.

Адміністративне судочинство в Україні (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
727 10443
Скачать документ

ПРАВОЗНАВСТВО

Дипломна робота

на тему:

Адміністративне судочинство в Україні

Зміст

TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc137529666” Вступ PAGEREF
_Toc137529666 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc137529667” Розділ І. Адміністративне судочинство в
Україні: загальні положення PAGEREF _Toc137529667 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc137529668” Розділ ІІ. Організація адміністративного
судочинства PAGEREF _Toc137529668 \h 14

HYPERLINK \l “_Toc137529669” 2.1. Підвідомчість та підсудність
адміністративних справ, строки в адміністративному процесі PAGEREF
_Toc137529669 \h 14

HYPERLINK \l “_Toc137529670” 2.2. Склад суду, учасники
адміністративного процесу, організація судового засідання PAGEREF
_Toc137529670 \h 22

HYPERLINK \l “_Toc137529671” 2.3. Докази в адміністративному процесі
PAGEREF _Toc137529671 \h 37

HYPERLINK \l “_Toc137529672” 2.4. Судові рішення в адміністративному
процесі PAGEREF _Toc137529672 \h 40

HYPERLINK \l “_Toc137529673” Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція і
адміністративна юрисдикція: PAGEREF _Toc137529673 \h 47

HYPERLINK \l “_Toc137529674” співвідношення інститутів PAGEREF
_Toc137529674 \h 47

HYPERLINK \l “_Toc137529675” Висновки PAGEREF _Toc137529675 \h 51

HYPERLINK \l “_Toc137529676” Перелік використаних джерел PAGEREF
_Toc137529676 \h 54

Вступ

На даний час Україна знаходиться на етапі впровадження у практику
нормативно регламентованих положень у сфері адміністративного
судочинства. Конституція надає всі можливості для створення дійсно
демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу
забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто реалізує
головні принципи будь-якої правової держави.

Сьогодні проблеми становлення і розвитку адміністративно-процесуального
права, адміністративного процесу, адміністративного судочинства як
складової адміністративного процесу є предметом активних дискусій,
особливо сьогодні, коли на порядку денному стоїть питання щодо створення
адміністративних судів. У зв’язку з цим необхідно вирішити ряд
організаційних питань з приводу розгляду спорів між органами публічної
влади і громадянами. Таким чином, актуальність даної теми очевидна.

Питанням адміністративного судочинства значну увагу приділяли такі вчені
як Н.Саліщева, В.Сорокін, Б.Лазарєв, Ю.Козлов, Ю.Старилов. Нові
тенденції відображені у працях В.Авер’янова, А.Селіванова, В.Стефанюка,
Ю.Педько, І. Бородіна, О. Кузьменка, Перепелюк В.Г., Тищенко М.М. та
ін.

Метою роботи є ґрунтовне дослідження та детальний аналіз перелічених
нижче тез-завдань. Отже, завданнями даної кваліфікаційної роботи є:

дати загальну характеристику інституту адміністративного судочинства, в
тому числі історію його становлення;

детально розглянути порядок та умови організації адміністративного
судочинства;

визначити співвідношення понять адміністративної юстиції та
адміністративної юрисдикції, підвідомчість, підсудність, розглянути
питання строків в адміністративному судочинстві;

дати характеристику складу суду та учасників судочинства;

описати організацію судового засідання в адміністративній справі;

охарактеризувати поняття і види доказів в адміністративній справі, а
також види і розподіл судових витрат.

Об’єктом роботи виступає теоретично-правовий аспект адміністративного
судочинства, предметом — адміністративно-правові відносини, які
виникають у зв’язку із провадженням адміністративних справ.

При написанні цієї кваліфікаційної роботи ми використовували такі методи
дослідження як аналіз літератури, що висвітлює дану тему, метод синтезу
(на основі вивченої літератури ми зробили висновки щодо особливостей
організації адміністративного судочинства, а також порівняльний аналіз
(наприклад, порівнюючи різні підходи до питань адміністративного
судочинства), та провели узагальнення та систематизацію існуючих даних
щодо даної теми.

Розділ І. Адміністративне судочинство в Україні: загальні положення

Переломним етапом у становленні адміністративного судочинства в Україні
стало прийняття 6 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства
(далі — КАС) [2]. Згідно ст. 5 КАС, адміністративне судочинство
здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу
адміністративного судочинства та міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 55 Конституції України проголошує право особи на судовий захист прав
і свобод, в тому числі право на оскарження до суду незаконних дій і
рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, а також їх
посадових осіб; право на розгляд своєї справи в тому суді і тим суддею,
до підсудності яких дана справа віднесена за законом; право на одержання
кваліфікованої юридичної допомоги (ст. 59 Конституції), в тому числі
право користуватись послугами адвоката з моменту затримання, арешту або
пред’явлення обвинувачення. До цієї групи гарантій також належать право
на оскарження в суді незаконного арешту, право не свідчити проти себе і
своїх близьких (ст. 63 Конституції України), право вважатися
невинуватим, поки протилежне не буде доведено і встановлено вироком
суду, що вступив в законну силу (так звана презумпція невинуватості,
вказана у ст. 62 Конституції України), право на відшкодування державою
шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів
державної влади або їх посадових осіб, право звертатись в міждержавні
органи по захисту прав і свобод людини, якщо вичерпані усі
внутрішньодержавні засоби правового захисту.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року, ч.
1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується
захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у
правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства
вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або
створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення
прав та свобод.

Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка
означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи
порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх
реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена
норма зобов’язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку
відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова
суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають
встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке
відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового
захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних
міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних
організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право
будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і
свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України
закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних,
так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов’язанням
України, які виникли, зокрема, у зв’язку з ратифікацією Україною
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про
захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції
України є частиною національного законодавства України.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених
відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий
захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути
обмежене.

