Реферат на тему:
Життя і творчість Омеляна Огоновського
П л а н :
Народження в родині священика.
Навчання Огоновського.
Праця над самоосвітою.
Прихильність до літератури.
Перші вірші.
Прихильник патріотичної думки.
Листування з Визначними постатями тогодення.
Думки різних літераторів.
Омелян Михайлович Огоновський народився 8 серпня 1833 р. в с. Григорові
Рогатинського повіту на Опіллі в родині священика. У сім’ї розмовляли
українською мовою, берегли від діда-прадіда старосвітські звичаї,
традиції.
Навчався Омелян у гімназіях Бережан та Львова, відтак — у духовній
семінарії, оскільки мріяв продовжити сімейну традицію. Закінчив
семінарію 1857 р., одружився з дочкою пароха в Чесниках Фалиною
Недвецькою. З 1858р. працював учителем в академічній та польській
гімназіях. Здоров’я не дало змоги бути сільським душпастиром, і О.
Огоновський їде навчатися до Львова (філософський факультет
університету). Одночасно заробляє собі на прожиток викладанням
української мови в академічній гімназії, де з 1863 р. дістав постійне
місце для праці. Про те, що О. Огоновський був на викладацькій роботі в
2-й академічній гімназії Львова, свідчать записи Ф. Бостеля та різні
фотоілюстративні матеріали, зібрані ним.
Постійна праця над собою шляхом самоосвіти приносить О. Огоновському
1865 р. титул доктора філософії; з 1867 р. він стає суплентом
(заступником завідуючого) кафедри української мови і літератури
університету (до речі, в 1848 р. цю посаду обіймав Я. Головацький). З
1870 р. О. Огоновський посів посаду професора.
О. Огоновському як професорові-україністу дісталася важка, запущена
ділянка. Треба було активно, аргументовано-доказово воювати з мертвим
церковнослов’янсько-московським язичієм, піднести приспаний національний
дух у значної частини знеохоченого до праці студентства.
Самовіддана праця, невичерпність енергії, прекрасне знання української
мови, поетичність усного стилю, лагідність, товариські стосунки зі
своїми підлеглими при їх заохоченні до праці — чинники характеру і вдачі
особистості О. Огоновського вкупі западали у здобрений високими
національними ідеями ґрунт і давали відчутні результати.
О.Огоновський був діяльним членом «Руського Товариства Педагогічного»
(1881), згодом — «Рідної школи»; керував філологічною секцією НТШ; був
членом-засновником «Народної Ради», .«Просвіти», а 8 грудня 1888 р.
обраний її першим головою (не прийняв довіреного йому крісла й працював
як член .товариства). Після смерті Ю, Лаврівського фактично став
заступником голови (з 1872 р.), найактивніше працював у літературній
секції, рецензував і редагував численні рукописи, дбав про видання
книжок. Коли ж таки 31 травня 1877 р. його обрали, головою «Просвіти»,
повідав всечесному зібранню: «…не мала річ стояти на чолі людей, що
поставили собі за завдання підносити просвіту народу». Саме в цей час
активно працювали в «Просвіті» О. Партицький, Д. Гладилович, Ю. Целевич,
В: Барвінський, О. Стефанович та ін. Якщо, скажімо, 1877 р. «Просвіта»
налічувала 564 члени товариства, то 1894 р. вже 7385. Вона тримала в
своєму полі уваги читальні по всій Галичині; проводила загальні збори у
Станіславі (1889), Коломиї (1890), Тернополі (1891); видавала і
розповсюджувала значну кількість книжок у містах і селах; проводила
національно-виховну роботу (організація концертів-вечорниць, виставок,
похоронів визначних діячів, позички на організацію товариств,
гуманітарні пожертви, оборона прав української мови, створення бібліотек
тощо).
Ранні літературні спроби О. Огоновського припадають на гімназійний
період. Так, перші вірші, невеличкі оповідання він умістив у часописі
«Зоря галицька яко альбом» (1860). Поему «Хрест», баладу «Руська діснь»,
інші вірші публікував у «Галичанині», «Зборнику».
1861 р. О.Огоновський пише свою першу історичну драму в п’яти діях
«Федько Острозький», яку 1882 р. переробив для сценічної вистави. Ця
драма, що розкриває боротьбу українців за самостійність, хоч і має
надмір любовних перипетій та подекуди хибує на композиційну стрункість,
подобалася глядачам, її досить високо оцінював В. Барвінський. З музикою
М. Вербиць-кого на конкурсі «Руської Бесіди» 1882 р. п’єса була
відзначена премією.
