РЕФЕРАТ
на тему:
“Дизентерія”
ПЛАН
Вступ
1. Етіологія та епідеміологія
2. Клінічна картина
3. Клініка дизентерії середньої тяжкості (викликана бактерією
Флекснера)
4. Клініка дизентерії у дітей раннього віку
5. Діагноз, лікування та профілактика
Список використаної літератури
Вступ
Дизентерія — інфекційна хвороба людини із запаленням дистального відділу
товстої кишки, яка супроводжується явищами інтоксикації та проносом.
Збудниками є шигели: 1) Sh. dysenteriae (Григор’єва-Шига,
Штуцера-Шмітца, Ларджа-Сакса); 2) Sh. flexneri; 3) Sh. boydii; 4) Sh.
sonnei.
Розрізняють гостру і хронічну дизентерію.У творах стародавніх лікарів,
які дійшли до нас, описано гострі шлунково-кишкові захворювання людини,
що нагадують дизентерію. Вже в XVII ст. дизентерія дістала досить чітку
клінічну характеристику. В першій половині минулого століття лікарі були
добре ознайомлені з клінічним перебігом 1 патологічною анатомією
«кривавого поносу», проте тільки в кінці XIX ст. (після відкриття
бактеріологічних збудників хвороби), вона була чітко розмежована М. С.
Соловйовим (Томськ) від подібного до неї захворювання — амебіазу.
Збудника — дизентерійну бактерію— вперше описав у 1898 р. О. В. Григор
єв, а більш докладно — а 1898 р. японський дослідник К- Шига, який
вивчив ряд важливих біологічних -властивостей цих мікробів. Пізніш було
описано й інші види збудника. До 1940 р. для лікування дизентерії,
збудників якої тоді ще відносили до токсигениих видів бактерій, крім
симптоматичних засобів, широко застосовувалась антитоксична сироватка.
Потім цей засіб витіснили сульфаніламідні препарати, а тепер широко
використовуються синтоміцин, левоміцетин, стрептоміцин, біоміцин та інші
антибіотики.
1. Етіологія та епідеміологія
Дизентерію можуть викликати різноманітні види дизентерійних бактерій. До
збудників дизентерії належать, зокрема, бактерії Григор’єва—Шига,
Флекснера, Зонне, Ньюкестл та деякі інші. Всі представники цієї групи
бактерій за морфологічними ознаками — це палички до 3 ц, завдовжки, з
заокругленими кінцями; вони нерухливі, грамнегативні, Бактерії виду
Григор’єва—Шига мають здатність утворювати сильний екзотоксин. Тепер
збудниками хвороби найчастіше є бактерії Флекснера (кількох серотипів) і
Зонне, іноді хворобу викликають бактерії Ньюкестл, тоді як бактерії
Григор’єва—Шига майже ніколи не виділяються з випорожнень хворих на
дизентерію.
Дизентерійні бактерії досить чутливі до дії низьких і високих
температур, до впливу різних дезинфікуючих речовин (10% прояснений
розчин хлорного вапна, 2% розчин хлораміну, 3% розчин лізолу та ін.). В
зовнішньому середовищі (випорожнення або білизна, забруднена калом)
дизентерійні бактерії можуть зберігати життєздатність протягом тривалого
часу при температурі 18—25° С. У зовнішньому середовищі при високій
температурі повітря під дією прямого сонячного світла і при висиханні
дизентерійні бактерії швидко гинуть. У вологому грунті, у вигрібних ямах
при температурі 5—15° С вони можуть зберігатися до 1,5—2 місяців. У
молоці й молочних продуктах, на поверхні плодів, ягід і овочів бактерії
дизентерії зберігають життєздатність до 2 тижнів. Протягом того самого
часу вони залишаються живими на поверхні паперових і металевих грошей,
забруднених фекаліями. Нагрівання до 60° С, а також дія 1 % розчину
карболової кислоти вбиває бактерії дизентерії за 25—30 хвилин.
Завдяки ферментативній активності дизентерійні бактерії розкладають
моноцукри, що використовуються для лабораторної діагностики. Вони можуть
набувати лікарської стійкості, на штучних живильних середовищах —
бактоагарі Ж — середовищі Плоскирєва — добре культивуються. Тепер
доведено широку біологічну мінливість збудників дизентерії — утворення
атипових кулястих Ь-форм і фільтрівних форм бактерій.
