Чи є українська економіка конкурентоспроможною і які можливі шляхи
підвищення її конкурентоспроможності?
Які українські товари є конкурентоспроможними у світі?
ПЛАН
Вступ
1. Сучасний стан конкурентоспроможності української економіки
2. Складові стратегії забезпечення конкурентоспроможності економіки
України
3. Українські товари на світовому ринку
Список використаної літератури
Вступ
Україна є 86-ю серед 104 країн, що проранжованi за індексом GCI –
рейтинг конкурентоспроможності економіки (сусідами України по рейтингу є
Македонія, Венесуела, Малаві та Малі з 84, 85, 87 та 88 позиціями
відповідно). Стратегічні партнери України Польща та Росія посідають 60
та 70 місця відповідно. У попередньому році в рейтингу брали участь 102
країни й Україна серед них була на 84-му місці, Польща та Росія посідали
45 та 70 місця відповідно.
Глобалізація поставила перед урядами багатьох країн проблему пошуку
нових форм і методів адаптації національного економічного та
політико-правового середовища до сучасних вимог здійснення міжнародних
економічних відносин.
В останні десятиріччя у світі відбувся перехід до динамічних
конкурентних переваг в зовнішній торгівлі, за яких в конкурентній
боротьбі здобувають вигідне для себе місце у світовому поділі праці не
галузь чи компанія, які мають дешевші виробничі ресурси, а ті, щодо яких
створено найбільш сприятливі умови для розвитку.
1. Сучасний стан конкурентоспроможності української економіки
Тривала трансформаційна криза в Україні пов’язана насамперед з
несформованістю як конкурентної сукупності підприємств, так і
ефективного конкурентного середовища на базі завузького та структурно
недовершеного внутрішнього ринку.
Особливістю економічних реформ в Україні стала концентрація
реформаторських зусиль на макроекономічному рівні перетворень.
Відбувалася спроба скласти конкурентне середовище шляхом штучного
створення суб’єктів конкуренції засобами приватизації, демонополізації,
розукрупнення підприємств, а також потенційних умов для конкуренції
засобами лібералізації цін та торгівлі. Між тим, увага проблемам
розбудови спроможності самих підприємств ефективно реагувати на
конкурентні виклики практично не приділялася. Засоби макроекономічного
регулювання, навпаки, створювали вельми несприятливе середовище для
підприємницької активності через жорсткі монетарні обмеження, високий
рівень фіскального тиску, заплутаність та непередбачуваність
регуляторного середовища. Внаслідок цього спроби налагодження
конкурентного середовища в Україні не завдали очікуваного позитивного
впливу на економічну динаміку, а посилення конкурентного тиску внаслідок
лібералізації імпорту тривалий час не сприяло зміцненню
конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та національної економіки
в цілому.
Це обумовило негативні зрушення в галузевій структурі, низьку
продуктивність «офіційного» сектору української економіки та недостатню
мотивацію до здійснення високопродуктивної та прибуткової діяльності на
національних теренах, а відтак – відплив національних ресурсів (праці,
капіталу, сировини) за кордон чи до тіньової сфери української
економіки.
Панування в Україні з 2000 року сировинно орієнтованої експортної моделі
розвитку, яка спиралася на цінові конкурентні переваги, що виникали
завдяки дешевизні енергетичних та трудових ресурсів та можливостям
«оптимізації» податкового навантаження, створило ілюзію міжнародної
конкурентоспроможності національної економіки, обумовило зволікання з
вирішенням ключових системних суперечностей останньої.
Внаслідок цього в Україні укорінилася низькотехнологічна структура
промислового виробництва, в якій майже 70 % належить сировинним галузям.
У світовому поділі праці Україна закріпилася як сировинний та ресурсний
придаток, частка експорту сировинної та низькотехнологічної продукції
становить близько 85 %, та за останні роки зросла.
Випереджаючими темпами зростає й частка збуту в Україні готової
продукції іноземного походження. Імпорт сільгосппродукції у 2006 р., за
даними Держкомстату, зріс на 35,9 %, продукції харчової промисловості –
на 44,8 %, текстильної продукції та виробів з неї – на 41,7 %, взуття
та головних уборів – у 6,4 рази. Вітчизняна економіка втрачає
продуктивні робочі місця, новостворену додану вартість, на території
України розміщуються ресурсо-, енерго- та екологоємні виробництва, які
обслуговують потреби більш розвинених країн світу.
