.

Місце господарського права в правовій системі України (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1314 37221
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Місце господарського права

в правовій системі України”

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАВДАННЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Предмет і метод господарського права

1.2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

1.3. Методи господарського права

2. СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА ТА ЙОГО ФОРМИ

2.1. Система господарського права

2.2. Форми господарського права

3. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

3.1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

3.2. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність вивчення даного питання зумовлена тим, що одним з
найважливіших завдань незалежної Української держави є створення власної
правової системи. Прийняття конституції поклало фундамент для
організації системного розвитку нашого законодавства. Але на цьому шляху
потрібно вирішити багато проблем.

За останні роки було прйнято багато законів, не завжди при цьому
враховувались загальнолюдські цінності. Часто це відбувалось без
відповідної логічної послідовності. Особливо це стосується проблем
оподаткування, приватизації, підприємництва.Такі закони вимагали частих
змін. В результаті знижується регулюючий вплив законодавства на
суспільні відносини. Наявність законів, які не виконуються, приносить
великий збиток системі правового регулювання. Тому забезпечення дієвості
правових норм – першочергова задача при формуванні правової системи
України. Для цього важливо визначити, які групи суспільних відносин
мають регулюватися тільки законами, які принципи повинні лежати в основі
побудови законодавства.

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна
визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю
суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї
точки зору господарське право – система норм, які регулюють господарські
відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у
процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері
економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними
поняттями: “народне господарство” і “господарська діяльність”. Зазначені
поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із
Законом “Про економічну самостійність України” від 3 серпня 1990 р. до
народного господарства України належать усі розташовані на її території
підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють
народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло
суб’єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося
так, що абсолютна більшість цих суб’єктів є державними організаціями. У
зв’язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій
здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що
виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським,
адміністративним, фінансовим та ін.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють
три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать
різні господарюючі суб’єкти, засновані на державній власності (близький
до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор
становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні
економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні
настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх
підстав). Це – колективні підприємства, виробничі кооперативи,
господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко
розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна
державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини
щодо державного регулювання економіки, яке здійснюється у певних
правових формах і за допомогою певних методів. Об’єктивними чинниками,
що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя,
є:

– виконання державою соціальних функцій – забезпечення умов для
нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки.
Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя
суспільства;

– наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна
(передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним
сектором економіки з боку держави-власника.

В даній курсовій роботі планую дослідити місце господарського права в
правовій системі України, предмет, метод і завдання господарського
права, його головні складові елементи.

1. ЗАВДАННЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ

ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Предмет і метод господарського права

Перехід економіки України до ринкових відносин значно залежить від
правового забезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для
функціонування суб’єктів господарської діяльності, суворого дотримання
ними вимог чинного законодавства. Правове регулювання господарських
відносин на сьогодні стосується найактуальніших питань
соціально-економічного та політичного життя країни.

Господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють
суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та
реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою
отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах
цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб,
цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми
адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють
господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за
змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Цивільне право обумовлює загальні основи регулювання майнових і
особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує
цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської
діяльності.

Основним змістом дисципліни «Господарське право» є викладення основних
засад господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва,
кредитно-банкових відносин податкової політики суб’єктів та майнових
основ господарювання, особливостей правового регулювання в окремих
галузях господарювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Господарське право як наука регулює господарські відносини, що
складаються у сфері економіки в процесі господарської діяльності
підприємств, організацій і установ.

Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в
процесі господарської діяльності суб’єктів підприємництва, державних,
приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених
відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і
обов’язками та відповідальністю за свої дії.

Господарське право як наука з’явилося порівняно недавно і не вивчалося у
навчальних закладах, а входило до складу «Цивільного права»,
«Фінансового права», «Арбітражного права» та інших правових наук. Однак,
у зв’язку з проголошенням незалежності України та переходом до ринкових
відносин виникла необхідність у регулюванні господарської діяльності
підприємств, об’єднань і організацій різних форм власності.

Великим досягненням у формуванні господарського права є прийняття
Господарського кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року,
а також законів України «Про господарські товариства» від 19 вересня
1991 року, «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року,
«Про приватизацію малих державних підприємств (мала приватизація)» від 6
березня 1992 року, «Про цінні папери і фондові біржі» від 18 червня 1991
року, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року, «Про
обмеження монополізму і недопускання недобросовісної конкуренції в
підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року тощо.