Відповідно до ст. 38 Закону “Про судоустрій”, в Україні діє Вищий
адміністративний суд України [4]

Також, говорячи про нормативну базу адміністративного судочинства,
необхідно відмітити Указ Президента України „Про утворення місцевих та
апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та
кількісного складу суддів”[5], згідно якого з 1 січня 2005 року в
системі адміністративних судів України утворено місцеві адміністративні
суди, апеляційні адміністративні суди, визначено території, на які
поширюються повноваження місцевих та апеляційних адміністративних судів
України, затверджено мережу та кількісний склад суддів адміністративних
судів України.

Фактично, це вирішило тривалу дискусію вчених-адміністративістів щодо
співвідношення адміністративного процесу і адміністративного
судочинства. Висловлювалися різні думки з цього приводу. Згідно однієї
точки зору, адміністративне судочинство вважалося частиною
адміністративного процесу, згідно іншої — ставилося поряд з
кримінальним, цивільним та конституційним. Чинний КАС притримується
другої концепції.

Дивлячись на дане питання з точки зору історії права, треба сказати
наступне. Особлива точка зору про «єдність процесу» — карного,
цивільного та адміністративного мала місце на початку 20 ст. у працях
проф. Н. Михайловського [18, с. 22]. У той же час була висловлена низка
думок на адміністративний процес. Цінними і актуальними є його
пропозиції про встановлення публічності розгляду адміністративних
спорів, обов’язковість участі сторін при їх розгляді і гарантування
сторонам можливості подання ними доказів у справі. Дослідивши право на
скаргу, він звернув увагу на питання, пов’язані з прийняттям, розглядом
і вирішенням скарг, вважаючи дані відносини предметом адміністративного
процесу.

Із середини 20-х рр. минулого сторіччя ставлення до проблеми зазначеного
процесу змінюється. У юридичній літературі почала утверджуватися думка,
що: інститут адміністративної юстиції далекий від адміністративного
права, він є буржуазним, і радянським правом не застосовується. З кінця
20-х і до початку 60-х рр. вважалося, що в СРСР адміністративної юстиції
взагалі не може бути. У цей період поступово склалося інше — «широке»
розуміння адміністративного процесу, обумовлене необхідністю
регламентації діяльності органів державного управління, у якому немає
місця названій юстиції.

У 1949 р. С.Студеникін, визначивши поняття даного процесу, підкреслив,
що виконавчо-розпорядча діяльність здійснюється на основі певних
процесуальних правил, сукупність яких і складає адміністративний процес
[18, с. 22].

У 1957 р. Г.Петровим поставлена низка проблем вказаного процесу і був
сформульований висновок, що в адміністративному процесі співвідношення
між процесуальними і матеріальними нормами таке, як і у інших галузях
права. Він писав: адміністративний процес у широкому розумінні — це
процес виконавчої і розпорядчої діяльності органів державного
управління; у вузькому змісті — це процес діяльності органів державного
управління з розгляду індивідуальних адміністративних справ, що належать
до їхньої компетенції[21, с. 32].

Поняття адміністративного процесу в широкому розумінні як порядку
правомірної діяльності органів державного управління сформулював
О.Луньов.

З початку 60-х рр., у зв’язку зі змінами у суспільному житті й
законодавстві, розширенням судової юрисдикції у справах, що випливають з
адміністративно-правових спорів, появою певних елементів
адміністративної юстиції, розпочалася дискусія про зміну розуміння
адміністративного процесу. Змінити сформований широкий підхід до його
поняття виявилося досить складно, оскільки останнє, що раніше
використовувалося тільки для позначення порядку діяльності органів
адміністративної юстиції, через відсутність таких, заповнилося іншим.

В результаті цієї дискусії склалися декілька основних підходів до
визначення поняття «адміністративний процес»: у широкому розумінні —
В.Сорокін, О.Коренєв, Ю.Козлов, Д.Бахрах [16, c.21] й інші; і вужчому —
Н.Саліщева, М.Масленников, А. Дьомін тощо. У широкому змісті
адміністративний процес — це процесуальна діяльність у сфері управління,
функціонування виконавчої влади. У вужчому — регламентована законом
діяльність з розгляду адміністративних спорів, а також, на думку деяких
вчених, діяльність з вжиття заходів адміністративного примусу.

Одні вчені визначають зміст адміністративного процесу як адміністративне
судочинство поряд з карним, цивільним і конституційним, тобто як форму
здійснення судової влади. Інші вважають дане судочинство лише частиною
адміністративного процесу.

Дослідження широкого розуміння адміністративного процесу дозволяє з
впевненістю твердити, що останній складається з двох підгалузей:
управлінського та, власне, адміністративного процесів.

Головна різниця між зазначеними процесами полягає у тому, що
управлінський — це врегульована адміністративно-процесуальними нормами
діяльність органів управління, яку вони здійснюють у рамках внутрішньої
та зовнішньої компетенції, що має правові наслідки. Даний процес є
способом реалізації управлінської діяльності у сучасній правовій
державі. Він регламентований правовими нормами, є елементом
обов’язкового порядку управління, засобом управлінської діяльності.
Учасниками останнього є фізичні і юридичні особи, органи управління,
громадські об’єднання, комерційні і некомерційні організації. Можна
відокремити види управлінського процесу: правотворчий, реєстраційний,
ліцензійно-дозвільний, атестаційний (основні).

Адміністративний процес представлений адміністративною юстицією, а саме
процедурою з вирішення спорів, які виникають в процесі
адміністративно-процесуальної діяльності органів виконавчої влади, тобто
коли суб’єкт права оскаржує дію або бездіяльність адміністративного
органу, посадової чи службової особи, сторони адміністративного договору
або їх представників [19, с. 25].

Таким чином, підкреслимо унікальність процесуальної діяльності у
адміністративному праві, яка, на нашу думку, повинна складатися з двох
видів процесу: управлінського і адміністративного. Адміністративний
процес об’єднує у собі судовий та позасудовий порядки вирішення спору.

