.

Організована злочинність, як найбільш розвинута форма групової злочинності та її кримінологічні основи (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
394 6989
Скачать документ

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………….
………………………………………………………………
.3

Розділ 1: Загальна характеристика організованої злочинності
……………6

Виникнення і розвиток організованої злочинності в
Україні…………….6

Організована злочинність: поняття і причини
виникнення……………..14

Кримінально-правові та кримінологічні ознаки організованої
злочинності…………………………………………………….
……………………………..21

Розділ 2: Організована злочинність як небезпечна форма групової
діяльності……………………………………………………..
……………………….28

2.1 Види злочинних
об’єднань………………………………………………………
……..28

2.2 Гіпотетична модель злочинних
угрупувань…………………………………….32

Розділ 3: Основні сфери діяльності злочинних
організацій………………..38

Розділ 4: Координація та основні напрямки діяльності правоохоронних
органів в Україні в попередженні та боротьбі з організованою
злочинністю…………………………………………………….
………………………51

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………….55

Додатки………………………………………………………..
…………………………………………..57

Використані нормативно-правові акти і
література…………………………………….58

Вступ

В даний час становище в Україні характеризується незацікавленістю деяких
урядових чиновників в збереженні матеріальних цінностей,
безгосподарністю, нездатністю окремих державних структур задовольнити
потреби населення країни. Ця ситуація об’єктивно зумовила динамічний
ріст масштабів тіньової економіки (показниками якої є збільшення
розкрадань в особливо великих розмірах, хабарництво, незаконна приватна
підприємницька діяльність і т. п.), що стимулює розвиток організованої
злочинності і корупції в Україні.

Цей процес, в свою чергу, викликав зниження життєвого рівня більшості
населення. Постійне збільшення кількості громадян, що опинилися за межею
бідності, падіння моральних принципів на фоні способу життя і подвійної
моралі представників владно-управлінських структур, служить надійним
джерелом поповнення нижчих ешелонів організованої злочинності.

В юридичній літературі різних країн світу зустрічається різноманітне
трактування поняття організованої злочинності, вводяться такі поняття як
комп’ютерна злочинність та білокомірцева злочинність тощо.

Перехід України до ринкових економічних відносин супроводжується
посиленням позицій організованої злочинності, по причині відсутності
надійних механізмів захисту нових економічних структур від її посягань.

Слід зазначити, що організована злочинність стає сьогодні суттєвим
фактором посилення соціальної напруги і дестабілізації суспільних
відносин, перешкоджає оздоровленню економіки, впорядкуванню споживчого
ринку, сприяє деформації нових форм економічних підприємницьких
відносин. Посилюються процеси зрощення економічної та
загальнокримінальної злочинності, лідерів злочинних угруповань з
корумпованими посадовими особами органів влади і управління,
правоохоронних органів.

Організована злочинність є і залишається одним з факторів суспільного
розвитку, її масштаби – реальна загроза становленню
соціально-економічних реформ та входження України в світове
співтовариство. Тенденція останніх років свідчить про зростаючий інтерес
лідерів злочинних угруповань активно включатися в легальні комерційні
структури. Практика засвідчує, що великі мафіозні формування легалізують
свою діяльність шляхом створення різноманітних асоціацій, спільних
підприємств, посередницьких організацій і кооперативів.

Протистояння держави організованій злочинності вимагає розробки
концепцій з даного питання. Розробка поняття, сутності і визначення
організованої злочинності є складною багатогранною проблемою. Не
випадково в документі секретаріату ООН, підготовленому під час
проведення VIII Конгресу ООН по запобіганню злочинності і поводженню з
правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня 1990 року), відзначалося, що
одними визначеннями організованої злочинності неможливо визначити
багаточисельні види організованої злочинності, зо зумовлені багатьма
факторами, зокрема етнічним, економічним тощо. Комітет експертів з
кримінального права і криміналістичних аспектів організованої
злочинності Європейського комітету з проблем злочинності, створений
згідно рішення Комітету міністрів Ради Європи 1 квітня 1997 року, також
прийняв рішення не прагнути до вироблення точного визначення
організованої злочинності.

Таким чином в поглядах на організовану злочинність не існує єдиної думки
як серед вітчизняних так і зарубіжних вчених-юристів. Розуміння
організованої злочинності здійснюється з різних позицій.

Метою даної кваліфікаційної роботи, є висвітлення питань, що розкривають
суть такого явища як організована злочинність.

Актуальність і мета дослідження зумовили наступні завдання наукового
пошуку:

узагальнення понять організованої злочинності в Україні і за кордоном.

дослідження актуальних питань міжнародної співпраці у сфері боротьби з
організованою злочинністю.

дослідження проблем законодавчої бази у сфері боротьби з організованою
злочинною діяльністю, розробка пропозицій по вдосконаленню чинного
законодавства з урахуванням прогресивного зарубіжного досвіду.

вивчення елементів організованої злочинної діяльності, зокрема, корупції
, тероризму та відмивання „брудних” грошей.

дослідження заходів по боротьбі з організованою злочинністю.

Теоретичною основою кваліфікаційної роботи є праці вітчизняних та
зарубіжних вчених по кримінальному і кримінально-процесуальному праву,
кримінології.

Для досягнення поставленої мети, слід розкрити поняття, причини, та
основні тенденції розвитку та сучасний стан в Україні організованої
злочинності; охарактеризувати її складові елементи та окремі її прояви
тощо.

Розділ І: Загальна характеристика організованої злочинності.

1.1 Виникнення і розвиток організованої злочинності в Україні.

Початок існування згуртованого злодійського середовища, на думку
вчених-суспільствознавців Росії відноситься переважно до часу, коли
масова експропріація землі в селян і, отже, швидка націоналізація
створили умови для первинного капіталістичного накопичення. Це остання
третина XV — перші десятиріччя XVI століть. До цього ж часу відносяться
і перші свідоцтва про існування злодійських організацій.

В XIX сторіччі злочинний світ Росії вступив згуртованим, монолітним,
маючи силу протиставити себе громадському порядку і закону. Його
традиції, звичаї, „закони” зміцнилися в свідомості цілих поколінь
правопорушників. Проте становленню „української мафії” заважали
відсутність ринку і сильна військово-політична державна влада в
Українській Імперії, „ламаючи хребти” потенційним конкурентам.
Казнокрадство і хабарництво придворних і урядовців завжди були хронічною
хворобою Імперії, але в організовану злочинність вони не складалися,
оскільки не були пов’язані з тіньовим виробничим процесом і потоками
капіталу [11, с.23].

В передреволюційний період (1917 г.) в умовах економічної і політичної
кризи в країні виникла торговельно-фінансово-промислово-чиновницька
організована злочинність. Одержуючи надприбуток на військових поставках
і на спекуляції навкруги карткової системи, організована злочинність
швидко дестабілізувала країну. Щонеділі виникали і зникали нові імена
ділків, складалися і лопалися багатомільйонні стани. Чорний ринок
перекрив звичайний у багато разів. Корупція охопила апарат, пов’язаний з
фінансовими і товарними потоками. Але передреволюційна організована
злочинність, не дивлячись на свою величезну вагу і масштаб операцій,
була хиткою, як велика медуза. Йдучи по стопах режиму, організована
злочинність також втратила стабільність і контроль над потоками
капіталу.

Революція 1917 року і наступні події корінним чином змінили ситуацію в
злочинному світі Росії. В перші післяреволюційні роки багато професійних
злочинців було випущено на свободу, ряд з них навіть прийшов на службу
до органів ЧК і міліції. Тим самим були порушені вікові злодійські
закони. Одночасно в організовані банди об’єднувалися колишні
співробітники жандармерії, офіцери розгромленої білої армії.

Історики відзначають, що після революції 1917 року складовою частиною
організованої злочинності були невеликі угрупування кримінального
характеру, що використовували політичне прикриття у вигляді партійної
атрибутики, самоназви і т.п. На кримінальну дорогу ставали порою і
окремі підпільні організації більшовиків, лівих есерів, максималістів,
що знаходяться в тилу армій Колчака, Денікіна, Врангеля. Зростанню
кримінальних настроїв і дій, що є часто причиною провалів цих
організацій, сприяли розв’язання підпільних центрів. Так, 2-а
конференція нелегальних організацій більшовиків Сибіру (листопад 1918
року) дозволила місцевим комуністам скоювати експропріації грошей і
матеріальних цінностей не тільки в держави, але і в приватних осіб. Була
дозволена також і фальсифікація грошей [11, с.25].

До кінця 20-х років спостерігалася певна криза в розподілі сфер впливу в
злочинному світі. Постійні конфлікти між різними угрупуваннями диктували
необхідність вдосконалення злодійських „законів”. В результаті на базі
традицій і звичаїв минулого виник єдиний злодійський „закон”, по якому
найбільш авторитетних злочинців стали іменувати „злодіями в законі”.

З середини 20-х років виправні установи стали в основному заповнюватися
не карними злочинцями, а репресованими жертвами тоталітарного терору.
Адміністрацією таборів заохочувалися знущання „блатних” по відношенню до
„політичних”, велику частину з яких складали звичайні робочі і селяни.
Така співпраця з адміністрацією розшарувала касту „злодіїв в законі”.
З’явився новий кодекс, що дозволяє часткову співпрацю із співробітниками
лагерів. Це було викликано і тим, що з середини 30-х років одночасно з
політичним терором були посилені репресивні заходи по відношенню до
професійних злочинців. В цей час органами НКВД використовувалася система
позасудових репресій, або „особлива нарада”, якій було делеговано право
притягати до кримінальної відповідальності „соціальне небезпечний
елемент” на підставі агентурної інформації і довідок про колишню
судимість. Кримінальний світ був знов загнаний в підпіллі і вимушений
був в місцях позбавлення волі боротися за виживання. Серйозне
розшарування відбулося в середовищі карних злочинців в роки Великої
Вітчизняної війни, коли значне їхнє число по своїй волі взяли участь в
боротьбі з фашизмом, а інша частина пішла на службу до гітлерівських
окупантів, беручи участь в звірствах проти свого народу. Кримінальна
активність і тої, і іншої категорії в післявоєнний період багато в чому
сприяла спалаху бандитизму в країні. Але саме тоді правоохоронні органи
виробили багато тактичних прийомів, що дозволяють в досить стислі
терміни локалізувати бандитизм як масове кримінальне явище.

Хрущовська „відлига”, лібералізація кримінального покарання, спроби
перших економічних реформ стимулювали кримінальний світ змінити свою
спрямованість. „Стара” професійна злочинність, яка формувалася із зграй
карних злочинців, набула в нових соціальних умовах абсолютно інший
якісний стан, вельми схожий з аналогічним явищем в розвинутих буржуазних
країнах. „По-перше, з’явилася мережна структура організації, при якій
став можливий і навіть неминучий розподіл сфер і територій між групами.
По-друге, відбулося зрощення злочинців загальнокримінального профілю з
розкрадачами, тих і інших — з представниками державного апарату.
По-третє, організовані групи злочинців проникли в економіку і навіть
політику. Останнє характерний саме для організованої злочинності”.

Організована злочинність часів „перебудови”.

До середини 80-х років в суспільстві існували високоорганізовані
антисоціальні сили; корумпована частина партійне-державної бюрократи і
мафіозні структури. Саме вони хлинули і утворили при зламі
адміністративних структур вакуум, активно ламаючи ці структури і
збагатившись в умовах хаосу. В руки злочинців потрапив величезний
стартовий капітал в результаті антиалкогольної кампанії, яка не тільки
породила дефіцит в держбюджеті, але і сприяла виникненню нових стійких
мафіозних структур, швидкому нарощуванню тіньового капіталу. Дозвіл
кооперативам і спільним підприємствам безконтрольну зовнішню торгівлю
при неконвертованому рублі, штучно занижених (в порівнянні з світовими)
внутрішніх цінах і наявності, великих тіньових капіталів привело до
спекуляції національним надбанням. Виникла реальна загроза економічної
безпеки країни через зростаючі об’ємом контрабандних поставок імпортних
товарів; експорту необробленої сировини; махінацій по перерозподілу
кооперативам і спільним підприємствам різної продукції, що фондується, і
сировини в збиток державним замовленням; реалізації ним же повсюдно
схопилося на держпідприємствах неліквідів для вивозу за рубіж;
незаконного ввезення і вивозу капіталів без організації власне сумісних
виробництв, що приводило до накопичення на рахунках СП крупних сум в
рублях, які обмінюються на іноземну валюту по курсу „чорного” ринку. За
допомогою корупціонерів з іноземними фірмами полягають невигідні для
країни контракти на поставку продукції, збувається стратегічна сировина
і матеріали. Катастрофічний масштаб набули організовані злочини на
об’єктах транспорту, яким сприяють блокади доріг, масові „кидання”
потягів без охорони на перегонах, скупчення жвавого складу, що не
охороняється, з цінними вантажами на прикордонних станціях і в морських
торгових портах.