Виходячи з прийнятих законодавчих актів, у вищих навчальних закладах
з’явилася низка таких дисциплін, як «Податкове право», «Банківське
право», «Комерційне (підприємницьке) право» тощо.

Як навчальна дисципліна «Господарське право» має тісний зв’язок з іншими
навчальними дисциплінами, що вивчаються у вищих навчальних закладах,
однак як самостійна галузь права вона знайшла відтворення в
Господарському кодексі України та багатьох нормативних і законодавчих
актах, що видаються Верховною Радою, а також в Указах Президента
України, постановах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств
[17, c.19].

Наука «Господарське право» — це сукупність суспільних відносин, що
регулюються нормами господарського права. Норми господарського права та
законодавство регулюють господарські відносини, в які вступають у
процесі господарської діяльності підприємства, установи та організації.

Господарське право складається з низки фінансово-правових і
цивільно-правових норм, які в сукупності регулюють господарські
відносини. Фінансово-правові норми як правила поведінки, що
встановлюються державою, відбиваються в юридичних правах та обов’язках
фізичних і юридичних осіб. Зміст фінансово-правових норм складають
правила поведінки, що виникають у процесі господарської діяльності
держави та забезпечують раціональне використання матеріальних, трудових
і фінансових ресурсів; цивільно-правові норми регулюють відносини між
суб’єктами господарської (підприємницької) діяльності.

Господарське право регулює господарські відносини, що виникають в
процесі організації та здійсненні господарської діяльності між
суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими
учасниками відносин у сфері господарювання. В статті 3 Господарського
кодексу України дається поняття господарської діяльності, як діяльності
суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована
на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання
послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [4]. Сферу
господарських відносин становлять господарсько-виробничі,
організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство як
господарський суб’єкт має право на добровільних засадах провадити
виробничу, наукову та комерційну діяльність, якщо це не суперечить
антимонопольному законодавству, а господарська, економічна та соціальна
діяльність підприємств усіх форм власності має здійснюватися відповідно
до чинного законодавства.

Суб’єкти господарської діяльності можуть планувати свою діяльність,
вивчати попит та пропозиції, виробляти продукцію, надавати послуги,
укладати угоди, здійснювати матеріально-технічне забезпечення приватного
виробництва, капітального будівництва, реалізовувати та купувати
продукцію через біржі та власні (приватні) торговельні підприємства,
встановлювати ціни, тарифи за домовленістю, здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність. Держава гарантує забезпечення прав та
інтересів підприємств, видає нормативні акти, які регулюють виробництво,
виготовлення, реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг.

Основними методами господарського права є метод автономних рішень, метод
владних приписів, метод рекомендацій. Ці методи засновані на виконанні
вимог законів; моделюванні поведінки суб’єктів підприємницької
діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою; дають методичні
рекомендації — форми угод, звітності, надають підприємствам, установам і
організаціям ініціативу, самостійність у плануванні своєї діяльності.

Метод автономних рішень заснований на тому, що підприємства, підприємці
мають право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать
законодавству України.

Згідно з методом владних приписів діяльність (поведінка) суб’єктів
підкоряється обов’язковим моделям правовідносин, які визначені
законодавством (вимоги законів та інші вказівки компетентних органів).
Це, наприклад, обов’язковість реєстрації суб’єкта підприємництва,
отримані рецензії на окремі види діяльності та обов’язки дотримання
вимог антимонопольного законодавства тощо.

Метод рекомендацій полягає в тому, що держава регулює поведінку об’єктів
господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних
правовідносин, наприклад, зразки угод, бланків, методичних рекомендацій.

1.2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини,
пов’язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції
загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях
діють органи державної виконавчої влади – міністерства, державні
комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві
складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами.
Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є
адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників.
Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і
відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб’єкти у процесі господарювання володіють і користуються
природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються
природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове,
екологічне тощо).

Господарюючі суб’єкти формують з прибутку і використовують власні
фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб’єктами
фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові
відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах
і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в
літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин
взагалі не існує. Об’єктивно необхідні для здійснення господарської
діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці
відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші
передумови функціонування господарських відносин [10, c.36].