А тепер звернемось безпосередньо до загальних положень власне
адміністративного порядку вирішення — адміністративного судочинства.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними
судами, юрисдикція яких поширюється на всі публічно-правові спори, крім
спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Ці суди на даний час знаходяться на етапі формування, але разом з тим
нормативна база їх діяльності вже існує (Кодекс адміністративного
судочинства).

З’ясуванню сутності адміністративного процесу значною мірою сприяє
аналіз його принципів, вихідних, засадничих ідей, згідно з якими
здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність. Згідно ст. 7 КАС,
принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:
верховенство права, законність, рівність усіх учасників
адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін,
диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, гласність
і відкритість адміністративного процесу, забезпечення апеляційного та
касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов’язковість
судових рішень.

Принцип верховенства права (ст. 8 КАС). Відповідно до цього принципу
людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та
визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Забороняється
відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів
неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке
регулює спірні відносини.

Згідно принципу законності (ст. 9 КАС) органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані
діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України [1]. Суд вирішує справи на підставі
Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші
нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.

Принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом
і судом (ст. 10 КАС). Усі учасники адміністративного процесу є рівними
перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників
адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими
ознаками.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на
засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів
і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС).

Принцип диспозитивності (ч. 3 ст. 11 КАС). Суд розглядає адміністративні
справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі
позовних вимог, крім якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод
та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми
вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених законом. Таким
правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний
позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної
дієздатності.

Офіційне з’ясування всіх обставин у справі (ч. 4 ст. 11 КАС). Суд вживає
передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у
справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної
ініціативи і повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі,
подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на
думку суду, не вистачає.

Принцип гласності (ч.ч. 1-2 ст. 12 КАС). Особи, які беруть участь у
справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив
питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути
обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і
письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може
бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації
про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові
рішення. Це право може бути обмежено відповідно до закону в інтересах
нерозголошення конфіденційної інформації про особу, державної чи іншої
таємниці, що охороняється законом.

Принцип відкритості (ч. ч. 3-9 ст. 12 КАС). Розгляд справ в
адміністративних судах проводиться відкрито. Суд ухвалою може оголосити
судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення
державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого
та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої
особи, а також в інших випадках, установлених законом. Під час розгляду
справи в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише особи,
які беруть участь у справі, а в разі необхідності — експерти,
спеціалісти, перекладачі та свідки.

Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується
прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому
засіданні, прилюдно проголошується лише резолютивна частина рішення.

Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної
сили, є обов’язковими до виконання на всій території України.
Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену
законом.

Адміністративне судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які
беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють
державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою
вони володіють, а також послугами перекладача в порядку, встановленому
цим Кодексом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє
адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може
надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання
правової допомоги, права й обов’язки адвокатів та інших фахівців у
галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають
правову допомогу, визначаються законом.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються
в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та
юридичні особи України.

.

Розділ ІІ. Організація адміністративного судочинства

2.1. Підвідомчість та підсудність адміністративних справ, строки в
адміністративному процесі

Розглядаючи питання підсудності, насамперед необхідно визначити коло
справ, які підлягають і які не підлягають розгляду і вирішенню в
адміністративних судах, тобто визначити підвідомчість цих судів. Отже,
компетенція адміністративних судів поширюється на ( ст.17 КАС):

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень
щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів
індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її
проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої
компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а
також спори, які виникають з приводу укладання та виконання
адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках,
встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом
референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові
справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення)
об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або
виключної компетенції.

Тепер щодо підсудності. Підсудність — це розмежування компетенції між
окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду
і вирішення підвідомчий їм адміністративних справ [15, с. 555]. Отже,
згідно чинного КАС, підсудність поділяється на такі види:

предметна;

територіальна;

інстанційна;

підсудність за зв’язком справ.

Слід сказати, що на сьогодні адміністративні суди ще перебувають на
етапі формування і їхні функції виконують суди загальної юрисдикції. Але
все-таки нижченаведені дані щодо підсудності справ адміністративним
судам є актуальною, оскільки структурна побудова системи
адміністративних судів і судів загальної юрисдикції аналогічна: суд
першої інстанції (місцевий), апеляційний (окружний), спеціалізований
(вищий адміністративний суд), Верховний Суд.

Розглянемо кожен із видів підсудності детальніше.

Предметна підсудність адміністративних справ (ст. 18 КАС). Місцевим
загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні
справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого
самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого
самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам
та усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності
суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до
адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких
однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган
влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім
справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про
адміністративні проступки.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб
місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим
загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним
судом за вибором позивача.

Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої
інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою
комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму та щодо
скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У випадку якщо законом не визначено предметної підсудності
адміністративної справи, така справа розглядається місцевим
адміністративним судом за вибором позивача.

Територіальна підсудність адміністративних справ(ст. 19 КАС).
Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за
місцезнаходженням відповідача.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів
індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних
повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються
адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження)
позивача.

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів
Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого
центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи
іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на
всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є
закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їхня
посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про
анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону
(примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним
адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на
місто Київ.

У разі невизначеності законом територіальної підсудності
адміністративної справи така справа розглядається місцевим
адміністративним судом за вибором позивача.

Інстанційна підсудність адміністративних справ (ст. 20 КАС). Місцеві
адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та
окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд
України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні
справи як суди першої інстанції.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих
адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних
судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах
їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди
апеляційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та
апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд
касаційної інстанції. Згідно ч.6 ст. 177 КАС, Вищий адміністративний суд
України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції
судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна
юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністративних судів
за винятковими обставинами.

Підсудність кількох пов’язаних між собою вимог (за зв’язком справ) (ст.
21КАС). Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо
вони пов’язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями,
діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням
прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин,
розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному
провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про
відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або
господарського судочинства.

Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які
належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не
встановлено законом.