1885 р. на львівських сценах з успіхом ішла історична драма О.
Огоновського «Гальшка Острозька», де вдало розкрито політичні змагання
польської аристократії щодо тодішньої України. За літературно-мистецькою
вартістю, безперечно, ця річ стоїть значно вище за «Федька Острозького»,
Критик справедливо зазначав, що утворі «характери консеквентні і всюди
умотивовані, діалоги пливуть природньо, невимушене, чувства розвиваються
постепенно на очах зрітеля… Композиція знаменита, а Інсценізація так
удачна, що удержує зрттеля враз в великій цікавости».
О. Огоновський на ниві української науки та культури мав визначні
успіхи. Як вчений-лїнгвіст вія залишив, нащадкам студії і розвідки про
багатство й красу української мови, її говірок. Низка досліджень
вченого, писаних польською та німецькою мовами, стала до послуг
європейських дослідників-мовознавців. Завдяки його промовам на різних
зібраннях, вічах, у товариствах та академічних інституціях «наше
громадянство вже раз позбулося тої язикової язви, того туману, що його
десятки літ напускали на нашу бідну країну московські
наймити-москвофіли, чим довго здержували культурну працю, підривали
національну й політичну силу українського народу».
О. Огоноиський займався студіями фольклору, про це свідчать факти. У
його бібліотеці збереглася рукописна збірка українських народних пісень
Івана Жучка, улана 3-го полку, який і записував їх під час служби в
австрійській армії протягом 1876—1879 рр. Якщо переглянути й
проаналізувати жовнірські пісні («А в неділю дощик іде», «Там в полі
могила», «Горда вдова», «Ой дуб на ялину», «Гей, курилася бита
доріженька», «Сиротка», «Пасе улан коня», «Що там чути в нашім краю».,
«Ой зацвіла калина в порозі», «Хто ти буде рани завивати», «Під білою
.березою»), записані переважно від хлопців родом зі Львівщини, то можна
припустити, що цей живоджерельний матеріал був потрібний ученому для
його історико-літературних розвідок.
1876 р. у Львові О. Огоновський видає дослідження під назвою «Слово о
полку Игореве. Поетичний пам’ятник руської письменності XII віку», в
якому, по суті, дав один із перших перекладів твору на українську мову,
зробив спробу пояснити ряд слів, окремі незрозумілі місця в тексті.
Не втратила етнографічно-історичної вартості оглядова стаття О.
Огоновського «Kleinryssen. Etnographische, geschichtlische und
literar-historische Stydie», що в перекладі з німецької на українську
мову Осипа Барвінського друкувалася 1886 р. на сторінках «Діла».
Наскрізною думкою дослідженням: «русини як під зглядом етнографічним,
так і язиковим суть осібним племенем від великоросів».
О. Огоновський укладав граматики, читанки, писав і видавав для читачів
«Просвіти» та шкіл дохідливі книжки. З-поміж найпопулярніших його видань
того часу назвемо: «Оповідане о житю святих мучеників Бориса і Гліба»,
«Хрестоматія староруська для висших кляс гимназіяльних: Текст з
поясненнями, додатком граматичним І словарцем»; «Маркіян Щацікевич: Про
єго житє і письма», «Траматиїй руського язика для шкіл середніх» (Львів,
1889. 288 с.). Вченому-літературознавцю належить ряд розвідок та окремих
книг про Т. Шевченка, як от «Житє Тараса Шевченка: Читанка для селян і
міщан». У своїх Критичних студіях О. Огоновський наскрізне проводить
думку не про вплив народної поезії на творчість Кобзаря, а про те, що
через всотування в себе духу народної пісні поет видихав органічну
поезію, «співав такі пісні, які голосить лиш апостол правди і науки».
Про двотомне видання «Кобзаря» О. Огоновським І. Франко стверджує: «нема
ніякого сумніву, що се видання має свою ціну особливо для галичан, де
від часу неповного і надто вже безграмотного Сушкевичівського видання не
було жодного повного видання Шевченка».