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у
власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини
між господарюючими суб’єктами (підприємствами, підприємцями) та органами
управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього
здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет
регулювання, складаються лише з двох елементів – організаційного
(організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських
відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права.
За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших
галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене,
порівняно з цивільним правом, коло суб’єктів. Такими суб’єктами є:

– господарські організації, створені для безпосередньої господарської
діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

– державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою
(міністерства, держкомітети, господарські об’єднання, управління тощо);

структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією
щодо здійснення господарської діяльності;

– фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;

державні і громадські установи та організації, що є споживачами
продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб’єктом господарських відносин є держава, від імені якої
діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них
організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що
однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських
правовідносин між господарюючими суб’єктами та їх контрагентами є “акти
планування” (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема,
державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських
правовідносин є рішення їхніх суб’єктів укласти відповідний договір (п.
1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України “Про підприємства в Україні”). Ці
рішення ґрунтуються на планах підприємств (плани економічного і
соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських відносин – їх матеріальний зміст, тобто
суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб’єктами
продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети
регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного
права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно
від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права
спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх
структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну
господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет
господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право
складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності
суб’єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське
право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно
ґрунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність
юридичних осіб, зобов’язаннях та нормах про окремі види господарських
договорів. У господарському праві об’єднуються також ті норми
адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють
господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб’єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими
суб’єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі
організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет
господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових
норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та
безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними
ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

– відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності
(виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

– відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською
діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування
та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

– горизонтальні, учасники яких рівноправні;

– вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у
тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

– внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської
організації між її структурними підрозділами;

– міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично
самостійними суб’єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони
виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

– у галузі промисловості;

– у галузі сільського господарства;

у галузі транспорту;

у галузі капітального будівництва;

у сфері приватизації;

у сфері антимонопольного регулювання;

у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

1.3. Методи господарського права

Методи господарського права – це сукупність способів регулюючого впливу
норм господарського права на поведінку суб’єктів господарських
правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на
двох принципах: загальнодозвільному (“дозволено все, що не заборонено
законом”), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов’язуючому
(“суб’єкти господарського права зобов’язані і мають вчиняти те, що на
них покладено законом”). Цей принцип в основному стосується органів
державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції
України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України [1].

Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі
організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві
як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у
некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.

Передусім це метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин.
Він ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з
власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать
законодавству України (ст. 27 Закону України “Про підприємства в
Україні”, статті 3, 5 Закону України “Про підприємництво”). Це означає,
що суб’єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою
господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають
предмети господарських договорів і визначають зобов’язання в них, всі
необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону
України “Про підприємства в Україні”, ст. 5 Закону України “Про
підприємництво”).

Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних
органів, обов’язкових для суб’єктів господарських відносин). Згідно з
ним діяльність (поведінка) суб’єктів підпорядковується обов’язковим
моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема,
обов’язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської
діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов’язок
визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні
контракти та ін.

У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює
поведінку суб’єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей
відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо
окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів
діяльності у сфері господарювання – це приклади застосування державою
зазначеного методу. Залежно від конкретних господарських ситуацій,
інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших
чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися
будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде
найефективнішим.

2. СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА ТА ЙОГО ФОРМИ

2.1. Система господарського права

Наукові суперечки довкола господарського права продовжуються і в умовах
переходу до ринкової економіки, і в цьому немає нічого дивного. Навпаки,
в суперечці, як кажуть, народжується істина Але суперечки не повинні
переростати в заклики до заборон у науці. Так, Г. К. Матвєєв у згаданій
вище статті пропонував заборонити науку господарського права, вимагав,
щоб цю наукову спеціальність було відмінено. Він запропонував відмінити
також викладання цієї дисципліни в інститутах та університетах з
посиланням нате, що всі питання господарського права всебічно вивчаються
в курсі цивільного права. Та справа в тому, що в цьому курсі вони
розглядаються лише з позицій регулювання відносин рівноправних сторін, в
курсі ж господарського права ці питання пов’язуються з
господарсько-управлінськими відносинами, тобто охоплюється весь комплекс
правового регулювання господарської та підприємницької діяльності. Такий
курс необхідний майбутнім юристам, які працюватимуть в умовах ринкової
економіки.

Це визнають і цивілісти як українські, так і «близького зарубіжжя». Є.
А. Суханов, наприклад, вважає, що не слід змішувати систематизацію
правових галузей, результати законотворчості і навчальний план
юридичного вищого навчального закладу. В останньому, як відомо, завжди
викладалися дисципліни, які не тільки не є галузями права, але й взагалі
виходять за межі правових явищ (судова медицина, судова психологія
тощо).