Суд, крім того, може передати адміністративну справу на розгляд іншого
адміністративного суду, якщо наявні такі підстави:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання (перебування)
якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його
проживання (перебування);

2) після відкриття провадження у справі виявилося, що провадження у
справі відкрито без дотримання правил предметної підсудності;

3) після відкриття провадження у справі та до початку судового розгляду
виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил
територіальної підсудності;

4) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках
неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

5) ліквідовано адміністративний суд, який розглядав справу.

Питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у
судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі і
вирішується ухвалою, яку може бути оскаржено. Неприбуття у судове
засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає
розгляду цього питання.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється
після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання
апеляційної скарги — після залишення її без задоволення.

Спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Згідно ч.1 ст.101 КАС, процесуальні строки — це встановлені законом або
судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

За загальним правилом, для звернення до адміністративного суду за
захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,
який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася
або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи
інтересів. Але законом можуть встановлюватися інші строки для звернення
до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з
дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх
прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і
позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до
адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про
рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його
скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після
відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його
початок.

Строки обчислюються (ст. 103 КАС):

днями. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день,
вважається цей день;

місяцями. Такий строк закінчується у відповідне число останнього місяця
цього строку. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає
на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в
останній день цього місяця;

роками і, відповідно, закінчується у відповідні місяць і число
останнього року цього строку

можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна
неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший
неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в
цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час
закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява,
скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи
передані іншими відповідними засобами зв’язку.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом,
може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, —
продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з
повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове
засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає
розгляду клопотання.

Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного
процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у
справі.

2.2. Склад суду, учасники адміністративного процесу, організація
судового засідання

Склад суду. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім
випадків, встановлених ст. 24 КАС, розглядаються і вирішуються суддею
одноособово. Колегіально (колегією у складі трьох суддів) розглядаються
і вирішуються в окружному адміністративному суді справи, предметом
оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України,
Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу
виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи
службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї
комісії, а також особливо складні справи.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному
порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів. Перегляд судових
рішень в адміністративних справах у касаційному порядку здійснюється
колегією у складі не менше п’яти суддів.

Адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду України
як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі
не менше п’яти суддів.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді
України за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за
участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п’яти суддів)
або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду
України за правилами, передбаченими чинним законодавством.

При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права
утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Рішення
вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість суддів.
Головуючий у судовому засіданні голосує останнім.

Якщо суддя не згоден із рішенням , то він може письмово викласти свою
окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні,
приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

В адміністративному процесі діє принцип незмінності складу суду під час
розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції. У
разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із
суддів до розгляду залучається інший суддя. Якщо нового суддю залучено
під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи
починається спочатку.

Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і
відводиться (ст. 27 КАС):

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов’язаної з нею
справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт,
спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті
розгляду справи;

3) якщо він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина,
батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат,
сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи
піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших
осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості
судді;

5) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді
першої інстанції, то не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в
судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи за
винятковими обставинами, а також у новому її розгляді у першій інстанції
після скасування попередньої постанови або ухвали про закриття
провадження в адміністративній справі;

6) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді
апеляційної інстанції, то не може брати участі у вирішенні цієї ж справи
в судах першої і касаційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими
обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або
ухвали суду апеляційної інстанції;

7) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді
касаційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї ж справи в
судах першої і апеляційної інстанцій, у перегляді справи за винятковими
обставинами, а також у новому її розгляді після скасування постанови або
ухвали суду касаційної інстанції;

8) якщо він брав участь у вирішенні адміністративної справи за
винятковими обставинами, не може брати участі у вирішенні цієї самої
справи в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї, родичами
між собою чи родичами подружжя.

Підстави відводу секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста,
перекладача аналогічні підставам відводу судді, зазначених вище у п.п.1)
– 4) .

Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі в
адміністративному процесі, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від
осіб, які беруть участь у справі;

2) проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при
розгляді даної справи;

3) з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі
сфери його спеціальних знань.

Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
в судовому засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно
як секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача не є
підставою для їхнього відводу (самовідводу) [6, с. 218].

Відвід може бути заявлено особами, які беруть участь у справі або власне
особою, яка відводиться (самовідвід). Відвід (самовідвід) повинен бути
вмотивований і заявлений до початку судового розгляду. Заявляти відвід
(самовідвід) після цього можна лише в разі, якщо про підставу відводу
(самовідводу) стало відомо після початку судового розгляду.

Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що
розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду
вирішується простою більшістю голосів.

У разі задоволення відводу (самовідводу) комусь із суддів або всьому
складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна
справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим
кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим
складом суддів.

Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий
склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого
адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ст. 22 КАС).

Учасники адміністративного процесу. У справі беруть участь сторони,
треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Право на участь в адміністративному судочинстві передбачає наявність
адміністративної процесуальної правосуб’єктності, тобто здатності мати
процесуальні права та обов’язки в адміністративному судочинстві
(адміністративна процесуальна правоздатність) та здатності особисто
здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому
числі доручати ведення справи представникові (адміністративна
процесуальна дієздатність) [8, с. 192].

Адміністративна процесуальна правоздатність визнається за громадянами
України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади,
іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими
особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які
досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним
особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових
відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно
брати участь; органам державної влади, іншим державним органам, органам
влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування,
їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам,
організаціям (юридичним особам).

Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і
обов’язки та зобов’язані добросовісно користуватися належними їм
процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Особи, які беруть участь у справі, мають право (п. 3 ст. 49 КАС):

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові
рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду
справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі,
свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і
подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів
справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим
Кодексом.