Масштаби організованої злочинності все більше охоплювали саме ті сфери
економіки, які безпосередньо пов’язані із задоволенням життєво важливих
потреб населення. Це відноситься, перш за все, до підприємств і
організацій, що здійснюють зберігання, транспортування і реалізацію
товарів народного споживання. Полегшували злочинну діяльність різко
збільшені порушення господарських зв’язків і розвал споживацького ринку,
спроби багатьох місцевих органів регулювати його неекономічними
методами, зрив поставок і завезення товарів в роздрібну торгову мережу,
створення штучного дефіциту. Зростанню масштабів злочинів сприяли так
звані „договірні”, „кооперативні” ціни, а з 1992 року і „відпущені”
ціни. Ціноутворення без державного регулювання у багатьох випадках
використовувалося для зловживань, заховання істинних надходжень від
торгівлі і збуту. Все це зумовлювало нові варіанти організованої
злочинної діяльності. До початку 90-х років, не дивлячись на заходи
протидії збоку правоохоронних органів, ще більше розповсюдження отримали
злочинні формування бандитської і рекетирської спрямованості. Вказані
злочинні формування відрізнялися високим рівнем кримінального
професіоналізму, строгою ієрархічною структурою, розподілом ролей.
Подібні трупи, як правило, були мобільні, мали автотранспорт, були добре
оснащені технічно (мали прилади нічного бачення, радіостанції, газові
пістолети і балони, бронежилети і т.п.), були озброєні різними видами
вогнепальної зброї, як саморобного, так і серійного виробництва [11,
с.28].

Організована злочинність „шокових реформ”.

В період корінних змін соціально-економічних відносин, коли відбувається
первинне накопичення капіталу, різке розшарування населення по рівню
прибутків, коли змінюються стандарти і зразки поведінки окремих
соціальних груп, зростання злочинності стає неминучим явищем. Об’єктивно
в цих умовах державні органи здатні тільки стримувати масштаби цього
зростання. Та критична ситуація у сфері боротьби з організованою
злочинністю і корупцією, яка спостерігається зараз, бере початок в 1988
року, коли після відомого закону колишнього СРСР про кооперацію по суті
і почалося стихійно-неконтрольоване накопичення капіталу з
перекачуванням величезних державних засобів в кооперативний, а вірніше,
в приватний сектор, що носить в більшості випадків протизаконний
характер. Тут же знаходиться точка відліку злиття тіньового мафіозного
капіталу, накопиченого в роки тоталітарного режиму, і молодого
агресивного гангстерського капіталу перших років демократизації.

В такій ситуації було неминучим поява спочатку стихійних, а потім
організованих форм реакції кримінального середовища у вигляді рекету і
інших форм корисливо-насильних злочинів на утворення нового класу —
утримувача крупного капіталу.

Подальший розвиток подій вже в Україні також створив сприятливий грунт
для розростання організованої злочинності. В результаті процес зміни
форм власності 90-х років проходив, як правило, в нецивілізованих
формах, часто приймав кримінальний характер.

Злочинні групи, діючі на міжнародній арені, спеціалізуються на
розкраданні і контрабанді валютних цінностей і антикваріату,
нелегальному вивозі сировинних ресурсів, збройовому бізнесі, крадіжках
автотранспорту, радіоактивних матеріалів, проституції, рекеті,

Ряд лідерів злочинних формувань прийняли підданство інших держав і
виїхали за межу, що породжує певні труднощі з їхнім затриманням і
залученням до кримінальної відповідальності. Знаходячись зовні меж
Росії, вони продовжують керувати злочинними формуваннями, створюють
сумісні фірми для легалізації кримінальних прибутків.

Приведені дані дають право зробити висновок про те, що організована
злочинність, будучи чинником соціальних і економічних перетворень, що
дестабілізував, має стійкі тенденції подальшого розвитку, розширює сфери
впливу не тільки на території України, але і за її межами [10, с.69].

Вивчення кримінальних справ і матеріалів оперативно-розшукової
діяльності дозволяє зробити висновок про те, що в умовному єдиному
організовано-кримінальному просторі, як правило, діє п’ять видів
учасників злочинних формувань:

1) „псевдопідприємці”, які з’явилися в 1988 року з моменту ухвалення
Закону СРСР „О кооперации”. Спеціалізуються на фінансових аферах
(отримання незаконних кредитів і їхнє привласнення шляхом
псевдобанкрутства, підкупу співробітників банківської системи,
трансфертні операції по конвертації рубля, використовування фальшивих
авізо і інших банківських документів), „перекачуванню” державних засобів
на рахунку комерційних структур з подальшим їхнім привласненням,
незаконної приватизації державного і суспільного майна з подальшою
спекуляцією нерухомістю, перепродаж стратегічної сировини, отриманої за
ліцензіями і квотами від корумпованих урядовців;

2) „гангстери”; основна спрямованість — рекет (кваліфіковане здирство) і
зв’язані з ним бандитизм, розбої, грабежі, крадіжки. Крім того,
„гангстери” контролюють традиційні „класичні” сфери протиправної
діяльності: наркобізнес, гральний бізнес, проституцію;

3) „розкрадачі” („держзлодії”) — організовані групи злочинців, що
сформувалися ще в „застійний” період, особливе у сфері держторгівлі, а в
роки реформ зосередили свою протиправну діяльність в сферах приватизації
держмайна, продажі сировини, кольорових і рідкоземельних металів, ліси,
„перекачування” засобів рублів і валютних на рахунку комерційних
структур. Зважаючи на ці протиправні дії і володіння значним злочинне
здобутим капіталом також стали об’єктом силового тиску „гангстерів”;

4) „корупціонери” — групи держурядовців в органах влади, управління,
зрадники в правоохоронних органах, які в результаті підкупу надають
незаконні пільги, беруть участь з ними в розподілі надприбутків,
забезпечують їхнє „прикриття” у разі загрози настання кримінального
переслідування;

5) „координатори” — еліта злочинного світу, як правило, „злодії в
законі” або „авторитети”, що забезпечують „стабільність” системи
організованої злочинності шляхом взаємодії з кожним з названих вище
елементів[10, с.71].

Як організація, що має ролевий статус в злочинному середовищі, мафія
включена у відносно стійку систему взаємин між різними категоріями
злочинців, злочинних груп і організацій.

Як організація, що має ролевий статус в тіньовій економіці, мафія
стимулює зростання дефіциту на споживацькому ринку, контролює сферу
прихованого виробництва, закупівель і розподілу товарів.

Ключовим явищем, пов’язаним з організованою злочинністю, є злочинне
(кримінальна) середовище. Воно формує ідеологію і поставляє резерви,
причому ідеологію з широким набором своїх етичних, „правових”,
естетичних і навіть філософських ідей, не тільки реабілітуючи
злочинність, але і базу для субкультури цього середовища. Злочинне
середовище можна визначити як вельми стійку систему взаємин між різними
категоріями злочинців і організованих злочинних формувань, де діють свої
неписані закони, субкультура спілкування, кримінальні традиції, діляться
сфери злочинного бізнесу по об’єктах посягання і території, здійснюються
координація і „управління” злочинною діяльністю [19, с.11].

Торкаючись останніх елементів, що характеризують злочинне середовище і
злочинні співтовариства мафіозного типу слід виділити ядро організованої
злочинності — „злодіїв в законі” і авторитетів злочинного світу.

Слід зазначити, що на сьогодні з’явилися національні, кланові формування
злочинців з широко розгалуженими міжрегіональними і зарубіжними
зв’язками, які часто не підкорялися „злодіям в законі”. Ці явища
вимусили пом’якшити багато традиційних правил співтовариства „злодіїв в
законі”, спростити процедуру її формування.

При вивченні осіб „злодіїв в законі” виявилося, що деякі з них не мали
навіть судимості. Такий грубий відступ від злодійських традицій
пояснюється тим, що прийом в співтовариство нерідко здійснюється за
гроші. Подібні випадки вступу до співтоварвства „за хабар” стали
поширеними і сприяли поділу злочинців на „нових” і „старих”. Нове
покоління вважає допустимим такий прийом в співтовариство, оскільки
поповнюються загальні грошові фундації (общаки) [26, с.23].

1.2 Організована злочинність: поняття та причини виникнення .

У нинішніх соціально-економічних умовах суспільна свідомість
характеризується невдоволенням, яке викликане досить низькою
ефективністю роботи правоохоронних органів по боротьбі з організованою
злочинністю. Організована злочинність – проблема, що надзвичайно хвилює
людей. Вона розвиває і поглиблює свою ідеологію, використовує останні
досягнення науки і техніки, виходить за межі державних і митних
кордонів.

Зростання деструктивного впливу організованої злочинності на всі сфери
суспільного життя та нагальна потреба створення кримінально-правових
засад протидії цьому соціальне негативному явищу зумовили активізацію
наукових досліджень різних аспектів організованої злочинної діяльності.

Для створення наукових засад протидії організованій злочинності особливе
значення має розробка її поняття, за допомогою якого можна було б
окреслити межі цього надзвичайно небезпечного суспільного явища,
визначити його стан та закономірності розвитку. Конкретизація ознак цієї
злочинності є передумовою вироблення стратегії протистояння їй, основних
напрямів та заходів боротьби з нею.

Однак доводиться констатувати, що визначення поняття організованої
злочинності становить досить складну наукову проблему, вирішення якої
ускладнюється її багатоаспектністю. Навряд чи можна дати вичерпне
визначення цього виду злочинності або таке, в якому були б повністю
відображені найбільш істотні її ознаки. Різноманітність визначень, що
зустрічаються у науковій літературі, є закономірним відображенням
наукового пошуку, в якому задіяні представники різних наук – соціології,
психології, політології, економіки, низки правових дисциплін.

Потрібно зупинитися на підходах, які вироблені західною кримінальною
наукою та згадати про відповідний досвід міжнародного співтовариства у
цьому питанні[19, с.235-237].

Проблемою організованої злочинності як такої Організація Об’єднаних
Націй вперше зайнялася ще у 1975 р., коли на п’ятому Конгресі ООН щодо
попередження злочинності та поводження з правопорушниками , який
проходив у Женеві 1-12 вересня 1975року, були розглянуті зміни форм та
масштабів міжнародної та внутрішньодержавної злочинності [7, с. 115].

Ще, у серпні – вересні 1990 року в документі Секретаріату ООН,
підготовленому до проведення VIII Конгресу ООН із запобігання
злочинності та ставлення до правопорушників, відмічалося, що
організовані злочинні угрупування одержують фінансові прибутки та
отримують владу через створення та експлуатацію ринків незаконних
товарів та послуг, але було зафіксовано неможливість створення єдиного
уніфікованого визначення організованої злочинності через множинність
форм її вияву.

У документах Міжнародної конференції ООН з проблем організованої
злочинності (Суздаль, 1991) була опрацьована наукова дефініція. Згідно з
цим визначенням, під організованою злочинністю слід розуміти
функціонування стійких керованих угруповань злочинців, що займаються
скоєнням злочинів як бізнесом і створюють систему захисту від
соціального контролю за допомогою корупції. В одному з останніх
документів ООН – Конвенції проти транснаціональної організованої
злочинності, що підписана й Україною наприкінці 2000 р. (Палермо,
Італія), – діяльність організованої злочинної групи вбачається у
вчиненні одного або декількох серйозних злочинів[15, с.3].

Сьогодні в одній з рекомендацій Міжнародного семінару ООН щодо
визначення організованої злочинності зазначається, що остання – це
масове об’єднання стійких і керованих угруповань, для яких злочинна
діяльність є промислом і які створюють систему захисту від соціального
контролю з використанням таких протизаконних засобів як насильство,
залякування, корупція і великомасштабні розкрадання[15, с.4].

За визначенням Інтерполу, під організованою злочинністю слід розуміти
„будь-яку організацію або групу осіб, що займаються постійно міжнародною
злочинною діяльністю, мета якої – отримання прибутку”.

