.

Культура ведення діалогу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1673 37731
Скачать документ

Реферат на тему:

“Культура ведення діалогу”ПЛАН

1. Поняття діалогу

2. Правила ведення діалогу

3. Діалогічне красномовство

Висновок

Список використаної літератури

1. Поняття діалогу

Діалог (dialog) – двосторонній обмін інформацією між двома людьми,
людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей.

Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду
структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду
закономірностей текстоутворення, що в них діють (О.І. Москальська).

Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом
ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст – це усне чи
письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту –
адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний
ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок,
що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників
мовлення.

В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх
сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього
акту мовлення. Діалог складається з взаємопов’язаних реплік
співрозмовників.

Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої
діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у
якому говоріння і слухання – нерозривно пов’язані види мовленнєвої
діяльності.

Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення
розмови.

Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі – це наявна чи прихована
мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада,
обіцянка і под.).

Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує
свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідною
для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними
порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники
роблять мовлення зрозумілим, послідовним.

Існує типовий набір смислових частин розмови:

1) установлення контакту із співрозмовником (зоровий – мовленнєвий,
зоровий + мовленнєвий);

2) початок розмови;

3) розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.

Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про що йдеться, що
дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає
граматичний лад усного діалогічного мовлення.

2. Правила ведення діалогу

Все наше життя триває у процесі діалогу: вдома, на роботі, під час
відпочинку, навіть із самим собою. Для того щоб діалог дав позитивні
результати, запрошуємо ознайомитися з такими правилами.

Правила для того, хто говорить:

• доброзичливість, повага до партнера, з яким спілкуєтесь;

• ввічливість, відсутність категоричності;

• скромність у самооцінках, ненав’язливість;

• орієнтація на партнера, створення для нього психологічного комфорту;

• постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;

• логічність у викладі своїх поглядів та пропозицій;

• підтримка уваги партнера, стимулювання його активності в сприйнятті;

• вибір такого стилю розмови, який був би сприятливим не тільки для
ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.

• враховувати дистанцію в спілкуванні, систему жестикуляції і міміки
тощо.

Правила для тих, хто слухає:

• не шкодуйте часу для того, щоб вислухати партнера;

• терпимо й шанобливо ставтесь до того, хто говорить;

• не перебивайте партнера, вислухайте його до кінця;

• дайте партнерові виявити себе в спілкуванні, стимулюйте його
активність;

• використовуйте мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної
підтримки того, хто говорить.

Дотримання запропонованих правил сприятиме безконфліктному спілкуванню.

Філософ-стоїк Епіктет пояснював, що під час розмови треба більше
слухати, ніж говорити: “Недарма Бог дав нам один язик і двоє вух”.
Уміння слухати має першочергове значення для людського

спілкування. За статистичними підрахунками, час, який ми витрачаємо для
контактів на роботі і вдома, розподіляється таким чином: 9 % — пишемо,
16 % — читаємо, 30 % — розмовляємо і 45 % — слухаємо (точніше, повинні
слухати). Слухати — це не просто мовчати, це вміти зосередити й
утримувати увагу на предметі розмови протягом усієї розмови.

Досвідчені, тактовні люди кажуть, що треба вміти мовчати взагалі про
все, що має значення лише для тебе. Тому важливо, як писав Цицерон: “Не
слід заволодівати розмовою, як вотчиною, з якої маєш право вижити
іншого. Навпаки, потрібно намагатися, щоб кожний мав у розмові свою
чергу”.

Українські прислів’я про спілкування.

• Треба знати, що і де казати.

• Гостре словечко коле сердечко.

• Говорить п’яте через десяте.

• Хто каже до ладу, то вухо наставляй, а хто без ладу, то теж не
затикай.

• Менше говори — більше вчуєш.

• Мовчанка гнів гасить.

Поради.

• Говоріть по суті й красиво.

• Говоріть лише тоді, коли є про що сказати.

• Говоріть коротко й точно.

• Говоріть, щоб вас чули.

• Не вживайте незрозумілих слів.

• Говоріть так, щоб вас цікаво було слухати.

• Менше жестикулюйте.

• Не читайте мораль у процесі діалогу.