В природних умовах джерелами інфекції є люди, хворі на гостру або
хронічну дизентерію, а також бактеріоносії. Носійність інфекції, як
правило, поєднується з хронічним дизентерійним процесом, який час від
часу дає рецидиви. З випорожненнями хворих і носіїв дизентерійні
бактерії виділяються в зовнішнє середовище.
Людина заражується внаслідок потрапляння дизентерійних бактерій через
рот у шлунково-кишковий тракт. Збудник оселяється в складках слизової
оболонки нижнього відрізка товстого кишечника. Зараження людини може
відбуватися насамперед через брудні руки, частіше через предмети,
інфіковані випорожненнями хворих на дизентерію або носіїв. Дуже часто
захворювання настає від вживання води, молока, харчових продуктів,
інфікованих дизентерійними бактеріями. Відому роль у поширенні
дизентерії відіграють також мухи.
Захворювання трапляються протягом усього року, проте максимум їх
припадає на період липень — серпень, що пов’язано з більш широким
вживанням у цей період необмитих сирих овочів і фруктів, питтям сирої
води, а також почасти пояснюється збільшенням виплоду мух і їхньою
активною життєдіяльністю.
Порушення правил особистої гігієни відіграє важливу роль в епідеміології
дизентерії. Серйозного значення в епідеміології надають хворим з
атиповими і стертими формами гострої дизентерії, хворим на хронічну
дизентерію і бактеріоносіям.
2. Клінічна картина
Інкубаційний період триває від 12 год до 7 діб (у середньому 2-3 доби).
У більшості випадків дизентерія починається гостро. Лише у деяких хворих
протягом кількох годин можуть спостерігатись продромальні явища у
вигляді мерзлякуватості, нездужання, головного болю, до яких незабаром
приєднуються типові ознаки періоду розпалу. Частіше захворювання
починається з болю в животі та проносу. В розпалі захворювання на фоні
загальної інтоксикації з підвищенням температури тіла домінують ознаки
ураження травного каналу — колітний, ентеритний і, рідше, гастритний
синдроми, наявність яких визначає той чи інший клінічний варіант.
Згідно з сучасною класифікацією, прийнято розрізняти гостру і хронічну
дизентерію, а також шигельозне бактеріовиділення. Гостра дизентерія
триває від декількох днів до 3 міс. Виділяють її колітну і
гастроентероколітну форми, які можуть мати стертий, легкий, середньої
важкості, важкий і дуже важкий перебіг.
Колітна форма гострої дизентерії супроводжується інтоксикацією різного
ступеня і дисфункцією кишок. Температура тіла може бути субфебрильною
або підвищуватись до 38—39 °С. Шкіра бліда. Язик вологий, вкритий білим
нальотом. Живіт запалий. Біль різної інтенсивності, частіше
переймоподібний, більше в ділянці сигмоподібної і прямої кишок,
посилюється при дефекації (тенезми), може поєднуватись із несправжніми
покликами. Сигма пальпується у вигляді болючого, щільного, потовщеного
тяжа.
Дефекація від 6-7 до 20 разів за добу і більше. Випорожнення поступово
втрачають каловий характер, з’являються домішки слизу і крові. Інколи
випорожнення мізерні і складаються лише з густого слизу з домішками
крові або гною (“ректальний плювок”). Дефекація не приносить хворому
полегшення.
У більшості хворих виражені ознаки ушкодження нервової (слабкість,
розбитість, головний біль, пригнічений настрій) і серцево-судинної
(лабільність пульсу, приглушеність тонів серця, гіпотензія, у важких
випадках — розвиток колапсу) систем.
Гастроентероколітна форма гострої дизентерії характеризується коротким
інкубаційним періодом (у межах доби) і бурхливим перебігом, що
обумовлено надходженням з їжею масивної дози збудника. Спочатку
домінують явища гастроентериту (блювота, біль в епігастрії), потім —
колітний синдром і зневоднення організму. Якщо явища коліту не
розвиваються, то формується гастроентеритний варіант хвороби.
При стертому перебігу дизентерії клінічна симптоматика досить бідна.
Тільки цілеспрямоване обстеження допомагає виявити слабке нездужання,
дисфункцію кишок (дефекація 1—2 рази, кал напіврідкий), спазмовану
сигмовидну кишку. Такі особи вважають себе практично здоровими.
