви, що таке товар? Напевно, більшість відповість, що знає. Адже
кожен з вас щоденно щось купує. Ці речі називають товарами. Але чи
задумався хто-небудь з вас над питанням – чому речі, продукти праці
стають товарами? Напевно, ні. Кожний, хто знайомий з природою товару,
оцінює його лише за зовнішніми ознаками: форма, розміри, колір, стан,
запас і т. д. Однак ці властивості не можуть дати відповідь на
запитання: чому одна і та ж річ в одних випадках виступає як товар, а в
інших товаром не стає?

Щоб з’ясувати, що являє собою товар, слід усвідомити, чим відрізняється
товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб вироблені
певним господарюючим суб’єктом, можуть бути спожиті самим виробником або
подаровані, можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому
випадку вони є натуральними продуктами, а в третьому стають товаром.
Чому? Адже за своїми властивостями, формою, якістю, призначенням вони не
змінюються. Отже, причину товарної форми продукту треба шукати не у
властивостях, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром.
Тому, товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для
власного споживання. Він має бути суспільним благом. Але цього мало.
Суспільство має визначати це благо через його продаж – купівлю. Якщо ж
вони не продані і за них не отримано певного еквіваленту, то вони
товаром бути не можуть.

Отже, товар – це продукт, призначений для продажу. Він повинен мати
властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому
характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту
праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т. д.), чи
шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення не має.

Товар має дві властивості (рис. 1):

– здатність задовольняти певну потребу людини (споживна вартість);

– придатність для обміну на інший товар (мінова вартість).

Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається
споживаною вартістю.

Рисунок 1– Властивості товару

Товари, як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні
потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі – у одязі;
треті – у засобах пересуваннях, четверті у послугах культурного
призначення. За способом споживання або використання споживні вартості
поділяються на три основні види: предмети споживання, засоби виробництва
і послуги.

Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей
безпосередньо, як життєві, матеріальні та духовні блага (продукти
харчування, взуття, одяг і т. д.).

Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей
опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних
предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, споруди, машини,
обладнання, сировина, матеріали і т. д.).

Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає,
по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми.
Транспорт, наприклад, не виробляє і не продає ніяких речових товарів.
По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої
праці. Для транспорту – це переміщення людей, вантажів. По-третє,
особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не
можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства
країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому,
що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний
слід: вантажі і пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікуваними,
неграмотні – навчені і т. д. Вартість послуг формується так само, як і
вартість речових товарів.

Особливе значення у економічному житті мають споживні вартості у вигляді
верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва.
Однак певні з них (борошно, цукор, картопля, вугілля), можуть належати і
до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю
використовують для відгодівлі худоби, то її слід віднести до засобів
виробництва, а якщо варять – до предметів споживання. Критерієм є не
речовий зміст спожитої вартості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність
властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до
потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво
проявляється у випадку, коли товар не реалізовується (залежується на
полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому
це може відбуватися? Перш за все тому, що товар може втратити ті корисні
властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині
для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися,
хліб зачерствіти, овочі зіпсуватися і т. д. Відповідно до цього
ставлення покупця до таких товарів стає негативним.

Крім того, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає
свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей
змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей і т. д. А це
означає, що хоча споживна вартість є категорією вічною, поза ставленням
людей до неї вона не існує.

Споживна вартість товару має суспільний характер, тобто вона повинна
задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде
купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу
властивість, як уже зазначалося – спроможність обмінюватися на інші
товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця
властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової
вартості.

При всіх відмінностях товари можуть обмінюватися один на одного. У
процесі обміну на перший погляд здається, що їх мінові пропорції
встановлюються випадково. Але в цьому є певна закономірність.

Якщо різні товари обмінюють у певних пропорціях, це означає, що між ними
є щось спільне, що робить їх співмірними. Цим загальним для них є те, що
вони – продукти людської праці. Саме та обставина, що різні споживні
вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми,
тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів, формує вартість товару.
Остання виявляється при обміні.

Отже, в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом
діяльності, для того, щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають
прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами.
Суспільна праця, яка втілена в товарах і проявляє себе через їх обмін, є
вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова
вартість є зовнішнім проявом вартості, який здійснюється через обмін
одного товару на інший.