• Прагніть тримати себе впевнено навіть у складній ситуації.

• Не піддавайтесь емоціям.

• Прагніть постійно контактувати з аудиторією чи опонентом.

3. Діалогічне красномовство

Діалогічне (полілогічне) красномовство формується не одним промовцем, а
двома або кількома. Основні види такого красномовства: бесіда, дискусія,
суперечка, диспут, нарада, прес-конференція, інтерв’ю, ділова гра, вечір
запитань і відповідей, вікторина, «круглий стіл» тощо.

В умовах правової держави, коли авторитарний стиль змінюється
демократичним, зростає роль конструктивного діалогу не тільки в .
політиці та пропаганді, а й у інших сферах суспільного життя, зокрема в
культурі, освіті. Невміння вести конструктивний діалог призводить до
непотрібного протистояння і протидії сил, до гальмування демократичного
розв’язання проблем.

Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного
ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку,
полеміку називалось еристикою. Еристика є складнішим видом, ніж
монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і
полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це
потребує неабиякої уваги співбесідників, підготовки, відповідного
настрою, переконливих доказів, тактовності тощо.

У діалозі-полілозі може бути зіткнення учасників різних ідеологій,
різних способів міркування, соціальних ролей, неоднакового життєвого
досвіду, діаметрально протилежних душевних станів, різної міри
вихованості, а в результаті все-таки треба дійти згоди і знайти
прийнятне розв’язання проблеми. Тому оратори і педагоги, для яких також
головною формою роботи з вихованцями є діалог-полілог, мають враховувати
всі аспекти підготовки діалогу: мовний, логічний, психологічний,
педагогічний, аксіологічний (оцінний), політологічний і соціологічний.

Еристика

Еристика (від гр. егізіікок — той, що сперечається) — це риторика
діалогічного мовлення. Вона виявляється в таких жанрах, як:

дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка.

Дискусія (від лат. аіясивкіо — розгляд, дослідження) — це обговорення
певної проблеми або групи питань чи одного дуже важ

ливого питання з метою досягнення істини. Мовно-жанрові ознаки дискусії
добре простежуються у зіставленні її з полемікою.

Полеміка (від гр. ро1еті1со$ — військовий, ворожий) — це також
обговорення певної важливої проблеми чи окремого питання. Проте якщо для
дискусії головним є пошук істини шляхом вдалої постановки і зіставлення
аргументів і контраргументів, то для полеміки головним є досягнення
перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду,
хоч і на шкоду істині. В дискусії протилежні сторони називаються
опонентами, у полеміці — супротивниками, суперниками, конкурентами. У
дискусії опоненти шукають істину, компроміс, консенсус, угоду, злагоду;
у полеміці — утвердження власного погляду, перемогу своєї позиції.
Дискусія ведеться за певними правилами і за згодою її учасників. Тема
дискусії формулюється заздалегідь або до початку дискусії. Учасники її
почергово висловлюють свої положення, думки, спростування, в результаті
чого дискусія набуває логічного, зв’язного ! характеру. Мовні засоби
дискутування мають бути прийнятними v’ для всіх учасників дискусії,
толерантними. Використання неперед-бачуваних засобів осуджується і може
зупинити дискусію без висновків і завершення її. Натомість полеміка не
дотримується таких правил. У ній перемагає ініціатива суперників,
ситуативність спілкування, непередбачувані і раптово знайдені «під руку»
засоби не завжди переконливої, але наполегливої і напористої
аргументації.

Диспут (від лат. (ііврито — досліджую, сперечаюсь) — це заздалегідь
підготовлена і проведена у певний час на обрану тему (наукову,
політичну, літературну тощо) публічна суперечка між попередньо
визначеними опонентами. Тема обирається така, яка містить у собі складну
проблему, різні тлумачення або різновекторні шляхи її розв’язання. Саме
тому не менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно
висвітлити проблему і знайти шляхи її вирішення.