С.Мастрофскі і Г.Потер (S.Mastrofski & G.Potter) вбачали в організованій
злочинності неформальну, вільно структуровану, відкриту систему, основу
якої складають не стільки великі корпоративні злочинні синдикати,
скільки діяльність на нелегальному ринку організованих злочинних груп,
побудованих на зразок невеликих підприємств[6, с.18].

Р.Роуде вважає, що організована злочинність базується на тривалих
протиправних зв’язках між великою кількістю правопорушників, які
використовують спеціальні прийоми, а в разі необхідності, з метою
досягнення економічних переваг, вдаються й до боротьби за політичну
владу [14, c.35] .

Відомий німецький кримінолог Г.Й. Шнайдер розглядає організовану
злочинність як соціальну систему:

1. Організована злочинність як традиційне неформальне родинне
об’єднання, яке виникло в результаті певних стереотипів поведінки і в
рамках особливої системи культурних цінностей.

2. Організована злочинність як досить аморфне, неформальне системне
об’єднання представників професійного злочинного світу.

3. Організована злочинність як раціональна формальна суспільна система,
живий соціальний організм з міцною бюрократичною надбудовою .

У США з 1970 р. діє Закон про контроль над організованою злочинністю,
який містить перелік злочинів, що визнаються проявами організованої
злочинності. У Швейцарії визначення організованої злочинної групи
грунтується не стільки на організаційних (об’єднання на тривалий або
невизначений час), скільки на змістовних ознаках їх діяльності:
отримання у незаконний спосіб доходів або інших економічних вигод,
приховування протиправної діяльності від кримінального переслідування,
вчинення або планування з цією метою актів насильства, залякування,
впливу на політичні, громадські, адміністративні органи чи організації,
юстицію, профспілки, підприємців і т.ін. Кримінальний Кодекс Італії (ст.
416, 416І) за змістовні ознаки злочинів об’єднань організованої
злочинності кваліфікує витягування прибутку у сфері виробництва, обмін
та споживання різних товарів і благ, активне використання державних та
інших соціально-політичних структур, рекет, складні фінансові операції
[15, с.4].

Змістовний матеріал із цієї проблеми було представлено, зокрема, на
„круглих столах”. Результати обговорень були узагальнені в книгах
„Організована злочинність”, „Організована злочинність – 2”,
„Організована злочинність – 3”, і „Організована злочинність – 4” за
редакцією декількох відомих російських вчених. Представлю точки зору
деяких учасників цих згаданих „круглих столів”.

С.В. Дьяков вважає, що організована злочинність – це діяльність стійких
злочинних формувань (організацій), що вирізняються ієрархічною будовою,
згуртованістю на конкретній злочинній платформі (бандитській,
антиконституційній, контрабандно-валютній тощо), відпрацьованою системою
конспірації і захисту від правоохоронних органів, корумпованістю,
масштабністю злочинної діяльності, включаючи і зв’язок з міжнародною
мафією. Н.Ф.Кузнєцова та Г.М.Міньковський визначають організовану
злочинність як вид злочинності, сукупність злочинів, що вчиняються
учасниками стійких, ієрархічних, планово діючих злочинних об’єднань, і
водночас зазначають, що їх діяльність має характер бізнесу, спрямованого
на одержання максимального прибутку .

За висновком А.І.Долгової, організована злочинність – це не просто
сукупність організованих формувань та їх діяльності, а їх органічна
цілісність, наявність різноманітних стійких взаємозв’язків між ними на
основі забезпечення злочинної діяльності та створення сприятливих умов
для її розвитку .

Український вчений, доцент С.Єфремов дає таке наступне визначення
організованої злочинності: це система злочинів, вчинених на певній
території за певний період у межах організованої злочинної діяльності
злочинних організацій або організованих груп – стійких злочинних
об’єднань, створюваних особами з метою задоволення протиправним шляхом
своїх корисливих чи інших інтересів [14, с.91].

Вітчизняні вчені-кримінологи А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, автори
монографії „Корислива злочинна діяльність”, розглядають організовану
злочинність як сукупність злочинів, вчинених групами, що мають всі
ознаки організації (статус, мету діяльності, керівника, підрозділи
матеріального забезпечення, гроші, приміщення, транспорт тощо)[11,
с.22].

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю” від 30 червня 1993 р. визначає у ст. 1 організовану
злочинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі
створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань [3, ст.1].

З урахуванням висловлених міркувань організована злочинність може бути
визначена як відносно масове соціально-кримінальне, системно-структурне
явище, що є сукупністю стійких, керованих злочинних формувань (груп,
співтовариств) і лідерів злочинного середовища, що займаються вчиненням
злочинів як промислом і створюють систему власної безпеки, засновану на
використанні комплексу протиправних засобів та методів (корупції,
насильства, погроз і т.ін.) і мають наметі досягнення влади в
суспільстві, в тому числі політичної.

Основні причини організованої злочинності приховані в сферах
суспільно-економічних відносин.

По-перше, це об’єктивно існуючі наслідки того, що попередні
командно-адміністративні засоби і методи практично втратили свою силу і
значення, а нові соціально-економічні важелі або відсутні, або ще не
працюють. Конкретні прояви вказаного – розбалансованість виробництва і
його матеріально-сировинного і платіжного забезпечення, скорочення
об’ємів товарообігу, безробіття, інфляція, невпорядкованість
ціноутворення, оподаткування та фінансового контролю, штучне гальмування
реалізації нових законів, спрямованих на проведення приватизації,
переходу до ринкових відносин і втілення в життя інших важливих реформ
місцевого самоуправління.

Необхідність вирішення цих протиріч підштовхує господарників, перш за
все тих, що не мають достатніх правових та інших гарантій діяльності
недержавних виробничих і комерційних структур, на позазаконний
(обхідний) а іноді злочинний шлях, чим користуються лідери кримінального
середовища, що приникають з корисливими мотивами в такі структури, або
втягуючи їх представників в свою сферу діяльності.

В якості умов, що сприяють прогресуючому розвитку злочинності, є також
поверхнева проробка рішень (законів, урядових рішень і т. п.) перед їх
прийняттям і відсутності практики їх попередньої кримінологічної
експертизи.

Всі перераховані негативні явища створюють сприятливий грунт для
подальшого розвитку тіньової економіки, втягування в її сферу все нових
господарських ланок, керівників різного профілю та рангу. Внаслідок
цього розширюються масштаби економічних правопорушень, корупції,
нетрудових доходів, створення і функціонування організованих злочинних
груп, перш за все в економічні і сфері управлінню нею, розвитку їх
організаційних структур, ієрархії, розподілу кримінальних функцій і
ролей, закріплення багаточисельних кримінальних зв’язків і залежностей,
зокрема на міжрегіональному і міждержавному рівнях. Теперішній розвиток
економічної, зокрема організованої злочинності, в свою чергу, надає
основу базування, а також призводить до негативних кількісних і якісних
змін загальнокримінальної злочинності, всезростаючого посилення
корисливих і корисливо-насильницьких посягань, професіоналізму і
жорстокості.

Соціально-економічна криза в Україні з її криміногенними наслідками
специфічна тим, що відбувається поряд з зміною базисних відносин
власності. Це зумовлює стрімку матеріальну диференціацію і психологічну
різнорідність суспільства, гіпертрофію особистих потреб і відповідну
корисливу мотивацію мети і поведінки у значної частини суспільства, їх
реалізацію протизаконними шляхами і способами.

Наступна причина – криза ідеалів, що призводить до поширення, особливо
серед молоді, цинізму, падіння рівня моралі, посилення індивідуального і
колективного егоїзму, а отже до наглості та жорстокості особистих
вчинків. І нарешті, перераховані вище причини, посилюються кризою влади,
загальним зниженням контролюючої ролі держави та її окремих інститутів,
дестабілізації ситуації в певних регіонах тощо. Наслідок цього – падіння
трудової, договірної, технологічної, фінансової дисципліни,
безгосподарність і повна безвідповідальність керівників за невиконання
своїх обов’язків, бездіяльність тощо.

Негативний вплив на ріст злочинності здійснює правовий нігілізм, що
охопив широкі верстви населення. Нехтування правовими нормами, пряма
непокора законам – стають нормами поведінки в багатьох сферах
господарських, економічних і суспільних відносин. Такі явища, поряд з
причинною обумовленістю, характеризуються послабленням контролюючої ролі
держави і неефективної наглядової діяльності її правоохоронних органів,
пояснюються загальною недосконалістю правової системи, відставанням
нормативної бази від реальних потреб, суттєвими пробілами і протиріччями
в діючих законах, в тому числі розбалансованість і неадекватність
сучасній ситуації норм кримінально-правового,
кримінально-процесуального, адміністративно-правового і
виправно-трудового законодавства. А це в свою чергу призводить до
прийняття незаконних рішень і зловживань з боку представників виконавчої
влади і державного управління [11].

Суттєво ускладнює криміногенну ситуацію в Україні неврегульованість
багатьох державних процесів, пов’язаних з проголошенням незалежності.
Зокрема проблема „прозорості кордонів”. Наприклад, сьогодні на території
України перебуває значна маса населення, що прибуває з „близького
зарубіжжя”. Серед яких, велика кількість осіб без певних занять, а то й
просто гастролюючих злочинців. Належного контролю за переміщенням таких
осіб немає, статус їх як іноземців не визначений, служб спеціального
нагляду і контролю не існує. З даною проблемою тісно пов’язана проблема
незаконного обігу зброї та наркотиків.

Соціологія злочинності свідчить, що зростання та вдосконалення структури
організованої злочинності відбулося на протязі останніх семи-десяти
років і пояснюється перш за все негативними політичними та
соціально-економічними процесами, які відбуваються в суспільстві.

1.3 Кримінально-правові та кримінологічні ознаки організованої
злочинності.

До кримінально – правових ознак організованої злочинності відносять:
наявність в угрупуванні не менше п’яти учасників, стійкість,
озброєність, структурність. Першою ознакою є наявність не менше п’яти
осіб для скоєння злочинів. Це зумовлено тим, що така мінімальна
кількість членів потрібна для формування структури організованої
злочинної групи, без яких група не буде вважатись організованою. Це
повинні бути організатор, радник, керівник загону, бойовик (як правило
не один) і особа, яка здійснює функції внутрішньої безпеки.

Як свідчить результат аналізу діяльності організованих злочинних
угруповань їх кількість, як правило, перевищує 10 чоловік. В останні
часи реєструються організовані злочинні групи з кількістю 100 чоловік, а
в лавах найбільших з них перебуває 300-500 членів. За даними МВС Росії
чисельність „солнцевського” угрупування в Москві становить 350 членів, а
чеченське налічує 500).У зв’язку з цим доцільним було б використовувати
у законі термін угруповання [19, с.148].

Учасниками таких угруповань стають колишні кримінальні авторитети,
державні чиновники, працівники контрольних і правоохоронних органів,
спортсмени, військовослужбовці, що стали на злочинний шлях, вибилися з
життєвої колії і мають ділові зв’язки. Що стосується їх морального
обличчя, то їм притаманні такі риси, як правовий нігілізм, шкідлива
правосвідомість, прагнення до збагачення.

Другою ознакою організованої злочинності є стійкість. Стійкість групи –
це утворення групи для вчинення багатьох злочинів, намір надовго вчиняти
злочини або вчинити один, що вимагає старанної та багатобічної
підготовки. Так організовані групи створюються для вчинення ряду
злочинів або одного злочину. Вони характеризуються тісними зв’язками між
учасниками, що входять до її складу. готовністю жертвувати всім і йти на
будь-які вчинки заради досягнення мети групи. Цей зв’язок охоплюється
спільним умислом: кожен учасник усвідомлює про вчинення злочину поряд з
іншими. Дане угруповання є тривалим в часі і з створенням його для
скоєння одного злочину погоджуються не всі науковці. Зокрема, П.Л.Фріс
зазначає, що не можна погодитись з позицією Верховного Суду України, яка
висловлена у постанові Пленуму „Про судову практику в справах про
корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992р., про
можливість створення організованої злочинної групи з метою скоєння лише
одного злочину. Це є можливим для банди, але не може характеризувати
організоване злочинне угруповання, яке фактично є не діяльністю, а з
точки зору множинності злочинів може характеризуватись як злочинний
промисел [24, с.127-129].

Злочинний промисел – це систематичне вчинення корисливих злочинів, додає
злочинцеві прибуток засобів для існування.