Як і інші галузі права та навчальні дисципліни, господарське право являє
собою певну систему. В науковій та навчальній літературі під системою
розуміють комплекс чи сукупність компонентів, що так чи інакше
взаємодіють і тому створюють певну цілісність. Зв’язок між компонентами
(елементами) системи теж повинен бути вельми певним. Це обумовлено тим,
що для об’єднання компонентів у єдине ціле (систему) береться єдина
класифікаційна ознака.

Як правило, галузь права, а також навчальний курс поділяють на загальну
та особливу частини, хоча це певною мірою є умовним поділом.

До загальної частини віднесено: поняття господарського права, його
форми, суб’єкти, їх майнові права, правове регулювання господарських
вщносин, народногосподарські програми, індикативне планування, їх
правова регламентація, планування господарської діяльності
підприємствами, правовий режим підприємницької діяльності, законодавство
про оподаткування, стимулювання державою розвитку виробництва та
господарського обігу, правові засоби розвитку конкуренції суб’єктів
господарської діяльності, правова регламентація господарських ризиків,
банкрутства, інформації та звітності в господарській діяльності, правові
основи господарських зобов’язань, господарських договорів,
відповідальності за їх порушення, зовнішньоекономічної діяльності,
захисту прав суб’єктів господарювання [11, c.54].

До особливої частини входить правове регулювання відносин, які
складаються при здійсненні окремих видів господарської діяльності.
Зокрема, це правова регламентація реалізації продукції, купівлі-прода-жу
засобів виробництва, поставок товарів, постачання енергетичних та інших
ресурсів через приєднану мережу, інвестиційної діяльності та
капітального будівництва, виконання проектних та розвідувальних робіт,
інноваційної діяльності та діяльності з виконання науково-дослідних і
дослідно-конструкторських робіт, діяльності, пов’язаної з наданням
послуг (перевезенням вантажів та інше).

2.2. Форми господарського права

У системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів
зокрема за традицією розглядається поняття джерел права. В науковій
літературі йдеться про багатозначність і нечіткість цього поняття, що
здавна викликало критику видатних правників. Однак в умовах радянської
правової системи, по суті, єдиним джерелом права визнавалися нормативні
акти, законодавство. До останнього часу і в підручниках та посібниках з
господарського права основними його джерелами визнавалися саме закони та
інші нормативні акти [17, c.320].

Здебільшого спрацьовує традиція, збережена в радянські часи і в
підручниках з теорії права, за якою «офіційний акт — документ
компетентних органів, що містить форми права, забезпечувані державою
(конституції, закони, укази президента, постанови та ін.) — є основним
юридичним джерелом права» [9, c.25].

Але в деяких аналогічних російських виданнях поняття «джерела права» і
«форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «джерела права»,
стверджується в одному з них, тісно взаємопов’язані, але не збігаються.
Якщо «форми права» показують, як зміст права організовано і виражено
зовні, то «джерела права» — це витоки формування права, система
факторів, що визначають його зміст і форми вираження [13, c.335] .

Так підійшли до цієї проблеми і автори українського підручника «Загальна
теорія держави і права». Під формою права, зазначається там, розуміють
способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. А джерела
права — це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток юридичних ідей,
поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права
(передусім система соціально-економічних відносин). Формами права в
більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї,
правові прецеденти, нормативні правові договори [8, c.293] .

Першість серед форм господарського права належить нормативним правовим
актам — офіційним документам, які приймаються компетентними органами
правотворчості і містять норми господарського права.

Нормативні господарсько-правові акти класифікуються за різними ознаками.
За юридичною силою і формою вираження — на закони, тобто акти вищої
юридичної сили, і на підзаконні акти — акти, що засновані на законах.
Такі акти не повинні суперечити законам. Найвищу юридичну силу має
основний закон — Конституція України, яка встановлює загальні та
галузеві принципи регулювання господарських відносин, гарантії
здійснення господарської (підприємницької) діяльності (наприклад,
забезпечення захисту прав усіх суб’єктів власності і господарювання,
конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції).
Підзаконні акти — це Укази Президента, постанови і розпорядження
Кабінету Міністрів, рішення органів самоврядування, накази міністрів та
інших посадових осіб різного рівня.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою,
вони приймаються народом або за його дорученням — органом законодавчої
влади — Верховною Радою — Основний закон (Конституція), закони;
Президентом — Укази і розпорядження; органом виконавчої влади (Кабінетом
Міністрів) — постанови; органами місцевого самоврядування — рішення.