Значною віхою в культурно-літературному житті України була шеститомна
«Історія літератури руської», яка приходила спочатку до читачів зі
сторінок часопису «Зоря», починаючи з 1886 р. Можна впевнено сказати, що
це була спроба першої повної історії української літератури. Ніби на
підтвердження загальної концепції сам автор писав:
«Літературу свою має той нарід, у котрого єсть своя історія, свій
питомий світогляд і своя мова. У такого народа не запропаститься життя
літературне, хоча б він і втратив самостійність політичну, бо слово не
загине мимо ворожих змагань тих, що приказою «об’єдиненія» морочать духа
слабших, незрячих…»
Обстоюючи національне обличчя української літератури, він наголошував,
що наш народ має свої, притаманні тільки йому, фізичні й духовні
прикмети, свої звичаї та обряди, свої традиції, свою мову і свій
історичний характер.
Літературознавчо-історичні праці О. Огоновського мали достатню кількість
рецензентів як у Галичині, так і далеко поза її межами. Навіть такий
«українолюб», як О. Пипін, на сторінках «Вестника Европн» позитивно
відгукнувся на. дослідження О. Огоновського, вважаючи його одним із
видатних учених в «руській Галіції».
Ілля Кокорудз, загалом характеризуючи капітальну працю, справедливо
зазначив, що саме шеститомник О.Огоновського, словник Є.Желехівського та
бібліографія І. Левицького — «сильні підвалини під будову нашого
словесного і наукового храму».
Досить високу й об’єктивну оцінку фундаментальної праці О.Огоновського
дав. І. Франко. Він писав, що вона «є немов увінчанням усіх дотеперішніх
праць детальних… а заразом є широким фундаментом для дальших праць, з
котрих многі тілько на її основі показуються можливими. Треба сказати —
що признають найостріші критики,— що праця проф. Огоновського на довгі
літа буде невичерпним скарбом многоцінних біографічних і
історико-літературних фактів і подробиць».
З інших праць О. Огоновського, що не втратили своєї актуальності й нині,
назвемо розвідки автора «Погляд на історію руської літератури в часі
татарщини», «Огляд історично-літературний».
У творчій біографії О. Огоновського багато важить його епістолярна
спадщина. Саме тут, у рядках листів, віднаходимо не лише значні факти,
дотичні до його життєпису, творчості, а й безліч безцінних думок,
висловлювань, що мають стосунок до характеристики й оцінок тогочасного
соціального, політичного становища в Галичині й усій Україні.
Протягом двадцяти літ (1874—1894) О. Огоновський листувався з О. Г.
Барвінським. Ті матеріали, що лежать в архівах, і, на жаль, ще не були в
науковому вжитку,— то своєрідний культурний пласт у нашій літературі,
історії, культурі.
Ось спробуємо простежити за амплітудою інтересів, думок, уподобань, що
зринає до нас через століття: 23 листопада 1874 р. О, Огоновський дякує
за надіслані йому твори Гребінки, просить найповніших історичних праць
М. Костомарова й запрошує О. Барвінського до активного співробітництва в
«Правді». В листі від 21 січня 1876 р. О. Огоновський порушує важливі
питання життя українських гімназій та реальних шкіл. З вересня 1876 р.
автор листа підтверджує, що надіслав О. Барвінському з дарчим написом
свою книгу-розвідку про «Слово о полку Игоревім». З листа від 18 лютого
1878 р., довідуємося, що О. Барвінський розповсюдив 20 примірників книги
О. Огоновського про «Слово…»; видно також, що О. Огоновський надіслав
адресатові свою «розправу о прийменниках в мовах старослов’янській,
руській і польській», котру мала видрукувати Академія Краківська ще 1874
р. В кінці листа читаємо цікаву примітку О. Огоновського: «Проф.
Партицькай назвав мене в своїй газеті ректором університету, між тям,
коли я сего року єсмь деканом виділу фільосо-фічного». З листа,
датованого вереснем 1881 р., довідуємося, що О., Огоновський цікавився
на той час слов’янським | пісенним фольклором і просив надіслати йому
або «на Різдвяні Свята привезти» розвідки О. Русова, М. Лйеенка, О.
Міллера.
