РЕФЕРАТ
з дисципліни “Теорія держави і права”
Тема: Цінність права
ПЛАН
Вступ
1. Поняття цінності права
2. Інструментальна і власна цінність права
3. Соціальна цінність права. Основні властивості права, що розкривають
його соціальну цінність
4. Особистісна цінність права. Основні властивості права, що розкривають
його особистісну цінність
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Право по своїх властивостях — такий соціальний феномен, який викликаний
потребою внести в соціальне життя нормативні початки, організованість і
порядок, засновані на засадах соціальної волі, активності,
відповідальності, і тому по своїй природі воно пручається сваволі і
беззаконню. І зовсім не випадково в усі історичні епохи реакційні
політичні режими на ділі незмінно виступали як супротивників права і
законності. Саме як явище, що протистоїть сваволі і беззаконню й у той
же час забезпечуючи простір для упорядкованої соціальної волі й
активності, право саме по собі — займає важливе місце в соціальному
житті, виступає як фактор соціального прогресу. При цьому, зрозуміло,
власна цінність права прямо обумовлена його соціальною природою і дуже
істотно залежить від етапу розвитку суспільства, стадії цивілізації,
характеру політичного режиму і відповідно від стадії його «гуманітарного
сходження» — руху від права сильного до права цивільного суспільства.
Мета даної роботи – розглянути усі прояви і напрямки цінності права і
сучасні підходи до неї.
1. Поняття цінності права
Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом
задоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих
загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об’єднань. Цінності
в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві —
це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.
Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології.
Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого
особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи
та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає
дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель
Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому
проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну
цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що
виробляються поколіннями людей протягом історії.
Право в суспільстві в умовах цивілізації з аксіологічної точки зору — це
не тільки необхідність, засіб соціального регулювання, але і соціальна
цінність, соціальне благо.
Вихідним для розуміння права в цій якості є його особливості як
інституційного утворення. Завдяки своїй інституційності право володіє
низкою важливих властивостей — загальнообов’язковою нормативністю,
формальною визначеністю, високою забезпеченістю й іншими, які
розкривають його місію істотної соціальної сили суспільства, носіями
значної соціальної енергії.
Цінність права не вичерпується можливостями або здібностями, закладеними
в його властивостях. Не менш істотним є те, що право в другій своїй
іпостасі являє собою глибинний елемент громадського життя, не тільки
покликаний реалізувати ряд основних вимог цивілізованого суспільства,
але і, який вбирає в себе цінності цивілізації і культури.
Більше того, право саме стає такою найвищою мірою значимою цінністю, що
вирішальним чином залежить від стадії «сходження» права, характеру і
глибини його гуманітарного змісту. Це і пов’язане саме з характеристикою
права як соціальний феномен, що володіє інструментальною і власною
цінністю.
2. Інструментальна і власна цінність права
Інструментальна цінність права — один із проявів його
загально-соціальної цінності — полягає у тому, що право є регулятором
суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому
числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів
(держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних
благ.
Як інструмент право використовується різними суб’єктами соціального
життя — державою, церквою, громадськими об’єднаннями, комерційними
організаціями, громадянами.
У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних
інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну
життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної
напруженості.
У силу самого ходу історичного розвитку право склалося у взаємодії з
державою як нормативне інституційне утворення, що має набір дуже
ефективних властивостей, насамперед загальнообов’язкову нормативність,
формальну визначеність, високу державну забезпеченість. Іншими словами,
виник досить могутній регулятивний феномен, що володіє значною
соціальною енергією. Виник і знайшов відносну самостійність, відірвався
від безпосередніх причин, його що породили, став існувати як такий.
А це означає, що виявилося можливим використання права з його
властивостями як знаряддя, інструмента, засобу для рішення різноманітних
задач; використання різними суб’єктами соціального життя — і державою, і
церквою, і суспільними об’єднаннями, і громадянами.