Крім того, особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок
додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і
витяги з них.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач [7, c.
103]. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України,
іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації
(юридичні особи), суб’єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень,
якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання,
юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути
відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних
повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності
об’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з
України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори,
мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Крім вказаних прав та обов’язків, позивач має право (аналогічно до
цивільно-процесуальних прав) змінити підставу або предмет
адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог
або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до
закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від
адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до
закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. А
відповідач, у свою чергу, має право визнати адміністративний позов
повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного
позову. Сторони мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії
адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в
адміністративній справі.

Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання
адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення
сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права,
свободи чи інтереси.

У випадку встановлення судом неналежності будь-якої із сторін, суд може
за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача
належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни
підсудності адміністративної справи. При цьому діють загальні правила
заміни неналежної сторони.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть
вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду,
пред’явивши адміністративний позов до сторін (ч. 1 ст. 53 КАС).

Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги
на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної
справи починається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть
вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до
закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на
їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Вони можуть бути залучені
до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у
справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють
самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд
адміністративної справи спочатку.

У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо
яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного
процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником.
Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника,
обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові
для особи, яку він замінив.

Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати
участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

Представником може бути фізична особа, яка має адміністративну
процесуальну дієздатність (ч. 2 ст. 48 КАС). Представництво може бути
договірне або законне.

Права, свободи та інтереси малолітніх, неповнолітніх, обмежено
дієздатних та недієздатних осіб, захищають у суді їхні законні
представники — батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші
особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах
відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних
осіб, цивільна дієздатність яких обмежена [9,c. 169].

Законним представником органу, підприємства, установи, організації в
суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням,
статутом.

Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом
надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має
адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо
законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з
підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та
ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами,
визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного
представника.

Судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім
випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є
стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони
чи третьої особи.

Не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі
як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та
свідок [9, c. 170].

Повноваження представників, які беруть участь в адміністративному
процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні
бути підтверджені довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням
її до журналу судового засідання. Оригінали довіреностей або засвідчені
підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.

Повноваження законних представників підтверджуються документами, які
стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо
відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом
судді копії цих документів приєднуються до справи.

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на
вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій,
які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який
бере участь в адміністративному процесі на основі договору, щодо ведення
справи є обов’язковими для нього.

Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо
інший строк не зазначено у довіреності.

Представник може відмовитися від наданих йому повноважень, про що
повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому він не може
брати участь у цій справі як представник іншої сторони.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування
довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень
визначаються статтями 248-250 Цивільного кодексу України [3].

Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов’язки
сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.

Якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він
представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи
особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси
інших осіб.

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з
прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до
адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав,
свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або
держави і може здійснювати представництво на будь-якій стадії
адміністративного процесу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути
залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у
справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них
повноважень [11, c. 180].

Органи та особи, яким законом надано право захищати права інших осіб, і
звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та
інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням. Їх
відмова від адміністративного позову або зміна позовних вимог не
позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано
адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи,
вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і
на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов,
не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про
наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги
за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими
обставинами має право знайомитися з матеріалами справи в
адміністративному суді.

Інші учасники адміністративного процесу. Учасниками адміністративного
процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового
засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.
Їх правовий статус визначений параграфом 2 глави 5 КАС.

Згідно ст.33 КАС судові виклики і повідомлення здійснюються повістками
про виклик і повістками-повідомленнями.

Повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у
справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а
повістки-повідомлення — особам, які беруть участь у справі, з приводу
вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов’язковою.
Повістки надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам,
експертам, спеціалістам, перекладачам рекомендованою кореспонденцією
(листом, телеграмою) або кур’єром із зворотною розпискою за адресами,
вказаними цими особами.

Якщо фізична особа, яка бере участь у справі, діє через представника і
суд не вважає її особисту участь обов’язковою, він може направити
повістку лише представникові.

У повістці про виклик зазначаються:

1) найменування та адреса адміністративного суду;

2) ім’я фізичної особи, яку викликають до суду, або найменування органу,
підприємства, установи, організації, представник яких викликається;

3) дата, час і місце судового засідання;

4) назва і номер адміністративної справи;

5) в якому процесуальному статусі викликається ця особа (як позивач,
відповідач, свідок тощо);

6) у разі необхідності — пропозиція особі, яка бере участь у справі,
подати всі раніше не подані докази;

7) обов’язок адресата повідомити про наявність поважних причин
неможливості прибути до суду;

8) роз’яснення наслідків неприбуття до суду;

9) обов’язок особи, яка одержала повістку у зв’язку з відсутністю
адресата, за першої можливості вручити її адресату.

У повістці-повідомленні зазначаються:

1) найменування та адреса адміністративного суду;

2) ім’я особи або найменування органу, підприємства, установи,
організації, яким адресується повістка;

3) дата, час і місце судового засідання або проведення окремої
процесуальної дії;

4) назва і номер адміністративної справи;

5) в якому процесуальному статусі має право взяти участь ця особа (як
позивач, відповідач, свідок тощо) в адміністративному процесі;

6) обов’язок особи, яка одержала повістку у зв’язку з відсутністю
адресата, негайно повідомити про неї адресата.

Якщо разом з повісткою надсилаються копії документів, у повістці
вказується їх перелік і роз’яснюється право подати заперечення та докази
на їх підтвердження.

Повістка вручається під розписку (ч. 1 ст. 35 КАС).. Повістка може бути
вручена безпосередньо в суді. Суд може за згодою особи, яка бере участь
у справі, видати їй повістку для вручення іншій особі, яка викликається
до суду.

Особа, яка вручає повістку, зобов’язана повернути до адміністративного
суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до
справи.

Повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за сім днів до судового
засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має
бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Вважається, що повістку вручено також у разі одержання її під розписку
будь-яким повнолітнім членом сім’ї адресата, який проживає разом з ним.
Особа, яка одержала повістку, зобов’язана негайно повідомити про неї
адресата.

У разі тимчасової відсутності адресата особа, яка повинна вручити
повістку, відмічає у повістці відомості про те, куди вибув адресат та
коли передбачається його повернення за наявності таких даних.

Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває
покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний
строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців,
обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй
під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає
розписку цієї особи до суду.

Особам, які проживають за межами України, повістки вручаються в порядку,
встановленому міжнародними договорами України, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, у разі відсутності таких — через
дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем
проживання цих осіб.

Вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за
адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою,
яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом
відповідної службової особи.

Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є
учасником адміністративного процесу, якщо її доставлено за адресою місця
служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті.

Вручення повістки представникові особи, яка бере участь у справі,
вважається також врученням повістки і цій особі.

Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її
адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до
адміністративного суду.

Часом вручення повістки вважається день заповнення розписки адресатом,
його представником, повнолітнім членом сім’ї адресата, який проживає
разом з ним, службовою особою органу, підприємства, установи,
організації(ст. 36 КАС)..

У разі відмови адресата від одержання повістки особа, яка її доставляє,
робить відповідну відмітку на повістці, засвідчує її власним підписом і
негайно повертає до адміністративного суду. Особа, яка відмовилася
одержати повістку, вважається такою, що її повідомлено про дату, час і
місце судового засідання.

Якщо передбачено скорочені строки розгляду адміністративної справи,
допускається судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть
участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів
телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною
поштою, телефоном, через друкований засіб масової інформації.

Щодо виклику відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного
проживання (перебування) яких невідоме, то в такому випадку суд може
здійснити їх виклик через засоби масової інформації за останнім відомим
місцем їхнього проживання (перебування) на території України.

Виклик публікується в друкованому засобі масової інформації не пізніше
ніж за сім днів до дати призначеного судового розгляду справи.
Друкований засіб масової інформації, у якому розміщуються оголошення про
виклик протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня
поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані під час провадження у
справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування,
знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси
повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти,
перекладачі, які не можуть з поважних причин прибути до суду,
зобов’язані завчасно повідомити про це суд.

Під час судового засідання ведеться протокол (ст. 45 КАС).. Також
можуть застосовуватися технічні засоби.

Протокол після його складення та ознайомлення з ним усіх присутніх осіб,
які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів,
перекладачів підписується секретарем судового засідання і суддею.
Присутні особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти,
спеціалісти, перекладачі можуть подати свої зауваження, які додаються до
протоколу.

Протокол, складений при виконанні судового доручення, разом із
необхідними додатками невідкладно надсилається до суду, який розглядає
справу.

Протокол приєднується до адміністративної справи.

Протокол про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судових
засідань або під час виконання судового доручення повинен містити(ст. 46
КАС).:

1) найменування адміністративного суду, який вчиняє окрему процесуальну
дію, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;

2) номер адміністративної справи;

3) рік, місяць, число і місце вчинення процесуальної дії;

4) час початку процесуальної дії;

5) відомості про прибуття осіб, які беруть участь у справі, експертів,
спеціалістів, перекладачів, свідків;

6) відомості про роз’яснення особам, які беруть участь у справі,
свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам їхніх процесуальних прав
та обов’язків;

7) опис ходу проведення окремої процесуальної дії, у тому числі
відомості про заявлені клопотання та ухвали суду; основний зміст
пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків,
усні роз’яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені
їм додаткові питання; консультації спеціалістів;

8) відомості про докази, які додаються до справи, а якщо докази не
додаються до справи — номер, дату та зміст письмових доказів, опис інших
доказів;

9) час закінчення процесуальної дії;

10) інші відомості.

2.3. Докази в адміністративному процесі

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на
підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що
обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та
інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці
дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та
їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів,
висновків експертів.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами
доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може
запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази
за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної
ініціативи.

Докази мають бути одержані законним шляхом (бути допустимими) та повинні
містити інформацію щодо предмету доказування (бути належними),

Обов’язок доказування покладається на сторони справи, тобто кожна
сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та
заперечення, крім наступних випадків (ст. 72 КАС):

Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній
або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при
розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо
якої встановлено ці обставини.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом,
якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо
достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про
адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими
для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій
чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду,
лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Особи, що беруть участь у справі (заінтересовані особи), які
обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом
неможливим або ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці
докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та
оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх
знаходження(ст. 73 КАС)..

Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення
відповідних процесуальних дій.

Отже, доказами у справі є (класифікація доказів):

1) Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм
обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими
доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають
пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть
бути за їхньою згодою допитані як свідки.

2) Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які
мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може
назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання
свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути
також допитані.

3) Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи),
акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі
відомості про обставини, які мають значення для справи.

4) Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять
інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими
доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що
містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для
справи.

5) експертиза може бути призначена для з’ясування обставин, що мають
значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки,
мистецтва, техніки, ремесла тощо. Особи, які беруть участь у справі,
мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта.
Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза,
визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які
беруть участь у справі. Висновок експерта для суду не є обов’язковим,
однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або
ухвалі.

Докази токож можна класифікувати на первинні — ті, які одержані
безпосередньо від джерела, і вторинні (похідні) — які походять від
первинних доказів [12, c. 68].

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що
ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному
дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу
окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

2.4. Судові рішення в адміністративному процесі

Насамперед, виділимо види судових рішень:

– судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі
постанови;

– судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі,
залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших
процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Згідно вимог ст. 159 КАС, судове рішення повинно бути законним і
обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм
матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно
з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового
розгляду.

Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті
складом суду, який розглянув справу.

У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови
у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів
з дня закінчення розгляду справи. При цьому вступна та резолютивна
частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому
самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до
справи.

Окремим документом викладаються ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об’єднання та роз’єднання справ;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду;

9) забезпечення адміністративного позову;

10) призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз’яснення постанови;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду;

17) інших питань, які вирішуються поза судовим розглядом.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які
вирішуються під час судового розгляду. Ухвали, постановлені в судовому
засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення. Виправлення в
судовому рішенні мають бути застережені складом суду, який його ухвалив.