Важка форма дизентерії супроводжується вираженою загальною інтоксикацією
і високою температурою (до 39-40 °С і вище). Хворий загальмований,
апатичний. Шкіра бліда, з ціанозом. Частота випорожнень досягає З0-50
разів за добу. Дефекація супроводжується нестерпними тенезмами. Анус
зіяє. Кал слизисто-кров’янистий. Ексикозу, як правило, не буває; навіть
при багаторазовій дефекації об’єм випорожнень не перевищує 0,5—1 л. У
дітей та при дизентерії, викликаній бактеріями Григор’єва — Шига,
можливе зневоднення. Можливі загальні корчі. Може виникнути
інфекційно-токсичний шок: пульс дуже частий, стає ниткоподібним, падає
артеріальний тиск крові, різко збільшується ціаноз, знижується
температура тіла до субнормальної, припиняється діурез.
Тривалість періоду розпалу дизентерії коливається від 1-2 до 8-9 днів.
Період реконвалесценції характеризується зменшенням і зникненням
інтоксикації та симптомів коліту. Однак необхідно відмітити, що клінічне
одужання значно випереджає повне відновлення функції і морфологічної
структури кишок, яке настає лише через 1—З міс. У зв’язку з цим при
грубому порушенні дієти, вживанні алкоголю, нераціональному лікуванні на
післягоспітальному етапі можливі затяжний перебіг хвороби і рецидиви.
У 2-3 % випадків і рідше гостра дизентерія переходить у хронічну, її
тривалість, як правило, перевищує З міс. При безперервній формі
хронічної дизентерії на фоні клінічної картини, подібної до гострої
форми, розвиваються глибокі порушення травлення, гіповітаміноз, анемія,
виснаження, дисбактеріоз. Рецидивуюча форма зустрічається частіше, ніж
безперервна, і характеризується зміною періодів ремісій новими спалахами
хвороби.
Тривале виділення шигел з калом (бактеріоносійство) може спостерігатись
безпосередньо після одужання (реконвалесцентне) або при субклінічному
перебігу хвороби (при відсутності в попередні 3 міс дисфункції кишок,
негативних результатах ректороманоскопічного і серологічного
досліджень). Одноразове виділення шигел у осіб без будь-яких проявів
хвороби прийнято вважати транзиторним носійством.
3. Клініка дизентерії середньої тяжкості
(викликана бактерією Флекснера)
Нижче описано типовий перебіг дизентерії середньої тяжкості, викликаної
бактерією Флекснера.
Розвиткові гострих явищ хвороби нерідко передує продромальний період
(загальна слабість, нездужання, втрата апетиту); потім підвищується
температура, виникають болі в животі, які локалізуються в основному в
лівій здухвинній ділянці, з’являються повторні рідкі випорожнення
калового характеру. Вже через кілька годин або на другий день
випорожнення частішають і у них виявляють домішки вільного, тобто не
змішаного з каловими масами, слизу і прожилки крові; в деяких випадках
слизу буває дуже багато, а кров приєднується у вигляді невеликих
згустків.
Внаслідок спазму нижнього відрізка товстої кишки виникають болючі
несправжні позиви на випорожнення; випорожнення стають незначними,
швидко втрачають каловий характер і складаються в основному з слизу з
домішкою крові, а іноді також гною, нерідко це тільки невеликий згусток
слизу з прожилками крові. При частих позивах виявляють піддатливість
ануса під час натискування, а іноді і його зяяння. Випорожнення можуть
бути до 20—25 разів на добу, але у більшості хворих у перші 2 доби
хвороби вони бувають по 10—12 разів на день. З одужанням дефекації
стають рідшими.
Під час пальпації живота в лівій здухвинній ділянці можна виявити спазм
і різку болючість сигмовидної кишки: вона промацується у вигляді
щільного тяжа. Язик звичайно обкладений білим нальотом. Нерідко хворі
мерзнуть внаслідок розладу в них водно-сольового обміну. Температура
може досягати високих цифр (38,5 – 40,5° С), проте гарячка нетривала — 2
– 4 дні. Загальна інтоксикація в цих випадках помірна, ректороманоскопія
дає змогу виявити катаральний або катарально-геморагічний
проктосигмоїдит. Картина крові не характерна.
В міру видужання загальний стан хворого значно поліпшується,
випорожнення рідшають, зникають слиз і кров у них. Потім— через 9 – 10
днів від початку хвороби — випорожнення стають кашоподібні, а далі в
міру одужання — нормально оформлені.