Закони підрозділяються на конституційні — закони, які органічно поєднані
з основним законом, ними вносяться зміни чи доповнення до Конституції;
звичайні — закони, які приймаються на основі і на виконання Конституції
і визначають основи правового регулювання у сфері господарських відносин
(наприклад, закони «Про державне прогнозування та розроблення програм
економічного і соціального розвитку України», «Про ліцензування певних
видів господарської діяльності» тощо); надзвичайні — закони тимчасового
характеру, що приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти
дію чинних законів; тимчасові — закони, прийняті на визначений у часі
термін дії (наприклад, закон про державний бюджет, закон про
затвердження Державної програми економічного і соціального розвитку
України на певний рік); допоміжні — закони, які затверджують, змінюють,
зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають
допоміжне значення для їх застосування (наприклад, закон України «Про
ратифікацію Договору між Україною та Туркменістаном про довгострокове
торговельно-економічне співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифіковані
— нормативні акти, в яких узагальнені і систематизовані норми права, що
регулюють певну групу суспільних відносин. Вони приймаються у формі
кодексів. Зі створенням України як самостійної держави постало питання
про кодифікацію і господарського законодавства. Підготовка
Господарського кодексу завершилася його прийняттям 16 січня 2003 року.

Деякими правниками демократизм правової та економічної системи
пов’язується лише з приватним інтересом, приватним правом, з
приватно-правовим регулюванням. Але ж нормальне функціонування ринкової
економіки неможливе без державного контролю за діяльністю всіх суб’єктів
господарської, підприємницької діяльності, без застосування нарівні з
приватно-правовим і публічно-правового регулювання.

Неупередженими правниками суперечлива ситуація в нашому суспільстві
пояснюється саме наявним безпідставним перебільшенням ролі ринкового
саморегулювання, приватно-правових засад у становленні вітчизняної
економічної системи, майже повним усуненням держави від активного
формування демократичних засад в економіці, з одного боку, а з другого —
невизначеністю щодо суті і змісту ринкової моделі народного господарства
України, місця і ролі національного підприємництва в становленні й
розвитку нових економічних відносин» [14, c.21] .

Сфера публічно-правового регулювання особливо за умов перехідного
періоду охоплює широкий-спектр суспільних відносин і потребує наукової
відповіді на питання, що стосується, скажімо, загальних основ державного
регулювання господарських відносин, приватизації майна державних
підприємств, індикативного планування тощо.

Практика кодифікації цивільного законодавства в Російській Федерації
свідчить, що шлях зосередження всіх вищезгаданих правових норм в одному
кодифікаційному акті — Цивільному кодексі — не є оптимальним і
доцільним. Його громіздкість і перевантаженість, по-перше, ускладнює
користування ним, а по-друге, і це теж негативно позначається на
користуванні, багато законодавчих актів залишається поза межами Кодексу.
По-третє, при такій кодифікації виникають неузгодженості в структурі
Кодексу. Але найголовніше, мабуть, полягає в тому, що це є кроком назад,
стримує розвиток правознавства.

Правознавство, як і кожна наука, у своєму розвитку все більше
диференціюється, розгалужується. І це природно. Суспільні відносини,
особливо у сфері економіки, ускладнюються, ускладнюється також і їхнє
правове регулювання, розгалужуються і система права та система
законодавства.

Це особливо яскраво доведено практикою в наш час — час здійснення
ринкової трансформації економіки. Така трансформація потребує створення
адекватної правової системи, пошуку міри оптимального співвідношення
інтересів особи, суспільства і держави, що потребує переосмислення наших
уявлень щодо сутності права, його системи, законодавства і його
кодифікації.