Вартість робить товари порівняльними. Кількість праці, затраченої на
виготовлення товару, знаходить своє втілення у величині вартості товару.

Наприклад, товар “А”, на виробництво якого затрачено 10 годин робочого
часу, обмінюється на товар “Б”, виготовлений за 5 робочих годин. В якій
пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар “А” = 2 товарам “Б”.
Чому? Тому що 2 товари “Б” є еквівалентом (за кількістю затраченого
робочого часу) 1 товару “А”. Отже, 1 : 2 – це форма, тобто те, з чим ми
маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова
вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили
товаровиробники, виробляючи товари “А” і “Б”, – це вартість товару.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність вартості
та споживної вартості. Отже, споживні вартості різних товарів якісно
відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людини, але як
вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї і
тієї ж загальнолюдської праці.

Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають
вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами
людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі
плоди тощо. Вартість же річ може мати за умови, якщо вона має споживну
вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці,
ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не
визнається суспільством (непотрібний товар не купується).

Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці
товаровиробника. З одного боку, праця – це процес створення певного
корисного продукту або послуги, що неминуче пов’язано з конкретною
спеціалізацією робітника, умовами виробництва. Наприклад, щоб стати
кравцем, треба вчитися, а щоб пошити одяг, необхідно мати певні
матеріали і кравецькі інструменти. Будівельнику потрібні інші знання,
умови та знаряддя. Лікарю потрібні свої специфічні умови праці. Отже,
праця кравця, будівельника, лікаря – це не одне і те саме. Вони
відрізняються умовами виробництва, метою трудової діяльності і
найголовніше, – результатом: кравець шиє одяг, будівельник будує житло,
лікар лікує хворих.

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна
споживна вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м’язів,
мозку, нервів. Не має значення, хто працює: лікар, кравець, селянин,
будівельник – затрати ці є обов’язковими, вони не прив’язані до певної
спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку,
вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.

Праця товаровиробників, взята за затрати людської робочої сили взагалі,
незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.

Отже, ми з’ясували, що вартість – це втілена в товарі праця. Тож постає
питання: як виміряти її величину? Адже не має єдиної міри, за допомогою
якої можна було б виміряти розумову, фізичну, нервову енергію, яку
людина витрачає під час роботи. Тому враховуючи, що будь-яка праця
відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю
робочого часу, затраченого на його виготовлення.

Розрізняють також індивідуальну і суспільно-необхідну працю і відповідно
індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у
різних індивідуальних і природних умовах. В результаті на виробництво
товарів одного виду, маси, якості витрачається різна кількість праці, що
втілюється в затратах робочого часу. Тому у товарах втілюється різна
індивідуальна вартість.

Але на ринку товари оцінюються покупцями однією мірою, яка не збігається
з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок враховує лише
суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними
затратами праці, а суспільно-необхідним робочим часом.

Суспільно-необхідний робочий час – це такий час, який є необхідним для
виготовлення певної споживної вартості за наявних
суспільно-нормалізованих умов виробництва та при середньому в даному
суспільстві рівні вмілості і інтенсивності праці. Суспільно-необхідний
робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються
незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності.

Продуктивна сила праці визначається рівнем розвитку науки, продуктивними
здібностями, досвідом, кваліфікацією. Інтенсивність праці – це
насиченість, наповненість робочого часу продуктивною працею.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої
праці (без кваліфікації). Складна праця (кваліфікована) вимагає
спеціальної підготовки. За одиницю складної праці створюється більша
вартість, ніж за одиницю простої.

Закон вартості і його роль в умовах ринкової економіки. Закон, що
регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в
них суспільно-необхідного робочого часу, називають законом вартості.

Фактичні витрати робочого часу на певне благо в різних товаровиробників
не є однаковими. Це пов’язано з знаряддям праці, інтенсивністю, рівнем
підготовки виробників. Через це час, витрачений працівником на
виготовлення певного товару, називається індивідуальним робочим часом. А
мірилом суспільної вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно
необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це
було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку.
Це суперечило б прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б
ніколи не досягло сучасного рівня.