Щоб оцінити клінічне лікування дизентерії, слід враховувати ступінь
інтоксикації (І, II, III ступінь), особливості випорожнень (частість,
наявність домішок), наявність спазму сигмовидної кишки і характер
анатомічних змін слизової оболонки товстої кишки, що їх виявляють за
допомогою ректороманоскопії.
Поряд з описаною клінічною картиною можуть спостерігатися і тяжкі
токсичні випадки. В разі токсичної дизентерії перебіг хвороби
характеризується різким пригніченням нервової системи аж до прострації й
судорог, що супроводиться значним розладом серцево-судинних функцій, які
іноді можуть призвести до смерті. Це можливо при блискавичних формах
хвороби, особливо у маленьких дітей.
Тяжка загальна інтоксикація організму може супроводитися настільки
різкими явищами спаду серцево-судинних функцій і пригніченням нервової
системи, що рідкі випорожнення і тенезми з’являються лише через кілька
годин після розвитку загальних симптомів. Для токсичної дизентерії, яку
найчастіш викликають бактерії Григор’єва—Шига (тепер ця форма хвороби
трапляється дуже рідко), характерні болючі тенезми, дуже рідкі, з
домішкою слизу і крові випорожнення до 30—50 разів на добу, зневоднення
організму, інтоксикація.
Артеріальний кров’яний тиск при сучасному перебігові дизентерії, як
правило, знижується помірно, у деяких хворих спостерігаються клінічні й
електрокардіографічні ознаки дистрофії міокарда.
Шлункова секреція і виділення кишечником ферментів часто порушені.
Спостерігається пригнічення імунореактивності організму, зміни в складі
нормальної бактеріальної флори кишок.
Супровідні гельмінтози, наприклад аскаридоз, або наявність найпростіших
(трихомонади) значно ускладнюють перебіг дизентерії, сприяючи розвиткові
її затяжних і хронічних форм.
Особливістю дизентерії, викликаної бактеріями Зонне, є те, що болючість
і спазм товстої кишки виявляють у Ділянці поперечної, висхідної й навіть
сліпої кишки. Випадки дизентерії Зонне характеризуються гострим
початком, нерідко з блюванням, болями в правій половині живота, хворого
морозить. Іноді спостерігається значна подібність до харчових
токсикоінфекній. Ці особливості дизентерії Зонне слід враховувати під
час встановлення діагнозу, оскільки відомі випадки, коли на початку
хвороби ставили помилковий діагноз харчової токсикоінфекції або гострого
апендициту.
Випадки дизентерії, спричинені бактеріями Ньюкестл, характеризуються
гострим початком, бурхливим підвищенням температури до 39—39,5° С,
нудотою і блюванням, переймоподібними болями в животі. Лише з 2-го дня
(а іноді й на 3-й день хвороби) з’являються часті рідкі випорожнення з
домішкою слизу, зрідка — з кров’ю у вигляді прожилків.
В разі хронічного анацидного гастриту, а також в осіб, хворих на
аліментарну дистрофію й авітамінози, гостра дизентерія нерідко набуває
затяжного перебігу внаслідок малої реактивності організму і пригнічення
його захисних механізмів.
Розвитку затяжних форм дизентерії сприяють такі фактори, як недотримання
дієти, професійні інтоксикації, раннє припинення лікування антибіотиками
або сульфаніламідними препаратами.
За останнє десятиліття клініка дизентерії відрізняється значно легшим
перебігом, що пов’язано із зрослою резистентністю серед населення,
поліпшенням умов харчування і тим, що на зміну токсигенним видам
збудника дизентерії Григор’єва— Шига з’явились менш вірулентні види
Флекснера, Зонне та ін. Тяжкі форми хвороби з різкою інтоксикацією,
тенезмами і значним ураженням слизової оболонки товстої кишки
спостерігаються тепер порівняно рідко. Трапляються атипові форми, що
супроводяться помірно вираженим спастичне болючим і гемоко-літичним
синдромом, незначною інтоксикацією. Тому виникає потреба в ретельному
диференційному діагнозі, насамперед з харчовими токсикоінфекціями
салмонельозної етіології.