О. Огоновський у своїх листах до 6, Барвінського порушує широке коло
суспільно-культурних, літературних, громадським, видавничих питань, не
кажучи вже про справи житейські, приватні: «Ваша стаття яро руські
інституції є вельми цінна; по Вашій волі поміститься в календарі…» (17
липня 1-885 р.); товариство «Просвіта» виділяв О. Барвінському певну
грошову суму, і О. Огоновський Просить написати про братства взагалі, а
«Ставропігійського брацтва зокрема» (31 жовтня 1885 р.). О. Огоновський
вимагає підготувати рукопис до середини грудня 1885 р. з тим, щоб у
січні наступного року Можна було вичитувати коректуру. В листі (29
листопада 1885 р.) подає поради щодо правописних норм, в наступному —
просить. Для негайного опрацювання «Основу» за 1862 р. Цінні шкіци до
взаємин, а також до інтересів учених, дослідників маємо і в наступних
листах О.Огоновського до О. Барвінського. Ось, скажімо, лист від 21
січня 1886. р., з якого бачимо, що розвідка О. Барвінського про
Ставропігійське братство друкується і буде готова до початку загальних
зборів «Просвіти» 2 лютого. А ось і думки самого О. Огоновського, що
проливають світло на характер його тодішніх наукових розвідок, студій:
«Прошу мені ласкаво сказати, хто то переніс назву «Русь» на Москву: чи
Петро В.; чи Катерина II, і взагалі, відколи москалі стали уживати слова
«Русь»—«руский»? 21 травня 1886 р. О. Огоновський висилає листом гроші з
проханням «пренумерату на руску историчну бібліотеку, почавши від І
тому». А майже через рік (15 липня 1887 р.) дякує колезі-професору за
підтримку: «Спасибіг Вам, що мою історію русько-української літератури
поминаєте незлим-тихим словом. При безнастанних напастях наших
ренегатів-кацапів такі сердечні слова суть неначе водою цілющою й
живущою для мого духа. Друга часть сего твору довершиться при Вашій
помочи аж восени року слідуючого». Тут же нагадує, аби О.Барвінський
небавом підготував для нього «свою біографію», вказавши літературні
твори та переклади. Маємо в листі також інформацію про підготовку вечора
пам’яті М.Щашкевича. В одному з листів (ЗО травня 1888 р.) О.Огоновський
дякує за надіслані йому твори П. Кулівда, а також Білецького-Носенка,
.просить О. Барвінського допомогти йому в розшифруванні ряду псевдонімів
та криптонімів письменників, в іншому (8 травня 1888 р.) розмірковує над
поетичною добіркою Я.Щоголіва, вміщеній в альманасі «Молодик» за 1844
р.; радіє, що О.Барвінський мав би невдовзі посісти посаду професора у
Львівській учительській семінарії («Мило нам буде, коли Високоповажний
Пан Професор житимуть стійно між нами»). Радить О. Барвінському. що при
укладанні ним «Читанки» можна відібрати з досліджень О. Огоновського
уривки із «Слова…», уривок із його статті «Маркіян Шашкевич» (червень,
1888). Цікавиться казками М. Костомарова «Торба», «Лови» (19 вересня
1888 р.), драматичними творами М. Старицького. Висловлює своє захоплення
від Тернопільської художньої виставки й від імені «Просвіти» дякує О.
Барвінському «за теє, що хлопотались чимало в сій справі (10 жовтня 1888
р.). О. Огоновський цікавиться байками Крилова під редакцією М.
Старицького (14 жовтня 1888 р.). Засилав побажання від себе й родини О.
Барвінському з нагоди його уродин: «Дай Боже, щоб Високоповажний Пан
Професор в крузі родини прожили ще много щасливих літ і з таким хісном,
як доси, працювали в сій важкій добі нашого народного й просвітного
відродження» (2 липня 1890 ..р.).
З листа (13 серпня 1890 р.) О.Огоновського до О.Барвінського бачимо, що
деякі рукописи О.Барвінського він пересилав Ю.Целевичу, а той
відписував, що «на все годиться, що все зовсім добре». Тоді сам
О.Огоновський їх читав, редагував і готував до друку, час від часу
вимагаючи від автора деяких уточнень, як ось: «На стор. 191 говориться
про кількократне реєстроване козаків. Яке було воно? І коли відбулось? В
попередній частині сказано, що русинам, принявшим унію, призволено
придержуватись «церковних обрядів». Треба додати: «і звичаїв» (14 серпня
1890 р.). В іншому листі (20 серпня 1890 р.) О. Огоновський, схвалюючи
змістовний бік рукопису, пише, що «тільки стилістично треба працю
подекуди вигладити». Лист від 27 червня 1891 р. розкриває нам складність
боротьби у Львівському університеті за українські кафедри. О.