Суспільно нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна
більшість товарів. Якщо для пошиття одягу використовуються ручні машини,
машини з ніжним приводом та електричні, то на виготовлення певної
споживної вартості витрати різні. Перша група витрачає 12 годин і
виробляє 10 тисяч одиниць товару, друга – 10 год. і 10 тис., третя – 8
год. і 10 тис. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають
вартість цього товару.

Приклад свідчить, що реалізація товарів за їх суспільною вартістю
призведе до того, що перша група виробників, що мають вищі індивідуальні
витрати, на кожній одиниці готової продукції втрачатиме 2 год., а третя
група, навпаки, 2 год. виграватиме, оскільки їх індивідуальні витрати
менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, різноманітні не
тільки за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за
складністю. Одні з них виготовляються з затратами простої праці, інші
потребують новітніх технологій, спеціальних знань (складна праця). За
одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення
складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з
прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

Закон вартості в умовах розвинутого виробництва діє як закон цін. Через
механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного
виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації
товаровиробників.

1. Якщо певного блага виробляється менше, ніж існує потреба в ньому, то
попит на нього буде зростати і, відповідно, ціна буде вищою, ніж
вартість. Виробник одержить більші прибутки, що сприяє переливанню в цю
галузь капіталу. Виробництво товарів розширюється. Але як тільки випуск
продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за
суспільну вартість. Починається зворотній процес: виробництво
скорочуєтья.

2. Функція закону як рушійної сили полягає в тому, що він стимулює
виробників постійно зменшувати індивідуальні витрати (запроваджувати
нову техніку і технологію).

3. Закон вартості впливає на соціальну диференціацію виробників,
перетворюючи частину із них на таких, що розширюють виробництво і на
таких, що розорюються. Закон вартості сприяє стимулюванню і розвитку
виробництва.

Конкурентноздатність товару, її оцінка. Життєвий цикл товару та його
стадії. На ринок має виводитися лише високо конкурентноспроможний товар.
Будь-який товар, винесений на ринок, фактично проходить перевірку на
ступінь задоволення суспільних потреб. Кожен покупець купляє той товар,
який найбільш повно задовольняє його особисті потреби, а маса покупців —
той, який більш відповідає суспільним потребам, ніж товари-конкуренти.
Тому передусім потрібно виробити сучасне уявлення про
конкурентоспроможність товару.

Конкурентоспроможність товару, тобто можливість збути його на будь-якому
ринку, можна визначити, лише порівнюючи товари конкурентів між собою.
Іншими словами, конкурентоспроможність — поняття відносне, чітко
прив’язане до ринку і терміну продажу. Визначаючи
конкурентоспроможність, необхідно насамперед враховувати економічні
показники експлуатації товару. Йдеться про те, що затрати покупця
складаються з двох частин: витрати на купівлю (ціна товару) і витрати,
пов’язані із споживанням (купівля запасних частин, ремонт тощо), що
називається ціною споживання.

Ціна споживання істотно перевищує продажну ціну: в загальних
експлуатаційних витратах за весь період “життя” вантажного автомобіля,
наприклад, продажна ціна займає лише 15%, магістрального літака -11%.
Тому найбільш конкурентоспроможним є не той товар, на який встановлена
мінімальна ціна на ринку, а той, що має мінімальну ціну споживання за
весь період його служби у покупця.

На конкурентоспроможність товару впливають також його якісні
характеристики. Під якістю розуміють сукупність тих властивостей виробу,
які роблять його здатним виконувати задані функції і задовольняти тим
самим певну потребу. Говорячи про якість товару, слід мати на увазі, що
конкурентоспроможність визначається лише тими властивостями, які
представляють істотний інтерес для покупця. Всі параметри виробу, які
виходять за її межі, при оцінці конкурентоспроможності повинні
розглядатися як такі, що не мають до неї відношення в даних конкурентних
умовах. Тому перевищення певних норм, стандартів не поліпшує
конкурентоспроможність виробу.

Щоб вивести новий товар на ринок, необхідно детально вивчити як поточні,
так і перспективні потреби потенційних покупців. Вимоги, які ставить
споживач до властивостей товару, для виробника і продавця входять у
поняття конкурентоспроможності продукту. Багато фірм борються з
конкурентами, вдаючись до підкупу споживачів. Вони знижують ціни.
Особливо це характерне для новачків, яким складно боротись зі
старожилами, репутація фірми яких бездоганна. У даному випадку в жертву
приноситься ціна і прибуток. Так, наприклад, на початку 60-х років ціни
на японські судна були в два рази нижчі, ніж середньосвітові. Це
дозволило Японії завоювати ринок.