Третьою ознакою організованої злочинності є озброєність. Дана ознака
нічим не відрізняється від притаманної банді, тільки що озброєність
банди може бути набагато вищим. Озброєність означає наявність зброї хоча
в одного її учасників (за зразком банди). Під зброєю розуміють як
вогнепальну (гвинтівки, пістолети, обрізи),так і холодну зброю (кортик,
шабля, фінський або армійський ніж). Інші предмети: ломики, сокири,
кухонні ножі не є зброєю. У організованих злочинних групах озброєність
набагато більша ніж в одного її учасника, як це притаманне для банди.
Судячи з чисельних повідомлень у засобах масової інформації, можна
прийти до висновку, що зараз організована злочинність озброєна „до
зубів”. В злочинців вилучаються: поряд з переробленою і саморобною
зброєю і зброя сучасного виробництва, як вітчизняних, так і зарубіжних
моделей.

Четвертою ознакою організованої злочинності є структурність. Ця ознака є
однією з найголовніших бо саме високий рівень структурності і відділяє
злочинні організації від інших форм співучасті. Функціонування таких
організацій базується на родинних зв’язках. В основу моделі родинного
порозуміння покладена концепція „родини”, яка сформувалась на півдні
Італії і виступала і виступає не стільки родинним осередком, скільки
діловим. Вона характеризується надзвичайно високою організованістю[24,
с.130].

Кримінологічні ознаки організованої злочинності.

Першою кримінологічною ознакою організованої злочинності є високий
рівень зв’язків з корумпованою частиною працівників органів державної
влади, управлінням та правоохоронних органів. Корупція є одним з
важливих чинників організованої злочинності, яка за певних обставин стає
її зовнішньою складовою (створює групу зовнішньої підтримки).

В. Всеволодов під корупцією розуміє незаконне використання державної
посади для одержання особистих вигод. Корупція поняття значно ширше тих
вчинків посадових осіб щодо кримінально-караного хабарництва, яке
виступає однією з форм корупції.

Корумповані чиновники гарантують не лише безпеку організованим злочинним
групам, а й сприяють здійсненню нею комерційних операцій, інформують про
діяльність правоохоронних органів[18, с.7].

Як зазначає П.Л.Фріс: „За даними МВС України на 1 січня 1997 р.
кількість працівників міліції, притягнутих до кримінальної
відповідальності за зв’язки з організованою злочинністю, перевищила 200
чол.”. За даними МВС Росії, практично кожна друга спланована операція
проти організованих злочинних груп терпить крах в зв’язку з тим, що
злочинців заздалегідь попереджають про її початок та схему. Корумповані
чиновники за свої „послуги” отримують значні винагороди або перебувають
на ставці у мафії.

Витрати на утримання корумпованих чиновників боси організованої
злочинності розглядають як необхідне й ефективне вкладення капіталу. В
корумповані зв’язки втягнута значна частина чиновників, їхні винагороди
набагато перевищують отримувані зарплати. Вони сприяють організованій
злочинності у відмиванні „брудних” грошей, що призводить до підриву
економіки держави [24, с.133].

При такому характері відносин між представниками організованої
злочинності і корумпованими чиновниками природно, що окремі управлінські
рішення приймаються не на основі об’єктивних і правових критеріїв та
інтересів держави, а відповідно до інтересів грошового „мішка”, що
викликає, з одного боку, руйнацію державного сектора економіки і
наносить колосальні збитки, а з іншого – процвітання приватного бізнесу
з його надприбутками.

Другою кримінологічною ознакою організованої злочинності є регіональний
контроль. В період зародження організованої злочинності ця ознака не
відігравала значної ролі, але з зміцненням організованих злочинних груп
між ними стали зав’язуватись збройні сутички за територію (сфери
впливу). Сильніші захоплюють території слабших. Виникло й таке нове
явище, як мафіозні війни на національному грунті. Вони ведуться між
представниками корінних мафіозних угруповань („слов’янами”) та
угрупованнями, утвореними з осіб кавказької національності
(„кавказців”): чеченців, осетинів, азербайджанців. Відбувається також
боротьба „молоді” зі „стариками” (тими злочинними угрупованнями, що вже
захопили територію, і новими сформованими).

Третя ознака – наявність загальних правил поведінки. Вони можуть
розроблятися керівниками групи і включають в себе правила внутрішньої і
зовнішньої поведінки. Вони регулюють відносини підпорядкування між її
членами. Чим вищий рівень організації, тим суворішими стають ці правила.
В кінцевому вони перетворюються у систему повного підпорядкування
нижчестоящих членів угруповання – вищестоящим, і всіх керівникові.
Останній же виступає в ролі фактичного господаря житія членів
угруповання, поширює свою владу і на їхнє особисте життя, на сімейні
відносини. Член організації відповідає перед нею за порушення внутрішніх
правил співжиття не тільки матеріально, а й фізично, навіть власним
життям . Може існувати спеціальна мова -сленг.

Зрозуміло, що існування таких правил поведінки посилює суспільну
небезпеку даних організацій і робить їх більш стійкими перед
правоохоронними органами. А боязнь відповідальності перед членами
„родини” не сприяє зізнанню злочинців, що погіршує розкриття злочинів,
створює міф про взаємну допомогу членів „родини”.

Четверта ознака – вербування нових членів. Організовані групи можуть
зростати кількісно, потреба в заміні вибулих членів в ході мафіозних
воєн, діяльності правоохоронних органів потребує спеціальних заходів по
залученню до організованих злочинних груп нових членів. Нові члени
злочинних формувань вербуються з різних спортивних секцій (східних
єдиноборств, важкої атлетики), які часто створюються і фінансуються на
кошти мафії. Особлива увага приділяється „важким підліткам”. Створюється
ореол „справедливого” злочинця, який приваблює молодь.

П’ята ознака – тісний зв’язок з верхівкою традиційної злочинності. Тобто
відбувається злиття верхівки традиційної злочинності з організованою.
Організовані злочинні групи часто поповнюються такими особами („злодіями
в законі”).

Шоста ознака – масштабний характер злочинної діяльності. Організована
злочинність постійно розширює сфери свого впливу, включаючи і інші
держави, в той же час на територію України проникають злочинні групи,
створені з представників інших держав. Українська організована
злочинність розповсюдилась в Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину.
Частина членів організованих злочинних угруповань перебуває у в’язниці в
даних країнах. В Україну проникають організовані злочинні групи з
кавказьким корінням, які розповсюджують вплив на все більшу частину
регіонів.

Сьома ознака – політизація злочинної діяльності. Організованій
злочинності сьогодні вдається контролювати багато аспектів державного
життя, навіть впливати на нього, причому зовні цілком законними методами
– протягуючи через урядові структури свої інтереси та видаючи їх за
державні, національні . Часто злочинні угруповання встановлюють „дружні
зв’язки” з політичними партіями і окремими політичними діячами, які б
відстоювали інтереси організованих злочинних груп.

Восьма ознака – проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю
над банківсько-комерційною діяльністю. Організовані злочинні формування
у сфері економічної діяльності дедалі частіше використовують систему
розрахунків через банківську мережу, намагаються встановити контроль над
банками, часто з застосуванням фізичної сили. Створюють мережу власних
банків на підставних осіб, чи скуповують акції існуючих[23, с.133-135].

Набули розповсюдження порушення в галузі приватизації державного майна.
Так Генеральний прокурор України О.Потебенько зазначaв: „Практично ця
сфера стала для корумпованих і злочинних угруповань однією з
найпривабливіших. Державі завдаються колосальні збитки. В цьому році
(мається на увазі 1998 р.) виявлено 5 тис. порушень, заведено 507
кримінальних справ, опротестовано 727 актів органів приватизації та
виконавчої влади. Найчисельнішими порушеннями є заниження вартості
майна…”.

Дев’ята ознака – легалізація („відмивання”) капіталу, накопиченого
злочинним шляхом. Гроші, якими володіють організовані злочинні
угруповання, за допомогою спеціальних заходів, через відповідні
комерційні структури переводяться в легальну сферу („відмиваються”).
Пізніше ці кошти забезпечують лідерам мафіозних угруповань власний
суспільний статус, можливість широкого впливу [24, с.136].

Як зазначає В.Всеволодов: „Тіньові злочинні угруповання сьогодні мають в
Україні мільярдні доходи „з повітря” (як висловлюються їхні
представники), тобто нічого не виробляючи. При цьому особливо
характерним є те, що на відміну від своїх зарубіжних колег, ці доходи,
як правило, не інвестуються в українську економіку. Частина з них
витрачається на задоволення особистих потреб злочинців (в основному за
кордоном), а більша частина надходить в іноземні холдингові компанії і
поглинається міжнародними потоками капіталів, чим підривається внутрішня
державна система на шкоду Україні” .

Десята ознака – встановлення контролю над засобами масової інформації.
Мафія для прикриття своєї діяльності використовує різноманітні прийоми
та методи встановлення контролю над засобами масової інформації:
замовляє публікації, „купує” журналістів, створює і фінансує власні
видання, які „працюють” на мафію, з тими, хто їй не підкоряється –
жорстоко розправляються. П.Л.Фріс зазначає: „Ця діяльність належить до
сфери ідеологічної підготовки існування організованої злочинності і
виконує, як і будь-яка ідеологічна діяльність, надзвичайно важливу
функцію” [24, с.138].

Вище перелічені ознаки вказують на особливості організованої злочинності
як форми злочинної діяльності. Саме їх потрібно доводити при
кваліфікації діяння за частиною статті Кримінального кодексу, яка
передбачає як обтяжуючу обставину – вчинення злочину організованою
групою.

Отже, організована злочинність є новим соціально-правовим явищем, ще
практично невідома ні теорії, ні кримінальному законодавству.
Відсутність чіткого поняття, яке би охоплювало ознаки цього явища,
ускладнює притягнення їхніх учасників до відповідальності, тому це
вимагає розробки лаконічного наукового визначення (дефініції)
організованої злочинності, що охоплювало б усі його ознаки, в теорії
кримінального права, і на його основі розробити кримінально-правові
норми, відповідальності за цей вид діяльності.

РОЗДІЛ 2: Організована злочинність як небезпечна форма групової
діяльності.

2.1 Види злочинних об’єднань.

Злочинні об’єднання, залежно від рівня їх стійкості, професійності,
сфери діяльності, правового становища у легальних структурах суспільства
тощо, можна розділити на такі види.

1) Проста організована група — це відносно проста форма об’єднання
злочинців чисельністю в межах 3—5 чоловік. У такі групи об’єднуються
шахраї, квартирні, кишенькові та інші злодії, грабіжники. В них немає
складної структури, суворої підпорядкованості, чітко вираженого лідера.

2) Структурована організована група. Порівняно з простою організованою
групою вона відрізняється більшою стійкістю, ієрархічністю, дотриманням
принципу єдиноначальності. Чисельність таких груп — 5—10 і більше осіб.
Злочинна діяльність має постійний характер, частіше це вчинення
корисливих злочинів або діянь, пов’язаних із застосуванням насилля, але
метою яких є заволодіння чужим майном. Лідер такої групи визначає напрям
її дій, планує і готує злочини, розподіляє між учасниками ролі. Для
забезпечення своєї діяльності структурована організована група взаємодіє
з іншими кримінальними елементами, зокрема з особами, які займаються
підробкою документів, скупкою краденого тощо. Такі групи вчиняють
крадіжки з квартир, автомобілів, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання,
займаються контрабандою. Корумпованих зв’язків у них, як правило, немає.

3) Організоване злочинне угруповання — це багаточисельне об’єднання, до
якого входять десятки, а то й сотні осіб, котрі активно займаються
злочинною діяльністю. Рівень організованості у загальній масі таких
угруповань нижчий, ніж в бандах і мафіозних об’єднаннях, хоча
дисципліна, ієрархія, підпорядкованість наявні і тут. В організованих
злочинних угрупованнях існує керівна ланка з лідерів, котрі посвятили
себе у злочинну діяльність і визначають її напрям. За ними стоїть
основна маса конкретних виконавців – ”бойовиків” з певною кримінальною
спрямованістю. Дане злочинне угруповання не є монолітним, а об’єднує
багато груп різного рівня організованості, чисельністю 5—10 осіб. Вони
займаються не лише вчиненням злочинів, а й здійснюють постійний контроль
на певній території (збір данини, вимагательство тощо). Часто їх лідери,
зібравши достатню суму грошей, вступають у сферу легального бізнесу, що
дає можливість створити більш складну форму злочинної організації —
мафіозне об’єднання.