4. Клініка дизентерії у дітей раннього віку
Дітям перших 2-х років життя властиві різко виражені явища вторинного
токсикозу при не досить вираженому гемоколітичному синдромі. Домішки
крові у випорожненнях спостерігаються досить рідко. Незважаючи на
постійні домішки слизу, рідкі випорожнення дітей раннього віку, хворих
на гостру дизентерію, нерідко зберігають каловий характер і набувають
зеленуватого забарвлення. Живіт здутий, часто виявляють парез сфінктера
прямої кишки, тенезми спостерігаються рідко. Значне зневоднення
організму, анорексія, схуднення дитини і затяжний характер перебігу
хвороби доповнюють клінічну картину. У дітей першого року життя
дизентерія може поєднуватися з колідиспепсією (мішана інфекція), що
значно погіршує стан хворого і призводить до розладів шлунково-кишкового
тракту з хронічним перебігом.
Здебільшого гостра дизентерія, особливо за умови раннього і правильного
лікування з постільним режимом і відповідною дієтою, закінчується повним
одужанням; проте в окремих хворих дизентерійний процес може тривати до
3—4 місяців (затяжна дизентерія); настають рецидиви то ранні, то більш
пізні.
Подекуди, особливо в осіб, які перенесли гостру дизентерію, викликану
бактеріями Флекснера, може розвинутись хронічна рецидивуюча дизентерія.
Формуванню хронічної дизентерії сприяють супровідні гельмінтози й
інвазії найпростішими, недотримання постільного режиму і дієти в гострий
період хвороби, а також неповноцінне лікування гострого захворювання на
дизентерію, хронічні (в тому числі й професійні) інтоксикації,
недостатня імунореактивність в ослаблених хворих та ряд інших факторів.
Зрідка трапляється безперервна форма хронічної дизентерії, яка не знає
полегшень.
Хронічній рецидивуючій дизентерії властиві загострення, якг тривають 2—4
тижні і чергуються з періодами благополуччя тривалістю в кілька місяців.
Хронічна дизентерія може тривати кілька років, причому такі хворі
становлять небезпеку як джерело інфекції. Нестійкі випорожнення і часті
загострення дуже турбують хворих, призводять до тимчасової
непрацездатності їх. Тривалий перебіг хронічної дизентерії несприятливо
позначається на загальному стані хворих, викликає багато суб’єктивних
розладів: нестійкий настрій, поганий сон, болі в животі, патологічні
випорожнення.
У дітей молодшого віку перебіг гострої дизентерії має ряд особливостей:
переважають тяжкі форми (подекуди з вираженою інтоксикацією,
зневодненням), часті випорожнення з великими домішками слизу, повільна
нормалізація їх. Крім того, в дітей спостерігається особлива схильність
до розвитку затяжних форм в разі тривалого виділення збудника з
випорожнень.
5. Діагноз, лікування та профілактика
Для розпізнавання дизентерії потрібен ретельний аналіз епідеміологічних
даних і всієї клінічної картини хвороби з використанням лабораторних
методів. Уточненню діагнозу сприяє дослідження нижнього відрізка (25—30
см) товстої кишки за допомогою ректороманоскопа, який являє собою
оптичний прилад — металева труба (тубус) з освітлювальною лампочкою.
Ректороманоскоп вводять у пряму і сигмовидну кишку. До першого
ректороманоскопічного дослідження вдаються після зникнення найгостріших
явищ, потім повторюють його через 3-4 дні.
Слід підкреслити, що дані ректороманоскопії не є суворо специфічними для
дизентерії, проте можуть підтвердити діагноз.
Найбільш вірогідним лабораторним підтвердженням діагнозу є виділення
дизентерійних бактерій із випорожнень хворих.
В разі гострої дизентерії І в період загострення хронічного
дизентерійного процесу обов’язкова госпіталізація з постільним режимом.
Щадна дієта: кефір, кисле молоко, ацидофілія, свіжий сир, некруто
зварене яйце, білі сухарі, невеликі кількості червоної або зернистої
ікри, вершкове масло до 30 г на добу, слизуваті супи з вівсянки, суп з
фрикадельками, парові (перші 4 дні хвороби) котлети, добре проварені
каші з рису або гречаної крупи, свіжа відварена риба, кисіль, овочеве
пюре, протерті й печені яблука, фруктові, ягідні й виноградний соки,
апельсини, мандарини. В міру затихання хворобливих явищ дієту можна
розширювати.