Огоновський повідомляє, що 20 листопада 1880 р. 76 слухачів подали до
сенату петицію «про виєднане кафедри руської гісториї». Сенат ніби не
заперечив, але й не дав дозволу, оскільки «не поставлено би внеску про
створене катедри гісториі польської на Львівськім університеті». 28
липня 1881 р. сенат відповів студентам, що тепер «до згаданої петиції
прихилити ся не може». З листа також довідуємося, що О. Огоновський
збирав матеріали про родину Барвінськиа:, захоплювався Промовами посла
О. Барвінського в сенаті, зокрема його виступом «в справі голодовій». Як
бачимо з іншого листа (26 жовтня 1891 р.), між О. Огоновським і С.
Смаль-Стоцьким були певні тертя, однак, як пише О. Огоновський, «я
більше підніс добрі, ніж слабі сторони». 8 липня 1893 р. О. Огоновський
повідомляє О. Барвінського про засідання філологічної секції, де йшлося
про «ковані слова і москалізми в нашій мові».
10 травня 1894 р. О. Барвінський пише з Відня до О. Огоновського, що
переслав йому книгу О. боннського «Парубочий вік Шевченка», просить
організувати на неї рецензію та обговорити книжку на секції НТШ. 16
травня 1894 р. О. Огоновський повідомляє, що читає й готує до друку
розвідку О. Кониського «Парубочий вік Шевченка»; про цю річ доповість на
засіданні філологічної секції НТШ.
О.Огоновський писав у справах видавничих, гімназійних та діяльності
товариства «Просвіта» до Т.Грушкевича, М.Бучинського, Є.Желехівського,
В. Навроцького, В. Ільницького. Наприклад, у листі від 16 травня 1878 р.
до Є. Желехівського О. Огоновський дякує за поради та зауваги про
видання «Просвіти» у Львові. Водночас висловлює цікаві думки, що
стосуються характеру тодішньої періодики. «А вже ж нігде правди діти, що
часопись. для нашого люду дуже трудно видавати,— пише він,— позаяк ми,
городяне, не зовсім єще перейнялись єго думками і потребами». 13 грудня
1884 р. О. Огоновський як голова товариства «Просвіта» у Львові пише
листа до Осипа Григоровича Барвінського, брата Олександра, заохочує до
написання дво-, триаркушевих книжечок під назвою «Руська народна
читальня» й гарантує йому всіляку підтримку в їх виданні.
Про працю О. Огоновського говорилося й писалось по-різному. Коли,
приміром, М. Павлик в одному з листів до М. Драгоманова підкреслив
«совістність точного чоловіка», то адресат насмілився підмітити в
творчому змаганні О. Огоновського «зразок поверхового лінивства», хоча
добачав у його історії української літератури «звід матеріалу про
галицьких писателів…»
Але й маємо чимало поцінувань, найвищих суперлятивів на адресу
науково-літературного доробку О.Огоновського. І.Нечуй-Левицький вважав
працю вченого з історії української літератури «здобутком широкого
вивчення джерел, фільольогічних вислідів про український язик
Мікльошича, Максимовича, Потебні, Срезневського, Житецького… докладних
вислвдів народної поезії і давних книжних літературних пам’ятників».
Високі оцінки творчого подвигу О.Огоновського висловлювали Д. Мордовцев.
Василь Лукич, М. Драгоманов, В. Коцовський О. Макарушка.
1894 р. на загальних зборах товариства «Просвіта» у Львові О.
Огоновський виголосив: «Не забудьте, браття-громадяни, пом’янути нас
незлим-тихим словом, бо хоч ми й недовершили великої просвітньої
будівлі, то все ж були ми, мов ті робітники, що двигали велике каміння
на засновок народньої святині. Тепер уже легше будувати далі, коли
покладено кріпку основу — вже легше йти вперед, коли перші робітники
зладили битий шлях, що веде до витиченої мети».
Ніби сам собі адресував ці слова О.Огоновський, бо того ж таки 1894 р.,
28 жовтня перестала пульсувати думка — завмерло серце. Через день на
Личаківському цвинтарі з жалібним словом промовляли Данило Танячкевич,
Олександр Барвінський, Іван Верхратський, Єротей Пігуляк, Остап
Макарушка. Присутнім роздавали аркушик з віршем Сильвестра Яричевського
«Грудка на могилу д-ра Омеляна Огонопського дня 30 н. ст. жовтня 1894».
Л і т е р а т у р а :
Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. Кубійович Володимир.–Т.5.,
Львів.,Молоде життя – 1996. – 1600-2000 с.
Качкан В. А. Українське народознавство в іменах, – ч. І, – К., Либідь. –
1994р.
Франко І. Омелян Огоновський // Збір творів: У 50 т. К., 1986. Т. 43.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