На конкурентоспроможність впливають різні фактори. Зокрема, енергетична
криза в середині 70-х років різко підвищила з точки зору споживачів
цінність показника енергоспоживання. За оцінками виробників і споживачів
освітлювальних приладів для промисловості серед показників якості, що
відіграють основну роль у конкурентоспроможності виробів, економія
енергії займає перше місце, строк служби – друге, зручність установки та
монтажу – третє.

Таким чином, конкурентоспроможність не можна звести до якогось одного
показника чи системи показників. Вона не є показником, рівень якого
можна вирахувати для себе і для конкурента, а потім перевершити. Це
важливо з’ясувати, оскільки командно-адміністративна система виховала у
наших господарників саме “показникову психологію”: показники плану,
ефективності, рентабельності і т.п.

Конкурентоспроможність — це ще й показник, що втілює в собі цілу систему
стратегічних і тактичних прийомів менеджменту і маркетингу,
зорієнтованих на потреби й запити споживача. Споживач – “король”, і
переможе в боротьбі за його вибір той, хто здатний створити йому
максимум зручностей і переваг, пов’язаних з придбанням і використанням
товару або послуги.

Коли виводиться новий товар на ринок, то спочатку здається, що він
“житиме” довго (тривалий час вироблятиметься). Проте таке уявлення є
примітивним. У кожного товару є свій вік, який називають його життєвим
циклом.

Різні товари мають різний життєвий цикл: від декількох днів до десятків
років.

ЖЦТ складається з етапів, кожний з яких вимагає від підприємства
відповідної стратегії і тактики ринкової поведінки.

Життєвий цикл товару, як правило, включає декілька етапів (стадій):

дослідження і розробку товару;

впровадження;

ріст об’єму продажу;

зрілість;

спад.

В залежності від етапу ЖЦТ змінюються затрати підприємства на
виробництво товару і об’єм прибутку, стають іншими ступінь конкуренції і
ціна товару, поведінка покупців і диференціація випущених товарів.

Перший етап (І)– дослідження і розробка товару. Життя товару починається
задовго до його народження як товару – в ідеях, розробках,
експериментах. І це як мінімум на 50 % визначає подальший успіх або
невдачі товаровиробника на ринку. Для підприємств даний етап створення
товару – це тільки затрати і можливі майбутні доходи.

Другий етап (ІІ) – впровадження (виведення на ринок). Товар починає
поступати в продаж. Процедура виведення товару на ринок вимагає часу, і
збут в цей період росте повільно. Повільний ріст може пояснюватись
такими обставинами:

затримками з розширенням виробничих потужностей;

технічними проблемами;

затримками з доведенням товару до споживачів, особливо при налагодженні
необхідного розподілу через різні роздрібні торгові точки;

небажанням клієнтів відмовлюватись від звичних схем поведінки.

У випадках з дороговартісними новинками ріст збуту стримується і рядом
інших факторів – таких як незначна кількість покупців, здатних сприймати
товар і дозволити собі його придбати. Для підприємств даний етап означає
найбільш високі затрати на створення товару. На цьому етапі підприємство
або несе збитки, або прибутки дуже невисокі із-за незначного продажу і
високих витрат по організації розподілу товару і стимуляції його збуту.
Затрати на стимулювання досягають в цей час найвищого рівня в зв’язку з
необхідністю концентрованих зусиль по просуванню новинки, щоб:
інформувати потенційних покупців про новий, ще невідомий їм товар;
забезпечити цьому товару поширення через підприємства роздрібної
торгівлі.

Нова технологія потребує доробки. Виробників на цьому етапі небагато, і
вони випускають тільки основні варіанти товару, оскільки ринок ще не
готовий до сприйняття його модифікації. Підприємства фокусують свої
зусилля по збуту на споживачах, найбільш підготовлених до здійснення
покупки (як правило, на представників груп з високим рівнем доходів).
Першими купують товар саме активні споживачі. Однак їх, як правило, не
так вже й багато, і об’єм реалізації невеликий; нерідко він росте дуже
повільно. Підприємство на цьому етапі отримує незначну суму прибутку
із-за високих затрат на виробництво.