Необхідно виявляти і проводити лікування супровідних гельмінтозів: в
разі аскаридозу з 6—7 дня хвороби можна проводити оксигенотерапію,
пізніш застосовують пиперазин. Великого значення надають насиченню
організму вітамінами, загальнозміцнювальним організм препаратам,
компенсуванню порушених травних функцій (розведена соляна кислота по 8
крапель до їжі за офіцинальним приписом, панкреатин по 1 г 3 рази на
день у проміжках між прийманням їжі).
Для лікування гострої дизентерії і рецидивів хронічної дизентерії
використовують антибіотики: левоміцетин, біоміцин, тетрациклін,
тераміцин. Загальна тривалість курсу лікування будь-яким із зазначених
препаратів становить 6—7 днів; її встановлюють на підставі клінічного
ефекту. Широко використовують вітаміни.
Застосовують середнє терапевтичне дозування антибіотиків: для
левоміцетину по 0,5 г 5 разів на день, для біоміцину, тетрацикліну й
тераміцину — по 300 000 ОД (що відповідає 0,3 г препарату) 4 рази на
день. Для стимуляції імунних властивостей організму і десенсибілізуючої
дії на організм рекомендується крім лікування антибіотиками
застосовувати вакцинотерапію. Для цього спиртову дивакцину з бактерій
Флекснера — Зонне, приготовлену за методом Чорнохвостова, вводять
підшкірне в дозах: у 1-й день лікування 0,5 мл, а на 3, 5, 7-й дні — по
1 мл. Для неспецифічної десенсибілізації організму призначають димедрол,
діазолін або дипразин.
Якщо немає антибіотиків, можна застосовувати сульфаніламідні препарати —
сульгін, фталазол, дисульформін (по 1 г 4 рази на день протягом 5—7
днів); проводячи лікування цими препаратами, хворому дають багато пити.
У лікуванні токсичних форм дизентерії поряд з антибіотиками слід
застосовувати антитоксичну протидизентерійну сироватку
(внутрішньом’язово по 50 000—60 000 АО на день протягом 2—3 днів).
Під час загострення хронічної дизентерії дуже важливий
індивідуалізований підхід до кожного хворого, оскільки хронічна
дизентерія, як правило, поєднується з ускладненнями, а також із іншими
процесами (ахілія, гастрити, гельмінтози тощо). Після купірування
гострих явищ (загострення, рецидив) треба лікувати супровідне
захворювання.
У період загострення хронічної рецидивуючої дизентерії антибіотики
призначають за тими самими схемами, що й під час лікування гострої
дизентерії. Крім того, через день вводять спиртову дивакцину
Чорнохвостова. її впорскують підшкірне, починаючи з дози 0,2 мл у перший
день лікування, поступово підвищуючи дозування протягом наступних п’яти
днів до 1,5 мл.
Крім застосування антибіотиків і вакцинотерапії у лікуванні хворих на
хронічну дизентерію слід застосовувати лікувальні клізми (ромашкові, з
колоїдної дисперсної солі норсульфазолу, риб’ячого жиру, 1 % розчину
таніну, вазелінового масла для прискорення репарації слизової кишки),
загальнозміцнювальну терапію (глюкозо-вітамінотерапія, переливання
крові, плазми, еритроциарної маси і фізіотерапія).
Лікування дітей, хворих на гостру і хронічну дизентерію, грунтується на
тих самих принципах, що й лікування дорослих. Проте слід звертати
особливу увагу на правильний режим, забезпечувати ретельний догляд і
правильне харчування хворої дитини.
Заходи щодо профілактики дизентерії слід спрямовувати на неухильне
поліпшення санітарного стану населених місць і матеріально-побутових
умов населення, зростання культурних навичок. Конче потрібно суворо
дотримуватись правил особистої гігієни: мити руки, перед їдою
обов’язково обмивати кип’яченою водою сирі овочі і фрукти, вживати для
пиття тільки кип’ячену воду і молоко тощо.
Велике значення має виконання вимог харчової гігієни (зберігання
продуктів, кулінарна обробка їх, видача споживачеві й продаж), а також
систематична боротьба з мухами: правильна будова й очищення помийних і
вигрібних ям, смітників, знищення мух у місцях виплоду їх за допомогою
10% дуcтів ДДТ, а в житлових і виробничих приміщеннях — обпилюванням
дуетами ДДТ і за допомогою липучого паперу.
Список використаної літератури
Медична енциклопедія в 4-х томах. – М., 1996.
Медичний довідник. – К., 2004.
Тітов М.Б. Інфекційні хвороби. – М., 2000.
PAGE
PAGE 14
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