Дебати (фр. сіеЬаїез, від оеЬапге — сперечатися) — це представлення
своїх ідей, поглядів, концепцій, програм, свого бачення розв’язання
важливих державних, громадських проблем на противагу іншій стороні
(учаснику) дебатів. Риторика діалогічного мовлення також виробила певні
правила, технологію і культуру еристики. На основні та окремі з них
варто звернути увагу освіченим громадянам, особливо тим, хто готує себе
до активної державної, політичної, громадської чи якоїсь іншої публічної
діяльності. Передусім слід пам’ятати про таке:

— Ніколи не треба дискутувати чи сперечатися з приводу тем, понять, що є
аксіомами і не потребують доведення. Такі теми не дають простору,
перспективи для розгортання думки, дискусія «захлинеться», опоненти не
зможуть себе показати. Слід обирати теми, що «потребують роботи думки»
(Арістотель).

— Пам’ятайте, що основною і найкращою метою всіх без винятку суперечок є
змусити супротивника думати так, як ви, прийняти вашу позицію. Ця висока
і, на ваш погляд, благородна мета потребує від вас стратегії і тактики.

— Ніколи не викладайте відразу всі положення, тези чи аргументи. Тут
монологи не потрібні. Ніби намацуючи дорогу, виберіть одне, але добре
сформульоване положення. Послідовно додавайте по одному тези й
аргументи, але завжди майте про запас що сказати.

— Вгамуйте хвилювання, страх, бо інакше вони пригальмують вашу думку.
Пам’ятайте: тут, як у монолозі, чим більше хвилюватиметесь, тим гірше
думатимете і говоритимете. Переляканого пожаліють, але не пошанують.
Потім, коли повернеться спокій і твереза думка, відчуєте незадоволення
собою і помітите свої помилки та упущення.

— Будьте уважними до опонента, суперника, конкурента, запам’ятовуйте не
тільки те, що він каже, а й те, що казав раніше. Помітивши суперечність
у його висловлюваннях, повертайтеся до раніше сказаного ним та вже
забутого і методом сократівської іронії заженіть у кут: ставте
запитання, поки він не стане сам собі заперечувати.

— Не підмінюйте тему суперечки і не дозволяйте опонентові це робити,
якщо сперечаєтеся чесно. Перескакуючи з однієї теми на іншу, жодної не
розглянете вичерпно, і не буде з чого робити висновок. Впорядкуйте
спочатку всі питання теми і послідовно обговорюйте кожне, виділяючи
результат одним реченням, а потім з цих речень сформулюєте висновки.

— На початку розмови домовтеся про метамову (терміни, дефініції,
поняття, категорії, класифікації, джерела тощо).

— Не намагайтеся все заперечувати. Використайте прийом умов-ного
схвалення, при якому можна погодитися з певними положеннями опонента.
Станьте ніби на його позицію, але потім заперечте йому у найсуттєвішому.
Так ви пом’якшите йому біль за втраченою позицією.

— Уникайте суперечок про те, чого добре не знаєте. Вчіться вчасно
переводити розмову в інше русло. Майте для цього якісь заготовки, свіжі
новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо. Але не смійтеся
зі своїх жартів, хай інші з них сміються.

— Будьте завжди готовими не тільки до кроку вперед, але й до кроку
назад, не соромтеся вибачитися, перепросити. Заспокойте себе тим, що,
добре підготувавшись, ви іншим разом надолужите втрачене.

— Якщо дискусія чи полеміка публічна, не забувайте про аудиторію,
залучайте її до паритету (колеги знають.., слухачі підтвердять..,
студенти пам ‘ятають…), але дуже шанобливо і не висловлюйте негативних
оцінок.

— Намагайтеся основні положення, поняття, дефініції, ознаки повторити,
підкреслити у різних контекстах кілька разів з тим, щоб ваша позиція
запам’яталася і закріпилася.

— Пам’ятайте, що, як і в монологічній промові, головним у діалогічному
спілкуванні (і суперечці) є тези й аргументи. Для діалогу вони мають
бути дуже короткими, точними і «ударними». Тези формулюються за
принципом актуального членування речення:

тема (дане) — рема (нове).

— Аргументація має будуватися на причиново-наслідкових зв’язках і
законах формальної логіки: це є так тому-то…; якщо це є таким, то…

— Найкращими аргументами у суперечці є доказові положення, точні факти і
цифри, конкретні явища, події.

