Реферат на тему:
Антін Крушельницький
П л а н :
Вступ.
Роки народження.
Досвід у журналістиці.
Крушельницькій як публіцист.
Досвідчений педагог.
Крушельницькій як історик.
Його унікальні матеріали.
У плеяді визначних майстрів українського художнього слова кінця XIX —
початку XX ст. називаємо Ольгу Кобилянську, І.Франка, М.Павлика, Марка
Черемшину, В.Стефаника, А.Чайківського, М.Яцківа та інших літераторів.
Серед цих визначних ратаїв на ниві красного письменства особливе місце
належить людині трагічної долі — Антону Крушельницькому, письменнику,
літературознавцю, суспільно-політичному діячеві, блискучому редактору та
видавцю, хто репрезентував у національній культурі новий напрям
художнього мислення.
Кругаельницький Антін Володиславович народився 4 серпня 1878 р. у
повітовому містечку Ланьцут у сім’ї службовця податкової канцелярії.
Юність майбутнього письменника проминула у Перемишлі (нині Польша), тут
він навчався у гімназії. Відтак був філософський факультет Львівського
університету. За свій більш як двадцятип’ятилітній термін на
педагогічній, громадсько-просвітницькій ниві А.Крушельницький, яко
“невигідний професор” для тодішньої влади, часто-густо не зі своєї ласки
змінював місце проживання: Станіслав, Коломия. Рогатин, Бережани, Стрий,
Городенка та інші містечка.
Спрагла до пізнання й самовдосконалення душа постійно тяглася до
поглиблення знань з багатьох європейських літератур; відвідував
драгоманівські гуртки, поглиблював знання з психології, філософії,
естетики, чигав лекції на суспільно-політичні теми.
Безперечний вплив на формування світоглядного кредо А.Крушельницького
мали як естетичні ідеї та принципи І. Франка, М.Павлика, В.Навроцького,
О.Терлецького (з ними знайомство відбулося ще у студентській порі), так
і їх власний творчий досвід. Як стверджує академік М.Дубина, якраз
Франко “допоміг визначити загальне спрямування творчості молодого
письменника, схвально оцінив його переклад драматичного діалогу
Г.Запольської “В гірничій дуброві”.
Антін Крушельницький якраз належав до тих, хто був чесним перед своїм
народом помислами та діяннями, хто прагнув “волі особи, можливості
говорити про болі душі, не оглядаючись позад себе”, тому так щиро
повірив тодішній радянській Україні, яка запросила відомого літератора
приїхати на Східну Україну, до Харкова (запрошення передав генеральний
консул у Львові В.М.Радчснко). У травні 1934 р. сім’я опинилася у
Харкові, де її радісно зустріли. Але вже буквально через п’ять місяців
(5 листопада) А.Крушельницького оголошуюсь “ворогом народу”, разом із
синами Іваном та Тарасом заарештовують. З 13 до 15 грудня тривав суд над
“організаторами підготовки терористичних актів проти працівників
Радянської влади на Україні” (до цих “організаторів” зарахували
Г.Косинку, Д.Фальківського, О.Влизька, Р.Сказинського, Антона, Івана й
Тараса Крушельницьких), а 17 грудня 1934 р. за вироком воєнної колегії
Верховного суду СРСР І.Крушельницького, Т.Крушельницького було
розстріляно (це трагічне дійство відбувалося у підвалах колишнього
Інституту шляхетних дівчат, приміщення якого облюбували органи ДПУ —
НКВС; до кінця 80-х років тут приймав глядачів Жовтневий палац
культури).
Як і багато хто з письменників, А.Крушельницький скуштував “комісняка”
від польсько-шляхетського уряду, зазнав поневірянь разом з усією сім’єю
від радянської влади. За виявленими академіком М.Дубиною фактами,
А.Крушельницький був розстріляний 28 жовтня 1937 р. на Соловках;
реабілітований 1958 р. Місце поховання не встановлено.
Про життєдіяльність одного з видатної родини Крушельницьких — Антона –
донедавна правду прочитати практично було ніде.
А.Крушельницький нагромадив величезний досвід як журналіст, публіцист,
редактор, організатор видавничої справи. За його плечима — співпраця з
газетою “Буковина” та “Літературно-науковим вісником”; редагування
газети “Прапор” (1907—1912) — органу галицького вчительства; заснування
в еміграції (Відень) видавництва “Чайка”.
З травня 1929 р. до 1932 р. у Львові виходив антифашистського
спрямування щомісячний журнал “Нові Шляхи”, який видавала кооперативна
видавнича спілка, а редагував А.Крушельницький. Зі сторінок часопису
промовляли до читачів В.Бобинський, М.Калинчук, П.Дереш, А.Павлюк,
В.Сгефаник, Марко Черемшина, Ю.Опільський, О.Кобилднська, Я.Кондра,
М.Бажан, Л.Дмитерко, П.Лісовий та багато інших. Друкувалися там твори
російської, німецької, французької та інших літератур.