Підзаконні нормативні акти, як уже зазначено, — це акти, які приймаються
уповноваженими правотворчими суб’єктами на основі і на виконання
законів. Відповідно до Конституції розрізняють такі їх види:

а) Укази Президента України. Вони є обов’язковими для виконан

ня на всій території держави (наприклад, «Про деякі питання інно

ваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення

для економіки та безпеки держави», «Про усунення обмежень, що стри

мують розвиток підприємницької діяльності»). Для вирішення опера

тивних поточних питань Президент видає розпорядження (наприклад,

«Про розроблення проекту стратегії економічного і соціального розвит

ку України до 2011 року»);

б) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Ними є

постанови, які є обов’язковими до виконання і містять найважливіші

рішення (наприклад, «Про перетворення деяких державних і казенних

підприємств», «Про встановлення та внесення плати за видачу ліцензії

на проведення конкретного виду страхування»). Рішення з оперативних,

поточних питань видаються Кабінетом Міністрів у формі розпоряджень;

в) нормативні правові акти міністерств та інших центральних ор

ганів виконавчої влади; видаються у формі наказів, положень;

г) нормативні правові акти місцевих адміністрацій; видаються у

формі розпоряджень, наказів;

ґ) нормативно-правові акти органів та посадових осіб місцевого
самоврядування; видаються у формі рішень, розпоряджень;

д) локальні нормативні правові акти; видаються установами і орга

нізаціями різних форм власності з метою регламентації внутрішніх пи

тань. Вони поширюються на членів цих організацій і спрямовані на де

талізацію вимог загальних норм права щодо умов діяльності даного ко

лективу.

У господарсько-правовій сфері поширеною є практика застосування таких
форм господарського права, як нормативний договір. Він являє собою
двосторонню або багатосторонню угоду, яка встановлює права і обов’язки
її суб’єктів як правила поведінки на майбутнє. Нормативні Договори
поділяються на внутрішньодержавні (типові договори, установчі договори
про заснування господарських товариств тощо) та міждержавні договори
(угоди, конвенції тощо).

Найстарішою формою права є правові звичаї. Вони являють собою правила
поведінки, визнані державою. Ще за часів Римської імперії звичаєве право
регулювало більшість торговельних угод, орендних відносин, угод про
перевезення товарів тощо. З часом найпоширеніші звичаєві норми
періодично об’єднувались у вигляді збірок.

У сучасному праві звичаї—рідкісне явище. У правовій системі України дія
правових звичаїв в основному стосується сфери зовнішньоторговельних
угод. Правовою формою є і юридичні прецеденти — принципи, які
покладаються в основу рішення судових або інших державних органів з
конкретної юридичної справи. В майбутньому вони стають
загальнообов’язковими правилами при вирішенні аналогічних справ. Таким
чином, функція правотворення визнається за судовою практикою.

3. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

3.1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб’єктів
господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі –
формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми
господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто
функціонують як загальні обов’язкові правила господарювання. Відповідно
господарське законодавство загалом можна визначити як систему
нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами
господарського права. Основними джерелами господарського права є саме
закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий
прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом
регулювання. Офіційно межі цього предмета не визначені через відсутність
у даному законодавстві кодифікованого нормативного акта типу
Господарського (Комерційного) кодексу. Тому теоретично обґрунтовуються
два визначення меж предмета господарського законодавства.

Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є
господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між
організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу,
міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у
закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників
(агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх
видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному
страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та
господарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії
господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє
собою самостійну галузь – систему нормативних актів, правила яких
регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення
господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське
законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає
всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права
тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному
значенні господарське законодавство кодифіковано лише частково, стосовно
окремих видів господарських відносин: транспортних,
господарсько-процесуальних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не
за предметом регулювання (“господарські правовідносини”), а за
“критерієм адресата” – за відношенням нормативних актів до народного
господарства, адресуванням їх цьому об’єктові (а не господарюючим
суб’єктам майнових відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю
нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські,
правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна
“господарське законодавство” узагальнює адресоване економіці цивільне
(насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та
інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка
“суперсистема” законодавства (“безмежний нормативний масив”).
Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю,
а “нормативним масивом” – терміном, змістовно-понятійні межі якого
з’ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше
стосуються народного господарства. Враховуючи, що і суто
господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї
теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є
комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують
цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів
господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.

Як приклад можна навести Закон України “Про підприємства в Україні”. Це
акт господарського законодавства, який містить норми господарського або
цивільного (статті 10, 20 і 21), адміністративного (ст. 16), фінансового
(статті 18, 23 і 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права.

Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства,
зокрема транспортні статути та кодекси.

Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно
включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного)
законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції
виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів
народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо
укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Об’єктивною ознакою господарського законодавства є множинність актів,
зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності
(промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має
істотні особливості, які враховуються у спеціальних актах;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна,
державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського
законодавства;

3) на території України до цього часу застосовуються окремі акти
законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством
України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських
відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам
України;

4) немає кодифікованого акта господарського законодавства, натомість діє
значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами
державної виконавчої влади.