4) Банда являє собою форму організованої злочинності, що полягає у
створенні озброєної групи, яка має на меті вчинення злочинів, пов’язаних
з нападами на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.
Вона відрізняється підвищеною суспільною небезпекою, оскільки
застосування зброї — обов’язкова її ознака. Банди відрізняються високим
рівнем організованості та беззаперечною підкореністю ватажку. Вони
функціонують самостійно, а результатами їх злочинів зазвичай є здобуття
грошей, валюти, зброї, антикваріату та інших цінностей.

Деякі кримінологи виділяють три категорії банд, які умовно називають:
„класична банда”, „спеціалізована банда”, „замовники”.

Класичним бандам притаманне вчинення таких злочинів, як напади на банки,
інкасаторів, магазини, музеї, квартири тощо. Нерідко вони поєднані з
убивствами та нанесенням тяжких тілесних ушкоджень. Особливість
спеціалізованої банди полягає у тому, що вона практикується на вчиненні
одного, рідко двох видів злочинів. Найчастіше це напади на банки і
магазини. Банди -”замовники” вчиняють злочини на замовлення. Вони
малочисельні, їх члени добре підготовлені фізично, озброєні,
відрізняються винятковою конспірацією. „Замовники”, як правило, не
входять до складу злочинних угруповань, хоча можуть мати зв’язки з
їхніми ватажками. Злочини вчиняють за плату.

5) Мафіозне об’єднання. Під терміном „мафіозне” у даному разі
розуміється поєднання протиправної і легальної діяльності, використання
недоліків економіко-правової системи для одержання незаконних прибутків
або присвоєння певних адміністративних повноважень, можливість впливати
на органи влади. Таким чином, мафіозне об’єднання — це злочинне
угруповання, яке за ступенем організованості і характером діяльності
вийшло за межі власного формування і поєднує як протиправні, так і
легальні форми діяльності, впливаючи на державну політику і напрями
соціального-економічного розвитку [20, с.45].

Мафіозні об’єднання завжди мають прикриття у вигляді різних комерційних
структур, які служать для різного роду афер та відмивання „брудних”
грошей, а також тісні корумповані зв’язки з представниками органів влади
та управління. Для забезпечення захисних функцій вони залучають інші
злочинні угруповання. Очолюють мафіозні синдикати декілька чоловік,
котрі займають, як правило, однакове положення. Біля них гуртуються від
десятка до сотень членів, які у міру необхідності залучаються за плату
для виконання конкретної „роботи”.

Зарубіжні автори виокремлюють загальні риси мафіозних об’єднань. Вони
певною мірою можуть характеризувати й інші форми організованої
злочинності, але найбільше притаманні саме злочинним синдикатам: їх
діяльність має сталий характер і відбувається на постійній основі; вона
завжди має форму нелегального бізнесу і пов’язана з наданням певних
товарів і послуг. Кінцева мета мафіозних синдикатів полягає в отриманні
величезних прибутків і досягається шляхом встановлення контролю над
окремими сферами суспільного життя. Останнє означає монополізацію
відповідних ринків та проникнення за допомогою корупції до органів влади
і управління [27, с.47-49].

Існує й інша класифікація організованої злочинності. Деякі кримінологи
виокремлюють групи з низьким, складним та високим рівнем
організованості. Проте такий розподіл не завжди показує чіткі межі між
ними. Майже кожну таку групу можна розглядати як носія багатьох сукупних
ознак.

Злочинна організація, як правило, створюється для систематичної
злочинної діяльності. Тому її члени зобов’язані дотримуватися правил
конспірації, не привертати до себе уваги правоохоронних органів, мати
постійне місце роботи, не зловживати спиртними напоями і зовнішньо вести
законослухняний спосіб життя. Законспірованість групи забезпечується
детальною підготовкою до вчинення злочинів, аж до рекогносцировки місця
злочину і хронометражу дій співучасників, відпрацювання алібі та лінії
поведінки у разі арешту. Крім того, члени злочинної організації прагнуть
запастися „документами прикриття” — довідками про інвалідність,
наявність у них психічних захворювань тощо. Меті конспірації відповідає
і спеціалізація груп, діяльність яких спрямована на вчинення злочинів
стосовно осіб, які займаються здобуванням незаконних прибутків. Це,
зокрема, вимагання грошей під погрозою насильства (рекет), об’єктом
якого у першу чергу стають розкрадачі державного майна, шахраї,
контрабандисти, збувачі наркотиків, сутенери, повії. При цьому діапазон
засобів дуже широкий: від загроз і залякування до захоплення заручників,
від простого побиття до жорстоких катувань та вбивств.

Прибутки злочинних організацій нерідко поповнюються за рахунок платні за
охорону нелегальних мільйонерів, членів їхніх сімей, майна, викрадення
транспортних засобів, крадіжок предметів антикваріату, виконання певних
замовлень (перевезення грошей, супроводження вантажів тощо), тобто
спостерігається їх зрощування з ділками тіньової економіки. Злочинні
організації здійснюють також розвідувальну і контррозвідувальну
діяльність з метою отримання потрібної інформації, залучення до своїх
лав співробітників правоохоронних органів (шляхом підкупу, шантажу),
виявлення осіб, які надають допомогу правосуддю. Характерною ознакою
злочинних організацій є їх добре технічне оснащення. Вони мають сучасні
види транспорту, зброї, у тому числі іноземного виробництва,
передавачів, підслуховуючої апаратури, приладів нічного спостереження
тощо [23, с.85].

Зазначу, що організована злочинність не є винаходом якоїсь окремої
країни. Це явище інтернаціональне, за своєю сутністю — один з вищих
етапів еволюції злочинності. За характером та формами діяльності
організовану злочинність умовно можна поділити на кримінальну або
гангстерську, яка в основному займається вчиненням грабежів, розбоїв,
вимагань, шахрайств, бандитизму, вбивств, і економічну або
„білокомірцеву”, що паразитує на розкраданні державної чи колективної
власності, зловживаннях посадовим становищем, корупції та інших
корисливих злочинах [23, с.127-129].

2.2 Гіпотетична модель злочинних угрупувань.

У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з
організованою злочинністю” остання визначається як „сукупність злочинів,
що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих
злочинних угруповань” [3, ст.1]. Гіпотетичну модель таких угруповань
можна уявити у вигляді своєрідної піраміди [див. додаток 1]. В її основі
знаходяться „первинні” угруповання квартирних злодіїв, шахраїв,
„наперсточників”, „кидал”, „ломщиків”, а також інших осіб, які мають
доходи від своєї протиправної діяльності. Над ними розташовуються
угруповання, які умовно можна назвати групами забезпечення і безпеки. До
групи забезпечення входять особи, які безпосередньо участі у злочинах не
беруть. До їх функцій належать:

— реалізація рішень лідерів;

— контроль за діяльністю виконавців;

— розв’язання різного роду конфліктних ситуацій між злочинними групами
та окремими злочинцями;

— забезпечення належного зв’язку у самому угрупованні, а також контактів
з іншими злочинними формуваннями;

— охорона представників елітарної групи; забезпечення професіоналізму
виконавців;

— пропаганда кримінального способу життя;

— легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом;

— матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їхніх сімей
[13, с.56].

Групу безпеки складають особи, які займаються організацією
розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявленням осіб
(юристів, журналістів, лікарів, державних службовців), які можуть бути
корисними організованому угрупованню. До їх функцій належать:

— забезпечення високого соціального статусу осіб, які входять до
елітарної групи;

— створення умов, що перешкоджають боротьбі зі злочинним угрупованням;

— компрометування або нейтралізація державних чиновників, співробітників
правоохоронних органів, які чесно ведуть боротьбу з організованою
злочинністю;

— вжиття заходів щодо звільнення „своїх” від кримінальної
відповідальності або пом’якшення покарання;

— консультації з правових питань; навчання членів угруповання формам і
методам роботи правоохоронців.

На вершині піраміди перебуває так звана елітарна група, представники
якої — „тіньові” лідери, що здійснюють організаційне, управлінське,
ідеологічне керівництво розглянутою системою. Вони, як правило, не мають
безпосереднього відношення до конкретних злочинів, залишаючись, завдяки
цьому, за межами дії кримінального закону.

Наявність лідера групи є суттєвою ознакою та важливим елементом
криміналістичної характеристики злочинних угруповань. Лідер — центральна
фігура в злочинному об’єднанні. Він згуртовує групу психологічно, надає
її діяльності єдиний і цілеспрямований характер.

В середньому в злочинному світі „коронується” не менше 8—11 злочинних
авторитетів (лідерів) на рік. Зокрема, в СРСР протягом 1986—1988 pp. OBC
виявлено і поставлено на облік близько 20 тис. лідерів і понад 500
„злодіїв у законі”, а в Україні тільки у 2000 р. щодо 800 лідерів
порушено кримінальні справи.

На сьогодні серед лідерів організованих злочинних угруповань
простежується перехід на інший рівень діяльності, прагнення до
легалізації своїх доходів, бажання належати до влади й отримати офіційне
визнання. Злочинний капітал легалізується через створені приватні
підприємства, товариства, корпорації, концерни, фінансово-промислові
групи та комерційні банки. В свою чергу така легалізація надала лідерам
можливість відкрито брати участь у громадському житті, діяльності
державних установ й організацій, фінансуванні ряду соціальних програм, у
тому числі виборів до органів влади. З метою розширення сфер впливу
названі лідери намагаються встановити зв’язки з чиновниками органів
державної влади та управління — аж до вищих її ешелонів [26, с.76-78].

Об’єктивно в групі виникає потреба у керівництві. Ускладнення
протиправної діяльності, прагнення до отримання максимальних злочинних
доходів потребує координації і управління. У зазначеній групі поступово
починає з’являтися особа, здатна до аналізу ситуації, керівництва людьми
та яка знає технологію злочинного бізнесу. При аналізі особистісних
якостей членів злочинних груп спостерігається чітке розмежування на дві
категорії: спроможних до управління і схильних до підпорядкування.

Можна погодитися з думкою В.Бикова, який вважає, що висунення лідера в
таких групах відбувається стихійно, по мірі їх розвитку та
функціонування. При цьому, як вказує вчений, діють два фактори —
об’єктивний та суб’єктивний.

Об’єктивний полягає у тому, що в лідери висувається той член групи, який
найбільш „корисний” для її діяльності, найкращим чином проявляє себе в
готуванні й вчиненні злочинів.

Суб’єктивний фактор — у тому, що особа, яка висувається в лідери,
володіє такими якостями, які необхідні для здійснення функцій лідера у
злочинному угрупованні. Вони найбільш активні, енергійні, рішучі,
наділені високим інтелектом, життєвим, утому числі й злочинним, досвідом
[7, с. 23].

Зокрема, згідно з даними, отриманими при вивченні кримінальних справ,
більшість лідерів мають вищу освіту — 62%, тоді як середню спеціальну —
25%, середню — 12%, незакінчену середню освіту — 1%..

Висунення лідера відбувається поступово, по мірі розвитку злочинного
об’єднання. В групах низького психологічного розвитку (випадкові, на
зразок компанії) ще немає лідера, але сформувалося ядро з найбільш
активних її членів. Процес висування лідера тільки починається, а в разі
викриття групи — припиняється. І лише у злочинних угрупованнях високого
психологічного розвитку (організовані групи, злочинні організації) лідер
представлений у класичному вигляді. В них він проходить шлях від особи,
яка має схильність до лідерства і епізодично виявляє ці здібності, до
справжнього керівника злочинної групи, без участі якого не вирішується
жодне важливе питання.

Можна погодитись з В.Биковим, який вважає, що лідер в злочинній групі
виконує важливі соціально-психологічні функції. Саме завдяки йому група
стає згуртованою, її склад стабілізується, відносини формалізуються .

До основних функцій, які лідер виконує у процесі функціонування
організованою злочинного угруповання, можна віднести:

— Організаторська — полягає у тому, що лідер створює та організовує
злочинне об’єднання, розробляє заходи безпеки, керує підготовкою,
вчиненням й приховуванням злочинів, що забезпечує тривале функціонування
групи. Він володіє глибокими спеціальними знаннями в тій сфері
діяльності, на яку спрямовані інтереси кримінального угруповання, та
об’єднує під своїм керівництвом і направляє зусилля його членів з
різними характерами, внаслідок чого визнається найнебезпечнішим членом
групи. Однак лідери можуть і не мати спеціальних знань у кримінальному
бізнесі, при цьому вони, як правило, залучають до своєї діяльності
консультантів (радників). Тому сутність організаторської діяльності — у
створенні таких умов, без яких не може бути забезпечений процес
злочинної діяльності;

— Інформаційна — тісно пов’язана з організаторською. Лідер організовує
надходження необхідної інформації, аналізує її і у необхідних випадках
передає іншим членам групи. При реалізації даної функції він діє у двох
напрямах: отримання інформації зовні і збирання відомостей про внутрішнє
життя групи. Ця функція дозволяє лідеру завжди володіти обстановкою й
контролювати діяльність злочинної групи.