Коли 28 вересня 1932 р. А.Крушельницького польська влада заарештувала й
ув’язнила (тюрма “Бригідки”), а видання журналу “Нові Шляхи” заборонила,
письменник усвідомив, що продовжувати літературну й редакційно-видавничу
діяльність у таких умовах неможливо. Після заборони “Нових Шляхів” за
редакцією А.Крушельницького виходив журнал “Критика”Т(вийшло тільки
чотири номери).
Де б не працював, усюди докладав зусиль до закладання читалень, філій
товариства “Просвіта”, педагогічних та інших товариств та об’єднань.
Часто виступав з доповідями та рефератами на вічах, популяризував
творчість українських класиків. Зажив собі слави одного з визначних
суспільно-культурних, просвітницьких діячів Галичини початку XX
століття.
Як публіцист А.Крушельницький має поважну спадщину, яка, на жаль, досі
не прочитана і не осмислена як слід. У нарисовій творчості він найперше
постає як виогранювач характерів, майстер змалювання середовища, у якому
діють конкретні особи. Ось у збірці “Світла і тіни” (Львів, 1900
(накладом автора).— 63 с.) перед читачем, як живі, постають: учень
Михась (“Непотріб”, серпень 1898 р.), сільські хлопці (“При ватрі”,
серпень 1898 р.), Федір Приймак, що вернувся з війська (“Із-за віна”, 25
серпня 1898 р.), бідний Грицько (“Гостина”, 25 жовтня 1898 р.). Через
діалог, авторський художній опис місцевості і ситуації розкриваються
своєю неподібністю люди.
Значний художній заряд вклав А.Крушельницький у нарисово-етюдного
характеру збірку “Артистичні душі” (Львів, 1902.— 104 с. (накладом
А.Хойнацького), куди ввійшли невеликої прозової форми твори “Артистичні
душі”, “Молитва вірних”, “Заздрісна”, “Щасливі”, “1 для людей, і для
слави”, “Помиріться!”, “Слово по слові”, “Культ краси”, “Бодай у сні”,
“Школа життя”.
Навіть коли переглянути заголовки, то можна зрозуміти, що
А.Крушельницький торкався найбільше моральних засад людського буття.
Працюючи в журналі “Нові Шляхи”, А.Крушельницький часто виступав у ролі
“гарячого” публіциста, беручи під обстріл найпекучіші і злободенні
питання, теми й проблеми. Амплітуда зацікавлень автора широка — від
дискусій та полеміки з окремими авторами).
Журналістсько-публіцистичний етап позначений у життєдіяльності
А.Крушельницького певним схилянням до “східної” ідеології, то з
надмірними, іноді несправедливо-гострими випадами на адресу
національно-патріотичних партій, угруповань. Але не можемо нині
сприйняти як об’єктивну висловлену Ф.Погребенником думку про те, що на
ранній стадії творчої діяльності А.Крушельницький віддавав данину
модернізмові, але згодом, мовляв, зумів переступити через декадентські
впливи.
Сімейно-родинні клопоти (А.Крушельницький одружився у жовтні 1901 р. з
артисткою і письменницею Марією Слободою.
Педагогічній роботі А.Крушельницький віддав понад ЗО літ. Працював
викладачем у Ярославській (тепер Польща), Коломийській і Рогатинській
гімназіях, а згодом і директором Станіславської, Рогатинської та
Городенківської гімназій.
А.Крушельницький і національна школа; просвітньо-публікаторська праця;
вічева діяльність; участь у різних інспекціях і комісіях; участь у
з’їздах, нарадах освітян; історія просвіти і шкільництва в Галичині;
виснажлива праця над укладанням та випуском численних хрестоматій для
рідної школи — ось не повний перелік того, що вкладав сам письменник і
вчений у поняття “педагогічно-просвітницька діяльність”.
Який характер конкретної діяльності не переважав би, завжди і повсякчас
на першому місці було виховання національне свідомої особистості,
патріота, а разом з тим і фахівця.
Коли ж перечитати прозовий набуток А.Крушельницького, то розкривається
широка панорама людських страждань, поневірянь, борінь за щасливу долю.
Чимало перших образків, новелет й оповідань А.Крушельницького були
вперше опубліковані у багатьох газетно-журнальних періодичних виданнях,
зокрема в “Літературно-науковому віснику”. Згодом ці твори склали основу
перших прозових збірок (“Пролетарі”, “Світла й тіни”), у яких, на думку
критика, сюжети — наче “вихоплені з життя. Написані вони в реалістичній
манері, хоча на окремих з них помітний серпанок модерністських віянь”.