З названих об’єктивних факторів і суб’єктивних причин випливає висновок
про те, що кодифікувати господарське законодавство навіть у великому
акті (Господарському чи Комерційному кодексі) буде дуже важко. Тому як
один з варіантів, як перший крок на шляху систематизації господарського
законодавства можлива його інкорпорація, тобто прийняття

Зводу господарського законодавства України. Наступною ознакою
господарського законодавства України є його поєднання з комерційним
правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань.
Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.

Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договірного права над
загальними нормами господарського права України. Цей принцип
сформульований, зокрема, у ст. 4 Закону України “Про підприємства в
Україні”: “Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено
інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємства, то
застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди”. З
цього принципу виходить, наприклад, інвестиційне законодавство України.

Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу
національного законодавства України. Законом України Про дію міжнародних
договорів на території України” від 11 грудня 1991 р. встановлено, що
“укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори
становлять невід’ємну частину національного законодавства України й
застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного
законодавства”. Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет згідно з
нормами міжнародного права мають норми міжнародних договорів.

Третім принципом поєднання господарського законодавства України з
комерційним правом інших країн є право сторін зовнішньоекономічних
договорів обирати (погоджувати вибір) право країни, яким визначаються
права та обов’язки сторін договорів. Законодавством України також
передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права
діє право країни місцезнаходження (основного місця діяльності,
заснування, проживання) сторони – виконавця договору: продавця,
наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст. 6 Закону
України “Про зовнішньоекономічну діяльність”). Це так званий принцип
місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів
(про створення спільного підприємства, про виконання
будівельно-монтажних робіт та ін.), коли застосовується право країни, на
території якої створюється та реєструється СП, виконуються роботи чи
здійснюється інша діяльність.

Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття
“господарське законодавство” охоплює як господарські закони у власному
значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської
життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче
господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у
такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов’язків
суб’єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств,
державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють
державне управління економікою.

Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин запроваджено
принципи прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського
законодавства таким чином обмежується, його питома вага у складі
господарського законодавства ще досить значна. Щоб забезпечити
законність актів відомчого законодавства, їх відповідність законам та
підзаконним нормативним актам, Указом Президента України “Про державну
реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів
виконавчої влади” від 3 жовтня 1992 р. в Україні введено державну
реєстрацію відомчих нормативних актів. Її здійснюють: Міністерство
юстиції України – щодо нормативно-правових актів міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління
та контролю; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим – щодо нормативно-правових актів міністерств
і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні,
Київське та Севастопольське міські управління юстиції – щодо
нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших
підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та
контролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління
юстиції – щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах
Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів,
інших підрозділів.

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в
теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і
установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських
об’єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі
відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих
нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом
господарського законодавства.

3.2. Нормативні акти господарського законодавства:

поняття та види

Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на
загальнотеоретичному понятті “нормативний акт”. Нормативний акт
господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ
компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права,
тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Норма господарського права – це елемент системи комплексної галузі
господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми
господарського права, елемент комплексної галузі господарського
законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта
господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким
нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми
права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми.
Нормативний акт – це юридично-технічна форма встановлення, опублікування
і застосування норм господарського права.

Як форма господарське законодавство є основним видом правової
інформації, визначення якої дає Закон України “Про інформацію” від 2
жовтня 1992 р. Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство
є “сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про
право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти,
правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх
профілактику тощо”.

Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім
громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у
найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на
жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів
господарського законодавства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне.
Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій
нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів
господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною
силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як
вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи
зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади,
які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання
господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з
яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах
Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію
вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету
Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Другий блок становлять господарські закони.

Їх можна класифікувати як:

– загальні (Закон України “Про власність”; Цивільний кодекс, який
регулює основні види господарських відносин і договорів);

– закони про види і правовий статус суб’єктів господарювання (закони
України “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”,
“Про колективне сільськогосподарське підприємство” тощо);

– закони про окремі види господарської діяльності (закони України “Про
зв’язок”, “Про транспорт”, “Про залізничний транспорт”, Кодекс
торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);

– закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний
кодекс України).

Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять
так звані законодавчі акти:

а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які були
прийняті як акти поточного законодавства;

б) декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймав
Кабінет Міністрів України на підставі тимчасових повноважень,
делегованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять
підзаконні нормативні акти:

а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, “Про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19 лютого 1994 р., “Про
державну комісію з цінних паперів та фондового ринку” від 14 лютого 1997
р.);

б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які
видаються як оперативні господарські акти (наприклад, “Про заходи щодо
майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” від
24 травня 1994 р., “Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості
підприємств” від 14 травня 1997 р.);

в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських
питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та
інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у
вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами
відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать
також акти, прийняті господарськими об’єднаннями (асоціаціями,
корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти
господарюючих суб’єктів;

д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих
держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).

Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна
класифікація нормативних актів господарського законодавства на види за
змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці
акти.

Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види
актів:

– акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських
правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, які кодифікують окремі
інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує
норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж,
поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди;
перевезення вантажів;

– інститут майнової відповідальності господарюючих суб’єктів і т. ін.
Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти
господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та
статути, загальні правила перевезення вантажів;

– компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб’єктів, а
також їхні права та обов’язки щодо господарювання, тобто господарську
компетенцію;

– нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та
його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт,
послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми
виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандартні (державні,
галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні
норми і правила;

– нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм
адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб’єкти
господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні
правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти
планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх
затвердження (юридична форма).

ВИСНОВКИ

Таким чином, господарське право — це сукупність правових норм, які
регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою,
виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг
з метою отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах
цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб,
цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми
адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють
господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за
змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими
суб’єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі
організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет
господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових
норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та
безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарське право складається з низки фінансово-правових і
цивільно-правових норм, які в сукупності регулюють господарські
відносини. Фінансово-правові норми як правила поведінки, що
встановлюються державою, відбиваються в юридичних правах та обов’язках
фізичних і юридичних осіб. Зміст фінансово-правових норм складають
правила поведінки, що виникають у процесі господарської діяльності
держави та забезпечують раціональне використання матеріальних, трудових
і фінансових ресурсів; цивільно-правові норми регулюють відносини між
суб’єктами господарської (підприємницької) діяльності.

Господарське право як наука регулює найважливіші сфери економіки
незалежно від форми власності. Державні, приватні, колективні,
індивідуальні, сімейні, спільні підприємства у своїй господарській
діяльності мають керуватися як Господарським кодексом України, так і
законами ринкового господарства. Господарське право складається із
багатьох господарсько-правових норм, що регулюють підприємництво,
бізнес, фінансово-кредитні відносини, оподаткування, приватизацію,
антимонопольну, зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Джерелами господарського права можуть бути також нормативно-правові акти
державних органів влади та управління. Норми господарського права
містяться в нормах міжнародного права, Конституції України, законах
України, декретах і постановах Кабінету Міністрів України, указах
Президента, рішеннях органів виконавчої влади та місцевої адміністрації,
наказах, інструкціях Міністерства фінансів України, Національного банку
України, Державної податкової адміністрації тощо.

Методи господарського права являють собою сукупність способів
регулюючого впливу норм господарського права та поведінку суб’єктів
господарських правовідносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. Відомості Верховної Ради (ВВР). 1996. – N 30.

Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-IV
від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2007. – 48 с.

Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р.

Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р.

Цивільний Кодекс України 16 січня 2003 року N 435-IV.

Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р.

Жук Л. А. Правовое и организационно-экономическое регулирование
хозяйственной деятельности. — К.: Кондор, 2002.

Загальна теорія держави і права. – X., 2002. – С. 293.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. Т.1. — М., 1994.

Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Господарське право: Курс лекцій: Навч.
посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 2004.

Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посібник / Л. А. Жук,
І. Л. Жук, О. М. Неживець: Наук, керівник Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ.
ун-ту, 2002. — 292 с.

Правові основи підприємницької діяльності / Під редакцією Шакуна В.І.,
Мельника П. В., Поповича В. М.). — К.: Правові джерела, 2002. — 867 с.

Скакун О. Ф. Теория государства й права. — X., 2000. — С. 335.

Селиванов В. Демократичний вибір конституційної реформи в Україні:
обумовленість і необхідність // Право України. — 2003. — № 8. — С. 21.

Теория государства й права / Под рад. Н. М. Матузова, А. В. Малько. —
М., 1997. – С. 329.

Хрестоматія з правознавства / І.П. Козінцев , Л.Я. Бойко –“Юрінком”,
Київ – 2004.

Щербина В. С. Господарське право України. – К., 2003.

PAGE

PAGE 33

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020