— Ідеологічна — полягає у тому, що лідер значно впливає на
морально-психологічний клімат не тільки в злочинному середовищі, а й у
суспільстві, демонструючи рівень життя, недоступний більшості. В даному
разі люди (особливо молодь) вбачають у цьому еталон для наслідування,
потрапляючи у систему організованої злочинності, забезпечуючи тим самим
її стійкість та відтворюваність. Значна увага лідерами приділяється,
по-перше, поширенню інформації про всемогутність злочинних угруповань,
яка, за необхідності, підкріплюється терористичними акціями, що викликає
відповідну реакцію у населення. По-друге, одночасно міфологізується
діяльність злочинних об’єднань чи окремих фактів їх існування.

— Стратегічна — у тому, що злочинні об’єднання функціонують згідно з
ідеями та планами лідерів, яким притаманні тенденції домінування,
цілеспрямованість, стійкість емоцій, що дозволяє зберігати необхідну
соціально-психологічну дистанцію з оточуючими, тверезо аналізувати
ситуацію, що складається, краще за інших бачити можливості групи,
прогнозувати вірогідні труднощі і на підставі цього приймати певні
рішення.

— Нормативна — полягає у тому, що лідер формує єдність поглядів і
позицій членів групи. Це забезпечує узгодженість дій в ситуаціях не
планованих, раптових, пов’язаних з ризиком й небезпекою. Він визначає
допустимі межі і норми поведінки, встановлює заборони, за порушення яких
застосовує відповідні санкції. З особистістю лідера, його поведінкою й
переконаннями звіряють свої вчинки інші члени групи.

— Дисциплінарна — особливо важлива для організованих груп і злочинних
організацій, де норми поведінки більш жорсткі, ніж у групах низького
психологічного розвитку. Члени злочинних груп, які порушили правила
поведінки, підлягають суворому покаранню. Суттєво відрізняються й
покарання. Якщо у групах низького розвитку порушника можуть вигнати, то
в організованих справа може закінчитися фізичною розправою. Лідер
нерідко сам визначає вид покарання, спосіб його здійснення, виконавців
тощо. В дану функцію лідера входить і обов’язок вирішувати різноманітні
конфлікти, що виникають всередині групи [26, с.38].

Отже, роль лідера у злочинному угрупованні визначальна. Чим більші його
організаторські функції, тим вище рівень організованості й згуртованості
об’єднання, функціонування групи є тривалішим, злочинна діяльність
різноманітніша та більш прибуткова.

Практика свідчить, що до 1999 р. в Україні спостерігалася тенденція
зростання організованої злочинності. Так, у 1995 р. виявлено 288
злочинних груп; 1996 р. – 322; 1997 р. – 600; 1998 р. – 953; 1999 р. –
1057. Але вже у 2000 р. кількість виявлених організованих злочинних
угруповань трохи зменшилась і склала 960 груп, а в 2001 р. їх кількість
скоротилася до 770. Наукові дослідження показують, що стійкі угруповання
злочинців серед усіх виявлених груп становлять 10 %. У середньому до
кожної з груп входили 7—8 осіб, і діяли вони півтора—два роки [10,
с.4-5].

Розділ 3: Основні сфери діяльності злочинних організацій.

Не викликає заперечень той факт, що організована злочинність проникла
практично у всі сфери економіки, вторглась у сферу національних
відносин, у політику. Вона прагне контролювати владні, управлінські й
господарські структури, їй вдається проводити акції по використанню цих
структур для незаконного збагачення. Вона нав’язує суспільству свої
уявлення про систему цінностей і норм поведінки, формує образ
героя-ділка тіньової економіки і лідера кримінального середовища.

Функціонально організована злочинність проявляється в наступних формах
організованої злочинної діяльності: створення та нарощування злочинного
капіталу; наркобізнес; корупція; легалізація здобутих злочинним шляхом
засобів (грошей) і проникнення в легальний бізнес; торгівля людьми та
інші.

Організована злочинність і наркобізнес.

Наша країна зіткнулася з проблемою незаконного обігу наркотиків і
відчула її гостроту тільки останніми роками завдяки транзиту наркотичних
речовин та дій наркоділків на своїй території. У світі до цього часу
вживання наркотиків досягло таких масштабів, що почало становити загрозу
для існування людства, у зв’язку з чим Організація Об’єднаних Націй
1991— 2000 роки оголосила Десятиліттям боротьби зі зловживанням
наркотиків та покликала світове співтовариство до рішучої,
конструктивної боротьби з цим соціальним лихом [9, с.27-30].

Як свідчить практика роботи правоохоронних органів, злочинні формування
досягли особливого успіху в наркобізнесі, оскільки ринок наркотиків
найбільш прибутковий з усіх можливих сфер бізнесу.

Сьогодні як ніколи для країни, так і для її населення існує небезпека
глобального втягнення України до сфери наркобізнесу, завдяки тому, що
наркоділки використовують нашу державу не тільки як транзитну територію,
але і як ринок збуту наркотиків, попит на які з кожним роком зростає.

Встановлено також, що наша країна стає об’єктом експансії міжнародного
наркобізнесу, що пояснюється такими факторами:

геополітичним положенням України, що виконує функцію „мосту” між Азією і
Західною Європою;

недосконалістю українського законодавства в галузі контролю над
наркотиками;

складностями в організації митного і прикордонного контролю на ново
утворених кордонах;

тривалою економічною кризою і пов’язаним з нею зниженням рівня життя
населення;

недостатньо ефективною протидією правоохоронних органів наркобізнесу.

Дані роботи практичних підрозділів свідчать про помітну активізацію
злочинних угруповань, що спеціалізуються на незаконному обігу
наркотиків, як з країн ближнього і далекого зарубіжжя, так і власне
українських.

Матеріали слідчої та судової практики фіксують конкретні кроки
представників українських злочинних угруповань, які на 90 % спрямовано
на встановлення контактів із зарубіжними наркоділками .

Це підтверджують дані МВС України, які свідчать про те, що число
злочинів, пов’язаних з наркотичними і сильнодіючими речовинами, за
останні п’ять років зросло з 38 258 до 45 748, тобто — на 19,5%, серед
яких 67% припадає на такі, що мають ознаки організованих [23, с.45].

Надзвичайну небезпеку становлять дії організованих злочинних угруповань
з контрабанди наркотиків, які на сьогодні характеризуються
спеціалізацією наркобізнесу з організованими зв’язками, мають
транснаціональний характер та чітку монополізацію. Матеріали справ
свідчать про спроби втягування до протиправної діяльності впливових
посадових осіб та співробітників правоохоронних органів.

Особливо міжнародні зв’язки простежуються серед злочинних угруповань,
що мають транснаціональний характер — контрабанда наркотиків, зброї та
торгівля людьми .

Організовані злочинні угруповання, що вчиняють злочини у сфері обігу
наркотичних засобів, мають своїх фінансистів, банкірів, юристів,
фахівців з питань торгівлі. Інші члени організації виконують
спеціалізовані функції. Це вербувальники, фінансові радники, фахівці з
контрактів (особи, які укладають угоди з лоцманами, моряками,
вантажниками, водіями вантажівок і т. п.), покупці (які купують або
орендують літаки, судна, автомобілі), збувальники, перевізники.

Необхідно також констатувати, що міжнародний наркобізнес, організовані
злочинні угруповання активізували діяльність щодо включення українського
ринку до своєї сфери впливу (з перспективою реального контролю над ним)
для забезпечення регулярних прямих постачань наркотиків (насамперед
героїну і кокаїну), „відмивання наркодоларів”, і освоєння з метою
безпеки нових маршрутів транзиту наркотиків з Латинської Америки до
Європу .

Фактори, що впливають на можливість „відмивання” грошей, набутих за
рахунок наркобізнесу злочинними угрупованнями, такі: недосконалість
законодавства, що регламентує діяльність нових господарських структур;
непідготовленість правоохоронних органів до вирішення проблеми, яка
розглядається; різке збільшення недержавних підприємств і організацій.

Минулого року на розгляді у судах знаходилося 32 694 кримінальні справи,
порушені за вчинення злочинів, пов’язаних з наркотичними засобами,
психотропними речовинами та прекурсорами відносно 36 283 осіб, утому
числі відносно 162 осіб— за вчинення злочинів організованою групою
(1999р.— 31 296 справ відносно 34 680 осіб, утому числі відносно 133
осіб за вчинення злочинів організованою групою; 1998р.— 29 483 справи
відносно 32 889 осіб, утому числі відносно 89 осіб в організованій
групі) [11, с.12-13].

Сьогодні вчені відмічають, що в Україні триває процес формування
наркомафії — багатогалузевої структури, що буквально містить у собі
організацію виробництва, переробку, транспортування і розповсюдження
наркотичних засобів у загальнонаціональних масштабах.

За своєю структурою наркомафія в Україні складається з трьох частин, що
є класичною мафіозною пірамідою.

Перша складова — роздрібні торговці, яких тільки в Києві кілька тисяч
чоловік.

Друга — середні оптовики і перевізники з „групами охорони” товару на
шляху і торговці на місцях.

Третя складова— верхній ешелон, що сам не має безпосередньої справи з
наркотиками, її завдання — планування операцій з проведення як
„відмивання” отриманих грошей, так і з їх розподілом.

Особливість її структури в тому, що через цілком зрозумілі обставини —
вона не може бути лише „українською мафією” в етнічному розумінні цього
поняття.

Дослідженнями встановлено, що характерною ознакою організованих
злочинних угруповань осіб, що збувають наркотики, на сучасному етапі є
їх функціонування за земляцькою (національною) ознакою, що створює
додаткові труднощі для розкриття і розслідування їх злочинної діяльності
[8, с.58-59].

До характерних ознак організованих злочинних угруповань, що займаються
наркобізнесом. відносять:

високий ступінь організованості, що містить керівне ядро (лідера),
диференціацію функцій виконавців усередині угруповання;

жорстку дисципліну, дотримання конспірації, безперечне підпорядкування
чітко регламентованим правилам ієрархічних стосунків у групі;

прагнення мати зв’язки або їх наявність з корумпованими представниками
державних, правоохоронних органів, а також держпідприємствами і
комерційними структурами, що використовуються для прикриття злочинної
діяльності, „відмивання” (легалізації) отриманих прибутків;

тісний зв’язок керівників груп із кримінальним середовищем; така
консолідація є вигідною: особи з кримінального середовища виконують
функції забезпечення діяльності групи (захист від рекету, розправа з
конкурентами і членами групи, які намагаються припинити злочинну
діяльність і т. п.). а ділки наркобізнесу відраховують їм певний
відсоток прибутку від незаконних операцій з наркотиками:

використання засобів, отриманих за збут наркотиків, для організації
протидії роботі правоохоронних органів (підкуп, шантаж, дезінформація),
здійснення розвідувальних заходів, а також контрзаходів, що
перешкоджають проникненню в угруповання негласних співробітників;

ретельне планування злочинів і підготовка до їх вчинення;

залучення до злочинних угруповань представників нетрадиційних для
злочинного середовища прошарків суспільства — вчених, інженерів,
лікарів, викладачів і т. п.

Корупція і організована злочинність.

Корупція як соціальне явище пов’язана з багатьма соціальними процесами,
у тому числі криміногенними. Насамперед, це стосується зв’язку корупції
з організованою злочинністю.