Третій етап (ІІІ) – ріст. Якщо новинка задовольняє інтереси ринку, збут
починає значно рости. До активних покупців, тих що повторно купують
новий товар, приєднується велика кількість інших. Реклама допомогла
поширити відомості про те, що на ринку з’явився новий хороший товар. У
процесі обробки технології його висока якість стала стійкою. З’являються
модифікації товару усередині підприємства, чому сприяє з’явлення
товарів-конкурентів.

На ринку з’являються нові конкуренти, залучені можливістю, що
відкривається. Вони запропонують товар з новими якостями, що дозволить
розширити ринок. Ріст числа конкурентів приведе до різкого росту продажу
із заводів, щоб наситити товаром канали розподілу. Затрати підприємств
на стимулювання збуту зберігаються на колишньому рівні або трохи
збільшуються, щоб протидіяти конкурентам і продовжувати інформувати
публіку про товар.

Ціни або продовжують залишатися високими, або підвищуються. Попит на
ринку росте. Підприємство починає отримувати значний прибуток, який
зростає і досягає максимуму до кінця етапу росту. Прибутки на цьому
етапі ростуть, оскільки витрати на стимулювання збуту розподіляються вже
на більший об’єм продажу при одночасному скороченні витрат виробництва.
Отримання прибутку і означає початок етапу росту.

Четвертий етап (IV) – зрілість. Товар випускається великими партіями по
відробленій технології з підвищеною якістю. Йде більш повільне, ніж на
етапі росту, але неухильне збільшення об’єму продажу до його
максимального значення. По тривалості цей етап звичайно довший
попередніх і ставить складні завдання в області управління маркетингом.
Більшість наявних на ринку товарів знаходяться як раз на етапі зрілості.
Стає більш гострою конкуренція в області цін, аналогічних товарів,
з’являються оригінальні розробки конкурентів. Для утримання конкурентних
позицій необхідні покращенні варіанти товару, що у більшості випадків
відвертає значні кошти.

Сповільнення темпів росту збуту означає, що у багатьох виробників
накопичуються запаси непроданих товарів. Це веде до загострення
конкуренції; конкуренти все частіше вдаються до продажу по зниженим
цінам і цінам нижче прейскурантних. Поширюється реклама, збільшується
число пільгових угод зі сферою торгівлі і споживачами. Ростуть
асигнування на наукові дослідження з метою створення покращених
варіантів товару. Все це означає зниження прибутків. Найбільш слабі
конкуренти починають вибувати з боротьби. У кінці кінців в галузі
залишаються тільки тривало закріплені суперники.

Попит на товар став масовим, люди купують його повторно і багаторазово.

П’ятий етап (V) – спад. У кінці кінців збут певної різновидності або
марки товару все-таки починає падати. Це свідчить про “поважний” вік
товару, коли він вступає у завершальну стадію існування – спад, що
характеризується його відходом з ринку. Падіння збуту може бути
повільним або стрімким. Збут може впасти до нульової відмітки, а може
опуститися до низького рівня і залишатися на ньому протягом багатьох
років.

Падіння збуту пояснюється рядом причин: досягненнями в технології,
зміною смаків споживачів і загостренням конкуренції з боку вітчизняних і
зарубіжних суперників та ін. У підсумку прибуток різко скорочується,
товари можуть продаватися навіть зі збитками. Як правило, ціни низькі,
однак в кінці цього етапу вони можуть навіть підвищитись. По мірі
падіння збуту і прибутку деякі підприємства йдуть з ринку. Ті, що
залишилися, можуть скоротити асортимент товарної пропозиції, відмовитися
від дрібних сегментів ринку і найменш ефективних торгових каналів,
урізати асигнування на стимулювання і знизити ціни.

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. –
Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:
Підручник. – К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В
2т. – М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). – К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. – К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл.
освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг.
ред. С. Будаговської. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

10. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих
закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1998.

11. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного.
– Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993.

Властивості товару

Споживна вартість

Мінова вартість

Здатність задовольняти певну потребу людини

Здатність обмінюватися на інший товар

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020