2005-2006 роки, які позначилився зниженням конкурентоспроможності
національних виробників та погіршенням кон’юнктури світових ринків,
наочно продемонстрували скороминучість набутих більшістю українських
виробників чинників конкурентоспроможності. Ознаками цього стали падіння
темпу приросту експорту товарів з 41,6 % у 2004 до 5 % при збереженні
приросту імпорту на рівні 24,6 %. Найбільш тривожною ознакою є те, що
рекордний за темпами приросту доходів населення 2005 рік співпав зі
сповільненням приросту промислового виробництва до 3,1 %, що засвідчує
процес втрати конкурентоспроможності українськими підприємствами на
внутрішньому ринку та витіснення їх іноземними конкурентами.
Заходи економічної політики держави, які здійснювалися в цей період, не
лише не були орієнтовані на зміцнення конкурентоспроможності українських
товаровиробників, але й нерідко безпосередньо суперечили реалізації
цього завдання.
2. Складові стратегії забезпечення конкурентоспроможності економіки
України
Отже, минулий рік, який охарактеризувався суттєвими позитивними
зрушеннями в рівнях доходів та життя громадян України, водночас був
практично втрачений для процесу зміцнення конкурентних позицій
вітчизняних компаній. Між тим, реалізація стратегії забезпечення
конкурентоспроможності національної економіки критично важлива на
сучасному етапі економічної глобалізації, зважаючи на значну сучасну та
перспективну відкритість української економіки в умовах поступового
зменшення ваги традиційних конкурентних переваг у світовій торгівлі,
зрушень у структурі регіонального розподілу центрів політичного та
економічного впливів.
Різке підвищення вартості природного газу, імпортованого Україною, разом
із загальносвітовою тенденцією подорожчання енергоносіїв прискорюють
процес вичерпання чинників, які забезпечили конкурентоспроможність
України в енергоємних галузях – металургії, хімічній промисловості –
сферах теперішньої міжнародної спеціалізації українського промислового
комплексу, ведуть також про підвищення собівартості та погіршення
конкурентоспроможності виробників, які працюють на внутрішньому ринку.
Це робить вжиття
За таких умов підвищення конкурентоспроможності економіки України є
безальтернативним напрямом економічної стратегії держави. Розширення ЄС,
просування в напрямі вступу до СОТ, реалізація інтеграційних
домовленостей з країнами ЄЕП, тенденції зміцнення світових економічних
центрів відкривають для України нові перспективи та можливості
підвищення конкурентоспроможності – і водночас містять ризики й виклики
щодо пошуку Україною адекватного місця в світовому та регіональному
поділі праці.
В останні роки в Україні склався комплекс об’єктивних передумов для
позитивних зрушень у сфері зміцнення конкурентоспроможності національної
економіки. Відбулося становлення основних інститутів ринкової економіки,
фінансової системи, великих підприємств, які активно розвиваються та
можуть стати основою «осередків економічного зростання», нагромаджено
певний національний капітал, зростає платоспроможність споживчого ринку.
Набуто позитивних показників економічного розвитку. Відтак на порядок
денний постає завдання формування відповідної узгодженої системи
довгострокових заходів державної політики, спрямованих на оптимальне
використання надбаного позитивного підґрунтя для зміцнення
конкурентоспроможності національної економіки, концентрацію технічних,
фінансових, людських, організаційних ресурсів, набутих протягом періоду
економічного зростання, на завданнях структурної перебудови інноваційної
спрямованості.
Така політика має забезпечувати перехід від нинішньої практики здобуття
конкурентних переваг переважно за рахунок цінових чинників до реалізації
факторних переваг, якими є: природноресурсне багатство, людський
капітал, науково-технологічний потенціал, геоекономічні чинники тощо.
Сама стратегія як цілісна система дій, спрямованих на реалізацію мети,
завдань та пріоритетів, може розглядатися як самостійний „віртуальний
ресурс”, який може протягом певного часу компенсувати брак окремих інших
ресурсів, необхідних для розвитку суспільства (фінансових, природних,
людських тощо). Відтак розробка та реалізація цілісної стратегії
забезпечення конкурентоспроможності національної економіки дозволить
Україні вийти з кола ресурсних обмежень.
При цьому слід наголосити, що пряме стимулювання “високопродуктивного”
сектора в „ручному режимі” не сприятиме зміцненню економіки, а зумовить
створення відокремлених “технологічних анклавів”, спроможних розвиватися
здебільшого за рахунок штучного перерозподілу ресурсів всередині
національної економіки. Формування відповідного середовища мотивації
суб’єктів господарювання до конкурентної поведінки передбачає
застосування взаємоузгоджених інструментів грошово-фінансової,
інноваційно-промислової, науково-технічної, зовнішньоторговельної та
соціальної політик, які разом становитимуть злагоджену несуперечливу
систему державного регулювання економіки, засновану на принципах
взаємного балансу інтересів.