Багато вчених схильні розглядати корупцію й організовану злочинність або
як одне ціле, або як структурний елемент один одного. Так, О. Гуров
вважає корупцію однією з обов’язкових ознак організованої злочинності.
Під корупцією він розуміє не просто дачу чи одержання хабара за надання
будь-якої послуги, а „… постійний зв’язок посадових осіб з
організованими злочинцями” . Такої ж думки дотримується О. Філімонов,
зазначаючи, що в деяких випадках організована злочинність і корупція
пов’язані настільки тісно, що це дає підстави вченим виділяти корупцію
як одну із ознак організованої злочинності C. Л. Аркуша вважає, що
використання корумпованих зв’язків є обов’язковим елементом в діяльності
формувань, які спеціалізуються на вчиненні злочинів у сфері економіки .
Такої ж позиції дотримується О. Г. Кальман, який вважає, що організована
злочинність у сфері економіки фактично не може існувати без підтримки і
тісної взаємодії із владними структурами. На його думку, в українських
умовах це, значною мірою, обумовлено потребою легалізації значних сум
грошей, здобутих організованими злочинними угрупованнями у процесі своєї
злочинної діяльності [16, с.70-74].

Якщо ж характеризувати проникнення представників організованих злочинних
груп до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то
слід зазначити, що воно переслідує такі цілі:

ухилення керівників та членів організованих злочинних угруповань від
кримінальної відповідальності, у тому числі за допомогою депутатської
недоторканності;

нейтралізацію слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, що
здійснюються правоохоронними органами щодо організованих злочинних
угруповань чи окремих їх членів;

забезпечення „даху” для подальшої злочинної діяльності;

забезпечення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших
незаконних переваг тощо.

Проведеними працівниками внутрішньої безпеки УБОЗ УМВС України у
Львівській області у середині 90-х років дослідженнями встановлено, що
лише за матеріалами кримінальних справ кожна п’ята організована злочинна
група мала підтримку серед представників владних структур, у тому числі
правоохоронних органів. У сфері економіки – кожна друга група. У
результаті анкетування 200 оперативних працівників встановлено, що 92%
респондентів визнають реальну можливість проникнення злочинних елементів
в органи внутрішніх справ [18, с.7].

Про органічний зв’язок корупції та організованої злочинності свідчить
також той факт, що найвпливовіші міжнародні організації, формулюючи
рекомендації підвищення ефективності боротьби з організованою
злочинністю, особливу увагу приділяють боротьбі з корупцією. Так, ООН
одним із стратегічних напрямів попередження організованої злочинності
вважає дослідження проблем боротьби з корупцією. У прийнятих у 1990 р.
VIII Конгресом ООН „Керівних принципах для попередження організованої
злочинності і боротьби з нею” зазначено, що „… необхідною умовою
розробки програм з попередження злочинності є дослідження проблем
корупції, її причин, характеру, наслідків, взаємозв’язку з організованою
злочинністю і заходів для боротьби з нею” .

У доповіді Генерального секретаря ООН – „Вплив організованої злочинної
діяльності на суспільство загалом” – на II сесії Комітету по
попередженню злочинів і кримінальному правосуддю Економічної і
соціальної ради ООН у квітні 1993 р. відзначалось, що корупція державних
посадових осіб завжди була одним із засобів, яким надавали перевагу
організовані злочинні угруповання, складовою частиною їх стратегії і
тактики, якій віддавалась перевага перед застосуванням відкритого
насильства. Гроші, які виплачуються у вигляді хабарів, вважаються босами
організованої злочинності їх добрим інвестуванням, накладними
витратами, виправданими з точки зору „справи”, оскільки це значно
збільшує шанси на успіх і ймовірну безкарність, знижує або зводить
нанівець небезпеку розкриття злочину з усіма втратами, до яких це може
призвести .

У Рамковій Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти організованої
злочинності від 21 липня 1997 року безпосередньо при визначенні поняття
організованої злочинності вказується на те, що корупція є одним із трьох
основних засобів (два інші – насильство і залякування), які дають
можливість ватажкам організованої злочинності отримувати прибуток,
контролювати території, зовнішні та внутрішні ринки, продовжувати свою
злочинну діяльність і проникати в легальну економіку [21, с.24-25] .

Досить точним слід визнати твердження про те, що звичайна злочинність
наступає на суспільство, діючи проти його інститутів, у тому числі й
держави, то організована злочинність у цьому наступі прагне спиратися на
інститути держави й суспільства, використовувати їх у своїх цілях. Це
використання значною мірою здійснюється за допомогою встановлення й
поширення корумпованих відносин.

Констатуючи тісний зв’язок корупції та організованої злочинності, на наш
погляд, їх не можна розглядати як одне ціле або навіть як обов’язковий
структурний елемент один одного (переважно корупцію як елемент
організованої злочинності). Корупцію, як і організовану злочинність,
можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Корупція – це лише
один із засобів, які використовує організована злочинність. Слід
погодитись з тим, що факти отримання посадовою особою навіть численних
хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового
становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви
організованої злочинної діяльності.

Організована злочинна група чи організоване злочинне угруповання цілком
можуть існувати і без корумпованих зв’язків. Інша справа, що відсутність
таких може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і
навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім
інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалежність цих
явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять один одного, сприяють
взаєморозвитку. Наявність корумпованих зв’язків для організованих
злочинних формувань і зв’язок корумпованого чиновника з такими
формуваннями – це оптимальна з точки зору досягнення злочинного
результату і безпеки функціонування формула існування двох явищ, що
розглядаються.

Організована злочинність зацікавлена створити відповідні позиції у
владних структурах для відстоювання в них своїх інтересів, забезпечення
сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення від
відповідальності, а корупція, у свою чергу, зацікавлена в можливостях
організованих злочинних угруповань (фінансових, організаційних та ін.).
Тому широке розповсюдження корупції неодмінно призводить до зростання
організованої злочинності, а якісний і кількісний розвиток останньої
неодмінно тягне за собою збільшення кількості корупційних проявів і
підвищення небезпечності їх характеру. Можна сказати так: у своєму
розвитку корупція й організована злочинність ідуть на зустріч одне
одному і неодмінно зустрічаються на певному етапі свого розвитку, а
зустрівшись, інтегрують свої зусилля, суттєво збільшуючи свій злочинний
потенціал. Цей рух є вигідним для обох сторін. І далеко не завжди, як це
інколи стверджується в літературі, ініціатива належить організованим
злочинним угрупованням [16, с.70-74].

Проникнення організованої злочинності до влади сприяє утворенню
олігархічних кланів, що, в свою чергу, є потужним імпульсом для
тотального корумпування влади. Відстоюючи інтереси кланів, влада
невідворотно стає корумпованою, злочинною

Питання про співвідношення корупції і організованої злочинності є
важливим не лише з теоретичної точки зору, воно також має прикладний
характер. З’ясування аспекту, що розглядаємо, впливає на розуміння
сутності як корупції, так і організованої злочинності, а отже і на
визначення стратегії і тактики протидії їм, вироблення й реалізацію
практичними працівниками правоохоронних органів заходів для виявлення та
документування конкретних проявів корупції та протиправної діяльності
членів організованих злочинних угруповань [17, с.188-190].

Відмивання „брудних” грошей (злочинних прибутків).

У сьогоднішньому відкритому фінансовому світі з високою
мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних
операцій, засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним
шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на
певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною.

“Відмиванням” визнається процес, за допомогою якого правопорушники
прагнуть до того, щоб приховати справжнє походження доходів та володіння
ними від протизаконної діяльності.

Легалізація – це дії спрямовані на маскування джерела, природи
походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення
злочинів, та переведення їх з “кримінального” обігу у легальний
сектор економіки[13, с.89].

Суспільна небезпека легалізації грошових коштів та іншого майна,
здобутих злочинним шляхом, зумовлена не стільки мірою протиправності їх
походження, скільки характером безконтрольного введення їх в законну
економіку, політичні інститути, засоби масової інформації, а також
характером вказаних у законі дій з використанням легальних механізмів
здійснення підприємницької або іншої діяльності для надання грошовим
коштам, що вводяться в обіг, або іншому майну видимості законних.

Внаслідок легалізації грошових коштів, майна, здобутих злочинним шляхом.
Порушується основна умова нормального функціонування економіки,
перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає
тіньове виробництво, прискорюється процес криміналізації економіки.

За даними МВС України, щорічний незаконний прибуток кримінальних
структур складає понад 30 млрд. грн., що становить 70% прибуткової
частини бюджету України. За допомогою світових фінансових систем
злочинні організації щорічно легалізують від 500 млрд. до 1,5 трильйона
доларів США, це – 1,5-5% валового світового продукту.

Із відмиванням доходів, пов’язують такі злочини:

перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є
доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження
власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчиненні
предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;

приховування або маскування справжнього характеру, джерела,
місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або
володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом;

набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час
отримання, що така власність була доходом;

участь у вчиненні, об’єднання або змова з метою вчинення, замах на
вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення
будь-якого із злочинів, визначених вище [20, с.56].

Для легалізації, тобто введення злочинних прибутків у легальний оборот,
правопорушники використовують різні способи.

Виділяють чотири основні групи способів легалізації злочинних прибутків
організованими групами, злочинними організаціями. Перша група об’єднує
способи легалізації рухомого майна, здобутого злочинним шляхом; друга —
нерухомого майна, одержаного в результаті злочинної діяльності або
участі у ній; третя — документів, що виконують роль грошового
еквівалента і набуті злочинним шляхом; четверга — способи легалізації
правових документів, які підтверджують право володіння рухомим або
нерухомим (одночасно рухомим і нерухомим) майном чи його частиною,
здобутих внаслідок злочинної діяльності або участі у ній.

Грошові кошти, інше рухоме і нерухоме майно організовані злочинні
утворення легалізують, застосовуючи наступні фінансові,
фінансово-господарські операції:

з використанням фірм-посередників, кореспондентських рахунків, через
систему взаєморозрахунків, зустрічних платежів, інших розрахункових
зобов’язань, клірингових розрахунків;

із застосуванням багатосторонніх розрахунків і платежів з великою
кількістю учасників таких операцій, територіальне віддалених один від
одного;

через оформлення фальшивих рахунків у банківських установах, ведення
подвійної бухгалтерії суб’єктом підприємницької діяльності, банківської
установи;

шляхом переміщення „проконвертованих” грошових коштів за кордон через
банківські рахунки „лжефірм”, суб’єктів господарської діяльності;
спеціально створених для їх легалізації конвертаційних центрів. При
деяких комерційних банках створюються конвертаційні центри, які за
допомогою заздалегідь розробленого ними злочинного механізму
спеціалізуються на перетворенні безготівкових грошових коштів суб’єктів
підприємницької діяльності (незалежно від форм власності) у готівку, з
її подальшою конвертацією в іноземну валюту та перерахуванням на
банківські рахунки іноземних держав;

шляхом проведення фінансово-господарських операцій з використанням
фіктивних фірм;

із застосуванням нових технологій у банківській сфері, зокрема, системи
„кіберплатежів”. Вона складається з пластикової картки з мікросхемою, у
якій зашифрована вказана сума клієнта; електронної банківської програми,
де міститься інформація про грошові вклади клієнта. Остання може
передаватися за допомогою Інтернету на персональний комп’ютер клієнта;

тимчасове розміщення грошових коштів на банківських рахунках суб’єктів
підприємницької діяльності;

розміщення вказаних грошових коштів дрібними вкладами на депозитних
рахунках;

штучне роздроблення фінансової, фінансово-господарської операції значних
або великих розмірів на декілька дрібних (як правило, фіктивних) тощо
[11, с.13].

Вказаний перелік не є вичерпним. Кожен злочинець, злочинне утворення
використовує різні комбінації системи дій, прийомів, операцій при
розробленні кримінальних технологій економічних злочинів з метою
одержання злочинних прибутків та їх легалізації в Україні й за її
межами.

Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай
необхідною з трьох основних причин. По-перше, такі заходи дають
можливість виявити злочини, спрямованих на отримання “брудних” коштів.
По-друге, відмивання доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що
підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних
політичних інститутів та стабільної національної економічної системи.
По-третє, боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити
цілісність української фінансової системи від негативного впливу
кримінального капіталу.

Розділ 4: Координація та основні напрямки діяльності правоохоронних
органів в Україні в попередженні та боротьбі з організованою
злочинністю.

Поширення організованої злочинності та криміналізація життєво важливих
сфер функціонування держави стали реально загрожувати національній
безпеці України. Та незважаючи на те, що за десять років кількість
виявлених в Україні організованих злочинних груп зросла більше ніж
утричі, позиції організованої злочинності залишаються міцними, а в
економіці країни — майже недоторканними. Це обумовлено певною мірою тим,
що рівень правового, організаційного, оперативно-розшукового та
матеріально-технічного забезпечення діяльності державних органів, у тому
числі спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС
України (далі — БОЗ), не дозволяє досягти реальних результатів.