— Завжди починайте розмову якомога приємнішим, спокійнішим і тихішим
тоном, щоб був простір для наростання суперечки і щоб завжди відчували,
що є можливість підвищення тону, але ніколи не підходьте до межі
підвищення тону, не зривайтеся на крик, бо смішно виглядатимете в очах
присутніх. Зробіть очевидну паузу і, якщо не зможете приємним, то хоча б
байдужим тоном обов’язково завершіть розмову (на жаль. Ви мене не
зрозуміли, шкода, що ми не домовилися; це втрата для мене, як, можливо,
і для Вас; продовжимо розмову наступним разом; шкода, що ніхто з нас не
переконав іншого).

— У розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст недобрі, злі, останні
слова, негайно зупиніться (глибоко дихайте носом). Пам’ятайте, що після
будь-якого конфлікту з суперником доведеться миритися і щось прощати,
тоді самому буде незручно за різні слова. Коли настрій поганий, не
дискутуйте, бо все одно програєте, й уникайте ситуацій «з’ясування
стосунків».

— Продумайте тактику відступу, відкладання на потім — на . випадок
неуспіху чи поразки (Сьогодні справді ще не час, але…;

Ми до цього ще повернемося пізніше, а зараз…; Ви самі з часам
переконаєтеся…).

У разі поразки ведіть себе чемно і гідно. Придумайте варіанти:

вчуся дискутувати: хотів переконатися в тому, що Ви знавець;

Ви для мене зразок для наслідування; я поступаюсь Вам, залишаючись при
своїх переконаннях; і все ж аргументи не вичерпані тощо).

В усіх випадках, навіть образливих для вас, пам’ятайте про мовний
етикет. Мило привітавшись поширеним звертанням, зробіть опоненту
комплімент, запевніть його у своїй повазі, почніть розмову з нейтральних
коротких тем (погода, час, дорога, люди), не помітно і м’яко підходьте
до основної теми. У процесі дискусії також не забувайте кілька разів
звернутися до опонента (на ім’я, ім’я і по батькові, шановний, друже,
мій опоненте тощо), перепросіть, запропонуйте щось, висловіть свої
наміри в бажальній формі (я б хотів почути, чи міг би я спитати Вас).

Пам’ятайте про ввічливість і пошанні мовні формули навіть тоді, коли
програєте суперечку. Програвайте красиво — це також одна з ваших
перемог.

Висновок

Власне, основне правило культури ведення діалогу тільки одне: маєш
можливість висловитися сам, але змушений слухати з повагою іншого.

Правила ведення діалогу

Добре підготуйтесь до свого виступу.

Прочитайте все, що можна знайти з проблеми, яка обговорюватиметься.

Заздалегідь сформулюйте свою точку зору, добре аргументуйте власну
позицію.

Подумайте, що може Ваш співбесідник заперечити.

Уважно вислухайте свого опонента.

Посміхайтеся!

Спробуйте зрозуміти, що він хоче Вам сказати.

Не соромтеся перепитати, якщо чогось не зрозуміли.

Пам’ятайте, що Ваша точка зору не є єдино можливою.

Подумай, чи можна в цій ситуації знайти компроміс.

Якщо Ви не можете знайти переконливих аргументів — запитайте в свого
опонента, що він сам думає з цієї проблеми.

Не ображайте свого опонента: він має право на власну точку зору.

Додержуйтесь “правила мікрофону”: тільки той, хто тримає його в руках,
має право висловлюватися.

В інтерактивному діалозі ніколи не буває одного переможця! Якщо Ви
змусили свого суперника погодитись із вашою точкою зору ? ВАМ ПРОСТО НЕ
БУДЕ З КИМ ВЕСТИ ДІАЛОГ!

Шукайте спільні думки з своїм опонентом, а не те, що вас розділяє.
Список використаної літератури

Вечер Л. С. Секреты делового общения. — Минск, 1996.

Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М ., 1999.

Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.

Основи мовленнєвої діяльності. Автори – А.П.Загнітко, І.Р.Домрачева.
Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної
прискореної форми навчання спеціальності 2001. – Донецьк, Український
культурологічний центр, 2001. – 56 с.

Чмут Т. К. Культура спілкування. Навч. посіб. — Хмельницький, 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020