На першому місці тут стоїть держава: Як уже відзначалася, право не можна
розглядати як продукт державної влади, хоча формування властивостей
права і його застосування відбувалося з державною участю. Але саме та
обставина, що така участь задоволена значно і що залежність права від
держави — незаперечний факт, і викликає в останньої постійне прагнення
поставити цей могутній регулятивний інструмент собі на службу. Ця
тенденція, як показує історичний досвід, припиняє свою імперативна дію
лише в цивільному суспільстві, коли конструктивними елементами права
стають інститути, незалежні від влади (права людини й ін.). І хоча при
цьому право неминуче в тій чи іншій степені здобуває класово-етатичні
риси і не може розгорнути повною мірою усі свої потенції, воно, особливо
в обстановці авторитарних політичних режимів, дійсно є в основному
інструментом, притому інструментом держави, яка виражає (і в чомусь
облагороджує) волю пануючих, тобто, по суті, правом влади.
При визначених історичних умовах право може виявитися в руках церкви,
політичних партій, інших недержавних об’єднань (зрозуміло, при певному
сприянні держави), і тоді воно стає інструментом зазначених утворень.
Але особливо істотно, мабуть, те, що в обстановці дійсної демократії
право може стати інструментом і в руках громадян, окремої людини (в
основному через інститути правосуддя, інші форми забезпечення прав
людини). Саме тоді право досягає найбільш високої за сучасними
стандартами ступіні розвитку — стає правом розвитого цивільного
суспільства.
Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право
виступає як міра: а) свободи та б) справедливості.
У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним
організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час
виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного
та безпечного життя.
Соціальна свобода, не пов’язана правом, поза права, може переростати у
сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка
в змозі протистояти беззаконню.
3. Соціальна цінність права. Основні властивості права,
що розкривають його соціальну цінність
Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну,
групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин,
сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так
і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці
відносини.
У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи
соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання
економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин,
реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності.
Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право
служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зростає в
умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії.
Соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих
юридичних законів.
Коли закон має соціальну цінність ? Тоді, коли він відповідає праву,
адже право і закон — не те саме. Закон може бути двох видів: правовий і
неправовий. Ще Тарас Шевченко мріяв про «праведний закон» в Україні,
тобто про правовий, справедливий закон, підкреслюючи тим самим
неправедність законів царської Росії для кріпаків і для пригноблених
народів, що входили до її складу.
Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте
будь-який закон — правовий чи неправовий — належним чином прийнятий,
підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із демократичним
режимом (а такою є Україна) ця вимога не поширюється на явно злочинні
розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).
Оцінка закону як правового та ставлення до нього значною мірою залежать
від загальної і правової культури суспільства. Яке суспільство, такі і
його уявлення про право та справедливість. Відмінності правових і
неправових законів має практичний результат — створення механізму
контролю за змістом законів, їх відповідністю вихідним людським
цінностям. За допомогою такого механізму скасовується закон, визнаний
неправовим. У більшості розвинутих демократичних країн такий механізм
існує. Він іменується конституційним контролем. В Україні його здійснює
Конституційний суд, котрий, відповідно до ст. 147 Конституції України,
вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів
Конституції. Провідний принцип конституційного контролю виражається в
такому — конституція країни втілює прийняті в цій країні уявлення про
права людини, про справедливість, рівність, свободу, про механізм
управління та здійснення державної влади. Таким чином, визнається, що
конституція — це основний правовий закон, а всі інші закони можуть бути
перевірені на відповідність конституції або, що те ж саме, на
відповідність праву. Якщо закон не відповідає конституції, він
вважається неправовим і скасовується.
Звичайно, абсолютно правового ідеалу, що задовольняв би всіх, не існує.
Практично неможливо об’єктивно визначити справедливість, оскільки немає
механізму її вичленування. Конституція — це наближення до ідеалу, яке на
даному етапі розвитку країни відповідає рівню політичної, правової,
нарешті, загальнолюдської культури суспільства. Іншої вищої точки
відліку для визначення правового або неправового змісту закону, крім
конституції, немає. У питаннях про права людини такою точкою відліку є
міжнародні акти про права людини.
4. Особистісна цінність права. Основні властивості права, що розкривають
його особистісну цінність
Особистісна цінність права виражається в тому, що може бути названа
правовими початками або духом права.