Під час прийняття постанови суд вирішує (ст. 161 КАС).:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та
заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо),
які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх
задоволенні;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного
позову.

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний
позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або
частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову
про:

1) визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи
окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або
визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот
виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу
його здійснення;

2) зобов’язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності
об’єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі
України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта
владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист
прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері
публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних
повноважень.

Постанова складається з (ч. 1 ст. 163 КАС).:

1) вступної частини із зазначенням:

дати, часу та місця її прийняття;

найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів)
і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

предмета адміністративного позову;

2) описової частини із зазначенням:

короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача;

пояснень осіб, які беруть участь у справі;

інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів
неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону,
яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в
його задоволенні повністю чи частково;

висновку суду по суті вимог;

розподілу судових витрат;

інших правових наслідків ухваленого рішення;

строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження.

Суд до закінчення судового розгляду справи може прийняти постанову щодо
частини позовних вимог за клопотанням особи, яка бере участь у справі,
якщо з’ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи
вирішити частину позовних вимог.

Постанова щодо частини позовних вимог може бути оскаржена у загальному
порядку.

Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

дати і місця її постановлення;

найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді
(суддів);

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені
(найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується
ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до
висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновків суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати,
оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити
окрему ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень
для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню
закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця
після надходження окремої ухвали.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність
підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб,
рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона
стосується (ч. 3 ст. 166 КАС)..

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з
нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст
рішення, порядок і строк його оскарження.

Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію
постанови чи ухвали суду.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення
надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в
судовому засіданні. Якщо копія рішення надіслана представникові, то
вважається, що вона надіслана й особі, яку вона представляє.

У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної
частин постанови суд повідомляє час виготовлення постанови суду в
повному обсязі.

Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у
справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи
постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази,
чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання
судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до
закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому
засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у
судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не
перешкоджає розгляду питання. Додаткове судове рішення або ухвала суду
про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути
оскаржені.

Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні.

Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою
осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою
роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту [12, c.75] .

Подання заяви про роз’яснення судового рішення допускається, якщо воно
ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення
може бути подане для примусового виконання.

Суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення протягом десяти
днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі,
державного виконавця, які звернулися із заявою про роз’яснення судового
рішення) та осіб, які беруть участь у справі.

Розділ ІІІ. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція:

співвідношення інститутів

Насамперед необхідно розмежувати такі інститути адміністративного
права, як адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція.

Слід зазначити, що раніше юрисдикція частіше за все ототожнювалася із
судочинством, правосуддям; з підвідомчістю, підсудністю вирішення справ
[20, с. 72].

Якщо згадати, що під юстицією завжди розуміли правосуддя (інше значення
— справедливість) [10, с. 194], то стає очевидною певна спорідненість
термінів «юстиція» і «юрисдикція». Проте, на відміну від терміна
«юстиція», термін «юрисдикція» модернізувався і сьогодні охоплює всю
сукупність правомочностей відповідних державних органів вирішувати
правові спори і справи про правопорушення. Необхідно відмітити, що крім
суду, є велика кількість органів, які мають право розглядати справи про
адміністративні правопорушення.

Для з’ясування співвідношення понять «адміністративна юрисдикція» і
«адміністративна юстиція» видається за необхідне чітко визначити, що всі
органи, які розглядають адміністративно-правові спори та справи про
адміністративні правопорушення, є адміністративно-юрисдикційними, але
тільки суд, що здійснює правосуддя по адміністративних справах, є
органом адміністративної юстиції. Отже, поняття адміністративної
юрисдикції більш широке, ніж поняття адміністративної юстиції. Останнє
являє собою вищу, найбільш розвинену форму здійснення
адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Відносно ж практичного відношення першого інституту до другого, то
вкажемо, що ще в 1970 р. радянські вчені звернули увагу на те, що,
розглядаючи діяльність судів по забезпеченню законності в сфері
адміністративної юрисдикції, ми маємо справу зі своєрідним проявом
адміністративної юстиції[20, с. 75].

Для теоретичного порівняння адміністративної юстиції і адміністративної
юрисдикції з’ясуємо, які типи адміністративно-правових відносин
регулюються цими інститутами.

Головною відмінністю правовідносин, що регулюються інститутами, які
порівнюються, є правове становище в них суб’єктів — органів державного
управління і громадян [17, c. 15]. У випадку адміністративної юрисдикції
орган управління є активним суб’єктом (суб’єктом адміністративної
юрисдикції), від волі якого у більшості випадків залежить існування
подібних правових відносин. Правові відносини у сфері адміністративної
юстиції виникають за ініціативою громадянина, якщо він вважає, що його
право порушується саме органом управління чи посадовою особою. Отже,
метою адміністративної юрисдикції є притягнення до адміністративної
відповідальності правопорушника, а метою адміністративної юстиції —
розгляд спорів за заявою громадянина між органом публічної влади і цим
громадянином.

При порівнянні адміністративної юрисдикції і адміністративної юстиції як
суміжних видів діяльності, спрямованих на вирішення
адміністративно-правових справ, у юридичній літературі слушно вказується
на те, що перший вид діяльності не є аналогією або складовою частиною
другого [20, с. 74], як і навпаки. На нашу думку, вказувати взагалі на
однопорядковість цих явищ або просто не бачити між ними різниш є великою
помилкою з точки зору врахування принципу розподілу державної влади.

Поняття «адміністративної юрисдикції» пов’язується з певного роду або
виду виконавчо-розпорядчої діяльності держави, в процесі якої дійсно
розв’язується (вирішується) спір про право, і, хоча ці дії не
обов’язково пов’язані з покаранням, все ж «наявність системи органів
каральної адміністративної юрисдикції є іншою стороною цього виду
діяльності» [13, c. 47].