За оцінками К.Фетисенка та Г.Новицького, правоохоронна система держави,
в тому числі і спеціальних підрозділів БОЗ, виявилася неспроможною
організувати належний опір організованій злочинності.

На колегії МВС України ще в квітні 1996 р. зазначалося, що, незважаючи
на здійснювані заходи, діяльність органів внутрішніх справ, передусім
спецпідрозділів БОЗ, ще не похитнула істотно позицій найбільш
організованого криміналітету. Одна з причин того — паралелізм у
діяльності галузевих служб органів внутрішніх справ, відсутність чіткої
стратегії в боротьбі з організованою злочинністю. Незважаючи на ці
оцінки, до теперішнього часу не приділялося належної уваги вирішенню цих
проблем, хоча соціально-політична ситуація в країні вимагає негайного
розроблення принципово нової стратегії і тактики діяльності
спецпідрозділів БОЗ МВС України [20, с.60].

Проведене дослідження законодавчих і нормативних актів, наукових праць
та десятилітнього досвіду боротьби з організованою злочинністю дає
підстави вважати, що досягти мети встановлення контролю за організованою
злочинністю, визначеної Законом України „Про організаційно-правові
основи боротьби з організованою злочинністю”, можливо лише за умов чітко
розробленої стратегії діяльності спецпідрозділів БОЗ, яка б відповідала
сучасній соціально-економічній і криміногенній обстановці та враховувала
тенденції розвитку організованої злочинності в країні [3, ст. 6].

У зв’язку з викладеним та грунтуючись на стратегічних положеннях
„Концепції боротьби з корупцією на 1998—2005 роки”, „Комплексній
програмі профілактики злочинності на 2001—2005 роки”, „Комплексній
програмі кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ та
забезпечення законності і дисципліни на 2001—2005 роки”, „Концепції по
реалізації державної політики в сфері боротьби з незаконним обігом
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002—2010
роки” — в сфері боротьби з організованою злочинністю стратегічними
напрямами діяльності спецпідрозділів БОЗ МВС України пропонується
вважати:

1. Виявлення, вивчення структур діючих злочинних організацій,
організованих злочинних груп і кримінально-олігархічних кланів та
документування їх злочинної діяльності, насамперед пов’язаної з
діяльністю підконтрольних їм підприємницьких і фінансових структур у
офіційному (легальному) та тіньовому секторах економіки, з процесами
легалізації (відмивання) „брудних коштів” та розкриття вчинюваних ними
злочинів.

Особливу увагу нині необхідно звернути на: а) кримінальну економічну
діяльність організованих злочинних структур, а саме: торгівлю зброєю та
ядерними матеріалами; нарко-, еко- й автобізнес; організовані формами
незаконної міграції, проституції, торгівлю людьми і трансплантатами;
фальшивомонетництво; б) виявлення причетності організованих злочинних
структур та їх корумпованих зв’язків до процесів зростання
заборгованостей по кредитах, у тому числі інвестиційних, наданих під
гарантію уряду, податку на додану вартість, загальна сума якої становить
понад 12 млрд. доларів США.

2. Виявлення корупції в центральних і регіональних державних органах та
корумпованих зв’язків організованих злочинних структур в органах
законодавчої, виконавчої та судової влади.

Крім того, на мою думку, спецпідрозділи БОЗ не можуть стояти осторонь
проблеми сьогодення — розкриття „злочинів на замовлення”, насамперед
убивств. Враховуючи їх суспільно-політичний резонанс пропонується
вважати розкриття убивств депутатів усіх рівнів, журналістів та керівних
працівників органів державної влади або замахів на них одним із
стратегічних напрямів їх діяльності.

Координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі з
організованою злочинністю здійснюється органами прокуратури, а
організація взаємодії у сфері оперативно-розшукової діяльності –
спеціалізованими підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю
Міністерства внутрішніх справ України.

У зв’язку з набранням чинності Кримінальним кодексом України, яким
введено ряд нових статей (в тому числі 41 про злочини, вчинені
організованою злочинною групою та їх учасниками), встановлено
кримінальну відповідальність за створення організованих злочинних
структур та сприяння їх діяльності (2 статті), необхідно сформувати
відповідну нормативну базу МВС України з питань: розмежування
компетенції між спецпідрозділами БОЗ, оперативними службами і органами
внутрішніх справ, із закріпленням механізмів інформування ними
спецпідрозділів БОЗ про прояви організованої злочинності; тактики
розкриття злочинів, вчинених організованими злочинними групами та
злочинними організаціями.

Потребує докорінної перебудови організація оперативно-розшукової
діяльності. Існуючі законодавчі та нормативні акти, відомчі інструкції з
питань організації цієї роботи в органах внутрішніх справ видаються не в
повній міри придатними для проведення розвідувальної роботи в сфері
організованої злочинності, а питання контррозвідувальної діяльності
стосовно організованих злочинних структур упущені взагалі. У зв’язку з
цим, на мою думку, необхідно за участю представників відомчої науки
відпрацювати й врахувати вітчизняний та зарубіжний досвід і розробити
відповідні нормативні документи щодо організації оперативно-розшукової
діяльності в сфері боротьби з організованою злочинністю[27, с.51].

Реалізація спецпідрозділами БОЗ на сучасному етапі цих стратегічних
завдань неможлива без перегляду критеріїв оцінки результатів боротьби з
організованою злочинністю. Наданий час чисельні звіти відображають лише
інформацію про кількість виявлених організованих злочинних груп та
розкритих учинених ними злочинів по закінчених кримінальних справах і
зорієнтовані на їх порівняння з аналогічними показниками попередніх
звітних періодів. Ці застарілі критерії суперечать ст. 62 Конституції
України і потребують перегляду. Згідно з Конституцією особа вважається
невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному
покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду [1, ст.62].

Недосконалість критеріїв оцінки змушує спецпідрозділи БОЗ до гонитви за
цифровими показниками щодо результатів боротьби з організованою
злочинністю, які жодним чином не відображають її реальний стан у країні
На думку М.Корнієнка, існуюча практика оцінки кінцевих результатів
оперативно-розшукової діяльності спецпідрозділів БОЗ на основі кількості
виявлених і розкритих злочинів та викритих злочинних груп за аналогією з
іншими оперативними службами зумовлює певною мірою прорахунки в їх
управлінський діяльності.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного аналізу праць провідних вчених кримінального
права, процесу, кримінології можна зробити ряд узагальнень і висновків:

Організована злочинність розуміється як сукупність злочинів, довершених
організованими злочинними групами, або складна системно-структурна
сукупність діячів злочинного світу як стійке об’єднання ряду злочинних
груп в злочинне співтовариство для спільної кримінальної діяльності,
досягнення влада в певній сфері або як відносне масове функціонування
стійких, керованих співтовариств злочинців, що займаються злочинами як
промислом і мають корумповані зв’язки.

Організована злочинність – це складна сукупність, караних законом
злочинів, таких як: надання нелегальних товарів і послуг, ретельно
сплановані і скоординовані шахрайські операції, крадіжки,
вимагательство, що вчиняються угрупуваннями організованої злочинності.

Організована злочинність стає суттєвим фактором посилення соціальної
напруги і дестабілізації суспільних відносин, перешкоджає оздоровленню
економіки, впорядкуванню споживчого ринку, законодавчого регулювання
процесів, що охоплюють ці сфери, сприяє деформації нових форм
економічних відносин. Вона кинула виклик суспільству, поставила під
загрозу здійснення перетворень, що здійснюються в Україні.

Основні причини організованої злочинності приховані в сферах
суспільно-економічних відносин.

Організована злочинність складне кримінально-правове явище. Ядро
організованої злочинності, складається з кількох основних компонентів:
ситуаційна злочинна група, організована злочинна група та злочинна
організація. Злочинна організація це стійке, згуртоване, з високим
рівнем організованості та захищеності група осіб, об’єднана для
спільної, тривалої злочинної діяльності, що виконує наступні функції:
управлінсько-стратегічну, соціально-виробничу, фінансову, захисту та
прикриття, конспірації і контррозвідки, дисциплінарного впливу і
насильства (психологічного і фізичного).

Функціонально організована злочинність проявляється в наступних формах
організованої злочинної діяльності: створення та нарощування злочинного
капіталу; легалізація здобутих злочинним шляхом засобів (грошей) і
проникнення в легальний бізнес; забезпечення безпеки і ефективності
обігу злочинного капіталу; одержання прибутків з легалізованого капіталу
і його використання з метою утвердження його позицій в різноманітних
сферах суспільного життя. Організована злочинність тісно пов’язана з
тіньовою економікою і корупцією.

Кардинальне вирішення проблеми боротьби з організованою злочинністю –
нагальна потреба часу. Вирішенню цієї проблеми можуть сприяти подальші
наукові дослідження причин та основних тенденцій розвитку організованої
злочинності.

ДОДАТКИ

Додаток 1.

Використані нормативно-правові акти і література:

Конституція України – К., 1998.

Кримінальний кодекс України.— К., 2001.

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю” від 31 серпня 1993 р.// ВВР України. – 1993. – №35.

Закон України „Про боротьбу з корупцією” // Голос України. – 1995. – 16
листопада.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К.,
2002. – с.1102.

Mastrofski S., Potter G. Controlling Organized Crime: A Critique of Law
Enforcement Policy // Criminal Justice Policy Review. – 1987 p. – № 2.
–с.78.

Бова А. Організована злочинність: основні підходи до визначення поняття
// Людина і політика. – 2002 p., №3. – с.76

Валерко В. На ринку наркотиків України — нові надходження: (Боротьба з
наркоманією в Україні) // Галицькі контракти. — 1996. — № 21. — С. 76;

Гасанов 3. Наркотическая преступность как вид организованной
преступности // Законность. — 1997. — № 11. — С. 27 —30.

Гвоздецький В. Основні причини виникнення та особливості функціонування
організованої злочинності в Україні // Дніпро. – 1997. – № 5. – с.98.

Джужа O.M., Василевич B.B. Феномен – організована злочинність //
www.mndc.naiau.kiev.ua.

Єфремов С. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного
кримінального права // Вісник Прокуратури. – 2001 p., №3 (9). – с.45.

Єфремов С. Організованість у злочинності та рівні організованої
злочинності // Право України. – 2003 p., №1. – с.109.

Єфремов С. Поняття організованої злочинності // Право України. – 2002
p., №9. – с.103.

Закалюк А.П. Нормативне визначення організованої злочинної діяльності:
теоретичне та практичне значення // www.mndc.naiau.kiev.ua.

Зубов Ю. Щодо зв’язку між організованою злочинністю та корупцією //
Підприємництво, господарство і право. – 2000. – № 12. – С. 96.

Кальман О. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері
економіки // Вісник Академії правових наук. – X., 1997.-№4.-С. 410.

Корупція. Організована злочинність і корупція в Україні // Поступ. –
1993. – № 26(89).- с.8.

Криминология: Учебник / Под ред. В.Н.Кудрявцева, В.Е.Эминова. –
М.:Юристь, 1997.-512. – с.334.

Матусовський Г. Проблеми боротьби з організованою злочинністю // Право
України. -1999. -№11. – с.112.

Основні напрями гармонізації кримінального законодавства у Європі //
Юридичний вісник України. – 2002, – №24(364). – с.12.

Основы борьбы с организованой преступностю. – М., 1996. – С. 211.

Ущановський В. організована злочинність як фактор дестабілізації
суспільних відносин та зростання тіньової економіки // Право України. –
2001 – №12. – 105.

Фріс П.Л. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки організованої
злочинної групи // Актуальні проблеми вдосконалення чинного
законодавства України: Збірник наукових статей викладачів
юридичного факультету.-Івано-Франківськ: „Плай”, 1997. – с. 216.

Фріс П.Л. Питання кримінально-правової політики у сфері боротьби з
організованою злочинністю // Актуальні проблеми вдосконалення чинного
законодавства України: Збірник наукових статей викладачів
юридичного факультету. – Івано-Франківськ: „Плай”, 1997. – с.190.

Чаплинський К. Поняття лідера організованого злочинного угрупування //
Право України. – 2002, – №7. – с.113.

Шумський П., Пришко А. Окремі питання боротьби з організованою
злочинністю // Право України. – 1999. – № 1. – с.110.

PAGE

PAGE 6

правознавство

Дипломна робота

на тему:

Організована злочинність, як найбільш розвинута форма групової
злочинності та її кримінологічні основи

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020