А.Крушельницький залишив в українській драматургії помітний слід. Його
перу належать такі соціально-психологічні, політично-сатиричні,
гумористично-комедійні, історико-героїчні п’єси, як: “Серце”,
“Семчишини”, “Тривога”, “Демон”, “Герої”, “Чоловік чести”, “Філістер”,
“Зяті”,”Артистка”, “Орли”.
Ці п’єси витримали по кілька видань, мали певний сценічний успіх про ці
та інші драматичні твори відгукувалася тодішня театральна критика.
А.Крушельницький залишив помітний слід як історик, теоретик літератури
та літературний критик. На превеликий жаль, значна кількість рукописів,
видань книжкового типу перебувала під ідеологічною забороною і сьогодні
ще дуже поволі пробивається крізь товщу незнання до фахівців і загалом
шанувальників красного письменства. Характерно, що
А.Крушельницький, який плідно творив літературу 20 -30-х рр., виступав і
її критиком, оглядачем письменницького процесу.
Свіжі й на сьогодні думки, спостереження і теоретичні узагальнення
А.Крушельницького про оповідання та новелу, специфіку їх композиції, про
історичну еволюційність жанрів, трансформацію та видову модифікацію,
жанротворчі риси тощо.
Коли ж розглядати доробок А.Крушельницького як історика літератури,
критика, то варто з-поміж праць виосібнити ось цю: “Українська новела 1:
Вибір нарисів і новел Василя Стефаника, Івана Семанюка, Леся Мартовича”.
А.Крушельницький добре знав літературу, постійно стежив за літературним
процесом, умів завжди звернути увагу читачів на непроминальної вартості
твори.
Унікальний, переважно спогадовий, матеріал містить стаття-роздум з
приводу смерті визначної індивідуальності у суспільно-культурному житті
Галичини останніх років XIX — першої чверті XX ст. Федя Федорідва. З
цього матеріалу проступають ось які факти: Федь Федорпів був діяльним
журналістом газети “Діло”, видавав “Новітню Бібліотеку”, журнал “Шляхи”,
був одним з ініціаторів та організаторів видавничої спілки “Нові Шляхи”,
членом редколегії, співредактором літературно-наукового, мистецького та
громадського місячника “Нові Шляхи”, провідним публіцистом на його
сторінках, перекладачем (твори П.Романова, К.Голя, К.Гамсуна та ін.);
був активним у Національно-демократичній (трудовій) партії, що з 1925 р.
прибрала назву “Українське Національно-демократичне Об’єднання” (УНДО);
Ф.Федррців був організатором кампанії допомоги Галичини голодуючій
Україні, тим західним українцям, що потерпіли від повені; він в останнє
десятиліття опікувався фондом “Учітеся, брати мої”, випозичальнею
“Ізмарагд”, розбудовою “Союзу журналістів і письменників імені Івана
Франка” у Львові (з ініціативи та при сприянні Ф. Федорціва у Ямні біля
Яремчі для цієї мети було придбано будинок); на рахунку добрих
громадських справ Ф.Федорціва — і розбудова спочатку купальні, відтак і
санаторію у с.Черче на Рогатинщині.
І цілком у іншому ключі написано велику студію “Поет-містик: Погляд на
поетичну творчість Василя Щурата (критичний нарис)”. Наперед варто
сказати, що із всіх попередньо розглянутих студій та вислідів
А.Крушельницького ця є найслабшою з огляду на історико-літературознавчий
рівень і найнеоб’єктивнішою. Очевидно, автор настільки був під впливом
“світлих радянських” ідей, що ця праця виглядає як замов-ницька
продукція. Але пригляньмося ближче до того, як подає нам критик
визначного поета В.Щурата у власному прочитанні та власній
інтерпретації. Не досліджений і досі епістолярій А.Крушельницького. Він
як письменник, редактор, громадський діяч вів широке листування”.
Нерідко А.Крушельницький консультувався з І. Франком, надсилаючи йому
драматичні твори, просив конкретних вказівок, порад щодо поліпшення як
змісту, так і формию.
Л і т е р а т у р а :
Полєк В./ Злочин, якого не знало людство: до 60-річчя розстрілу родини
Крушельницьких//Новий час. – 1994р.
Чоповський В./ Крушельницькі//Україна 1995. – №11-12. – С.18-20.
Качкан В./ Згаслі крила наступного Лету:(Нове прочитане Антона
Крушельницького)//Перевал. – 1997р. – №2. С. 138-165.
Угорчак Ю./ Трагічна доля письменника педагога: [До 115-ї річниці від
дня народження культ.-освітнього і політичного діяча Антіна
Крушельницького]//Поліття. – 1995р. – №26.
Білокінь С./ Розстріляний список Соловків. [А.В. Крушельницький,
письменник]//Літ. Україна. – 1992р.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