Реалізація такої системи потребуватиме відповідного інституційного
середовища, в якому визначатимуться сфери відповідальності державних
відомств та органів громадської самоорганізації стосовно розробки та
проведення заходів в рамках стратегії забезпечення
конкурентоспроможності, та яке складатиметься з державного, галузевого,
виробничого та громадського рівнів. Необхідне також створення Ради
національної конкурентоспроможності – основного координаційного центру,
який би провадив моніторинг, узгодження, супровід та контроль
відповідних рішень.
Здійснення узгоджених заходів у напрямку забезпечення
конкурентоспроможності економіки України має відбуватися згідно
затвердженої на законодавчому рівні Державної програми. Головною метою
реалізації такої Програми є створення умов для динамічного зростання
конкурентоспроможності вітчизняних суб’єктів економічних відносин.
Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки – комплексний
багаторівневий безперервний процес, який залучає до своєї «орбіти»
практично весь комплекс інструментів державної економічної політики.
Цілком очевидна неможливість одночасної реалізації всього комплексу
завдань забезпечення конкурентоспроможності. Це спонукає до пошуку
логічної послідовності заходів, яка могла б забезпечити поетапну
реалізацію відповідних орієнтирів економічної політики. Зволікання з
реалізацією заходів щодо радикального зміцнення конкурентоспроможності
національної економіки та освоєння її сучасних чинників украй небезпечні
у глобалізованому середовищі, оскільки ведуть до втрати можливостей
реалізації навіть низки наявних нині конкурентних переваг.
3. Українські товари на світовому ринку
Україна, як і країни, що розвиваються, спеціалізується на експорті
товарів із низьким ступенем обробки: їхня частка в експорті 2006 року
становила більш як 60%. До того ж українські товари з відносно високим
ступенем обробки споживають переважно в країнах СНД (насамперед у
Росії), однак на ринках розвинених країн українська продукція з
порівняно високим ступенем обробки є здебільшого неконкурентоспроможною
через низьку якість.
Попри те, що частка торгівлі з Європейським Союзом (ЄС) у
зовнішньоторгівельному обігу зростає, товарна структура українського
експорту не наближається до структури експорту з ЄС: Україна експортує
до ЄС сировину і товари з низьким ступенем обробки, тоді як імпортує в
основному технологічно складні товари.
За даними Держкомстату, у загальному об’ємі експорту товарів за 2006 р.
у порівнянні з відповідним періодом 2005 р. зменшилася частка молока і
молочних продуктів, яєць, меду – з 1,6% до 0,9%. Всього за 2006 р.
експорт товарів з України склав 38,36 млрд дол. Причому до Європи
Україна експортувала 32,9% від загального об’єму експорту. Серед країн
Євросоюзу Україна у 2006 р. більше всього експортувала до Італії – 6,5%,
Польщі – 3,5% і Німеччини – 3,3%.
У травні цього року Україна експортувала рекордну кількість соняшникової
олії. Україна – головний виробник і експортер цього продукту в світі.
В травні Україна експортувала рекордну кількість соняшникової олії.
197.640 тон олії були вивезені з України в минулому місяці, у порівнянні
із 190.200 тон в квітні 2007-го та 168.800 тон в травні 2006-го.
Загальний експорт в поточному сезоні (2006/07), що розпочався у вересні,
складає 1,419 млн. тон.
В попередньому сезоні (2005/06) було експортовано біля 1,5 млн. тон
соняшникової олії, експерти очікують, що сукупний експорт поточного
сезону сягне 1,6 млн. тон. Україна – головний виробник і експортер
соняшникової олії в світі. За нею стоять Аргентина, яка експортувала 1,2
млн тон минулого року, а також Росія та Нідерланди.
Список використаної літератури
Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального
розвитку на 2000 — 2004 роки: Послання Президента України до Верховної
Ради // Урядовий кур`єр. — 2000 — № 34. — 23 лютого. — С. 5 — 12.
Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії. — К.: Основа, 1994. — 336
с.
Керол Г. Вайс. Оцінювання / Пер. з англ. — К.: Основа, 2000. — 671 с.
Портер Майкл Є. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. — К.: Основа, 1997.
— 390 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