Формулювання правових початків — одна з першочергових задач юридичної
науки, хоча багато хто з них досить очевидні і, як правило, фіксуються у
вже відзначених раніше основних демократичних правових принципах
(відповідальність за провину, презумпція невинності й ін.).
Разом з тим важливо звернути увагу на те, що правові початки як
вираження власної цінності права не можна звести до якого-небудь
переліку, що вичерпує списку формулювань. Суть справи полягає в тому, що
правові початки, як і «дух права», — це свого роду панування в житті
суспільства правових ідеалів і цінностей, їх високий незаперечний статус
у суспільному бутті. Саме тут варто шукати саме головне в конструкції
«правова держава», що являє собою не одну лише реалізацію в сфері
держави вимог законності, а втілення правових початків у політичній
області, в організації і діяльності всіх політичних інститутів.
Крім усього іншого, панування в суспільстві правових ідеалів і цінностей
укладається в тому, що та чи інша життєва проблема, соціальна ситуація
одержує рішення за допомогою правових коштів (саме правових), причому
таких, які, діючи в сполученні, у взаємозалежному комплексі,
зорієнтовані на юридичні дозволи, на суб’єктивні права, на те споконвіку
правове, що відкриває простір для волі й активності в поведінці —
головних показників і проявів прогресу в області суспільних відносин.
Підкреслюючи особистісну цінність права, разом з тим не слід змішувати
поняття і розуміти викладені розуміння як заперечення чи применшення
значення інструментального підходу в науці права, підходу, який є однією
зі сторін інституціональної концепції. Саме навпаки: інструментальний
підхід у науці дозволяє предметно, конкретизовано розкрити особистісну
цінність права, абсолютність і пріоритет правових початків у
суспільстві, силу духу права.
Справа в тому, що право як нормативне інституційне утворення складається
з безлічі «атомів» — юридичних норм, прав і обов’язків, санкцій, інших
елементів правової матерії, що, як докладніше буде показано далі, можуть
бути позначені під визначеним кутом зору як правові кошти.
При цьому найбільш істотними представляються саме ті юридичні засоби і
правові механізми, які виражають власну цінність права, тобто якості й
особливості, що характеризують його як втілення впорядкованої соціальної
волі на базі високої організованості, відповідно до принципів гуманізму,
справедливості, консенсусу.
Висновок
Отже, під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і
засобом задоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих
загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об’єднань. Цінності
в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві —
це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.
Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної аксіології.
Можна виділити основні прояви цінності права.
Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну,
групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин,
сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так
і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці
відносини.
У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи
соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання
економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин,
реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності.
Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право
служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зростає в
умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії.
Інструментальна цінність права — один із проявів його загальносоціальної
цінності — полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин,
інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення
функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального
керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право
використовується різними суб’єктами соціального життя — державою,
церквою, громадськими об’єднаннями, комерційними організаціями,
громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних
інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну
життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної
напруженості.
Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право
виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право
може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір
для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і
свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя.
Соціальна свобода, не пов’язана правом, поза права, може переростати у
сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка
в змозі протистояти беззаконню.
Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого
особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи
та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає
дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель
Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому
проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну
цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що
виробляються поколіннями людей протягом історії.
Список використаної літератури
Алексєєв В.В. Теорія права. – М., БЕК. 1995.
Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.Юрінком,
1997.
Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенко С.Л. Теорія держави і права. -К.,
“Юрінформ”, 2001.
Котюк В.О. Основи держави і права. – К.: “Вентурі,” 2001.
Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. – М.: Юрист, 2002.
Кравчук М.В. Теорія держави і права. – Тернопіль: Економічна думка,
1999.
Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 2001.
Основи держави і права. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2001.
Основи права / Под ред. А.В.Мицкевича. – М., “Норма Инфра. М”, 1998.
Охримович Ю. Теорія права. – К., 2001.
Правознавство / За ред. М.Настюка. – Львів: Світ, 2003.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