Адміністративна юстиція — це насамперед форма правосуддя, за допомогою
якої «розглядаються і вирішуються питання і спори управління»[20, с.
73]. Звідси ми бачимо, що за наявності споріднених рис зазначені вище
види діяльності аж ніяк не можуть бути зведені до чогось єдиного.

Таким чином, адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи
суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи (судової і
виконавчої) цих видів діяльності і характеру правовідносин, які
виникають під час діяльності їх суб’єктів.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на певних принципах,
які дозволяють відобразити специфіку об’єднання в ній рис
виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя по адміністративних
справах. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист
інтересів держави і особи, об’єктивна істина, змагальність, офіційність,
економічність та ін.

Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді
адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні
правопорушення у встановленій законом адміністративно-процесуальній
формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), які
наділені правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення,
а також правом вирішення спорів, що виникають по скаргах громадян.

Адміністративна юстиція — це встановлений законом порядок розгляду і
вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері
державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного
боку, та органами державного управління (посадовими особами), —з іншого,
здійснюваний загальними або спеціально створюваними для вирішення
правових спорів судами. Тобто адміністративна юстиція представлена
адміністративними судами.

Висновки

Отже, розглянувши історичний аспект становлення інституту
адміністративного судочинства, його засади, а також окремі положення
організації даного судочинства, можемо тезово вивести такі висновки:

протягом історично тривалого процесу розвитку адміністративне
судочинство перетерпіло немало змін, в тому числі і концептуальних.
Сьогодні воно ставиться поряд з кримінальним, цивільним та
конституційним;

принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:
верховенство права, законність, рівність усіх учасників
адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін,
диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі, гласність
і відкритість адміністративного процесу, забезпечення апеляційного та
касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов’язковість
судових рішень;

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються
в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та
юридичні особи України;

Адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових
спорів, справ про адміністративні правопорушення у встановленій законом
адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те
органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати спори та
накладати адміністративні стягнення, а також правом вирішення спорів, що
виникають по скаргах громадян. Адміністративна юстиція — це
встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій
процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління
між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами
державного управління (посадовими особами), —з іншого, здійснюваний
загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів
судами. Таким чином, адміністративна юстиція і адміністративна
юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи
(судової і виконавчої) цих видів діяльності і характеру правовідносин,
які виникають під час діяльності їх суб’єктів

Підвідомчість — це коло справ, віднесених до компетенції
адміністративних судів;

Підсудність — це розмежування компетенції між окремими ланками судової
системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчий
їм адміністративних справ. Підсудність поділяється на такі види:
предметна, територіальна, інстанційна, підсудність за зв’язком справ;

адміністративні справи вирішуються одноособово суддею або колегіально;

У справі беруть участь сторони, треті особи, представники сторін та
третіх осіб. Право на участь в адміністративному судочинстві передбачає
наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктності, тобто
здатності мати процесуальні права та обов’язки в адміністративному
судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) та здатності
особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та
обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові
(адміністративна процесуальна дієздатність);

Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у
справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок,
експерт, спеціаліст, перекладач;

судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і
повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються
особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам,
перекладачам, а повістки-повідомлення — особам, які беруть участь у
справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не
є обов’язковою;

суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне
фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального
технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом
здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого
інший працівник апарату суду;

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на
підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що
обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та
інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи;

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з
розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і
звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з
розглядом справи, належать витрати на правову допомогу, витрати сторін
та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду, витрати,
пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та
проведенням судових експертиз.

Перелік використаних джерел

Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. – 1996. – №30.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року //
ВВР. — 2005. — № 35-36, № 37. — ст.446.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. — К.: Істина, 2003.

Про судоустрій: Закон України від 7 лютого 2002 року // ВВР). — 2002. —
№ 27-28 . — ст.180.

Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів,
затвердження їх мережі та кількісного складу суддів: Указ Президента
України від 16 листопада 2004 року // Комп’ютерна бібліотека Інфодиск:
законодавство України, ліцензія 1DCAAAFF.

Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у 2 томах: Т.
1. Загальна частина / Ред. кол.: В.Б. Авер’янов (голова). — К., 2004. —
584 с.

Бандурка О. М, Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищ.
навч. закл.—К: Літера ЛТД, 2002.—288 с.

Битяк Ю.П., Богуцький В.В. та ін.: Адміністративне право України:
Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. — Харків: Право, 2001. — 528 с.

Вєдєрніков Ю.А., Шкарупа В.Л.: Адміністративне право України: Навчальний
посібник.— К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 336 с.

Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. — К.:
Юрінком Інтер, 1998. — 224 с.

Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навч.
посіб. / За заг. ред. Голосніченка І.П. — К.: ГАН, 2003. — 256 с.

Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства /
За ред. С.В. Ківалова, О.І.Харитонової. — Х., 2006.

Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і
перспективи розвитку правових доктрин. — К.: Видавничий Дім „ІнЮре”,
2000.

Юридична енциклопедія. У 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (відп. ред.) та
ін.— К.: Видавництво „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1998. –
Т.1: А-Г. 672 c.: іл.

Юридична енциклопедія. У 6 томах. / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (відп.
ред.) та ін.. – К.: Видавництво „Українська енциклопедія” ім.
М.П.Бажана, 2002. — Т.4: Н-П. — 720 с.: іл.

Бахрах Д.Н. Форма государственного управлення // Сов. гос. и право. —
1983. — № 4. – С. 23.

Бородін І. Про сутність адміністративної юстиції.// Право України. —
2000. — № 2. — с. 15-17.

Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Право
України. — 2003. — № 2. — с. 22-25.

Кузьменко О. Співвідношення адміністративного процесу та
адміністративного процесуального права // Право України. — 2004. — № 12.
— с. 24-37.

Педько Ю.. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі
теоретичні та практичні питання співвідношення // Право України. — 2001.
— № 10. — с. 72-75.

Петров Г.И. Место административного права в системе советского права //
Сов. гос. и право. – 1975. – № 4. – С. 28 – 35.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020